Міністерство освіти і науки України

Коломийський педагогічний коледж

Прикарпатського університету

імені Василя Стефаника

курсова робота

Фольклор як засіб морально-етичного виховання молодших школярів

Педагогіка

Студента IV курсу групи П1

Карпенюка Миколи Петровича

Керівник: Ходак Михайло Михайлович

Коломия 2001

ПЛАН

1. ВІДОМІ ПЕДАГОГИ ПРО ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ.

2. ВИХОВНІ МОЖЛИВОСТІ ФОЛЬКЛОРУ.

3. МОРАЛЬНО-ЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ФОЛЬКЛОРУ.

Вступ

Правильне й усебічне уявлення про традиційну народну культуру можна набути, глибоко ознайомившись з широкими колом фольклорних явищ, які протягом століть становили саму суть і єство культурного буття українського народу. Навіть з появою і розвитком в Україні професійних мистецьких форм фольклор залишився важливим засобом задоволення культурних потреб. Звуження сфери функціонування фольклору – історично закономірний процес, однак у різних культурних традиціях його інтенсивність і динаміка неоднакові. Переважна більшість сучасних цивілізованих націй майже втратила живу традиційну народну культуру, в Україні ж цей процес не набував ще катастрофічних форм, хоча й зазнав через відомі історичні обставини невідшкодованих втрат. Проте, якщо ознайомлення з фольклором у традиційному середовищі навіть ще півстоліття тому відбувалося природним шляхом безпосереднього спілкування поколінь, нині воно дедалі частіше здійснюється через посередництво друкованого слова.

Фольклор – явище динамічне, і кожна історична епоха відрізняється від попередніх та наступних характером репертуару і певною мірою жанровим складом; тому лише “застигла” форма книжки може водночас продемонструвати широкий спектр фольклорних явищ, надбаних народом протягом тривалого історичного шляху.

Естетична принадність фольклору зумовлена багатьма чинниками. У пісні та думі це поєднання мелодії, слова й таланту співака, у казці нас вабить не лише захоплюючий сюжет, майстерність оповідача, а й своєрідна мовно-стилістична виразність живого усного тексту. При публікації будь-якого фольклорного твору відбувається своєрідний “переклад” його з однієї художньої мови на іншу. І тут неможливо уникнути досить значних втрат, пов’язаних передусім з відсутністю способів адекватної передачі усного тексту, рис, яких він набуває в устах талановитого виконавця. Кожен з них живе у певному мовному середовищі: мова полтавців, наприклад, відмінна від мови галичан. Хоча всіх нас об’єднує унормована літературна мова, якою переважно послуговується професіональна література, кожний регіон України має свою говірку, що значною мірою позначається на мові фольклорних творів, які там побутують. Через це та сама пісня, а ще більшою мірою казка, записані на різних теренах України, набувають і мовної своєрідності. Збереження їх зумовлене бажанням донести до читача, бодай частково, своєрідність естетичної природи фольклорного твору, а не формальним прагненням до точності.

Так само синтаксис, зокрема прозовий, має відмінності від пунктуаційних норм. У цьому разі, проте, досить лише прочитати твір уголос, щоб повернути йому істинне звучання і переконатися в правомірності несподіваних, на перший погляд, знаків.

При друкуванні фольклорних творів важко віднайти достатні підстави для уніфікації мови казок Карпатського регіону, що несуть на собі відчутні впливи польської . угорської, румунської, німецької та інших мов (пов’язаних з історичною долею цього краю), мови казок Полісся, де своєрідно сходяться говірки українські, російські та білоруські, чи мови фольклорних творів Лівобережжя, Сходу та Півдня України, яка теж не зажди є тотожною нормативні.

I. Відомі педагоги про зміст та завдання морально-етичного виховання

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання – виховна діяльність школи і сім’ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Результати морального виховання характеризуються такими поняттями: мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість.

Мораль – система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах.

Моральність – одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.

Моральні переконання – пережиті та узагальненні моральні принципи, норми.

Моральні почуття – запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.

Моральні звички – корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Моральна спрямованість – стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Методологічною засадою морального виховання є етика.

Етика – наука по мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

На сучасному етапі розрізняють дві етичні (моральні) системи. Перша – домінує в Західній Європі та Америці. Згідно з нею, заради досягнень навіть “великого добра” не можна допускати “мале зло” (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для прихильників другої (вона, зокрема, є панівною на пострадянських теренах) поєднання добра і зла цілком прийнятне.

У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси. Виховання учнів, на думку О. Вишневського, має забезпечити формування в них такої наведеної вище системи моральних цінностей.

Абсолютно вічні цінності – загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).

Національні цінності – є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам’ять тощо.

Громадські цінності – ґрунтуються на визнанні на визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи людини, обов’язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні цінності – моральні основи життя сім’ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам’ять про предків та ін.

Моральні стосунки в сім’ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов’язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постій ніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей.

Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визнають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін.

Зміст морального виховання учнів зумовлений потребами і вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівень його моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в школі – формування національної свідомості ц самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов’язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.

Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім’я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури, відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення учнів до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизні, оволодівати військовими знаннями, а також вивчити бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил.

Наголошуючи на важливості формування почуття національного в людині, К. Ушинський писав: “Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народність. Як немає людина без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переконання, сприйняття тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань. У лиходія, в якого погасли всі благородні людські почуття, може ще дошукатися іскра любові до батьківщини: поля батьківщини, її мова, її перекази із життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади ненависті до батьківщини, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!”

Вихователь повинен чітко бачити сам процес становлення національної свідомості дитини та глибоко розуміти зміст ключових понять (“національний”, “патріотизм”, “націоналізм”, “громадянськість” тощо).

У розвитку національної свідомості дитини (і зрілою людиною) О.Вишневський виділяє щонайменше три етапи, які накладають на цю свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст: етнічне самоусвідомлення, національно-політичне самоусвідомлення, громадсько-державне самоусвіомлн.

Великі можливості для формування національної самосвідомості закладені в неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до батьків, до рідної мови, рівність у коханні. Дружбі, побратимство, готовність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки. Бабусі; непохитну рівність ідеям, принципам народної моралі та духовності; відстоювати повної свободи і незалежності особистості, народу, держави; турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі; прагнення робити пожертви на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів; цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму, вміння завжди і всюди чинити благородно, виявляти інші чесноти.

Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря. Народний календар – це система історичних дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які відзначаються протягом року; це енциклопедія знань прожиття людей, їх побут, спосіб життя, виховну мораль, природні явища.

Після здобуття Україною незалежності в житті і побуті народу входять нові знаменні дати і урочистості. Є в народному календарі дати, пов’язані з релігійними святами. Складовою народного календаря – родинний календар, який охоплює важливі дати, віхи життя сім’ї, кожного її члена.

