О П И С

власного досвіду:

“Становлення творчої особистості

молодшого школяра”

Всім відома ситуація:

Стоїть біля дошки хлопчик. Мовчить.

— Думай , Андрійку, думай!

Дитина морщить лоба, дивиться на дошку. Імітує процес думання. Але насправді просто мовчить.

Проаналізуємо ситуацію. Вчитель чекає, що учень подумає над задачею і скаже, як її розв'язати. Але, що означає "подумає"? Це означає, що він виконає самостійно ряд складних мислительних операції і видасть результат. Він повинен їх виконати, бо спостерігав, як це робить вчитель ( всі ми бачили катання фігуристів на ковзанах, але ніхто не вийде на лід без довгих тренувань).

Отже, учень повинен:

— побачити проблему;

— виділити головне, відкинути другорядне;

— закодувати дані, перекласти їх мовою математичних символів;

— дати розгорнутий логічний ланцюжок у формі монологу. Та чи зробить це дитина без спеціальної підготовки:

— уміння побачити проблему, приходить як результат спеціального навчання цій нелегкій справі;

— виділяти головне теж треба вчити;

— уміння встановлювати зв'язки між складовими задачі теж само по собі не приходить;

— про логічний ланцюжок і говорити не доводиться, бо кожен знає, як важко чітко І логічно послідовно вести монолог.

Виходить, що ми не вчимо, а результатів чекаємо.

Провідним принципом організації навчальної діяльності я обрала розвивальне навчання, зміст якого — створення найсприятливіших умов для інтенсивного розвитку і розв'язання проблем описаних вище. Спочатку це реалізовувалося через впровадження курсу "Розвивальні ігри", а пізніше, паралельно з уроками курсу, я здійснила перехід на програму розвивального навчання за системою Д.Б.Ельконіна — В.В.Давидова. Це допомагає розвивати учням уміння аналізувати, порівнювати, класифікувати, планувати свої дії, розвивати всі види уваги, уяву, сенсорні здібності, основні прийоми запам'ятовування, здатність здійснювати самоконтроль.

Система розвивального пропонує новий, зважений підхід до оцінювання. На етапі ознайомлення з проблемою, вироблення алгоритму дій і вправляння у їх практичному застосуванні діти самостійно оцінюють себе (до речі, дуже об’єктивно). А звичні для нас бали з являються тільки на підсумкових етапах з вивчення теми. Такий підхід знімає скутість, закомплексованість, страх перед негативною оцінкою і, найважливіше, не замінює верховенство знань на "вартість" балу. Діти вчаться не для оцінки, а тому, що це цікаво.

Ні систему розвивального навчання, ні уроки курсу "Розвивальні ігри" не можливо впровадити без зміни типу спілкування " вчитель — учень", "вчитель — клас". Наші учні — це діти, що ростуть у демократичному суспільстві, І де, як не у школі, їм вчитися азів демократії: взаємоповаги, самоповаги, порядності, здатності приймати рішення І брати відповідальність за нього. А авторитарний вчитель цього не навчить.

Стараюся, щоб мої учні стали не об'єктами, а суб’єктами навчання: вміли оцінювати проблему, у предметній дискусії вибрати правильний варіант і змогли б довести правильність своїх міркувань, чи відмовитись від хибних, вміли аналізувати причини помилок, здійснювати самоконтроль.

Наприклад, після написання контрольної роботи з математики, перевіривши і оцінивши роботу, але не зафіксувавши нічого у зошиті, я запропонувала дітям самостійно перевірити правильність виконання роботи. На цю перевірку діти витратили весь урок, бо від виправлення помилок залежала остаточна оцінка. Перевіривши свою роботу, діти не допустили жодної "нової" помилки і самостійно виправили більшість власних помилок. Цей прийом допоміг мені привчити дітей серйозно ставитися до своєї роботи, ретельно перевіряти, уважно вичитувати, уміти довести правильність власного вибору самому собі.

