КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ЛОГІКИ

ЛОГІКА ПОБУДОВИ ТА ПЕРЕВІРКИ ВЕРСІЙ

1. Логічна суть гіпотези та криміналістичної версії

Гіпотезою називається спосіб мислення, який полягає в побудові припущення про те, що таке досліджуване явище, та в доведенні цього припущення.

Термін “гіпотеза” уживається з подвійним значенням. Під гіпотезою розуміють і саме припущення, котре пояснює спостережуване явище, і спосіб мислення в цілому, який включає висування припущення, його розвиток і доведення. Гіпотеза є метод пізнання предметів і явищ навколишнього світу.

Гіпотеза створюється для того, щоб дати пояснення ще не поясненим явищам, фактам, подіям. Пізнання будь-якого явища в дійсності, як відомо, розпочинають із збирання і нагромадження окремих фактів, що відносяться до цього явища. Фактів, наявних на початку пізнання явища, завжди недостатньо, щоб повністю й відраз у пояснити це явище, дати достовірний висновок про те, що воно таке, які причини його виникнення, закони розвитку тощо. Тому пізнання явищ і подій зовнішнього світу відбувається у формі гіпотези: не очікуючи доки накопичиться факти для кінцевого, достовірного висновку про характер і причину досліджуваного явища, роблять на початку здогадане пояснення спостережу.

Гіпотеза – це форма розвитку наших знань. Мислення людини не знає інших способів логічного опрацювання емпіричного матеріалу і проникнення в сутність речей, окрім гіпотези. Побудова гіпотез у науці дає змогу переходити від окремих фактів, що стосуються явищ, до пізнання закону розвитку цього явища. Ф.Енґельс, даючи оцінку ролі гіпотези в пізнанні, зазначив: “Формою розвитку природознавства, оскільки воно мислить, є гіпотеза”.

Побудова гіпотез – необхідний шлях до створення наукової теорії. Всяка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією.

Логічна структура гіпотези складна. Гіпотеза не зводиться до якогось одного судження чи умовиводу. Вона – система суджень, понять і умовиводів. Якесь одне окремо взяте судження або умовивід ще не складає гіпотези.

Гіпотеза може скидатися одночасно із різних видів умовиводів: індукції, аналогії і дедукції. Наприклад, судження-припущення може бути висловлене за аналогією чи індукцією, а потім розвинуте й доведене у формі дедукції. Але припущення в гіпотезі може бути висунуте не тільки у формі індукції чи аналогії, воно висловлюється часто дедуктивно, а доводиться потім у формі індукції або дедукції тощо.

Гіпотеза – процес розвитку думки. Процес мислення в гіпотезі має певні стадії. Розрізняють дві такі стадії побудови і доведення гіпотези: 1) висування гіпотези і 2) доведення гіпотези. Дехто виділяє в гіпотезі не дві, а три, чотири чи п’ять стадій: 1) вивчення обставин досліджуваного явища (збирання фактів), 2) формування гіпотези, 3) виведення із гіпотези наслідків (розвиток гіпотези), 4) перевірка цих наслідків на практиці, 5) висновок про істинність або хибність висунутої гіпотези.

Висування гіпотези. Гіпотеза будується не на голому місці. Щоб її висунути необхідно мати певну сукупність фактів, що відносяться до спостережуваного явища, котрі б обґрунтовували імовірність якогось припущення, пояснювали імовірність невідомого. Тому побудова гіпотези завжди пов’язана зі збиранням фактів, які мають відношення до того явища, яке ми пояснюємо. На підставі зібраних фактів висловлюється припущення про те, що таке досліджуване явище, тобто формулюється гіпотеза. Припущення в гіпотезі в логічному відношенні є судження (або система суджень). Його висловлюють унаслідок логічного опрацювання зібраних фактів.

