ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТІВ

План

1. Причини повстання декабристів.

2. Зрада князя Трубецького.

3. Поразка декабристів.

ПРИЧИНИ ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТІВ

Декабристи запланували свій виступ на Сенатській пло­щі на 14 грудня 1825 р. Щоб зрозуміти, чому їхній виступ провалився, з якої причини термін повстання був перенесе­ний на більш ранній,'слід розглянути події, що передували повстанню.

Ситуація різко змінилася восени 1825 р. Зненацька для всіх у листопаді 1825 р. у м. Таганрозі вмирає імператор Олександр І. У зв'язку з тим, що синів у нього не було, престол повинен був перейти в спадщину до його брата Ко­стянтина, який сам перекреслив собі можливість правити дер­жавою. Провиною стало його необачне одруження з прос­тою дворянкою. Отже, Костянтин не мав права передавати право на царювання своїм спадкоємцям. Він визнав за потрі­бне зректися престолу.

Наступним на престол претендував ще один брат Олексан­дра І — Микола. Усім було відомо про його безпричинну жо­рстокість і брутальність. Армія ненавиділа цю людину. Про зречення Костянтина знали лише члени царської родини. З якоїсь причини вони не хотіли обнародувати це зречення, отже, воно не отримало законної сили. Костянтин продовжував вва­жатися спадкоємцем престолу, і 27 листопада все населення Росії було приведене до присяги Костянтину.

Костянтин став формальним імператором. У банках з'яви­лося навіть кілька монет із його зображенням, магазини виста­вили його портрети. Костянтин вчинив не найкраще: не при­йнявши престолу, він одночасно й не бажав принародно його зректися, адже формально він значився імператором, якому вже принесена присяга.

Виникла дуже напружена ситуація міжцарів'я, що загро­жувала народними заворушеннями й масовими протестами, якби про неї дізналися піддані. Миколі стало відомо про під­готовку виступу таємного товариства від донощиківшпигунів. Він боявся й народних заворушень. Тому Микола зважу­ється оголосити себе імператором, не дочекавшись від Костян­тина формального зречення престолу. Вирішено б\ло на 14 грудня призначити «переприсягу», що зробила б Миколу імператором Росії.

Створюючи таємне товариство, декабристи вже тоді за­думували свій виступ. Хотіли вони виступити саме під час зміни імператорів. Настав підходящий для них момент. Од­ночасно з ухваленням рішення вони довідалися, що їх зра­дили Шервуд і Майборода. Доноси цих шпигунів була на столі в Миколи, який готувався до присяги. Декабристи ро­зуміли, що затягування часу загрожує зривом їхнього таєм­ного задуму.

Тоді ж було прийняте остаточне рішення про повстання. На квартирі Рилєєва декабристи розробили наступний план дій. Було вирішено,, що в день переприсяги, 14 грудня, рево­люційні війська під командуванням членів таємного товарист­ва зберуться на площі. Сергій Трубецькой одноголосно був обраний головним організатором повстання. Декабристи вирішили, що ті війська, які не хочуть присягати новому Імпера­торові, зобов'язані вийти на Сенатську площу. Це місце було обране тому, що там знаходився Сенат, якому приділялася за планом декабристів певна роль. Сенатори на площі повинні були 14 грудня присягати на вірність новому імператорові. Декабристи хотіли не допустити присяги сенаторів навіть си­лою зброї, якщо не вдасться їх умовити.

Після відмови сенаторів треба було оголосити уряд не­дієздатним і видати революційний Маніфест до російського народу. Маніфест — найважливіший документ декабристів, що давав пояснення щодо мети їх повстання.

Революційний Маніфест оголошував про «знищення ко­лишнього правління» й заснування Тимчасового революцій­ного уряду. У ньому проголошувалася рівність перед законом усіх громадян, воля друку, віросповідання, занять, уведення голосного суду присяжних, уведення загальної військової по­винності й ліквідація кріпацтва. Чиновники повинні бути за­мінені виборними особами. Повсталі збиралися блокувати Сенат разом із сенаторами. Потім декабристи направляли до сенаторів своїх делегатів — Пущина й Рилєєва. Вони повинні були пред'явити Сенату вимогу не присягати'Новому імпера­торові Миколі І, оголосити царський уряд недієздатним і ви­дати революційний Маніфест до російського народу. Одноча­сно Ізмайлівський полк, Гвардійський морський екіпаж і кін­ний ескадрон повинні були з ранку рушити на Зимовий палац, захопити його й заарештувати царську родину.

Вирішено було потім скликати Установчі збори, які при­йняли б остаточне рішення про. форму ліквідації кріпацтва, про форму державного устрою Росії, вирішити питання про землю. Якщо .більшістю голосів Великий собор прийме рішен­ня про проголошення Росії республікою, то необхідно.буде подумати й про. подальшу долю царської родини. Деякі з дека­бристів вважали, що, швидше за все, їх необхідно вислати за кордон, інші наполягали на царевбивстві. Якщо ж Великий собор прийме рішення про те, що Росія буде конституційною монархією, тоді конституційного монарха слід вибрати зі складу царської родини.

