Реферат на тему:

Моральне та громадське виховання учнів

Моральне виховання починається з перших кроків свідомого життя дитини, задовго до того, як вона зможе усвідомити ту істину, що комуністичний ідеал — це вер­шина моральної культури людства. Саме в молодшому віці, коли душа дуже піддатлива до емоційних впливів, ми розкриваємо перед дітьми загальнолюдські норми моральності, вчимо їх азбуки моралі. Загальнолюдську азбуку моральності ми прагнемо одухотворити грома­дянською активністю і самодіяльністю. Не просто знати, що таке добре і що таке погано, а діяти добре в ім'я ве­личі і могутності Батьківщини.

Засвоєння молодою людиною загальнолюдських норм моралі ми вважаємо дуже важливим етапом формування моральної культури особистості. Привчаючи дітей до­держувати азбучних істин моралі, ми добиваємося того, щоб кожна дитина могла щасливо жити і працювати, виховуємо в ній перші громадянські спонукання, першу турботу про інтереси колективу, суспільства. У зв'язку з цим важливе значення має єдність роз'яснення, по­вчання, переконання, спонукання до діяльності.3агально-людські норми моральності стають особистою совістю людини лише за тієї умови, якщо ця активна діяльність має яскраво виражений характер суспільних вчинків. Учити жити в суспільстві, серед людей — це означає вчити здійснювати суспільні вчинки, тобто вчити переда­вати своєю поведінкою ставлення до людей.

Які саме загальнолюдські норми моральності ми роз­криваємо перед дітьми як азбуку моральної культури, як початкову школу громадянськості?

Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається па людях, що тебе оточують. Знай, що е межа між тим, що тобі хо­четься, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки, запиту­ючи сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре. Роз'яснюючи це моральне повчання, ми показуємо на прикладах, як поводити себе серед людей: ти щось хочеш, подумай, чи не завдаси ти людям неприємностей, зробивши так, як хочеш. Ось, наприклад, на алеї цвітуть троянди, і тобі захотілося зірвати квітку. Подумай, що буде, якщо кожний учень задовольнить таке саме бажання. Квітучий кущ перетвориться на оголене пруття.

Дитяче серце надто чутливе до прищеплювання цих думок, дитяча душа глибоко переживає радість здійснення добра для людей. Якщо таке моральне повчання підкріплюють добрими настановами, спонуканнями до добрих справ для людей, у серці з малих років утверджу­ються внутрішні духовні сили, що обмежують бажання і вередування. А це дуже важливо для формування гро­мадянської порядності.! Хто в дитинстві бачить лише себе і не бачить людей* керується лише своїми бажан­нями і не хоче визнавати інтересів колективу, той виро­стає себелюбцем, егоїстом. Вміти керувати своїми бажан­нями — елементарне правило, перший рядок першої сто­рінки букваря моральної поведінки. Криклива, пишно­мовна фраза про мораль незрозуміла дитині. Якнайменше цих фраз, якнайбільше дбайливого шліфування люд­ських вчинків, - відточування звичок, що формуються.

2. Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром.

Насамперед дитина усвідомить, що вона громадянин свого суспільства і що це покладає на неї великі обов'язки, вона повинна навчитися платити добром за добро, її со­вість не повинна дозволяти їй бути тільки споживачем благ і радощів. І ми говоримо нашим дітям: «У тихий передсвітанок, коли ви ще спите, доярки давно вже пра­цюють на фермі — вони готують вам свіже, поживне мо­локо. Кухар розпалює піч на шкільній кухні, щоб у вас був смачний сніданок. Шахтар спускається в шахту, в забій і добуває там вугілля, щоб у класі, де ви навчає­тесь, було тепло. У холоднечу і мороз тракторист їде в поле за кормом для корів, молоко яких ви п'єте. Ваші батьки, матері пішли на роботу, щоб у вас були і одяг і взуття, щоб ви могли радіти сонцю і синьому небу. Вам щедро дають усякі блага, але й від вас чекають добра».

Ми вчимо дітей, як робити добро людям. Ми говоримо: «Ось місце відпочинку тваринників на фермі. Посадимо тут, діти, кущі троянд і бузку, хай це буде куточок краси і радості для наших матерів і сестер». І коли малята розпочинають саджати дерева, а надалі організують до­гляд за ними, ця їхня праця дає їм багато радощів, тому що вона одухотворена благородними почуттями.

