Протягом середньовіччя технологія зброї була небагато змінена в порівнянні з древнім світом, видозмінюючи насамперед варіанти ножа, списа, сокири, і стріл. Важливим нововведенням став важкий вершник, що використовує спис. Лицар був значно більш могутній чим будь-який вершник древнього світу. Найближчим древнім еквівалентом, можливо, була кіннота Олександра Великого.

До десятого сторіччя Європа обійшла античність у більшості областях, включаючи озброєння. Розвиток важкого вершника викликало відповідні нововведення для забезпечення його захисту. З'явилася нова холодна зброя.

Великий лук й арбалет стали нововведенням на Заході. Однак арбалет був відомий древнім китайцям.

Революційною технологією середньовіччя став розвиток порохової зброї, гармат і ручної зброї.

Зброя й Оснащення Кавалерії

Починаючи з першої появи кінноти приблизно в 10 сторіччі, вона виконувала ряд важливих завдань у бої: розвідка, тилова охорона і переслідування відступаючого ворога. Кіннота була розділена на кілька різних категорій у залежності від екіпірування і навчання. Кожна категорія була укомплектована відповідно до виконуваних завдань. Легка кіннота мала слабку (чи не мала) броню і була краще підготовлена для розвідки, перестрілки і тилової охорони. Важка кіннота носила броню і була краще підготовлена для використання як наступальну силу. Усі типи кінноти незамінні в переслідуванні.

Лицарі середньовіччя складали важку кінноту, і кодекс галантності підкреслював їхню роль як загонів удару, що уражають ворожу кінноту і піхоту. З тринадцятого сторіччя термін військова людина використовувалася для опису броньованих воїнів на коні і пішки. Новий термін відносився як до лицарів, так до сквайрів, дворянству, і професійним солдатам.

Перевагою лицарів у бої були швидкість, напір, міць і ріст. Оскільки середньовіччя прогресувало, екіпірування лицарів поліпшувалося, збільшуючи ці переваги.

Зброя

Спис, і пізніше більший спис, було зброєю, з яким кіннота відкривала бій. Це було ідеально проти піхоти супротивника. Вид списа в руках вершника, що скаче, робив застрашливий ефект.

Історики не погоджуються на важливості стремени в підвищенні боєздатності лицарів. Стремя спочатку з'явилося в Азії і досягло Європи у восьмому сторіччі. Деякі думають, що це було дуже важливо, тому що дозволило наїзнику передавати спису повну силу коня, що розігнався.

Початкова сутичка лицарями часто закінчувалася втратою копій. У будь-якому випадку, лицарі переключалися на іншу зброю. Звичайно це був меч. Кавалерійський меч розвився в шаблю, він мав широке, важке лезо. Мечі були зброєю, найбільше цінилося лицарями. Це була найбільше використовувана зброя для рукопашного бою між лицарями. Гарні мечі були дуже дороги, і визначали тим самим ступінь шляхетності свого власника.

Інші типи холодної зброї включили молоток, булаву, сокиру і ланцюг. Молотки і булави подобалися церковникам і ченцям.

Холодна Зброя

Піхота, озброєна ручною зброєю, була третім основним компонентом середньовічних армій, поряд із загонами лучниками і кіннотою. Піхота складалася із селян, звичайних солдатів і розжалуваних лицарів.

Франки Середніх століть боролися за допомогою сокири, називаного франциска, від якого їхнє плем'я і узяло свою назву. Їхні сусіди, Саксонці, боролися великим однобічним ножем, називаним скрамасакс, від якого вони і узяли свою назву.

З розвитком важкої кавалерії з'явився важкий меч, що використовувався в рукопашному бої. Варіанти меча включали двох-ручну версію, що вимагала багато місця. Військові використовували різноманітну зброю, включаючи мечі (і одно-ручний і дво-ручний), булави, ланцюга, молотки. Булавою була зубцювата куля, закріплений до підстави ланцюгом.

Звичайний спис був основною зброєю протягом середньовіччя, тому що був дешевий у виготовленні і простий у використанні. Списом озброювалися солдати піхоти і селяни. У більшості випадків така практика була недоцільна, але з досвідом бійці здобували навики і застосування списників могли бути цілком ефективним. Холодна зброя розвивалася через весь середньовічний період і в кінцевому рахунку досяглися точки, де його використання стало надзвичайно ефективним. Ця зброя могла мати велике довге лезо, сокира, чи молоток шип.

Розвиток холодної зброї продовжилося відродженням древньої грецької фаланги. Коня не могли пройти стрункі ряди що захищаються холодною зброєю. Щільність побудови до того ж забезпечувала захист від стріл.

Піхотинці для відображення кінноти спочатку стояли позаду дерев'яного щита в землі. Потім вони навчилися розгортати списи, піки, і інша холодну зброю. Це дозволило забезпечити ефективне протиборство супротивнику. Наприклад, витягнути вершника із сідла, відіпхнути, нанести каліцтво чи наїзнику коню.

Оскільки в другій половині середньовіччя спостерігався бурхливий ріст міст, почали утворюватися загони міліції для їхнього захисту і феодальної військової служби. Холодна зброя була популярною зброєю в міській міліції, тому що була відносно дешевоюі ефективню. Міська міліція навчалася цією зброєю і розвивала тактику бою. Масовані формування копєностців могли нападати навіть на кінного супротивника. Швейцарці випробували недолік пасовищ для підтримки кінної армії, але стали відомими як копєностців. Вони часто служили як найманці в інших континентальних арміях.

