ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА

План

1. Імперіалістичний характер Першої світової війни.

2. Хід воєнних дій.

3. Результати Першої світової війни.

ІМПЕРІАЛІСТИЧНИЙ ХАРАКТЕР ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

28 липня 1914 р. АвстроУгорщина оголосила Сербії вій­ну. А вже протягом тижня у війну були втягнуті практично всі великі держави Європи. Однак Болгарія, Греція, Іспанія, Пор­тугалія, Голландія, Швеція, Данія, Норвегія, Італія та Румунія, США, а також деякі з держав Азії й Латинської Америки — со­юзники австронімецького блоку — заявили про свій нейтралі­тет. Так само вчинив й уряд Туреччини, однак 2 серпня він уклав із Німеччиною таємну угоду, після чого зайнявся мобілізацією своїх збройних сил. З'ясувалося, що Туреччина надає в розпо­рядження німецького Генерального штабу всі свої війська.

У результаті такого розміщення сил організувався росій­ськотурецький Кавказький фронт, що дозволив Німеччині відвернути значну частину російських військ від ведення з нею воєнних дій.

Увага всіх західноєвропейських держав було прикута до напруженої боротьби на цьому фронті. У той самий час Японія висунула ультиматум Німеччині. У ньому німецькій державі було запропоновано вивести з вод Тихого океану й далекосхід­них вод усі німецькі війська, а також передати Японії терито­рію Цзяочжоу з портом і фортецею Ціндао, орендовану свого часу німецькою стороною.

Німеччину не влаштовували умови, запропоновані Японією, і ультиматум був відхилений. Японія 23 серпня 1914 р. оголо­сила Німеччині війну. Фортеця Ціндао не витримала тривалої облога, і незабаром Японія повернула собі втрачені позиції. Потім прийшла черга Маршаллових, Каролінських і Маріанських ост­ровів в Океанії, які до цього належали Німеччині

Отже, розпочавшись у Європі, імперіалістична війна пе­рейшла на територію Ближнього й Далекого Сходу, перетво­рившись на світову. Перша світова війна була несправедливою, загарбниць­кою. Вона стала наслідком економічної кризи світового гос­подарства, фактично розваливши зупинені на стадії імперіа­лізму капіталістичні відносини. Відбувався економічний пе­реділ світу між двома великими капіталістичними блоками — Антантою й німецькоавстрійським блоком. Імперіалісти так поспішно розв'язали війну, щоб уникнути посиленого зрос­тання революційного руху, що прокотився в багатьох країнах. Але найголовнішою причиною розв'язання цієї війни стало англонімецьке протиріччя.

У кожної з країн, що вступили в Першу світову війну, були свої власні інтереси. Усі вони зводилися до захоплення певних територій. Німеччині дуже хотілося утвердити своє панування на більшій частині Європи, її цілі зводилися до розгрому Англії й позбавлення її морської переваги, переділу бельгійських, французьких і португальських колоній. Німеч­чина також намагалася закріпитися в аравійських провінціях Туреччини, що славилися своїми багатими землями й запаса­ми. Німецькій стороні хотілося послабити Росію, позбавивши її польських губерній, України й Прибалтики, а також утвер­дитися в природних кордонах Росії на Балтійському морі.

АвстроУгорщина намагалася загарбати Чорногорію та Сербію, установити свою владу на Балканах. Також АвстроУгорщині хотілося позбавити Росію частини польських губер­ній, Поділля й Волині.

Російське Закавказзя дуже приваблювало Туреччину, яка за підтримки Німеччини намагалася зробити його своєю ко­лонією.

Англія не хотіла поступатися своїми перевагами як могут­ньої морської держави, усіма силами прагнула її зберегти, на­магаючись розбити головного свого конкурента — Німеччи­ну — і не дати їй можливості позбавити себе морських шляхів і багатих колоній. Одночасно Англія плекала надію захопити багаті на нафту Палестину й Месопотамію, які залежали від Туреччини. На ці ж самі території претендувала й Німеччина.

У 1871 р. Німеччина відвоювала у Франції Лотарингію й Ельзас. Франція, уступивши в Першу світову війну, прагнула повернути собі ці землі й заволодіти Саарським басейном.

. Росія переслідувала інші цілі, їй необхідно було домогти­ся вільного виходу чорноморського флоту через Босфор і Дарданелли в Середземне море. АвстроУгорщина й Німеччи­на заважали Росії приєднати Галичину й нижню течію Неману. Необхідно було усунути конкурентів, щоб мати можливість розширити свої володіння.

Італія дуже довго не наважувалася прийняти одну із сто­рін: приєднатися або до Антанти, або до Потрійного союзу. Однак після проникнення на Балканський півострів загарбни­цьких військ Італія прийняла сторону Антанти.

Сполучені Штати Америки довго вичікували, займаючи протягом трьох років нейтральну позицію, одержували вели­чезні прибутки на постачаннях зброї та боєприпасів двом во­юючим блокам. Дочекавшись зручного моменту, коли воюючі коаліції були виснажені, СІНА у квітні 1917 р. вступили у війну. Америка намагалася нав'язати свої умови країнам, що беруть участь у цій війні, і в такий спосіб забезпечити собі світове панування.

Сербія стала об'єктом австронімецької агресії, і тому лише вона вела справедливу війну, намагаючись звільнитися.

ХІД ВОЄННИХ ДІЙ Воєнні дії в 1914 році

Незважаючи на економічні й політичні протиріччя союзів великих держав, головною причиною виникнення війни стало не це. Уряди країн дуже сильно хвилював національновизволь­ний рух слов'ян, спрямований проти австрійського понево­лення. І хоча ситуацію можна було залагодити мирними за­собами, не доводячи справу до війни, однак АвстроУгорщина визнала за потрібне назавжди покінчити з можливими наслід­ками постійних повстань. Союзник АвстроУгорщини — Ні­меччина, упевнена у своїй військовій і економічній перевазі, визнала цей момент досить сприятливим для утвердження своєї гегемонії на території багатьох країн. Німеччина вважала себе краще підготовленою до війни порівняно з Росією, Францією й Англією, хоча німецькому кайзерові дуже хотілося, щоб Англія дотримувалася нейтралітету. Перша світова війна спа­лахнула раптово, створивши перший в історії військовий кон­флікт, що переріс у війну світового масштабу.

Наприкінці червня АвстроУгорщина вирішила провести військові маневри на кордоні із Сербією. Стало відомо, що на їхнє відкриття прибуде спадкоємець престолу ерцгерцог ФранцФердінанд. Тоді сербською стороною була здійснена спроба терористичного акту, спрямованого проти ерцгерцога. Націоналістична організація «Народна одбрана» вибрала для здійснення терористичного акту двох своїх членів: Гаврила Принципу, гімназиста, і робітника Неделька Чабриновича. Г. Принципу в центрі міста Сараєво вдалося застрелити ерц­герцога та його дружину, які знаходилися в машині з відкри­тим верхом. Цей терористичний акт, здійснений 28 червня 1914 р., власне, і поклав початок війні. Австрійська влада близько місяця намагалася визначитися у виборі відповідних заходів. І тільки 23 липня АвстроУгорщина висунула ультиматум Се­рбії. У ньому Сербії було запропоновано протягом 48 годин припинити всю антиавстрійську пропаганду й усунути антиавстрійську діяльність на території країни. Більшість запропо­нованих в ультиматумі пунктів були прийнятні для Сербії, однак два пункти фактично перетворювали слов'янську краї­ну на колонію АвстроУгорщини. Остання мала намір упрова­дити своїх слідчих на територію Сербії та ввести туди свої війська, нехай і в обмеженій кількості.

