Реферат

Реферат Дати поняття гармонійного розвитку особистості і об рунтувати шляхи його формування

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 23.11.2024


Реферат на тему:

Дати поняття гармонійного розвитку особистості і обґрунтувати шляхи

його формування

Процес розвитку і формування особистості

Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспіль­ства, з притаманними їй природними задатками, форму­ється як особистість у системі суспільних відносин завдя­ки цілеспрямованому вихованню.

Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі ри­си загальнолюдського, суспільне значущого та Індивідуально непо­вторного.

Індивідуальність — це цілісна характеристика окремої людини, її оригінальність, самобутність її психічного скла­ду. Не кожен індивід є індивідуальністю. Для цього тре­ба стати особистістю.

Розвиток людини — процес становлення та формування п особи­стості під впливом зовнішніх і внутрішнє, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямова­не виховання та навчання.

Розвиток людини не можна зводити до засвоєння, про­стого накопичення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Його не слід роз­глядати лише з кількісного боку. Розвиток полягає пере­дусім в якісних змінах психічної діяльності, в переходах від її нижчих щаблів до вищих, у виникненні нових рис пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру тощо, у формуванні нових якостей особистості.

Формування особистості — становлення людини як соціальної іс­тоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Поняття «розвиток особистості» та «формування особи­стості» дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми. Ви­діляють три види розвитку і формування особистості: сти­хійне, цілеспрямоване, саморозвиток і самоформування.

Людська особистість розвивається в анатомо-фізіологічному, психічному, соціальному напрямах. Анатомо-фізіологічні зміни — збільшення і розвиток кісткової та м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни — передусім розумовий розвиток, форму­вання психічних рис особистості. Набуття соціальних яко­стей, необхідних для життя в суспільстві — соціальний розвиток особистості.

Розвиток особистості залежить від спадковості, середо­вища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні і зовнішні суперечності: процеси збу­дження і гальмування; в емоційній сфері — задоволення і незадоволення, радість і горе; між спадковими даними і потребами виховання (дитина-інвалід завдяки вихованню досягає певного рівня розвитку); між рівнем розвитку осо­бистості й ідеалом: оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдоскона­лення особистості; між потребами особистості та мораль­ним обов'язком: щоб потреба не вийшла за межі суспіль­них норм, вона «стримується» моральним обов'язком лю­дини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і ду­ховних потреб особистості; між прагненням особистості та п можливостями: коли особистість прагне досягти певних результатів у навчанні, а рівень її пізнавальних можливо­стей ще не достатній, для вирішення суперечності їй по­трібно посилено працювати над собою.

У навчально-виховній діяльності педагогам слід врахо­вувати, що розвиток особистості школяра має наслідуваль­ний характер (на основі цієї закономірності розробляються теоретичні засади використання методу прикладу у вихо­ванні), а людська особистість розвивається в діяльності (природні задатки людини реалізуються тільки в процесі її життєдіяльності, всебічному її розвитку сприяє залучен­ня до різних видів діяльності), під впливом середовища (умови життя, насамперед близьке оточення, засоби ма­сової Інформації, вулиця, шкільний колектив справляють відчутний вплив на розвиток особистості школяра). Цей розвиток відбувається як результат впливу на всі сторони людської психіки (на уроці, на виховному занятті повин­ні бути задіяні й мислення, і увага, і пам'ять, і уява, й емоційно-почуттєва сфера). Нові риси особистості потребу­ють нового ставлення до неї (врахування у вихованні не тільки вікових особливостей учнів, а й того, що дитина щодня збагачується знаннями, життєвим досвідом, сьогод­ні є іншою, ніж була вчора).

Особливості фізіологічного та психічного розвитку пов'язані з анатомо-фізіологічним дозріванням організму (його органів, центральної нервової системи, залоз вну­трішньої секреції). Увесь процес розвитку людини поділя­ють на певні вікові періоди.

Вікова періодизація (класифікація) – поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізни (періоди), що вимірюються роками.

Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості за­пропонував Платон (охоплює життєвий цикл розвитку лю­дини від народження до смерті). У ній розкривається зміст виховання та діяльності особистості на кожному з вікових періодів.

Видатний чеський педагог Я.-А. Коменський розробив чітку для свого часу вікову періодизацію і систему шкіл. Він намітив чотири ступені в системі народної освіти (ди­тинство, отроцтво, юність, змужнілість), кожний з яких був розрахований на шість років.

Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична кла­сифікація, пов'язана з розвитком школи і дошкільних за­кладів.

У педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший (6—7 — 11—12 років); середній, або підлітковий (12—15 років); старший, або юнацький (15—18 років). Межі віко­вих періодів відносно рухомі, тому що природний потен­ціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та со­ціальні ознаки, які називають віковими особливостями.

Молодший шкільний вік. Важливими показниками го­товності дитини до навчання є навички до розумових зу­силь, зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і виконувати його завдання. Пізнавальна діяльність відбу­вається переважно в процесі навчання, пам'ять наочно-об­разна, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.

Підлітковий вік. Позначений бурхливим ростом і роз­витком організму. Нові переживання вносить у життя під­літка статеве дозрівання, хоча воно й не є визначальним. Сприймання перебуває у стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка характерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його житті відіграють різні форми спілкування, по­силюється прагнення дружити. Підлітковий період потре­бує певної диференціації в організації життя хлопців і дів­чат. Наприкінці цього періоду перед учнями реально по­стає завдання вибору професії.

Юнацький вік. Це період формування світогляду, са­мосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, яко­му сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласни­ка стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагаль­нювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується нау­ковими термінами, увиразнюється і конкретизується. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. В них формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.

Всередині кожної вікової групи існують значні відмін­ності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання дитини, їх називають індивідуальними особли­востями (темперамент, характер, здібності та ін.).

Темперамент — індивідуально-типологічна характеристика люди­ни, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівнова­женості перебігу ) і психічних процесів.

Темперамент залежить від світогляду, характеру, осві­ти, виховання і позначається на всіх сторонах психічного життя й діяльності людини. Він зумовлений типом нервової системи. Сучасна психологія виділяє такі типи темперамен­ту: 1) сильний, врівноважений, рухливий — сангвінік;

2) сильний, врівноважений, інертний — флегматик;

3) сильний, неврівроважений — холерик; 4) слабкий, галь­мівний — меланхолік. Від урахування цих типологічних властивостей нервової системи школярів у навчальновиховному процесі залежать наслідки навчання і виховання.

Характер — комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільст­ва, до праці, колективу, до самої себе.

Як і світогляд, характер є стрижнем особистості, ви­значає її індивідуальність.

Здібності — психічні властивості індивіда, що є передумовою ус­пішного виконання певних видів діяльності.

До загальних здібностей, які виявляються в усіх видах людської діяльності, відносять загальні розумові здібності, пам'ять, увагу та ін. Спеціальні здібності відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух — для музиканта, творча уява — для конструктора та ін.). Для формування здібностей школярів потрібні від­повідні умови.

Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.

Інтерес — спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяль­ність, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось.

Потреба — необхідність у чомусь.

Схильність — стійка орієнтованість людини на щось, бажання ви­конувати певну працю.

Нехтування індивідуальними особливостями призво­дить до того, що нерідко навіть здібні учні втрачають ін­терес до навчання, праці й потрапляють до категорії так званих важких дітей. Належним чином поставлене вихо­вання передбачає знання кожного учня, тому що без ура­хування індивідуальності школярів неможливе успішне навчання і виховання.

Вплив середовища на розвиток і формування особистості

Середовище — комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на лю­дину і значною мірою впливають на її розвиток.

Середовище, що оточує людську особистість, можна умовно поділити на природне (географічне), соціальне і до­машнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку лю­дини. Природне середовище, у тому числі клімат, різно­манітні природні умови та ресурси, безсумнівно, впливає на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності. Соціальне середовище як сукупність суспільних і психо­логічних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мі­рою. Тому потенційні можливості навколишнього середо­вища слід уміло використовувати в процесі виховання.