Ні в якому разі лицарі не використовували літаючу зброю. Убивати супротивника чи стрілою кулею вважалося ганебним. Лицарі боролися з гідним супротивником того ж рангу й убивали його знаходячись віч-на-віч.

Метальна Зброя

Метальна зброя обох типів зіграли важливу роль у боях середньовіччя. Вони використовувалися проти індивідуальних цілей на полях боїв і під час облог.

Метальна зброя дала людям можливість завдавати поразки на віддалі. Стрільці використовувалися як легкі загони, щоб заподіювати збиток і послабляти ворога через утрати до рукопашного бою. Якщо ворожа сила могла б бути ослаблена чи похитнута, можливості перемоги ставали більше.

Луки

Луки, використовувані в часи середньовіччя мали різні типи, включаючи короткий лук, складний лук, і довгий лук. Короткий лук був від 3 до 4 футів у довжину і досить легкий у використанні. Він використовувався широко і він найбільш звичайний лук. Він мав середній діапазон, міць і точність і вимагав істотного досвіду і навчання для ефективного використання.

Складний лук мав Азіатське походження. Він був зроблений шляхом з'єднання деревини і смуг кістки. Така конструкція робила лук більш могутнім, але він вимагав більшої кількості сили, чим звичайний лук. Цей відносно короткий лук був привілейованим зброєю наїзників, особливо в Монголів і інші кочових народів з Азії. Варіант складності лука був вигнутий з переду . Цей загнутий лук мав велику потужність і вимагав високий ступінь сили і навички.

Довгий лук, виготовлений в Уельсі одержав поширення в Англії. Це був 6-футовий лук, зроблений з цілого шматка деревини, звичайно з тисового дерева. Довгий лук стріляв 3-футовими стрілами. Вони були оснащені широкими наконечниками для використання проти піхоти (для проникнення через шкіряну броню) і вузькими наконечниками для використання проти людей у броні (щоб протикати пластинчасту броню). Стрілянина з довгого лука вимагала великого навчання і практики; гарні стрілки могли робити шістьох добре націлених пострілів у хвилину. Довгий лук мав великий діапазон і був дуже могутнім.

Англійці заохочували використання довгих луків, проводячи турніри стрілянини з луків. Всі інші спортивні змагання були по неділях заборонені.

Арбалети

Арбалет був відомий ще в древньому Китаї, але потім його повторно винайшли в Європі близько 900 року. Вони мали гарний діапазон стрілянини і були могутніше чим більшість луків, але вимагали набагато більше часу для перезарядження. У середньому число більшість арбалетчиків робило 2 постріли в хвилину.

Арбалет тримали горизонтально і стріляли спусковим механізмом, що спускав тугу тятиву. Щоб зарядити арбалет, його ставили на землю і дотримували ногою. Тятиву тягли назад обома чи руками за допомогою пристосування. Арбалет стріляв снарядом, що був набагато коротше звичайної стріли. Він мав пера для стабілізації в польоті і мав загострений кінець.

Арбалетчик часто носив пасивний щит у боях, щоб забезпечити покриття в момент перезарядження. Це був високий щит з дерев'яними прикладеними фігурними дужками. Загін арбалетчиків являв собою стіну з таких щитів. Коли вони стріляли, тільки арбалети і їхній захищені шоломом голови з'явилися зі стіни щитів. Такого роду загін змушував супротивника на відкритому просторі відходити.

Арбалет був смертоносною зброєю і був дуже популярний по тій простій причині, що потрібно небагато часу для навчання стрілянині. Відносно сирі солдати могли стати досвідченими арбалетчиками за короткий час, а добре-націлений постріл міг убивати лицаря в броні, на навчання якого ішло багато часу. Арбалет вважався злочинним у деяких колах (лицарів, насамперед), тому як потрібно така невелика навичка. Ричард I Англійський, Левине Серце, був двічі поранений арбалетними стрілами. Ідея про таких великих людей, що убиваються легко звичайними чи солдатами ще чого гірше була жахлива для людей шляхетних. У дванадцятому сторіччі римський папа пробував заборонити арбалет, як негуманна зброя.

Броня

Кольчуга носилася останніми римлянами і деякими з вторглених німецьких племен, включаючи готів. Стріла і вістря меча могли проникати в кольчугу. Кольчуга залишилася в середньовічній Європі доти, поки більш захисна броня з пластин не ввійшла у використання в тринадцятому сторіччі.

Шоломи також удосконалилися від простих конічних до великим металевим складеним, призначеним для того, щоб відбити стріли.

Повний обладунок, що важив близько 60 фунтів, з'явилися в чотирнадцятому сторіччі. Пластини обладунка були добре розроблені і лицарі в них зберігали дивну моторність. Броньований лицар на землі не був безпомічний і міг легко встати. Є описи броньованих людей, що роблять гімнастику в лицарській збруї. Пізніше збруя стали створюватися з акцентом на відображення літаючої зброї. Згодом призначення збруї стало більше церемоніальним і престижної, ніж практичним.

Броня вимагала значних витрат для лицаря, що екіпірував себе і сквайра. Пан повинний був забезпечити броню для своїх лицарів-васалів. Створення броні було важливим бізнесом, що включає мануфактури і безпосередньо ринок. Солдати перемігшої в бої сторони могли сколотити істотну суму, роздягаючи мертвих лицарів і продаючи трофейну збрую на ринку.