У кожній країні в різні періоди бібліотеки виконували важливу духовну місію – бути дзеркалом і пам’яттю народу, держави, центрами їчньої духовності.

Історія України невіддільна від історії її бібліотек. Книжність, освіченість – одна з характерних рис українців. Грамотність широких кілукраїнського народу засвідчена багатьма істориками. Цього не можна було б досягти без створенної нашим народом розвинутої системи освіти і книгозберігання. Накопичені на протязі багатьох століть книгозбірнями України, унікальні пам’ятки відкривають широку дорогу до знань, до духовного самовдосконалення мільйонам наших співгромадян.

Розкриваються шляхи реалізації Закону України «Про Національну програму інформатизації», питання розробки і прийняття державної програми «Електронна бібліотека». Намічені підходи до вирішення питань збереження бібліотечних фондів, розглянутий вплив Міністерства культури і мистецтв України на підтримку престижу бібліотек в суспільстві.

Сучасне суспільство характеризується стрімким зростанням інформаційних систем та розвитком їх мереж, що безпосередньо впливає на політичне мислення представників законодавчої і виконавчої влади. В Україні характерним виявом визнання важливості цих процесів, створенням умов для задоволення інформаційних потреб населення стало прийняття у 1998 році Закону “Про Національну програму інформатизації”. Він визначає загальні принципи державної політики у сфері інформатизації суспільства, а також пріоритети розвитку галузей економіки, соціальної сфери, науки, освіти, культури.

Законом покладається на державу регулювання процесів інформатизації суспільства, забезпечення системності, комплексності і узгодженості їх розвитку в країні.

Прийняття Закону обумовило визначення основного пріоритету у стратегії розвитку бібліотек - розробку і затвердження Державної програми “Електронна бібліотека” як підпрограми вищеназваної національної.

Проект програми розглядався Національним агентством з питань інформатизації, пройшов експертизу і визнаний як такий, то відповідає вимогам і потребам суспільства. Він готувався піл керівництвом Міністерства культури і мистецтв, міжвідомчою робочою групою з представників національних бібліотек, бібліотек загальнодержавного рівня, органів державного управління і висвітлює різні аспекти створення національної системи електронного інформаційно-бібліотечного ресурсу.

Свідченням визнання державою за бібліотеками пріоритету у питаннях інформатизації серед усієї галузі культури є постанова Кабінету Міністрів України № 431 від 22 березня “Про затвердження державних замовників Національної програми інформатизації на 1999 рік”, в якій передбачається фінансування бібліотек окремою позицією і обумовлюються державні замовники.

Що це дає бібліотекам України? Перш за все - гарантоване державне фінансування програми, якщо не сьогочасне, то, принаймні, у найближчій перспективі. Друге - визнання місця бібліотек в інформатизації суспільства. Крім того, такий підхід до ролі бібліотек на національному рівні є Прикладом при розробці регіональних програм, в яких бібліотеки також мають стати одним з лідерів у інформатизації регіонів.

Державна програма “Електронна бібліотека” включає по суті традиційні завдання, типові для усього світу: створення центру корпоративної каталогізації, формування баз даних національної бібліографії України; максимально повне забезпечення доступу користувачів до інформаційних ресурсів тощо. З низкою законодавчо-нормативних документів цього напряму можна ознайомитись на стенді “Бібліотечна Україна”.

Безумовно, у сучасних умовах темпи просування бібліотек нашої держави у світове інформаційне суспільство бажають бути кращими. Але як би там не було, практично в усіх бібліотеках загальнодержавного і регіонального рівня відбуваються певні зрушення: збільшується кількість користувачів Інтернет, поліпшуються умови їх роботи; при бібліотеках створюються Інтернет-класи; зростає кількість звернень до існуючих WеЬ-сторінок, що належать окремим бібліотекам.

Сукупний обсяг записів у базах даних регіональних бібліотек дорівнює більш ніж двом мільйонам одиниць, що вдвічі більше, ніж у минулому році. Але існує багато проблем, розв’язання яких вимагає тривалого часу, державної підтримки та додаткових зусиль фахівців з бібліотек різних систем і відомств.

