Реферат з педагогіки

Гігієнічні вимоги до розумової праці учнів

Однією з головних умов забезпечення високої розумової пра­цездатності є міцне здоров'я, значення якого часто недооцінюють батьки та учні.

Ще видатний фізіолог М.Є. Введенський вважав, що при вміло­му розподілі розумової праці можна не тільки розвинути величезну за своєю продуктивністю діяльність, але й зберегти її на довгі роки, можливо, на все життя, а також високу працездатність мозку та високий загальний тонус організму. Дійсно, людина втомлюється не стільки від того, що багато працює, а саме через те, що працює невміло та важко.

Необхідно пам'ятати, що найголовнішою умовою забезпечен­ня високої продуктивності розумової діяльності є поступовість входження у процес її виконання. Встановлено, що незалежно від характеру навчальної роботи впродовж перших 45 хвилин діяль­ності ступінь ефективності виконання розумової праці значно ниж­чий, ніж протягом другого і третього проміжків часу такої ж трива­лості. Тому недоцільно на першому уроці починати виконувати зав­дання з найскладніших предметів, адже організм ніби поступово мобілізує та налагоджує відповідні системи на високу функціональ­ну готовність, яка забезпечує наростання інтенсивності інтелекту­альної діяльності. Триває цей період, як правило, 40-50 хвилин.

Ще однією обов'язковою умовою забезпечення високої продук­тивності праці є рівномірність та ритмічність розумової роботи. Таким чином, реалізація зазначеного принципу передбачає вироблення раціонального ритму, що забезпечує відповідний розподіл основних етапів діяльності протягом усього часу. Саме постійний ритм зумов­лює досягнення високого рівня продуктивності праці. Підтримувати високу працездатність неможливо і без правильного чергування праці й відпочинку, а також заміни одних форм діяльності іншими.

Розумова діяльність неможлива без напруження уваги, що, з одного боку, передбачає її зосередження на певних предметах, з іншого - її відхилення на численні суміжні об'єкти, це, у свою чер­гу, дозволяє одержати додаткові відомості. Отже, дана подвійність процесу уваги породжує відносно швидку втомлюваність. Швид­кості втомлюваності протистоїть усвідомлення мети, інтересу, ко­ристі та необхідності роботи, яка виконується, це збуджує й активі­зує увагу та пам'ять.

Пам'ять людини покликана зберігати одержану інформацію, без чого неможливі подальше розширення та поглиблення уявлень про предмети та явища. Для раціональної організації розумової праці важливо визначити, який тип пам'яті властивий дитині. Виділяють зорову, слухову, моторну та змішану пам'ять.

Зорова пам'ять є найпоширенішим типом і зустрічається у 75-80 % дітей. При наявності саме такої пам'яті у дитини слід мати на увазі такі моменти:

1) у разі сприймання інформації на слух почуте слід коротко фіксувати на папері;

2) вивчаючи навчальний матеріал, треба читати його самому;

3) намагатися використовувати книжки і посібники, що мають ілюстрації, це допоможе краще засвоювати тему;

4) працюючи над особистими записами, необхідно підкреслю­вати потрібні місця кольоровими олівцями.

Слухова пам'ять є менш потужною. Людям, яким вона при­таманна, рекомендується для більшого її розвитку:

1) частіше слухати читання навчального матеріалу іншими;

2) читати текст вголос;

3) розмовляти і міркувати вголос;

4) частіше відвідувати театр, концерти тощо.

Моторна пам'ять полягає в тому, що людина краще запам'я­товує тоді, коли виконує ті чи інші рухи.

При такому типі пам'яті необхідно:

1) завжди працювати з олівцем, записувати, підкреслювати окремі місця, складати тези та конспекти;

2) цифри, які треба запам'ятати, слід виписувати або оформ­лювати у вигляді таблиць, діаграм, графіків;

3) засвоювати практичні навички в кабінетах, лабораторіях та майстернях.

