Бородинська битва

Позиція: плани і сили сторін

З самого початку військових дій в 1812 р. Наполеон робив ставку на розгром російських армій у вирішальній битві, але російські війська через майже триразову чисельну перевагу противника стали заплановано відходити в глибінь своєї території. Тільки після того, як була досягнута зразкова рівність сил, прибулий до військ 17 серпня новий головнокомандуючий М. І. Голенищев-Кутузов вирішив дати генеральну битву, щоб не допустити французів до Москви. 22 серпня російські армії підійшли до с. Бородіно, де за пропозицією начальника квартирмейстерскої частини полковника К. Ф. Толя була вибрана плоска позиція протяжністю до 8 км. Вона являла собою покриту чагарником і перелісками горбисту рівнину, через яку протікало декілька невеликих річок, русла яких проходили по глибоких ярах. З лівого флангу Бородинськоє поле прикривав важкопрохідний Утицький ліс, а правий, що проходив по високому березі р.Колочі, закінчувався у с. Маслово, де були споруджені Масловські флеші. Правий фланг мав природні перешкоди, а лівий фланг і центр позиції знаходилися на відкритій місцевості. Тому в центрі був побудований люнет, що отримав різні назви: Центральної, Курганної висоти, або батареї Раєвського. На лівому ж фланзі у с. Шевардіно росіяни не встигли добудувати редут, який після запеклого бою 24 серпня вимушені були залишити. До 26 серпня на лівому фланзі були зведені Семенівськиі (Багратіонови) флеші (дві флеші і редан між ними). Правий фланг займали бойові порядки 1-й Західної армії (головнокомандуючий генерал від інфантерії М. Б. Барклай де Толлі), на лівому стояли частини 2-ї Західної армії (головнокомандуючий генерал від інфантерії П. І. Багратіон), а Стару Смоленську дорогу у и. Утіца прикривав виділений з складу 1-й армії 3-й піхотний корпус (командир генерал-лейтенант Н. А. Тучков). У резерві знаходилися 5-й гвардійський корпус і частина кавалерії. Глибина бойових порядків не перевищувала 4 км. Росіяни займали оборонне положення і були розгорнені в формі букви «Г» так, що 1-а армія через рельєф вибраної позиції виявилася поверненою до противника не фронтом, а флангом. Таке розташування пояснювалося тим, що російське командування прагнуло контролювати ведучі до Москви Стару і Нову Смоленські дороги. Тим більше що виникло серйозне побоювання обхідного рушення противника праворуч. Ось чому на цьому напрямі виявилася значна частина корпусів 1-й армії. Наполеон же вирішив завдати свого головного удару по лівому флангу російської армії, для чого вночі 26 серпня перевів основні сили через р. Колочу, залишивши для прикриття власного лівого флангу лише декілька кавалерійських і піхотних частин.

Перед битвою російські війська мали під рушницею приблизно 150 тис. чоловік (з них 9,5 тис. козаків і 31 тис. ополченців) і 640 знарядь. У французькій армії у строю знаходилося 135 тис. чоловік і 587 знарядь. Загалом питання про чисельність сторін є досі предметом наукових суперечок серед істориків.

Початок битви

Битва почалася о 5 годині ранку атакою частин корпусу віце-короля Італії Е. Богарне на позицію лейб-ґвардії Єгерського полку у с. Бородіно. Французи оволоділи цим пунктом, але це був їх відволікаючий маневр. О 5 годині 30 хв. Наполеон обрушив свій головний удар проти 2-ї армії Багратіона. Корпуси маршалів Л.-Н. Даву, М. Нея, І. Мюрата і генерала А. Жюно декілька разів атакували Семенівські флеші (історики нараховують до восьми атак). Коли задум противника через його величезну чисельну перевагу проти російського лівого крила став очевидний, Баграт іону були передані війська з сусідніх дільниць і велика частина резервів. 1- я армія почала перегруповуватися і повертатися фронтом на захід, 2-й і потім 4-й піхотний корпуси отримали наказ швидко йти на допомогу лівому флангу і центру, але прибути своєчасно туди вони не устигали, т. к. їх розділяло дуже велику відстань.

Частини 2-ї армії героїчно билися проти перевершуючого по чисельності противника. Перші атаки довелися на позиції 2-й зведено-гренадерської дивізії генерал-майора М. С. Воронцова і 27-й піхотних дивізії генерал-майора Д. П. Неверовського. Потім в бойове зіткнення з противником увійшли інші частини 2-ї армії; підкріплення, що підходили відразу ж вступали в бій. Атаки відбивалися щільним рущничний і артилерійським вогнем, натиск наступаючих стримувався і кровопролитними рукопашними сутичками. Французи неодноразово вривалися на флеші, але всякий раз після контратаки залишали їх. Лише до 9 години. вони остаточно оволоділи зміцненнями російського лівого флангу, а що спробував в цей час організувати чергову контратаку Багратіон смертельно поранився і остаточно вибув з ладу. Російські війська відійшли за Семенівський яр, продовжуючи відбивати люті атаки противника. У вітчизняній історичній літературі переважає думка, що французи взяли флеші тільки о 12 годині., в цей же час було поранено Багратіоа. Дана версія належить К. Ф. Толю, який вже після битви заднім числом перевів стрілки годин і тим самим зняв з себе частину провини за спочатку невдале розташування військ і постійне запізнення з введенням в бій підкріплень. Що Цю домінюючу в науці довгий час версію спростовують останні дослідження.