Факти, на підставі яких висувається гіпотеза, можуть бути логічно осмислені у формі аналогії, індукції чи дедукції. В одних випадках гіпотезу висувають за аналогією, в інших – вони є висновком індуктивного чи дедуктивного умовиводу. Наприклад, гіпотеза про існування життя на Марсі висунута за аналогією. На підставі схожості Марса і Землі в одних ознаках, а саме в тому, що Марс і Земля є планетами сонячної системи, що обидві вони обертаються навколо сонця, мають атмосферу, воду, зміну пір року, дня й ночі і т.д., зроблено припущення про схожість цих планет і в інших ознаках, а саме, що на Марсі, як і на Землі, існує життя. Гіпотеза Лаверє про існування планети Нептун була висунута шляхом дедукції.

Висування припущення, тобто формулювання гіпотези, становить основний зміст гіпотези.

Припущення – головний елемент будь-якої гіпотези. Припущення є відповіддю на поставлене запитання про сутність, причину, зв’язки спостережуваного явища. Припущення містить те знання, до якого доходять унаслідок узагальнення фактів. Припущення – та серцевина гіпотези, навколо якої відбувається вся пізнавальна і практична діяльність. Припущення в гіпотезі – це, з одного боку, підсумок попереднього пізнання, те головне, до чого доходять унаслідок спостереження і узагальнення фактів; з іншого боку – це відправний пункт подальшого вивчення явища, визначення напрямку, яким має відбуватися все дослідження. Гіпотеза дає змогу не тільки пояснити наявні факти, а й виявити нові факти, на які не була б звернута увага, коли не була б висунута ця гіпотеза.

Доведення гіпотези. Висунута гіпотеза має бути доведеною. Доказ гіпотези здійснюється так. Припускаючи висунуту гіпотезу істинною, з неї дедуктивним методом виводять ряд наслідків (фактів), які мають існувати, якщо існує гадана причина, а потім ці наслідки відповідають перевіряють на практиці. Якщо наслідки відповідають дійсності, підтверджуються практикою, то це свідчить про те, що ця гіпотеза є правильною. Якщо ж наслідки, логічно виведені з гіпотези, не відповідають дійсності, нашим дослідом не підтверджені, то це означає, що висунута гіпотеза хибна.

Логічний процес виведення наслідків із висунутого припущення і обґрунтування істинності або хибності гіпотези відбувається досить часто у формі умов-но-категоричного силогізму. Із гаданої причини А виводять наслідок В. Логічно це виражається в такому судженні: “Якщо є А, то є В”. Потім наслідок В перевіряють на практиці, чи дійсно він існує. Якщо наслідок В насправді не існує й існувати не може, то за правилами умовно-категоричного силогізму від відсутності наслідку доходять висновку про те, що й гадана причина А також не існує, тобто до імовірного висновку про хибність висунутої гіпотези.

Перевірка гіпотези відбувається завжди шляхом підтвердження наслідків, виведених із цієї гіпотези - критерієм істинності гіпотези в практиці. Гіпотеза народжується практикою, і тільки практика розв’язує питання про те, істинна гіпотеза чи хибна. Гіпотеза стає достовірною теорією, коли наслідки, виведені з неї, підтверджуються практикою. Перевірка гіпотези на практиці, перетворення гіпотези в достовірну теорії є процес складний і довготривалий. Тому виведення істинності гіпотези не можна зводити до якоїсь одноактної логічної дії.

Перевіряючи гіпотезу використовують різні логічні форми. Досить часто перевірка гіпотези відбувається за схемою умовно-категоричного силогізму. Особливо широко умовно-категоричний силогізм використовується тоді, коли має справу з умовно-виділяючими судженнями. У таких випадках наявність у дійсності всього лише одного наслідку, виведеного з гіпотези, достатня для визнання цієї гіпотези істинною. Але умовно-категоричний силогізм не є єдиним логічним засобом перевірки гіпотези. Окрім умовно-категричних умовиводів використовується також категоричний силогізм, розподільні умовиводи та інші логічні форми.

Види гіпотез

Гіпотеза може пояснити або явище (подію) в цілому, або якийсь окримий бк явища, одну його властивість, один зв’язок. Тому розрізнюють гіпотези загальні й часткові.

Загальна гіпотеза – це припущення, яке пояснює причину явища або групи явищ у цілому.