«Головна справа виховання якраз у тому й полягає, — вважав відомий психолог С. Рубінштейн, — щоб тисяча­ми ниток зв'язати людину з життям — так, щоб з усіх бо­ків перед нею поставали завдання, для неї значущі, для неї привабливі, які вона вважає своїми, до вирішення яких вона залучається. Це важливо тому, що головне дже­рело всіх моральних негараздів, усіх відхилень у поведін­ці — це та душевна порожнеча, яка утворюється в людей, коли вони стають байдужими до життя, що їх оточує, від­ходять убік, відчувають себе в ньому сторонніми спостері­гачами, готовими на все махнути рукою, — тоді все їм стає ні до чого».

Рубінштейн Сергій Леонідович (1889—1960) — видатний росій­ський психолог і філософ. Основні праці присвячено проблемам психології, дослідженням пам'яті, сприймання, мовлення, мислен­ня. Головна праця «Основи загальної психологи».

У середовищі людина соціалізується. Соціалізація — процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціаль­ний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспіль­ству й соціальним групам, до яких він належить, а з ін­шого — активно залучається до системи соціальних зв'яз­ків і набуває соціального досвіду. Мета соціалізації — до­помогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій: екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозумі­ти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефек­тивнішого самовизначення в суспільстві. При цьому лю­дина прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдос­коналення2.

Соціалізація залежить від багатьох чинників, які мож­на звести до трьох груп: 1) макрочинники (суспільство, держава, планета, світ і космос); 2) мезочинники (етно­культурні умови і тип поселення, в яких живе і розвива­ється людина); 3) мікрочинники (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні органі­зації, товариства однолітків, засоби масової комунікації та інші інститути виховання). Вони різною мірою безпосеред­ньо впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюються в умовах науково-технічної революції самі, змінюється і їх питома вага в соціалізації підростаючих поколінь.

Цілком очевидна сила виховного впливу домашнього середовища, а також оточення дитини поза школою (вплив двору, вулиці). Особливим є вплив сусідів на вихо­вання дітей у родині, адже від них найшвидше можна от­римати і допомогу, і розумну пораду («Хороший сусід — найближча родина»). Підтримуючи добрі стосунки з сусі­дами, батьки вводять дітей у громадське життя, навчають їх жити з людьми і для людей, любити свою націю та по­важати інші народи.

Родинна педагогіка вчить батьків не тільки того, як використовувати сусідські стосунки у вихованні дітей, а й як учити їх будувати розумні взаємини з однолітками у дворі. Адже тут дитина шліфує свій характер, позбуваєть­ся недоліків. Цього вона не досягла б, перебуваючи тіль­ки в оточенні дорослих. Щоправда, на вулиці збираються не лише ідеальні діти. Тому «у цій справі треба виявляти обережність, але й не бути боягузом. У запалі веселих ди­тячих ігор і забав, що гартують тіло, відточують розум і радують душу, навряд чи так легко дитина може зіпсува­тися.

Спеціальної виховної роботи щодо їх профілактики по­требують такі патологічні явища суспільного життя, як пияцтво, наркоманія, паління, хабарництво, злодійство, рекет, проституція. Про методику виховної роботи з фор­мування у школярів несприйнятливості до цих негативних явищ йтиметься далі.

Певний позитивний виховний вплив на розвиток осо­бистості мають і засоби масової інформації — телебачен­ня, радіо, преса — як один з компонентів соціального ото­чення. Повідомляючи про соціальне значущі факти, яви­ща, події, процеси, вони виховують у підростаючого, поко­ління певне ставлення до цієї інформації, сприяють його Духовному збагаченню, соціальному зростанню, вироблен­ню в нього правильного ставлення до життя, активної життєвої позиції. Зрештою, все це позначається на пози­тивному ставленні до навчальної праці як основного виду Діяльності учня.