Боротьба за центр позиції

Після захоплення флешей основна боротьба розвернулася за центр російської позиції - батарею Раєвського, яка об 9 і 11 годині ранку зазнала двох сильних атак противника. Під час другої атаки військам Е. Богарне вдалося оволодіти висотою, але незабаром французи були вибиті звідти внаслідок успішної контратаки декількох російських батальйонів, очолюваних генерал-майором А. П. Єрмоловим. У полон був взятий поранений бригадний генерал Ш. О. Бонамі. Опівдні Кутузов направив козаків генерала від кавалерії М. І. Платова і 1-й кавалерійський корпус генерала-ад'ютанта Ф. П. Уварова (всього 5 тис. шабель) в тил лівого флангу Наполеона. Досі серед істориків про результати цього рейду ведеться спір - Платов і Уваров виявилися одними з небагато генералів, що не отримали нагород за Бородінськоє битву.

Рейд російської кінноти дозволив відвернути увагу Наполеона і затримав на 2 години. новий штурм французиів послабленого російського центру. Скориставшись передихом, Барклай де Толлі перегрупував сили і виставив на передню лінію свіжі війська. Лише о 2 годині дня наполеонівські частини зробили третю спробу оволодіти батареєю Раєвського. На захисників висоти обрушився смертоносний вогонь із 300 знарядь, а на приступ були кинуті три дивізії, підкріплені фланговою атакою кірасир генерала О. Коленкура, який загинув після

М.І.Кутузов

цієї атаки. Комбіновані дії наполеонівської піхоти і кінноти призвели до успіху, і о 3 годині дня французи остаточно захопили і це укріплення. У полон до них попав поранений генерал-майор, що керував обороною П. Г. Ліхачьов. Росіяни відійшли на 800 м, але прорвати новий фронт їх оборони противник не зміг, незважаючи на всі зусилля двох кавалерійських корпусів. На крайньому кр аї лівого флангу у д. Утіци в 1 час дня польський корпус Ю. Понятовського після третьої спроби відтіснив російські частини від Утицкого кургану, змусив їх відійти і встати на одну лінію з військами, що раніше обороняли Семенівські флеші.

На всіх основних дільницях французи змогли досягнути деяких тактичних успіхів - росіяни залишили первинні позиції і відступили приблизно на 1 км. Але прорвати їх оборону або здійснити обхід флангів наполеонівським частинам так і не вдалося. Російські полки, що поріділи стояли, готові відбити нові атаки. Наполеон, незважаючи на настійні прохання своїх маршалів, в цій ситуації не ризикнув кинути для завершального удару свій останній резерв двадцятитисячну Стару ґвардію.

До 8 години. вечори велася інтенсивна артилерійська перестрілка, а потім французькі частини були відведені на початкові рубежі. Росіян перемогти не вдалося. Кутузов пізно увечері, дізнавшись про великі втрати (45 тис. чол. - практично перестала бути боєздатною 2-а армія), відмовився від прийнятого їм напередодні рішення відновити битву на наступний день і біля півночі наказав почати відступ до Москви.

Ця битва недаремно отримала назву «битви генералів»: у росіян було убито 6 і поранилося 23 генерали, у французи ще більше - 12 убито і 38 поранено. Наполеонівська армія втратила приблизно 35 тис. чоловік особистого складу. Кількість полонених з обох сторін виявилося приблизно однаковим - по 1 тис. чоловік. У літературі зустрічаються самі суперечні факти про втрати сторін, спірним є досі і питання про переможця. Зарубіжні автори, як правило, віддають перевагу Наполеону, більшість же вітчизняних істориків - Кутузову, лише небагато хто вважає підсумок нічійним.

Необхідно визнати, що жоден з противників не вирішив поставлених перед собою задач і не добився істотної переваги. Наполеон не зумів розгромити російську армію, Кутузов захистити Москву. Абсолютно бездоказовим є те, що

існувало в літературі радянського періоду твердження, що Наполеон зазнав поразку біля Бородіно. Ініціатива весь день була в його руках, французи постійно атакували і до кінця дня зберегли боєздатність. На напрямі головного удару Наполеон уміло створював перевагу у всіх видах зброї, особливо в концентрації потужності артилерійського вогню, що було однією з причин великих втрат серед російських військ. Але величезні зусилля, зроблені армією великого полководця, виявилися зрештою безплідними. Незважаючи на первинні прорахунки, Кутузову вдалося, хоч і дорогою ціною, латаючи діри в обороні, перебудувати бойові порядки, зберегти побудову в одну лінію. У результаті противник постійно був вимушений вести лобові атаки. Битва перетворилася у фронтальне зіткнення, в якому шанси у Наполеона для рішучої перемоги над армією з такими бойовими якостями, як російська, виявилися мінімальними і в кінцевому результаті були зведені до нуля. Можна говорити про проміжне значення Бородінського битви для всієї кампанії загалом і розглядати його наслідки для доль кожної з армій. Російські війська, воюючи на своїй території, за короткий термін змогли відновити чисельність своїх рядів. З всіх родів військ наполеонівської армії самі відчутні і непоправні втрати понесла кіннота, для якої Бородінськоє поле стало справді величезним кладовищем, що в заключний період війни багато в чому зумовило катастрофічну поразку Наполеона у війні з Росією.