Реферат з історії:

“Солідарність” у Польщі – історія створення та сучасні проблеми

Балана Романа

Луцьк – 2002

Створення “Солідарності”: В 1980 році одержавши право на створення незалежних профспілок, робітники в масовому порядку стали виходити зі старих державних профспілок і вступати в створену страйкарями - комуністами незалежну федерацію профспілок «Солідарність». Вимоги «Солідарності» ставали більш радикальними, а страйки відбувалися все частіше, хоча керівництво профспілок на чолі з Лехом Валенсою і церква намагалися не допускати дій, що могли б спровокувати радянську інтервенцію в Польщу.

Дискусії влади з «Солідарністю» зосередилися на вимозі профспілок надати робітником право керувати своїми підприємствами. Партійна номенклатура довіряла схемі, що позбавляла її права призначати директорів і контролювати кадрову політику. У вересні «Солідарність» звернулася із сенсаційною заявою до всіх робітників країн Східної Європи створювати вільні профспілки. Пішла нова хвиля страйків. Хоча поліція піддала репресіям дисидентів з Комітету суспільного самозахисту і профспілкових активістів, довіра керівництва КПРС до здатності Кани відновити порядок зникла, і 18 жовтня 1981 він був замінений генералом Войцехом Ярузельским, командуючим польськими збройними силами. Військове рішення проблеми стало до порядку денного.

У грудні «Солідарність» зробила крок, який польські комуністи вже не змогли здійснити: профспілки зажадали проведення референдуму з питань про керівну ролі компартії і відносин між Польщею і Радянським Союзом. У відповідь 13 грудня Ярузельский ввів у країні воєнний стан, замінивши цивільні органи влади Військовою радою національного порятунку і заарештувавши лідерів «Солідарності» і інших опозиціонерів. На заводах, шахтах, судноверфях і в університетах почалися страйки, але більшість з них було подавлено поліцією і силами внутрішньої безпеки. Уряд виступив із заспокійливою заявою, що він не має наміру звертати реформи, початі в 1980, але лідери «Солідарності» відмовилися від компромісу, і в жовтні 1982 був прийнятий закон, що замінив «Солідарність» невеликими профспілками під контролем уряду. Потім влада випустила на волю більшість арештованих, а в липні 1983, після візиту в Польщу папи Іоанна Павла II, скасувала воєнний стан. Тиск із боку «Солідарності» і міжнародної суспільної думки змусив Ярузельского оголосити в 1984 амністію. Однак криза не закінчилася; хоча страйки були подавлені, а погроза скинення влади комуністами ліквідована, «Солідарність» продовжувала користатися масовою підтримкою населення країни.

Економічний спад продовжувався до 1983; потім промислове і сільськогосподарське виробництво почало потроху відновлюватися. Проте плани уряду по децентралізації економіки і стимулюванню більш ефективної роботи підприємств зустріли лютий опір з боку бюрократії і нових профспілок. У результаті субсидії для зниження цін на продукти і нерентабельні інвестиційні проекти, успадковані з 1970-х років, продовжували фінансуватися за рахунок бюджетного дефіциту, розкручуючи виток інфляції. У 1980–1987 офіційний индекс споживчих цін досяг 500%, тоді як середня зарплата виросла тільки на 400%. У той же час уряд не бажав прибігати до масових політичних репресій і боявся приступати до необхідних реформ. «Солідарність», хоча і сильно поріділа, продовжувала діяти нелегально.

До літа 1988 інфляційний тиск на життєвий рівень настільки підсилилося, що на заводах, судноверфях і у вугільних басейнах прокотилася нова хвиля страйків. Уряд змушений був звернутися до глави «Солідарності» Леха Валенсеви з проханням повернути страйкуючих на робочі місця, пообіцявши в обмін лібералізацію політики і легалізацію «Солідарності».

Вибори 4 червня 1989 принесли «Солідарності» приголомшуючий успіх. Її кандидати в кінцевому рахунку одержали всі місця, за які боролися. Президентом був обраний Ярузельский, але традиційні союзники ПОРП – Селянська і Демократична партії – підтримали «Солідарність» і 24 серпня 1989 обрали главою уряду лідера католицької фракції «Солідарності» Тадеуша Мазовецкого.