Використовуючи засоби масової інформації у виховно­му процесі, педагогам і батькам слід мати на увазі, що ок­ремі телепередачі або статті у газетах негативно впливають на розвиток неповнолітніх. Найчастіше школяр оби­рає сам, який телефільм дивитися, проте йому не завжди легко розібратися в побаченому на екрані, зробити пра­вильні висновки. Тому нерідко він схвально сприймає те, що викривають автори фільму, а відтак намагається наслі­дувати «телегероя». З огляду на таку психологію сприй­мання побаченого, найнебезпечнішими для виховання під­ростаючого покоління є зарубіжні серіали бойовиків, що заполонили український телеекран. Педагоги повинні до­помагати школярам правильно оцінювати побачене чи прочитане.

Розвиток і виховання

Виховання — один із чинників, під впливом якого здійснюється розвиток дитини.

Якщо середовище переважно стихійно впливає на роз­виток людини, то виховання завжди є цілеспрямованим, тому його результати передбачувані.

Як вирішальний чинник розвитку людини, виховання виконує такі функції: організовує діяльність, в якій роз­вивається і формується особистість; підбирає зміст навчан­ня і виховання, який сприяє розвиткові й формуванню особистості; усуває впливи, які можуть негативно позна­читися на розвитку і формуванні особистості; ізолює осо­бистість від несприятливих для її розвитку та формуван­ня умов, які неможливо усунути.

Передусім виховання спрямовується на створення умов для розвитку успадкованих фізичних особливостей і при­родних задатків та набуття нових рис і якостей, що фор­муються впродовж життя людини. Звісно, воно не може змінити кольору шкіри чи конституції тіла, успадкованих особистістю, але може зробити її фізично здоровою, вит­ривалою, загартованою. Виховання не може докорінно пе­ребудувати й тип темпераменту, але здатне внести до нього певні корективи. Вихованням, особливо самовихованням, людина розвиває та зміцнює гальмівні процеси або збіль­шує силу й динамічність нервових процесів.

Успадковані людиною задатки розвиваються тільки у процесі її виховання: правильне виховання сприяє розвит­кові навіть дуже слабко виражених задатків, неправиль­не — гальмує його.

Виховання не лише визначає розвиток, а й само зале­жить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Проте головне його завдання — йти попереду розвитку, просувати його й зумовлювати в ньому ново­утворення. Таку ідею висунув психолог Л. Виготський, який обґрунтував тезу про провідну роль навчання у роз­витку особистості. Суть її в тому, що в розумовому розвит­ку дитини простежуються два рівні: перший — рівень ак­туального розвитку як наявний рівень підготовленості уч­ня, що визначається тим, які завдання він може викона­ти самостійно; другий, вищий рівень — «зона ближнього розвитку», — охоплює завдання, які дитина не може ви­конати самостійно, але впорається з ними за невеликої до­помоги. Те, що сьогодні дитина робить за допомогою до­рослих, завтра робитиме самостійно. За таких умов, вва­жає Л. Виготський, навчання викликає у неї інтерес до життя, пробуджує і приводить у рух низку внутрішніх процесів розвитку. Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які ще не визрі­ли, але перебувають у стадії становлення.

Виготський Лев Семенович (1896—1934) — російський психо­лог, автор культурно-історичної теорії розвитку людини, відомий теоретик психології. Його праці мали значний вплив на розвиток суміжних з психологією наук — дефектології, мовознавства, етнографії та ін.

Ефективність розвитку і формування особистості під­вищується за умови, що вона стає не лише об'єктом, а й суб'єктом виховання. Тільки ті виховні впливи, які вира­жають потребу самої дитини і спираються на її активність, цінні як виховні й забезпечують її розвиток.