Часткова гіпотеза – припущення, яке пояснює якийсь окремий бік чи окре-му властивість явища чи події.

Так, гіпотеза про походження гір – це загальна гіпотеза, а гіпотеза про походження якоїсь однієї гори – часткова гіпотеза. Поділ гіпотез на загальні й часткові має сенс, коли ми співвідносимо одну гіпотезу з іншою. Цей поділ не є абсолютним, гіпотеза може бути частковою стосовно однієї і загальною стосовно інших гіпотез.

Також існують гіпотези наукові й робочі.

Наукова гіпотеза – це гіпотеза, що пояснює закономірність розвитку явищ природи і суспільства. Такими є, наприклад, гіпотеза про походження сонячної системи, гіпотеза про походження життя, гіпотеза про походження людини, вулканів, нафти тощо.

Робоча гіпотеза – це тимчасове припущення або здогад, яким користуються, будуючи гіпотези. Робоча гіпотеза є припущення – пробою, тимчасовим варіантом, що допомагає побудувати ту чи іншу гіпотезу. Робоча гіпотеза дає змогу перевірити, чи можна це явище якось пояснити. Висунувши робочу гіпотезу і переконавшись, що вона не може пояснити явище, яке нас цікавить, чи пояснює його неправильно, її відкидають, замінюють іншою робочою гіпотезою. Робоча гіпотеза створюється як тимчасовий здогад, тобто таке припущення, яке пояснює явище умовно. За допомогою таких робочих гіпотез тимчасово групують факти, а потім уже її формулюють. Робоча гіпотеза може стати в ході подальшого дослідження науковою гіпотезою.

Розкриття злочину — процес встановлення об'єктивної істини у справі, який здійснюють на основі загальних положень теорії пі­знання. У пізнанні обставин злочину важливе місце посідає метод аналогії. Під час попереднього розслідування та судового слідства звернення до аналогії досить правомірне: бо вона часто є стимулом до роздумів і логічною основою побудови версій. По­рівнюючи розслідуваний злочин за подібними ознаками (спосо­бом і знаряддям вчинення, способом приховування та ін.) з анало­гічними раніше розкритими злочинами, слідчий може встановити нові суттєві обставини у кримінальній справі.

У процесі розкриття злочинів слідчий звертається до фактів і по­дій минулого, тому особливе значення має формально-логічна кате­горія гіпотези. Стосовно діяльності правоохоронних органів з роз­криття злочинів гіпотеза дістала назву криміналістична версія — обґрунтованого припущення, яке пояснює характер злочину в цілому чи його окремих обставин.

Необхідно зважати на те, що гіпотетичний метод пізнання характерний не тільки для попереднього та судового слідства. Його широ­ко застосовують в оперативно-розшуковій діяльності, а також екс­перти.

Пізнання злочину здійснюється у повній відповідності з загальними закономірностями і категоріями теорії пізнання. Злочин, як подія що мала місце в минулому, не може бути сприйнятий слідчим лише через органи почуття. Безпосередньо сприйматися можуть лише матеріальні сліди та наслідки злочину. А для розшуку цих слідів та оцінки їх значення необхідна напружена розумова діяльність слідчого.

Слідче пізнання як й будь яке інше є єдністю юридичних і психологічних знань, що коригується практикою. Існують два основні рівня пізнання:

1. стихійно емпіричний (повсякденно життєвий), притаманний усім людям;

2. науковий властивий спеціально підготовленим фахівцям (професіоналам).

Розслідування злочинів обґрунтовано від­носять до специфічної пізнавальної діяльності тієї, яка має творчий характер. Важливою умовою успішного вирішення завдань що вини­кають при цьому є єдність психологічних та інтелектуальних якостей слідчого.

Методом організації розслідування виступає планування дій слідчого, а логічною основою планування слугують слідчі версії – одна з різновидів криміналістичної версії.

Важливим логічним інструментом пізнання є гіпотези, які у слідчій діяльності прийнято називати версіями. У перекладі з латинської слово «версія» означає поворот, видозміну. В юридичному розумінні воно вживається як синонім будь якого припущення, передбачення здогадки, які виникають у процесі більш або менш складної розумової діяльності. Версія детермінована з проблемною ситуацією, з питаннями, які не дістали вирішення у процесі розслідування.