Від однієї доброї справи діти переходять до другої, потім до третьої; ми ведемо їх немов сходинками мораль­ної культури. І діти переживають щиру радість від можливості творити для людей добро. Повторюю, це по­чуття може утвердитися в серці людини лише тоді, коли вона багато разів пережила його в дитинстві.

3. Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити. Народ вчить: хто не працює, той не їсть. Назавжди запам'ятай цю заповідь. Нероба, дармоїд — це трутень, що пожирає мед працьо­витих бджіл. Навчання — твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу.

Щоб утвердити в дітей звичку до праці, виховати в них справжню працьовитість — як перший громадянський обов'язок, ми створили в школі атмосферу праці і суво­рої непримиренності до лінощів, недбайливості, нероб­ства, нехлюйства. Маленький нероба — це живучий ко­рінь дармоїдства і паразитизму. Не можна допускати, щоб у суспільстві були маленькі нероби.; Зрозуміти ту істину, що життя без праці неможливе, дитина може лише тоді, коли вона живе в колективі радощами праці, а ці радощі ні з чим не зрівнянні. Напружуючи свої сили, людина робить не те, що їй хочеться, а те, що треба, і зрештою, переживаючи радість за зроблене для людей, хоче робити те, що треба для загального добра. Вже в сім-вісім років діти в нас закладають маленькі сади і виноградники, перетворюють пустирі в квітучі куточки. Ми добиваємося, щоб у 12—13 років підлітки вже бачили сад, створений їхніми руками,— ось де джерело радості праці} Так уже з дитинства вони відчувають себе трудів­никами. Кожний з них у роки отроцтва і ранньої юності бачить у результатах своєї праці, як у дзеркалі, самого себе — свою майстерність, силу волі, думку, наполегли­вість, і в серці в нього утверджується почуття: жити без праці неможливо. Передавання іншому, утвердження в свідомості працьовитості — процес глибоко індивіду­альний. Тому ми добиваємося, щоб кожний учень уже в роки дитинства втілював у працю сили своєї душі, нищився тим, що він особисто зробив: виростив дерево, збудував діючу модель машини для кабінету. Якщо цього не було досягнуто в дитинстві, починати таке вихо­вання в роки отроцтва і ранньої юності в тисячу разів важче. Азбука моральності засвоюється в дитинстві.

4. Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним. Допомагай товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай та шануй матір і батька — вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею.

Утвердити в кожній людині доброту, сердечність, чуй­ність, готовність прийти іншому на допомогу, чутливість до всього живого і красивого — елементарна, азбучна істина шкільного виховання, з цієї істини починається школа. Безсердечність породжує байдужість, байдужість породжує себелюбність, а себелюбність — джерело жор­стокості. Щоб запобігти безсердечності, ми виховуємо дітей у дусі сердечної турботи, тривоги, неспокою про живе і красиве — про рослини, про квіти, про птахів, про тварин. Дитина, яка бере близько до серця, що в зимову холоднечу синичка беззахисна, і рятує її від загибелі, оберігає деревце, ця дитина ніколи не стане жорстокою, безсердечною і щодо людей. І навпаки, якщо маленька людина ламає, безжалісно нищить живе, пре­красне, вона може стати маленьким тираном, що знущає­ться над близькими. Скільки таких тиранів є в житті... Ось семирічний малюк збирається до школи: він ніяк не зашнурує черевик, сердито рве шнурок, кидає взуття. Йому хочеться, щоб мати стривожилася, занепокоїлась, навіть заплакала... І коли він доводить матір до сліз, то відчуває полегшення. Це і є те «невинне» тиранство, проти якого треба тактовно, чуйно, але нещадно боро­тися. ^Дитина повинна відчувати, що в кожної людини є серце, яке треба берегти, що завдавати їй болю — ве­лике лихо. Нехай дитяче серце хвилюється за долю жи­вого і красивого; йому тоді буде чуже розбещене почуття солодкого задоволення від думки, що чиєсь серце стра­ждає через нього.

