На порозі нового тисячоліття відмічалась знаменна дата - 80-ліття плану ГОЕЛРО.З 22 по 29 грудня 1920 р. у Москві проходив VIII Усеросійський з'їзд Рад. Одне з головних питань на порядку денному - питання про електрифікацію Росії. У підсумку з'їзд по доповіді Гліба Кржижановского приймає постанову про план електрифікації країни (план ГОЭЛРО). Мабуть, у XX столітті це був перший такого масштабу науково-технічний проект. І дотепер план ГОЭЛРО займає в цьому ряді саме почесне місце . Ці шість букв абревіатури - ГОЭЛРО - стали тоді символом прориву Росії на нові соціально-економічні рубежі.В ті роки важко було навіть уявити собі таку можливість. Росія вразила увесь світ. Будівництва ГОЭЛРО дотепер потрясають своїми масшатабами і темпами. У 1931 році план ГОЭЛРО по электробудівництву був виконаний, а до 1935 - уже перевиконаний.

План ГОЕЛРО був також поштовхом до становлення й розвитку енергетичної бази України.Сьогодні ніхто не спроможний спростувати той факт, що один з основних об'єктів плану ГОЕЛРО - Дніпровська ГЕС, збудована на початку 30-х років ХХ сторіччя,

стала символом торжества праці, техніки і науки.Спорудження КРЕС, ЕСХАР,

Зуівської, Штерівської і багатьох інших електростанцій, що стали вже легендарними,

- усе це також віхи реалізації плану ГОЕЛРО. Вони були фундаментом створення енергетичного комплексу України.

План ГОЭЛРО базувався на державній ідеології господарювання того часу, на

планово-директивних методах керування і відповідних важелях реалізації. Але не можна не віддати належне найвищому професіоналізму й організаторському таланту енергетиків, які його розробляли і реалізовували. План ГОЭЛРО заклав основу для подальшого розвитку галузі. В роки радянських п'ятирічок було побудовано чимало енергетичних об'єктів, серед яких і каскад ГЕС на Волзі, і ГЕС на великих сибірських ріках, і атомні електростанції. Енергетики нової Росії продовжують славні традиції своїх попередників. РАО "ЄЕС Росії", у який працюють більш 700 тисяч чоловік, - зростаюча компанія. За останній рік вони збільшили вироблення електроенергії більш ніж на 4 відсотки, побудували і ввели в експлуатацію близько 1000 км ліній електропередачі, відновили синхронну роботу ОЭС Сибіру і Казахстану з ЄЕС Європейської частини Росії, відроджуємо енергетичну систему Чеченської республіки. До ювілею пустили в лад Північно-Західну ТЭЦ. Ведеться будівництво Бурейской і Богучанской ГЕС, інших энергообєктів.

Однак обсяги будівництва явно недостатні. В умовах, коли за останні 15 років у Росії практично не було нових великих введень, для заповнення потужностей, що вибувають, необхідні інвестиції, непорівнянні із сьогоднішніми. По суті ми стоїмо на порозі нового плану ГОЭЛРО, ціль якого - залучити масштабні інвестиції в зведення сучасних електростанцій, будівництво ліній електропередач, модернізацію всього енергетичного господарства. Очевидно, що як і в будь-якого великого починання, у нового плану знайдуться супротивники.

У 20-і роки теж були що сумніваються, котрі не вірили в можливість швидкої електрифікації голодної і холодної країни. Але люди, що розробляли і запроваджували в життя план ГОЭЛРО, були не тільки досвідченими політиками, блискучими вченими й інженерами. Вони володіли, як би ми зараз сказали, менеджерським талантом, управлінським чуттям і зуміли у вкрай непростих умовах визначити стратегію розвитку економіки, масштаби і методи її здійснення. У підсумку вони виявилися праві. Саме такий прагматичний підхід і потрібний зараз.

Проте слід сказати , що Ленінський план ГОЭЛРО 1920 року виявився лише блідою калькою дореволюційних програм розвитку енерготехнічної галузі Росії. Напередодні настання нового століття маловідомі факти з історії (і передісторії) створення цього проекту залишаються цілком актуальними. На прикладі плану ГОЭЛРО і сьогодні можна було б витягти корисні уроки реалізації в самих складних умовах накопиченого науково-технічного потенціалу країни.

Уся радянська енергетична історіографія вважає початком електрифікації Росії прийняття плану ГОЭЛРО (Державна електрифікація Росії) наприкінці 1920 р. Перші практичні результати плану були отримані в другій половині 20-х рр.

Відзначимо важливий історико-технологічний факт. Незважаючи на те що початок розвитку капіталізму в Росії затрималося на десятиліття, відставання в комерційному використанні світових досягнень науки і техніки того часу російським ринковим капіталом було мінімальним.

