Міністерство освіти України

Національний педагогічний університет

ім. М.П. Драгоманова

Курсова робота

Методи соціально-педагогічної діяльності

Київ 2000

Студентки 23 СП групи Соціально-гуманітарного Факультету Карбишевої Т.О.

Зміст

Вступ 3-5

Розділ I Методи соціально-педагогічних досліджень 6-8

1. Метод спостереження 8-12

2. Опитування в соціологічному дослідженні 12-16

3. Метод вивчення документів 16-17

4. Метод експерименту 17-19

1.5 Соціметрична і реферктометрична процедури 19-21

6. Тестування 21-23

6. Фокусовані групові інтерв’ю в соціальній педагогіці 23-24

Розділ II Технологія підготовки та проведення дослідження 25

1. Загальна методика дослідження 25-27

2. Підготовчий етап соціально-педагогічного дослідження 27-30

2.3. Обгрунтування вибірки 30-32

4. Обробка і аналіз даних 32-33

Висновок 34-35

Література 36

ВСТУП

За останню чверть віку у нашій країні утворилася безодня між розвитком теоретичних підвалин методології емпіричного соціологічного дослідження (як у галузі організації і проведення збору первинної соціологічної інформації, так і в галузі аналізу одержаного матеріалу) і практикою емпіричних досліджень. Причина розриву між “високою теорією” і “жалюгідною практикою” полягала переважно в тому, що база нагромадження конкретних методичних прийомів, які, з одного боку повинні відповідати необхідним вимогам, а з іншого – відповідати реальним можливостям їх виконання, була надто обмеженою. Емпіричні соціологічні дослідження, які провадились у нашій країні з середини 60-х років до кінця 80-х окремими академічними колективами або соціологічними лабораторіями великих підприємств, були неспроможні нагромадити достатній практичний досвід через низку причин.

По-перше, соціологічні дослідження були, як правило, ініціативними, тобто “соціальним замовником” виступав сам автор, відповідно, і результати з погляду їх значимості і якості “гідним чином” оцінювалися переважно авторами.

По-друге, через обмежені фінансові-організаційні можливості та незацікавленість реального замовника, дослідження були надто тривалими – одне дослідження планувалося авторським колективом на три – п’ять років, що , природно, обмежувало можливість апробації усіх теоритично розроблених вимог організаційних і методичних прийомів. А скільки збиралася інформація силами самих співробітників або мобілізованої “громадськості’, то й досвід організації праці власне інтерв’юерів, був нереальним.

І насамкінець, дослідження проводились загалом на локальних об’єктах – одне чи кілька підприємств, школи, вузи.

З початку, 90-х років ситуація кординально змінилася. Інтерес до громадської думки з боку різноманітних соціальних і політичних структур стимулював значне зростання широко-маштабних регіональних і загальнонаціональних соціологічних опитувань населення. Для одержання актуальної оперативної інформації про стан громадської думки соціологи у своїй повсякденній практиці змушені були використовувати різноманітні методичні прийоми, щоб інтенсифікувати праці і скоротити терміни проведення опитувань. Тепер у межах емпіричної соціології нагромаджений достатньо широкий аресенал методів збору первинної інформації, багато з яких удосконалюється і модернізується.

Педагогічна соціологія використовує методи теоритичного дослідження, спільні для всіх наук: аналіз, синтез, порівняння, уніфікація узагальнення тощо. Дедалі ширшого застосування набувають методи моделювання, експертних оцінок. Як міждисциплінарна наука, соціальна педагогіка широко використовує методи емпіричні, що застосовуються як у педагогіці так і в соціології. Але якщо в педагогіці анкетування, інтерв’ювання, контент-аналіз є додактовим, то в соціальній педагогіці вони - основні. Оскільки ж дослідження в цій галузі здебільшого соціально-педагогічні, то медоти експеременту психолого-педагогічного спостереження дають змогу глибше пізнавати спостережувані явища.

Проведення соціолого-педагогічного дослідження підкоряється певній стратегії, яка втілюється в програмі. Стратегія дослідження визначає підхід як до теоритичного вивчення, а також шляхів узагальнення отриманих даних. Такий цілісний підхід до дослідницького проекту потребує комплексного розгляду основних моментів дослідження. Ключовими питаннями такого розгляду мають стати вирішення методичних питань збору емпіричного матеріалу, логіка інтерпритації отриманих даних.

Соціолого-педагогічні дослідження спрямовані на пошуки нових, більш прогресивних і ефекивних в умовах трансформації суспільства рішень завдань навчання і виховання особистості. Тому формулюючи поняття “проблема”, слід зазначити, що його сутність полягає у розриві між фактичним і бажаним в об’єктивно існуючій суперечності.

Щоб провести соціально-педагогічне дослідження потрібно знати методи збору первинної інформації, їх переваги і недоліки та обов’язково технологію проведення дослідження. Трапляються випадки коли проводять дослідження некомпететні люди, при цьому допускаються численні порушення процедури дослідження. Тому метою нашого дослідження є вивчення, узагальнення методів соціально-педагогічної діяльності. Ми вбачаємо своє завдання в тому, щоб звернути увагу на основні розроблені соціолічною наукою вимоги і правила, які дають змогу врахувати можливості помилки соціологічного дослідження при інтерпритації матеріалу.

Розділ I. Методи соціально-педагогічних досліджень.

Поняття “метод” використовувалося в стародавньому світі як синонім “учіння”. Метод являє собою систему пізнавальних та перетворюючих засобів, прийомів, принципів та підходів, які може застосувавити конкретна наука для пізнання свого предмета.

У педагогіці, психології виступає також засобом реалізації психологічного пізнання предмета наука в конкретних умовах, з використанням конкретних прийомів дослідження та відносно конкретних характеристик досліджуваного предмета. Таким чином, метод у психології слід розглядати на двох рівнях:

1. як науковий метод у педагогіці у системному визначенні його змісту та

2. як конкретний засіб соціально-педагогічного дослідження, зміст якого визначається предметом конкретного дослідження та ситуацією реалізації даного дослідження.

Розрізняють універсальні та спеціальні методи соціально-педагогічного дослідження. Універсальними називають методи дослідження, які використовуються не тільки в соціальній-педагогіці, а й в інших галузях наукового знання: як у споріднених за змістом так і ні. До універсальних методів належать спостереження, експеремент, бесіда, анкетування. Спеціальні методи – це методи, які використовуються тільки в соціальному дослідженні або в близьких за змістом наукових пізнавальних актах.

Так, тестування використовується і в психології, і в педагогіці, а соціометрія – також і в соціології. Функціонально диференціація методів дослідження відбувається за ознакою змісту пізнавальних та перетворюючих дій, які реалізуються дослідником під час професійної взаємодії з предметом дослідження. Структурно ця диференціація відповідає етапам дослідження, на кожному з яких відбувається своєрідне функціональне поєднання типів пізнавальних та перетворючих дій дослідника. Видіялють таким чином:

1. методи теоритичного дослідження предмета;

2. методи емпірічного дослідження предмета;

3. методи аналізу, тлумачення та інтерпритації теоретичних та емпіричних даних дослідження;

Досить часто в реальному психологічному дослідженні використовують метод, техніки та прийомі, які у своїй процедурі поєднують елементи теоретизації, емпіричного пізнання та аналізу одержаних даних. Такі синтезовані методи спрощують методику дослідження та роблять процес дослідження більш компактним та більш інформативним в умовній одиниці часу. Тому представлена функціональна диференціація методів дослідження є досить умовною, але дає змогу розмежувати структурні та функціональні складові циклу дослідження з метою формування чіткого уявлення про хід наукового пізнавального акту.