Ми добиваємося, щоб кожна дитина піклувалася про квіти і рослини, про птахів і тварин, про рибок в аква­ріумі. Ця праця відточує сердечну чуйність, пробуджує бажання робити добро. Ми спонукаємо дітей до виявлення турботи про людей, насамперед про матір і бабусю, про батька і дідуся. Уже в перший день занять ми розпові­даємо малятам-першокласникам про те, як важко бував їх батькам, який нелегкий життєвий шлях пройшли їхні дідусі і бабусі. Цього ж дня дитина саджає на домашній присадибній ділянці яблуню матері, яблуню бабусі, яблуню батька, яблуню дідуся. Вона доглядає деревця (звичайно, про це їй доводиться часто нагадувати, буквально вести за руку). Настає день, коли на цих дере­вах достигають плоди, дитина несе їх своїм рідним (цього також треба навчити, тисячу разів нагадати). Якщо вам вдалося добитися того, що ці миттєвості стали для дитини найрадіснішими в її житті, отже, ви вклали в її серце моральні цінності. Ми не віримо в те, що моральні по­роки — це наслідок лише пережитків капіталізму в сві­домості. Моральні пороки виявляються і там, де нема справжнього виховання, де маленька людина росте як маленький божок, якому все дозволено, чи, навпаки, як бур'ян,— її ніхто не вчить ні доброго, ні поганого. Щоб не було поганого, треба вчити тільки доброго.

5. Не будь байдужий до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство.

Ми вбачаємо важливе завдання у вихованні громадян­ської непримиренності, активності в боротьбі із злом, неправдою. Не можна допускати, щоб діти мовчки диви­лися на марнотратство, лінощі, недбайливість, нелюд­ськість. Та оскільки носіями зла часто бувають дорослі, у виховній роботі в цьому напрямі потрібні великий такт, вдумливість.

У школі є піонерський пост охорони зелених наса­джень. Це одне з вогнищ громадянського виховання. Якщо діти побачили, що дорослий знищує або хоча б псує дерева, то боротьба проти зла не повинна обмежу­ватися тільки розмовами. Дитячому серцю боляче, якщо зло лишається безкарним. Тому ми добиваємося, щоб людину, яка спричинила зло, громадськість примусила попрацювати — відшкодувати заподіяні нею збитки. Коли діти бачать, що добро торжествує, вони з більшим ентузі­азмом включаються в працю для суспільства. Якщо ди­тина обурюється злом, яке побачила в житті, висловлює своє обурення,— це добре. Але вона повинна також уміти робити добро, вміти утверджувати в житті добро своїми вчинками. В противному разі вона може стати пустопорожньою базікою, демагогом, «викривачем», що нічого не робить для торжества добра і правди.

Така азбука моральної культури, оволодіваючи якою діти осягають суть добра і зла, честі і безчестя, справед­ливості і несправедливості. Одночасно з цими азбучними істинами ми поступово розкриваємо перед учнями суть і таких моральних цінностей, як любов до Батьківщини, героїзм, непохитність, мужність у боротьбі за свободу, честь, незалежність, велич і могутність Батьківщини. Майстерність і мистецтво виховання полягають у тому, щоб ці моральні цінності розкрити перед юними серцями в яскравих образах, які захоплюють думку і хвилюють душу, пробуджують прагнення до морального ідеалу. Verba docent, exempla trahunt — говорить мудре латин­ське прислів'я (слова вчать, приклади захоплюють). Ми добиваємося, щоб світ моральних багатств захоплював дітей. Для виховних бесід ми використовуємо найяскра­віші вияви духовної краси, величі, мужності, вірності народу і його ідеалам.

Завдання ніколи — на основі моральних цінностей, створених, здобутих, завойованих старшими поколін­нями, створювати реальні моральні, високоідейні, гро­мадянські відносини в колективі. Моральні цінності повинні стати особистим духовним багатством кожного вихованця. Цього досягають за умови, коли моральна ідея, розкрита перед розумом і серцем вихованця в яскра­вому образі, пробуджує в нього глибокі морально-естетичні почуття. От чому для бесід, мета яких — донести мо­ральні цінності нашого суспільства і всього людства до свідомості і серця учнів, ми вибираємо такі факти, ситу­ації, взаємовідносини між людьми, які дивують, вражають дітей величчю, красою того, що зробила людина в ім'я загального добра.

У нас створено своєрідну хрестоматію моральних цінностей — описи подвигів, що їх здійснили люди, вірні своїй Батьківщині, ідеалам трудового народу, своїм переконанням. Як результат багаторічної праці, ця хре­стоматія увібрала моральні цінності, створені людством з найдавніших часів до наших днів, але на головному місці в ній, звичайно, сторінки, що відображають героїчну боротьбу нашого народу за визволення від експлуатато­рів, за свободу і незалежність нашої Батьківщини в роки революції, громадянської і Великої Вітчизняної воєн. Яскраві сторінки хрестоматії моральних цінностей при­свячені людям праці, чий героїчний подвиг особливо важливо розкрити перед свідомістю молодого покоління для того, щоб переконати, що велич людини розкри­вається не тільки у виняткових обставинах. На прик­ладах життя та боротьби кращих синів і дочок нашої

Батьківщини ми вчимо наших вихованців бути справж­німи громадянами.

