Реферат на тему:

Психотерапія через розвиток в сім`ях,

де діти мають потребу в допомозі.

Правда вартість творча - можливість розумного пізнання світу і можливість відрізнити добро від зла.

Як часто вона приймає роль такого інструменту. Правда або добро, приводять до реалізації цілей політичних, ідеологічних чи господарських. З другого боку загрозою для правди є загроза правди чисто об`єктивна, тобто немає однієї правди, правда може бути різною. Може бути “моя”, може бути “твоя”. Прийняття цього типу розуміння правди може привести до релитивізму (розхитування) норм моральності.

Іншою цінністю є надія. Вона впливає на перспективи життя, стверджує можливості, проектує майбутнє. Загроза надії проявляється в тому, що немає можливості планувати свого життя, невидно альтернатив можливості розв`язання проблеми і велика кількість людей втікає від себе, від своєї сім`ї, з своєї країни. Можлива інша втеча в алкоголь, в наркотики, в апатію, в цинізм.

Визначною вартістю цього стає доброта. Доброта породжує солідарність з іншими, і вона є розв`язанням протреби любити і бути любимим. Загроза для доброти бачеться в патології інтерперсональних стосунків. Бар`єри комунікації ведуть до вибору доброти, як доброти стосунків, чи важкості вибору між відкиданням певних поглядів чи приховуванням поглядів окремих людей. Не відокремлення певної ролі-посади від людини на справді є браком толерантності, що будить в цій людині ненависть і тотальну дезадаптацію.

Творчість є цінністю, яка стверджує цінніст приймати участь в культурі і виливаєть в аутоекспресію. Загрозу для творчості несе насадження орієнтацій гедонічних, коформіських чи біологічних. Брак іноваційності вдома, в школі, на роботі, запорука до приховування власної експресії так званої “золотої середини”. Іде домінування “мати” замість “бути”. Прагне пригнітити одна одну цінність котра становить свободу. Свобода будує і стверджує можливості автономних виборів і викликає таких дві загрози, загроза зовнішня і загроза внутрішня. Загроза зовнішня це є обмеження допомоги фізичної і психічної. Загрозою свободи внутрішньої є нездатність до прийняття позицій моральних. Тобто іншими словами дитина намагається щоб ми визнали його право бути собою. Його радикальну потрубу в автономії і свободі.

“Я не є тобою і ти ніколи не будеш мною те що нас може поєднувати є насправді тим, що нас різнить”. Як часто ми не досягаємо такого парадоксу. Криза вартості є на справді криза самості.

І ми задаємо собі питання що вибрати тожсамість і радикальну самотність чи роз`днання з батьками і внутрішній кофлікт. Тобто, бути самим собою чи бути образом вихованим і відчеканеним іншими. Що є важливішшим ? Конформізм, затирання власного “Я”, чи виховування власної толерантності до свободи, бунту, дезапробації сталих норм. Цей шизофренічний образ світу, котрий замикається в хворобах, самотності, іншості і він переплітається з надією, з потребою бути з оточуючими на рівних, мати рівні права з іншими, це є перебування між “Я”, “Ти”, і “Вони”.

Крокуючи по стежках двох світів: власного і суспільного ми помічаємо, що та подорож спирається на терпіння і кризи. Але разом з тим терпіння як і криза можуть бути нашим розвитком. Зобразити це можна через символ трьох криз.

Велику увагу викликає образ Христа, котрий терпить за людей за цілий світ , за гріхи інших. Це трансцидентальне терпіння має зміст в тому щоб покращити змінити, очистити інших.

Для прикладу коли ми візьмемо сім`ю де є неповносправна дитина то цей вид терпіння є в такій сім`ї, чи в сім`ї де один з членів має невиліковну хворобу, дисфункцію рецепторів. Цей вид терпіння є свідомим відкупленням гріху яке несуть на собі родичі та батьки, за свою дитину. Це терпіння збагачує і ушляхетнює особу яка терпить.

Цілі терпіння можна окреслити в конкретній людині, як терпіння “доброго Лотра” яке виростоє з власного розуміння провини і відповідальності. Терпіння є відживленням, вдосконаленням, зміною себе. Це є біль, яка будує і дозволяє знайти вирішення.

Але є терпіння третє - “злого Лотра”, котрий терпить і блюзнює. Це є приклад терпіння непотрібного котре нікому і нічому не служить. Терпіння без сенсу, котре нічого не корегує нічого не покращує, а ні не змінює, ні світу, ні людини. Це терпіння схоже до болю зуба, з котрим нічого не роблять, і доки не виберуть чи лікувати його чи вирвати це буде терпіння лотра.