Методи теоретичного дослідження, або методи теоретизації, забезпечують реалізацію теоретичних пізнавальних дій психолога щодо предмета свого дослідження.

Методи емпіричного дослідження забезпечують дослідницьку взаємодію дослідника з реальними, дійсними проявами сутності предмета дослідження, виначення її змістових характеристик та ознак у багатоманітності емпіричних свідчень.

Методи аналізу, інтерпритації та тлумачення даних теоретичного та емпіричного дослідження дають змогу науково обгрунтувати об’єктивність проведеного дослідження, диференціювати змістовні прояви сутності предмета дослідження за їхніми типологічними характеристиками, визначати та представити дослідницький ефект здійсненого пізнавального акту.

Соціологія не може існувати, не добувачи емпіричну інформацію різного плану.

Найважливіша особливість емпіричного соціологічного дослідження полягає в тому, що використовуються специфічні методи збору інформації, які дозволяють проводити якісний аналіз соціальних проблем.

Аналіз соціальної проблеми нерідко породжує у дослідника потребу у залученні тих або інших соціальних фактів, які дають змогу підтвердити гіпотетично передбачувані ним закономірності, тенденції розвитку, механізми детермінації досліджуваного явища. Соціальні факти можуть бути зафіксовані у документах, у різних явищах соціального життя, у працях наукових попередників. Однак, коли необхідних даних недостатньо, вони мають прихований характер чи автор не спроможний їх одержати із доступних йому джерел інформації, виникає необхідність у проведенні соціального емпіричного дослідження.

У межах емпіричної соціології нагромаджений достатньо широкий арсенал методів збору первинної інформації, багато з яких удосконалюється і модернізується. Оскільки соціальна педогогіка тісно взаємодія з іншими науками: педагогікою, соціологією, психологією, філософією

Культурологією, то вводить у свій арсенал методи цих наук. Водночас необхідна адаптація цих методів до об’єкта, предмета педагогічної соціології.

До традиційних методів соціальних наук, які використовує і соціальна педагогіка, належать спостреження, опитування, вивчення документів, соціально-педагогічний експеримент, тестування, моделювання, соціометрична і референтометрична процедури, визначення рейтингу, та інші.

1. Метод спостереження.

Метод спостереження – один із випробуваних методів, яким користуються природничі та суспільні науки. Він може застосовуватися самостійно і в поєднанні з іншими методами.

Спостереження як метод передбачає цілеспрямоване, за попередньо розробленим планом, фіксування таких явищ, які цікавлять дослідника практичної діяльності. На відміну від інтерв’ю та анкетування спостереження не залежить від уміння, знань чи готовності людини дати достовірні відповіді. Воно не потребує і активного співробітництва дослідника з собою, тому не зустрічає відмов. Нарешті, воно більш об’єктивно відображає дійсність, адже набагато важче незвично поводитися, аніж дати незвичну відповідь. Цей метод широко застосовується у дослідженях різних явищ суспільного життя, зокрема під час вивчення психологічного взаємовпливу людей у процесі колективного обговорення проблем на зборах у ході дискусій. За його допомогою можна також вивчати вплив на аудиторію лекції, бесіди, вистави. Спостреження дає змогу одержати цікаві відомості про людину: манеру її поведінки, характер взаємовідносин з іншими людьми, особливості її спілкування.

При використанні спостереження як одного з головних емпіричних методів соціально-педадогогічних досліджень необхідно забезпечити:

1. чітке визначення мети спостереження та узгодження її з метою дослідження;

2. мотивовваний вибір об’єкта, предмета й ситуації;

3. вибір найдоцільніших сособів спостереження за певною схемою;

4. планомірне проведення спостереження за певною схемою;

5. перевірка результатів спостереження щодо їхньої обгрунтованості та надійності.

Завданнями спостереження можуть бути попереднє вивчення об’єкта, висунення гіпотези, її перевірка, уточнення результатів, одержаних за допомогою інших методів. Об’єктами спостереження залежно від мети та завдання дослідження є окремі особи в різних ситуаціях спілкування, великі чи малі групи, спільності.

Предметом спостереження є вербальні та невербальні акти поведінки окремої людини, групи або кількох груп у певному соціальному середовищі та ситуації.

Аби полегшити процес спостереження, соціологи використовують контрольний список об’єктів і фактів соціальної ситуації, які слід мати на увазі.

Наприклад, під час вивчення навчально-виховного процесу такими контрольними об’єктами є:

1. Суб’єкти навчально- виховного процесу: учні і вчителі, їх коротка характеристика.

2. Форми взаємодії між об’єктами. Засоби впливу. Види соціальної діяльності дітей.

3. Взаємини між суб’єктами в кожній групі. Наслідки усталених стосунків.

4. Стимули і мотиви діяльності суб’єктів навчання і виховання.

5. Повторюваність тих чи інших явищ.

6. Відхилення від звичайної поведінки.

7. Протиріччя у словах і вчинках.

8. Індивідуальні особливості педагогів і дітей.

9. Місце дитини у колективі.

10. Суттєві помилки у навчально-виховному процесі.

Спосіб спостереження визначається завданням, об’єктом, ситуацією і характером взаємодії між спостерігачем та об’єктом спостереження.

Розрізняють включне і невключне, відкрите і приховане, природне і лабораторне спостереження.

Включне спостереження означає, що експериментатор сам не певний час стає членом тієї групи, яка є об’єктом дослідження. Обов’язковою умовою такого спостереження вважається те, що експерементатор є для інших індивідів рівноправним члеом групи.

Значно частіше використовується невключене спостереження – спостереження “збоку”, коли дослідник не належить до учасників групи. Це самостійний прийом дослідження для уточнення і конкретизації гіпотез, визначення методів основного дослідження.

Залежно від позиції дослідника спостерігача щодо об’єкта розрізняють відкрите і приховане спостереження. Найпоширенішим є відкрите спостереження, коли піддослідні знають про те, що за ними спостерігають. Приховане спостереження передбачає, що піддослідні не підозрюють, що хтось спостерігає за їхньою діяльністю. У цьому випадку можуть використовуватися спеціальні записуючі пристрої: магнітофони, відеокамери.

Особливості організації експеременту визначають форму спостереження: до природного спостереження вдаються під час вивчення реальних соціальних процесів і явищ, до лаборатоного-для дослідження явищ в експериментальних умовах.

Важливою також є проблема вибору одиниць спостереження. Вона може бути розв’язана тільки окремо для кожного конкретного випадку за умови врахування предмета дослідження. Одиницями спостереження можуть бути, наприклад, кількість звернень до колеги за допомогою, а під час проведення культуно-масовго заходу – сміх, аплодисменти.