Гігієнічні основи режиму дня

Режим дня - це раціональний розподіл часу активної діяльності та відпочинку людини протягом дня. Дотримання режиму дня необхід­не передусім для того, щоб зберегти і зміцнити здоров'я та забезпечити високу працездатність, особливо в дитячому та підлітковому віці.

Основними елементами режиму дня є різні види розумової і фізичної діяльності, відпочинок з максимальним перебуванням на свіжому повітрі, регулярне харчування, повноцінний сон та вільний час, що призначений для задоволення індивідуальних нахилів та інтересів. Загальна тривалість та особливості чергування основних режимних елементів залежать від віку дітей та підлітків.

Важливе значення мають режим та організація навчання у школі. Гігієнічні вимоги до режиму навчання в школі передбачають забезпечення оптимального розкладу уроків і перерв, раціональне поєднання розумової і фізичної праці, організацію підготовки домашніх завдань тощо (табл 1.).

Розподіл уроків протягом тижня повинен узгоджуватися з особ­ливостями динаміки змін працездатності учнів. Так, найбільший рівень працездатності спостерігається в школярів у вівторок, сере­ду та четвер, в ці дні й необхідно давати найбільше навчальне на­вантаження, значно менший - у понеділок, п'ятницю та суботу. Першими уроками повинні бути предмети, які не вимагають вели­кого розумового навантаження та напруження (література, історія, географія). Такі предмети, як математика та іноземна мова, що є найбільш важкими, належить планувати на 2-3-4-у уроках. 5-й і 6-й уроки, коли рівень працездатності суттєво знижується, слід відво­дити для предметів, які характеризуються середнім і незначним рівнем розумового напруження (біологія, валеологія, малювання), та уроків праці та фізичного виховання.

Перерви між уроками є необхідним і дуже ефективним видом активного відпочинку, що забезпечує збільшення рухової активності учнів під час перерви,

Таблиця 1.

Тривалість окремих режимних елементів для школярів

Режимні моменти, год.	Тривалість режимних елементів
	1-й клас	2-й клас	3-й клас	4-й клас	5-й клас	6-й клас	7-й клас	8-й клас	9-й клас	10-11 класи
	(7 р.)	(8 р.)	(9 р.)	(10 р.)	(11 р.)	(12 р.)	(13 р.)	(14 р.)	(15 р.)	(16-18 p.)
Навчальні заняття в школі	3-4	4	4	4-5	5-6	5-6	5-6	5-6	5-6	5-6
Навчальні заняття дома	1	1-1,5	1,5-2	1,5-2	2	2	2,5-3,5	3-4	3-4	3-4
Перебування на відкритому повітрі	3,5	3,5	3,5	3,5	3	3	2,5	2,5	2,5	2,5
Позакласні й позашкільні заняття	1-2	1-2	1-2	1-2	1-2	1-2	1-2,5	1-2,5	1-2,5	1-3
Самообслуговування, ранкова гімнастика, приймання їжі тощо	2,5	2,5	2,5	2,5	2,5	2,5	2	2	2	2
Сон нічний	12-11	11-0,5	10,5	10,5	10	10	9,5	9,0	9,0	8,5-8,0
Перегляд телепередач	1	1	1	1	1,5	1,5	1,5	2	2	2

перебування їх на відкритому повітрі, організоване приймання їжі тощо. Тривалість звичайних перерв у школі повинна становити 10 хвилин, великих — 20-30 хвилин.

Оптимальна тривалість щоденних домашніх занять для учнів 1-4-х класів становить - 1-1,5 години, для учнів 5-6 класів - 2 години, для учнів 7-8 класів - 2,5 години, для учнів 9-11 класів - не більше ніж 3 години. У процесі підготовки домашніх завдань через кожні 40-50 хвилин слід робити 10-хвилинні перерви, головним змістом яких є активний відпочинок.