Хороший ефект мав урок математики, на якому була запропонована самостійна робота. Після 5-7 хвилин, що пройшли від початку самостійної роботи (тобто пройшло досить часу, щоб дитина зрозуміла "знаю - не знаю") , я запропонувала свою допомогу і можливість вибрати консультанта між учнями для тих дітей, що усвідомили, що самі вони не впораються з роботою. Консультант повинен тільки контролювати логічний "ланцюжок" міркувань свого однокласника, знання алгоритму дій (в особливих випадках допускається і повторне пояснення). На закінчення роботи учень, якому потрібна була допомога, повинен виконати аналогічні завдання самостійно.

Що це дало вчителю:

1. діти критично оцінили власні знання;

2. учні консультанти продемонстрували найвищий ступінь засвоєння матеріалу — "знаю, розумію і вмію пояснити";

3. учні, що отримали консультацію, повторно прослухали пояснення адаптоване до їх сприймання і під керівництвом консультантів вправлялися у практичних діях.

І, головне, цей прийом дозволив усім учням класу справитися із завданнями, виявити прогалини у власних знаннях. Цей спосіб контролю допомагає уникнути стресів і демонструє, що для вчителя знання учнів важливіші, ніж оцінки, адже, "найкращий урок дає екзамен" (Славомир Врублевський).

На уроках читання обговорюємо з дітьми кожен текст. Діти вчаться робити висновки, мотивувати їх, прислухатися до думки інших, вести дискусію і їх висновки, зауваження, припущення вважають своєю зрілістю.

Так, обговорюючи українську народну казку "Кривенька качечка", після запитання "Чому образилась дівчинка і не залишилася у баби і діда?" діти прийшли до висновку, що баба і дід позбавили дівчину права вибору і не прийняли її такою, якою вона е, а намагалися змінити її. Такі бесіди вчать орієнтуватися у житті, аналізувати поведінку людей.

Останнім часом ми з дітьми захопилися образним мисленням. Ми вчимося не дивитися, а бачити картини. "Опрацьовуючи" картини за методикою курсу "Розвитку образного мислення", ми вчилися аналізувати їх, намагалися розгадати задум автора, вчилися звертати увагу на найменші деталі, композицію. Тепер клас збирається на виставку у музей як професіонали, які знають, що потрібно "робити" у музеї. Сподіваюся, що ці діти будуть і надалі цікавитися образотворчим мистецтвом, як і належить інтелігентним людям.

Дня всіх вчителів проблемою є проведення перерв (варіант "кутів" і "обличчям до стіни" не обговорюється). З одного боку, дитина повинна використовувати час відпочинку без надмірної опіки з боку вчителя, а з другого боку, у класі і на перерві не потрібна надмірна "буйність". Для делікатного "приборкання" недисциплінованих учнів я використовую... політичну карту світу: прошу таких дітей показати, де на карті знаходиться Чилі, Антананаріву, Катманду і т.п. Завжди разом з порушником виконувати завдання береться і "група підтримки" (5-7 дітей). Шукають довго, знаходять все, що в даний момент не потрібно, але, головне, свою енергію спрямовують у корисне русло. Одного разу, через 1-2 місяці після одержаного завдання знайти, де розміщено на карті Каїр, хлопчик повідомив, що Каїр "знайшов". значить, це завдання пам'ятав і вдома звертався до карти. За цей час йому на очі попало багато назв і всі вони "записувалися" у підсвідомості. ЦІ діти будуть не боятися карти, а легко орієнтуватимуться по ній.

Дія ознайомлення з спрощеними прийомами запам’ятовування і відтворення вивченого використовую прийоми "Школи ейдетики". Так за допомогою малюнків і казкового сюжету ми вивчили табличку множення, вміємо вчити напам'ять віршовані І прозові тексти за допомогою піктограм ("малюнкового" письма) , ознайомилися і використовуємо прийоми ейдетики для вивчення іноземної мови.

Та головним досягненням у роботі з дітьми вважаю те, що ми стали соратниками, друзями, родиною і мій авторитет не нав’язаний, а визнаний дітьми.

Над дошкою у моєму класі висить стенд з моїм улюбленим латинським прислів'ям: "Per aspera ad astra" ("Через терни до зірок"). Мої учні знають його і латинню, і українською мовою, вміють пояснити його зміст. Можливо цією психологічною установкою я прирікаю їх на життєві "терни" (а хіба можливо їх уникнути) ,але, сподіваюся, що попереду у них і "зірки" (у кожного свої).