МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НІЖИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ

ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИКОЛИ ГОГОЛЯ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ

ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ В РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ШКОЛЯРА

Курсова робота

Студентки 5-го курсу

Групи МІ-51

Фізико-математичного факультету

АНДРУСЕНКО Ірини Миколаївни

Науковий керівник:

канд. пед. наук, доцент

СТРЕЛЬНІКОВА Н.М.

Ніжин 2004

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТРУДОВОГО ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ.

1. Зміст і завдання трудового виховання.

2. Праця і її роль у всебічному розвитку особистості.

3. Психологічна готовність до праці.

4. Роль педагога в процесі трудового виховання.

РОЗДІЛ 2. ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ШКОЛЯРА НА РІЗНИХ ВІКОВИХ ЕТАПАХ

2.1 Трудове виховання молодшого школяра

2.2 Підлітки і трудове виховання.

2.3 Взаємозв’язок школи та сім’ї в профорієнтації старшокласників.

РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ СІМ’Ї НА ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ.

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Трудове виховання підростаючого покоління – одна з основних складових у формуванні особистості нової людини. Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці. Без праці вона деградує.

У процесі фізичної праці в учнів розвивається координація рухів тіла, зграбність, сила, витривалість. Праця сприяє їх розумовому розвиткові. Діти, зайняті різними видами праці, кмітливіші, винахідливіші. Участь учнів у різноманітних трудових процесах позитивно впливає на їх поведінку, дисциплінує. Важливий аспект психологічної підготовки підростаючого покоління до праці – формування у нього почуття самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе.

Трудове виховання відіграє важливу роль в подальшій профорієнтації школяра, сприяє його професійному самовизначенню. Останнім часом ціннісні пріоритети нашого суспільства суттєво змінились. Тепер на передній план вийшло поняття престижності та сплачуваності професії, а не її суспільної цінності. Батьки ж та вчителі часто надають перевагу застарілим методам виховання, що вже не приносять бажаних результатів. Ось чому, на мою думку, дана тема є досить актуальною на сьогодні.

Підбираючи матеріал, я виявила, що матеріал з даної теми переважно застарілий і вже не відповідає дійсному стану речей. Навіть в Інтернеті виявилось обмаль даної інформації. Це свідчить проте, що проблемі трудового виховання в сьогоднішньому суспільстві не приділяється достатньо уваги. Тому для написання курсової роботи я обрала тему “Трудове виховання в розвитку особистості школяра.”

Об’єкт дослідження – процес трудового виховання школярів.

Предмет дослідження – форми і методи трудового виховання особистості на різних вікових етапах вдома та в школі.

Мета дослідження – визначення сутності процесу трудового виховання школярів, виявлення недоліків у його організації та обгрунтування практичних заходів з їх усунення.

Дане дослідження виходить з гіпотези, що ефективність трудового виховання учнів буде забезпечено при умові співпраці сім’ї та школи з врахуванням сучасних життєвих цінностей та пріоритетів.

Відповідно до мети і гіпотези дослідження необхідно було розв’язати такі завдання:

1. Проаналізувати стан трудового виховання учнів різних вікових категорій в сучасних школах.

2. Дослідити вплив сім’ї на процесі трудового виховання учнів.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТРУДОВОГО ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Зміст і завдання трудового виховання.

Трудове виховання – процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно-корисної праці з метою передавання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці, без праці вона деградує. Будь-які спроби уникнути праці призводять до негараздів і для особистості і для суспільства. З цього приводу Ушинський писав: “Якби людина винайшла філософський камінь, то біда була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняє всяку працю людини, то самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство. ”

Високі умови перед людиною ставлять і соціальні умови праці. Адже праця – це не лише предметно-практична діяльність, я й спілкування суб’єкта цієї праці з іншими людьми. В різноманітних дитячих трудових об’єднаннях праця, як правило, носить колективний характер і її здійснення обов’язково пов’язано з включенням школяра в широку та складну систему виробничих, моральних та інших стосунків. Учень має вміти співпрацювати з іншими учнями , підкорятися вимогам керівника, відповідати за результати не лише своєї праці, а й інших, виявляти ініціативу в доведенні справи до кінця. Загалом, він має вміти трудиться разом з іншими, спілкуватися з ними.

Трудове виховання учнів повинно бути спрямоване на виховання психологічної і практичної готовності учнів до праці: сумлінне ставлення до праці, внутрішня потреба працювати на повну силу, ставлення до праці як до необхідності й потреби людини.

У системі виховних справ розв’язуються завдання:

1. усвідомлення мети і завдання праці;

2. виховання мотивів трудової діяльності;

3. формування трудових вмінь і навичок.

Зміст трудового виховання багатоликий. Воно включає в себе всю навчально-виховну роботу школи. У загальному розумінні трудове виховання в загальноосвітній і професійній школі включає в себе навчальну працю з основ наук і трудове виховання, котрі призначені для формування в учнів позитивного ставлення до розумової і фізичної праці й озброєння їх загальними політехнічними знаннями, трудовими уміннями та навичками. Але навчальна праця з основ наук і трудове виховання не обмежуються лише навчальною метою. Спільно з трудовим вихованням вони виступають найважливішою основою морального, розумового, фізичного та естетичного розвитку школярів.

