-1-

Поняття екуменізму.

Екуменізм (походить від грецького “ойкумена” – “всесвіт”, “заселений світ”) виник і утвердився як особливий напрямок розвитку богословської думки у християнстві у ХХ столітті.

Різні люди по-різному розуміють слово екуменізм. Власне екуменізм означає рух за зближення та об”єднання релігійних традицій. Але одні вважають, що екуменізм стосується тільки християнського світу, інші – всі світові релігії. Можна виділити десять основних розумінь екуменізму.

Перше й первісне бачення екуменізму сильно відрізняється від сучасного. Від початку екуменізм – це співпраця християнських конфесій у проповіданні Євангелія та в боротьбі з язичництвом. Наприклад, у травні 1994 року зусиллями десяти християнських конфесій був проведений семінар “Тоталітарні секти в Росії”, у підсумковому документі якого всіма християнами, що зібралися, було сказано: “Ми, християни різних конфесій і різних країн, люди, які знають християнство не ззовні та мають серйозний досвід знайомства з іншими релігіями, свідчимо, що будь-яка спроба створення “синкретичної світової релігії” є ніщо інше як антихристиянська ініціатива. Ми попереджаємо про те, що коли яка-небудь релігіозна чи “культурологічна” група говорить про себе, що вона знайшла шлях до синтезу свіх світових релігій,до об”єднання християнства зяким-небудь східним або ”езотеричним” культом,- це чітка ознака того, що перед нами зовсім не “всепримирююче вчення”, а чергова секта, яка намагається насадити той чи інший псевдосхідний культ під маскою симпатії до християнства…”¹

Друге уявлення полягає в тому, що християни повинні подолати стереотипні негативні уявлення один про одного шляхом ведення діалогу, повинні краще пізнати один одного. Пряме спілкування з представниками інших конфесій допоможе справі подолання неправильних міркувань один щодо одного.

Третій погляд на суть екуменізму є поодиноким випадком другого. Екуменічні контакти є способом ознайомлення західного християнського світу з православ”ям. Зараз у Європі прийнято з повагою говорити про православну духовну і богословську традицію, тоді як ще недавно в католицькій пресі слово православні писалося обов”зково в лапках, а східні християни вважалися безнадійно відсталими розкольниками.

Четвертим уявленням про екуменізм є запозичання православ”ям доброго досвіду (наукового, богословського, соціального, естетичного, місіонерського, а іноді й духовно-морального) від неправославного світу. Прикладом могуть слугувати різдвяна ялинка, запозичена від лютеранської

-2-

Германії, або відомі усьому світові православні дзвони, що прийшли до нас із католицького бельгійського містечка Малин (звідси “малиновий дзвін”).³

П”ятий погляд виражає висловлювання блаженого Августина: “У головному – єдність, у другорядному – розмаїття, та у всьому - любов”. Відрізняти головне від другорядного ми повинні в екуменістичних діалогах. Для розділення православ”я від інших християнських груп є серйозні причини, але існує ряд відмінностей, які не варті серйозних дискусій і не можуть слугувати приводом для розділення (обряди, церковні звичаї та ін.).

Шостий погляд пов”заний з тим, щоб співпрацювати у сфері розв”язання звичайних людських проблем (бідність, хвороби, неписьменність, соціальна несправедливість, тощо). В цій ситуації релігійна належність не має значення.

Сьомий погяд не є богословським і полягає у прояві звичайної терпимості до людини інших погдядів, ніж ти.

Восьме бачення екуменізму є дискусійним: екуменізм дає змогу зрозуміти, що благодатний досвід є досяжним і для християн, що знаходяться поза православ”ям, хоча православні бачать своє вченя повнішим за інші духоні традиції. Неправославні християни – теж християни. Їм також може бути знайомий досвід Христової благодаті, хоча і не такою мірою, як людині, що вирішила йти православним шляхом.

