Реферат на тему:

Рефлексія як структурний компонент моделі

ефективного консультанта

Аналіз літератури з практичної психології засвідчує, що проблема ефективності психологічного впливу обговорюється сьогодні дуже активно. Не останнє місце при цьому відводиться і питанню про те, якою мірою консультант визначає результат психологічної допомоги і, наскільки від нього залежить кінцевий ефект процесу консультування – продуктивна зміна особистості клієнта. Цілком зрозуміло, що ефективність діяльності консультанта визначається його особистісними якостями, професійними знаннями і спеціальними навчаннями, специфіка яких зумовлюється тією теоретичною парадигмою, в руслі якої працює спеціаліст. “Знання можна отримати з книг чи лекції, навички набуваються в процесі роботи, але їх цінність обмежена без удосконалення особистості психотерапевта. Психотерапія стає ремеслом, вимощеним добрими намірами, якщо її не піднімають на професійний рівень відповідні якості особистості психотерапевта” (M.Balint, E. Balint). По суті, особистість консультанта є основним засобом, який стимулює вдосконалення особистості клієнта.

Які ж якості повинні бути притаманні особистості психолога, аби найбільшою мірою забезпечити успіх консультативного процесу? Варто відзначити, що досліджень у цій галузі досить багато, проте однозначної відповіді немає. Різні дослідники виділяють різні особливості, які, на їхню думку, необхідні консультанту не лише для того, щоб надавати допомогу, а й сприяти зміні і самовдосконаленню іншої людини. Серед таких якостей найчастіше вказують довіру до людини, проникливість, саморозуміння, відсутність упередженого ставлення, повага цінностей іншої особистості (George, Cristiani, 1990); об’єктивність, емпатію (L. Wolberg, 1994); уважність, вміння слухати, теплоту, сердечність (A. Storr, 1980); прояв глибокого інтересу до людей і терпіння у спілкуванні з ними (M. Buber, 1961). У посібнику “Основи психологічного консультування” Р. Кочюнас зробив спробу узагальнити і систематизувати ці якості і на основі цього розробив модель особистості ефективного консультанта. Так, він виділив наступні чинники, які лежать в основі такої моделі:

1. Автентичність (системна якість, яка об’єднує кілька властивостей: щирість по відношенню до клієнта, здатність бути самим собою, діяти відповідно до ситуації).

2. Відкритість власному досвіду (щирість у сприйнятті власних почуттів).

3. Розвиток самопізнання (реалістичне ставлення до себе, адекватна самооцінка).

4. Сила особистості та ідентичність (наявність власної системи цінностей і чіткої внутрішньої позиції).

5. Толерантність до невизначеності (впевненість в собі у невизначених ситуаціях, здатність до ризику).

6. Прийняття особистої відповідальності (усвідомлення відповідальності за власні дії у консультативних ситуаціях).

7. Глибина стосунків з іншими людьми (безоціночне ставлення до клієнтів, вільне вираження своїх почуттів перед іншими людьми).

8. Постановка реалістичних цілей (розуміння обмеженості своїх можливостей).

9. Емпатія (ідентифікація з іншою особою, при якій стає можливим взаєморозуміння; здатність “ввійти” у суб’єктивний світ клієнта і зрозуміти смисл різних подій у ньому). (Кочюнас Р., 1999).

Дана модель, як стверджує Кочюнас, є “рухомою”, маючи при цьому на увазі те, що кожний консультант може її доповнити. Зважаючи на це, цілком слушним є, на нашу думку, включення до запропонованої моделі рефлексії – системної якості, яка дозволяє консультанту не лише оцінити себе, свої здібності, можливості, усвідомити свої особливості, але й зрозуміти, як ці особливості сприймаються іншими людьми. Здатність до рефлексії це не просто знання чи розуміння іншої людини, це своєрідний подвійний процес “дзеркальних” відображень один одного, відтворення внутрішнього світу іншої людини, у якому присутній “образ” партнера (Андрєєва Г.М., 2000).

Сьогодні у психології та суміжних з нею галузях існують різні підходи щодо характеристики рефлексії, її специфіки, типології та функцій. У роботах відомих філософів, антропологів, гносеологів, психологів рефлексія виступає у різноманітних категоріях: як філогенетичний ступінь переходу інстинкту до думки (П. Тейяр де Шарден), як специфічний вид пізнання (В.А. Лекторський), як пояснювальний принцип організації і розвитку психічних процесів (Ж. Паже), як рівень ієрархічно організованого мислення та механізм саморозвитку особистості (І.М. Семенов, С.Ю. Степанов); як детермінанта творчого процесу (Я.О. Пономарьов, В.О. Моляко), як спосіб само здійснення “я” (О.Г.Асмолов), як механізм самосвідомості (К.О. Альбуханова – Славська), як рівень функціонування і особливий стан свідомості (Ф.Є. Василюк, M.Y. Brown), як необхідна складова соціально-психологічної компетенції (Л.А. Петровська).