Прикладом такого підходу до організації навчально-ви­ховного процесу може слугувати діяльність педагогічного колективу Севастопольського гуманітарно-технічного лі­цею. Тут з метою врахування вчителями індивідуальних особливостей учнів психолог підготував психологічні кар­ти на кожного гімназиста, в яких зібрано необхідні для ро­боти відомості. Так, у психологічній карті гімназистки Ні­ни записано, що вона прагне дружнього спілкування, але природна підозрілість змушує її триматися від одноклас­ників оддалік. Схильна до аналізу, проте ця її риса може перерости у критиканство. Докладає чимало зусиль для досягнення успіху в навчанні, зневажливо ставиться до невдах. Психолог радить учителям тримати її «в рамках», у її присутності наголошувати на позитивних якостях інших гімназистів. Можна запропонувати дівчині стати організа­тором, контролюючи при цьому виконання нею своїх обов'язків.

Скільки дітей — стільки й порад. Отримавши відповід­ні орієнтири, педагоги виводять учнів на оптимальний ре­жим навчання, і ті швидко адаптуються до нових обста­вин.

Діяльність як чинник розвитку особистості

Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розви­ток особистості здійснюється в діяльності.

Діяльність — спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни.

Основними компонентами діяльності є:

1) суб'єкт з його потребами;

2) мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність;

3) засіб реалізації мети;

4) результат діяльності.

У роки навчання школяр бере участь в ігровій, нав­чальній, трудовій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток. «Тільки та діяльність дає щастя душі, — писав К. Ушинський, — зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже, діяльність улюблена, діяльність вільна; а тому, на­скільки потрібно виховувати в душі прагнення до діяль­ності, настільки ж потрібно виховувати і прагнення до са­мостійності або свободи: один розвиток без другого, як ми бачимо, не може посуватися вперед».

Важливою умовою ефективності розвитку особистос­ті у вищезгаданих видах діяльності є її активність, здат­ність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра ці­леспрямованого, планомірного перетворення навколиш­нього середовища й самої себе. Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на саму себе. Останній вид активно­сті називають самовихованням.

Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання і праця. Гру вважають провідним видом діяльності для маленької дитини, хоча важливою вона є й для школярів, нерідко граються і дорослі. Навчання характерне для школяра, але навчаються також дорослі люди. Праця — вид діяльності, яку здійснюють дорослі, але працювати можуть і школярі. Тому поділ видів діяльності за принци­пом, що маленькі діти граються, школярі — навчаються, а дорослі — працюють, певною мірою відносний. Можна погодитися лише з твердженням, що на кожному віково­му етапі превалює певний вид діяльності.

Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному роз­витку дитини. Тому змалку слід підтримувати дитячу ці­кавість, відповідати на запитання дитини, розвивати в неї Інтерес до знань. В. Сухомлинський з цього приводу пи­сав: «Лінощі, недбальство, слабовілля, розпущеність у нав­чанні означають, що ти закладаєш корінь свого паразитич­ного існування».

Активність особистості в трудовій діяльності сприяє її фізичному й інтелектуальному розвитку, готує до майбут­нього професійного самовизначення.

Активність дитини у спілкуванні дає їй змогу набути морального досвіду поведінки, визначити своє місце в ко­лективі, вчить її підкорятися і керувати іншими.

Рушійною силою будь-якої діяльності, вияву в ній ак­тивності є потреби. Завдання педагога — відкрити вихо­ванцям багатоманіття корисних для їх розвитку видів ді­яльності та спонукати до корисних справ, стримуючи від шкідливих.

Завдання основних напрямів всебічного розвитку особистості

Усебічний розвиток людини, що є головною метою ви­ховання, охоплює розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв'язку, взаємоза­лежності та взаємозумовленості. Кожен з цих напрямів має свій зміст і конкретні завдання.

Завдання розумового виховання

1. Озброєння учнів знаннями основ наук. У процесі навчання і виховання учні засвоюють певний фонд знань: факти, термінологію, символи, імена, назви, дати, понят­тя, зв'язки і залежності між ними, відображені в прави­лах, законах, закономірностях і формулах.