Про те, що Сербії висунуто ультиматум, у Росії довідали­ся того ж дня. Радник італійського посольства Монтереале передав приблизний зміст цього ультиматуму. Наступного дня з Белграда прийшла телеграма; офіційно текст ультиматуму вручив у Петербурзі австроугорський посол. С. Д. Сазонов, російський міністр закордонних справ, проаналізувавши отри­мані з Відня й Белграда відомості, не зміг стримати вигуку: «Так це ж європейська війна!» Він зв'язався з царем, розповів про виниклу ситуацію. Цар виявив своє обурення й наказав повідомляти йому про всі наступні події. У цей час відбувся сніданок у французького посла, де також знаходилися англій­ський посол, румунський посланець і російський міністр Сазо­нов. Останній звернувся з проханням до присутніх послів шукати вихід із ситуації, що склалася.

24 липня о 3 годині дня було проведено екстрене засідан­
ня ради міністрів. У результаті дебатів міністри дійшли виснов­
ку, що Сербії необхідно, разом з іншими державами, звернути­
ся з проханням до АвстроУгорщини, щоб продовжити термін
відповіді на ультиматум. Також вирішили порадити Сербії не
вплутуватися в бої з австрійськими військами, а усунути ви­
никлий конфлікт за допомогою головних європейських дер­
жав, звернувшись до них як до третейського судді. Одночасно
було прийняте рішення про мобілізацію Балтійського й Чор­
номорського флотів, а також чотирьох військових округів. Це
була тільки демонстрація військової міці, щоб показати могут­
ність протилежної сторони. Однак це призначалося лише для
АвстроУгорщини й ніяк не стосувалося Німеччини.

Сазонов почав активно діяти та клопотати перед послами у Відні, Берліні, Парижі, Римі й Лондоні про передачу їх уря­дам російської пропозиції про продовження терміну відповіді Сербією на австрійський ультиматум. Державний секретар з іноземних справ Великобританії Е. Грей того ж дня порадив провести переговори у Відні й Петербурзі, задіявши в них Англію, Німеччину, Францію й Італію, якщо взаємини Росії й Австрії стануть дуже Напруженими. Росія й Італія відразу під­тримали це рішення. Однак війна набирала обертів, і ніякі ди­пломатичні маневри не могли врятувати ситуацію, що склала­ся у світі.

Росією було опубліковане повідомлення уряду про полі­тику втручання в сербськоавстрійський конфлікт. 25 липня преса інформувала про те, що Росія стежить за зіткненням між країнами. З 26 липня радою міністрів було введене на терито­рії Росії «положення про підготовчий до війни період». Хоча Сазонова не покидає надія на допомогу союзників: або Англії, або чотирьох країн разом.

І всетаки АвстроУгорщина не погодилася дати додатко­вий час Сербії для обмірковування відповіді на ультиматум. Сербії за порадою Росії видавалося можливим задовольнити вимоги австрійської влади за винятком в'їзду чиновників і введення військ на територію країни. Одночасно ця слов'янсь­ка країна прагнула передати справу в Гаазький міжнародний трибунал, щоб його розглянули багато держав світу.

25 липня в 18 годин ЗО хвилин австрійська місія покинула
Белград, заявивши урядові Сербії, що сербська відповідь на
ультиматум їх не задовольняє. За два дні до цього інциденту в Сербії була введена повна мобілізація. Одночасно дипломатич­ний корпус разом з урядом виїхав зі столиці в місто Ніш.

Криза чимраз збільшувалася. Особливо це стало поміт­ним уранці 26 липня. Росія всіляко прагнула підтримати Сер­бію. Це відомо з телеграм російського МЗС до Парижа, Риму й Лондона. Росія продовжує сподіватися на допомогу Італії у справі «втихомирення» Австрії. Одночасно АвстроУгор­щина й Німеччина наполягали на тому, що аж ніяк не збира­ються захоплювати територію Сербії й навіть не намагаються загрожувати її цілісності, їм хотілося заспокоїти своїх опо­нентів у коаліціях, дати їм зрозуміти, що для АвстроУгор­щини й Німеччини найважливіше — забезпечити власний спокій і безпеку.

Одночасно Англія пропонує скликати спільну з Німеччи­ною, Францією й Італією конференцію, що дає можливість спо­кійно обговорити всі ймовірні виходи із ситуації, що склала­ся. Росія 27 липня погоджується з прийнятим рішенням. Вона відразу в Петербурзі намагається розпочати прямі перегово­ри з австрійським послом. Але надходять маловтішні звістки. З Парижа від австрійського посланця стає відомо, що Австрія готова почати проти Сербії «енергійні дії», що, цілком ймовір­но, припускають і вторгнення на її територію.

Уже вранці наступного дня — 28 липня — сербським по­сланцем М. Спалайковичем Сазонову була вручена телегра­ма, передана урядом Сербії. У ній був такий текст: «Опівдні австроугорський уряд прямою телеграмою оголосив війну сербському урядові». Росія не може залишатися осторонь, і тому її уряд передає до Берліна повідомлення про термінову мобілізацію Одеського, Московського, Казанського й Київ­ського військових округів, спрямовану проти Австрії. У цій самій дипломатичній ноті було зауважено, що Росія не збира, ється проводити ніякі наступальні дії щодо Німеччини. Це ж саме повідомлення було вручене урядам Австрії, Великобри­танії й Франції. Микола II, цар Росії, не бажаючи псувати дипломатичні відносини з Німеччиною, висилає німецькому імператорові Вільгельму II особисту телеграму. Він просить вплинути на уряд АвстроУгорщини, що вирішив оголосити «мерзенну війну» маленькій слов'янській країні. Микола II попереджає німецького імператора про те, що не потерпить утручання будьякої з кра'ін у політику Сербії, а тим більше військової експансії на її території: «Передбачаю, що дуже швидко, поступаючись тиску, що здійснюється на мене, я буду, змушений вжити крайніх заходів, які призведуть до війни».

Росію підтримує й Франція. Вона зобов'язується в разі потреби виставити свої війська відповідно до своїх союз­ницьких зобов'язань. Про це французький посол Моріс Палеолог повідомив російському міністрові Сазонову. Англія, яка до цього моменту дотримувалася позиції нейтралітету, зненацька змінила свою думку й виступила на підтримку Сер­бії, виявивши в такий спосіб дружнє ставлення до Росії та Франції й недовіру Австрії й Німеччині. Державний секре­тар з іноземних справ Великобританії Е. Грей, виголошуючи свою промову в палаті громад, підсумував, що якщо не вдас­ться зібрати конференцію для запобігання конфлікту, то від­разу «почнеться безприкладна війна з результатами, що не піддаються обліку».

Проте, незважаючи на неспростовані факти, німецький імператор Вільгельм II заперечував розв'язання війни Австрі­єю й навіть намагався обвинуватити Сербію в упередженості й антиавстрійській політиці. Тим часом Австрія планомірно го­тувалася до військової експансії. Було мобілізовано частину флоту та. практично половину всієї австрійської армії. Від російського уряду надійшла нова телеграма німець­кому імператорові. У ній цар пррсив розглянути військовий конфлікт Гаазьку конференцію, 'щоб уникнути вЬєнних дій і жорстокого кровопролиття. 29 липня на прийом до Сазонова прийшов німецький посол Пурталес, щоб вручити міністрові заяву Німеччини. У заяві містилося попередження російсько­му урядові, а також явна погроза. Німеччина заявляла, що якщо Росія не зупинить військові приготування, то уряд Вільгельма збере свої війська. Але Сазонов зауважив, що Росія не першою почала мобілізацію військових сил. Це було привіле­єм Австрії, що покликала до війська вісім своїх корпусів.