Одним із варіантів методу спостереження є опис значущих ситуацій. Суть його полягає в тому, що для розуміння особистісних чи групових характеристик винятково важливе значення може мати те, як особистість або група поводять себе в незвичайних ситуаціях, як реагують на них, знаходять шляхи розв’язання проблем і конфліктів, що спричинили такі ситуації. Цей метод дає ефект під час вивчення особливостей колективу і взаємовідносин його членів.

Метод спостереження порівняно з іншими методами соціальної психології має низку переваг. Він, зокрема, дає змогу фіксувати події в момент їх перебігу, а також одержувати інформацію про дії індивідів незалежно від їх установок на “бажану” поведінку.

Але, незважаючи на широке використання, метод спостереження має й деякі недоліки. Серех них слід виокремити такі:

• вплив суб’єктивного чинника (на інтерпритацію результатів спостереження можуть впливати особисті установки, попередній досвід, емоційний стан дослідника;

• на результатах спостереження позначається і факт знання піддослідними того, що за ними спостерігають, а це веде до змін у їхній поведінці;

• низька надійність (тривале включене спостереження призводить до адаптації дослідника до групи, внаслідок чого знижується об’єктивність спостереження);

• обмеженість сфери застосування (не всі соціальні явища можна вивчати за допомогою цього методу);

• значні витрати часу.

Хід і дослідницький ефект застосування методу самоспостереження багато в чому залежить від умілих та вправних дій дослідника, який організовує та забезпечує процес дослідження від початку до його логічного кінця.

2. Опитування в соціологічному дослідженні.

Опитування – надзвичайно поширений прийом соціально-педагогічних досліджень. Це метод збору первинної інформації, який грунтується на безпосередній – бесіда, інтерв’ю чи опосередкованій – анкета соціально-педагогічний взаємодії дослідника та респондента.

Метод опитування – універсальний. Він дає змогу дослідникові за короткий проміжок часу одержати велику кількість інформації. Перевагою цього методу є також легкість застосування й обробки даних. Важливими позитивами масових опитувань є те, що дослідник може опитати велику кількість жителів віддланеих районів і отримати дані, які легко порівняти й проаналізувати. Масові опитування учнів, педагогів, батьків дають змогу виявити певні установки та судження суб’єктів освіти. Однак до організації та проведення масових опитувань слід підходити дуже зважено. Не можна забувати що внаслідок опитувань ми отримуємо не об’єктивні дані в чистому вигляді, а лише точку зору опитаних про них.

Залежно від особливостей процедури проведення розрізняють такі різновиди опитування:

1. групове та індивідуальне;

2. очне та заочне;

3. усне та письмове.

Групове – це одночасне опитування всієї групи, а індивідуальне – передбачає опитування кожного респондента. Очне опитування відбувається за умов особистого контакту з респондетом, заочне – без особистого контакту з респондентом.

Серед усних методів опитування найбільш вживаними є беіда та інтерв’ю.

Бесіда – це метод одержання інформації за домогою вербальної комунікацї у ході вільного діалогу між дослідником та піддослідним не певну тему. В принципі бесіда не обмежена в часі і, крім того, тут існує двобічний зв’язок між дослідником і респондентом. Бесіда дуже часто використовується педагогами, проте без особливих методичних тонкощів, і наближається до звичайної розмови. Правильно побудоване і проведене інтерв’ю в індентичних умовах дає набагато більше матеріалів, ніж бесіда, дані набагато глибші, їх легше опрацювати, проаналізувати, узагальнити.

Інтерв’ю – це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв’юєра з респондетом. У разі проведення інтерв’ю двобічний зв’язок обмежений, інтерв’юєр лише фіксує відповіді респондета, зберігаючи нейтральну позицію.

Для успішного проведення бесіди або інтерв’ю необхідно створити дружню амосферу. І тут велике значення мають вступне слово і перші запитання дослідника, які повинні викликати в опитуваного довіру і бажання співпрацювати. Рекомендується починати бесіду з нейтральних запитань, спираючися на досягення єдності думок щодо очевидних фактів.

Розглянемо найпоширеніші різновиди інтерв’ю, які використовуються у практиці соціально-педагогічних досліджень.

У стандартизованому інтерв’ю формулювання запитань та їх послідовність визначаються зазделегіть, вони однакові для всіх опитуваних.

Інтерв’юєр не може довільно переформулювати запитання або вводити нові, а також змінювати їх порядок.

Застосування стандартизованого інтерв’ю доцільне тоді, коли необхідно опитати велику кількість людей і потім здійснити статистичну обробку даних. Цей різновид інтерв’ю використовується як головний метод збору первинної інформації, напраклад під час вивчення громадської думки.

Методика нестандартизованого інтерв’ю, навпаки, характеризується певною гнучкістю і варіює в широких межах. Інтерв’єюр, який керується лише загальним планом, має право сам відповідно до конкретної ситуації формулювати запитання і змінювати порядок пунктів плану.

Нестандартизоване інтерв’ю дуже рідко застосовується як головний засіб збору даних. Але на ранніх стадіях дослідження, коли необхідне попереднє ознайомлення з досліджуваною проблематикою, без нестандартизованого інтерв’ю необійтися.

Велике значення для проведення усного опитування має вміння фіксувати інформацію. Використання магнітофона небажане, оскільки це сковує дії респондента і позначається на щирості його відповідей.

Широко вживаним є й метод письмового опитування – анкетування, яке здійснюється за допомогою структорно організованих запитань. При цьому дослідник має змогу одночасно опитати будь-яку кількість осіб. Інша його перевага полягає у порівняно легкій статистичній обробці зібраного матеріалу.

Проте дослідникові слід пам’ятати, що складання анкети – процес складний і вимагає певного рівня професійної підготовки.

Необхідно врахувати і специфіку письмового опитування. На першій сторінці анкети вказується організація, яка проводить опитування. Далі йде вступ – звернення до опитуваного, де зазначаються цілі дослідження, пояснюється чому опитуваний повинен відповісти на запитання анкети. У кінці анкетного бланка завжди висловлюється подяка опитуваному.

Перед складанням анкети потрібно добре продумати форму запитань. Залежно від розв’язаних завдань запитання можуть бути відкриті і закриті. Запитання називається закритим, якщо у його формулюванні міститься перелік можливих варіантів відповідей або дихотомічна форма відповідей (так, ні). Відкриті запитання передбачають, що відповіді даватимуться респондентом у вільній формі.

Крім того запитання можуть бути прямі – формулюються в особовій формі і спрямовані на одержання безпосередньої інформації. Непрямі запитання висловлюються у безособовій формі й використовуються під час вивчення інтимних боків життя опитуваного.

Коли складається анкета, належить дотримуватися таких загальних правил:

• набір запитань має бути логічно узгоджений із головною проблемою дослідження і становити певним чином організовану послідовність.

• Формулювання запитань повинні бути ясними і чіткими, а текст запитання-зрозумілим респонденту.

• Формулювати запитання слід так, щоб забезпечити правдивість відповідей.

• До анкети включаються найсуттєвіші запитання.

Перед застосуванням анкети варто перевірити її на придатність відповідно до мети дослідження.Для цього проводяться пілотажне дослідження, в ході якого уточнюються і, якщо виникає потреба переформульовуються запитання. Результати опитування повинні бути надійними і обгрунтованими. Одним із способів перевірки надійності анкети є повторне проведення анкетування через якийсь проміжок часу.

