Реферат на тему:

“Імператриця Ци Сі”

Скромна наложниця китайського імператора потай лелеяла честолюбні мрії. Вона прийшла до влади над велицезною країною завдяки хитрості, підступництву й удачі - родила імператору сина і спадкоємця. Але Ци Сі була настільки жорстокою, що зруйнувала цілу імперію.

Сторінки всесвітньої історії повні злодіянь кровожерливих деспотів. Середньовічною Румунією правил Улад Цепеш, що любив саджати свої жертви на кіл. У Росії цар Іван Грозний убив не тільки тисячі колишніх наближених, але і власного сина. У XX сторіччі однієї з африканських країн керував "імператор" Бокасса, що лакомився м'ясом своїх жертв під час дивовижних людожерських ритуалів. Як у природі самки чорних павуків перевершують по своїй отруйності самців, так і серед людей існує тип жінок, більш нещадних і жорстоких, чим чоловіки. Такий була Ци Сі - китайська імператриця, прозвана Драконом. У порівнянні з її вчинками мерхнуть злочини чоловіків-тиранів. Вона забила в'язниці неугодними, ввела в практику дивовижні катування і відправила на смерть тисячі і тисячі тих, кого вважала зрадниками Китаю і слугами Заходу. Її жорстокість досягла апогею під час "боксерського повстання" у Пекіні в 1900 році, коли китайці оголосили війну іноземцям, що контролювали прибуткову торгівлю опіумом.

Наложниця імператора

Ци Сі підбурювала юрбу до дивовижного насильства, небаченого до цього в китайській столиці. Вона наказала своїм військам стріляти з гармат по католицькому соборі в центрі міста. При цьому були убиті тисячі безневинних чоловіків, жінок і дітей. Ци Сі веліла припинити пальбу, лише коли від безупинного гуркоту артилерії в неї розболілася голова. І відразу дала військовим указівку не залишати нікого в живих. "Моя імперія повинна бути очищена кров'ю", - сказала вона. Кровопролиття відбулося за вісім років до її смерті, однак воно не врятувало феодальний Китай, що їй так хотілося зберегти, а лише прискорило його розвал.

Імператриця Ци Сі правила протягом п'ятдесяти років і виявилася останньою володаркою багатомільйонного Китаю. Вона належала до древньої династії маньчжурських імператорів. Народилася Ци Сі в листопаді 1835 року в родині маньчжурського мандарина. Їй було визначено стать наложницею в імператорському палаці. У шістнадцять років вона увійшла в палац правителів Китаю, "Закрите місто" у Пекіні. Місто цей являло собою світ надзвичайної краси і гармонії, призначений дня життя, що складалося в основному з задоволень.

Три тисячі наложниць і три тисячі євнухів жили в палаці. Ходили слухи, що спальню імператора відвідували десять коханок у день. Наложниці розподілялися по рангах, і ті, котрі відносилися до нижчого рангу, могли все життя прожити в палаці, так і не зустрівшись з імператором. Коли Ци Сі вперше ступила на император-ский двір, вона виявилася в п'ятому, нижчому ранзі.

Сходження Ци Сі

Юна дівчина була дуже честолюбна, розумна і до того часу досить освічена. Вона приклала максимум зусиль, щоб життя в позолоченій клітці не пройшла дарма. Жадібно читала, занурюючи в зміст великих книг з імператорської бібліотеки, умовила придворних найняти учителів, щоб поповнити освіту. В міру т-го як росла освіченість Ци Сі, усе більш тонкою становилась її хитрість. Чимало сил вона витратила на вивчення правил етикету, що діяли в палацевих стінах. Вона зробила все, щоб наблизитися до імператора.

Ци Сі подружилася з дружиною монарха, що була на п'ятнадцять літ старше її і до того ж марна. Коли владика вирішив, що йому потрібний спадкоємець, він попросив свою дружину вибрати наложницю. І та вибрала Ци Сі. На той час дівчина прожила в палаці тільки три роки, але одну мрію вже здійснила. Тепер вона увішла в число наближених до імператора.