У гносеологічному (пізнавальному) аспекті версія являє собою форму переходу від не знання до знання про подію, що розслідуєть­ся. Тому, на нашу думку, її треба розглядати як форму і процес відображення явищ мате­ріального світу, осягнення думкою об’єктивної природи предмета що пізнається.

Процес пізнання не передбачає розмежування окремих боків процесу мислення. Логічний процес не існує без пізнавального і психічного, пізнавальний — без логічного і психічного, а психічний — без пізнавального і логічного. Усі вони взаємопов’язані та взаємообумовлені. Це різні сторони єдиного процесу мислення.

Психічна діяльність є діяльністю мозку органу мислення (психічний бік мислення) і водночас відображенням, пізнанням світу об’єктивної дійсності (пізнавальний бік мислення), а думка — це насамперед продукт мислення кінцевий вияв процесу (логічний бік мислення).

Розділити окремі сторони процесу мислення при його практичному застосуванні неможливо. Лише у разі дослідження останніх здійснюваного з метою визначення їх специфічних ознак доцільне розмежування цієї складної розумової конструкції.

Більшість авторів ставлять знак рівності між версією і гіпотезою. Аналіз сучасних дослідників дає підстави говорити про те, що відмінність версії від гіпотези полягає не в її пізнавальній природі, а в специфіці умов використання, побудови і практичної перевірки. Версія застосовується у такому специфічному виді діяльності, як розслідування злочинів. При цьому має місце оперування фактами, що мають значення для встановлення істини у справі, процес збирання інформації під час висування і перевірки версії відзначається підзаконним характером обмеженістю і ненадійністю фактологічної основи, протидією з боку зацікавлених осіб. “Однією з форм пізнання невідомого є гіпотеза. По своїй природі, версії -- різновид гіпотез. На відміну від наукових гіпотез версії не переслідують мети створення наукової теорії, а їхня перевірка здійснюється в термін, установлений для розслідування.”

Версія, з одного боку, є окремим методом криміналістичної науки, а з другого — ймовір­ною інформаційно-логічною моделлю проблемної ситуації, результатом розумової діяль­ності слідчого. Оскільки пізнавальна діяльність слідчого має творчий характер, в її структурі присутні як обов'язкові та неусвідомлювані компонен­ти інтуїція, здогадка, установки, уявлення, професійні знання, фантазія.

Велике значення мають інтелектуальний потенціал, рівень освіти, спосіб мислення, професійний досвід слідчого, його здатність використовувати передовий досвід розсліду­вання злочинів, запобігання їм. Це дозволяє слідчому розгорнути припущення в систему фактів (доказів), пояснити процес їх форму­вання, встановити правильність або помилко­вість його висновків стосовно події, яка роз­слідується.

У науковій літературі немає єдності погля­дів щодо сутності, місця, значення та ролі версії під час здійснення попереднього слідст­ва.

Уявляється, що для визначення поняття «криміналістична версія” велике значення ма­ють й істотні ознаки. А такими ознаками є те, що слідча версія — це самостійна форма мислення, яку не можна ототожнювати з понят­тям, міркуванням, висновком, а також вису­нуте слідчим припущення, що підлягає обо­в'язковій перевірці.

Таким чином, криміналістична версія — це припущення слідчого стосовно невстановлених обставин події, яка досліджується, максималь­но широке узагальнення наявних відомостей і фактів, що відзначається єдиним поясненням і спрямоване на розслідування злочинів.

Криміналістична версія – це обгрунтоване припущення про факт, явище або групу фактів, явищ, що мають або можуть мати значення для справи; версія вказує на наявність і пояснює походження цих фактів, явищ, їхній зміст і зв'язок між собою і служить цілям встановлення істини по справі.

Версія — обґрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної події, про дії конкретних осіб і наявність у цих діях складу визначеного злочину.