Анкетування на відміну інших методів потребує мінімального дослідницького апарату. Характер матеріалів анкет підлягає кількісному аналізу, зручний в обробці. Однак і анкетування не завжди універсальне: іноді відіграє в дослідженні основну роль, іноді другорядну, а іноді його проводити взагалі недоцільно. Якщо анкета не викликає у дітей заціквленності, то ми отрмаємо відповіді меншості , яка керувалась у виборі варіантів відповідей невідомими нам мотивами.

Недоліками опитувань є труднощі, які відчувають респонденти, відповідаючи на запитання анкет. Особливо це стосується дітей. Кожне запитання потребує певного аналізу та самоаналізу, останнє є складним і для дорослого. Ці труднощі безпосередньо пов’язані з характером питальника: кількістю, змістом, послідовністю та точністю формулювань запитань.

Жоден із дослідницьких методів не зловживається некомпетентними людьми так, як анкетування; і жоден з них не викликав стільки невдалих дослідницьких починань. Анкетне опитування можна і треба проводити лише тоді, коли з характеру дослідження випливає, що інші методи у даному випадку нерентабельні і що органічні недоліки цієї техніки значною мірою не відіб’ються на результатах. І як обов’язкова умова – необхідне доповнення анкетування іншими методами дослідження.

3. Метод вивчення документів.

Метод вивчення документів використовується здебільшого як додатковий, але, незважаючи на це, він має велике значення, оскільки за його допомогою можливий аналіз продуктів людської діяльності. Метод вивчення документів застосовується переважно на ранніх етапах дослідження, коли необхідне попереднє ознайомлення з об’єктом дослідження, або на заключному етапі – для повнішої та об’єктивнішої інтерпритації результатів. У деяких випадках метод вивчення документів застосовується і як самостійний. Особливо доцільний він тоді, коли з документів можна отримати така відомості, які неможливо дістати шляхом спостереження чи опитування. Для діагностики процесу цілеспрямованої спеціалізації в межах середньої освіти необхідний аналіз навчальних планів і програм, змісту підручників, звітної документації, учнівських творів, біографій випусників.

Документи класифікуються за різними критеріями:

1. за способом фіксації інформації розрізняють: письмові, друковані документи, записи на інших носіях інформації на кіно і фотоплівці;

2. за мірою персоніфікації: особисті і безособові. Особистими документами є картотеки індивідуального обліку (бібліотечні формуляри або анкети), характеристики, листи, щоденники. Безособові – дані статистики, преси, протоколи зборів тощо;

3. залежно від статусу джерела: офіційні і неофіційні. Офіційні документи - дані державної статистики державних архівів, проколи судових органів і прокуратури.Неофіційні документи – матеріали приватних осіб.

Особливу групу документів становлять численні матеріали засобів масової інформації. За джерелом інформації документи поділяють на первинні і вторинні. Первинні документи складаються на основі безпосередньої реєстрації подій що відбуваються. Вторинні – представлють обробку, узагальнення чи опис зроблений на основі даних першоджерел.

У всіх випадках первинні дані надійніші вторинних. Офіційний особистісний документ, одержаний із перших рук, більш надійний і достовірний ніж неофіційний, безособовий і дотого ж складений на основі інших документів. При використанні вторинних документів важливо установити їх першоджерела. Це можливо зробити вибірково щоб оцінити загальну похибку вторинних матеріалів.

Методи аналізу документальних джерел поділяються на традиційний, неформалізований і формалізований, контент – аналіз. Традиційний метод аналізу документів грунтується на загальних логічних операціях аналізу і синтузу, порівняння, визначення, оцінки, осмислення. Проводиться змістовне виділення блоків ідей згідно з постановленими цілями.

Формалізований стандартизований метод аналізу змісту документальних джерел (контент-аналіз) був введений як альтернатива традиційним нормативним методам з метою подолання суб’єктивних викривлень у сприйнятті та інтерпритації змісту документів. Він полягає в аналізові словника тих чи інших документів, фіксуванні частоти вживання окремих понять з наступною кількісною обробкою отриманих даних. Щоб мати право на узагальнення, слід використати велику кількість та зіставити результати окремих членів кодувальної групи. Медотика контент – аналізу може бути модифікована відповідно з цілями навчально-виховного поцесу.

4. Метод експеременту.

Експеремент – це організована дослідником взаємодія між піддослідним або групою піддослідних і експерементальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії та змінних, від яких вона залежить. Експремент відрізняється від спостереження можливістю активного втручання в ситуацію дослідника, який здійснює планомірні маніпуляції однієї або кількома змінними та реєструє зміни, що відбуваються з досліджуваним явищем.

Основні особливості експеременту, які зумовлюють його дослідницьку цінність, такі:

1. в експеременті дослідник сам викликає досліджуване ним явище замість того, щоб чекати, поки випадковий потік явищ надасть йому можливість це явище спостерігати;

2. експерементатор може змінювати умови, за яких явище виявляє свої характеристики, замість того, щоб сприймати їх у випадково даному контексті ситуації;

3. варіативні маніпуляції експерементатора умовами дослідження дають можливість виявляти закономірності протікання тих чи інших процесів, явищ за конкретних умов і ситуації;

4. підвищення точності реєстрації дій піддослідних;

5. зв’язок з теорією.

Залежно від характеру та умов експериментальної ситуації розрізняють два головні різновиди експеременту: лабораторний і природний.

Природний експеремент проводиться не в лабораторії, а в звичайних життевих умовах; при цьому експерементальному впливу піддаються умови, в яких протікає діяльність, що вивчається, сама ж діяльність піддослідного спостерігається в її природному виявленні. Проте вибір природної ситуації експеременту не є спонатнним, випадковим. Дослідженя відбувається згідно з підібраними умовами, що відповідають цілям дослідження, а процеси, що пізнаються, протікають у природному їх порядку та послідовності без втручань експерементатора. Природний експеремент поєднує в собі позитивні якості спостереження і лаборатоного експременту, однак порівнянно з лаборатоним є менш точним і в багатьох випадках має доповнюватися ним.

Лабораторний експеремент – це дослідження, проведене у штучно створених умовах ( у лабораторії). На відміну від природного експеременту він передбачає організацію досить незвичної для піддослідних ситуації. В умовах лабораторного експеременту піддослідний знає, що його вивчають, але, як правило, не має інформації про характер завдань, які розв’язує дослідник в експременті.

Використання методу лаборатоного експеременту дає досліднику чимало переваг, зокерма можливість уникнути чимало переваг, зокрема можливість уникнути побічного впливу, наприклад, шуму; одночасно контролювати кілька змінних і точно реєструвати дії піддослідного.

Використання спеціальних приміщень, тренажерів дає також змогу моделювати реальні умови які у повсякденному житті рідко зустрічються або недоступні для спостереження.

Загальною вимогою під час проведення експеременту є виокремлення експерементальної і контрольної групи, щоб результати дослідження можна було порівняти з певним еталоном.

1.5.Соціометрична і референтометрична процедури.