Однак фракція «Солідарності», очолювана Лехом Валенсем, вимагала прискорення політичних перетворень; у липні 1990 Мазовецкий вивів з уряду всіх колишніх комуністів, а в жовтні у відставку пішов Ярузельский. Усередині «Солідарності» дозрівав розкол. Валенса продовжував критикувати Мазовецкого, обвинувачуючи його уряд у повільності і відсутності рішучості здійснювати декомунізацію Польщі. У результаті «Солідарність» розпалася на ряд політичних партій: Демократичний союз на чолі з Мазовецким, Ліберально-демократичний конгрес, керований Яном Белецким, Центральний союз, керований братами Лехом і Ярославом Качыньскими, Союз праці під керівництвом Рішарда Бугая і Християнсько-національне об'єднання на чолі з Веславом Хшановским. У першому турі президентських виборів у грудні 1989 Валенса одержав більшість голосів; за ним випливав Станіслав Тиминьский, незалежний кандидат – «темна конячка». Третім був Мазовецкий. В другому турі президентом був обраний Валенса.

Після 1989 сейм прийняв ряд важливих законів, які підтримала католицька церква. У їхньому числі були закон про обов'язкове релігійне навчання в державних школах; закон про заборону абортів; закон про повагу до «християнських цінностей» з боку засобів масової інформації. Парламентські вибори, що відбулися в жовтні 1991, завершилися формуванням політично роздробленого сейму. Пішла черга хитливих коаліційних урядів.

Невдоволення населення і політична боротьба між партіями усередині «Солідарності» привели до реваншу лівих на парламентських виборах у вересні 1993. Партіям «Солідарності» дісталася третина голосів, але їм не удалося домогтися представництва в парламенті, оскільки кожна з них не змогла набрати необхідні для проходження в парламент 5% голосів. На цих виборах на перше місце вийшли спадкоємці ПОРП – Союз демократичних лівих сил з 173 місцями. Польська селянська партія одержала 128 місць, Демократичний союз – 69 місць, Союз праці – 42 місця; націоналістичні і клерикальні партії правого крила не одержали жодного місця. Був сформований лівий коаліційний уряд.

У першому турі президентських виборів, що відбулися в листопаді 1995, вперед по числу голосів вийшов кандидат Союзу демократичних лівих сил Олександр Квасьневский; лідер «Солідарності» Валенса зайняв друге місце. Другий тур виграв Квасьневский.

Після поразки на парламентських виборах 1993 політичні сили «Солідарності» об'єдналися. Симпатії виборців змінилися, і виборчий блок «Солідарності» на парламентських виборах 1997 одержав 201 з 460 місць. За ним йшов Союз демократичних лівих сил з 164 місцями. Союз волі одержав 60 місць, Польська селянська партія, коаліційний партнер Союзу демократичних лівих сил у 1993–1997, – лише 27, а Рух за відродження Польщі – ще одна партія, що вийшла з «Солідарності», – 6 місць.

Декомунізація. У грудні 1995 загострилися найбільш конфліктні після 1989 проблеми в Польщі. Сейм обговорював закон про люстрації, що вимагала з'ясування можливих зв'язків з таємною поліцією претендентів на державні посади. У грудні 1995 прем'єр-міністр Юзеф Олекса (Союз демократичних лівих сил) був обвинувачений міністром внутрішніх справ Анджеем Милчановским у тім, що він протягом багатьох літ працював на радянську, а потім на російську розвідку. Під тиском громадськості Олекса пішов у відставку в січні 1996, і його перемінив Влодзимеж Чимошевич. Справа Олекси стала поштовхом для вирішення питання про люстрацію. У серпні 1997 парламент прийняв відповідний закон, але не зміг увести його в дію. У жовтні 1998, президент А.Квасьневский підписав закон про люстрацію. Відповідно до нього усі вищі чиновники, депутати парламенту і судді повинні були повідомити про тім, чи співробітничали вони раніше з органами безпеки. Винних у такім співробітництві не змушували припиняти політичну діяльність, але їхні визнання повинні були доводитися до зведення громадськості. Тим же обличчям, що ховали правду про свою причетність до органів безпеки, у випадку її виявлення заборонялося займати високі державні посади протягом 10 років.

Польський уряд підтримав військову акцію НАТО проти Югославії в 1999, хоча опитування суспільної думки продемонстрували стримане відношення до цієї акції, а церковні ієрархи виступали з її осудом. Країна готувалася до вступу в ЄС, при цьому прогнозувалися як позитивні (ріст ВВП, стримування інфляції), так і негативні (збільшення торгового дефіциту, ріст безробіття) наслідку даного кроку. Президент Квасьневский підкреслював необхідність зміцнення економічних зв'язків з Росією й іншими країнами Східної Європи.

Література:

Матеріали з мережі Інтернет:

www.krugosvet.ru

Ссылки (links):

http://www.krugosvet.ru/