Декабрист Якубовнч повинен був командувати війська­ми при захопленні Зимового палацу. Декабристи вирішили захопити й Петропавловську фортецю, щоб потім зробити ЇЇ революційною твердинею декабристського повстання.

Рилєєв умовляв декабриста Каховського 14 грудня рановранці пробратися до Зимового палацу й убити Миколу. Ка­ховський спочатку начебто б погодився, однак після ретель­ного обмірковування ситуації не захотів перетворюватися на терористаодинака. Уранці він відмовився від цього завдання.

Події розвивалися не на користь декабристів. Плани по­чали зриватися один за одним. До Бестужева приїхав Якубович, який теж відмовлявся виконувати доручене йому завдан­ня. Він не хотів вести матросів й ізмайлівців на Зимовий па­лац. Якубович побоювався, що в бою матроси вб'ють Миколу та його родичів. А це буде вже царевбивство. Якубовичу не хотілося відповідати за такий злочин. Декабристи розгубилися, але відступати не збиралися. Виступ декабристів був при­значений на ранок 14 грудня.

Затемна 14 грудня декабристи побували в казармах сол­датів. Вони намагалися їх переконати не присягати новому імператорові. Декабристам удалося вплинути на солдатів, що вирішили йти на Сенатську площу. Солдати Московського полку (близько 800 чоловік), загітовані Бестужевим, перши­ми вийшли туди, їм не зміг перешкодити їхній полковий ко­мандир барон Фредерікс — він був убитий.

Солдати виступили із зарядженими рушницями й розгор­нутим полковим прапором. Вів революційні війська штабскапітан лейбгвардії драгунського полку Олександр Бестужев. Також очолювали полк його брат, штабскапітан лейбгвардії Московського полку Михайло Бестужев, і штабска­пітан того ж полку Дмитро ЩепінРостовський.

Біля пам'ятника Петрові І у формі каре вишикувалися перші з полків, що виступили проти переприсяги імператору. На годиннику була 11 година.

Петербурзький генералгубернатор Милорадович спро­бував умовити солдат розійтися. Декабристи розуміли всю небезпеку його вмовлянь. Милорадович був дуже популяр­ний серед солдатів і, до того ж, мав чудовий дар красномовст­ва. Виникла небезпека зриву повстання. Тоді начальник шта­бу повстанців Оболенський вирішує за допомогою багнета повернути коня графа. У такий спосіб він ненароком поранив графа в стегно. Справу закінчив Каховський, котрий випус­тив кулю зі своєї зброї. Таким чином, Милорадович був уби­тий, і небезпека зриву повстання зникла.

Але невдача знову чигала на декабристів. Вони з'ясували, що сенатори вже присягнули новому імператорові на вірність. У Сенаті нікого не було. Рилєєв і Пущин вирушили до Трубецького, щоб розробити новий план дій. Декабристам нічого не залишалося, як удатися до захоплення Зимового палацу й Пет­ропавловської фортеці.

ЗРАДА КНЯЗЯ ТРУБЕЦЬКОГО

Пущин і Рилєєв, повернувшись від Трубецького, були переконані, що він піде за ними, адже він зобов'язаний був прийняти командування на себе. Однак чекали вони дарем­но. Трубецькой не зважився прийняти на себе командування, ймовірно, підозрюючи, що результат може скластися не на користь декабристів. Він вирішив сховатися, щоб не відпо­відати за можливі невдачі. Декабристи нічим не могли пояс­нити його відсутність, але сподівалися на його порядність. Однак князь так і не з'явився, зрадивши в такий спосіб іде­али декабристів.

Уперше відбувся такий безпрецедентний випадок в істо­рії революційного руху. Неявка диктатора й стала головною причиною поразки декабристів.

Повсталі солдати на чолі з декабристами продовжували чекати свого проводиря. Микола наказав кінній гвардії атаку­вати Московський полк. Однак декабристи, які ще вірили в можливість своєї перемоги, намагалися відбитися. І хоча їм допомагав народ, юрби якого зібралися на Сенатській площі, декабристи не були з ним близькими, і тому про співробітниц­тво не могло бути й мови.

А народ щиро підтримував декабристів. У натовпі можна було зустріти ремісників, робітників, майстрів, селян, навіть дрібних чиновників і купців. Навколо декабристів виникло два «кільця» народу. У першому знаходилися ті, хто прийшов на площу раніше. У другому знаходилися люди, які спізнили­ся до ранкових подій, їм довелося товпитися за царськими військами. Микола, помітивши таке положення, заметушився. Положення справді було дуже небезпечним для нього й цар­ських військ. Чимраз сильніше відчувалося, що юрби народу відкрито підтримують повсталих декабристів.