Ми добиваємося, щоб наші вихованці прагнули ро­бити своє життя схожим на життя тих людей, які в праці для народу вбачають честь, гідність, особисту гордість. Перед кожним поколінням підлітків, юнаків і дівчат ми розкриваємо сторінки хрестоматії моральних цінностей, присвячені видатному будівельнику-електрозварнику, двічі Герою Соціалістичної Праці Олексію Улесову. Ця людина збудувала за своє життя кілька міст. Ми праг­немо донести до кожного юного серця слова Олексія Улесова з його листа нашим школярам: «Варто тільки раз у житті відчути щастя того, що ти творець на землі. Варто раз побачити, як виростають і заселяються твої будинки, як твоя електростанція, твій перший агрегат дадуть струм. Або — як уже йде по землі твій канал, у твій дитячий садок пішли дітлахи. Для мене це таке почуття, що ніяка премія чи слава його не перекриють».

Одна із сторінок хрестоматії присвячена знатному твариннику нашої країни Станіславу Івановичу Штейману. Наших вихованців захоплює, вражає життєвий шлях цієї людини: наймит-пастух у селі Караваєво в перші роки Радянської влади, який ніколи не ВЧИЕСЯ за партою, дитинство його було дуже важким, він став доктором наук, вивів нову породу корів. Слова, що їх написав цей учений, який вийшов з народу, його звер­нення до молоді ми прагнемо вкласти в кожне юне серце як величезну моральну цінність:

«Більшу частину свого життя я провів на скотних дворах і в телятниках. Але коли згадую своє прожите життя і працю, мені здається, що, наче мандрівник, я не раз пробирався невідомими стежками, не раз відчу­вав себе альпіністом, який піднімається на могутні вер­шини» .

Кілька десятків сторінок нашої хрестоматії моральних цінностей присвячені людям, що, як Олексій Маресьев, подолавши свої недуги, виявляють справжню духовну мужність, досягають видатних успіхів у праці, в інтелек­туальній і естетичній творчості. Життя і трудові подвиги цих людей — надзвичайно сильний, незамінний у своєму роді засіб формування переконання, що моральність, сила духу — це серцевина громадянськості. Це також засіб своєрідного духовного потрясіння слабких, нерішучих, безвольних і просто лінивих, засіб пробудження голосу совісті і стимул перших кроків самовиховання.

Ми добиваємося, щоб підлітки, юнаки, дівчата задуму­валися над долею цих людей, порівняли з ними свою силу волі і наполегливість у подоланні труднощів. Ось сторінка про Івана Молдавського. Він втратив на фронті обидві руки і ліву ногу, але не занепав духом: закінчив середню школу, потім інститут, став агрономом — пра­цює в Одеській області*.

Григорій Змієнко втратив обидві ноги. Він знайшов у собі мужність знову повернутися до лав трудівників: працює трактористом у селі Петропавлівка Харківської області**.

Тракторист Каргинської МТС Ростовської області Дмитро Кружилін, рятуючи дитину, втратив обидві руки. Він знайшов у собі силу духу повернутися до праці: знову працює на тракторі, своїми руками, як він пише в листі нашим учням, ремонтує машину***.

Інженер заводу «Азовсталь» Василь Воропаєв, рятуючи від каліцтва молодого робітника, втратив зір. Сліпий інженер залишився в строю. Він написав дисертацію і за­хистив її****.

«Я не мислю життя без праці, без долання трудно­щів»,— ці слова з листа інженера Воропаева ми напи­сали під його портретом, а портрет повісили поруч з пар­тою семикласника Віктора С.— «безнадійного ледаря», як говорили про нього деякі вчителі. У житті Віктора С. відбувся перелом, на який ми звичайно і розраховуємо, коли розкриваємо перед слабкими, безвольними, не­рідко розбещеними неробством у сім'ї учнями моральну цінність — духовну стійкість, мужність. Підліток бук­вально взяв себе в руки: склав твердий режим праці, примусив себе не вставати з-за столу, поки не виконає заплановану на день роботу.