Тематика виховних заходів, які проводять нині в школах, свідчить про те, що виховання повертається до національних джерел.

Той, хто вміє виховати порядну, чесну людину, здавна вважається найкращим майстром на землі – таку думку стверджує народна мудрість.

В українській казці “Хто найкращий майстер на землі” розповідається, що в одному селі жінки вирішили показати свою майстерність. Домовилися, що в неділю всі прийдуть на сільський майдані кожен принесе найкраще з того, що вона зробила своїми руками.

У призначений день усі жінки прийшли на майдан і принесли безліч дивовижних речей. У тих, кому громада доручила назвати найкращих майстринь, очі розбіглися: тут були і гаптовані золотом і сріблом шовкові покривала, і тонкі мережані занавіски з вив’язаними на них дивними птахами, і вишиті рушники, і чудові скатерки, і одяг.

Але переможницею стала дружина бідняка Марія. Вона е принесла ні вишиванок, ні мережив хоч усе вміла чудово робити. Ця жінка прийшла зі своїм п’ятирічним сином Петрусем, який приніс жайворонка, якого він вирізав з дерева. Приклав Петрусь жайворонка до губів – заспівала, защебетала пташка, як жива. Всі завмерли на майдані, всіх зачарувала пісня, і раптом у блакитному небі заспівав справжній жайворонок, якого привабив спів на землі.

“Хто творить розумну і добру людину, - найкращий майстер”, - таке було рішення найстарших.

У народній педагогіці високо цінується правильне виховання. Так, у “Казці про бідного чоловіка і його синів” розповідається, як три сини пішли на заробітки. Старший син приніс додому золото, середній – гроші, а найменший здобув знання і став найщасливіший.

Отже, вплив виховного чинника на формування особистості настільки великий, що врешті-решт визначає навіть долю людини. Усе це говорить про те, що народна педагогіка виробила свою унікальну виховну систему.

У практичній роботі з морального виховання на педагогічний колектив вбачає насамперед формування ідейної серцевини особистості – громадянських поглядів, переконань, почуттів поведінки, вчинків, єдності слова і діла.

Моральне виховання починається з перших кроків свідомого життя дитини. Саме в молодому віці, коли душа дуже піддатлива до емоційних впливів, ми розкриваємо перед дітьми загальнолюдські норми моральності, вчимо їх азбуки моралі. Загальнолюдську азбуку моральності ми прагнемо одухотворити громадянською активністю і самодіяльністю.

Засвоєння молодою людиною загальнолюдських норм моралі ми вважаємо дуже важливим етапом формування моральної культури особистості. Привчаючи дітей додержувати азбучних істин моралі, ми добиваємося того, щоб кожна дитина могла щасливо жити і працювати, виховувати в ній перші громадянські спонукання, першу турботу про інтереси колективу, суспільства. У зв’язку з цим важливе значення має єдність роз’яснення, повчання, переконання, спонукання до діяльності.

Які саме загальнолюдські норми моральності ми розкриваємо перед дітьми як азбуку моральної культури, як початкову школу громадянськості?

Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй твої вчинки, запитуй сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре.

Дитяче серце надто чутливе до прищеплювання цих думок, дитяча душа глибоко переживає радість здійснення добра для людей. Якщо таке моральне навчання підкріплюють добрими настановами, спонукання до добрих справ для людей, у серці з малих років утверджуються внутрішні духовні сили, що обмежують бажання і вередування. А це дуже важливо для формування громадської порядності.

Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають щастя дитинства. Плати їм за це добром.

Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити. Народ вчить: хто не працює, той не їсть. Назавжди запам’ятай цю заповідь. Нероба, дармоїд – це трутень, що пожирає мед працю витих бджіл. Навчання – твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу.

Зрозуміти ту істину, що життя без праці неможливе, дитина може лише тоді, коли вона живе в колективі радощами праці, а ці радощі ні з чим не зрівнянні. Напружуючи свої сили, людина робить не те, що їй хочеться, а те, що треба, і зрештою, переживаючи радість за зроблене для людей, хоче робити те, що треба для загального добра. Вже в сім-вісім років діти в нас закладають маленькі сади і виноградники, перетворюючи пустирі в квітучі куточки. Ми добиваємося, щоб у 12-13 років підлітки вже бачили сад, створений їхніми руками, - ось де джерело радості праці.

Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним. Допомагай товаришу у біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай та шануй матір і батька – вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею.

Утвердити в кожній людині доброту, сердечність, чуйність, готовність прийти іншому на допомогу, чутливість до всього живого і красивого – елементарна, азбучна істина шкільного виховання, з цієї істини починається школа. Безсердечність породжує байдужість , байдужість породжує себелюбність, а себелюбність – джерело жорстокості. Щоб запобігти безсердечності, ми виховуємо дітей у дусі сердечної турботи, тривоги неспокою про живе і красиве – про росли, про квіти, про птахів, про тварин.

Дитина повинна відчувати, що в кожній людині є серце, яке треба берегти, що завдати їй болю – велике лихо. Нехай дитяче серце хвилюється за долю живого і красивого; йому тоді буде чуже розбещене почуття солодкого задоволення від думки, що чиєсь серце страждає через нього.

Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство.

Ми вбачаємо важливе завдання у виховання громадянської непримиренності, активності в боротьбі із злом, неправдою. Не можна допускати, щоб діти мочки дивилися на марнотратство, лінощі, недбайливість, нелюдськість. Та оскільки носіями зла часто бувають дорослі, у виховній роботі в цьому напрямі потрібний великий такт, вдумливість.

Завдання школи – на основі моральних цінностей, створених, здобутих, завойованих старшими поколіннями, створювати реальні моральні, високоідейні, громадянські відносини в колективі. Моральні цінності повинні стати особистим духовним багатством кожного вихованця. Цього досягають за умови, коли моральна ідея, розкрита перед розумом і серцем вихованця в яскравому образі, пробуджує в нього глибокі морально-етичні почуття.

Моральні, громадянські ідейні цінності – не минущий і нічим не замінний засіб виховання. Водночас виховання на громадянських, духовних цінностях – дуже дійовим засобом самовиховання юнацтва. Осягають громадську мужність, обов’язком перед Батьківщиною, юний громадянин вчиться міряти себе вищою міркою моральної гідності. Він немов бачить себе очима суспільства, вдумливо й вимогливо аналізує свої вчинки, свою поведінку. Проте ефективність цього засобу цілком залежить від того, як думки і почуття юнацтва пов’язуються з активною діяльністю, на якій громадянській ниві людина розкриваються як патріот.