Серед підходів щодо впорядкування позаурочної діяльності учнів найбільш адекватним, доцільним та простим є запровадження у повсякденне життя школярів комплексної системи оптимізації вільно­го часу, складовими частинами якої є наукові принципи раціональ­ної організації позанавчальної роботи (підвищення рухової активності у вільний час до гігієнічно обґрунтованих величин; урахуван­ня стану здоров'я, особливостей особистості та хронобіологічних характеристик, а також тенденцій формування психофізіологічних функцій організму), концептуальної моделі ефективного викорис­тання вільного часу (впровадження оптимального рухового режи­му, застосування традиційних та нетрадиційних форм фізичного виховання, а також психофізіологічного впливу на організм, прове­дення самостійних занять у вільний час), методів та засобів ціле­спрямованого впливу на функціональний стан організму (психо­фізичне тренування, психотехнічні ігри тощо).

Розглядаючи особливості канікулярного відпочинку дітей та підлітків, зокрема гігієнічні аспекти забезпечення ефективної діяль­ності літніх оздоровчих таборів, слід відзначити, найбільш раціо­нальною є павільйонна система їх забудови з розміщенням в окре­мих будинках-павільйонах таких приміщень, як спальні павільйони (кожна спальна кімната повинна бути розрахована не більше ніж на 10 чоловік), блок харчування, клубні та адміністративно-господарські приміщення, медичний пункт з аптекою, процедурною та ізолятором. У павільйонах для сну на відкритому повітрі бажано мати веранди або криті тераси, надвірні умивальні з устаткуванням для миття ніг тощо. Для школярів старшого віку допустимим є розміщення спалень оздоровчих таборів у наметах табірного типу, місткість яких не перевищує 10 чоловік.

Особиста гігієна - це основа здорового способу життя, умова ефективної первинної та вторинної профілактики різних захворю­вань. Особиста гігієна розробляє принципи збереження і зміцнен­ня здоров'я шляхом дотримання гігієнічних вимог у повсякденному особистому житті й діяльності.

В епоху науково-технічного прогресу, який супроводжують хімічні й фізичні забруднення навколишнього середовища та нега­тивні наслідки урбанізації, особиста гігієна стає вагомим чинником запобігання серцево-судинним та іншим поширеним захворюван­ням. Вона дозволяє ефективно боротися з гіпокінезією, нервово-психічним перенапруженням, суттєво послаблює несприятливі на­слідки впливу різних професійних шкідливостей та чинників навко­лишнього середовища. Як свідчать дані ВООЗ, велика частина населення в усіх країнах світу серйозно порушує правила особистої гігієни, курить, зловживає алкогольними напоями, не приділяє на­лежної уваги фізичній культурі, загартуванню та іншим елементам здорового способу життя. Суспільне значення особистої гігієни ви­значається тим, що недотримання її вимог у повсякденному житті може негативно впливати і на здоров'я інших людей (пасивне ку­ріння, поширення інфекційних захворювань і гельмінтозів). Щоб запобігти такому становищу, знання та навички особистої гігієни потрібно прищеплювати дітям з раннього віку.

До сфери особистої гігієни входять гігієна тіла і порожнини рота, фізична культура, загартування, запобігання шкідливим звич­кам, гігієна одягу і взуття, гігієна відпочинку і сну та інші види.

Гігієна тіла і порожнини рота

Забезпечення чистоти тіла, догляд за шкірою і волоссям є дав­німи елементами особистої гігієни. Шкіра яка має кілька мільйонів терморецепторів, потових та жирових залоз, бере без­посередню участь у процесах теплообміну. Через шкіру шляхом інфрачервоного випромінювання, випаровування і проведення організм втрачає понад 80 % тепла, що потрібно для підтримання теплового комфорту органі­зму. Через шкіру виділяєть­ся 10-20 мл поту за годину. Під час важкої роботи і пе­регрівання ця кількість може збільшуватися до 300-500 мл і більше. Щодоби шкірою дорослої людини виділяєть­ся до 15-40 г шкірного жиру, до складу якого входять різні жирові кислоти, білки й інші речовини, відбувається злу­щення до 15 г лусочок оро­говілого епідермісу.