Найгостріша з них - проблема лінгвістичного забезпечення. Адже без вирішення цієї проблеми неможливо організувати пошук інформації у електронних потоках як на національному, так і на регіональному рівнях, тим більше - увійти у глобальні світові мережі.

Проблема створення нормативних файлів є надзвичайно актуальною для бібліотек України, оскільки по суті розробки здійснюються різними бібліотеками самостійно, а при застосуванні існуючих в світі словників предметних рубрик виникає ряд проблем через термінологічну неузгодженість. Тому в Україні минулий рік пройшов в активних пошуках шляхів створення національного файлу предметних рубрик, який би відповідав загальним принципам предметизації, прийнятим у світі. Цю роботу ведуть Національна парламентська бібліотека та Національна бібліотека ім. В.Вернадського, дотримуючись основоположних функцій словника: комунікативної, веріфікаційної, енциклопедичної і прототипної. Саме остання - прототипна функція - дозволить будь-якій бібліотеці України використовувати словник для створення власного файлу предметних рубрик, що при корпоративній каталогізації забезпечить уніфікацію предметного пошуку.

Важливим пріоритетом політики Міністерства культури і мистецтв України у забезпеченні стратегії розвитку бібліотек є і збереження бібліотечних фондів.

Міністерством культури і мистецтв спільно з представниками архівів, бібліотек з різних систем і відомств розроблено проект державної Програми збереження бібліотечних і архівних фондів, який поданий на розгляд Уряду України. Ця програма визначає основи державної політики в галузі збереження бібліотек і архівних фондів України і являє собою комплекс взаємопов’язаних проектів.

Основними завданнями програми є: координація дій установ і організацій по обліку, реставрації, консервації, репрографії бібліотечних і архівних фондів; концентрація фінансових, матеріально-технічних і трудових ресурсів для розвитку цього напряму діяльності; залучення наукового потенціалу держави для дослідження проблем бібліотек і архівів; створення єдиної системи консервації і репрографії шляхом організації відповідних державних міжвідомчих центрів на базі п’яти найбільших бібліотек України та регіональних служб репрографії і ремонтно-палітурних робіт на базі обласних універсальних наукових бібліотек.

Реалізацію Програми, фінансування якої має бути закладено у державний бюджет, передбачається розпочати в наступному році і завершити перший етап в 2005 році. Управління нею буде здійснюватись координаційною радою при державному замовнику - Міністерстві культури і мистецтв України, яка на конкурсній основі визначатиме виконавців окремих проектів, забезпечуватиме керівництво і контроль за виконанням робіт.

Програма не обмежена часовими рамками і закладає основи державної політики у сфері збереження інформації. Ця робота має постійний характер, мова йде про розробку послідовної політики, яка б інтегрувала українські процеси збереження інформації і її носіїв у відповідні міжнародні програми.

Таким чином, перший крок у майбутнє цього напряму роботи уже зроблено, його послідовність і реалізація завдань буде залежити від зусиль працівників бібліотек і архівів, органів управління, а також від стабільного фінансування, на то ми сподіваємось.

Сьогодні, в умовах обмеженого бюджетного фінансування бібліотек, надзвичайно актуальною є проблема поповнення фондів. Для більшості публічних бібліотек це питання особливо гостре, оскільки за останні роки кошти на придбання нової літератури практично не виділяються.

Однак, попри усі труднощі держави, у цьому році, Міністерство культури і мистецтв профінансувало “Українську бібліотечну серію”, і у І кварталі для усіх державних бібліотек було закуплено біля 100 тис. творів друку.

Таким чином до бібліотек України відправлено понад 40 назв видань. Ця робота буде продовжуватися і надалі, оскільки для районних, сільських бібліотек “Українська бібліотечна серія” -не, фактично, єдине джерело нових надходжень.

Відбулася ще одна подія, яка позитивно вплине на поповнення фондів вітчизняною літературою і формування повноцінного Державного фонду України - Верховна Рада прийняла Закон про обов’язковий примірник документів. До цього часу діяла низка постанов Уряду, які зобов’язували видавців надсилати свої видання до бібліотек, але прийняття Закону дозволить впорядкувати цей процес. Зараз готується проект постанови Кабінету Міністрів, яка визначить порядок доставки, кількість і види документів, а також перелік бібліотек, що будуть їх отримувати.