К. Д. Ушинський вважав головним завданням школи виховання в учнів високих почуттів любові й відданості народові. Великого значення в зв’язку з цим він надавав вивченню історії – історія народу, його життя і боротьби в минулому й тепер, вивченню рідної мови, літератури і особливо фольклору. Ушинський писав, що з вуст трудового народу “ллється чудова народна пісня, з якої черпають своє натхнення і поет, і художник, і музикант; чується влучне, глибоке слово, в яке, за допомогою науки і дуже розвиненої думки, вдумуються філолог та філософ і дивуються глибині і істині цього слова...”

Зміст оповідань, віршів, статейок і прислів’їв, уміщених у підручниках Ушинського, відображає героїчну історію і трудове життя народу. Підкреслюючи значення народних прислів’їв, Ушинський писав: “ За змістом наші прислів’я важливі для початкового навчання тим, що в них, як у дзеркалі, відбилося народне життя з усіма своїми мальовничими особливостями, можливо, нічим не можна так ввести дитину в розуміння народного життя, як пояснювати їй значення народних прислів’їв. У них відбилися всі сторони життя народу”.

К. Д. Ушинський прагнув утвердити в школі принципи гуманного виховання. Він писав: “Виховання повинне просвітити свідомість людини, щоб перед її очима лежала чітка дорога добра. Ушинський не раз указував на необхідність такої постанови навчання і виховання, щоб із самого початку розвинути в дітей почуття безкорисливості, скромності й гуманне ставлення до особистості людини, не зважаючи на расу й національність. Одним з головних завдань гуманного виховання, на думку Ушинського, є розвиток у людини високих моральних якостей – чесності, справедливості, правдивості, щирості.

Особливо великого значення в справі виховання К. Д. Ушинський надавав праці. Основними засобами виховання працьовитості він вважав активність дітей у навчальній роботі, участь їх у продуктивній праці, а також виконання ними посильної роботи, пов’язаної з домашнім побутом. Усі ці види праці повинні об’єднати завдання: виховати і вдосконалити в дітей прагнення до діяльності, не допускаючи неробства, оскільки “неробство – мати всіх вад”. У процесі навчально-трудової діяльності в учнів мають бути виховані дисциплінованість, почуття відповідальності за виконання своєї справи, тверда воля і характер.

Багато цінних думок висловив К. Д. Ушинський з питань методики морального виховання. Вказуючи на необхідність виховувати свідому дисципліну, він різко критикував сучасну йому школу, в якій “дисципліна спиралася на найбільш проти природну основу – на страх до вчителя, який роздає нагороди і покарання”. “Цей страх, - писав Ушинський, - змушував дітей не тільки до невластивого, а й шкідливого для них положення: до нерухомості, класної нудьги і лицемірства.

Усе шкільне навчання і все шкільне життя, зауважував педагог, мають бити пройняті розумним і моральним началом. “У школі повинні панувати серйозність, що допускає жарт, але не перетворює всієї справи в жарт, ласкавість без нудотності, справедливість без причетності, доброти без слабості, порядок без педантизму і, головне, постійна розумна діяльність. Тоді добрі почуття й прагнення самі собою розів’ються в дітей, а початки поганих схильностей, набуті, можливо, раніше, потроху зглядяться”.

II. Виховні можливості фольклору

Казка – улюблений жанр дітвори. Але чи всі знають, що прийшла вона до дітей із світу дорослих, як і пісні-ігри, прислів’я і приказки, загадки?

Прийшла завдяки яскравій поетичності мови, її милозвучності. Ігровому характерові, відбиті у ній наявній мудрості поетичного генія народу. Дітей приваблює фантастика казок, напруженість їх сюжету, афористичність прислів’я, метафоричність загадки, таємничість легенди, абсурдність небилиці, яка утверджує в них розуміння реального стану речей, ігровий характер скоромовки.

Народ великий художник і педагог, надавав вихованню підростаючого покоління першорядної ваги. Його поетична творчість була неписаним підручником з педагогіки. Але у тому вигляді, в якому вона побутувала серед дорослих, поетична творчість не завжди виявлялась доступною дітям і необхідно було здійснювати відбір із врахуванням вікових особливостей. Хоча в цьому напрямі багато зроблено і самими носіями народної творчості, і фольклористами, письменниками і передовими педагогами, на сьогодні не можна вважати роботу по збиранню і науковому вивченню народнопоетичної творчості для дітей доведеною до кінця.

Подібно до того, як має свою специфіку дитяча література, має її й фольклор для дітей. Його своєрідність проявляється у яскравому вираженому виховному спрямуванні, відповідності тем, образів, ідей віковим особливостям дітей, поєднанні словесного матеріалу з елементами гри, використанні звуконаслідування.

Складовими частинами народної творчості для дітей:

• твори, які перейшли з загального фольклорного доробку (деякі обрядові пісні, казки, загадки, прислів’я).

• поезія створена дорослими спеціально для дитячого вжитку (колискові пісні, пестушки, утішки, прислів’я приказки, легенди, казки, скоромовки, небилиці).

• численні фольклорні зразки, складені самими дітьми (ігрові пісні, лічилки, дражнили, скоромовки).

Пісні – це один з найбільш поширених жанрів дитячого фольклору. Дитина зустрічається з піснею вже в перші дні свого життя, набагато раніше, ніж сама навчиться говорити і співати. Як доказано наукою, це має позитивний вплив на розвиток мови, музичних і поетичних здібностей дітей.

Під звуки колискової складаються перші уявлення дитини про світ, перші відчуття радості і задоволення життя. Основна мета колискових, або, як їх ще називають, материнських пісень, - заспокоїти дитину, зробити її сон міцним і здоровим. У деяких місцях на Україні, існував звичай спочатку класти в колиску кота, а потім на його місце дитину. Ласкавий кіт, щоб своїм муркотінням навівав на дитину сон, зустрічається в багатьох піснях: “А-а, котино!”, “ой кіт-воркіт”, “Пішов коток на торжок”, “Ходить кіт”, “Коте сірий” та багато інших.

А-а, котино!

Засни мала дитино!

Ой на кота воркота,

На дитину дрімота!

Ой а кота все лихо, -

Ти, дитино спи тихо!

Ой кіт буде воркотати,

Дитиночка буде спати!

У колисанках, що прийшли з давніх часів, бринить материнська зажура, стогін надірваної важкою працею жінки-срадниці. Повільний ритм пісні, плавна мелодія заспокоювала дитину. А матері дозволяла виплакати свої жалі та болі. Ніжна колискова. Не втрачаючи рис родинної інтимності, не раз набувала соціального звучання.

У колискових піснях відбиті мрії і сподівання матері на краще життя дитини, побажання їй здоров’я і щастя. Може, тому, що мати так гаряче прагне звершенню своїх надій, у колискових піснях часто звучить віра в магічну силу слова, віра, що піснею можна накликати спокійний сон, відгонити лихо (“Ходить сон по долині”) і що дитина, таким чином, виросте здоровою і щасливою.