Основою всієї системи трудового виховання є суспільно-корисна праця учнів. Вона включає:

• суспільну роботу – таку діяльність, яка сприяє досягненню мети організації учнівського колективу культурно-масового обслуговування населення;

• самообслуговування;

• виробничу працю – суспільно-корисну трудову діяльність учнів, пов’язану з створенням матеріальних цінностей суспільного використання як в умовах школи, так і в сфері виробництва.

Самообслуговування в школі та сім’ї – це найбільш доступний і повсякденний вид праці. З нього розпочинається виховання у дитини працелюбності, залучення її до все більш складних видів трудової діяльності. Досвід показує, що педагогічно правильна організація цієї праці стає доброю звичкою, не тільки обов’язком, а й потребою школярів.

Привчання дітей до самообслуговування розпочинається в сім’ї. Яким чином організувати цю працю, щоб вона найефективніше сприяла в загальній системі виховання сприяє тому, що праця з самообслуговування вирішенню задач трудового виховання?

Першим етапом трудового виховання є поступове привчання дітей до невеликих та посильних для їхнього віку трудових завдань. В цей період краще привчати дітей до самообслуговування. Наступним етапом є розширення видів праці від самообслуговування до обслуговування сім’ї в цілому. Уже молодший школяр може пришити ґудзик до сорочки молодшого брата чи сестри, випрасувати рушники і т.д. Важливим у трудовому вихованні є і врахування індивідуальних особливостей учнів. Так, фізично ослабленим дітям, не звільняючи їх від праці, слід доручати нескладну роботу, бажано на свіжому повітрі.

Важко дати рекомендації на всі випадки життя. Але вчителям слід пам’ятати, що при використанні праці як засобу виховання головним є те, що потрібно обмірковано ставитись до трудових справ, частіше радитись з колегами, вожатими, класними керівниками.

В організації навчальної праці учнів найважливішою є проблема активізації їх пізнавальної діяльності у процесі виконання трудових завдань. Передовий досвід шкіл країни переконує, що якщо учням доручати окремі, порівняно прості, види виробничої праці, то така праця, як правило, не вимагає від них застосування знань. Але справа докорінно змінюється, якщо перед учнями ставиться комплексна задача.

Не інакше стоїть питання і в побутовій праці. Часто при навчанні шиттю діти годинами метають петлі, не отримуючи при цьому ніякого творчого розвитку. Інтерес до такого навчання у дітей швидко проходить. Але картина різко змінюється, коли перед учнями ставляться задачі творчого характеру.

Суспільно корисна, виробнича праця на благо суспільства – це праця найвпливовіша за своїм виховним впливом на учнів. Крім того, вона найбільш розповсюджена, застосовується як в сільських, так і в міських школах. Різноманітні і форми праці, які отримали назву трудових об’єднань школярів. Вони грають виключно важливу роль не тільки в трудовому, але й розумовому, моральному, естетичному, фізичному, економічному, екологічному вихованні. Не менш важливе значення їх в підготовці учнів до свідомої і творчої участі в суспільному виробництві, а також у професійній орієнтації. Методичні питання організації роботи в трудових об’єднаннях відображено в багатьох навчальних посібниках. В них звертається увага на те, що трудові об’єднання учнів – це перша школа їх самостійного трудового життя, школа виховання високої відповідальності за доручену справу.

Особливості роботи учнівської бригади викликають необхідність надання навчально-виробничих знань з фізики, біології, хімії, математики, що розглядається як найважливіший засіб поєднання навчання з працею.

Другим важливим трудовим об’єднанням є шкільні лісництва, які також досить поширені. Мета їх створення – виховання в учнів позитивного ставлення до праці і природи рідного краю, формування трудових умінь і навичок з охорони, використання і відновлення трудових ресурсів, підготовка до свідомого вибору професії.

Для роботи шкільному лісництву виділяються певні ділянки на території державної зони. На цій території учні виконують такі роботи: посадка і посів лісу, виявлення пошкодження лісу шкідниками і хворобами, збір насіння дерев та кущів тощо. На базі деяких шкільних лісництв організовуються табори праці та відпочинку для учнів.

1.2 Праця і її роль у всебічному розвитку особистості

Значення праці в розвитку особистості загальновизнано. Можливості для цього розвитку містяться уже в самих знаряддях, предметах і результатах праці. В знаряддях праці, крім призначення, втілено пізнання людиною явищ, закони, властивості і умови існування предметів. Умови праці теж повинні бути пізнані людиною. Предмет, знаряддя і умови праці є найбагатшим джерелом знань про істотну частину навколишньої дійсності. ці знання є основною ланкою в світогляді людини. Для успішного здійснення трудової діяльності вимагає участь всієї особистості індивідуума : його психічних процесів, станів і властивостей. За допомогою психічних процесів, наприклад, людина орієнтується в умовах праці, формує ціль, контролює хід діяльності.

Високі вимоги до людини пред'являють соціальні умови праці.