В нашому житті ми зустрічаємо всі три види терпіння. Терапії сім`ї вимагає застосування терпіння з репертуару емоцій. Терпіння не можна відкинути, але можна змінити його функції з аутодеструктивних на розвиваючі. В схожий спосіб можна трактувати кризу, часто вона є вивільненням перешкоди, позбування перепон, які виникають з розвитком єдності. За Еріксоном розвиток людини накреслює стадії від немовляти (домінування ролі бути собою), дитинства (антисепація ролі від спільності), шкільного віку (ідентифікація завдань), молодість (вік конформізму і бунту), до дорослості (вік самотності або спільності). Кожна стадія життєвого циклу імплікує-вносить кризу, яка виникає з радикальної зміни перспективи бачення. Ця криза не є катастрофою, це є лише пункти повертання. Перемагання кризи - вихід з неї є можливим лише з позиції внутрішньої. Подорож по дорозі життя може дати нам багатство досвіду, та реакцій, які ми потребуємо. Пермога кризи породжує в нас вивільнення гнучкості, творчості, підкреслює унікальність нашої єдності. Казіміж Дябровскі в своїх терапевтичних тезах підкреслює :”хто знає для чого жити, того хвилює як жити”. Можна це показати на прикладі фільму “Кістка”. Кожен з нас має в собі зерно, кістку. Є вона наша сила, віра, надія, є вона чимось в що не перестаєш ніколи вірити. Кістка залишається в нас баченням нашого “чому?” Ми в наших мареннях бачимо гарні “овочі”, “овочі” дитинства, сім`ї, життя, а в реаліях дотикаємось з зіпсутими, відкинутими овочами. Це є та біль коли ми спираємось на щось зовнішнє це нас знепевнює в собі і відкидає до можливостей інших. Проте, зовнішній образ “овоча” це є метаморфоза, сила добра там може бути тільки одну хвилину. Бо на справді силу переживання має тільки кістка і тільки вона може народити нове життя.

Для цього зупинимось на тому, чи вся наша активність має бути принесена на пошуки здоров`я та дитячої турботи. Чи не повинні ми дозволити дитині розвиватиь самоекспресивно. Може коли ми не будемо шукати в розвитку тільки здоров`я то знайдемо і перше і друге.

Ми живемо в суспільстві де ознакою обивателя стала статистична норма. Ми не ставимось з повагою до власної самості, а віддаємось суспільству, яке диктує нам, як ми маємо приховувати, мислити, а іноді і як жити. Сучасна людина є на стільки занурена в сучасний світ, що втрачає зв`язок з власним “Я”, а іноді постійно очікує відповіді ззовні, які приймає не критично, моделює і реалізовує їх на зовні. Зрозумілішою ситуація стає коли сучасну людину порівняти з актором який набагато частіше грає ролі розбіжні з його характером, експресією, темпераментом. Чим більші потреби в експансії, тим більше відокремлює людина себе від певної своєї властивої частини, власної реальності.

Чи можна змінити екстраверта на інтраверта, меланхоліка, на холерика. Як бути щоб ненашкодити собі. Як можна побачити нормальність в собі, чи поза собою. Чи може жити наша нормальність під примусом, яке повне технізації життя пульсує алгоритмами, і ми все частішше і все голоснішше чуємо голос самості :”Я ХОЧУ БУТИ, Я Є”. І коли ми в цей період розвито дитини “збалансуємо” самореалізацію, змінимо “можеш” на “мусиш”, то зрозуміло що посприяємо виникненню психозу, втечі в світ хвороби, узалежнень чи дивіацій. Часто вживання наркотиків є заміною вживання духовного.

Одна з причин цього може полягати в біолого-матеріальних аспектах сім`ї , де перекриваються часто потреби батьків в духовності, виражає постулати матерії батька. Тут також можуть виникати спроби втеч в світ марень, уявлень інших нереальних бачень, застосування психоактивного середовища, веде до самоприниження, хвороби, до ще більшого усамітнення. Довготривалий досвід преебування в нереальності, на думку R.D.Lainga веде до повертання власної особистості до уявної, і уявність стає місцем реального перебування. Людина яка є ніким у власній сі`ї є кимось у власній уяві. Краще бути кимось у фантазіях, аніж ніким в реальності. Такі втечі бачаться, як перенесення уваги на минуле чи майбутнє. Ця настанова, цей стан часто характеризує багато сімей де наше “тепер” є реалізація програми майбутньої. Завтра, є моєю надією тому я мушу врегулювати реальні терзання, кризи, зусилля. Теперішнє є тільки жертва, подарунок для кращого завтра. “Тепер” є подарунком для іншого “там”. Але перед тим, як ми дійдемо до нашого “там” то автоматично змінимо його та “тепер”. Так розуміння поняття розвитку приближує до себе антиномію трагічного життя. Сила розвитку є закладено в час “тут і тепер”. В терапії стежка до розвитку веде від маніпуляції до актуалізації , від актуалізації до розвитку. Від самотності до самопобудови від, депресивності мотиваці, до побутової, далі до мотивації розвитку. На цій дорозі досвід існування є досвідом сенсу життя. Творчість означає не ламати, не приховувати власної краси, тому що тоді творчість стає любов`ю і створює новий рівень в житті навіть тоді, коли це є життя неповносправної особи.

Через красу до добра-це одна з доріг в терапії, яка говорить, що людина є тільки тоді красивою, коли вона є сама собою. Kirkegaard писав:”Катигоризація мене-мене нищить”.

Не обмежуймо себе, не прикриваймо своєї краси, краси власного “Я”, краще зустрічаймося з власним ”Я” і розвиваймо його. Запрошуємо до зустрічі з власною красою і красою іншої людини.

Література.

1.E.Erikson. Identity. Jouth and erisis, Worton, New York. 1969.

2.K. Dabrowski. Psichoterapia przez rozwo`j, PTHP. Warszawa 1979.

3.R.D. Laing La politigue de L`experienec, Stosk., Paris 1969.

4.Kirkegard, Bojz`n` i drzenie. Choroba na smierc` PWN, Warszawa 1982/