Тим часом із Сербії почали надходити відомості про бом­бардування. Довідавшись про обстріл Белграда, російський цар дав Сазонову дозвіл скликати на позачергову нараду всі вищі військові чини. Після тривалих суперечок військові про­голосували за загальну мобілізацію, у такий спосіб сприйняв­ши напад АвстроУгорщини як початок світової війни. Це рішення підтримав і Микола II. Почалася підготовка до війни. Однак тривала вона недовго. Російський цар раптово скасо­вує своє рішення. Про це повідомив міністру закордонних справ Сазонову о 23 годині 29 липня 1914 р. військовий мі­ністр Сухомлинов.

Але Сазонов не здається. Його підтримують військовий міністр Сухомлинов і начальник Генерального штабу генерал Янушкевич. Разом вони намагаються переконати Миколу II і змусити його розпочати загальну мобілізацію. Усі спроби ви­являються марними. Цар завзято відмовляється вплутувати­ся у війну. Залишається визнати, що Микола II не хотів цієї війни та всіляко намагався її уникнути. Однак усі вищі війсь­кові й дипломатичні чини розуміють небезпеку відмови царя мобілізувати збройні сили на боротьбу з Австрією й Німеччи­ною. Вони намагаються будьяким чином «натиснути» на ньо­го, сподіваючись, що він змінить своє рішення. Тим часом Микола II відсилає вранці ЗО липня ще одну телеграму Віль­гельму II, у якій знову намагається переконати імператора ней­тралізувати Австрію. Він підкреслював, що його військові за­ходи спрямовані винятково проти австрійського уряду. Од­ночасно цар відправляє до Берліна в супроводі генерала Татищева особистий лист, адресований кайзерові. Він містить про­хання про посередництво в мирному врегулюванні австросербського конфлікту, який потихеньку переростає у світову війну.

Міністр Сазонов не припиняє своїх спроб змінити рішен­ня Миколи II. Він намагається напоумити царя, переконуючи його в тому, що якби Німеччина хотіла зупинити Австрію, то давно б це зробила, однак результатів досі не має. Із цього випливає, що Німеччина сама прийняла рішення брати участь у війні. Сазонов знову й знову звертається до Миколи II та зрештою його спроби увінчалися успіхом — цар відмовився від спроб дійти мирної згоди за допомогою німецького імпе­ратора й дозволив почати загальну мобілізацію. Але момент був утрачений.

Одночасно німецький посол побував на прийомі в Сазо­нова. Його уряд поки ще вагався в ухваленні рішення щодо воєнних дій. Тому посол хотів довідатися, чи достатньою для Росії буде обіцянка АвстроУгорщини не порушувати цілісність Сербії. Сазонов, прийнявши на себе повноваження російського уряду, заявив німецькому послові, що Росія згод­на припинити військову мобілізацію, якщо тільки Австрія виключить з ультиматуму пункти, що порушують суверенні права сербського народу. Ця відповідь не могла сподобатися правлячим колам Австрії й Німеччини, до того ж Англія й

Італія, які начебто підтримували Росію, відкрито не наважу­валися виступити проти Німеччини й АвстроУгорщини. У своїх заявах вони були згодні прийняти неприйнятні для Сербії умови.

Заява Сазонова була ще одним підтвердженням того, що уряд Росії наважився .брати участь у війні. Міністр закордон­них справ розсилає телеграми послам союзницьких держав, у яких наголошує на тому, щоб військова мобілізація Росії за­лишилася таємницею. Він не хоче, щоб відносини з Німеччи­ною стали відкрито ворожими, тому пропонує провести мобі­лізацію з якомога меншим галасом. Однак його спроби зали­шилися безуспішними. Уже вранці 31 липня в Петербурзі були випущені й розкидані по місту листівкиоголошення, на яких був надрукований заклик до загальної мобілізації. Причому оголошення були видрукувані на папері червоного кольору, щоб якомога швидше привернути увагу людей. Німеччина захвилювалася, і до Сазонова на прийом знову попросився німецький посол. Він зажадав пояснень і поступок із боку Ро­сії. Одночасно Микола намагався зв'язатися з Вільгельмом і в допомогою телеграмі подякував йому за допомогу у вирішен­ні конфлікту. Він знову намагався вирішити напружену ситу­ацію мирним шляхом, підкреслюючи, що «призупинити мобі­лізацію вже технічно неможливо, але Росія далека від того, щоб бажати війни. Поки тривають переговори з Австрією щодо сербського питання, Росія не розпочне зухвалих дій».

Сазонов не міг не рахуватися з настроями Миколи, тому йому мимоволі довелося пом'якшити вимоги до Австрії. Ці кроки були вжиті й з погляду поліпшення відносин з Англі­єю й Італією, які не підтримували б настільки категоричне рішення Росії починати війну. Сазонов, дотримуючись порад англійських й італійських послів, намагається визначитися в питанні про базу для переговорів. Він упевнений, що тільки в Лондоні можливим є вдале вирішення конфлікту. Цареві хотілося відверто спілкуватися з австрійським послом. І ні­хто з них не підозрював, що миру залишилося жити лічені години.

Тим часом у Берліні відбуваються наступні події. Ягов викликає до себе французького посла Камбона й робить заяву про те, що Німеччина вводить положення «крігсгефар», що означає «військова небезпека». Ці заходи є відповіддю на вве­дення російською стороною загальної мобілізації. Щоб зміни­ти положення, від Росії потрібно скасувати військові приготу­вання, інакше Німеччина сприйме це як відкриту підготовку до війни та почне вживати відповідних заходів. Франції стало відомо про спроби Німеччини розпочати мобілізацію, її уряд на раді міністрів під керівництвом президента республіки Раймонда Пуанкаре виносить постанову розпочати термінові вій­ськові приготування.

31 липня о 18 годині ЗО хвилин німецький посол у Парижі був прийнятий міністром закордонних справ Вівіані. Він чітко дав зрозуміти, що Німеччина не має наміру спокійно спостері­гати за військовими приготуваннями Росії й тому вводить по­ложення «крігсгефар». Російській стороні на те, щоб провести демобілізацію, виділяється 12 годин. У протилежному випад­ку Німеччина розв'язує руки й починає свої військові приго­тування. Цього ж дня о 12 годині ночі Сазонова відвідав Пурталес і заявив про рішення свого уряду. Росії рекомендувало­ся о 12 годині дня почати демобілізацію своїх збройних сил, щоб Німеччина не почала відповідних дій. В ультимативній формі російській стороні давалося зрозуміти, що демобіліза­ція повинна проводитися не тільки проти Німеччини, але й проти Австрії. За день до появи Пурталеса в резиденції Сазонова цар Микола II зустрічався з німецьким послом. Він знову нама­гався переконати його в тому, що військові приготування Росії не несуть загрози спокою й мирному життю Німеччини, що Росія 'ніколи не. хотіла розірвати дружні стосунки з німе­цькою стороною. Микола II намагався звернутися до розуму посла й пояснити йому, що за кілька годин неможливо зупи­нити мобілізацію, яка вже почалася, тому що Росія — дуже велика країна.

Пурталес відразу передав зміст бесіди з російським царем своєму урядові. Однак там це було розцінено як відмова від запропонованих ними умов. Отже, телеграма Пурталеса стала останньою крапкою над «і» в прийнятті Німеччиною важливо­го рішення. Вирішено було починати війну.

Росія тим часом не наважується давати відповідь. Скільки не домагався Пурталес аудієнції в Сазонова, нічого не вийшло. Тільки о 19 годині Сазонов з'явився в будинку міністерства. Пурталес намагається домогтися від міністра закордонних справ зрозумілої відповіді на прислану німецьким урядом ноту. Посол сильно хвилюється, перепитує кілька разів, але Сазонов твердо відповідає, що Росія не збирається припиняти мобіліза­цію, хоча й не хоче переривати переговори, щоб дійти якогось компромісу з Німеччиною. Після третьої відмови скасувати мобілізацію російських військ, німецький посол пред'явив Сазонову складену його урядом ноту, що містила оголошення вій­ни. Німеччина обвинувачувала Росію в зриві посередництва між АвстроУгорщиною та самою російською стороною. До того ж це посередництво проводилося на прохання російсько­го царя. Вільгельм вважав, що Росія, відмовившись скасувати мобілізацію, кидає виклик його країні, який він приймає. Тому від імені імперії він вважає себе в стані війни з російською дер­жавою. Із цього моменту війна почалася.