У квітні 1856 року Ци Сі родила дитину. Природно, народження єдиного сина імператора, спадкоємця китайского трону, підсилило вплив Ци Сі. Наложниця стала центром уваги і вихваляння з боку придворних. Але для неї важливіше всего була увага, що їй приділяв сам імператор. Він зрозумів, що ця жінка дуже розумна і здатна, і передавав їй усе більше своїх повноважень, поки Ци Сі не стала справжньою правителькою Китаю. Це був період, коли Китай почав утрачати багатовікову традицію ізольованості від зовнішнього світу. Французи й англійці приїжджали сюди як торговці і привозили нові ідеї, що будоражили населення і провокували антимонархічний рух у деяких частинах країни. Більше всього бунтівників було в місті Тайпін.

У відповідь на проникнення іноземців Ци Сі перевела двір у гори, що оточують Пекін. Вона наказала привселюдно рубати голови всім захопленим заколотникам, організувала кампанію терору проти європейців і християнських міссіонерів. Іноземців залякували, їхні крамниці спалювали, а якщо вони і після цього не їхали, те ризикували головою.

Імператриця була повна рішучості зберегти древні традиції феодального Китаю і, звичайно ж, владу і багатство монархії. Вона вважала, що присутність іноземців загрожує національній самобутності Китаю, і була переконана в необхідності їхнього вигнання з країни.

Брат старого імператора принц Кун не розділяв ізоляціоністські погляди Ци Сі. Його лякала політика вигнання іноземців, він вважав, що Китай повинний бути відкритий для торгівлі і нових ідей. Через голову імператриці він просив англійців і французів про примирення - поступок, що Ци Сі ніколи не могла простити. Імператриця в цей час була стурбована зміцненням своєї влади, уведенням нових податків і кривавою боротьбою з бунтівниками на півночі країни.

Коли в 1861 році імператор умер, його вдова і Ци Сі дістали права регентів. Хоча політична влада повинна була в однаковій мірі належати обом, удова імператора, яку мало цікавила політика, з готовністю надала Ци Сі можливість керувати державою.

Однак така домовленість улаштовувала далеко не усіх. Не обійшлося без змови з метою убивства регента-наложниці. Ци Сі відповіла на це швидко і жорстоко - наказала знищити біля п'ятисот чоловік, у тому числі і багатого феодала Су Шуня, що стояв на чолі змовників.

Недовге правління Тунчжи

Су Шунь належав до древнього роду військових аристократів. Після страти його родина була вигнана у віддалений район Китаю, а майно конфісковане імператрицею.

Син Ци Сі, що повинний був стати імператором, як тільки йому виповниться сімнадцять років, ріс у досить незвичайній обстановці. Майбутній імператор, Тунчжи ріс здоровим і милим хлопчиком, відданим на піклування наложниць і придворних євнухів. З юних років він пристрастився до розгнузданих оргій у самих огидних притонах на окраїні Пекіна і пізнав усі сексуальні збочення на практиці. Коли молода людина досягла повноліття, Ци Сі видала найвищий декрет, у якому говорилось, що її регентство закінчене і починається правління її сина. У юнака була наречена, але імператриця відносилася до одруження сина аж ніяк не прихильно, побоюючись суперництва з боку майбутньої невістки. Однак незабаром після видання декрету про передачу влади імператор Тунчжи вмер. У грудні 1874 року він опублікував повідомлення, у якому говорилося: "Мені повезло в цьому місяці заразитися віспою!" Для китайців у такім повідомленні нічого дивного не було, тому що існувало народне повір’я: той, хто перехворіє віспою і залишиться живий, відзначений богами. Але, мабуть, імператор не зміг довго пручатися хворобі. Затверджували, що організм його був ослаблен венеричним захворюванням. Менш ніж через два тижні після цього повідомлення юнак помер.