Через шкіру виділяєть­ся велика кількість різних речовин (пропан, оцтова кис­лота, ацетон, метанол, орга­нічні та неорганічні сполу­ки, ферменти). Сукупність цих та інших речовин сприяє розмно­женню на шкірі бактерій і грибів, особливо на ділянці промежини і анального отвору.

Понад 90 % загальної кількості мікроорганізмів знаходиться на шкірі рук, де накопичуються пилові й мікробні аерозолі, забруднен­ня з предметів, одягу. Забруднена шкіра швидко втрачає еластичність, стає джерелом неприємних запахів. Шкіра бере участь у газообміні, виділяючи діоксид вуглецю, їй належить провідна роль у забезпе­ченні організму вітаміном D₂, який утворюється у верхніх шарах шкіри з дегідрохолестерину під впливом ультрафіолетового випро­мінювання. Проникнення в шкіру гноєтворних мікроорганізмів може призвести до локальних і генералізованих запальних процесів.

Разом із тим, шкіра, особливо чиста, має бактерицидні власти­вості. Кількість мікроорганізмів, нанесених на чисту шкіру, протя­гом 2 годин знижується більше ніж на 90 %. Бактерицидність доб­ре вимитої шкіри в 15-20 разів вища, ніж немитої. Тому потрібно систематично обмивати все тіло теплою водою (бажано під душем) не менше одного разу на тиждень. Якщо замість душу використо­вується ванна, то після миття треба обов'язково ополіскувати тіло чистою проточною водою під душем. Крім обов'язкових умивань вранці й перед сном, щоденно ввечері слід мити ноги. Необхілно також щоденно мити зовнішні статеві органи, що є елементом осо­бистої гігієни. Волосся рекомендується мити в міру необхідності, але не менше одного разу на тиждень при сухій шкірі й один раз на 3-4 дні при жирній.

Для більш ефективного усунення забруднень з поверхні шкіри та волосся застосовують різні мила і синтетичні мийні засоби (СМЗ). Мило — це різновид водорозчинних солей вищих жирних кислот і лугів, які мають поверхнево-активні властивості. Розрізняють мило туалетне, господарське, медичне, лікувальне, технічне. Стикаючись з епідермісом, луг, що входить до складу мила, переводить його білкову частину в легкорозчинні лугові альбумінати, які видаля­ються під час змивання. Тому часте миття сухої шкіри з милом діє на неї негативно, збільшуючи сухість і викликаючи свербіння й утворення лупи, а також випадання волосся. Кількість вільних лугів у туалетних сортах мила не повинна перевищувати 0,05 %.

Додавання до мила ланоліну (входить у рецептуру "Дитячого" та "Косметичного" мила) пом'якшує подразнювальну дію лугів. Відновленню кислої реакції шкіри, що визначає її бактерицидну дію, сприяє споліскування шкіри слабким розчином оцтової кисло­ти, яблучного оцту.

Залежно від призначення і товарної групи у процесі виробниц­тва в туалетне мило вводять різні барвники, ароматичні речовини, лікувально-профілактичні та дезінфікувальні засоби. Так, наприк­лад, до складу туалетного бактерицидного мила "Гігієна" входить бактерицидна речовина гексахлорофен, який не має запаху і дозво­ляє використовувати його для знезаражування шкіри рук і тіла, особливо стосовно грампозитивної мікрофлори. Добрі бактерицидні властивості має мило "Сейфгарт" та інші. Гарячі (40-60 °С) мильні розчини знищують 80-90 % мікрофлори з інфікованої поверхні шкіри. Для дезінфікувального ефекту руки після намилювання протягом 1,5-2,0 хвилин рекомендують обробляти мильною піною, після чого необхідно змити її теплою водою.