Надаючи версії статусу методу пізнання, можна говорити про те, що основним її при­значенням є упорядкування і систематизація наявної інформації з метою пояснення фак­тів. Версія — це готове, хоч і неповне, недостовірне, ймовірне, знання про об'єкт, що досліджується (обставини, які підлягають дока­зуванню), інструмент подальшого досліджен­ня, в результаті якого досягається достовірне, істинне знання. Вона забезпечує всебічний пошук, виявлення фактичних даних (доказів), сприяє ґрунтовній перевірці та правильній оцінці останніх.

2. Основні етапи побудови

та перевірки криміналістичної версії

На процес розробки версії як логічного ме­тоду пізнання впливають дві обставини :

1. по­треба слідчого у встановленні та наступному поясненні невідомих фактів,

2. наявність не­обхідних для цього фактичних даних — інфор­маційного базису.

Версії, що виникають у процесі дізнання та попереднього слідст­ва, називаються слідчими, а ті, що формуються на стадії судового роз­гляду, судовими. Версії, які висуваються під час оперативно-розшукової діяльності, називаються оперативно-розшуковими. В експертній практиці використовують так звані експертні версії.

Як загальну форму розвитку людського знання гіпотезу (версію) широко застосовують у плануванні розслідування, пізнанні обставин кожного вчиненого злочину. У цьому пізнавальному процесі версії відіграють роль вірогідних інформаційно-логічних моделей роз­слідуваних діянь і поділяються на два види:

• загальні — припущення, які охоплюють злочин, що розкрива­ється, у цілому;

• окремі, які пояснюють певні обставини злочину.

У літературі зустрічаються також поняття версії робочої (припущення стосовно дрібних і другорядних обставин злочину) та розшукової (припущення про місцезнаходження розшукуваного злочинця чи предметів, речей), які належать до різновидів окремої версії.

Слідчі, судові, експертні та оперативно-розшукові версії мають єдину логічну природу. Деякі їх особливості й відмінності визнача­ються характером судової, слідчої, експертної й оперативно-розшукової діяльності та функціональними відмінностями її суб’єктів — слідчого, судді, експерта, оперу повно важеного Крім зазначених у криміналістиці розрізняють ще типові версії, характерні для типових ситуацій, що виникають у процесі розкрит­тя злочинів. Наприклад під час розслідування справи за фактом пожежі, коли її причину не встановлено, типовими слідчими версія­ми можуть бути такі:

• пожежа сталася внаслідок злочинного порушення правил про­типожежної безпеки;

• пожежа сталася через вплив природних факторів, наприклад унаслідок дії блискавки, відсутності чи несправності захисних засобів;

• пожежа сталася випадково через самозаймання, яке неможливо було передбачити;

• пожежа сталася внаслідок підпалу.

Здійснюючи розслідування по конкретній кримінальній спра­ві, слідчий висуває не типові, а конкретні версії, які ґрунтуються на матеріалах справи, але з урахуванням типових версій.

Типові версії можуть бути загальними й окремими. Наведені ра­ніше версії про причини пожежі є загальними. Типовими окремими вважаються версії щодо особи, винної в підпалі (особа, яка працює на цьому об'єкті; стороння особа).

Зазначені різновиди версій і теоретичні положення, що стосують­ся їх змісту, класифікації, стадій розвитку, а також умов достовір­ності, становлять учення про криміналістичні версії.

У розвитку версії можна виділити три етапи: 1) побудови (висування припущення), 2) до­слідження (суджень, висновків), 3) перевірки.

Побудова версії здійснюється в міру накопи­чення, логічної обробки і осмислення фактів. На основі наявних знань, власного досвіду, ре­зультатів узагальнення практики слідчий формулює висновок у вигляді судження, яке дає ймовірне пояснення події при цьому треба додержувати певних правил. Так, версія повинна бути обґрунтована реальними фактами, не суперечити науковим даним, відзначатись конкретністю, логічно правильною побудо­вою і несперечливістю. Треба мати контрверсію у справі, висувати максимально можливу кількість версій.