В різноманітних дитячих трудових об'єднаннях праця носить колективний характер і його здійснення пов'язане з включенням школяра в широку і складну систему виробничих, моральних та міжособистісних відносин. Включення учня в колективну працю сприяє засвоєнню ним названих відносин, перетворенню їх із зовнішніх в внутрішні. Це діється під впливом панівних норм поведінки, суспільних поглядів, організації взаємодопомоги і взаємної вимогливості і дії таких соціально-психологічних феноменів, як внутрішньо групова навіюваність, змагання. Важливою похідною цих соціально-психологічних чинників є формування відповідальності за результати праці колективу.

Великі вимоги до людини пред'являють результати праці. Таким чином, вимоги предмету, знарядь, умов і результатів праці є найважливішою умовою розвитку психіки людини в процесі трудової діяльності.

Другою умовою розвитку психіки людини під впливом праці є доцільна діяльність самого суб'єкту. Перетворюючи предмет праці, створюючи суспільно цінні продукти, вона перетворює себе.

Для повного використання можливостей, що розвиває праця, вони повинні доповнюватись діяльністю старших – навчанням і вихованням.

Діяльність вихователя є третьою умовою розвитку психіки в процесі праці.

Беручи участь в колективній праці індивід пізнає не тільки інших, але і себе: хто він є, яку цінність представляє для інших, на що він здатний. Діти, як показали психологічні дослідження, погано знають себе, свої можливості, своє положення в колективі. В наслідок трудової діяльності відбуваються істотні зміни. Передусім змінюється їх відношення до себе, а потім відношення колективу і педагогів. В психології зібрано багато фактів, які показують, що трудова діяльність спонукається тим, на скільки високі її результати. Із цим пов'язане формування таких мотивів як особиста значимість праці, усвідомлення її суспільної значимості.

Праця має велике значення в розвитку здібностей учня. Здібності розвиваються головним чином в умовах провідної діяльності : в дошкільному віці ­­­в грі, в молодшому і середньому шкільних віці - в учінні, в юнацькому - в професійно-трудовій підготовці.

В процесі праці, наприклад, розподіл уваги стає надзвичайно широким, а її переключення швидким.

Велика роль праці в розвитку мислення. В міру оволодіння трудовими навичками розвиваються його нові форми : технічне, практичне, логічне. В процесі праці і спілкування з іншими членами трудового колективу відбувається розвиток почуттів. Включаючись у трудовий процес дитина докорінно змінює своє уявлення про себе і про навколишній світ. Радикальним чином змінюється і самооцінка. В процесі спілкування і оволодінням новими знаннями формується світогляд школяра. Робота в колективі розвиває соціалiзацію особистості дитини Розвиток здібностей, почуттів і мислення робить особистість дитини гармонійно та всебічно розвиненою. Отже, праця є найважливішим чинником, що впливають на розвиток особистості дитини.

1.3 Психологічна готовність до праці

Як і в будь-якій іншій справі, в процесі виховання ще є невикористані резерви. Над їх реалізацією працюють педагогічні колективи, соціологи. Особлива роль в цьому відношенні належить психології. В психологічних знаннях в узагальненому вигляді виділені психологічні закономірності навчання і виховання, формування особистості дитини на різноманітних вікових етапах в умовах різноманітних видів діяльності (гра, навчання, праця), істотні зв'язки в сфері педагогічних і психологічних явищ. Психологічна наука нагромадила немало цінних фактів, використання яких збагачує зміст і організацію трудової і виробничої праці школяра, використовує резерв його особистості, забезпечує в трудовому вихованні систему і тим самим підвищує його виховну цінність.

Про можливості психології у галузі трудового навчання і виховання багато каже перелік проблем ,що вивчаються нею. Назвемо деякі із них. Передусім тут треба виділити проблему головного психологічного "ядра" в трудовій підготовці школярів. Таке "ядро", як показали дослідження Т. В.Кудрявцева, Е. А.Ферапонової і інших психологів, складають формування загальних трудових вмінь інтелектуального характеру, уміння виконати завдання не тільки індивідуально, але і в умовах сумісної праці, розвиток позитивної мотивації праці школярів, їх творчих здібностей і інших якостей особистості, важливих для професійного самовизначення учнів. Оскільки творчість є важливим проявом особистості людини, психологи шукають оптимальні шляхи і засоби заохочення школярів до творчої праці. Особливо важливим в трудовому навчанні учнів є мотиви, що спонукають дітей до праці. Саме з мотивами пов'язане формування відношення до праці, як головної цінності.

Різні психологічні знання використаються в цілях об'єднання психологічно східних трудових цілей і засобів дії, а також засобів навчання і виховання. Педагогу необхідно засвоїти загальні закономірності розвитку особистості.

Особистість формується під впливом виховання, соціалiзацiї і самовиховання.