Соцометрія це соціально-педагогічний метод, який використовується для оцінки міжособистісних емоційних зв’язків у групі. Метод відтворює методологію соціометричних досліджень і включає цикл вимірюваних процедур та метаматичних методів обробки первинної інформації, отриманої в результаті здійненої процедури. Соціометрія спрямована на вивчення соціальних ролей у малих групах та на вимірювання структури взаємовідносин у групі в цілому.

Запитання соціометричної анкети або інтерв’ю містять так званий соціометричний критерій, який відповідає за формою та змістом вимогам соціометричних анкет та предмету дослідження. Вербально він формулюється так: “Кого б Ви обрали…?’, “Чиїй думці Ви віддаєте перевагу в ситуації…?” Запитання відтворює не тільки уявлення дослідника про явище, що пізнається, а й завдає конкретного етапу дослідження. Соціометричний критерій повинен:

а) націлювати учасника дослідження на вибір або відведення іншого члена групи під час розв’язання завдання сумісної діяльності;

б) бути зрозумілим та цікавим для учасників дослідження;

в) включати в себе пропозиції щодо вибору або відведення, сформульовані так, щоб це викликало в членів групи емоційно-психологічний ефект;

г) не допускати обмежень індивідуального та змістового харектеру щодо вибору одних та відхилення інших членів у межах однієї групи.

Соціометричні критерії поділяються на два основні класи: комунікативні – “соціометричні тести” та гностичні – “тести соціальної перцепції”. Комунікативні критерії використовуються для того, щоб описати, виміряти реальні або уявлювані відношення в групі, виявити, яким кожен член групи бачить своє безпосереднє оточення. Гностичні критерії спрямовані на відображення уявлень людини про те, якою вона бачить свою роль, свою позицію в групі, хто, на думку самого суб’єкта, може обрати його для розв’язання конкретної задачі, а хто – відвести. З гностичними критеріями можна визначити як закономірності розуміння людиною взаємовідносин у групі, так і бачення нею процесів спілкування між людьми, які входять у дану групу.

Соціометричні критерії поділяють також на офіційні і неофіційні. Офіційні дають змогу вимірювати міжособистісні відносини на рівні формальної структури групи, виробничих та службових обов’язків, неофіційні – відкривають перед дослідником “вхід” у сферу неформальних відносин, емоційно-психологічних контактів, симпатій та прихильностей.

У ході соціометричного дослідження будується соціограма – графічне вираження математичної обробки результатів, отриманих за допомогою соціометричного тесту. Соціограма наочно показує складне сплетіння взаємних симпатій та антипатій, присутність соціометричних “зірок” (яких обирає більшість опитуваних), “паріїв” (від яких усі відмовляються) та ієрархією проміжних ланок між цими полюсами. Соціограма також дає змогу представити структуру відносини в групі, зробити припущення про стилі лідерства, міру організованості групи в цілому. У сфері побудови соціограми користуються поняттями: вибір, взаємний вибір, очікуваний вибір, відхилення, взаемне відхилення, очікуване відхилення. Розрізняють колективні та індивідуальні соціограми, які відрізняются за структурою організації та змістом простору, що моделюється в них.

Референтометрія – один із соціометричних методів, спрямований на виявлення референтності членів групи для кожного індивіда, який входить у цю групу. Референтрометрія включає дві процедури: попередня (допоміжна) являє собою з’ясування за допомогою опитуваного листа позицій (оцінок, відносин, думок) кожного члена групи з приводу значущого об’єкта, події або людини. Друга процедура являє особистостей позиція яких відображена в опитувальному листку, є найпривабливішою та найцікавішою для інших піддослідних. Даний метод дає змогу виявити мотиви міжособистнісних відносин та вибору, переваг у групі. Дані, отримані за допомогою референтометрії опрацьовуються математично і можуть бути виражені графічно.

1.6. Тестування.

Тестування – метод психологічної діагностики, провідним організаційним моментом якого є застосування стандартизованих запитань та задач (тести), що мають певну шкалу значень. Метод використовується для тандартизованого вимірювання індивідуальних відмінностей особистості. Виділяють три основні сфери застосування тестового методу: а) освіта, б) професійна підготовка та відбір, в) психологічне консультування та психотерапія. Тестовий метод дає змогу з певною мірою ймовірності встановити актуальний рівень розвитку в індивіда необхідних навичок, знань, особистісних характеристик.

Методика тестування може бути поділена на три етапи:

1. вибір тесту (зумовлений метою тестування та ступенем достовірності й надійності тесту);

2. його проведення (обумовлюється інструкцією до тесту);

3. інтерпритація результатів (визначається системою теоритичних припущень відносно предмета тестування).

За функціональною ознакою призначення тестів щодо предмета дослідження розрізняють: тести інтелекту, тести креативності, тести досягнень, критеріально орієнтовані та особистісні тести.

Тести інтелекту – методика психологічної діагностики, призначені для виявлення розумовго потенціалу індивіда. В більшості з них піддослідному на спеціальному бланку пропонують установити вказані інструкцією логічні відношення класифікації, аналогії, узагальнення тощо між термінами, поняттями, явищами які подаються в задачах тесту. Свої рішення піддослідний подає або в письмовому вигляді, або роблячи відповідну помітку на бланку відповідей. Іноді задачі складаються з малюнків, геометричних фігур.

Тести креативності – сукупність методик для вивчення та оцінки творчих здібностей особистості. Здібність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вірішувати проблемні ситуації була виділена серед інтелектуальних здібностей в окремий тип і дістала назву – креативність. Вивчення факторів творчих досягнень особистості ведеться в двох напрямках:

1. аналіз життєвого досвіду та індивідуальних особливостей творчої особистості;

2. аналіз творчого мислення та його продуктів.

Тести досягень – одна з методик психологічної діагностики, яка виявляє ступінь володіння особистістю конкретними знаннями, навичками, вміннями.Тести досягнень широко використовуються в шкільній психодіагностиці та системі професійної підготовки й відбору.

Тести особистісні – методики, за допогою яких вимірюються різні сторони особистості та її характеристики: установки, цінності, відношення, емоційні, мотиваційні та міжособистісні властивості, типові форми поведінки.

Поряд зі змістовими класифікаціями методів тестування існують також інші. За особливостями задач, які використовуються в процедурах, тести можуть розділяються – на вербальні та практичні; за формою процедур дослідження – групові та індивідуальні: а залежно від наявності або відсутності обмежень у часі на проведення вимірювальних процедур – на тести швидкості та результативності.

Отже, вибір конкретного методу в соціальній психології завжди зумовлений загальною та спеціальною методологією і залежить від предмета, мети дослідження і технічних можливостей самого методу.

1.7. Фокусовані групові інтерв’ю в соціальній підготовці.