На наш погляд, вирішення більшості проблемних питань, які порушуються бібліотеками чи органами управління, залежить від престижу бібліотек у суспільстві. Мабуть, і питання фінансування, і багато інших, змогли б вирішуватися більш результативно, якби саме суспільство, бібліотекарі, органи місцевого самоврядування чітко усвідомлювали значення бібліотечної сфери.

Отже, наступним пріоритетом політики Міністерства щодо бібліотек є підвищення їх ролі і престижу в суспільстві.

Допомогу в цьому надав встановлений Указом Президента України Л.Д. Кучми Всеукраїнський день бібліотек. Це нове державне свято привернуло увагу і владних структур, і засобів масової інформації до бібліотек.

Воно поставило бібліотечну справу в цілому на вищий щабель у порівнянні з іншими галузями культури, надало бібліотекам можливість заявити про себе всьому суспільству, усій країні.

Перший Всеукраїнський день бібліотек відбувався ЗО вересня минулого року і, як державне свято, за участю депутатів Верховної Ради України членів Уряду, відомих вчених, книговидавців, письменників.

Вперше державний гімн України лунав на честь бібліотек, вперше Президент країни поздоровив бібліотекарів і вперше одна з бібліотекарів-жінок мала честь бути нагородженою орденом Княгині Ольги. Десять кращих бібліотечних працівників отримали звання “Заслужений працівник культури”.

Такого раніше бібліотекарі не знали.Святкування цього дня відбувалось скрізь - в областях, містах, районах, селах. Повсюдно до бібліотекарів прийшли голови або заступники голів обласних, міських, районних державних адміністрацій. У більшості бібліотечних закладів була ліквідована заборгованість по заробітній платі, були виділені, хоч і не в достатньому обсязі кошти на поповнення бібліотечних фондів. Бібліотекарі у цей день були відзначені як морально, так і матеріально.

Прес-конференція Міністерства культури і мистецтв допомогла засобам масової інформації широко висвітлити значення бібліотек у розбудові громадянського суспільства. Практично усі програми українського телебачення і 38 українських газет інформували населення про цю небуденну подію.

Готуючись до свята, бібліотеки намагалися якнайповніше розкрити перед громадськістю зміст своєї діяльності, свої можливості щодо надання інформаційних і інших послуг населенню. Вони доводили що бібліотеки – саме ті заклади, які були створені для суспільства, діють у суспільстві, існують заради нього.

У останні роки в теорії і практиці бібліотечної і інформаційної діяльності став вживатися термін «інформаційне суспільство». Періодично друкується спалахує полеміка по трактуванню даного поняття. Однак його суть завжди залишається незмінною інформаційне суспільство - це суспільство, в якому інформація має статус ресурсу, і існують комунікації, в яких інформація існує.

Процес формування інформаційного суспільства не минув і країни СНД. Інформація все більше придбає межі ресурсу, причому що дорого коштує і соціально значущого. Незважаючи на кризові явища в економіці і соціальній сфері, національний інформаційний потік росте, зростає також частка іноземної інформації в формуванні національного інформаційного простору. У зв’язку з цим значно зростає роль повторного інформаційного потоку - різних бібліографічних і реферативних баз даних (БД), які є, насамперед, засобом доступу до першоджерел інформації, не втрачаючи при цьому власне значення. Все більш поширеними стають так звані нетрадиційні форми інформації, такі як різноманітні фактографічні та повнотекстові БД, експертні і лінгвістичні системи, програмне забезпечення. Ці форми існування інформації стають не менш популярними, ніж традиційні, а часто витісняють їх.

У подібних умовах виключно важливу роль грає система комунікацій, в яких існує інформація: інститути, що створюють інформацію, канали її поширення і передачі, інститути, що забезпечують збір, обробку, зберігання і використання (поширення) інформації. Одним з головних звеньев цієї системи є бібліотека.