Особистість - результат взаємодії зовнішніх впливів з внутрішніми умовами індивідуума, до яких відносяться його спрямованість, можливості, характер і інші особисті властивості. Психологи досліджують психологічний зміст трудового виховання, зокрема, формування всебічно розвиненої особистості засобами праці. За якими показникам судить психолог про зміни, що відбуваються в вигляді особистості під впливом праці? Передусім за діями і вчинками людини, за зміною результативності його праці, по відношенню до праці, до свого колективу, по змінам в його потребах, інтересах, самооцінки і вимогах Психіка працюючої людини, особливо його відношення до праці, дуже помітно проявляються в продуктах його діяльності. Як школяр реагує на невдачі і успіхи в праці, на оцінку якості його роботи, коли його особові інтереси стикаються із суспільними. Найбільш поширеними засобами дослідження психологічних проблем трудового виховання є спостереження, експеримент, опитування, тести. За допомогою досліджень вивчаються важливі в будь-якому виді праці риси характеру: уважність, самостійність, охайність і ряд інших. Використає воно також для дослідження взаємовідносин в дитячому колективі. Багатим джерелом психологічних знань є експеримент.

Проте його використання пов'язане великими труднощами, по-перше, зміни в особистості відбуваються поступово, а дослідник не завжди має час. По-друге, зміни в особистості є функцією не одного, а багатьох чинників, діючих в умовах трудового виховання. Внаслідок проведеного експерименту було встановлено, що суспільна мотивація трудової діяльності посилює інтерес дітей до праці.

Іншим різновидом експерименту є розроблена методика самооцінки через порівняння себе із іншими. Результати цього порівняння людині не байдужі: він ними задоволений або не задоволений, заспокоєний або починає турбуватися. Цю методику застосовували для вивчення відношення піддослідного до своїх досягнень в трудовій діяльності, а також для вияву змін в цьому відношенні при переході до інших видів діяльності, наприклад, від навчальної до трудової. Для цього піддослідним пропонувалось порівнювати свої успіхи з успіхами інших учнів. Таким чином, кожний оцінював не тільки інших, але і сам себе. На основі відповідей піддослідного після цього визначаються його рангові місця по самооцінці.

1.4. Роль педагога у процесі трудового виховання

З раннього дитинства дівчатка і хлопчики виховувалися разом. Але дівчаток скоріше і першими заставляли виконувати хатні роботи, якими опікувалася переважно мати. Це і догляд за молодшими дітьми, вишивання, прядіння, в'язання, навчання кулінарії, догляд за квітами, санітарією і гігієною. Хлопців навчали хліборобству, пасічництву, садівництву. З працею пов'язано багато прислів'їв: “Щоб людиною стати - треба працювати”, “У праці краса людини”. З давніх-давен в народі побутувала така думка, що навіть в тяжкому горі праця зцілює, повертає до життя. Українському народові притаманна велика працьовитість. Вважалося, що людина, яка не працює, то може створити злочин “Від неробства до злочину один крок”. І ось зараз, як ніколи, поширена злочинність. Праця була обов'язком і необхідністю кожної людини. Найкращою рахували ту сім'ю, де є працьовиті діти. За вечерею, коли збиралась ціла родина, батько підсумовував, що зроблено протягом дня і давав завдання на наступний день членам сім'ї. Робочий день починався влітку о 4-5 годині. Діти піднімались разом з батьками і разом ішли працювати. Одним із видів трудового виховання було пастушення, через нього проходила переважна більшість селянських дітей. Працелюбність виховувалась в малих дітей на прикладах народної творчості: піснях, колискових, прислів'ях, приказках. “Два півники, два півники горох молотили...” На цій простенькій народній пісні виховувалось не одне покоління. Елементи праці дорослих відображені у різноманітних дитячих іграх. Тут вони відтворюють те, що спостерігають в родинному колі. Діти варять їжу, сіють, продають .Велике значення на сучасному етапі є проведення родинних свят ремесел, трудових свят, проведення народних ігор, зустрічі з народними умільцями. Важливим є вибір професій. Тому змалку потрібно виявляти нахили, обдарованість дітей. Колись нахили і обдарованості дітей відкривали батько й мати. Мати-ткаля прищеплювала дочці любов до цієї праці. Батько - хлібороб - брав хлопчика в поле, вчив сіяти.

Формування особистості в процесі праці відбувається не саме собою, а лише при певній організації праці школярів. Під організацією праці розуміємо його впорядкування, надання йому планомірності. Організація дитячої праці повинна враховувати вікові і індивідуальні особливості дітей і закономірності їх розвитку. В процесі праці здійснюється також естетичне і фізичне виховання. Таку організацію праці покликаний забезпечити педагог. Від нього вимагається бути прикладом, вивчати сильні і слабкі сторони своїх учнів, організовувати діяльність та багато іншого.

Психологічний аспект діяльності педагога при вихованні засобами праці складається у впливі особистим прикладом, в управлінні впливу середовища на особистість, а також управлінні його трудовою діяльністю.

Педагог погоджує зміст і форми праці з педагогічними цілями, направляє трудову діяльність таким чином, щоб вона вимагала від учнів прояву тих чи інших якостей, оцінює ефективність виховних впливів. Роль педагога складається також в допомозі учню підвищити свій авторитет у ровесників. В трудовому навчанні багато учнів домагаються чималих результатів в загальноосвітніх предметах. В зв'язку з цим у дитини виникає потреба в освідченні. Якщо він домагається підвищення свого авторитету, отже його активність підвищується і в інших видах діяльності. І одна з головних завдань педагога - сформувати і скерувати цю активність.