Метод фокусовані групові інтерв’ю в Україні вперше почав застосовуватись у 1992 р. У таких інтерв’ю зазделегіть визначалась загальна тематика бесіди і певне коло відкритих запитань. На відміну від групових інтерв’ю, сфокусоване групове інтерв’ю – не просто чергування запитань інтерв’юера і відповідей респондентів, а своєрідна дискусія. Респонденти мають більше свободи у виборі форми вираження своїх почуттів і думок щодо заданої теми. Застосування сфокусованих інтерв’ю стимулює виникнення нових запитань, а предмет розмови може бути несподіваних обрисів, у цьому гнучкість методу. Дискусія спроможна краще показати різноманітність думок, ніж масове опитування, оскільки тема сприймається тут динамічно завдяки впливові людей один на одного під час спілкування. Важливою умовою плідного використання сфокусованих групових інтерв’ю є комфортність обстановки. Важливо, щоб кожен учасник фокус-групи не був скутий, обмежений часом, відчував увагу до себе, зумів налаштуватися на тому, що цікавить дослідника, мав змогу трохи відпочити під час дискусії. Іншою особливістю методу є те, що дискусія має сфокусований характер. Це означає, що тема дискусії, логіка і форма запитань визначаються зазделегіть і фіксуються в інструкції ведучого. Запитання обов’язково мають бути відкритими. Ведучий має спрямувати дискусію в русло необхідної теми, оскільки підходи до відповідей не завжди можна передбачити. Збирання інформації відбувається в процесі спостереження за обговоренням пропонованих запитань, а також за невербальною поведінкою. В цьому метод близький до спостереження. Думки учасників сприймаються не самі собою, а у вербальному і невербальному контексті дискусії: адже учасники під час дискусії можуть як змінювати власну думку, так і використовувати думки один одного.

Третьою особливістю цього методу є те, що групова інтеракція, яка виникає під час дискусії, дає змогу дослідникові одержати інформацію не лише про те, що люди думають з приводу тієї чи іншої проблеми, а й про те, чому вони так думають. У процесі дискусій ведучий просить підкріпити висловлювання фактами виходячи з особистого досвіду. Це надає висловлюванням більш обгрунтованого характеру і дає змогу дослідникові роботи висновки щодо їхньої мотивації.Отже, можна говорити, що групова інтеракція дає змогу розкрити досвід, переживання та сподіваня.

Ще однією особливістю сфокусованих групових інтерв’ю є те, що їхня мета – не досягнення групового консексусу, а з’ясування напрямку думок кожного з учасників. Тут заохочуються висловлювання точок зору будь-якого характеру – як позитивного, так і негативного. Дискусію з однієї теми проводять три – чотири рази.

Цей метод соціологічного дослідження є найефективнішим і досить гнучким у вивченні цінностей, орієнтацій, проблем стану молодіжної свідомості в сучасних умовах.

Розділ II. Технологія підготовки, проведення та обробки

результатів дослідження

1. Загальна методика соціально-педагогічного дослідження.

Соціально-педагогічне дослідження будь-якого явища, що має педагогічний чи психологічний зміст, повинно являти собою завершений цикл. Завершеність циклу дослідження зумовлює цілісне пізнання його предмета. Загальна методика дослідження виступає послідовною реалізаціює дослідником пізнавальних та перетворюючих дій щодо свого предмета, який на перших етапах дослідження має неструктурований вигляд.

Отже, перший етап дослідження – вибір предмета дослідження та первинний аналіз його сутності. На даному етапі дослідник взаємодіє з об’єктивною реальністю як такою, що протистоїть пізнавальному досвіду дослідника у своїх якостях: “бути не-відомою неданою’ та “бути доступною для пізнання”.

Критерієм завершенності даного етапу є міра позитивного змістового співвідношення: а) сутності предмета дослідження, представленої у робочому визначенні предмета, і б) маштабу пізнавальних дій, спрямованих на предмет, що постає в цілях дослідження. Таким чином можна запобігти неадекватним дослідницьким діям під час дослідження.

Другий етап – теоретичне дослідження або теотеризація предмета. На даному етапі дослідник є предметом дослідження, який постає у єдності своїх взаємозв’язків зі світом.

Предмет дослідження розглядається як самостійне, цілісне та багагтомірне явище, що перебуває у постійних стосунках з іншими явищами: взаємодіє з іншими, впливає на них, а також зазнає впливу з їхнього боку.

Пізнавальні дії дослідника на даному етапі зумовлені: а) вибором методологічної основи теоретизації та б) методами теоретичного дослідження, які використовуються при цьому. Методологічною основою теоретизації обирається той чи інший спосіб філософствування, який є адекватним предмету теоретизації.

Суттєвим моментом даного етапу є вибір дослідником методів теоретичного дослідження, які забезпечують повний набір пізнавальних теоретичних “мапуляцій” зі змістом досліджуваних ознак предмета. Критерієм вибору того чи іншого методу теоретизації є насамперед визачена дослідником методологічна основа дослідження, яка передбачає організацію конкретного циклу теоритичних дій і зумовлює їхню дослідницьку специфіку.

Теоретизація предмета дає можливість не тільки визачити його сутність, а й побудувати змістовий простір дослідження в цілому. Так, дослідник має можливість виробити стратегію: а) пізнавальних та б) перетворюючих дій щодо предмета свого дослідження. Пізнавальний цикл складаючи дії дослідника, спрямовані на з’ясування сутності предмета дослідження. А тому емпіричним дослідженням та аналізом результатів проведених пізнавальних дій.

Таким чином, другий етап соціально-педагогічного дослідження виступає як теоретизація предмета, що пізнається, та побудова теоретичної моделі дослідження в цілому.

Третій етап – емпіричне дослідження сутності предмета. На дпному етапі дослідник взаємодіє з предметом, сутность, логіка та формальна структура якого теоретично з’ясовані, а тому пізнавальні дії його будуть спрямовані до психологічних ознак сутності предмета, метою цих дій буде визначення емпіричних критеріїв виділених ознак.

Отже, побудова емпіричної моделі дослідження його організація та проведення – зміст дослідницьких дій третього етапу.

Четвертий етап психологічного дослідження – аналіз, інтерпретація та тлумачення змістових і формально-логічних даних, отриманих дослідником під час теоретико-пізнавальної та емпіричної взаємодії з предметом свого дослідження. Це дуже відповідальний етап, оскільки на ньому виявляється дослідницький ефект попердніх пізнавальних дій та дослідження в цілому.

Емпіричне дослідження предмета відкриває досліднику світ реальних, дійсних проявів явища, що пізнається. Можливість безпосередньої взаємодії з сутністю даного явища є центральним моментом психологчного дослідження, а вся попередня робота – необхідним підготовчим комплексом пізнавальних дій. Проте для того, щоб взаємодія дослідника з сутністю предмета дослідження була якомога ефективнішою, необхідно мати в дослідницькому арсеналі набір методів аналізу, інтерпритації та тлумачення емпіричних даних, спорідених за змістом сутності досліджуваного явища.

Методи тлумачення обираються дослідником залежно від того на який методологічній основі та з допомогою яких методів теоретизації виконувалося дослідження.

П’ятий етап дослідження – змістова презентація результатів та висновків системи пізнавальних дій, об’єднаних дослідницьким циклом. Об’єктом дослідницької уваги психолога на цьому етапі постає саме дослідження як організований процес пізнання конкретного явища на даному етапі дослідник не тільки подає результати та висновки свого дослідження, обираючи для цього найбільш інформативний спосіб і форму; графічне моделювання, схематичне моделювання, ілюстроване відображення дослідницьких матеріалів. Дослідник також оцінює проведене дослідження за такими його змістовими характеристиками: а) цілісність, б) завершеність, в) самостійність, г) самодостатність, д) перспективність.

2.2. Підготовчий етап дослідження.