2. Формування наукового світогляду та національної самосвідомості на базі засвоєння системи знань і соціаль­ного досвіду. Про методику цього напряму виховної робо­ти йтиметься далі.

3. Оволодіння основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематиза­ція) у процесі навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках і самостійної роботи.

4. Вироблення вмінь і навичок культури розумової праці, передусім інтелектуальних вмінь (загальних та спе­ціальних), вміння раціонально організувати час розумової роботи, здатність робити все точно й акуратно, тримати в належному порядку робоче місце, навчальні посібники, приладдя тощо.

Завдання морального виховання

1. Формування в учнів моральних понять, поглядів і переконань.

2. Виховання моральних почуттів, які виражають за­пити, оцінки, відношення, спрямованість духовного роз­витку особистості.

3. Вироблення навичок і звичок моральної поведінки, які б стали потребою і реалізовувалися б у будь-якій ситуації та умовах.

Вирішення цих завдань спрямоване на формування моральної свідомості як одного з аспектів суспільної сві­домості, що регулює моральний бік діяльності людини.

Завдання трудового виховання

1. Психологічна підготовка особистості до праці —

формування прагнення сумлінно і відповідально працюва­ти, усвідомлення соціальної значущості праці як необхід­ного обов'язку й духовної потреби людини, бережливе ставлення до результатів праці та до людей праці, творчий підхід до праці.

2. Практична підготовка до праці — озброєння учнів системою загальноосвітніх і політехнічних знань про за­гальні основи виробничої діяльності людини, вироблення вмінь і навичок трудової діяльності, виховання основ тру­дової культури.

3. Підготовка школярів до свідомого вибору профе­сії — виховна робота Інколи, спрямована на те, щоб допо­могти молодій людині обрати життєвий шлях.

Завдання естетичного виховання

1. Формування естетичних понять, поглядів і переко­нань — виховання в молодого покоління розуміння пре­красного, любові до нього, вміння давати правильну есте­тичну оцінку фактам, явищам, процесам.

2. Виховання естетичних почуттів — особливих почут­тів насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрас­не в навколишній дійсності та в мистецтві. Наявність та­ких почуттів є ознакою розвинутого естетичного сприй­няття, істотним критерієм естетичної культури людини.

3. Виховання потреби і здатності створювати прекрас­не в житті та мистецтві — розвиток творчих здібностей ді­тей, опанування ними певного обсягу знань і практичних навичок у галузі музики і співу, образотворчого мистец­тва, залучення їх до різних видів художньої самодіяльно­сті, а головне — привчити школярів будь-яку роботу ви­конувати красиво.

Завдання фізичного виховання

1. Виховання здорової зміни, бажання піклуватися про своє здоров'я, постійно займатися фізичною культурою і спортом.

2. Підготовка до захисту Батьківщини, оволодіння для

цього прикладними видами спорту.

3. Підготовка до фізичної праці, виховання працездат­ності.

Зміст і методику виховної роботи з реалізації завдань розглянуто в наступних розділах.

Людина, наголошував А. Макаренко, не виховується частинами. Через це кожна складова виховання, виконую­чи свою особливу роль, слугує водночас досягненню єдиної мети, реалізується у поєднанні з іншими складовими. На­приклад, розумове виховання тісно пов'язане з моральним вихованням, оскільки моральність формується на основі світогляду й самосвідомості. Успіх естетичного виховання також зумовлений рівнем розумового виховання, тому що воно сприяє виробленню оцінних суджень, вихованню сма­ків, розумінню мистецтва. Без розумового виховання не­можлива належна трудова підготовка, що потребує певно­го рівня мислення. Розумове виховання позначається і на фізичному розвитку особистості; знання нею основ фізіо­логії та гігієни, розуміння сутності життєдіяльності орга­нізму допомагає їй свідомо й розумно ставитися до свого здоров'я.