РОЗДІЛ 2. ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ШУКОЛЯРА НА РІЗНИХ ВІКОВИХ ЕТАПАХ

2.1 Трудове виховання молодшого школяра

Важливий момент в переході дитини з дошкільного в молодший шкільний вік – наступність в її трудовому вихованні. Найважливіше придбання цього віку – зміна соціального статусу дитини. Вана стає учнем, починає займатись новою, систематичною, обов’язковою працею. З вступом дитини до школи змінюється і її положення в сім’ї. У неї з’являються нові права і обов’язки – їй відводять місце для занять, час для виконання домашніх завдань, дістають безліч шкільних атрибутів – одяг, портфель, письмовий стіл… Дорослі тепер більше рахуються з новим життям маленького члена сім’ї. Часом першокласники починають вигідно використовувати своє положення, диктувати сім’ї такий спосіб життя, в центрі якого знаходяться вони самі.

При входженні в нове життя у вчорашнього дошкільника виробляються звички нового режиму, спілкування з однолітками (особливо це важливо для тих, хто не відвідував дитячий садок). Довільність, тобто навмисність дій молодшого школяра, – одне з новоутворень цього періоду дитинства. Дитина здатна вже сама без нагляду та стимуляції примусити себе сісти за уроки, відклавши в бік цікаву гру, відмовившись від запрошення погратись на вулиці.

Учбова діяльність вимагає вдосконалення контролю та самоконтролю. У дошкільника лише дорослий оцінював, чи гарно виконана та чи інша робота. Молодший школяр має сам контролювати та оцінювати свою діяльність – помічати власні помилки, виправляти їх. Добре для початку пропонувати учню самому оцінити, чи добре він виконав домашнє завдання, чи акуратно зробив аплікацію… Поступово у учня виробляється звичка контролювати хід будь-якої своєї роботи, вміння критично себе оцінювати. Наявність такого вміння – важливий показник правильного розвитку молодшого школяра. В ході учбової і трудової діяльності дітям часто доводиться вмотивовувати справедливість своїх висловлювань. Необхідність висловлювати власні роздуми передбачає вміння критично бачити і оцінювати власні дії, співвідносити їх з задумом.

Отже, молодший школяр – це дитина, що значну частину часу займається не стільки цікавою особисто для себе, скільки суспільно корисною працею – навчанням. Якщо дошкільник володів в основному конкретними уявленнями про оточуюче середовище, то молодший учень опановує систему наукових понять. Розширюється коло його інтересів, зростає пізнавальна активність. Діяльність дитини все частіше відбувається за раніше придуманим планом: на приклад, дитина планує спочатку приготувати уроки, потім допомогти мамі готувати вечерю.

Важливо, щоб діти 8-10 років вміли поважати людей праці, трудівників, бережно ставились до результатів їх діяльності.

Звичайно, доки дитині десять чи менше років рано говорити про дорослість. Але не можна вчити дитину праці лише в ігровій формі. Адже праця і гра – два абсолютно різні види діяльності. Праця передбачає наявність в завданні певної складності, обов’язковість досягнення кінцевої мети – трудова діяльність завершується матеріальним результатом. В грі ж дитину приваблює не кінцевий продукт (частіше всього його немає), а сам процес. Тому дитина повинна чітко розуміти, що трудова діяльність – це серйозне, а не розважальне заняття. Тому не варто в такий спосіб штучно підтримувати в дитині почуття дитячості. Краще підтримувати в ньому природне прагнення до праці. Дитина розуміє: вона росте, на очах у всіх стає сильнішою, розумнішою, близькі люди радіють цьому, пишаються тим, що тепер маленькому члену сім’ї можна довірити багато чого в домі. Праця завжди була і залишається своєрідним загартуванням дитини, в ній гартуються вольові якості особистості.

Як відомо, найбільш виховний вплив має не труд-робота, а труд-піклування. Ось чому важливо, щоб поряд з самообслуговуванням в життя дитини входило піклування про оточуючих людей – спочатку знайомих і рідних, а потім і чужих. Тут функцію вихователя виконує побутова праця. Її значення для дитини досить суттєве. З допомогою побутової праці дитина залучається до справжньої “дорослої” роботи, відволікається від власної особи і на ділі проявляє свою турботу про інших. Однак, незважаючи на це, батьки часто прагнуть відгородити дитину від роботи по дому, що характерно для більшості сімей. Цим в першу чергу і пояснюється те, що в багатьох сім’ях діти 9-10 років не приймають участі в систематичній побутовій праці. В них не формуються трудові навички, потреба в праці, почуття обов’язку перед сім’єю. Так поступово дитина перетворюється на ледаря.

Поважати домашній труд дитина навчиться лише в тому випадку, якщо цей труд поважатимуть батьки. Варто не лише включати дитину в домашню роботу, а й обгрунтовувати її необхідність, знаходити можливості зробити її більш привабливою, творчою, різноманітною. Корисно вносити домашню роботу елементи гри, але не варто замінювати труд грою. Нехай відчуття серйозності, важливості, обов’язковості праці залишається, але при цьому буде цікаво, а якщо можливо, то й весело. Існує чимало способів перетворення домашньої праці в задоволення. Відомо, на приклад, що стихія дітей молодшого шкільного віку – це рух. Одна й та ж сама робота може здатися їм нудною чи, навпаки, веселою, в залежності від способу її організації. Використайте будь-який годинник: наручний, настінний, пісочний і запропонуйте дитині за певний час прибрати з столу книги, пришити ґудзик, пропилососити килим … Маленькому школяру корисно мати якесь постійне доручення, яке б він постійно виконував: це може бути догляд за квітами, домашніми тваринами, покупка хліба тощо.