Колискові пісні відзначаються поетичністю, задушевністю і ліризмом. У них майстерно поєднано образи природи, навколишнього світ з мріями і почуттями людей. Метафоричні образи сну, дрімоти постійні звертання до сил природи, домашніх тварин і птахів, вживання пестливих слів і виразів, повторень і звуконаслідувань надають цим пісням особливої принадності. Колискові пісні дають широкі можливості для імпровізації.

У дитячому фольклорі поширені ігрові пісні, в основі яких лежать найпростіші рухи дітей, що відповідають не тільки змісту, а й ритму пісеньки. Вони сприяють вихованню сміливості, кмітливості, колективізму, розвивають мову і музичний слух дітей. Досі поширені серед дітей такі ігрові пісні, як “Караван”. “А ми просо сіяли”, “Мак”, “Подоляночка”. У хороводних піснях, як про це свідчить найдавніша з них “ой ми просо сіяли”, збереглись залишки різних трудових процесів. Подібними творами в глибокій давнині супроводилась трудова діяльність людини. Поділ учасників цієї пісні-гри на табори також пояснюється історично: колись у танках-хороводах виступали члени різних родів.

Своєрідним вступом до колективних дитячих ігор є лічилки – мініатюрні вірші з чітким ритмом і повною римою; вони допомагають визначити роль учасників гри чи розміщення їх за групами. Виконуються лічилки, як правило, речитативом. Авторами і виконавцями цього фольклорного жанру є самі діти. Зразком лічилки є загальновідома “Котилася торба”.

Здебільшого в лічилках використовуються числівники, що вказують на певний порядок у грі:

Раз, два, три, чотири, п’ять

Вийшов зайчик погулять.

Як нам бути, що зробити?

Триба зайчика зловити.

Будем знову рахувать:

Раз, два, три, чотири, п’ять.

У ході гри народжувались і виконувались дражнили – невеличкі пісеньки, складені самими малятами з метою викликати відповідну реакцію у свого противника. У бражниках часто немає логічної послідовності думки, порушений розмір вірша, спостерігається притимітивність побудови, згрубіла лексика. Все це свідчить, що творцями дражнило є самі діти, що іноді нагромаджують і вигадують слова, не замислюючись над їх значенням, над вірогідністю вчинків і фактів, про які йдеться в дражнилках.

Ванька-встанька требуха

З’їв корову і бика.

Сім сот поросят,

Самі ніжки висять.

Широко побутує серед дітей дошкільного і молодшого шкільного віку й такий жанр дитячого фольклору, як мирилки – невеличкі пісеньки розраховані на те, щоб забути недавню сварку, відновити товариські стосунки:

Мир – миром,

Пироги з сиром,

Вареники в маслі –

Будем жить прекрасно.

Хоча мирилки простенькі за змістом і формою твори, коефіцієнт її корисної дії значний. Вони вносять в бурхливе дитяче життя мирне начало, знижують напруження, викликане конфліктними ситуаціями, що спалахують, як правило, без поважних причин.

Фантастичні пісні-небилиці – гумористичні твори, в яких нагромаджено різні предмети, зміщені з звичайного місця, всіляко переплутані, поставлені в невластивий їм порядок. Пісні-небилиці швидко запам’ятовуються, виховують у дітей смак до влучного слова, розвивають творчу фантазію, привчають самостійно мислити, зіставляти факти, критично підходити до прочитаного або почутого. В творах цього жанру спостерігається динамічність і розвиток сюжету, швидка зміна подій.

Ще в глибоку давнину прислів’я і приказки відігравали важливу виховну роль. У них акумулювалася мудрість народу, його багатовіковий досвід, думи і сподівання. Причиною виникнення цього мистецтва було прагнення людей до організації трудового досвіду в словесних формах, які найлегше і найміцніше закріплювалися в пам’яті, - у формах двовіршів, прислів’я , приказок. Трудових лозунгів давнини. Так і виникли прислів’я та приказки – уставлені афористичні вислови, в основі яких лежить якесь узагальнення, важлива думка або повчання.

Легко замінюючи довгі міркування та повчання, ці види народнопоетичної творчості стали ефективним засобом виховання найкращих людських рис. Цікаво, що більшість з них не втратила з століттями своєї виховної цінності. Це трапилось тому, що маленькі перлини народної творчості закріпили тільки найважливіше з досвіду минулих поколінь, те що має стати нормою життя людини і її поведінки, засудили найбільш характерні вади і недоліки громадського і особистого побуту. В жанровому відношенні прислів’я і приказки дуже близькі між собою. Але якщо прислів’я обов’язково містить повчання, то в приказці найчастіше факт тільки констатується, але не оцінюється.

За формую – це животрепетний вияв рідного слова, що вилетіло безпосередньо з його глибокого живого джерела – вічно юної душі народу, що вічно розвивається. За змістом наші прислів’я важливі для початкового навчання тим, що в них, як у дзеркалі, відбилося російське народне життя з усіма своїми мальовничими особливостями. Можливо, нічим не можна так ввести дитину в розуміння народного життя, як пояснюючи їй значення народних прислів’їв. В них відбилось всі сторони життя народу: домашня, сімейна, польова, лісова, громадська; його погляди на природу, на людей, на значення всіх явищ життя.

Серед народних прислів’їв та приказок немає таких, що їх можна беззастережно віднести лише до дитячого фольклору. Багатозначність творів цього жанру, можливість застосувати їх до різних випадків життя, наявність широких узагальнень – все дає змогу говорити про універсальний характер прислів’їв і приказок, які свою виховну функцію зберігають як відносно дорослих, так і дітей. У молодшому віці багато прислів’їв діти не розуміють, адже у них немає життєвого досвіду, вони схильні до конкретного мислення, а твори цього жанру ґрунтуються на широких узагальненнях. Треба уважно відбирати відповіді вікові дитини зразки прислів’їв і приказок, пояснювати їх зміст, викликати до них інтерес.

Прислів’я і приказки можуть бути ефективним засобом виховання, якщо уміло з ним поводитися і доречно користуватися. В маленьких за розміром творах дуже багато виховного матеріалу. Вони вчать любити рідний край, прославляти героїзм і стійкість у боротьбі за свою землю. Прислів’я і приказки сприяють моральному вихованню, бо підносять такі якості, як чесність, правдивість, відданість у дружбі. Особливе педагогічне значення мають ті твори. Що прищеплюють любов до праці, до науки. Всі ці прислів’я і приказки сприяють як своєрідне резюме бесід на етико-моральні теми.

