Реферат з журналістики

Джерела екологічної інформації, мотивації в тексті

Що таке інформація, знає кожен журналіст. Це й сировина для роботи журналіста, і результат його роботи. Інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі й навколишньому природному середовищі.

Що стосується екологічної журналістики, то тут доводиться мати справу з інформацією особливого роду – екологічною інформацією. Поняття "екологічна інформація" міцно ввійшло в нашу мову, у лексикон працівників засобів масової інформації та різних організацій, що працюють у галузі екології. При цьому, мабуть, говорячи про екологічну інформацію, різні люди мають на увазі зовсім різні речі, і багато проблем і навіть конфлікти виникають саме через різне тлумачення цього поняття.

Згідно з Конвенцією "Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля", екологічна інформація означає будь-яку інформацію в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи будь-якій іншій матеріальній формі про:

a) стан складових навколишнього середовища, таких як повітря й атмосфера, вода, ґрунт, земля, ландшафт і природні об"єкти, біологічні різноманіття та його компоненти, включаючи генетично змінені організми, та взаємодію між цими складовими;

b) фактори, такі як речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні заходи, угоди в галузі навколишнього середовища, політику, законодавство, плани і програми, що впливають або можуть впливати на складові навколишнього середовища, зазначені вище в підпункті a) і аналіз затрат і результатів та інший економічний аналіз та припущення, використані в процесі прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища;

c) стан здоров"я та безпеки людей, умови життя людей, стан об"єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових навколишнього середовища або через ці складові, фактори, діяльність або заходи, зазначені вище в підпункті b).

Екологічною інформацією можна назвати й урядову доповідь про стан навколишнього середовища, і замітку в газеті, і виступ експерта на науковій конференції, чи навіть розповідь сусідки про будівництво гаражів на місці парку. Окрім того, до екологічної інформації відносяться і різного роду результати вимірів, і наукові праці, і навчальні посібники. Формами представлення екологічної інформації можуть бути – книги, статті, радіо- і телерепортажі, компакт-диски, відео, бази даних, сайти в Інтернет тощо. Стаття в газеті, протокол визначення якості води в річці, фільм просвітницького характеру, офіційна доповідь про стан здоров"я населення – усе це приклади екологічної інформації. Читача цікавлять насамперед відомості про те, наскільки те місце, у якому саме ця людина живе і працює, придатне, комфортне і безпечне.

Доступ до інформації є одним із важливих чинників роботи журналіста. Проте отримавши наукову інформацію, варто замислитися, хто може бути її споживачем, у кого взяти коментар із приводу її практичного використання тощо. Кожен журналіст має власні джерела інформації. Їх необхідно постійно розширювати. Складемо певний перелік усіх наявних інформаційних ресурсів, обираючи з них найкращі для конкретного матеріалу. Урахування різних позицій та об"єктивне висвітлення проблем неможливі без залучення різноманітних, протилежних за оцінкою інформації джерел. Ними є, насамперед, редакційні та позаредакційні.

Редакційні:

 Власні розслідування та ідеї журналіста.

 Інформація, завдання та пропозиції редактора та колег видання.

Позаредакційні:

 Листи, дзвінки читачів та відвідувачів редакції.

 Інформація урядових та державних структур:

 звіти, доповіді, закони, документи та постанови, промови політиків, заяви урядовців, прес-релізи та інші повідомлення офіційних прес-служб.

 Статистичні звіти.

 Партійна інформація.

 Новини та бюлетені інформаційних агенцій.

 Повідомлення та періодичні видання міжнародних організацій.

 Матеріали журналістів інших ЗМІ.

 Організації охорони здоров"я.

 Організації захисту прав споживачів.

 Об"єднання за інтересами.

 Науковці вузів, дослідних інститутів тощо.

 Депутати та матеріали їх передвиборчої кампанії.

 Працівники сільського та інших галузей господарства.

 Туристичні організації.

 Поліція, працівники контролю дорожнього руху.

 Військові, громадська оборона та Служба безпеки України.

 Судові установи.