Інформаційне суспільство пред’являє до бібліотеки, як інформаційного інституту нові вимоги, не властиві традиційним бібліотекам:

• забезпечення вільного доступу до національних і світових інформаційних ресурсів на рівні повторної інформації;

• організація гарантованої доставки першоджерел з національних, зарубіжних, міжнародних інформаційних центрів;

• забезпечення доступу до найбільш цінною профільною БД різних видів;

• забезпечення доступу до міжнародних інформаційних систем;

• забезпечення видаленого доступу до інформаційних ресурсів бібліотеки і доставка копії або оригіналів першоджерел з фонду бібліотеки;

• надання кваліфікованою допомозі в розшуку і отриманні інформації в світовому інформаційному просторі.

Розвиток світових інформаційних комунікацій і інтеграція національних інформаційних ресурсів в єдиний глобальний інформаційний простір на основі Internet покладає на бібліотеку додаткові задачі по навігації по національних і світових інформаційних ресурсах.

Ці функції бібліотека повинна реалізовувати нарівні з традиційними, родовими. Традиційна бібліотека, основною задачею якою є збереження документів їх використання, не в змозі виконати перераховані вимоги. Для того, що б відповідати вимогам, що пред’являються до бібліотеки сучасним суспільством, необхідно піддати її трансформації в сучасну інформаційну установу, бібліотека повинна стати відкритою.

Відкрита бібліотека - це бібліотека, яка, з одного боку, забезпечує своїм користувачам вільний доступ до національних і світових інформаційних ресурсів, з іншого боку, що надає свої ресурси до вільного використання видаленим користувачам, т. е. доступна через систему електронних комунікацій. Для здійснення подібної трансформації бібліотеці необхідно вирішити комплекси проблем організаційних і технологічних.

Перший передбачає рішення наступних задач:

• реорганізація системи управління бібліотекою;

• перебудова функціональної структури бібліотеки;

• перепідготовка і навчання кадрів в бібліотеці;

• навчання користувачів бібліотеки;

• встановлення відносини з іноземними і національними партнерами;

• вивчення світового інформаційного простору з метою розшуку і, по можливості, придбання найбільш цінних інформаційних ресурсів;

зміна принципів комплектування колекції документів, ведення довідково-інформаційної роботи, обслуговування користувачів та інші.

При рішенні комплексу технологічних проблем необхідно вирішити наступні питання:

• автоматизувати процеси всередині бібліотеки;

• забезпечити доступність інформаційних ресурсів бібліотеки через автоматизовану систему (АС);

• підключити АС бібліотеки до глобальної системи комп’ютерних комунікацій Internet;

• забезпечити доступність інформаційних ресурсів бібліотеки для видалених користувачів. Перший комплекс проблем вирішується в індивідуальному порядку з урахуванням умов і можливостей конкретної бібліотеки і підходів до його рішення може бути дуже бажано багато. Крім того, рішення цих задач не спричиняє за собою великих матеріальних витрат, що саме по собі важливе.

Життя, однак, змушує їх, як і бібліотекарів, також мати справу з електронним документом, і ось на світло з’являється неологізм на зразок незграбної “інформаційної речі” або зовсім сміхотворного “бездокументарного документа”, що став, проте, офіційним поняттям I Цивільного Кодексу України.

Адепти “принципово нових теоретичних положень” дивним образом не помічають яких-небудь протиріч і невідповідностей у власних твердженнях.

Дійсно: ну допустимо, “публікація” краще за “документ”. Ну давайте на хвилину забудемо про те. що унікальну частину бібліотечного фонду складають якраз неопублікованні, а в їх числі документи типу манускриптів, що непублікуються або дисертацій. У цьому випадку “документалістична” концепція перетворюється в “публікаціоністскую”, але ніяк не в інформаційну. Погодимося, що половина запитів вже доводиться не на паперовий, а на електронний документ (Я.Л.Шрайберг, що затверджує це, фахівець авторитетний), адже на документ же (ну нехай на електронне видання, по Р.С.Гиляревському), а не на інформацію в чистому вигляді, тим більше, що, по думці того ж Я.Л.Шрайберга, більше трьох сторінок чоловік з екрана сприйняти не може, він робить в такому випадку принтерну паперову копію, тобто різновид документа (публікації, видання, книги).