Простежується зв'язок естетичного і морального ви­ховання. Прекрасне як предмет естетичного впливу на школяра викликає також моральні почуття, наприклад, роль краси рідної природи у вихованні любові до Бать­ківщини. Естетичне виховання сприяє підвищенню ефективності трудового виховання школярів. Вихован­ню любові до праці допомагає чіткість її організації, злагодженість і ритмічність дій, раціональна організа­ція робочого місця, естетичний вигляд виробу як ре­зультату такої праці. Існує тісний зв'язок і між естетич­ним та фізичним вихованням. Здоров'я, належний фі­зичний розвиток, красива постава впливають на есте­тичний розвиток людини.

Про зв'язок фізичного виховання з розумовим та есте­тичним вже йшлося. Воно тісно пов'язане також з трудо­вим вихованням, оскільки полегшує виконання трудових операцій і процесів. Фізичне виховання сприяє здійснен­ню моральних вчинків, докладанню вольових зусиль, вия­ву моральної стійкості й витривалості.

Провідні завдання виховання школярів визначені пріо­ритетними напрямами реформування виховання, визначе­ними Державною національною програмою «Освіта» («Ук­раїна XXI століття»). До них належать: формування націо­нальної свідомості, любові до рідної землі, народу, бажан­ня працювати задля держави, готовності захищати її; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання пова­ги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого на­роду; формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою; прищеплення шанобливого ставлен­ня до культури, звичаїв, традицій українців та представ­ників інших націй, які проживають на території України; виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції; утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей; формування творчої, працелюбної особистості, ви­ховання цивілізованого господаря; забезпечення повноцін­ного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміц­нення їх здоров'я; виховання поваги до Конституції, зако­нодавства України, державної символіки; формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свобо­ди, правами людини та її громадянською відповідальніс­тю; формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою; розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов для її самореалізації; формування у дітей і молоді вмінь між особистісного спіл­кування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

Програма виховання — короткий виклад основних положень і ці­лей діяльності на в чальмо-виховного закладу щодо виховання уч­нів упродовж усього періоду їх навчання.

Вона ґрунтується на загальній меті виховання і пере­дусім повинна відображати якості, які необхідно сформу­вати у школярів, намічені завдання та зміст, що мають бу­ти реалізовані для досягнення мети.

Загальної мети виховання досягають поетапно. У роботі з кожною віковою групою (молодший, середній і старший шкільний вік) ставлять конкретні виховні цілі залежно від її особливостей, рівня вихованості дітей, якостей, які тре­ба сформувати відповідно до загальної мети виховання.

Зміст програми випливає з основних напрямів вихован­ня всебічно розвиненої особистості (розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання). Важливим аспек­том у складанні та виконанні програми є визначення послі­довних цілей, які випливають із конкретних завдань та змі­сту виховання на всіх етапах шкільного навчання.

Цілі виховання можна класифікувати:

а) за часом їх досягнення: загальні (формування певної якості впродовж усього навчання), етапні (досягнення пев­ного результату в коротшому періоді — початкові класи або навчальний рік), оперативні (постановка цілі конкрет­ного виховного заходу чи сукупності виховних заходів, спрямованих на досягнення певного результату);

б) за змістом: постановка цілей щодо формування ок­ремих якостей особистості (патріотизму, гуманізму, гро­мадської активності та ін.). Цілі за змістом також реалі­зуються поетапно. Наприклад, сумлінне ставлення до пра­ці формується через усвідомлення її цінності в процесі ви­конання певної роботи.

Орієнтиром для школи у складанні програми вихован­ня може бути «Орієнтовний зміст виховання в національ­ній школі», рекомендований Міністерством освіти і науки України. Методичні рекомендації складаються з восьми розділів. Перший — виховання як чинник цілісного фор­мування особистості. Другий — основні напрями вихован­ня в національній школі (завдання, які необхідно виріши­ти в процесі виховання учнів у національній школі та сім'ї). Третій—шостий — характеристики головних особ­ливостей учнів різного віку, завдання їх виховання та орі­єнтовні види діяльності й форми занять з учнями 1—3-х (4-х), 5—6-х, 7—9-х, 10—11-х класів. Сьомий — реко­мендації, спрямовані на формування колективу учнів шко­ли, на розвиток і вдосконалення учнівського самовряду­вання, організацію змагання, широке розгортання суспіль­не корисної діяльності. Восьмий розділ — основні умови підвищення ефективності спільної виховної діяльності школи, сім'ї та громадськості, особливості цієї роботи.