Як засіб гігієнічного догляду за тілом серед населення багатьох країн світу дуже поширені купання в лазнях. Лазні були відомі ще скіфам, а також в древній Індії, Вавилоні, Єгипті, Персії та інших країнах. Особливо відомими були лазні в Древньому Римі, де загальна кількість їх перевищувала 800. Багато великих римських лазень (Терми Каракалли, Діокстіана) ввійшли в історію як зразки архітек­тури і будівельної техніки, що мали у своєму складі не тільки лазні, а й гімнастичні, масажні зали, бібліотеки, місця відпочинку та інші приміщення. Терми Каракалли, наприклад, мали площу 16 га і могли одночасно прийняти і розмістити близько 3000 чоловік. Лазні були елементом побуту різних верств населення і в Київській Русі.

Тепер застосовують два типи лазень загального призначення: парові (російські) та сухожарові (фінські). Основними приміщеннями лазні першого типу є душові, парильні. У парильно­му відділенні при навантажувальному режимі температура повітря досягає 65-70 °С при відносній вологості повітря більше ніж 75-80 % (у лазнях з грубками-кам'янками). При подачі пари з котельні ці показники відповідно становлять 42-45 °С і 100 %.

Принциповою особливістю сухожарових лазень (саун) є їх мікроклімат, який характеризується поєднанням високої темпера­тури (на верхніх полицях вона може досягати 100 °С з низькою відносною вологістю менше ніж 15-20 %. Такі контрастні процеду­ри забезпечують добру загартувальну дію на організм. У паровій лазні температура тіла може підвищуватися на 2-3 °С, розширю­ються кровоносні судини і пори шкіри, посилюється потовиділення, видаляються з організму різні шлаки, знижується рівень бактері­ального обсіменіння шкіри, покращується емоційно-психічний стан. При цьому відбувається своєрідне тренування судин і терморецепторів, покращується адаптація до перепадів погодних умов. Лазня нормалізує всі види обміну речовин, сприяє зниженню вмісту ліпідів, холестерину та молочної кислоти в крові. При цьому стимулюється функція надниркових залоз, покращується функціональна працездатність центральної нервової системи, відбувається своєрідне пси­хологічне розслаблення тощо.

Повітряне середовище лазні характеризується зниженим вмістом кисню. У парильні парціальний тиск кисню приблизно відпо­відає тиску на висоті 2000 м над рівнем моря. Виникає гіпоксичний ефект, здатний викликати несприятливу реакцію спазматичного характеру у хворих на гіпертонічну та ішемічну хвороби серця. Дуже висока температура в сауні може викликати порушення передсердно-шлуночкової провідності.

Поєднання високої температури і низької відносної вологості в сухожаровій лазні створює умови для посиленого потовиділення, полегшує видільну функцію нирок. При режимі поступового збіль­шення гідротермічних впливів сауна спричиняє менш різкий вплив на малотренованих осіб, ніж парова лазня, і більш корисна їм та ослабленим особам.

У приміщеннях лазень повинна бути добра вентиляція, суво­рий санітарно-протиепідемічний режим. Не менше одного разу на місяць в лазні необхідно проводити вологу хімічну дезінфекцію. Для вимірювання температури в лазнях не слід користуватися ртут­ними термометрами, не можна вносити в приміщення мийні та інші засоби в скляній тарі. Під час процедур забороняються куріння, гучні розмови. Перед парильнею потрібно прийняти теплий душ, у сауні запобігати перегріванню голови.

Особливий спосіб гігієнічного догляду за порожниною рота — щоденне дворазове (вранці й перед сном) чищення зубів. Воно потріб­не для видалення зубного нальоту, сповільнення процесу утворення зубного каменю, який є одним з головних чинників появи карієсу та пародонтозу, знищує неприємний запах з рота, зменшує кількість мікроорганізмів у порожнині рота, в тому числі й умовно-патогенних.