В соціологічному дослідженні можна виділити три основні етапи кожен із них включає в себе низку важливих етапів:

1. підготовчий (розборка програми дослідження);

2. основний (проведення дослідження);

3. заключний (обробка і аналіз даних, оформлення висновків і рекомендацій).

Організація соціально-педагогічних досліджень має проводитись на грунтовній науковій основі з дотриманням певної стратегії.

Бідь-яке дослідження розпочинається з будови проблеми. Проблема – це протиріччя між знаннями про потреби людей в бідь-яких результативних практичних чи теоретичних діях і незнання шляхів і засобів їх реалізації. Вирішити проблему означає отримати нові знання або створити теоретичну модель, яка б пояснювала те чи інше явище, виявити фактори які впливали б на розвток явищ в бажаному напрямку. Створена проблемна ситуація яку потрібно дослідити. Спочатку потрібно перевести проблемну ситуацію у формулювання проблеми яку потрібно досліджувати. Для цього потрібно виконати спеціальну теоретичну роботу:

1. установити наявність даної проблеми

а) наявність показника, який кількісно чи якісно характеризує дану проблему;

б) наявність обліку і статистики по цьому показнику;

в) достовірність обліку і статистики по цьому показнику;

4. виділити найбільш суттеві елементи чи фактори проблеми, вирішення яких належить соціології, а не економічній теорії, технології виробництва;

5. відокремити уже відомі елементи проблемної ситуації які не потребують спеціального аналізу і виступають як інформаційна база для розгляду невідомих елементів (наприклад, дані статистики і обліку є готовим важливим матеріалом);

6. виділити в проблемній ситуації головні і другорядні компоненти, щоб визначити основний напрямок дослідницького пошуку;

7. проаналізувати вирішення аналогічних проблем.

З цією метою необхідно вивчити всю літературу з даного питання. Провести бесіду з копметентними людьми – експертами. В ролі експертів виступають – спеціалісти – вчені або досвідченні практики.

На основі попереднього аналізу розробляється програма дослідження даної проблеми. Програма обов’язковим вихідним документом будь якого соціологічного дослідження, незалежно від того, яке це дослідження теоретичне чи прикладне. Програма соціологічного дослідження включає слідуючі розділи:

1. теоретичний (цілі задачі, предмет і об’єкт дослідження, визначення понять);

2. методичний (обгрунтовання вибірки, обгрунтування методів збору даних, методи обробки і аналізу даних);

3. організаційний (план дослідження, порядок дослідження підрозділів).

Також досліднику потрібно визначити мету і задачі дослідження, що визначить об’єм затрат, часу і фінансових ресурсів необхідних для одержання результатів.

Предмет дослідження – центральне питання проблеми. В даній і тій же проблемній ситуації, в одному і тому ж емпіричному об’єкті можуть відокремлюватися різні його аспекти, які є предметом дослідження. Соціолог вибираючи предмет дослідження, він в той же час формулює і гіпотезує про можливий шлях вирішення проблеми, а також методи і форми проведення соціологічного дослідження.

Теоретична і ємпірична інтерпритація поняття необхідний етап в розробці методології дослідження. Він дозволяє вирішити три основні задачі:

1. Вияснити ті аспекти теоретичних понять, які використовуються в даному дослідженні

2. Це дає можливість вести аналіз практичних проблем на рівні теоретичного знання і тим самим забезпечувати наукове обгрунтування його результатів, висновків і рекомендацій

3. Забезпечити вимірювання і реєстрацію явищ які вивчаються за допомогою кількісних, статистичних покаників.

Теоретична інтерпритація понять відбувається через ряд послідовних етапів. На першому етапі відбувається переклад проблемної ситуації в формулювання в сурових наукових рамках і термінах. На слідуючому етапі кожне поняття цього формулювання розкладається на такі операційні складові, які потім можуть бути досліджені кількісним методом. Крім структурної інтерпритації понять які описують предмет дослідження, необхідно провести їх факторну інтерпритацію, тобто визначити систему його зв’язку з зовнішніми об’єктами і внутрішніми суб’єктивними факторами.

Кінцевою метою всієї роботи є вироблення таких понять, які доступні для обліку і реєстрації.

Формування гіпотези – заключна частина теоретичної підготовки емпіричного соціологічного дослідження. Гіпотеза є одним із вирішальних компонентів, що забезпечує досягнення мети. Це – науково обгрунтоване припущення, про структуру соціального явища яке вивчається, або про характер зв’язків між його компонентами.

Гіпотеза може формулюватися як окреме твердження або як логічно послідовна система тверджень.

Існують певні правила висування і перевірки гіпотези:

1. Гіпотеза повинна бути узгоджена або в крайньому випадку, бути сумісно з усіма фактами яких вона стосується.

2. Із багатьох супротивних гіпотез, висунутих для пояснення серії фактів, має перевагу та, яка однаково пояснює більше їх число.

3. Для пояснення серії фактів потрібно висувати можливо менше гіпотез і їх зв’язок повинен бути більш тісний.

4. При висуванні гіпотез необхідно усвідомлювати характер вірогідних її висновків.

5. Неможливо керуватися гіпотезами які заперечують одна одній.

Слідуючі етапи емпіричного соціологічного дослідження знаходяться в прямій залежності від висунутих гіпотез. Для обробки гіпотез і процесів дослідження, часто попередньо проводять, пілотажне дослідження. Якщо дослідником були сформульовані гіпотези то емпіричні дані служать для їх перевірки, підтвердження або заперечення. Якщо ж гіпотези спочатку не висувалися то різко падає науковий рівень дослідження, а його результат і узагальнення зводиться до опису відсоткових виразів тих чи інших індикаторів і до тривіальних рекомендацій.

2.2. Обгрунтування вибірки.

Поряд з теоретичним велике значення в дослідженні має методичний розділ програми, який включає опис методик і організації дослідження. Головне значення в цьому розділі займає обгрунтування вибірки. Характер проблеми мета і задачі дослідження визначають, яким повинен бути об’єкт дослідження. Інколи, коли об’єкт дослідження порівняно невеликий і соціолог має достатньо можливостей його вивчити, він може досліджувати його цілком. Тоді об’єкт дослідження тотожний генеральній сукупності. Але часто складне дослідження неможливе або в ньому немає необхідності. Тому для вирішення задач дослідження здійснюється вибірка.

В програмі має бути чітко зазначено:

1. Який об’єкт емпіричного дослідження

2. Дослідження є суцільним чи вибірковим

3. Якшо воно є вибірковим то чи претендує на репрезентативність.

Репрезентативність – це якість вибіркової сукупності відтворювати параметри і значні елементи генеральної сукупності. Генеральна сукупність це сукупність всіх можливих соціальних об’єктів яку належить вивчати в межах програми соціологічного дослідження.

Повторна сукупність (вибірка) – це частина об’єктів генеральної сукупності, відібрана за допомогою спеціальних прийомів для одержання інформації про всю вибірку в цілому. Число одиниць спостереження, складаючих вибіркову сукупність називається об’ємом вибірки. Існує ряд правил за якими відбувається вибірка.

4. Дослідник зобов’язаний вказати, скільки етапів відбору застосовується у вибірці, яка одиниця відбору на кожному етапі і який темп відбору застосовується на кожному етапі.