Ті, хто визначає документи як носіїв первинної інформації, повинні визнати, що принаймні газети підпадають під це визначення однозначно, і їх віднесення не до документів, а до деяких “інших джерел інформації” явно некоректно. З іншого боку, зведений звіт, хоч і містить повторну інформацію, залишається службовим документом. Про наївний “бездокументарний документ” уже і говорити не доводиться.

Коротше кажучи, альтернатива “документу” відсутня. А отже, мова повинна йти не про заперечення “документалістикою парадигми бібліотеки”, а про розробку специфіки бібліотеки нового вигляду - бібліотеки електронної, тобто, що має електронний фонд, електронний каталог, електронну матеріально-технічну базу, але як і раніше реального бібліотекаря і користувача. Так і електронної-то така бібліотека є і буде не повністю. У ній зберігається традиційний фонд, причому він буде поповнюватися доти, поки в світі не припиниться книговидання (поки спостерігається тенденція до його зростання, а не скорочення), з’являється його вельми своєрідна частина під фонд електронних документів (локальних назвемо їх поки так типу CD-ROM, DVD; видалених, до яких забезпечується теледоступ). Задача фондовика визначити в кожному випадку оптимальну частку машинолюдиносприймаемих документів, критерії відбору того або іншого їх вигляду, виходячи при цьому з критеріїв повноти обслуговування (міри і оперативність задоволення запитів) і вартісних вимірників. Загальна політика формування фонду при цьому доповнюється вимогою комфортності: один і той же документ один читач хоче мати в друкарському, а іншій в електронному вигляді, третій потрібна власна ксерокопія; бібліотека, отже, прагне до оптимального задоволення запиту не тільки на зміст, але і на форму документа. У цілому ж бібліотечне фондоведення лише модернізується, але його принципи і закони продовжують діяти у всьому об’ємі.

Особиста присутність користувача в бібліотеці стає все менш обов’язковою. З’явився “видалений користувач”. І чудово: в читальному залі бібліотеки все більше вивільняється вільних місць. Відвідування читального залу перестає бути прикрою необхідністю, нарешті зал стає бажаним місцем для любителів аромату бібліотечних книг, особливої бібліотечної атмосфери, місцем спілкування духовно родинних душ. Він, як і аванзали, конференц-зали, повинен залишитися у високоавтоматизованної бібліотеці.

Допускаю, що в ряді випадків бібліотекареві також нема чого приходити в бібліотеку. Його робоче місце, так само. як і у все більшого числа читачів, може знаходитися вдома - при умові, що він повністю виконує свої службові функції інфонавігатора, або лоцмана книжкових морів. Яка економія в службових приміщеннях, обладнанні, освітленні і т.д.! Яка економія часу і транспортних витрат для бібліотекаря! При колишній або більш високій якості роботи. Яка зручність для осіб з порушеннями опорно-рухового апарату, іншими фізичними дефектами! Бібліотечна робота частково стане надомною? Ну і що ж, це усього лише незвичне, але нічого екстравагантного в цій ідеї немає.

Бібліотека нового типу зазнає, як бачимо, вельми помітних змін. Але це і природно, коли відбувається чергова документний революція.

До речі, окремі автори називають ці революції інформаційними, це невірне, власне в інформації як такий ніяких революцій не відбувається. Всі революції так чи інакше пов’язані зі способами, коштами, інструментами фіксування інформації на носії, або з самим носієм, який на перших етапах розвитку документа мав виключно природне походження, а тепер ще (і все більш) штучне.

До речі, і самих документний революцій, а краще сказати етапів розвитку, було більше, ніж прийнято вважати. Перша відноситься до доісторичного етапу, коли був винайдений спосіб запису думок і почуттів на речовинному носії. Другий етап охоплює час від виникнення письменності до “епохи Гутенберга” (середина XVI в.); третій є апофеозом друкарського документа (середина XVI XIX вв.), що продовжується до цього часу. Але вже в XIX в. паралельно починається четвертий етап: виникає документ як результат індустріальної культури перфокарта, фотографія (микрографія), телеграма, телефонограма, радіограма, фонограма, діафільм, рентгенокарта, кінофільм і т. п. Інимі словами, з’являються види документа, органічно пов’язані з технічними засобами їх виробництва, трансляції інформації з них на великі відстані і її фіксування на дочірніх носіях, документи, що створюють ілюзію рушення, зміщення часу і

У першій половині XX у. виникають і стрімко розвиваються телебачення і комп’ютери, з яких починається ще один, п’ятий етап в розвитку документа і документний комунікацій.