Ходили слухи, що Ци Сі убила власного сина. Це виглядало дуже правдоподібно. Шарлотта Холден у своїй книзі "Остання велика імператриця Китаю" писала: "Тунчжи легко міг заразитися віспою в одному з борделів чи опіумних кубел, що він відвідував у Пекіні під час своїх нічних вилазок". Це не можна ні спростувати, ні довести. Але зовнішні симптоми цього страшного захворювання - висипання прищів на обличчі і тілі хворого - сумнівів не викликали. "Диявольським способом убивства столовими серветками в Китаю не користувалися", - продовжує Шарлотта Холден. - "Замість них на обіді подавали маленькі квадратні рушники, оброблені паром. Ними витирали обличчя і губи після кожного блюда. Це було більш гігієнічно, чим використання сухих столових серветок". Але такий спосіб придатний і для інших цілей: "...Якщо гарячим пропареним рушником провести по обличчю хворого, покритому заразною висипкою, а потім прикласти до обличчя наміченої жертви..."

Пан сам собі обличчя ніколи не витирав. Цей обов'язок виконував послужливий євнух. От він - простий і по-диявольському ефективний спосіб убивства. Євнухи перебували в підпорядкуванні в Ци Сі. Звичайно, Ци Сі знову оголосила себе правителькою Китаю. Коли Тунчжи вмер, його дружина була вагітна. Це призвело Ци Сі в сказ. Якби невістка родила спадкоємця, він мав би право згодом зайняти трон. Це не влаштовувало Ци Сі - їй хотілось вибрати такого спадкоємця, що беззаперечно підкорявся б її волі. Вона наказала євнухам побити молоду вдову, щоб викликати викидень. Спустя три місяці нещасна покінчила із собою.

Ті, хто хоч небагато знав Ци Сі, не сумнівалися, що вона приклала свою мстиву руку і до цієї трагедії. Правителька назвала імператором свого племінника Цзай Тяна. Йому дали імператорське ім'я Гуансюй, що в перекладі означає "брильянтовий спадкоємець". Хлопчику в той час було чотири роки, і він не представляв небезпеки для Ци Сі.

Голоси незадоволених

Ци Сі вибрала імператора сама, а це було порушенням древнього закону. Знайшлися незадоволені, ті, хто по праву кровних уз родової спадковості міг претендувати на трон. Десятеро придворних виразили збурювання її рішенням. Ци Сі їх вислухала, слова запам'ятала, але своє рішення не змінила.

Дитина росла оточений любов'ю і турботою вдови старого імператора, тієї, що колись так полюбила молоду честолюбну наложницю чоловіка. Удова була доброї й отзивчивой. Їй сподобалася роль бабусі, і вона щиро прив'язалася до хлопчика. Ци Сі була дуже незадоволена тим, що він потрапив під вплив іншої жінки. І коли стара пані вмерла, усі при дворі були упевнені, що вона отруєлася, покуштувавши рисових коржів, приготовлених самої Ци Сі. Спадкоємцю трону тоді було усього лише 11 років. Тепер імператриця могла насолоджуватися абсолютною владою. Тих десятьох, котрі виступили проти її рішення оголосити імператором племінника, вона стратила.

Знищуючи політичних супротивників, Ци Сі зміцнювала свою владу. На усі важливі посади поставила своїх родичів. Щоб запобігти проникнення в коло влади сторонньої людини, оголосила про помолвку спадкоємця з його двоюрідною сестрою.

У 1889 році Ци Сі була змушена залишити регентство. Молодому імператору виповнилося вже дев'ятнадцять років, але офіційний вступ на трон було відкладено до його одруження. Ци Сі займала резиденцію в околицях Пекіна. Палац її був чудовий - мармурове чудо серед зелені дерев, оточене озерами, на гладі яких погойдувалися квіти лотоса. У будинку було багато прикрас з чистого золота. Подібну розкіш могли собі дозволити деякі монархи. Стверджували, що Ци Сі викрала гроші з імператорської скарбниці. А спільником її був головний євнух Чи Ляньїн, жорстока і груба людина.