Загадки – лаконічне навмисно завуальоване визначення якогось явища чи предмета, подане в алегоричній формі. В загадках з особливою силою проявились влучність спостережень над явищами природи, вміння народу їх узагальнювати, образне мислення, яскравість і виразність поетичної мови. В стислій, але в образній формі загадки відбивають найрізноманітніші події і явища. Їм властиві таємничість, вони інтригують, і це відповідає психологічним особливостям дитини. Можна уявити її задоволення від того. Що морква уподібнюється до дівчини в коморі, гарбуз до хати без вікон і дверей, сонце до золотої діжі, грім до вола, що ревнув на сто гір. Про рукавичку говорять: “Плету хлівець на четверо овець, а на п’яту окремо”, про мишку: “Маленьке, сіреньке, а хвостик, як шило”. Загадки завжди містять запитання на яке потрібно дати відповідь. Це спонукає до роботи думки дитини, сприяє розвиткові догадливості, кмітливості, винахідливості. По тому, як розгадує людина загадку, колись судили про її інтелектуальний рівень. Дитина дуже радіє, коли їй вдається дати правильну відповідь. Виникають позитивні емоції, що дуже важливо в дитячому віці, якому завжди необхідні радість відкриття.

Про велике пізнавальне і виховне значення загадок писав К. Д. Ушинський у своєму методичному пораднику до “Рідного слова”: “Загадки я вміщав не з тією метою, щоб дитина відгадала загадку, хоч це може часто статися, бо багато загадок – прості, а для того, щоб дати розумові дитини корисну вправу: пристосувати відгадку, сказано, можливо вчителем, до загадки і дати привід до цікавої та корисної класної бесіди, яка закріпиться в розумі дитини саме тому, що мальовнича і цікава для неї загадка заляже міцно в її пам’яті, приєднуючи до себе і всі пояснення, до неї прив’язані. Одне слово, я дивився на загадки, як на мальовничий опис предмета”.

Тематика загадок надзвичайно різноманітна. Вона охоплює всі види людської діяльності, матеріальної та духовної культури народу. Важливе місце займає природа. Немає, жодного явища, предмета, який не став би об’єктом загадки. Часто зустрічаються в загадці певні координати, що полегшують її відгадування, наприклад: “У нашої бабусі сидить дід у кожусі, проти печі гріється, без води умиється”, а ось такі важко відгадати, у них майже немає стику з реальним станом речей: “Лежить Самсон догори хвостом”. Діти молодшого шкільного віку найбільше люблять такі загадки, в яких дається пряма характеристика предмета, перераховують його ознаки: “Уночі гуляє, а вдень спочиває, має круглі очі, бачить серед ночі”.

Багато з тих загадок, що частково або повністю перейшли до дітей, перетворилися на запитання-жарти. Вони розвивають здогадливість. Вміння відчути слово у всіх його вимірах. Наприклад: “Яке слово складається з семи однакових літер?”. Близькі до них головоломки, шаради, наприклад: “Дві матері, дві доньки та бабуся із внучкою. Скільки душ в сім’ї?”.

У наш час широко побутують у середовищі дітей загадки як ті, що виникли в давнину, так і нові. Процесу виникнення нових загадок і їх поширенню сприяють письменники. В минулому столітті справжнім майстром загадки, одягненої в блискучу поетичну форму, був Л. Глібов. Загадки літературного походження, якщо вони художньо довершені, збуджують уяву і думку дитини, служать стимулом для власної творчості. Цікаві загадки написав для дітей Грицько Бойко.

Скоромовки – невеликі за розміром твори (прозові або віршовані) гумористичного спрямування, один із тих специфічних засобів старої народної педагогіки, який з успіхом використовується сьогодні, в дошкільних закладах і початковій школі з метою домогтися правильної вимови важкий для дитини звуків (р, л), позбутися шепелявості і сюсюкання, змішування окремих звуків.

Босий хлопець Хитру сороку

Сіно косить. Спіймати морока,

Роса росить А на сорок сорок

Ноги босі Сорок морок.

Особливість побудови скоромовок у тому, що в них чергуються певні звуки, які ускладнюють швидку мову слів. Забавляючи і розважаючи дітей своїм потішним змістом, а часто і відсутністю будь-якого змісту, грою співзвуччя, вони допомагають перебороти, значні фонетичні труднощі. Подібні до звучання слова, алітерація та асонанси, що зустрічаються у скоромовках, сприяють розвиткові в дітей відчуття краси звуків і мови в цілому. В цьому їх етична цінність.

“Всіх скоромовок не перескоромовиш, не перевискоромовиш” – говорять у народі. Треба тільки, щоб учитель умів цим багатством скористатися.

Наукове дослідження творчості В. М. Верховинця дає підставу стверджувати, що всі новаторські теоретичні і практичні здобутки педагога і митця мали метою формування національної культури молоді: передачу їй багатої духовної спадщини і соціально-історичного досвіду українського народу, розвиток потреби і здатності сприймати, розуміти, примножувати його надбання, виховання національної самосвідомості, гідності, патріотизму, рис національного характеру.

Плідна етнографічно-дослідницька діяльність В. М. Верховинця сприяла обґрунтуванню і впровадженню ним системи засобів формування національної культура молодого покоління, чільне місце в якій посідає український фольклор. Це зумовлено тим, що у цій формі суспільної свідомості інтегрувалась, закріплювалась та акумулювалась вироблена народом традиційна інформація: етнічна самосвідомість, історична пам’ять, міфологічні традиції, символізація явищ матеріальної культура, соціонормативні стереотипи та інше. Через фольклор від покоління до покоління передавалися світоглядні уявлення, морально-етичні, естетичні, правові, релігійні погляди українців. У художніх образах українського фольклору розкриваються найкращі риси національного характеру: патріотизм, хоробрість, чесність, людяність. Йому властиві життєвість змісту, велика емоційна сила, яскрава образна виразність, соковитий національний колорит.

Для розуміння місця і ролі фольклору у спадщині В. М. Верховинця зупинимося на його визначенні та класифікаційних критеріях. Педагог розглядав фольклор як “художнє відображення дійсності у словесно-музично-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, що відображає світогляд народу та нерозривно пов’язана з його життям і побутом.

Так, з епічних жанрів педагога широко використовував казки, здебільшого – про тварин. Виникнувши у давнину як оповідання з досвіду мисливців, вони служили для передачі молоді знань про життя тварин і полювання на них. Завдання прийому алегорії в них викривається жорстокість, безчестя, зарозумілість сильних, підтримуються слабкі, утверджується справедливість. З метою формування національної культури молодого покоління, виховання морально-етичних принципів і норм поведінки В. М. Верховинець включив до репертуарно-методичного посібника “Весняночка” невеликі казки у віршованій формі, доповнюючи їх музичним супроводом та інсценізацією.

Важливе місце у творчості В. М. Верховинця належить українському ліричному фольклору6 пісенному, музично-хореографічному, пісенно-хореографічному. Відображаючи духовий світ українського народу, його високі моральні та естетичні ідеали, ліричний фольклор містить у собі невичерпний виховний потенціал.