Для механічного чищення зубів використовують спеціальні зубні порошки і пасти. Головним компонентом зубного порошку є очище­на крейда, різні домішки та ароматизатори. Властивість зубного порошку очищати зуби і масажувати ясна висока, однак його недо­ліком є абразивний вплив на емаль зубів. Перевагою паст, в яких входить значно менше крейди, є краща можливість створення різно­манітних композицій складу, зручність, гігієнічність користування. Асортимент зубних паст охоплює гігієнічні ("М'ятна", "Апельсино­ва", "Дитяча" тощо) та лікувальні ("Фтородент", "Флюодент", "Поморин" тощо) пасти. У рецептуру лікувально-профілактичних паст вводять різні біологічно активні речовини (вітаміни, рослинні екстакти, мінеральні солі, мікроелементи тощо), які чинять проти­запальний, фторозаміщувальний та інші позитивні впливи на зуби та ясна.

Чистять зуби за допомогою спеціальних зубних щіточок, що відрізняються одна від одної розмірами робочої поверхні, матеріа­лом (із свинячої щетини або синтетичних волокон), формою. Зруч­ніше використовувати щіточки із вгнутою робочою поверхнею зав­довжки 3-5 см для дорослих і до 3 см для дітей. Досить ефективним способом утримання зубних щіток у чистоті й запобігання сильно­му їх бактеріологічному обсіменінню є їх ретельне промивання про­точною водою після використання і покриття робочої поверхні миль­ною піною, яка легко змивається при наступному застосуванні.

Процес чищення зубів повинен тривати 2-3 хвилини й охоплю­вати 300-500 парних рухів уздовж (переважно) і впоперек зубів таким чином, щоб добре очистити проміжки між зубами та промасажувати ясна. Для зручності поверхню очищення можна умовно поділити на 12 ділянок (по три ділянки на зовнішній і внутрішній поверхнях верхньої та нижньої щелеп ). Після кожного прийняття їжі бажано прополіскувати рот водою кімнатної температури. Для цих та інших гігієнічних полоскань можна використовувати спеці­альні зубні еліксири.

Фізична культура

Збільшення зайнятості населення трудовою діяльністю, яка не вимагає фізичних навантажень і рухливості, механізація побуту, розвиток транспорту, засобів зв'язку сприяють зниженню енерговитрат, виникненню нервово-психічного напруження, несприятливих наслідків нераціонального харчування. У таких умовах постійне заняття фізичною культурою і спортом стає дуже важливим еле­ментом особистої гігієни і здорового способу життя. Значення цих занять дуже важливе: вони дозволяють збалансувати енерговитрати, стимулюють діяльність серцево-судинної і дихальної систем, сприятливо впливають на функціональну діяльність ЦНС та інших органів і систем, зменшують гіпоксію, пов'язану із застоєм крові в органах малого таза, активізують обмінні процеси, підвищують стійкість проти захворювань і працездатність.

Компонентами фізичної культури є ходьба, біг, ранкова гімна­стика, плавання, різні види спортивних ігор і занять. Однак фізич­не навантаження повинне бути індивідуальним і виходити з ре­ального стану здоров'я, віку та підготовленості людини. Щоб визначити ступінь функціональної підготовленості до фізичних вправ і контролю під час виконання їх, запропоновано різні тести. З цією метою може бути використаний, наприклад, 12-хвилинний тест відомого американського спортивного медика К. Купера. Він ґрунтується на тому, що між пройденою дистанцією (км) і спожи­ванням кисню (мл/кг/хв) існує зв'язок, який характеризує функ­ціональну підготовленість людини. Так, у 30-39 років підготов­леність вважають поганою, якщо споживання кисню становить близько 25 мл/кг/хв, задовільною - 39-40, відмінною - 40 мл/кг/хв і більше.