Микола почав сумніватися у своїй перемозі, «бачачи, що справа стає досить важливою, і не передбачаючи ще, чим скін­читься». Імператор дає розпорядження приготувати екіпажі для членів царської родини з наміром «випровадити» їх під прикриттям кавалергардів у Царське Село. Зимовий палац він не вважав надійним укриттям для членів царської родини, бо припускав, що повстання може поширитися.

Микола довго розмірковував і дійшов висновку, що впо­ратися із ситуацією можна лише за допомогою духовних осіб. Це була остання його надія. Він посилає для переговорів з повсталими митрополита Серафіма й київського митрополи­та Євгенія (вони стали б для неосвічених солдатів і просто­люду виразниками думок про законність складеної присяги й обрання нового імператора, причому досить впливовими). Рішення про проведення переговорів духовних осіб із сол­датами й черню було прийняте й під тиском нових обставин. Миколі повідомили, що з казарм для приєднання до заколот­ників виходять лейбгренадери та гвардійський морський екі­паж. Якби митрополитам удалося вмовити повсталих розі­йтися до приходу підкріплення, то нові полки не мали б кого підтримувати.

Але солдати не послухалися слів митрополитів і почали кричати з рядів, що не можуть їм вірити, тому що вони про­тягом двох тижнів прийняли присягу на вірність двом імпе­раторам.

Раптом митрополити кинулися втікати й повернулися до Зимового палацу: вони побачили, що до повсталих підходили два нові полки. Льодом Неви йшов, пробиваючись крізь війсь­ка царського оточення, зі зброєю в руках полк лейбгренадерів (близько 1250 чоловік). З іншого боку входили на площу шеренги моряків — практично в повному складі гвардійський морський екіпаж — понад 1100 чоловік. Усього ж ішло не менше 2350 чоловік підкріплення. Загалом кількість повста­лих збільшилася вчетверо. У всіх солдатів була зброя та бо­йові патрони, не було тільки артилерії.

ПОРАЗКА ДЕКАБРИСТІВ

Однак ситуація вже вийшла зпід контролю. Причиною цього стало запізнення підкріплення майже на дві години. Усьо­го лише за годину до кінця повстання декабристами був обра­ний новий керівник — князь Оболенський, який був начальни­ком штабу повстання. Оболенський намагався тричі скликати військову раду, але було занадто пізно. Імператор узяв ініціа­тиву у свої руки. Урядові війська, яких було вчетверо більше, ніж повсталих, повністю оточили декабристів. Історики вва­жають, що проти 3 тис. повсталих солдатів було зібрано 9 тис. багнетів піхоти, 3 тис. щабель кавалерії, разом, не враховуючи викликаних пізніше артилеристів (36 гармат), не менше 12 тис. чоловік. До того ж були викликані ще 7 тис. багнетів піхоти та 22 ескадрони кавалерії.,

Цар розумів, що існує реальна небезпека збільшення ак­тивності простолюду з настанням темряви, тому він віддав наказ стріляти картеччю.

Перший залп картеччю був саме по «черні», яка зайняла дах Сенату й сусідніх будинків. На нього повсталі відповіли рушничним вогнем, однак потім під градом картечі ряди здриг­нулися, заколивалися. Побачивши поранених, декабристи за­панікували — почалася втеча, падали поранені й убиті.

Микола віддав наказ про продовження стрілянини. Дека­бристи кинулися на невський лід, намагаючись перебратися на Василівський острів. Михайло Бестужев вишикував на льоду солдатів, щоб здійснити ще одну спробу врятувати повстання. Але урядові війська почали стріляти по льоду. Лід розколов­ся, багато хто почав тонути. Зірвалася ще одна спроба декаб­ристів.

Ближче до ночі все закінчилося. Імператор зі своїми по­мічниками всіляко намагався применшити число загиблих, на­зиваючи цифру 80, максимум 100 або 200 трупів. Але все це було неправдою. У документах чиновника статистичного від­ділення Міністерства юстиції С. Н. Корсакова від 14 грудня вказано, що вбитих було 1271 чоловік, із них «черні» — 903, малолітніх — 19.

На квартирі Рилєєва зібралися декабристи на свої останні збори. Вони обговорювали питання про те, як триматися на допитах. Усі вони знаходилися в глибокому розпачі, тому що усвідомлювали приреченість своєї справи.

Підбиваючи підсумки, усетаки слід наголосити на важ­ливості повстання декабристів для історії. Вони не просто змогли задумати, але й зуміли організувати перший в історії Росії виступ проти самодержавства. Декабристи здійснили його відкрито, на площі російської столиці, перед обличчям народу, який зібрався. Вони намагалися знищити віджилий феодальний лад, вірили, що їхня Батьківщина зможе рухати­ся вперед шляхом суспільного розвитку. Ідеї, в ім'я яких вони повстали, — повалення самодержавства й знищення кріпацтва — на довгі роки стали основними в історії револю­ційного руху Росії.