У педагогічній спадщині Верховинця широко представлений дитячий фольклор: пестушки, утішки, поспівши. Ці короткі ігрові пісеньки покликані активізувати, заохочувати до діяльності, розвивати розважати дитину. Вони розкривають перед нею скарбницю рідної мови, дають найпростіші уявлення про близький їй світ, пробуджують рухливість, бадьорість. Враховуючи їх виховне значення, педагог включив у свою “Весняночка” шістнадцять пестушок і утішок.

Важливого виховного значення верховинець надавав народному хореографічному мистецтву, яке ґрунтується на виразності ритмічного руху і пластики людського тіла. Танець – невід’ємна складова культура українського народу. Якщо у давні часи танці виконували комунікативну функцію, то пізніше вони естетизувалися і стали явищем мистецьким, апелюючи вже не до розуму й пам’яті, а безпосередньо до почуттів та естетичної потреби. Досліджуючи народні танці, Верховинець помітив, що одні з них “легкі і милі”, інші – “шумні й бурхливі”, а деякі – “грізні, войовничі”. Таке розмаїття настроїв передається, зауважує педагог, за допомогою “особливої мови українського танцю, яка завжди свіжа, нова і мила”, “мальовничих і широкої, нічим не обмеженої фантазії думок”. Народний танець Василь Миколайович відносив до найефективніших засобів формування національної культури молоді.

У початковій школі елементи української хореографії та зразки пісенно-хореографічного фольклору доцільно застосувати на уроках музики, народознавства, заняття хореографічних гуртків. Українські народні танці, поставлені з урахуванням вікових особливостей молодших школярів, можуть бути прикрасою будь-якого шкільного свята або іншого виховного заходу. Сьогодні педагогам і вихователям слід звернути особливу увагу на український танець як могутній виховний засіб та якомога частіше його використовувати у навчально-виховному процесі.

Іншою галуззю фольклору, яка має безпосереднє відношення до діяльності педагога і митця, є народне драматичне мистецтво. У драматичних жанрах основним засобом, що організовує всі художньо-зображувальні елементи, є дія. До них належать обрядове дійство, гра, народна драма. У науковій праці “Українське весілля” В. М. Верховинець подав повний запис найбільш розгорнутого взірця родинно-побутової обрядовості – традиційного народного весілля, у якому відобразився весь процес розвитку суспільства, міфологічні, релігійні, правові, моральні, естетичні погляди українців.

Створюючи музично-ігровий репертуар для дітей, Верховинець звернувся до українського ігрового фольклору, який поступово відмежувався від обряду і, зберігаючи свою образно-драматургічну природу, перейшов у повсякденний побут. Крім того, виникло чимало самостійних драматичних ігор – невеличких жартівливих сценок, у яких відображені повадки тварин, природні явища, трудові процеси, побутові ситуації. У них органічно поєднуються слово, спів, музика і танець. Але гра має лише зовні власне розважальний характер. Ігри є зразком соціонормативної, мовної, музичної, хореографічної культури українського народу. Педагог показав невичерпні можливості цього жанру для всебічного розвитку і формування національної культури молодого покоління.

Найкращі зразки драматичного фольклору – епізоди українських обрядів, народні ігри – мають важливе педагогічне значення. Вони сприяють вихованню національної самосвідомості, гідності, патріотичних почуттів. Активізації творчих здібностей, всебічному розвиткові молодших школярів. Їх доцільно застосувати під час проведення тематичних ранків. На уроках музики, народознавства, у роботі шкільних мистецьких гуртків.

Отже, український фольклор – ефективний засіб виховання у діяльності і спадщині В. М. Верховинця, джерело його творчих досягнень у царині національного музичного і хореографічного мистецтва. Актуальність педагогічних ідей і досвіду видатного педагога, музикознавця, етнографа, композитора потребує їх широкого впровадження у сучасну практику виховання молодого покоління.

III. Морально-етичне виховання молодших школярів засобами фольклору

Дуже велике значення мають уроки у морально-етичному вихованні молодших школярів засобами фольклору.

При опрацюванні теми “У світі казки чарівної”. Пропонуємо учням такі завдання:

1. Назвати усіх персонажів прочитаних казок.

Вовк, козенята, лисиця, їжак, кіт, пес, лисичка, журавель, лебідь, щука, рак, собака, гуси, кури, коти, дід, миша, жабка, зайчик, кабан, ведмідь, пан, бідняк.

2. Кого з перелічених персонажів ми маємо вилучити, щоб залишити тільки тварин? (Дід, пан, бідняк).

3. Тварини поділяються на свійські і дикі. Записати слова, які називають всіх свійських тварин, яких ми зустрічали у казках.

Козенята, кіт, пес, собака, гуси, кури.

4. Записати слова – назви птахів, про яких ми читали в казках:

журавель, лебідь, гуси, кури.

5. Назвіть, хто з риб став персонажами казок?

6. Прочитайте у казці “Лебідь, щука і рак” речення, в яких розповідається про щуку. Які ще слова є у цьому реченні? Скільки їх?

7. Знайдіть у казці речення, в яких було б найменше (найбільше) слів.

8. Прочитайте написане на дошці:

Поробиш усю роботу той поспиш в охоту. (Поробиш усю роботу, то й поспиш в охоту).

• Чи зрозуміле написане?

• Де зустрічався вам цей вислів? (Казка “кіт і пес”)

• Знайдіть ці рядки в казці.

Порівняйте з написаним на дошці.

• Хто з вас бажає розповісти, як слід записувати речення. (слова в реченні потрібно писати окремо одне від одного).

10. Прочитайте на дошці слова:

обідай, а тоді потрудись вже побігай

• Чи чули вже десь такі слова?

(Казка “Кіт і пес”).

• Чи записані вони так, як у казці? В чому різниця? Де правильно? Чому? (Потрудись, побігай, а тоді вже бідай).

Також велике виховне значення має застосування фольклору у позакласній роботі.

Світле свято Великдень

Сценарій свята

Мета. Розширити значення учнів про святкування Великодніх свят. Відроджувати звичаї та обряди нашого народу, примножувати його традиції. Виховувати у школярів почуття любові до свого народу.

Найкраще свято проводити в IV чверті, перед Великодніми святами. Вікова група – діти 9-11 років.

Свято проводиться в класі або в просторому затишному залі, прикрашеному вишитими рушниками, гілочками верби, листівками до Великодня, у глиняних тарілках – крашанки, писанки. Діти одягнені в національні костюми.

Вчитель. День Воскресіння Ісуса Христа – Великдень – одне з найбільших свят християн. У дохристиянські часи це було свято весняного сонця і пробудження природи від довгого сну. За народними спостереженнями, цього дня і сонце якось особливо світить, кажуть, сонце “грає”.