Гнів імператриці

От достовірний приклад поводження імператриці в той час. Якщо вона знаходила у своєму саду опалий лист чи пелюсток, що, з її точки зору, додавало саду неухоженний вид, то наказувала пороти євнухів-садівників, а іноді і відрубувати голову. Їй було п'ятдесят п'ять років, і її не улаштовувало відокремлене життя в заміському палаці, от вона і розважалася таким кровожерливим способом. Ци Сі сподівалася керувати країною через імператора, якого сама вибрала. Але між тіткою і племінником образовалась глибока прірва. Він був доброю, освіченою і прогресивною людиною, прагнув вивести Китай з ізоляції, за яку чіплялася Ци Сі. Її жахала кількість іноземців, яким племінник дозволив жити в країні. Усіх їх вона підозрювала в намірі перетворити Китай у свою колонію. Після того як у 1874 році Японія захопила острови Ліучіу, Китай пригрозив їй війною. За допомогою переговорів військове зіткнення удалося запобігти. Але в 1894 році, коли японці спробували захопити Корею, китайський імператор послав у бій військово-морський флот. Однак флот цей виявився не просто ослабленим, але просто жалюгідним. Гроші, виділені на його відновлення, були витрачені на облаштованість палацу Ци Сі. Коли імператор допитував винуватця цієї витівки, той відповів: "Якби навіть гроші ці були витрачені на флот, японці все рівно розгромили б нас. А так у імператриці з'явився прекрасний літній палац!"

Війна з Японією була короткої і стала нещастям для Китаю. У 1898 році, коли країна намагалася отямитися після ганебної поразки, навколо Ци Сі стали групуватися люди, що теж ненавиділи іноземців і побоювалися погрози для Китаю з їх боку. Часті відвідування цими людьми літнього палацу Ци Сі були розцінені як змова проти імператора.

Гуансюй усвідомлював те, що без підтримки тітки йому буде важко правити країною. Але він також розумів, що вона ніколи не погодиться на реформи, які він хотів би провести. Імператор вирішив позаховувати свою тітку під замок і в такий спосіб позбутися від її опіки. Випадково його плани стали відомі наближеними імператриці. Задум молодого імператора був приречений на неудачу. Коли Ци Сі довідалася про плани племінника, обличчя її перетворилося у холодну маску, тільки лють в очах видавала щирі наміри жорстокої володарки. Ци Сі змусила свого племінника, імператора Китаю, відректися від престолу. Його особисті слуги були обезголовлені. Ци Сі спостерігала за екзекуцією, попиваючи жасминовий чай. Імператора посадили у в'язницю на одному з озерних островів. Він жив бідно й самотньо під охороною євнухів. Багато придворні були упевнені, що його чекає доля Тунчжи і його дружини, але Ци Сі зберегла племіннику життя. Можливо, протести з боку ряду іноземних дипломатів у Пекині змусили імператрицю одуматися. Після того як екс-імператор Гуансюй провів у в'язниці рік, йому було дозволено жити під домашнім арештом у заміському особняку.

Вигнання “чужоземних діяволів”

Шість учасників імператорської змови були арештовані і страчені. Потім Ци Сі переключилася на іноземних місіонерів. По всьому Китаю їй бачилася присутність коварних прибульців, що готують вторгнення в країну ворожих військ.

21 листопада 1899 року, після жорстокого убивства декількох місіонерів, вона видала декрет, що не залишав ніяких сумнівів - вона не бажала терпіти "чужеземних дияволів" у свій країні. Цей декрет був розіслан по всіх провінціях. У ньому говорилося: "Ніколи слово "мир" не пролунає з вуст правителів країни, ні на мить воно не оселиться в їхніх серцях. Давайте відкинемо всяку думку про установлення миру, давайте не піддаватися на дипломатичні виверти. Нехай кожний з нас прикладе всі зусилля, щоб захистити свій будинок і могили предків від брудних рук чужоземців. Донесемо ці слова до всіх і кожного в наших володіннях".

Цей декрет став прапором багатьох китайських консерваторів, боровшихся за збереження національних традицій і, що об'єдналися в таємне товариство під назвою "Кулак в ім'я справедливості і згоди". Члени його були прозвані "боксерами" за спритність у військовому мистецтві. Фанатичні патріоти, вони підтримували монархію й побоювалися руйнівного впливу іноземців на китайське суспільство.