Під час розробки версії слідчий має засто­совувати логічні прийоми (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, рефлексії), закони логіки (тотожності, несперечливості, виклю­ченого третього, достатньої підстави).

Висунуті положення необхідно доводити, не сприймати на віру бездоказові твердження. У процесі оформлення інформаційного бази­су велике значення мають спостереження, експеримент, порівняння, аналіз, індукція. Порівняння дозволяє визначати тотожність встановлених фактів і різницю між ними, зіставляти їх з вже відомими даними. У проце­сі аналізу досліджуються окремі властивості фактів. Метод індукції дає можливість групувати ті факти, які мають які-небудь загальні ознаки.

При висуванні версії необхідно широко за­стосовувати аналогію. Вона лежить в основі розшуку злочинця за способом вчинення зло­чину. Як правило, версія повинна обґрунтову­ватись множинністю фактичних даних. При цьому велике значення має їх узагальнення на основі поєднання подібних суттєвих ознак і зв'язків багатьох відображених мисленням предметів.

Сутність пізнання версії полягає в розумовому дослідженні припущення, виведенні із нього висновків, їх деталізації.

Дослідження версій повинно відповідати таким вимогам:

1. з них мають бути зроблені всі логічні висновки,

2. судження повинні бути логічно узгоджені між собою,

3. результати перевірки окремих версій мають використову­ватись як основа побудови загальної версії,

4. послідовність перевірки версій повинна визначатись умовами розслідування.

Перевірка версій передбачає як попередню розумову діяльність слідчого, так і йо­го профілактичну роботу по виконанню запланованих слідчих дій й оперативно-розшу­ковик заходів. Усі версії мають перевірятися одночасно. Причому повинні бути перевірені всі судження, що випливають з них. Дані, які суперечать одні одним, мають перевірятися до усунення суперечностей.

Однією з умов повноти та об'єктивності розслідування є дотри­мання правил побудови та перевірки версій. Стосовно кожної неяс­ної чи сумнівної обставини вчиненого злочину мають бути висунуті та перевірені всі можливі на цей момент версії: не можна захоплюватися одними з них та ігнорувати інші на тій підставі, що вони здають­ся маловірогідними. Кожна версія має бути достатньо обґрунтованою й підлягає ретельній перевірці. Порушення цієї вимоги породжує обвинувальний нахил у розслідуванні, який найчастіше є не так ре­зультатом навмисної тенденційності слідчого, як наслідком його однобічності, захоплення тією чи іншою версією. Надійним засобом попередження такої необ'єктивності слідчого поряд з іншими є його постійний самоконтроль, уважне, критичне ставлення до матеріалів, правильна їх правова оцінка, глибока та всебічна перевірка всіх ви­сунутих версій.

Версія як ідеальна (уявна) логічна модель вчиненого злочину, як було сказано вище, про­ходить у своєму розвитку три чітко окреслені послідовні стадії, які відображають процес розслідування: -- виникнення (висунення) версії;

- аналіз (розробка) висунутого припущення та визначення ряду наслід­ків (обставин, подій, фактів), які логічно випливають із висунутого припущення;

- практична перевірка можливих наслідків та порівняння їх із тими, що в результаті перевірки встановлені насправді. Якщо це порівняння засвідчить, що наслідки, які були логічно виведені аналі­зом змісту версії, насправді не існують, то це означає, що висунута версія не відповідає об'єктивній істині і має бути відкинута. Якщо ж можливі наслідки відповідають встановленим фактам дійсності, то висунута версія є вірогідною (можливою). Але вважати її достовір­ною (що відповідає дійсності) на цьому етапі поки що не можна, бо одні й ті самі наслідки можуть випливати з різних підстав, і не вик­лючено, що встановлені факти дійсності зумовлені іншою законо­мірністю (причиною), яка не охоплюється висунутою версією. На­приклад, якщо під час перевірки версії про розкрадання на фірмі “Х” було встановлено, що заступник директора останнім часом придбав багато дорогих речей, то це ще не означає, що він причетний до роз­крадання, бо він отримав спадщину.