 Підприємства різних напрямів діяльності, атомні та інші станції.

 Неурядові організації.

 Фонди та організації, котрі займаються розподілом грошей на проекти або благодійницькою діяльністю.

 Церква.

 Дитячі установи та навчальні заклади.

 Наукова література та преса, довідники й спеціальні видання для журналістів з наукових проблем.

 Різноманітні заходи для журналістів:

 прес-конференції, брифінги, поїздки, зустрічі та "круглі столи", робота та засідання клубів спілок журналістів чи інших професійних об"єднань, семінари підвищення кваліфікації тощо.

 Інтернет та електронна пошта.

 Заходи для громадськості:

 науково-популярні доповіді, виступи, конференції та їх матеріали,

 свята та народні традиції тощо.

 Події – від катастроф і акцій протесту до організації виставок, ярмарок, концертів тощо.

 Населення (наприклад, думка пересічної людини "з вулиці").

 Особисті знайомства, сім"я тощо.

На думку відомого канадського журналіста українського походження Віктора Маларека, "стосунки між журналістом та його джерелом можна розглядати, як емоційний та складний танок, вишуканий і напружений". Під час особистої зустрічі Віктор Маларек подарував авторові видання з власним досвідом. У контексті нашої теми особливо корисні такі приклади і рекомендації.

"Починаючи роботу з потенційним джерелом, треба залишатись якомога більш розпливчастим. Перед тим, як вскочити в річку, перевіряють температуру води. Так можна дуже легко відвернути від себе потенційне інформативне джерело, заявивши одразу: "Як мені стало відомо, населення, що проживає в маленькому містечку у північній частині провінції Онтаріо, п"є радіаційно забруднену воду, про що ви знали протягом багатьох років. Чому така бездіяльність?" Такий підхід може перерізати всі нитки, що ведуть до справи й ускладнить ваше розслідування, якщо взагалі його не припинить. Підхід має бути спокійним і дружнім. Почніть фразою: "Я тут оце працюю над питанням якості води в північній частині Онтаріо, і сподіваюся, що ви мені допоможете". Це обеззброює. Це є правдиво. І це відкриває двері для подальшого діалогу.

Я працював за екологічною тематикою в центральній канадській газеті "Глоуб енд Мейл". Якось улітку я полетів до уранового шахтарського містечка Елліот Лейк на півночі провінції Онтаріо, щоб поглянути на гори токсичних відходів, утворених у результаті вторинної переробки руди, які протягом десятиліть звалювалися на околиці міста.

Кружляючи літаком над містом, я побачив бліде знебарвлення води в озері неподалік від місця звалища відходів. Пізніше я довідався, що вода з озера з високим ступенем забрудненості проникає також до системи річки Змійки, що протікає через цей регіон. Відповідаючи на запитання, де жителі беруть питну воду, мер містечка відповів, що вони отримують її по трубах із кристально чистого озера вгорі системою водозбору. Я також дізнався, що нижче по течії Змійки знаходилось селище Спеніш Рівер, яке, на свою біду, брало воду прямо з річки.

Я послав запити у федеральний та провінційні екологічні департаменти про наявність звітів з якості питної води в містах на території північної частини Онтаріо. На цьому шляху інформації не існувало. У своїй записній книжці я розшукав ім"я та телефон технолога з проблем питної води, який працював у провінційному уряді Онтаріо. Він виявився напрочуд корисним джерелом інформації, і чим довше я з ним розмовляв, тим глибшою ставала моя повага до нього, як до порядного й небайдужого громадянина. Тож я запитав його про рівень радіації в питній воді, на що отримав пораду прочитати один із документів для громадського користування, які, як правило, нікого не цікавлять, збираючи пил на бібліотечних полицях. Документ засвідчував, що радіаційний рівень у річці Змійці втричі перевищує допустимі норми для питної води в провінції Онтаріо. Я також переконався, що в селищі Спеніш Рівер про ці висновки ніхто не чув. Не знали там, і на яку небезпеку вони наражаються, п"ючи воду.