1-й учень. Й від тоді отак щороку,

Вдягла весна мережану сорочку, В воскресіння Світлий День,

Умившись і звільнившись від турбот, Гомонять земля і небо

І піднімає волошкові очі Звуком дзвонів і пісень.

До віщих, до церковних позолот. І весняні перші квіти

2-й учень. Дзвенять в досвітній порі,

Великдень всіх нас на гостини просить, Тягнуть їх за злоту нитку

Малює сонце полотно небес, Ті небесні дзвонарі.

І крашанку, як усмішку підносить, (Всі діти стоять півколом. Вихо-

Христос воскрес. дять дівчинка і ангел. Почина-

3-й учень. ється міні-вистава.)

Воістину воскрес! Дівчинка.

І дзвони засріблилися завзяті Христос Воскрес.

І ніби поколотилось між людьми: Вже три дні, як хмари стали,

Всі разом. Христос воскрес. Потемнів Єрусалим

Учень. Як Ісуса поховали,

Небесні дзвонарі Вкрили каменем важким.

Як Ісус Христос, Син Божий, Вже три дні, як суд ворожий

Вмер за всіх нас на Хресті, На хресті Христа розп’яв,

Вся земля засумувала Вже три дні, як Він, Син Божий,

Й небеса були сумні. За всіх нас терпів, страждав.

З жалю й болю затремтіли Підем, діти, підем живо

Стопи й шпилі синіх гір, На могилі приплакнем...

А з-за хмар не було видно Але що там? Що за диво?

Ані сонця, ані зір. Гріб увесь горить вогнем.

Так два дня було й дві ночі, - Гляньте, діти! Гріб порожній!

Аж дивись, на третій день Хтось той камінь віддалив!

Блисло сонце і заграла Ангел.

В небі музика пісень. Се вчинив Господь всеможний!

А з небес малі ангели Він воскрес!

Роєм злинули в простір, Діти. О диво, див!

Ясні квіти побудили Ангел.

В долинках на стопах гір, - Не лякайтесь! Приступайте!

Ниточки та золонит Я посланник із небес!

Зачепили на квітки. Дівчинка.

Потягнулись й задзвонили То є Ангел з неба, діти!

Білі й сині голівки! Ангел.

Дивувалися всі люди, Так! Я є! Христос Воскрес!

Вибігали діти з хати Діти.

Квіти дзвонять, гомонять!” О, Воістину воскрес

Їм же в відповідь ангели Той, що був і є з небес!

Заспівали із небес: Ангел.

“Світ радіє, бо Син Божий Чудо все добре віщує:

в третій день з мертвих воскрес!” Правда в світі запанує!

Всі. Всіх нас нині звеселяє

Диво див святе, чудесне!

Вже нас горе не здолає

Наша доля ще воскресне!

(Співають. “Христос Воскрес!)

Христос Воскрес, Христос Воскрес!

Радість з неба ся являє

Паска красно десь вітає.

Радуйся щиро нині,

Бог дав щастя всій родині,

Бог дав щастя нам з небес

Христос Воскрес!

Вчитель. Свято Воскресіння багатий в обрядовому і народному звичаї. Існує також чимало прикмет і прислів’їв пов’язаних з цим днем.

• Коли на Великдень ясно світить сонце. То через три дні піде дощ.

• Коли на Великдень дощ або хмарно, буде врожай.

• Якщо на Великдень удень спить господар. То вилеже пшениця, а якщо господиня – льон.

• На Великдень перший раз зозуля закує.

• На Великдень опівночі тварини говорять людською мовою.

Останній тиждень перед Великоднем називають Білим, Чистим або Вербним. У ці дні в господарстві все чистять, прибирають, білять хату, розмальовують комин, піч. Прикрашають хату вишиванками, дерв’яними чи паперовими голубками, писанками. За образи кладуть засушені квіти, а на “покуті” вішають прикраси з соломи “павуки”. До Великодня, як і до Різдва, батьки купували дітям гостинці – цукерки, пряники, свистунці.

Виходять два хлопчики і дівчинка з запаленими дівчинками з запаленими свічечками.

• Найважлив іший день Вербового тижня – Четвер. Його називають Страсним, Чистим або Живим.

• До цього дня в кожній хаті викочують, випливають з воску свічки – трійцю.

• Одна свічка – сонцю, друга – покійним роду, а третя – на здоров’я і щастя живим.

• Запалену н6а відправі таку свічку несуть додому. Вона має велику чарівну силу.

• У п’ятницю чи суботу несуть паску – великий, гарно випечений хліб, який символізує вічність.

• Цього дня господиня хвилюється особливо. З хати не можна нічого позичати. Коли печеться паска, треба, щоб нікого чужого не було в хаті. В піч паску садовлять з молитвою, промовляннями.

Вчитель. Невід’ємна частина свята Великодня – писанка. У наших предків яйце було символом весняного відродження природи, зародження життя, продовження роду. Розмальоване яйце вважається оберегом. З писанок, крашанок розпочинається великодній сніданок у кожній українській оселі.

(Діти співають гагілку)

“Вередує пишна паска”

Вередує пишна паска,

Гей, посуньтесь, будь ласка,

Заграйте мені нині марша,

Бо я паска тут найстарша.

Раптом, що се, рідна нене,

Порося, та й ще печене,

Скочило на рівні ноги,

Гей, вступайтесь із дороги.

Аж тут хрін із бородою,

Вже готовтеся до бою,

Маю гичку, як корону,

Зараз вас усіх захроню.

Обізвались крашаночки,

Крашаночки невеличкі,

Хоч хвалитись нині гріх,

Ми найкращі з вас усіх.

Надійшло до всіх кропило,

Накропило насварило,

Мир хай буде всім сьогодні,

Бо то свята Великодні.

Вчитель. Дуже загальний і улюблений у нашого народу звичай

• це благословення на Великдень їди й печива. По довгім пості свята Церква дозволяє всяку їжу, щоб вірні враз із духовною радістю мали в часі Великодніх свят і радість земних дарів.

Гарна писанка у мене,

Мабуть кращої нема,

Мама тільки помагала,

Малювала я сама.

Змалювала диво-пташку,

Вісім хрестиків дрібних,

І малесенькі ялинки,

Й пасочок поміж них.

Хоч не зразу змалювала –

Зіпсувала п’ять яєць.

Та як шосте закінчила,

Тато мовив: “Молодець”.

Я цю писанку, напевно,

Для Іванка залишу,

А для мами і для тата

Ще дві кращі напишу.

Співають пісні про писанки.

Хто народ всій щиро любить,

Рідну землю, хто кохає,

В того серце золотою

Писанкою сяє.

Хто свою любов покаже

Не словами, да ділами,

В того серденько найкраще –

Писанки над писанками!

А яка вона прекрасна,

Най з вас кожен поміркує:

Чудні квіти на Великдень

Сам Христос на ній малює?