Розповідаючи колективу про силу духу цих людей, ми пробуджуємо колективне захоплення, запалення по­двигом, і ледар почуває себе осоромленим, він згоряє від сорому, хоч про нього прямо в розповіді вихователя і не говориться, але, по суті, вся розповідь — це безпосе­реднє звернення до нього. Якнайменше прямих звинува­чень у лінощах, недбайливості, взагалі в аморальності, такі докори приносять дуже мало користі порівняно з тим впливом, який справляє на людину позитивний приклад.

Людям, що е взірцем громадянського служіння Бать­ківщині, ми присвячуємо комсомольсько-молодіжні ве­чори. Вони так і називаються: «Вчися бути справжнім громадянином».

Моральні, громадянські, ідейні цінності — неминущий і нічим не замінний засіб виховання. Водночас виховання на громадянських, духовних цінностях — дуже дійовий за­сіб самовиховання юнацтва. Осягаючи громадянську муж­ність, обов'язок перед Батьківщиною, юний громадянин вчиться міряти себе вищою міркою моральної гідності. Він немов бачить себе очима суспільства, вдумливо і ви­могливо аналізує свої вчинки, свою поведінку. Проте ефективність цього засобу цілком залежить від того, як думки і почуття юнацтва пов'язуються з активною діяльністю, на якій громадянській ниві людина розкри­вається як патріот, \як борець за ідеї комунізму.

В. І. Ленін вчить: «Школа повинна давати молоді основи знання, уміння виробляти самим комуністичні погляди»*.! Оволодіння знаннями про природу і суспіль­ство, осмислювання явищ і закономірностей навколиш­нього світу — це лише початок виховання. Далі йде тривалий, складний процес формування особистих мо­ральних переконань. Особисті моральні переконання — це кінцевий результат морального виховання, головний показник, що характеризує духовне обличчя людини, єдність думки і вчинку, слова і діла в її поведінці.

Про моральне переконання можна говорити тоді, коли знання істини, поняття глибоко позначається на особистому духовному світі людини, стає її власним по­глядом, пробуджує глибоке почуття, зливається з її во­лею і виявляється в її діяльності, в лінії поведінки, у вчинках, у ставленні до інших людей і до самої себе.

Моральне переконання — це діяльні сили особистості, гаряче прагнення відстояти правильність, довести істин­ність свого погляду, готовність піти в ім'я цього на будь-які прикрості. Переконання — це не тільки те, що людина знає, а насамперед те, як вона це знання втілює . в своїй діяльності.

Ми добиваємося, щоб з першого дня перебування дитини в школі в неї формувалися власні погляди і ці погляди ставали для неї священними, дорогими, як власна честь. Ми прагнемо до того, щоб усе життя і діяльність колективу, багатогранність відносин, інтереси вихован­ців — усе це мало ідейний, громадянський зміст, викли­кало глибоко особисте ставлення до того, що людина бачить, про що дізнається, що робить. Будь-яку подію, явище, що, на перший погляд, наче і не має прямого від­ношення до його долі, вихованець переживає як глибоко особисту справу: порушення морального принципу ви­кликає в нього особистий неспокій, тривогу, турботу, переживається ним як образа особистої гідності.

Моральне переконання — це ідеал, вершина мораль­ного розвитку, шлях до якої лежить через єдність мораль­ної звички і моральної свідомості/Практика глибоко пере­конала нас у тому, що міцна, стійка основа моральних переконань закладається в дитинстві і ранньому отроцтві, коли добро і зло, честь і безчестя, справедливість і не­справедливість доступні розумінню дитини лише за умови яскравої наочності, очевидності морального змісту того, що вона бачить, робить, спостерігає. Ми добиваємося, щоб добро, честь і справедливість приносили дитині осо­бисту радість, а зло, безчестя, несправедливість — засму­чення, тривогу, навіть особисте горе.

Почуття — це кров, плоть і серце моральної перекона­ності, принциповості, сили духу; без почуттів мораль­ність перетворюється на сухі, безбарвні слова, що здатні виховати лицемірів. Ось чому, образно висловлюючись, стежка від морального поняття до морального переко­нання починається з вчинку, із звички, насичених глибо­кими почуттями, особистим ставленням до того, що ди­тина робить, що робиться навколо неї. Зло, яке чинить хтось і яке мені особисто ніякої шкоди не завдає, буде сприйняте і пережите мною як особисте горе лише тоді, коли я не раз пережив радість, роблячи для людей добро, не дістаючи від цього ніякої вигоди, але переживаючи

задоволення тільки від того, що я творю добро, - таким правилом керуємося ми в практиці виховної роботи, до­биваючись єдності поведінки і свідомості.