Ці рекомендації не є обов'язковими для вчителя чи класного керівника, вихователя, вони мають орієнтовний характер. Успішна робота з рекомендаціями значною мі­рою залежить від того, наскільки педагог підготовлений до творчого використання практичних порад.

Програма виховання дає змогу уникнути набору випад­кових виховних заходів у плануванні виховної роботи школи. Складаючи й реалізовуючи цю програму, слід ура­ховувати таку систему компонентів духовного світу особи­стості українця:

1) національну психологію — психологію працьовитого господаря, вмілого хлібороба, поборника прав людини й державної незалежності, духовної спадщини народу;

2) національний характер і темперамент — одвічне правдошукання, гостинність і щедрість, лагідність, тала­новитість, ніжність і глибокий ліризм, волелюбність і ду­шевне багатство;

3) національний спосіб мислення — самобутність, зав­дяки чому із століття в століття відтворюються і розвива­ються самобутня українська культура і духовність;

4) народну мораль, етику — людяність, доброту, мило­сердя, співпереживання як найвищі духовні надбання;

5) народну естетику — красу поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння вишивати одяг, готувати смачну їжу;

6) народну правосвідомість — життя за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності й милосердя;

7) національну філософію — самобутню систему ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини тощо;

8) національний світогляд — систему поглядів, переко­нань, ідеалів, яка є основою національної духовності;

9) національну ідеологію — ідейне багатство нації, сис­тему філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних ідей, поглядів і пе­реконань;

10) національну свідомість та самосвідомість — відчут­тя гордості за належність до української нації.

«Потреба спрямування змісту національного виховання (едукації) у русло українознавства, — вважає М. Стельмахович, — диктується рядом вагомих мотивів. По-перше, нагальною потребою відродженя й розвитку української педагогічної культури в Україні. По-друге, тим, що саме українознавство стало нині державною політикою і філо­софією, науковою системою, що визначає основи освіти, культури, мистецтва, навчання й виховання. По-третє, українознавча едукація орієнтується на здійснення націо­нального виховання через освіту. Термін «едукація» у класичній педагогіці втілює в собі найголовнішу функцію основної школи — олюднення знань, недопущення націо­нального невігластва.

Список використаної літератури

  1. Галузинский В. М. Индивидуальньїй подход в воспитании учащихся. — К., 1982

  2. Гуревич К. М. Индивидуально-психологические особенности школьников. — М , 1988.

  3. Конюхов Б. В., Пашин Ю. В. Наследственность чєловека. — М , 1971 Костюк Г. С. Учебно-воспитательньїй процесе й психологическое развитие личности. —К., 1989

  4. Паламарчук В. Ф. Школа учит мыслить. — М., 1986.

  5. Фіцула М.М. Педагогіка. – К., 2000


1. Практическая работа на тему Протокол патологоанатомического вскрытия поросенка боровка
2. Реферат на тему School Violance Essay Research Paper In our
3. Реферат Типажи Ревизора в современной России
4. Реферат Теоремы Ролля Коши Лагранжа Правило Лопиталя
5. Реферат на тему The Skeleton Crew Essay Research Paper Skeleton
6. Отчет по практике на тему На примере ОАО СКБ Приморья Примсоцбанк г Владивосток
7. Реферат на тему Open Education Essay Research Paper Between 1967
8. Реферат на тему Martin Luther King Jr Letter Essay Research
9. Реферат на тему MArijuana Essay Research Paper Beatriz Lama P
10. Курсовая на тему Статус депутата Государственной Думы Федерального Собрания РФ