Коли в 1900 році вибухнуло "боксерське повстання", держава підтримало його. Першою жертвою став британський місіонер. Ворожість до іноземців відчувалася в Китаю повсюдно, і повсталі скрізь забезпечили собі підтримку. Лінії передач були перерізані, залазничні шляхи висаджені, фабрики, що належали іноземцям, спалені. Ци Сі вела хитру гру. Вона робила вид, що захищає іноземців, відправляючи війська проти повсталих, але в той же час обіцяла армійським командирам велику нагороду "за вуха кожного мертвого іноземця".

Втеча

Незабаром імператриця відмовилася від подвійної гри. За її наказом китайські війська приєдналися до повсталих, і всі іноземні місії виявилися в облозі. Убивали так багато і часто, що часом не встигали забирати трупи. По Пекіну стали поширюватися інфекційні хвороби. Коли міністри закордонних справ ряду країн звернулися до імператора Китаю з проханням утрутитися, Ци Сі возопила: "Як вони посмітили сумніватися в моїй владі - давайте знищимо їх!" Іноземні держави послали війська, щоб врятувати своїх громадян, над якими нависла смертельна погроза. 14 серпня до Ци Сі примчався гонець, щоб застерегти її: "Чужоземні дияволи прийшли!" Імператрица змушена була бігти. Коли вона залишала палац, до неї наблизилася наложниця скинутого імператора. Вона кинулася до ніг Ци Сі і благала дозволити імператору жити в палаці. Ци Сі наказала євнухам: "Скиньте цю негідницю в колодязь! Нехай вона вмре в повчання всім непокірливим". Нещасливу жбурнули в глибокий колодязь, де вона знайшла свою смерть. Після вигнання з Пекіну імператриця Ци Сі була змушена відмовитися від звичної розкоші. Їжа її була убогої, владу вона втратила. У країні панували безладдя і насильство. Але потім "боксерське повстання" було подавлено союзними війсками, і Ци Сі дозволили повернутися в Пекін після підписання мирних угод. Уже згадувана Шарлотта Холден писала, що це був час крайнього лицемірства Ци Сі. "Будь-якими способами вона прагнула відгородити себе від намірів держав-спільниць позбавити її влади. Вона зрозуміла, що для цього необхідно змінити імідж, а свою політику представити в новому світлі. Вищою крапкою її лицемірства стало розпорядження вилучити з архівів династії всі "пробоксерські" декрети й укази".

В останні роки життя Ци Сі стала свідком реформ, початих у Китаї під впливом Заходу. Вона також була змушена віддати посмертні почесті страченим нею же імператорським міністрам і навіть нещасливій наложниці, безжалісно кинутої в колодязь.

Улітку 1907 року Ци Сі перенесла інсульт, і здоров'я її різке похитнулося. Здоров'я імператора теж погіршувалося. Незважаючи на те, що він не правил країною, Гуан Сю зберіг повагу народу й одержав право жити в палаці. Вранці 14 листопада 1908 року імператор умер. При цьому очевидні були симптоми отруєння. Звичайно, його лікар не зміг установити причину смерті. Підозра упала на Ци Сі. Цілком імовірно, що вона таємно, через євнуха, давала імператору невеликі дози отрути протягом довгого періода. Імператриця Ци Сі пережила племінника усього на 24 години. Після її залишився багатомільйонний статок - незаперечне свідчення грабіжницького характеру влади імператриці-дракона. Вона залишила стару, горду династію маньчжурів у жалюгідному стані, упустивши реальну можливість вчасно відкрити Китай для нових ідей, повернути застиглу у своєму розвитку патриархальну країну на шлях прогресу і процвітання.

Використана література:

1. Губер А.А., Кім Г.Ф., Хейфец А.Н. Нова історія країн Азії й Африки. М.: "Наука", 1982. - 560 с.

2. Історія Китаю: Підручник / Під. ред. Меликсетова А.В. - М.: Ізд-во МГУ, 1998. - 736 с.

3. Charlotte Holden. The Last Greatest Іmperatrіsse of Chіna. Natіonal Geografіc Journal N4 / 1989.

4. When, where, why and how іt happened. The Rіders Dі-gest Assocіatіon Ltd., London, 1993.

5. The Great Mysterіes of the Past. Gmb, 1991.