Італія, як спільниця Англії й Росії, не хоче вплутуватися у війну й 1 серпня оголошує про свій нейтралітет. Вона вважає, що не має ніякого відношення до розв'язаної війни, тому що тут не зачіпаються її інтереси. Інші країни — Франція й Анг­лія — виступили на боці Росії, заявивши про її підтримку 2—

3 серпня. Війна переростає у війну європейську, а потім і у
світову.

Франція починає мобілізацію своїх збройних сил 2 серп­ня, а вже 3 серпня Німеччина оголошує їй війну. Тоді ж німе­цькі війська переходять кордони Бельгії й Люксембургу. Бель­гія просить допомоги у Франції, Англії й Росії. Англія ввечері

4 серпня вимагає виїзду німецьких послів. Англійський флот
відкриває вогонь. У Петербурзі починаються маніфестації,
спрямовані проти німецького уряду. Уночі 5 серпня юрба ма­
ніфестантів розгромила будинок німецького посольства. Того
ж дня Австрія вимагає виїзду російського посла зі своєї тери­
торії, і вже 6 серпня міністру закордонних справ Сазонову ав­
стрійський посол Сапарі офіційно заявляє про початок війни.

Відомо з історичних джерел, що російська армія була по­гано підготовлена до війни. Не вистачало снарядів, патронів, стрілецької зброї, спорядження й обмундирування. Артилерія виявилася гірше оснащеною, флот поступався багатьом краї­нам. Однак історики зауважують, що жодна з країн, які всту­пили у війну, не припускала, що війна затягнеться на такий тривалий термін — 4 роки й 3 місяці. Уряди цих країн вважали, що війні призначено розтягнутися максимум на півроку. У зв'язку із цим країни прагнули якнайшвидше розгорнути на­ступальні дії. Німеччина прагнула розгромити Францію на Західному фронті, а потім узятися до розгрому Росії, яку до цього часу повинна була стримувати Австрія.

У Росії були інші плани. Дядько Миколи II, великий князь Микола Миколайович, будучи верховним головноко­мандуючим російської армії, у доповідній записці писав, що російські війська повинні були наступати на Берлін силами ПівнічноЗахідного фронту, якими командував у той час Я. Г. Жилинський, а на Відень — силами ПівденноЗахідного фронту під командуванням М. І. Іванова. На Східному фронті поки було відносно спокійно, війська супротивника не стягли туди свої основні сили. Там знаходилося 26 німецьких і 46 австрійських дивізій. Французька армія очікувала воєн­них дій від росіян, сподіваючись тільки тоді прийти Росії на допомогу.

Франції не вдалося розрахувати, куди завдасть удару Німеччина. Німецьке командування дотримувалося плану Шліффена: прорватися у Францію через слабко захищені кордони Люксембургу й Бельгії. Воно розраховувало при­мусити Францію здатися ще до того, як Росія зможе зібрати війська для удару.

Сильне угруповання німецької армії зуміло відкинути бельгійську армію та вдертися до Франції. Англійський кор­пус, що мав намір допомогти французам, був змушений віді­йти. Ворог йшов на Париж. Французи розуміли всю небез­пеку такого вторгнення. У цей час уряд терміново евакую­ється зі столиці.

Щоб урятувати союзників, російські війська почали на­ступ при неповному розгортанні всіх своїх сил. 1а й 2а армії під командуванням генералів П. К. Ренненкампфа й О. В. Самсонова через півтора тижні після оголошення війни зуміли розгромити на території Східної Пруссії біля міст Гумбіннен таТольдап супротивника. Одночасно в районі Варшави й но­вої фортеці Новогеоргієвськ збиралися сили, щоб здійснити основний стратегічний удар по Берліну. Проти австрійців по­чинається наступ 3ої та 8ої армій ПівденноЗахідного фрон­ту. Наступ призводить до заняття території Галичини (21 сер­пня був узятий Львів).

А тим часом, не дійшовши згоди у своїх діях, армії росій­ських військ у Східній Пруссії були розбиті супротивником ущент. Ця поразка в серпні 1914 р. практично на весь час війни позбавила в цьому районі російські війська активності. Тепер перед ними стояли тільки оборонні задачі — захист Москви й Петрограда.

Для продовження успішного наступу в Галичині необхід­но було використати резерви. Війська почали знімати навіть зпід Варшави. Тепер неможливо було здійснити наступ на Берлін. Російські війська переміщалися на південь, продовжу­ючи боротися проти АвстроУгорщини. Але вже 12 вересня 1914 р. за наказом Ставки наступ на ПівденноЗахідному фрон­ті був припинений. За 33 дні російські збройні сили просуну­лися на 280—300 км всередину й вийшли на лінію ріки Вислока, що за 80 км від Кракова. Вони осадили могутню фортецю Перемишль. Російські війська займають значну частину Буко­вини та її центральне місто Чернівці. Австрія зазнає великих втрат: 400 тис. чоловік загинули й були взяті в полон; захоп­лено було 400 гармат. Ця воєнна операція була однією з найу­спішніших для російських військ за всю Першу світову війну.

Протягом жовтнялистопада на території Польщі відбу­лося два найбільші бої: ВаршавськоІваногородське й Ло­дзинське. З обох боків у боях брали участь понад 800 тис. чоловік. Жодна зі сторін не змогла на сто відсотків виріши­ти свої задачі. І всетаки маневри російських військ були більш дієвими. Наступ на Берлін не здійснився, однак Фран­ції вдалося перепочити.

Із тієї причини, що німці не змогли обійти Париж, Фран­ція відправила частину своїх військ на схід, тому їм довелося скоротити фронт свого наступу. Вони вийшли до р. Марні, розташованої на схід від Парижа, і відразу зіштовхнулися з великою кількістю англофранцузьких військ. Понад 1,5 млн чоловік зійшлися в битві на р. Марні. Англійці й французи рвалися в наступ. І вже 9 вересня німці, злякавшись стрімкої атаки супротивника, починають масовий відступ. Тільки біля ріки Ена їм удалося зупинити стрімку атаку супротивника. За цей час уряд і дипломатичний корпус Франції повернулися до Парижа.

Кінець 1914 р. приніс стабілізацію Західному фронту від Північного моря до швейцарського кордону. Солдати почали копати окопи, «перетворюючи» маневрену війну на війну по­зиційну.

Наприкінці листопада 1914 р. у Бресті відбулася нарада командуючих фронтами російської армії. На ній було прийня­те рішення призупинити наступальні дії. Це спричинило зати­шок на Східному фронті аж до січня 1915 р.

Сербські війська вели героїчну боротьбу проти натиску австроугорської армії, яка восени 1914 р. двічі займала Бел­град. У грудні 1914 року сербам удалося вигнати окупантів з усієї території Сербії. До осені 1915 року їм довелося вести позиційну війну з австроугорською армією.

Турецькі полки за допомогою інструкцій німецьких війсь­кових фахівців вирішили восени 1914 р. наступати на Закав­казькому фронті. Але російським військам удалося відбити цей наступ, і вони успішно просунулися на Ерурумському, Алакшертському й Вепському напрямках.

Грудень 1914 р. видався невдалим для турецької армії. Два її корпуси під командуванням Енверапаші почали наступ під Саракамишем. Однак один корпус російські війська зму­сили капітулювати, а другий корпус був ущент розбитий. У результаті невдалих воєнних дій турецькі війська більше не наважувалися продовжувати активний наступ.