Життя наших учнів (особливо важливо це для малень­ких дітей) проходить в атмосфері високоморальних вчинків, які стають звичкою. Ми вчимо маленьких дітей здійсню­вати вчинки, моральна суть яких формує їх особис­те ставлення до громадянського обов'язку — прагнен­ня робити добро суспільству і бути непримиренним до зла.

На шкільній садибі — сотні плодових дерев. З перших днів перебування в школі ми спонукаємо дітей до такого: якщо ти побачив, що на деревці надламана гілочка, дбай­ливо підв'яжи її, змаж рану; якщо це зроблено вміло і своєчасно, гілочка приживеться, деревце залікує пошко­дження. Ми вчимо, як це робити, але це лише один бік справи. Головне в тому, щоб у дитини заболіла душа, коли вона побачила пошкоджене деревце. Ми досягаємо цього, виховуючи в дітей гаряче прагнення стверджувати красу життя і боротися проти руйнування, безплідного животіння. І якщо ми бачимо потім, що діти, помітивши надламану гілку, біжать у клас чи додому за мотузкою або, якщо їм самим зробити це не під силу, з тривогою повідомляють учителеві чи старшому товаришеві, що вітер надламав деревце, гілку, ми вважаємо мету досягну­тою, для дітей деревце стало живою істотою, яку треба оберігати.

Поступово ці вчинки входять у звичку. Підліток, юнак, дівчина вже не замислюються над тим, що треба підв'язати надламану гілку, прикрити грунтом оголені зливою корені дерева, допомогти бабусі, що несе важкий чемодан; вони просто не можуть бути байдужими, пройти мимо, не звернувши уваги, не можуть не попрацювати, коли це стосується іншої людини чи суспільства. Багато разів пережите почуття радості, що супроводжує добрі вчинки в дитинстві, з часом переходить у той голос совісті, який свідчить про високу моральну свідомість. Людина не може не зробити добро не тому, що не хоче почути по­хвалу (заохочення в моральному вихованні дуже тонка і небезпечна річ), а тому, що, коли б вона пройшла мимо, це завдало б їй гірких переживань.

Перші вчинки, в яких ми вбачаємо основу для форму­вання високоморальних звичок, відображають у багатьох

випадках відношення до речей, але в цих речах олюд­нюється праця, втілюються майстерність, працьовитість, а отже, й моральна гідність людини. Емоційне відношення через речі до праці, а через працю до людини і суспіль­ства — це винятково важлива умова формування мораль­них звичок. З першого дня перебування в школі ми при­вчаємо дітей до таких вчинків:

якщо ти побачив грунт, який висох і потріскався на­вколо трояндового куща чи персикового дерева, навколо недавно пересадженої яблуньки чи куща винограду, роз­пуши грунт, а увечері полий дерево чи кущ;

підніми на дорозі викинутий кимось або загублений кусок металу, принеси його на шкільне подвір'я, поклади в спеціально відведене для цього місце: кожний грам мета­лу — це маленька частинка машини;

побачив папірець у дворі, в коридорі, в класі — під­німи, віднеси в ящик для сміття;

здаючи після роботи інструмент у робочій кімнаті (різець, стамеску, ножик, шерхебель, рубанок), поди­вися, чи не треба його наточити; якщо треба — зроби це; пам'ятай, що інструмент (чи інвентар — лопата, граблі, поливальниця), який ти здаєш, повинен бути в значно кращому стані, ніж той, в якому ти його одержав;

книжка, яку ти повертаєш до бібліотеки, повинна бути в значно кращому стані, ніж ти її одержав; пам'ятай, що книжку створює своєю працею багато людей;

помітив несправність у механізмі, яким тобі довірили керувати або на якому ти працюєш, одразу звернися по допомогу до старших товаришів, попроси їх усунути не­справність; те, що зможеш, зроби сам.

Моральний зміст цих вчинків у тому, що в них вияв­ляється повага до праці, а через працю до гідності людини-творця. Ці вчинки не просто режимна вимога, а уроки життя, які формують переконання в тому, що перекладати на інших свою працю і свої обов'язки амо­рально. Цю думку дитина усвідомлює щоразу, коли вона робить так, як вимагає суспільство. Але знання перетво­рюється в переконання не від частого повторення вчин­ків. Людська свідомість — не запам'ятовуючий пристрій електронної машини. Знання стає переконанням лише за умови, коли вчинок дає переживання правоти, хвилює дитину, залишає в її душі почуття радості, бадьорості, духовної піднес