Мене турбував ще один факт. Це була початкова школа для дітей з слабкими розумовими здібностями, яких привозили туди на автобусах. Побачивши дітей, що пили воду в школі, я вирішив негайно привернути до цього увагу уряду Онтаріо. Мій матеріал вийшов на першій сторінці "Глоуб енд Мейл". Реакція міністра з питань захисту навколишнього середовища Джорджа Керра була миттєвою. Він виступив із заявою про впровадження спеціальної системи для очищення води, що кардинально б знизила рівень радіації. Він же звинуватив мене в збиранні "смажених" фактів. І назвав страхополохом, говорячи, що якби в мене вистачило терпцю трошки далі зазирнути у проблему, то я б пересвідчився, що науковці й технічний персонал його департаменту розпочали сумлінну роботу над проектом очищення води ще за декілька місяців до виходу того клятого матеріалу на перших сторінках "Глоуб енд Мейл".

Не відаючи того, пан Керр сам себе спіймав на брехні. Мій (на той час уже добрий знайомий і прекрасно інформований) технолог подзвонив, що має для мене деякий матеріал. У той вечір, під час домовленої зустрічі, він передав мені конверта, в якому знаходилася не таємна інформація, а матеріали дослідження, що вийшли друком для громадського користування двадцять років тому. Це був звіт комісії, яка провела аналіз якості питної води поблизу містечка Елліот Лейк. Уже на першій сторінці матеріали звіту попереджали про серйозний ризик для здоров"я, як короткостроковий, так і на віддалений період, що існував для жителів селища Спеніш Рівер, якщо вони й надалі вживатимуть забруднену радіацією воду з річки Змійки. Звіт закликав до негайного створення спеціальної системи для очищення води. Але протягом 10 років нічого не було зроблено. Звіт, що збирав пилюку на полиці, був підписаний ніким іншим, як членом комісії з питань водоресурсів провінції Онтаріо Джорджем Керром!

Розвиваючи стосунки з важливим для мене джерелом, я зумів набрати матеріал, замість простого визначення проблеми та її описання. Оскільки мені вдалося притягнути до відповідальності уряд, той імітував здивування і занепокоєння, перш ніж почав діяти швидко й рішуче.

Для того, щоб мати успіх узагалі, а особливо при розробці розслідування, журналістам треба дбайливо ставитися до пошуків джерел інформації, на якому б напрямку вони не працювали – чи то політика, урядові справи, криміналістика, юриспруденція, освіта, охорона здоров"я, екологія, питання праці, бізнес тощо".

Мотивації в тексті

Розглянемо мотивації, акценти на яких у матеріалі здатні стимулювати увагу. Згідно теорії Маслоу, до них належать:

фізіологічна потреба – голод;

потреба у самозбереженні – здоров"я;

потреба в любові – прихильність, духовна близькість, позитивні емоції, почуття комфорту, спокою, гармонії, психологічне розслаблення;

потреба у пошані – реалізується через почуття власної гідності, престижу, схвалення з боку суспільства;

потреба у самоствердженні – має прояв у самореалізації та самовираженні через діяльність.

Для досягнення найбільшого ефекту важливо визначитися, на яку аудиторію орієнтується текст. Акцентуючи увагу читачів на суспільному значенні, яку матимуть дії читача, слухача чи глядача, можна досягти його підтримки в проведенні тих чи інших заходів.

Згідно з канонами соціопсихології, друкована інформація повинна мати:

а) утилітарний ефект – використовуватися споживачем друкованої продукції для розв"язання своїх особистих проблем;

б) ефект посилення позицій – підвищити самоповагу читача й повагу до своєї референтної групи;

в) ефект присутності захисту – зміцнювати відчуття соціальної захищеності.

Існують ще ефекти естетичного збагачення, емоційної розрядки,, розважання, задоволення пізнавального інтересу. На жаль, наша журналістика здебільшого займається лише задоволенням інтересу, хоча і пізнавальним його не завжди можна вважати. Причинами цього є, зокрема, поверхневий підхід до проблем, недостатнє залучення різноманітних джерел інформації, невикористані можливості співпраці з науковцями тощо.