Вчитель. Назва “писанка”

• це благословення на Великдень їди й печива. По довгім пості свята Церква дозволяє всяку їжу, щоб вірні враз із духовною радістю мали в часі Великодніх свят і радість земних дарів.

Гарна писанка у мене,

Мабуть кращої нема,

Мама тільки помагала,

Малювала я сама.

Змалювала диво-пташку,

Вісім хрестиків дрібних,

І малесенькі ялинки,

Й пасочок поміж них.

Хоч не зразу змалювала –

Зіпсувала п’ять яєць.

Та як шосте закінчила,

Тато мовив: “Молодець”.

Я цю писанку, напевно,

Для Іванка залишу,

А для мами і для тата

Ще дві кращі напишу.

Співають пісні про писанки.

Хто народ всій щиро любить,

Рідну землю, хто кохає,

В того серце золотою

Писанкою сяє.

Хто свою любов покаже

Не словами, да ділами,

В того серденько найкраще –

Писанки над писанками!

А яка вона прекрасна,

Най з вас кожен поміркує:

Чудні квіти на Великдень

Сам Христос на ній малює?

Вчитель. Назва “писанка” походить від слова писати. Крашанки – одного кольору, а писанки – “писані” малюнками, орнаментами. А звідки взялися писанки? Послухайте легенду.

Легенда.

Великі муки й терпіння переніс наш Спаситель, найбільший учитель людства, Ісус Христос. Його оскажили фарисеї перед римським намісником Пилатом, що Ісус хоче стати королем Юдеї. І Пилат не міг опертися синедріонові (судові) та віддав їм Ісуса на муки, хоч сам не вірив у цю брехню.

Фарисеї мучили Ісуса, насміхалися над ним разом з римськими воїнами, а потім домоглися у Пилата дозволу прибити Ісуса на хрест і сталося так, як сам Ісус пророкував: Його замучать і він пожертвує собою за весь людських рід. Але сповнилися інші слова Ісуса й давніх старозавітних пророків. Ісус третього дня воскрес із мертвих. Почувши цю звістку, римський сотник, що відповідав за тіло похованого Ісуса, з люті запитав себе: “Що ж скаже Пилат?” То ж сотник дуже розлютився на воїнів:

• ви гультяї! Що ви мені за байки тут розповідаєте? Не встерегли могили, і напевно, заснули, а злодії вкрали тіло замученого? Тепер не оправдовуйся чудом, щоб уникнути смерті? Кажете, що воскрес! Я вам голови повідрубаю за цю брехню! Як з мертвого може щось стати живим і з червоного – біле, а з білого – червоне. Готуйтесь до смерті!

Воїни затремтіли з жаху і, попадавши ниць, присягали, що кажуть правду, благали, щоб дарував їм життя. Раптом один із них глянув мимохідь на стіл і на тарілку, на якій було шестеро яєць, зірвався на ноги і вигукнув:

• Ось, сотнику, поглянь! Чи не зробилось з білого червоне? Чи не може бути чудо на світі? Коли ти пам’ятаєш, що ти нам сказав, то тепер даруєш нам життя.

Сотник глянув на тарілку і остовпів з дива. Всі шестеро яєць, що хвилину тому були білі, як сніг, тепер стали червоні, як кров. Хвилину не знав, що з ним діється, велика переміна сталася в його серці. Нарешті він встав і промовив:

- Радуйтеся, бо ви врятовані! Вірю вам тепер, що той замучений воскрес, що він Бог! Ідіть у мирі, а на спогад про свій порятунок візьміть собі по одному червоному яйцеві. Вони вас врятували.

І з того часу всі віруючі християни кожного Великодня малюють писанки і дарують один одному на пам’ять про те, що як ті писанки врятували воїнів від смерті, так Ісус Христос своїми муками врятував весь людський рід від пекельного знищення.

Вчитель. Обираючи писанкові мотиви, надавали перевагу тим, у яких прославлялася селянська праця, вшановувалася земля, звичаї і обряди.

Ішла Гануся у церкву ранком,

В синій хустині писаночки.

Їй усміхалося небо світанком,

Сонце гляділо поміж хмарки.

А мати доні так говорила,

Коли спішила вранці в храм:

“Воскрес сьогодні Христос з могили

Тому весняна радість всім нам”.

А ще мати доні так говорила:

“Прийде хвилина волі до нас,

встануть герої давні з могили,

настане щастя, радості час”.

А в церкві свічки рядком горіли,

Перед престолом розцвів розмай,

Може то й свічі ясні молились

За Україну, Ганусин край?

Може і квіти, як і Гануся,

Просьбу шептали в ранок чудес:

За Україну, Боже, молюся,

Щоб так воскресла, як Ти воскрес.

Вчитель. На Великдень люди, радіючи, співають, грають різні ігри. Весняні звичаєво-обрядові пісні та ігри в різних місцевостях України називаються не однаково. Це і веснянки, гагілку, ягілки, гаївки. Гаївки мають конкретний час виконання на великодні свята, після того як прийдуть з церкви і поснідають свяченини.

Заспіваймо гаївочку,

Українські діти,

Щоб почули наші друзі

По широкім світі.

Заспіваймо про Ісуса,

Що воскрес з могили,

Щоб даремно наші друзі

Марно не тужили.

Діти співають гаївку.

Заспіваймо панночки,

Весело гаївочки,

Най ця Мати утішає,

Ісус з гробу воскресає.

Най воскресне Україна

Сріблом, злотом обмаїна.

Най воскресне, най прибуде

Поміж українські люди.

Най приведе за собою

За рученьку кращу долю,

Нарід її принимає

Ще не вмерла заспіває.

Разом. Христос воскрес.

“Воістину воскрес!”

і де б не був я – ти мене почуєш,

і великодне сонце із небес

тебе, за мене, тепло поцілує.

Література

1. Фібула М. М. Педагогіка. – К. : Академія, 2000.

2. Сухомлинський В. О. Павлишська середня школа. – К. : Рад. школа, 1977.

3. Стельмахович М. Т. Народна педагогіка. – К. : Рад. школа, 1985.

4. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори. – К. : Рад. школа, 1983.

5. Кіліченко Л. М., Лещенко П. Я., Проценко І. М. Українська дитяча література. – К. : Вища школа, 1979.

6. Український фольклор: Хрестоматія / Упоряд. : О.Ю.Бріцина, Г.В.Довженко, Н. С. Шумада – К. : Освіта, 1997.

7. Дем’янко Н. Педагогічні ідеї В. М. Верховинця у сучасній початковій школі // Поч. школа. – 2000 - №2 – с. 56-57.

8. Іванус М. І. Ну що б, здавалося, слова... // Поч. школа. – 2000 - №6 – с.4-5.

9. Краївська М. Я. Світле свято Великдень // Позакласний час – 2001 – квітень - №10 – с. 36-37.