Організовуючи домашній труд, слід мати на увазі, що постійна праця при відсутності інтелектуального змісту швидко набридає не лише дитині, а й дорослому. Тому потрібно знаходити можливість протягом фізичної праці не забувати про інтелектуальний розвиток дитини. Розвивати її розум, увагу, сприйняття, пам’ять. Це, по-перше, зробить домашній труд більш привабливим, а по-друге, буде сприяти загальному розвитку дітей. При виконанні побутової праці дитині потрібно надавати певну самостійність, адже не зробивши власних помилок, ще ніхто не навчився все робити правильно.

Праця вносить зміст і порядок в життя дитини. Існує прямий зв’язок між якісно виконаною роботою, в тому числі і домашньою, і дружним життя сім’ї. Саме в дружних сім’ях праця звична для всіх, для них характерна постійна творчість, в таких сім’ях кожен член родини вважає себе господарем. Помічено, що дитина краще засвоює навички домашньої праці, якщо вважає, що вона все робить добре, ніж навпаки. Тому дім і сім’я мають бути місцем, де зігріваються серця.

2.2 Трудове виховання підлітка.

Трудове виховання підлітка – одна з основних складових у формуванні особистості нової людини. Молодь у підлітковому віці вже має основні передумови для праці і в фізичному, і в духовному своєму розвитку.

В.О.Сухомлинський підкреслює, що визначальною рисою підлітка є його активність. Це вже не активність дитини, молодшого школяра, діяльність якого спонукається найбільше емоційним ставленням до навколишнього світу і часто має імпульсивний характер. Це активність людини, яка починає усвідомлювати своє місце в суспільному житті, свою роль у житті інших людей. Свою активність підліток виявляє у різних видах діяльності, у навчанні, спортивних іграх, суспільно-корисній праці.

У підлітковому віці зростає роль праці в житті учнів, розширюється їхня участь у продуктивній трудовій діяльності і поза нею. Підлітки здатні вже до відносно тривалої систематичної праці, усвідомлюють її суспільне значення, прагнуть до її результативності. Суспільно корисна праця, результативність якої оцінюють дорослі, стає для них особливо привабливою. Характерним для підлітків є потяг до того виду праці, що виконують дорослі.

Підлітків приваблює така праця, в якій вони можуть виявити певну ініціативу і творчість, свою працьовитість, вступити в суспільні зв’язки з іншими людьми, домагатися кращих результатів, змагатися з іншими. Потреба в праці, любов до неї успішно формуються тоді, коли праця пов’язана з навчанням і водночас має суспільно корисний характер, усвідомлюваний учнями, коли школярі психологічно готові до неї, коли вони оволодівають трудовими уміннями і навичками, виявляють ініціативність і творчість, коли праця має колективний характер.

Дехто вважає, що найкращим засобом виховання молоді є фізична праця. В.О.Сухомлинський заперечує такий погляд, називає його примітивним, спрощеним уявленням про діяльність. Він пише так: “ По-перше, нерозумне “завантаження” може стати перевантаженням, що дуже шкідливо для організму підлітка, що розвивається. По-друге, фізична праця не має вирішального значення в духовному житті людини, тим більше, особистості, яка тільки-но формується, розвивається, якщо ця праця не є засобом загартування духовних сил. Більше того, якщо фізична праця забирає весь час і сили людини, її духовне життя стає убогим і безперспективним. Фізична праця позначається на моральному обличчі виховання, на його духовному розвитку лише за тих умов, коли вона входить органічною складовою частиною в його інтелектуальну та емоційну діяльність.” В.О.Сухомлинський правильно підкреслює, що праця підлітка стає глибоко виховною тоді, коли бона має багату духовну основу і дає йому почуття повноти, насиченості духовного життя. За такої умови підліток може виконати значно більшу за обсягом фізичну роботу, ніж звичайно.

У формуванні любові до праці й працьовитості важливе місце посідає мотивація трудових дій. Основним повинно бути ставлення до праці як до найпершої життєвої потреби, як до джерела радості і задоволення.

А.С.Макаренко у творі “Прапори на баштах” розповідає, як заохочував свого вихованця до праці вчитель Захаров. Бажаючи викликати у Ігоря Чернявіна свідоме ставлення і пошану до праці, вчитель підкреслював, що робота складна, що зачистити 160 ніжок до крісел за чотири години – це великий і важкий труд, який вимагає волі, терпіння, наполегливості, благородства душі. Захаров не приховував, що від роботи болітимуть руки і плечі, але замовлення треба обов’язково виконати.

Учні підліткового віку люблять працювати в колективі, зокрема разом з дорослими. Це дисциплінує підлітка, вчить витривалості, організованості, привчає контролювати себе за вимогами колективу, орієнтуватися на кращі зразки праці старших.