На основі аналізу різних підходів до вивчення рефлексії можна констатувати, що на сьогодні дана проблема розглядається у трьох основних аспектах:

1. При вивченні теоретичного мислення (інтелектуальний аспект);

2. При вивченні процесів комунікації і кооперації, пов’язаних з необхідністю розуміння основ сумісних дій та їх координації (комунікативно-кооперативний аспект);

3. При вивченні самосвідомості особистості (особистісний аспект).

Аналіз окремих наукових досліджень рефлексії в руслі даних аспектів дає змогу прослідкувати їх прояв і розвиток в контексті психоконсультативної практики. Так, інтелектуальний аспект рефлексії розглядається як вміння виділяти, аналізувати і співвідносити з предметною ситуацією власні дії. У цьому колі досліджень сформувалось поширене розуміння феномену рефлексії як спрямованості мислення на самого себе, на власні процеси і продукти. По суті, кожну консультативну ситуацію можна розглядати як проблемно-конфліктну не тільки для клієнта, але й для консультанта. Саме в таких умовах і необхідне здійснення особистістю рефлексивних зусиль з метою переосмислення і перетворення конкретної ситуації.

У рамках другого аспекту рефлексія виступає, по-перше, як процес і структура діяльності, і, по-друге, як механізм природного розвитку діяльності. Психологи, які здійснюють дослідження у даному напрямку

(Н.Г. Алексєєв, В.В. Рубцов, А.Т. Тюков, Г.П. Щедровицький), вважають, що саме при колективному розв’язанні проблем найбільш ефективно демонструється сама практика породження рефлексивних процесів, виявляються умови їх виникнення і функціонування. Особливо актуальним є цей момент для забезпечення механізму зворотнього зв’язку головним чином в умовах групової роботи. Як відомо, зворотній зв’язок виникає природньо при будь-яких взаємовідносинах. В консультативній роботі він забезпечує краще розуміння смислу взаємодії, оскільки найчастіше його розвиток пов’язаний з найглибшими переживаннями клієнтів. Крім того, зворотній зв’язок дозволяє консультанту бачити свою поведінку і те, що за нею стоїть, ніби зі сторони

( І.С. Кон, Brown, Elkins), а значить корегувати її в разі необхідності. У таких випадках рефлексія виступає у своїй міжіндивідуальній формі (пізнання себе через іншого і іншого через себе).

У дослідженнях, предметом яких є вивчення особистісного аспекту рефлексії, робиться акцент на активізацію принципу саморозвитку особистості, згідно з яким культивується рефлексія, що забезпечує саомоорганізацію і самомобілізацію особистості в різних умовах її існування. Рефлексія тут виступає як процес осмислення особистісних змістів (образів особистості, з якими ототожнює себе “я”), який приводить до їх поступальних змін і породжує новоутворення особистості. Поняття “особистісна рефлексія” у цих дослідженнях розглядається в одному синонімічному ряду з поняттям “саморефлексія” (Н.І. Гуткіна, І.Д. Бех, В.Н. Зарецький, О.Р. Новикова, С.Ю. Степанов, І.М. Семенов, А.Б. Холмогорова). На цьому рівні аналізу проблеми виявляються ті реальні обставини практичної життєдіяльності суб’єкта, які характеризують рефлексивний процес як природно притаманну людській свідомості здатність.

Особливо важливим є цей аспект рефлексії в контексті проблеми впливу професійної діяльності на особистість консультанта. Психологічне консультування належить до професій, які вимагають великого емоційного навантаження і відповідальності. Тому нерідко представникам цієї професії загрожує небезпека “синдрому згорання” – емоційного, розумового і фізичного виснаження внаслідок тривалого емоційного навантаження. Зрозуміло, що для попередження виникнення даного синдрому недостатньо лише професійних знань, умінь і навичок. Саме в таких ситуаціях особистісна рефлексія виступає як один з найважливіших механізмів саморегуляції. Здатність “вийти за межі самого себе” дозволяє консультанту не лише проаналізувати свій внутрішній стан і співвіднести його з поведінковими реакціями, а й забезпечити самомобілізацію в кризових ситуаціях з метою збереження психічного здоров’я.

Беручи до уваги вище сказане, можна стверджувати, що рефлексія як одна із сторін внутрішньої активності особистості є необхідною умовою успішного здійснення процесу консультування і важливою складовою моделі ефективного консультанта. Здатність до рефлексивного сприймання дійсності передбачає процес самопізнання консультантом власних психічних актів і станів та налагодження на цій основі ефективної взаємодії з клієнтами.

Література

1.Алексеев Н.Г., Ладенко И.С. Направления изучения рефлексии// Проблемы рефлексии: Современные комплексные исследования. – Новосибирск: Наука, 1987. – 240с.

2.Андреева Г.М. Психология социального познания: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – 2-е, перераб. и доп.– М.: Аспект Пресс, 2000. – 288с.

3.Кочюнас Р. Основы психологического консультирования: Пер. с лит. – М.: Академический проект, 1999. – 240с.

4.Рудестам К. Групповая психотерапия. – СП-б.: Питер Ком, 1999. – 384с.: (серия “Мастера психологии”).

5.Слободчиков В.И., Исаев Е.И. Психология человека: Введение в психологию субъективности. – М.: Школа – Пресс, 1995. – 384с.