Міністерство освіти і науки України

Луцький державний технічний університет

Кафедра філософії

РЕФЕРАТ

На тему:

Релігія, філософія, наука, мораль, політика, право та ін. як форми суспільної свідомості

Підготував: студент групи МО-12

Сидун Олексій

Перевірила: Гітун Н.І.

Луцьк

2002

ПЛАН:

1. Вступ.

2. Форми суспільної свідомості:

А) наука і мистецтво;

Б) мораль і політико-правова свідомість;

В) релігія і філософія.

Творча сила свідомості, її зв’язок із буттям по-різному проявляються в її різних формоутвореннях, вивчення і свідоме управління якими передбачає зведення цих формоутворень у певну систему. Доцільним методом для досягнення цієї мети може бути відповідне структурування свідомості, тобто виокремлення елементів свідомості і встановлення зв’язків між ними. Вчені звертають увагу на розмаїття свідомості, складні характеристики багатьох її формоутворень, особливості її форм і рівнів. Водночас у структурі свідомості мають місце такі її прояви, які не належать ні до форм свідомості, ні до її рівнів. Наприклад, вірування, точніше віра як феномен свідомості, але не в її релігійному контексті, а як певна установа свідомості на визнання істинним, гідним наслідуванням певного духовного явища.

У структурі суспільної свідомості провідне місце належить її формам. Саме через них здійснюється включення ідеальних компонентів людської життєдіяльності в соціальні процеси, точніше за їх допомогою (форм суспільної свідомості) ця свідомість стає реальним компонентом суспільного буття. До форм свідомості належать політична і правова свідомість, мораль, мистецтво, релігія, філософія і наука. Кожна з цих форм вивчається спеціальними науками: політологією, етикою, естетикою тощо. Щодо філософії, то перед нею стоїть завдання з’ясування природи форми як такої.

Постійні й обов’язкові моменти діяльності як елементи суб’єкт-об’єктного зв’язку „випливаються” у форми свідомості у вигляді ідеального відображення об’єкт-суб’єктних умов діяльності й способів їх суспільного відтворення. Щодо умов, які представлені у формах свідомості, то перша з них полягає у відтворенні самого об’єкта, що здійснюється, перш за все, засобами науки.

Ідеальне знання практично виявлених властивостей об’єкта, яке здійснюється засобами науки, є необхідною умовою діяльності. Отже, наука як форма суспільної свідомості постає одним із суттєвих компонентів структури суспільної свідомості. Для здійснення діяльності одного ідеального відображення суб’єкт-об’єктного зв’язку у формі науки недостатньо. Взаємодія людини зі світом супроводжується різними емоційними станами, які одночасно є, і результатом і умовою діяльності. Ці стани утворюють той емоційно-почуттєвий фон, на якому відбувається будь-яка практична дія людини.

Конденсація чуттєвих образів, емоційних станів, їх передача від одного покоління до іншого відбувається за допомогою мистецтва, яке виступає ще однією з форм суспільної свідомості. В ній ідеально знятий один із моментів людської діяльності, без якого неможливе її здійснення.

Наука і мистецтво супроводжують діяльність з боку взаємодії суб’єкта з об’єктом, у яких знаходить відображення сам об’єкт через призму його освоєння суб’єктом. Проте духовне забезпечення умов діяльності не обмежується ідеальним зняттям об’єкта у формі науки і мистецтва. Виразом суспільної природи діяльності постає необхідність її регуляції з боку міжсуб’єктних відносин засобами моралі, політики, права.

Люди – інтегровані одиниці соціуму, в який вони об’єднуються за допомогою моральних і політико-правових ругулятивів. Отже, політика, право і мораль постають умовами матеріально-перетворюючої діяльності, з приводу здійснення яких утворюються і певні відносини. Відтворення цих відносин через відображення відбувається і в таких формах свідомості, як мораль і політико-правова свідомість.

Політико-правова свідомість відображає суб’єкт-об’єктні відносини одного виду (між класами, громадянами і суспільством тощо), єдина її інституційна форма (політична і правова свідомість має своїм основним гарантом силу держави). Мораль і політико-правова свідомість розрізняються між собою як форми свідомості, хоч обидві належать до регуляції міжсуб’єктних відносин як необхідної умови діяльності. Адже мова йде про різні зрізи міжсуб’єктних відносин: мораль регулює відносини людина-суспільство, політико-правова свідомість – відносини людина-політико-правовий інститут. Отже, йдеться про різні рівні самого суб’єкта, що суттєво позначається і на характері відносин між ними. У цих форм свідомості різні предметні й інституційні втілення.

Специфіка людської діяльності, її соціальний характер передбачають співвідношення діючого суб’єкта з об’єктом не лише крізь призму його певної дії, оскільки для її здійснення необхідне ретроспективне і перспективне бачення взаємодії суб’єкта з об’єктом.

Соціальний суб’єкт – людина – в діяльності співвідносить себе з минулим, сучасним і майбутнім, з об’єктивним і суб’єктивним (людським світом) у

цілому як частка, як одиничне буття цілісного, загального соціуму. Цей зв’язок представлений у таких формах свідомості, як релігія і філософія.

Незважаючи на деяку спільність (ідеальне відображення зв’язку людина-світ), релігія і філософія постають різними формами свідомості за характером і способом відображення дійсності, соціальними функціями, а також за тими життєво орієнтуючими людину началами, що містяться в них. Якщо „...релігія є ні чим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їх повсякденному житті, - відображенням, у якому земні сили набирають форму неземних”, то філософія, що спирається на досягнення людської практики і духовне осягнення світу, прагне в раціональній формі відобразити реальні зв’язки людини і світу, що нею перетворюється.

Таким чином форми суспільної свідомості є ідеальним оформленням матеріально-практичного змісту діяльності. В них відображені в ідеальній формі різні компоненти суб’єкт-об’єктного зв’язку. Ідеально фіксовані у формах свідомості, ці компоненти перетворюються в соціальні умови здійснення діяльності кожного наступного покоління людей, стають її ідеальним забезпеченням.

ЛІТЕРАТУРА:

• І.В.Бичко. Філософія – К., 1991.

• Філософія /за ред. Г.А.Заїченка – К., 1995.

• Філософія /за ред. І.Ф.Надольного – К.,1997.