У трудовому вихованні підлітків слід обов’язково враховувати їх індивідуальні особливості. В.О. Сухомлинський завжди виходив з того, що людина неповторна і ця неповторність найбільше виявляється у підлітковому віці. Одна людина виявляє нахил до технічної творчості, інша - до–вирощування рослин, хтось віддає вільний час догляду за тваринами. Але за всіх цих умов праця приваблює підлітків тоді, коли вона не одноманітна, коли людина дійсно знаходить свою улюблену справу. Така праця, захоплюючи її спонукає до подолання труднощів, викликає старанність у виконанні справи, у доведенні її до кінця.

Індивідуальні відмінності проявляються і втому, що одні підлітки схильні переоцінювати свої якості і можливості, а інші – недооцінювати. Першим властива хвалькуватість, другим – скромність, вимогливість до себе.

У добре організованій і керованій праці підлітків зміцнюється і психологічна готовність до неї, випробовуються сили, здібності, відбувається професійне самовизначення. Підлітки мають нагоду аналізувати свої досягнення та труднощі, з’ясовувати причини. Старші підлітки схильні оцінювати свої особисті якості з погляду вимог, які ставить до людини та чи інша професія.

Праця підлітків потребує особливої уваги сім’ї і школи. Поєднання розумової праці з фізичною – необхідна умова всебічного розвитку людини.

2.3. Взаємозв’язок школи та сім’ї в профорієнтації старшокласників

Школа, сім’я і суспільство формують дитину як майбутнього активного члена суспільства. Більш того, особистість дитини формується під впливом суспільних відносин, безпосередньо в яких проходить його життя і діяльність. На рівень трудової підготовки дітей значний вплив мають умови сімейного виховання.

Проблемі трудового виховання дітей в сім’ї багато уваги приділяв видатний педагог А. С. Макаренко. В статті “Виховання в труді” він детально аналізує зміст і значення трудового виховання в сем’ї: “Перше, про що мають пам’ятати батьки, це наступне. Ваша дитина буде членом трудового колективу, отже її значення в цьому суспільстві буде залежати від того, наскільки він буде здатний приймати участь в суспільній праці, наскільки вона буде підготована до цього. А від цього буде залежати і її благоустрій, і матеріальний рівень її життя”.

В рамках сім’ї неможливо дати дитині таке трудове виховання, яке зазвичай називають кваліфікацією. Кваліфікацію молоді люди отримують на заводі, в школі, в вищих навчальних закладах, на курсах. Але батьки не повинні думати, що сімейне виховання ніяк не впливає на отримання кваліфікації. Навпаки, саме сімейне виховання має головне значення для майбутньої кваліфікації людини. А. С. Макаренко писав: “Та дитина, яка отримала в сім’ї правильне трудове виховання, в подальшому, з більшим успіхом буде набувати кваліфікаційної підготовки”.

Ідеї, виражені видатним педагогом, актуальні і в на сьогодні. Трудове виховання в сім’ї має починатися в ранньому віці і носити ігровий характер. З віком трудові доручення повинні ускладнюватись і відокремлюватись від гри. Однак не можна завантажувати дитину великою кількістю роботи. Праця дітей має бути посильною. Систематично, терпляче, враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини, батьки мають привчати її як до фізичної, так і до розумової праці.

Часто трапляється, що задоволеність батьків своєю професією може стати достатнім стимулом для дітей для бажання ознайомитись з нею, а в подальшому і обрати її. Тому батьки повинні частіше розповідати дітям про свою роботу і її суспільне значення. Водночас неприпустимо, щоб батьки зловживали своїми суб’єктивними ставленнями до деяких професій і передавали його дітям. Тобто батьки покликані допомогти дітям краще розібратися в їх схильностях і можливостях і визначити їх професійний і життєвий шлях.

Важливою ланкою в системі профорієнтації учнів є робота школи з батьками. Практика показує, що батьки зазвичай приймають активну участь в визначенні життєвих і професійних планів своїх дітей. Разом з тим питанням вибору професії і визначення шляхів отримання освіти являють складну задачу як для самих учнів, так і для їх батьків. Поради останніх часто не відповідають реальним потребам різноманітних областей народного господарства в кадрах. Не зажди батьки знають і об’єктивно оцінюють інтереси і здібності дітей. Бажання батьків і професійні наміри школярів в багатьох випадках не співпадають. Все це викликає необхідність організації спеціальної роботи з батьками, спрямованої на надання допомоги сім’ї в підготовці дітей до праці і вибору професії. При проведенні профорієнтаційної роботи постає питання про престижність професій серед самих батьків, які часто набувають другорядних значень. В задачі сім’ї також входить попередження випадкового вибору професії підлітком, коли професія вибирається без врахування особливостей і здібностей дитини. Як відомо, в випадковому виборі професії в значній мірі закладені причини текучості кадрів на виробництвах через незадоволеність людини своєю професією і роботою.

Таким чином, участь сім’ї, як соціального і виховного інституту, підкреслює подвійність профорієнтації – як проблеми суспільної і педагогічної.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ СІМ’Ї НА ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ НА РІЗНИХ ВІКОВИХ ЕТАПАХ.