Поділ процесу розвитку версії на три послідовні стадії має велике практичне значення. Побіжне врахування або ігнорування тієї чи іншої стадії призводить до суттєвих помилок у плануванні розсліду­вання і, як наслідок, — до порушення строків розслідування та його низької якості. Іноді слідчий, плануючи розслідування, обмежується формулюванням версій і переліком заходів їх перевірки, не аналізую­чи змісту версій, не визначаючи можливих наслідків (фактів, обста­вин), не зупиняючись на конкретних питаннях, які слід з'ясувати в кожній з них. У результаті перелік заходів перевірки висунутих версій виявляється неповним або випадковим. Розумова діяльність у процесі висування та аналізу версій охоплює сукупність встановлених у справі фактів, їх оцінювання та можливі причини.

Через те що справжня причина явища, яке перевіряється, фактично невідома, одразу виникають кілька версій, що виключають одна одну, конкурують між собою доти, поки не буде встановлено, які з них є безпідставними, а яка відповідає об'єктивній істині.

Зі структури версії як логічної моделі розслідуваного злочину в цілому чи його окремих епізодів випливає, які елементи цієї моделі є в наявності, а які відсутні й потребують додаткового пошуку та пе­ревірки для того, щоб модель стала повною. Виявлення під час пере­вірки версії нових фактів, невідомих до її висунення, підвищує сту­пінь її надійності. Спроможність версії не тільки пояснювати раніше відомі факти, а и виявляти нові — важлива умова можливості пере­вірки висунутого припущення, свідчення великого пізнавального значення криміналістичних версій.

Логічний процес побудови версій є єдиним для всіх її різновидів (слідчої, судової, експертної, загальної, окремої). Версія не може бути продуктом необґрунтованих і надуманих здогадок і припущень.

В основу версії мають бути покладені фактичні дані, які поділя­ються на дві основні групи.

1. Дані, отримані з різних джерел, які стосуються кримінальної справи. Вони можуть міститись у судових доказах, матеріалах оперативно-розшукової діяльності, актах відомчих перевірок, заявах і по­відомленнях громадян, повідомленнях засобів масової інформації та в інших джерелах. Для побудови версій на основі даних цієї групи за­стосовують переважно такі логічні прийоми та форми мислення, як аналіз і синтез, безпосередні та опосередковані (здебільшого індук­тивні) умовиводи.

2. Дані, які є результатом наукових узагальнень і безпосередньо не стосуються кримінальної справи. Це дані природничих, технічних та інших наук (криміналістики, судової медицини, фізики, хімії), а та­кож отримані з життєвого та професійного досвіду слідчого, узагаль­нень слідчої, судової та експертної практики. Зокрема, велике значен­ня під час висунення версій мають результати кримінологічного ана­лізу і видова криміналістична характеристика злочину.

За допомогою аналогії, порівняння та дедуктивних умовиводів ці дані можуть бути використані як основа для висунення версії.

Важливим є використання професійного досвіду слідчого, проте слід обережно підходити до обґрунтування версії за допомогою "слідчої інтуїції", бо непродуманий підхід до побудови та висунення версії недопустимий.

Здійснювана при розслідуванні перевірка логічно виведених з ви­сунутих припущень наслідків (фактів, явищ, закономірностей) спря­мована на те, щоб виявити, чи існують вони насправді.

Засоби та методи перевірки криміналістичних версій різноманіт­ні і відрізняються від тих, які застосовують для перевірки гіпотез у науковому пізнанні закономірностей природи та суспільства. Ці відмінності пояснюються передусім тим, що засоби й методи пере­вірки криміналістичних версій призначені для практичного пізнання конкретного соціального явища — злочину — і спрямовані на вирі­шення питання про винність або невинність конкретного суб'єкта. Тому вони мають відповідати суворим критеріям надійності, право­мірності, моральності та припустимості. Здійснювана в умовах пев­ного правового режиму перевірка криміналістичних версій не може базуватися на застосуванні нормативно несанкціонованих методів і засобів, методик, які науково не обґрунтовані і перебувають на стадії експериментальної перевірки.