За допомогою російської армії турки були вигнані й з Іранського Азербайджану. Вони змогли втримати за собою лише деякі райони Західного Ірану.

Кінець 1914 року перевів війну маневрену у війну пози­ційну практично одночасно на усіх фронтах.

Власне кажучи, друге півріччя 1914 р. стало початком взаємної блокади узбереж. 28 серпня 1914 р. англійська еска­дра адмірала Бітті спробувала напасти на німецькі кораблі, що знаходилися в бухті острова Гельголанд. У результаті цього нападу були затоплені три німецьких крейсери й один есмі­нець; англійці втратили лише один крейсер. Дуже швидко нім­ці відігралися за свій розгром: 1 листопада 1914 р. у Коронельському бою біля узбережжя Чилі англійці зазнають пораз­ки від німецьких кораблів, утративши два крейсери. Але ра­дість німецького командування тривала недовго. Уже 8 груд­ня англійська ескадра завдала поразки німецьким кораблям біля Фолклендських островів, повністю знищивши ескадру адмірала Шпеє.

Ці морські бої залишили співвідношення морських сил на тому ж рівні: англійський флот усе одно перевершував австронімецький, котрий знайшов укриття в бухтах острова Гель­голанд. На океанах, у Північному й Середземному морях па­нував флот Антанти, що забезпечував її комунікації. Однак вже в перші місяці війни проявилася чимала загроза флотові Антантиз боку німецьких підводних човнів. 22 вересня нім­цям удалося протаранити три англійські броненосці, що несли дозорну службу на морських шляхах. Піратський набіг кораблів «Гебена» й «Бреслау» на Чор­номорське узбережжя Росії значних результатів не дав. Тому 18 листопада російський Чорноморський флот завдав сильних ушкоджень «Гебену», у такий спосіб змусивши турецький флот сховатися в Босфорі. Російський Балтійський флот розташо­вувався в Ризькій і Фінській затоках під надійним мінним за­городженням.

До кінця 1914 р. стало очевидним, що воєнностратегіч­ний план німецького командування повністю провалився. Німеччині нічого не залишалося, як вести війну на два фронти.

Воєнні дії в 1915 році

Прийшов 1915 р. Російське командування вирішує за­вершити переможний наступ своїх військ у Галичині. Щоб захопити карпатські проходи й хребет, тривають затяжні бої між російськими й німецькими військами. 22 березня закін­чилася шестимісячна облога Перемишля повною капітуляці­єю 127тисячного гарнізону австроугорських військ. Але просунутися на угорську рівнину російським військам не вдалося.

Німеччина разом із союзниками прагне вивести Росію з участі у війні, намагаючись завдати їй масової поразки. Німе­цьке командування перекидає в середині квітня із Західного фронту свої кращі боєздатні корпуси. Ці корпуси, з'єднавшись із австроугорською армією, створили нову ударну 11ю армію під командуванням німецького генерала Макензена.

2 травня 1915 р. у районі Горлиці австрійській армії вда­лося прорвати фронт, її сили вдвічі перевершували російську армію: артилерія — в 6 разів, кількість важких гармат була більшою в 40 разів.

Російській армії довелося під натиском військ ворога від­ступати з Галичини. Наприкінці травня вона залишила Пере­мишль, а вже 22 червня й Львів. Знову ж у червні німецькі війська, намагаючись затиснути в кліщі російську армію, що вела бої в Польщі, вирішують наступати своїм правим крилом між Західним Бугом і Віслою, а лівим — у низов'ях ріки Нарев. Але й тут російська армія змушена відступити. У неї не­має достатньої кількості ані зброї, ані боєприпасів.

Однак у середині вересня 1915 р. настає перелом у насту­пальних діях німецької армії. Російська армія закріпилася на лінії фронту: Рига — Двінськ — озеро Нароч — Пінськ — Тер­нопіль — Чернівці. Наприкінці 1915 р. Східний фронт простя­гається від Балтійського моря до румунського кордону. Росія зберегла свої основні сили, втратила велику територію. Однак її втрати теж були значними: близько 3 млн чоловік, із них майже 300 тис. убитими.

Союзники Росії, Англія й Франція, незважаючи на те, що російські війська вели такі напружені бої, за весь 1915 рік провели лише кілька невеликих воєнних операцій, які не ма­ють істотного значення. Вони не підтримали російські війська, коли вони знаходилися у важкому становищі на Західному фронті. Союзники повинні були почати наступ на цьому фрон­ті, на який зважилися лише наприкінці вересня 1915 р., у той час, коли німецька армія вже припинила свій наступ на Схід­ному фронті.

Німецьке командування, хоча й одержало територіальний виграш на Східному фронті, усетаки не зуміло змусити царсь­кий уряд до укладання сепаратного миру з Німеччиною. На­віть незважаючи на те, що більшість німецьких і австроугор­ських військ була спрямована проти Росії.

1915 р. став роком нищівного удару Німеччини проти Англії. За допомогою підводних човнів німецьке командуван­ня хотіло закрити ввіз в Англію необхідної сировини й продо­вольства. Знищені були сотні англійських кораблів, загинуло багато пасажирів. Нейтральні країни примусили Німеччину не починати обстріл без попередження. Однак Англію воєнні дії німецьких підводних човнів не дуже засмучували. Вона тіль­ки прискорила виробництво кораблів і розробила ефективні заходи боротьби проти підводних човнів.

Навесні 1915 р. Німеччина вперше в історії воєн застосо­вувала отруйні речовини (хлор).

І дипломатична боротьба Німеччини зазнала поразки. Антанта пообіцяла Італії більше, ніж Німеччина й АвстроУгор­щина разом. І вже в травні 1915 р. Італія оголосила їм війну, намагаючись відвернути на себе частину австроугорських і німецьких військ.

Але восени 1915 р. у війну вступає болгарський уряд, підтримуючи не Антанту, а Потрійний союз. Відтепер утворю­ється Четверний союз Німеччини, АвстроУгорщини, Туреч­чині й Болгарії. Цей союз відразу приймає рішення виступити проти Сербії. Армія сербів, що була дуже нечисленна порівня­но з військами ворога, героїчно боролася, але була просто роздавлена супротивником. Союзники підтримали Сербію, від­правивши туди свої війська. У результаті утворився Балканський фронт.

Під час воєнних дій країни, що належали до Антанти, поступово перестають довіряти одна одній. Росія в 1915 р. укладає угоду (секретну) із союзниками, відповідно до якої після перемоги у війні Константинополь і протоки повинні були відійти до неї. Однак англійський уряд на чолі з Уїнстоном Черчіллем злякався, що задуми Росії можуть здійсни­тися. Тому він починає дарданелльську експедицію, що.б оку­пувати Константинополь до появи там росіян. Усе це робить­ся під приводом підриву відносин німецької коаліції з Туре­ччиною. 19 лютого 1915 р. англофранцузькі війська підійш­ли до протоки Дарданелли й почали обстріл. Але складалося все невдало, і вже через місяць союзники були змушені від­ступити.

Улітку 1915 р. на Алакшертському напрямку російські війська відбили наступ турецької армії й вирішили перейти в контрнаступ на Ванському напрямку. Німецькотурецькі вій­ська активізуються в Ірані. Вони провокують повстання бахтіарських племен, щоб із їхньою допомогою завоювати нафто­промислові райони. Восени 1915 р. їм удається зайняти Керманшах і Хамадан. Однак англійці поспішили відновити свої позиції й відкинули бахтіар і турків із цього району, їм удало­ся за дуже короткий термін відновити нафтопровід.