5. Що є основою вибірки (список, картотека, карта)?

6. Яка одиниця спостереження на кінцевому етапі вибірки.

При визначенні методів збору інформації дослідник повинен взяти до уваги ряд моментів:

1. оперативність і економічність дослідження не повинні забезпечуватися за рахунок якості даних;

2. ні один метод не є універсальним, але має свої чітко окреслені пізнавальні можливості. Тому не існує взагалі “хороших” чи “поганих” методів, є методи адекватні або не адекватні поставленій дослідником задачі;

3. надійність метода забезпечується не тільки його обгрунтованістю, але і дотриманням правил його застосування.

2.3. Обробка і аналіз даних.

Заключний етап емпіричного соціологічного дослідження пропонує обробку, аналіз і інтерпритацію даних, отримання обгрунтованих узагальнень висновків і рекомендацій.

Обробка даних включає слідуючі компоненти:

1. редактування і кодування інформації. Головне призначення полягає в уніфікації тієї інформації, яка була одержана в процесі дослідження.

2. створення перемінних. Зібрана на основі анкет інформація в багатьох випадках прямо відповідає на ті питання які необхідно вирішити в дослідженні. Оскільки запитання одержали форму індикаторів в процесі операціоналізації. Тепер необхідно провести зворотну процедуру тобто перевести дані в форму, яка б відповідала на питання дослідження.

3. статистичний аналіз. Цей крок є ключовим в процесі аналізу соціологічних даних. В процесі статистичного аналізу виявляються деякі статистичні закономірності і залежності, які дозволяють соціологу зробити певні узагальнення і висновки.

Для проведення статистичного аналізу соціологи використовують велику кількість різноманітних математичних методів, які дозволяють повністю і всебічно аналізувати зібрану інформацію. В сучасній соціології для цієї мети активно застосовується ЕОТ, доповнені програмами математико-статистичної обробки.

В залежності від методів одержання первинної інформації можливе застосування різноманітних прийомів обробки і аналізу даних. Ящо соціолог певну частину інформації добуває із документальних джерел, то він використовує два основних метода аналізу документів: неформалізований (традиційний) і формалізований (контент – аналіз).

При обробці і аналізі даних, одержаних методом опитування широко застосовуються методи ранжування, шкалування, корелляції. Ранжування – це процедура установлення, відносної значущості на основі їх упорядкування. Ранг це показник, який характеризує порядкове місце об’єкту в групі, та інших об’єктів, які володіють суттєвими для оцінки якостями. Для кожного об’єкту вираховують суму рангів одержану від усіх аспектів, потім упоряджують цю суму. Ранг I присвоюють об’єкту, який одержав найменшу суму, самий низький ранг - об’єкту з найвищою сумою. Ранжування доповнюється, як правило, іншими методами експертних оцінок.

Закінчується емпіричне соціологічне дослідження написанням звіту. Звіт в соціологічному дослідженні – письмовий документ, в якому систематично і наочно викладаються результати досліджень. По структурі звіт складається із трьох частин: результати дослідження, висновки і рекомендації. Висновки пропозиції і рекомендації повинні носити конкретний, реалістичний характер, мати необхідні обгрунтування в матеріалах дослідження, підтверджуватися документальними і статистичними даними.

ВИСНОВОК

В сучасних умовах становлення і ствердження суверенної України пріоритетного значення набувають соціологічні і політичні аспекти національного відродження.

За останні роки зросла роль тих галузей педагогіки, які виходять за рамки вчительскої діяльності, але, хоч і опосердковано пов’язані. Це окрема галузь теорії виховання, яка охоплюе виховну діяльність позашкільних установ: роботу школи і педагогів з батьками за місцем проживання, дітей і підлітків у мікрорайонах шкіл, працю в інспекціях РВВС з неповнолітніми; культурно освітню педагогічну діяльність у клубах і бібліотеках, їх дитячих секторах і нарешті, особливості навчально-виховного процесу в інтернатних установах, дитячих будинках, групах продовженого дня. Такий широкий діапазон соціальної педагогіки потребує окремої підготовки, тому з 1991 року Міністерство освіти відкрило нову спеціальність – “соціальний педагог”. Ця широкопрофільна діяльність розгалужується на вищеназвані галузі, але в її основу покладено загальні закономірності і принципи виховання. Форми, методи і засоби є специфічними порівнено зі шкільними. Соціальна педагогіка займається вивченням особистості учня в контексті із зовнішніми умовами його життя і внутрішнім морально-психологічним станом, рівнем здібностей, рисами характеру.

Соціальний педагог повинен уміти:

1) забезпечувати соціально-психологічну підтримку процесу соціалізації дітей. Надавати допомогу сім’ї і виховним закладам. Соціальний педагог повинен бути посередником між сім’єю та школою;

2. діагностувати і прогнозувати розвиток особистості.

Соціальний педагог вивчає не ізольованих індивідів, а людей в соціальних умовах. Согодні все частіше трапляються випадки коли діти стають членами неформальних груп, стають на шлях злочинності. Щоб запобігти негативному впливу соціуму, соціальні педагоги у своїй роботі все частіше звертаються до методів соціально-педагогічних досліджень з допомогою яких вивчають відносини в колективі, індивідуальні особливості, взаємовідносини дітей і батьків, дітей і вчителів.

В такому випадку потрібно знати всі методи, їх переваги і недоліки та обов’язково володіти методикою проведення соціально-педагогічних досліджень. Трапляються випадки коли проводяться дослідження не досить обізнаними особами у сфері соціології, при цьому допускаються численні порушення процедури дослідження. Тому при написанні курсової роботи особлива увага приділялась визначенню основних правил і вимог, дотримання яких забезпечує високу ефективність і якість роботи на кожному з етапів дослідження.

Отже, щоб вдало провести соціально-педагогічне дослідження потрібно знати основні розроблені соціологічною наукою вимоги і правила, які дають змогу врахувати можливі помилки дослідження при інтерпритації матеріалу.

Література

Галузинський В.М., Евтух М.Б.

Педагогіка: теорія та історія: навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1995

Как провести социологическое исследование

/Под.ред. М.К. Гошкова, Ф.Є. Шереги. – М.: 1990

Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлебнік С.Р. Соціальна педагогіка. – К.: 1997

Кравченко А.И. Введение в социологию. – М: Новая школа 1995

Міщик Л.І. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник. – К.: ІЗМН, 1997

Мудрик А.В. Соціальна педагогіка. – М.: 1999

Паніна Н.В. Технологія соціально-емпіричного дослідження. – К.: Наукова думка 1996

Попова И.М. Социология. Введение в специальность. – К.: Тандем, 1998

Педагогічна соціологія / Под.ред. В. Болгаріна та ін. –

Тернопіль: Підручники і посібники 1998

Радугин А.А. Радугин К.А. Социология: Курс лекций. – М.: Центр 1999

Социология: наука об обществе /Под.ред. Андрущенко В.Т./

Горлага Н.И. – Харьков, 1997

Социальная педагогика: теория, методика, опыт исследования, - Свердловск, 1989

Социальная педагогика: проблемы, поиски, решения. – М.: 1990

Филлипова. Методика социально-педагогического исследования. – Челябинск, 1989