Нинішній етап, шостий по рахунку, являє собою природне слідство всі попередніх. Його відмітна особливість - поєднання, симбіоз або інтеграція всіх відомих досі видів документів (мультимедіадокумент), телетехнологій їх виробництва, доставки, переробки змісту і зберігання. З настанням кожного нового етапу всі колишні вила документа і документний технології зберігаються. Сучасна людина, як і його далекий печерний попередник, не геть надряпати на стіні “Тут був Ваня”, як і генетичний предок, він використовує природний довговічний стаціонарний носій камінь, щоб увічнити на ньому ім’я і дати життя своїх вмерлих батьків. Поява письменності не відмінила наскальний (тепер настінних) розписів і фресок, книгодрукування не відмінило рукописних конспектів або листів, і т. д. Точно так само електронний документ спокійно уживається з друкарським, і попередній тисячолітній досвід підказує, що тенденція збереження всіх видів документний цивілізацій буде продовжена і в невизначеному майбутньому.

У зв’язку з цим виключно важливо зазначити, що бібліотеки завжди були гостинні до будь-яких видів і форм документів. У них і по цю пору відмінно сусідствували папірус і мікрофільм, книжковий кодекс і CD-ROM. Протягом віків під впливом нових видів документів мінялася бібліотечна технологія, але зберігалася суть бібліотечного процесу. Ця закономірність виявляла себе протягом декількох тисячоліть, і, треба вважати, бібліотека спокійно переживе сучасний бум електронних документний технологій і буде чекати настання наступного етапу в розвитку документний комунікацій. Але для забезпечення цього спокою, нашим сучасникам, звичайно, треба багато попрацювати, що вони. на щастя, і роблять.

Будемо, пам’ятати, що точно такий же, як у нас, психологічний шок перед напливом нових видів документів випробовували і середньовічні ченці в скрипторіях перед друкарською машиною, і американські бібліотекарі середини йдучого віку, що обізвали Френсиса Райдера, що уперше встановив в 1954 р. комп’ютер в бібліотеці, “руйнівником бібліотечної справи”.

... Давно відомо: немає пророка в своїй вітчизні. Пошлюся тому для більшої переконливості на фахівців, чий авторитет може виявитися для моїх читачів вище мого.

Тих, хто висловлює песимістичні твердження про майбуття бібліотек бібліотекар Конгресу США Джеймс Біллінгтон характеризує як футуристів і утопістів, які “взагалі про багато що думають, і коли вони стараються діяти вони роблять великі помилки”. “Центральною частиною бібліотеки” він вважає бібліотекарів, їх роль. з його слів, “під час електронної ери, яка розвивається так швидко,. .. важливіше, ніж коли-або. .. треба мати комп’ютери і всі ці інформаційні ресурси всередині бібліотеки і як можна більше”, але без традиційних книг ми будемо створювати новий тип людини, який поступово стане extension of the computer продовженням, складовою частиною комп’ютера.

“Дуже важливо, щоб існувала можливість мати одночасно і книги, і нові бази даних, знань, інформації і т. д. В майбутньому, по-моєму, виникне розподіл праці між книгами і комп’ютерами... І останнє, саме головне, звичайно, це збереження професії бібліотекарів саме в зв’язку з повінню інформації через Інтернет.”

Ось ця позиція зважена, ця позиція професіонально грамотна. Бібліотеки не будуть муміфіковані, вони як і раніше залишаться для суспільства корисними, але не копалинами. А бібліотечний фонд частиною кумулірованний, частиною що розосередився, частиною книжковий, частиною електронний, буде як і раніше складатися з документів. Альтернатива документам відсутня.