Допомагати англійцям довелося російському експедицій­ному корпусові генерала Баратова. Йому необхідно було очи­стити Іран від турецьконімецьких військ. У жовтні 1915 р. російський корпус висадився в Ензелі. Поступово наступаю­чи, загони російських військ займали Казвін, Хамадан, Кум, Кашан і підійшли до Ісфахана.

Англійцям удалося окупувати ПівденноЗахідну Афри­ку, що належала Німеччині. У січні 1916р. оточені німецькі війська були змушені капітулювати.

Воєнні дії в 1916 році

На Західному фронті протягом 1915 р. не відбулося ве­ликих змін. Усі воєнні операції виявилися не дуже успішними, маневреність погіршилася, а позиційні бої тільки затягували

війну. Антанта проголосила економічну блокаду Німеччині, Німеччина розпочала підводну, війну. Відомі факти, що в тра­вні 1915 р. німцям удалося торпедувати англійський пароплав «Лузитанію», де загинуло більше тисячі пасажирів.

На російському фронті й зосередилася велика кількість військ ворога. Завдяки цьому Англія та Франція зайнялися прискореним розвитком воєнної промисловості. Вони не вели в той час ніяких активних дій, щоб накопичити сили для пода­льшого ведення війни. Завдяки цьому їм вдалося створити нову зброю — танки. І на початку 1916 р. у них була значна перевага в зброї та чисельності армій — на 70—80 дивізій біль­ше, ніж у Німеччини.

1915 р. був дуже важким роком для урядів союзників. Керівники Антанти в грудні 1915 р. вирішили скликати нара­ду представників Генеральних штабів союзних армій, вони з'їхалися в Шантійї, біля Парижа. Було прийнято рішення: закін­чити переможно війну можна лише за умови погодженості активних дій на головних фронтах. Але й це рішення не стало остаточним, тому що наступ 1916 р. був намічений на Східно­му фронті 15 червня, а на Західному — тільки 1 липня.

Німецьке командування довідалося про терміни наступу ворога й вирішило розпочати свій наступ на Західному фро­нті набагато раніше. Головний удар було намічено зробити на район верденських укріплень. Німецьке командування було впевнене в тому, що французи пожертвують усім заради за­хисту цих укріплень. Якщо фронт буде прорвано, відкриєть­ся прямий шлях на Париж. Але наступ, запланований на 21 лютого 1916 р., не приніс успіху німецьким військам. До того ж російська армія в березні почала наступ в районі Двін­ська й озера Нароч, що послабило війська ворога. Але на цьому воєнні дії в цьому районі не закінчилися. Вони трива­ли ще протягом 10 місяців, перетворивши воєнну операцію у Вердені на справжню «м'ясорубку». Обидві сторони втрати­ли не тільки величезну кількість техніки, але й зазнали вели­ких втрат живої сили: французи — 350 тис. чоловік, німці — 600 тис. чоловік.

І всетаки наступ на Верден німецького командування не змінив планів Антанти, її керівники, як і раніше, хотіли почати 1 липня 1916 р. свій основний наступ, зосередившись на р. Соммі.

Плани не змінилися. Бої кожного дня ставали чимраз за­пеклішими. У вересні на полі бою з'явилися англійські танки. Слід урахувати, що технічно вони були ще не зовсім доскона­лими, їх кількість ще була невеликою, щоб реально забезпечи­ти перемогу Антанти. І хоча частковий усжіх був забезпечений англофранцузьким військам, але загалом вони не зуміли про­рвати фронт. До листопада соммські бої почали вщухати. Ре­зультати соммської операції для Антанти були непоганими: Антанта захопила територію в 200 кв. км, 105 тис. німецьких полонених, 1500 кулеметів і 350 знарядь. Але обидві сторони зазнали великих втрат — загалом більше 1 млн 300 тис. чоло­вік було вбито, поранено й узято в полон.

Російське командування суворо дотримувалося затвер­дженого в грудні 1915 р. рішення щодо головного наступу на Західному фронті. Дата залишилася тією ж — 15 червня 1916 р. Війська повинні були рухатися в напрямку Барановичів з од­ночасним допоміжним ударом армій ПівденноЗахідного фро­нту під командуванням генерала Брусилова в галицькобуко­винському напрямку. Але й тут утрутилися союзники. Через затяжні бої біля Вердена французький уряд знову звернувся до Росії по допомогу. Вони хотіли, щоб російські війська по­чали наступ на Східному фронті.

Російська армія змушена була відгукнутися на заклик про допомогу. На початку березня Росія почала наступ у районі Двінська й озера Навоч. Безперебійні атаки не принесли вели­кого успіху, хіба що до тактичного, але вони допомогли союз­никам згрупувати свої війська, відтягнувши від них значну кількість німецьких резервів.

Ця операція заважала російському командуванню почати підготовку до генерального наступу на російськонімецькому фронті, запланованого на 15 червня. До того ж Антанта знову звернулася з проханням до російського уряду. Тепер допомо­га була потрібна італійцям. З історичних джерел відомо, що в травні 1916 р. 400тисячна австроугорська армія перейшла в наступ у Трентіно, чим завдала важкої поразки італійській ар­мії. Російське командування, вирішивши допомогти італійсь­ким й англофранцузьким військам, перенесло термін наступу на Південнозахідному напрямку на 4 червня. Командував росіянами генерал Брусилов. Російські війська, зламали обо­рону ворога вздовж усього фронту завширшки 280 км, поча­ли просуватися в Східну Галичину й Буковину (Брусиловський прорив). Під час цього наступу Брусилову необхідні були свіжі сили, військовий резерв і боєприпаси, але верховне ко­мандування російської армії вирішило не відповідати на про­хання генерала й розпочало, відповідно до назначеного рані­ше терміну, наступ у західному напрямку.

Здійснивши кілька слабких ударів убік Барановичів, ко­мандуючий Північнозахідним напрямком генерал Еверт від­клав загальний наступ на початок липня.

Війська генерала Брусилова знайшли в собі сили проти­стояти натиску ворога й продовжували наступати. До кінця липня їм удалося просунутися далеко вглиб Галичини й Буко­вини. А 3 липня генерал Еверт знову зробив спробу атакувати Барановичі, але й вона виявляється невдалою. Переконавшись у повному провалі наступу російських військ під керівницт­вом генерала Еверта, російське командування нарешті визнає ПівденноЗахідний фронт найважливішим. Але було втраче­но. Австрійці встигли перегрупуватися, підтягти свої резерви, до того ж на допомогу австрійцям були кинуті шість дивізій з Австроіталійського фронту, одинадцять дивізій перекинули німці. Росіяни не мали можливості наступати далі.

Просуваючись у глиб Буковини та Східної Галичини, ро­сійським військам удалося захопити близько 25 тис. кв. км території. Ними було взято в полон 9 тис. офіцерів і понад 400 тис. солдат. Але ці успіхи не принесли жодних результа­тів. Занадто бездарним було верховне командування, занадто відсталим — транспорт, до того ж відчувалася постійна неста­ча озброєння й боєприпасів.

І всетаки не можна назвати наступ російських військ без­результатним. Він значно полегшив стан союзників. Спільні дії союзників на Соммі перекреслили плани німецького коман­дування, змусивши їх надалі до стратегічної оборони. Одно­часно австроугорська армія не змогла отямитися після Брусиловського удару 1916 р., у результаті чого була не здатна до серйозних наступальних операцій.

Побачивши, що російські війська під командуванням ге­нерала Брусилова після могутнього наступу розгромили австроугорців на ПівденноЗахідному фронті, Румунія виріши­ла вступити у війну на боці переможців. Вона знала, що Анг­лія й Франція зацікавлені в ЇЇ військовій підтримці, хоча Росія й відмовлялася її прийняти.