Академік М.М. Амосов як тест запропонував оцінювати зміну вихідної частоти скорочень серця після 20 присідань у повільному темпі з протягнутими вперед руками і широко розведеними коліна­ми. Якщо частота скорочень серця зростає не більше як на 25 % вихідної - стан серцево-судинної системи добрий, на 25-50 - задо­вільний, на 75 % і більше - незадовільний. Є ще один доступний тест: зміна частоти скорочень серця і загального самопочуття при звичайному підніманні пішки на 4-й поверх. Стан оцінюють як добрий, якщо при цьому частота скорочень не перевищує 100-120 за 1 хви­лину, дихання вільне, легке, відсутні неприємні відчуття. Частота 120-140 за 1 хв, легка задишка характеризують стан як задовіль­ний. Якщо вже при підніманні на 3-й поверх з'явилася задишка, пульс став частішим, ніж 140 за 1 хвилину, з'явилась слабкість -функціональний стан серцево-судинної і дихальної систем поганий.

Найдавнішим, найдоступнішим і таким, що не має протипока­зань практично для більшості людей, видом фізичної активності є ходьба. Відомий французький терапевт Тіссе говорив: "Рух як та­кий може за своєю дією замінити будь-які ліки, але всі лікувальні засоби світу не в змозі замінити дію руху". Для початківців реко­мендується програма тренувальної ходьби з поступовим збільшен­ням її дистанції та часу (на першому тижні - приблизно 1,5 км протягом 15 хвилин, на шостому - близько 2,5 км за 20 хвилин.).

Другий важливий вид фізичної культури - ранкова гігієнічна гімнастика. На відміну від спеціальних видів гімнастики, вправи ранкової гімнастики охоплюють комплекси порівняно простих, кори­гувальних, загальнорозвивальних і силових рухів, що впливають на основні групи м'язів тіла і не вимагають великого фізичного наван­таження. Ранкову гігієнічну гімнастику слід робити після сну, пе­ред гідропроцедурами, бажано на відкритому повітрі або в добре провітреному, чистому приміщенні, при можливості - під музич­ний супровід.

Енерговитрати при виконанні звичайного, неускладненого ком­плексу вправ порівняно невеликі - до 335-377 кДж (80-90 ккал), тобто у 2 рази менші, ніж людина витрачає під час ходьби протягом 1 години на відстань 3 км. Однак фізіологічне значення ранкової гімнастики дуже велике і виходить за межі завдань, пов'язаних суто із збільшенням енерговитрат. Дванадцять-п'ятнаддять вправ, що охоплюють згинання, розгинання, присідання, розмахування, обертання голови, тулуба, колові рухи рук і ніг, ходьбу, біг, стриб­ки та інші рухи (доцільно, щоб їм передував самомасаж), збільшу­ють викидання крові з депо та її циркуляцію, піднімають тонус центральної нервової системи і м'язів, стимулюють обмінні проце­си, розвивають і зміцнюють опорно-руховий апарат, органи дихан­ня і серцево-судинну систему, покращують діяльність шлунка і ки­шок, сприяють ефективнішій фізичній та розумовій діяльності про­тягом робочого дня.

Загартування. Під загартуванням розуміють підвищення стійкості організму до впливу коливань температури повітря і води, вологості повітря, атмосферного тиску, сонячного випромінювання та інших фізичних чинників навколишнього середовища. У фізіоло­гічному відношенні загартування розглядають як адаптацію, що досягається багаторазовим тренуванням, впливом того чи іншого загартовувального чинника або комплексом чинників. Загартуван­ня підвищує адаптаційні можливості організму не тільки до погодних, а й до інших несприятливих (фізико-хімічних, біологічних, психологічних) чинників, знижує чутливість до респіраторних та інших заразних захворювань, підвищує працездатність, сприяє фор­муванню позитивних психофізіологічних реакцій.