Звичайно, в школі приділяється увага трудовому вихованню. Воно здійснюється і в процесі вивчення основ наук та трудового навчання, в організації різноманітної позакласної діяльності та суспільно-корисної праці учнів з врахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей. Але трудове виховання, як і будь-яке інше, розпочинається в сім’ї. Вже в ранньому дошкільному віці дитина має певні трудові доручення. В більшості випадків вона виконує їх з радістю – прагне допомогти дорослим, все робити, як вони. Те, що робить маля, ще важко назвати допомогою, але ставлення батьків до дитячої праці має спонукати, заохочувати дитину до діяльності. Дитина дорослішає, і знову ж таки батьки, можливо з допомогою вчителів, привчають дитину до розумової праці, допомагають визначитись у профорієнтації.

З метою дослідити методи трудового виховання дітей в сім’ї я провела анкетування батьків, чиї діти навчаються у 6 та 11 класах. Для дослідження я вибрала саме ці класи, оскільки, перебуваючи на практиці, я викладала і в 6, і в 11 класах, добре знала цих учнів; а з бесіди з класними керівниками дізналася про умови виховання цих дітей в сім’ї.

Отже, з бесід з батьками та вчителями, а також з результатів анкетування батьків, я зробила висновок, що мета і методи трудового виховання учнів дуже різноманітні.

Більшість прагнуть виховати гармонійно-розвинену особистість, здатну співчувати і допомагати іншим. Такі батьки заохочують допомогу учнів не лише вдома, а й працю на присадибному шкільному господарстві, на полях, де учні нашої сільської школи працюють класами. Деякі ж – категорично проти. “Нехай краще вдома допомагає або відпочине”, - заявляють батьки вчителеві, не думаючи про те, що наслідки такого виховання вони рано чи пізно відчують на собі. Більшість таких дітей і вдома не охоче виконують трудові доручення, не проявляють ініціативу у допомозі батькам. І потім мама дивується, що сусідська молодша дівчинка самостійно прибирає квартиру, а її майже доросла донька не підтримує чистоту у власній кімнаті.

Методи виховання учнів удома теж дуже різноманітні. Дехто, жаліючи дітей , всю роботу вдома робить сам. Такі діти, як правило, і не цікавляться роботою батьків, швидко звикаючи до того, що їм все дається без жодних зусиль. Не усвідомлюють сутності професії батьків, не знають їх трудових обов’язків.

Дехто “купує” дитячу працю, встановлюючи своєрідні тарифи на різні види роботи. Дитина з гордістю розповідає однокласникам про те, як заробляє вдома гроші: прибирання квартири коштує 5 грн., похід до магазину за продуктами – 3 грн., 2 год. праці на огороді –7 грн. і т.д. Дитина швидко звикає до цього: тепер вона робитиме щось не тоді, коли треба чи попросять, а коли заплатять. Батько переконаний, що він виховує дитину правильно, забуваючи, що не все можна купити за гроші.

Деякі батьки переконані, що виховувати працьовитість у дитини необхідно більш жорсткими методами, часто використовуючи примус та покарання за невиконання доручення чи поганий результат. Батьки не заперечують, що в цьому випадку, мотивами трудових зусиль їх дітей є покарання за неслухняність чи прагнення отримати похвалу.

Перелік таких методів можна продовжити. Хтось використовує працю лише як засіб покарання, хтось надмірно завантажує дитину роботою, викликаючи відразу до праці, і т.д…

Найбільш правильно, на мою думку, роблять батьки, які виховують у дітей ставлення до праці своїм особистим прикладом. Працюючи разом з батьками, дитина усвідомлює себе повноцінним членом сім’ї, розуміє значущість праці, необхідність допомоги батькам. Такі діти в основному працюють за власною ініціативою, мають постійні трудові обов’язки, виконують їх без нагадувань; мотивами їх праці є щире бажання допомогти батькам. Праця в сім’ї сприяє її зміцненню, покращенню стосунків між членами сім’ї, вихованню моральних та етичних якостей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Иващенко Ф.И. Труд и развитие личности Школьника: книга для учителя – М.: Просвещение, 1987. – 94 с.

2. Кононко Е.Л. Трудовое воспитание детей в семье. – К.: Рад. шк., 1988. – 128 с.

3. Проколієнко Л.М., Ніколенко Д.Ф. Сімейне виховання. Підлітки. – К. : Рад. Школа., 1981. – 142 с.

4. Барна М.М. , Гриза Л.С. Інформаційно-методичні матеріали для організації роботи з батьками. Методичний порадник на допомогу класним керівникам 5-11 класів. Львів: ЛОІППО. – 2002. – 84 с.

5. Анатолий Лось. Как воспитать трудового человека. // Народное образование. – 2002. - №10. – С. 202 – 207.

6. Надія Дупак. Передумови виховання в учнів культури праці. //Рідна школа. – 2003. - №2. – С. 28 – 31.

7. Б. Козельчук. Учить жизни. Готовить к труду. Опыт создания системы жизненного самоопределения школьников.

8. Макаренко А.С. Виховання в праці. Твори: У 7-и т. – Т.4. – С. 388 – 389