17 серпня Румунія самостійно почала війну в Трансільва­нії. Спочатку її воєнні дії приносили успіх, але після загасання соммських боїв австронімецькі армії без особливих зусиль розтрощили румунське військо й окупували практично всю Румунію, одержавши дуже важливе джерело продовольства й нафти. Російське командування передбачало такий хід подій. Відразу в Румунію було перекинуто 35 піхотних і 11 кавале­рійських дивізій, щоб зміцнити фронт по лінії Нижній Дунай — Браїла — Фокшани — Дорна — Ватра.

16 лютого 1916 р. російські війська в результаті наступу на Кавказькому фронті захопили Ерзурум, а 18 квітня зайня­ли Трабзон (Трапезунд). Успішні операції були проведені ро­сіянами на Урмійському напрямку, де був зайнятий Рувандиз, і біля озера Ван, де російські війська влітку вступили в Муш і Бітліс.

1917 рік. Наростання революційної активності й «мирні» маневри воюючих країн

Перевага Антанти стала чітко помітною до кінця 1916 р. Вона перевершувала супротивника як у чисельності збройних сил, так і у військовій техніці, особливо в артилерії, авіації й танках. На новий 1917 р. в Антанти була значна перевага: 425 дивізій проти 331 дивізії супротивника. Але дуже часто розбіжності у військовому керівництві й прагнення тільки власної користі зводили їхні зусилля нанівець. У результаті цих дій командування союзних армій були неузгодженим і затягувало війну. Тим більше що постаралася й австронімецька коаліція, якій не вдалося, як хотілося, виграти війну шви­дко. Кожен день приносив усе нові й нові жертви. До кінця 1916 р. обидві сторони втратили вбитими близько 6 млн чоло­вік і близько 10 млн чоловік пораненими й покаліченими. Тому чимраз сильніше зростав антивоєнний рух.

Затяжний характер війни незмінне позначався на мораль­ному стані російських солдатів. У ході постійних військових дій був утрачений дух патріотизму, розповіді про жорстокості німців не могли його підняти, тому що солдати вважали їх брехнею. Чимраз більше позначалася втома від війни. Солда­ти не могли зносити постійного сидіння в окопах, відсутності елементарних людських умов. Тому часто спалахували сол­датські заворушення, зростав протест проти кийової дисцип­ліни, зловживань начальників, казнокрадства тилових служб, чимраз частіше солдати не виконували накази. Під час хвилі страйків у серпнівересні 1915 р. солдати столичного гарнізо­ну висловили свою солідарність із робітниками, на деяких ко­раблях Балтійського флоту також пройшли виступи. У 1916 р. повстали солдати на розподільному пункті в Кременчуці, у Гомелі. Трохи пізніше два сибірські полки не виконали наказ про наступ. Чимраз частіше виникали випадки братання із сол­датами ворога. До осені 1916 р. значну частину 10мільйонної армії охопили заворушення.

Стало зрозуміло, що перемозі заважає вже не брак озбро­єння, техніки або живої сили, а стан суспільства. Суспільство охоплювала криза. Чимраз більше загострювалися протиріч­чя, особливо між царськомонархічним табором і двома інши­ми — ліберальнобуржуазним І революційнодемократичним. Цар і його поплічники намагалися будьщобудь зберегти свої привілеї. Одночасно ліберальна буржуазія прагнула одержати доступ до влади. Революційні демократи на чолі з більшови­ками намагалися скинути монархію.

Серед простого люду теж спостерігалося велике шуму­вання. Робітники й селяни вимагали припинення війни, висту­пали проти нещадної експлуатації, збагачення верхівки суспіль­ства, браку продовольства, одягу, палива. Але правлячі кола аж ніяк не збиралися потурати вимогам трудящих: виступи робітників вони придушували силою. Трудящі зрозуміли, що необхідно боротися проти військової диктатури та всього іс­нуючого ладу, тому антивоєнні виступи поступово перероста­ли в революційний рух.

Бачачи таке положення, правлячі кола ворогуючих коа­ліцій починають турбуватися: їх лякає агресивність народних мас, які не хочуть продовжувати війну, прагнуть скинути вла­ду. Тому були здійснені спроби запропонувати «мир» ворогу­ючим сторонам у надії на те, що ці пропозиції будуть відкину­ті. У такому випадку провину за продовження війни можна було б перекласти на пЛечі супротивника.

12 грудня 1916 р. кайзерівський уряд Німеччини запро­понував країнам Антанти почати «мирні» переговори. Німе­цький уряд розраховував на розкол у таборі Антанти й на підтримку деяких прошарків усередині кожної з країн, що належали до цього блоку. Ці прошарки сподівалися домог­тися миру з Німеччиною без утручання армій. Мирна пропо­зиція німецької сторони не містила абсолютно ніяких кон­кретних умов, питання про долю окупованих австронімецькими військами територій Росії, Бельгії, Франції, Сербії, Ру­мунії замовчувалося. Це дало привід Антанті вимагати від Німеччини звільнення всіх захоплених територій, а також розділу Туреччини, «реорганізації» Європи на основі «націо­нального принципу». Останнє фактично означало, що Антан­та не має наміру починати мирні переговори з Німеччиною та її союзниками.

У результаті Німеччина спробувала розголосити на весь світ, що винуватцем продовження війни стає Антанта, а це автоматично змушує Німеччину оборонятися за допомогою «необмеженої підводної війни».

У лютому 1917 р. у Росії перемагає буржуазнодемокра­тична революція. Відтепер у країні широко розгортається рух за революційний вихід з імперіалістичної війни.

З лютого 1917 р. починається необмежена підводна війна з боку Німеччини. США розривають із нею будьякі диплома­тичні відносини, а вже 6 квітня оголошують їй війну. США, як, зрештою, й інші країни, турбуються про власну вигоду.

16 квітня Антанта починає наступ на Західному фронті. Але постійні атаки англофранцузькйх військ не дали пози­тивних результатів. За чотири дні боїв французи й англійці втратили більше 200 тис. убитими. 5 тис. російських солда­тів зі складу 3й російської бригади, присланої з Росії на допомогу союзникам, загинули в бою. Були підбиті або зни­щені майже всі 132 англійські танки, що брали участь у бою.

Під час підготовки цієї воєнної операції командування Антанти наполегливо вимагало від Тимчасового уряду Росії почати наступ на Східному фронті. Однак у революційній Ро­сії підготувати такий наступ було нелегко. Глава Тимчасового уряду Керенський вирішив допомогти союзникам, розрахову­ючи, що в разі успіху підніметься престиж буржуазного Тим­часового уряду, а в разі невдачі можна буде звалити провину на більшовиків.

1 липня 1917 р. почався російський наступ на Львівсько­му напрямку, що спочатку розвивався успішно, але незабаром німецькі збройні сили, які одержали на підкріплення 11 диві­зій, перекинутих із Західного фронту, перейшли в контрна­ступ і відкинули російські війська далеко за вихідні позиції.

Досліджуючи історичні факти, можна дійти висновку: у 1917 р. на всіх європейських фронтах, незважаючи на перева­гу Антанти в живій силі й у військовій техніці, її військам не вда­лося домогтися вирішального успіху в жодному з розпочатих наступів. Антанта зазнала поразки завдяки непогодженості у рі шенні найважливіших питань з проведення військових опера­цій. Ускладнила положення й революційна ситуація в Росії.

На початку вересня 1917 р. німецька армія вирішила на­ступати на північній ділянці Східного фронту з метою захоп­лення Риги й Ризького узбережжя. Німці вибрали момент не­випадково. У той час російська реакційна військова верхівка готувала контрреволюційний переворот у країні, спираючись на німецьку вояччину. У серпні відбулася державна нарада, на якій генерал Корнілов висловив своє «припущення» про швид­ке падіння Риги й відкриття шляхів до Петрограда. Це стало сигналом для наступу німецької армії на Ригу. Можливості втримати місто були, але за наказом військового командуван­ня її здали німцям. Відкриваючи дорогу німцям на революцій­ний Петроград, Корнілов у такий спосіб почав свій відкритий контрреволюційний заколот. Однак дуже швидко заколот був придушений революційними робітниками й солдатами під ке­рівництвом більшовиків.