Засоби й методи перевірки криміналістичних версій визначають залежно від того, до якого різновиду вони належать. Слідчі та судові версії перевіряють переважно виконанням слідчих і судових дій. При цьому застосовують також оперативно-розшукові засоби й методи, однак вони мають допоміжний характер. Для перевірки оперативно-розшукових версій найчастіше використовують засоби й методи оперативно-розшукової діяльності; при цьому процесуальні засоби до­речні лише в тому обсязі, в якому їх застосовують під час розслідуван­ня кримінальної справи, що здійснюється паралельно. Застосування процесуальних засобів перевірки оперативно-розшукових версій поза межами судочинства неприпустиме.

Специфічні й форми застосування спеціальних знань для пере­вірки слідчих, судових і оперативно-розшукових версій. Під час пе­ревірки слідчих і судових версій спеціальні знання використовують переважно у формі експертизи та залучення спеціалістів до участі у виконанні слідчих дій, а для перевірки оперативно-розшукових версій характерна не процесуальна форма застосування спеціальних знань. Експертні версії перевіряють також на основі суворої правової регламентації із застосуванням загальнонаукових і спеціальних методів.

Існують загальні правила перевірки криміналістичних версій. У теорії криміналістики використовують принцип паралельної (од­ночасної) перевірки версій, що забезпечує найоптимальніший темп розслідування, економію робочого часу слідчого, його сил, а також коштів. Поступова перевірка версій з дотриманням черговості не га­рантує отримання цих переваг, а навпаки, містить загрозу втратити сліди злочину, цінну доказову інформацію, що спричинює необхід­ність здійснення повторних слідчих дій, призводить до порушення процесуальних строків розслідування.

Кожний наслідок, що випливає з висунутої версії, необхідно детально перевірити. Доки версія не спростована і не відкинута, кож­ний факт, що логічно випливає з неї, необхідно перевірити з позиції відповідності чи невідповідності його реальній дійсності Обмеження перевірки дослідженням тільки якоїсь певної частини наслідків не дає підстав для впевненості, що підтверджена версія виражає об'єктивну істину у справі.

Якщо при перевірці отримано суперечливі дані, одні з яких підтверджують версію, а інші спростовують її, зупиняти перевірку цієї версії неприпустимо — вона повинна тривати до повного виявлення та усунення розбіжностей.

З метою глибшої та детальнішої перевірки обставин, що виплива­ють із висунутої версії, необхідно використовувати, якщо можливо, комплекс процесуальних і не процесуальних засобів (наприклад, необхідно допитати свідків, здійснити слідчий експеримент, оперативно-розшукові заходи).

Філософи твердять, що припущення про будь-який факт перетво­рюється на достовірне знання про нього, якщо можна довести, що з цього факту й тільки з нього випливають виявлені наслідки. Гіпоте­за перетворюється на достовірне знання й тоді, коли доведено, що з усіх можливих причин певного факту треба виключити як недоведені всі причини, крім однієї, що спричинила цей факт.

Наведені умови достовірності гіпотези застосовують і до криміна­лістичних версій. Версія достовірна в таких випадках:

• якщо було висунуто всі можливі припущення стосовно обста­вини злочину, яка перевіряється, і при розслідуванні на основі нових додаткових даних не виникло іншої версії, що стосується тієї ж обставини. Наприклад, у справі про вбивство з трьох можливих версій (умисне вбивство, необережне вбивство, не­щасний випадок) підтвердилася версія про умисне вбивство. Якби при розслідуванні було встановлено, що можливих при­чин смерті в цьому разі більше, то виключення двох із них не було б достатнім доказом істинності третьої версії. Версія про умисне вбивство стала б неправильною, а істинною була б вер­сія (про самогубство), не висунута слідчим;

• усі висунуті версії про певну обставину були перевірені, і всі їх, за винятком однієї, що була об'єктивно підтверджена, було спростовано та відкинуто;

• усі наслідки (обставини), що логічно виводяться з підтвердже­ної версії, були всебічно досліджені та знайшли підтвердження, тобто виявлені насправді;

• підтверджена версія повністю узгоджується з усіма іншими об­ставинами справи.