Дев”яте уявлення екуменізму проголошує, що в неправославних церквах не тільки є благодать, але що ця благодать не в чому не відрізняється від тої, що є у православ”ї, і що всі християнські спільноти світу, як би вони не розрізнялися, є однаково благодатними, що дає підставу говорити про єдину невидиму Церкву. Але це означає, що ані богословська думка, ані спосіб соціального устрою релігійної общини ніяк не впливають на внутрішнє життя членів общини. Теорія виростає з практики і впливає на неї. Честертон писав:” Хіба може бути праведним життя, коли уявленя про життя неправильне? Якщо єресь достатньо єретична, вона впливає на мораль.”⁴

Десята форма екуменістичної свідомості є найбільш поширеною і найбільш жорсткою: не тільки різні християнські, але й взагалі всі релігіозні шляхи однаково хороші, людина має право обирати будь-який з них, і всі вони приведуть до бажаної мети спасіння. Але “в такому екуменізмі людина позбавляє Творця імені: “Щось є”. Не Хтось, а саме – “щось.”(А. Кураєв)

Явище екуменізму.

Головна ідея екуменістичного богослов”я – ідея єдності християнства. Основою зближення екуменісти бачать спільність християнської спадщини, те, що єднає, а не розділяє Церкви, а реальне подолання відчуженості між

-3-

християнами – у поєднанні зусиль як у сфері соціального служіння, так і в розвитку діалогу, метою якого є вивчення й аналіз тих богословських положень, що є спільними або призвели до відчуження. Усі учасники екуменістичного руху не припускають втручання будь-яких позарелігійних, світських чинниківв екуменістичний процес, бо вважають його виключно церковною внутрішньохристиянською проблемою.

Сучасний екуменізм, попри всю свою конфесіональну багатобарвність, бере свої початки у протестантських ініціативах на початку ХХ століття, які саме й привели до зародження нового богослов”я єдності.

Метою сучасного екуменічного процесу є прагнення відновити спілкування у Таїнствах між роз”єднаними сьогодні християнськими Церквами, того спілкування, яким були позначені стосунки між християнськими спільнотами у перших віках їхнього спілкування.

Але, не зважаючи на таку ніби благородну мету, противників екуменізму серед християн було і залишається набагато більше, ніж прибічників або тих, хто співчуває цій ідеї. Противники екуменізму з лав, наприклад Російської Закордонної Православної Церкви стверджують, що “перегородки в Церкві”(конфесіональні) - “це стіни, що розділюють,”² підкреслюючи, що відділення Православних Церков від єретиків почалося ще за часів Вселенських Соборів і відбувалося заради збереження православної віри від загибелі внаслідок змішування зі згубними єресями.

Така “нетерпимість” православних християн, які бажають зберегти своє віровчення у чистому первісному вигляді, не позбавлена деякого сенсу, оскільки запобігає так би мовити змішуванню “Божого Дару з яєчнею.” В решті- решт всеядність з релігійної точки зору зовсім не є ознакою чесноти, а навпаки, виказує непевність особи, її некомпетентність та невпевненість у тому, що проголошується нею за істину.

З іншого боку православні християни не стверджують, що тільки в їхній конфесії можливе спасіння та повнота єднання зі Святим Духом. Це підтверджується тим, що Православна Церква приймає інших християн, не перехрещуючи іх, а членів деяких – навіть у їхньому їєрархічному сані, тобто католицький священик, який перейшов у Православ”я, не позбавляється сану, а стає православним священиком.

Святитель Філарет Московський писав: ”… дотримуючись святого Писання, ніяку Церков, яка вірить яко Иисус есть Христос, не наважусь я назвати несправжньою. Християнська Церква може бути тільки або “чисто істинною,” яка сповідає істинне і спасительне Божественне вчення без домішок помилкових і шкідливих міркувань людських, або “не чисто істинною,” такою, що домішує до істинного і спасительного віри Христової вчення помилкові та шкідливі міркування людські… Щодо Церкви східної, я довів ще раніше, що її Символ Віри містить чисте вчення.”⁵

-4-

На завершення хотілося б привести мудру пораду Омара Хайяма:

Чтоб мудро жизнь прожить,

Знать надобно немало.

Два важных правила запомни для начала:

Ты лучше голодай, чем что попало есть,

И лучше будь один, чем вместе с кем попало.

Список використаної літератури:

1. Знаки часу.

2. Диакон А. Кураев. Вызов экуменизма. М., 1998.

Цитати:

1. Альфа и Омега

Письмова робота

з релігієзнавства на тему:

“Релігійний екуменізм з православної

точки зору”

КИЇВ - 2000