Вихід Росії з Першої світової війни

25 жовтня 1917 р. у Петрограді був здійснений Жовтне­вий переворот. Тимчасовий уряд впав, влада перейшла до рук Рад робочих і солдатських депутатів. 25 жовтня був скликаний у Смольному II Всеросійський з'їзд Рад робочих і солдатських депутатів, що й установив у країні Радянську республіку. В; І. Ленін був обраний главою уряду. 26 жовтня 1917 р. II Все­російським з'їздом Рад був прийнятий Декрет про мир. У ньо­му Радянський уряд пропонував «усім воюючим народам і їх­нім урядам почати негайно переговори про справедливий і.де­мократичний мир». У поясненні говорилося, що таким миром Радянський уряд вважає негайний мир без анексій, без насиль­ницького приєднання чужих народностей і без контрибуцій.

Справді, серед багатьох завдань, що довелося вирішувати Радам, одним з першорядних був вихід із війни. Трудящі дав­но чекали визволення від тягаря війни. Мільйони солдатів рвалися з фронту, з окопів додому.

Уряди країн Антанти не відповіли на пропозицію II з'їзду Рад про укладання миру. Навпаки, усілякими способами вони намагалися не допустити виходу Росії з війни. З їхнього боку здійснюється спроба підтримати контрреволюцію в Росії.

Тоді Росія приймає рішення почати самостійні перегово­ри з Німеччиною, щоб якомога швидше укласти мир.

До Німеччини була направлена мирна делегація на чолі з народним комісаром іноземних справ Л. Д. Троцьким. Ленін просив його «затягнути» підписання миру у зв'язку з тим, що Німеччина може підтримати Росію та зробити в себе револю­ційний переворот. Однак Троцький не зумів стриматися й про­валив переговори. Німеччина почала переговори в ультимати­вному тоні, на що Троцький відповів, що Росія війну припи­няє, але миру підписувати не буде. Відразу делегація покину­ла Брест.

Німецький'у ряд, який давно мріяв захопити Росію, одер­жав привід для розриву відносин. Тому 18 лютого німецька ар­мія перейшла в наступ від Ризької затоки до гирла Дунаю. Усьо­го у воєнній операції брало участь близько 700 тис. солдат.

Відповідно до свого плану, німці прагнули дуже швидко захопити Петроград, Москву, розгромити Ради й укласти мир­ну угоду з «небільшовистським урядом».

Російська армія почала відступати, тому що на той час утратила всю свою боєздатність. Німці безперешкодно просу­валися вглиб країни, намагаючись триматися напрямку на Пе­троград. Відчувши небезпеку, уранці 19 лютого Ленін відпра вив німецькому урядові телеграму, у якій давав згоду підпи­сати мир на умовах, запропонованих німецькою стороною. Одночасно всі готувалися відбити наступ німців, хоча сили були явно нерівними.

21 лютого Рада Народних Комісарів прийняла написаний В. І. Леніним декрет «Соціалістична Батьківщина в небезпе­ці!». 22 і 23 лютого 1918 р. у Петрограді, Пскові, Ревелі, Нарві, Москві, Смоленську та в інших містах розгорнулася кам­панія запису до Червоної армії.

Під Псковом і Ревелем, у Латвії, Білорусії, в Україні три­вали бої з німецькими військами. На Петроградському напрям­ку війська Червоної армії призупинили наступ ворога.

Німці не розраховували на такий опір. До того ж вони побоювалися удару англоамериканських і французьких військ із Заходу, що могло ускладнитися затяжною війною на Схо­ді. Німеччина погоджується укласти мир. І хоча умови цієї мирної угоди були ще важчими, ніж минулого разу, Росія погоджується на все. Радянська республіка повинна була повністю демобілізувати армію, укласти невигідні угоди з Німеччиною і т. д.

З березня 1918 р. у Бресті був підписаний мирний договір із Німеччиною, що ввійшов в історію під назвою Брестського миру.

Завершення Першої світової війни

Німецьке командування навесні 1918 р. намагалося роз­бити англофранцузькі війська. Командування запевняло під­леглих, що ця битва вирішить результат усієї війни.

Німеччина виступила наприкінці березня. Зазнаючи вели­ких втрат, вона всетаки підходить до Парижа, захопивши на шляху полонених і трофеї. Однак спроби Німеччини розбити ворога провалилися: вона вичерпала всі свої резерви, у тому числі й у живій силі. Підлітки, а не дорослі чоловіки, відправ­лялися на війну. Багато солдатів просто дезертирували. На­ступ німців провалився, тому що війська США, об'єднавшись із військами Антанти, відігнали німців на вихідні позиції.

8 серпня війська Франції, Англії та США під загальним командуванням французького маршала Фоша почали наступ, їм удалося прорвати фронт супротивника, розгромивши за один день 16 дивізій. Не бажаючи більше боротися, німецькі солдати здавалися в полон.

Збройні сили Німеччини не в змозі були чинити опір гене­ральному наступу франкоанглоамериканських військ.

І на Балканському фронті почався наступ англофранцузьких і сербських військ. Завдяки їхнім злагодженим діям їм вдалося розбити Болгарію. Була розгромлена в Палестині й Сирії англійськими й французькими військами турецька армія. Разом із нею капітулювала й Османська імперія.

Солдати австроугорської армії не захотіли більше вою­вати. АвстроУгорщина розвалилася, на її території утворило­ся кілька незалежних національних держав. І вже 3 листопада 1918 р. австроугорське командування підписало перемир'я, продиктоване Антантою.

Одночасно в Німеччині почалася революція. 9 листопа­да народ скинув монархію. Країна стала республікою, був створений новий уряд. Саме з ним на світанку 11 листопада 1918 р. Німеччина змушена була підписати Комп'єнське пе­ремир'я.

11 листопада об 11" годині ранку сурмач, який знаходився біля штабного вагона верховного головнокомандуючого, про­трубив сигнал «Припинити вогонь». Сигнал передали на весь фронт. Одночасно були припинені бойові дії. Перша світова війна закінчилася.

РЕЗУЛЬТАТИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

На початку війни Німеччина була підготовлена краще, ніж її суперники. І всетаки світова війна закінчилася пораз­кою Четверного союзу. Антанта перевершувала коаліцію в матеріальних і людських ресурсах. До того ж Антанту підтри­мали США. У результаті державний лад таких країн, як Німе­ччина, АвстроУгорщина й Османська імперія зазнав краху. Усі три імперії зникли, залишивши по собі тільки спогади. Франція, Англія та США домоглися, чого хотіли, і тепер вирі шили почати перерозподіл світу. У Росії теж перемінився лад — монархія вмерла, країною почали правити Ради.

Світова імперіалістична війна 1914—1918 р. була найкровопрояитнішою й найжорстокішою з усіх воєн, які світ знав до 1914 р. Ще ніколи протиборчі сторони не виставляли та­ких колосальних армій для взаємного винищування. Згідно з історичними даними, загальна чисельність армій сягала 70 мли чоловік. Усе було спрямоване на знищення людини: і досяг­нення техніки, і досягнення хімії. Смерть наздоганяла людей усюди: на землі й у повітрі, на воді й під водою. З'явилися отруйні гази, розривні кулі, автоматичні кулемети, снаряди важких гармат, вогнемети. І все це тільки для того, щоб зни­щувати. Страшний підсумок війни — 10 млн убитих, 18 млн поранених.