Під час проведення загартувальних процедур слід враховувати такі принципи: поступовість (поступове збільшення інтенсивності й тривалості впливу загартувального чинника), систематичність (проводити процедури регулярно за визначеною системою), комплексність (цілеспрямоване поєднання впливу кількох чинників, на­приклад, повітря і води), індивідуальний режим (характер, інтен­сивність і режим загартування повинні враховувати індивідуальні особливості людини: вік, стать, стан здоров'я тощо.

Найбільш поширеною формою загартування повітрям є повітряні ванни (аеротерапія). Розрізняють повітряні ванни теплові (темпе­ратура повітря - від 30 до 22 °С), прохолодні (20-14 °С) і холодні (менше 14 °С). При оцінці температурного режиму слід враховува­ти комплексний характер мікроклімату й орієнтуватися на еквіва­лентно-ефективні температури, що залежать від одночасного впли­ву вологості повітря, швидкості його руху та радіаційної температу­ри. Повітряні ванни сприятливо впливають на обмін речовин, загальне самопочуття. Щоб досягти більшого ефекту, ванни слід приймати в максимально оголеному вигляді (температурна чутливість шкіри неоднакова на різних її ділянках) у затінку, на спеціальних майданчиках (аераріях) або на ділянках, незабруднених атмосфер­ними викидами, віддалених від транспортних магістралей і добре озеленених. У міських домашніх умовах допускається приймати повітряні ванни на балконах, у провітрюваних приміщеннях з чис­тим прохолодним повітрям. Тривалість процедур потрібно поступо­во збільшувати, а температуру повітря - знижувати (відповідно від 3-20 хвилин при температурі 18-20 °С до 20-30 хвилин при 5-10 °С; для тренованих людей можна 10-15 хвилин при температурі 3-0 °С). Доступною і корисною формою загартування повітрям верхніх ди­хальних шляхів є сон взимку в приміщенні з відкритою кватиркою.

Загартування водою є сильним, ефективним і різноманітним за формами видом загартування. Він зумовлений високою тепло­віддачею тіла людини, оскільки вода має теплоємність, яка значно (у 10-20 разів) більша, ніж теплоємність повітря аналогічної темпе­ратури.

З метою загартування можна використовуватися купання, душ, обмивання, обтирання, ванни для ніг тощо. За температурним ре­жимом розрізняють такі види ванн: холодні (менше 20 °С), прохо­лодні (20-33 °С), індиферентні (34-36 °С), теплі (36-39 °С), гарячі (понад 40 °С). Одним з найбільш ефективних видів загартування водою є купання у відкритих водоймах, сприятливий вплив якого зумовлений поєднанням активних фізичних вправ (плавання) із со­нячним випромінюванням, механічним впливом води.

Дуже корисний звичайний і особливо контрастний душ. Його варто приймати поперемінне тривалістю 0,5-2,0 хвилини з темпера­турою, що змінюється в діапазоні 10 °С. У разі відсутності технічної можливості перемінного вмикання душу з різною температурою води теплий (гарячий) душ чергують з обливанням прохолодною (холод­ною) водою. Обливання можна використовувати як самостійну за-гартувальну процедуру (знижуючи температуру від 30 до 15 °С і менше) з обов'язковим наступним розтиранням тіла, що підсилює тренувальну дію на судини. Температура води для обливання в дошкільному віці не повинна бути нижчою ніж 20-25 °С, для шко­лярів - 18 °С.

Добрим засобом загартування є ванна для ніг (1-3 хвилини з поступовим зниженням температури води від 25 до 10 °С для дітей і до О °С для дорослих). Для осіб менш загартованих, з ослабленим здоров'ям можна використовувати 3-5-хвилинні вологі обтирання водою кімнатної температури (потім розтирання насухо) послідов­но верхньої і нижньої частин тіла.