По класичних законах ринку Росія з її дешевою робочою силою і відсутньою электровикористовуючою інфраструктурою надавала благодатні можливості для одержання гарних прибутків насамперед у сфері електричних послуг - електроосвітленні. Тут були потрібні порівняно невеликі капіталовкладення. Поступово електрична справа переходила до більш витратних послуг: електропостачання телефонного і телеграфного зв'язку, электромедичних приладів, пожежної і залізничний сигналізації, потім міської транспортної електротяги - трамвая. Потреба в електромоторах, проводах, кабелях і т.д. привела надалі до розвитку електротехнічної промисловості, що, у свою чергу, дозволила розширити використання електрики для електрифікації залізниць і нарешті приступити до заміни домінуючої в промисловості "парової сили" "електричною силою", тобто до поглиблення електрифікації економіки Росії. Це усі вимагало наростаючого розвитку електроенергетики з різними видами що споруджуються і планованих електростанцій на різних видах палива і різних первинних енергоносіїв. Усі ці природні етапи дожовтнева Росія успішно пройшла.Важливе місце в планах як російських банків, так і німецьких электроконцернів у цей період займали проекти електрифікації російських залізниць. Проект електрифікації Санкт-Петербургського залізничного вузла почав розроблятися наприкінці 1909 р. У першу чергу намічалося електрифікувати ділянки до Оранієнбаума, Гатчини, Любані. Розробка технічних проектів фінансувалася німецькими электроконцернами.

У 1910 р. укладена угода з концернами Сименс-Гальске (Німеччина) і Вестингауз (САСШ - як тоді називали Північноамериканські з'єднані штати): 1) про будівництво Волховської гідроелектростанції (воно було почато в тому ж році); 2) про електрифікацію петербурзьких приміських ділянок залізниць; 3) про будівництво петербурзького метрополітену. У 1911 р. "Приватбанк" підписав угоду з банком "Французький кредит" на спорудження електрифікованої залізниці Владикавказ-Тифліс, а також електрифікованих ділянок залізниць у Криму, на Уралі й Алтаї. У 1912 р. було створено установче суспільство для будівництва електрифікованої ділянки транссибірської залізничної магістралі Москва-Сергієв Посад.

Привертали увагу і Дніпровські пороги. У 1912 р. утворився консорціум груп і банків по вивченню спорудження Волго-Донського каналу і ріки Дніпро для складання проекту водяного шляху в його порожистій частини і використання електричної сили падіння води, тобто спорудження гідростанції. Для будівництва цього комплексу були притягнуті німецькі концерни АЭГ, "Сименс-Гальске", французьке суспільство "Батиньоль", швейцарська компанія, ряд російських банків. Експертизу проекту могутньої ГЕС і судноплавного каналу в порогів провели німецькі експерти. Російські капітали були представлені в більшості "Суспільств електричної сили водоспадів" з гарною перспективою збільшення їхньої частки в реалізації цього найбільших по тим часам проекту.

У цілому за роки передвоєнного промислового підйому, 1910-1914 р., приріст іноземних інвестицій в електроенергетичну й електротехнічну промисловості склав 63%, а інвестицій російського капіталу 176%.

Проте відставання Росії від Заходу в електрифікації промисловості, заміни в ній домінуючої "парової сили" на "електричну силу" було помітним. Це пояснювалось рядом причин, серед яких можна назвати три головних. Перша - Росія вступила на капіталістичний шлях розвитку з останньої третини XIX століття, тобто на кілька десятиліть пізніше Заходу. Вона повинна була пройти природну черговість входження "електричної справи" в економіку Росії, починаючи з найпростіший, наочно привабливої, відчутної сфери електричних послуг - висвітлення (показники виробництва електроенергії - ріст електричних потужностей, вироблення електроенергії, що вважалася нематеріальним товаром, як і сама сфера послуг не входили в офіційні статистичні дані). Друга - більш важкі природні умови Росії (набагато велика тривалість стояння низьких температур, велика територіальна довжина районів електричного обслуговування, а виходить, і перевезень палива і т.д.). Третя - традиційні для Росії організаційні труднощі - бюрократична тяганина державних дозвільних "канцелярій", які на всіх рівнях тормозили справу; хабарництво в них чиновників; тривала, важка боротьба за вигідні угоди.

Незважаючи на це, темп росту інвестицій у "електричну" сферу був колосальним - у середньому 20-25 % у рік.

Війна 1914 р. різко підірвала швидкий розвиток електрифікації країни (незважаючи на те що деякі роботи велися і під час війни, наприклад, роботи з електрифікації залізниць, будівництво електростанцій). Був прийнятий ряд указів, що обмежують підприємницьку діяльність громадян країн, що воюють з Росією. Підприємства, що належали "ворожим підданої", націоналізувалися. Вони намагалися іти з-під удару передачею акцій підставним обличчям, хабарами чиновникам, маскуванням під бельгійські, швейцарські й ін. володіння підприємств.

Так, Першою світовою війною, потім Жовтневим переворотом була перервана електрифікація економіки Росії. Весь її майже 30-літній період могутнього розвитку проходив у гострої конкурентний, можливо, нерідко нечесній боротьбі, але без кривавих розбирань по придбанню власності.

Відомий російський учений-енергетик, професор К.Коло, учасник розробки плану ГОЭЛРО, у своїх спогадах згадує фундаментальну роботу професора К.Кленингсборга про розвиток електрифікації в Росії. Принципові розуміння цієї роботи були покладені потім Кржижановским в основу плану ГОЭЛРО. Глібові Кржижановскому, другу Леніна, найстаршому члену РСДРП, удалося в 1907 р. впровадитися в Петербурзьке відділення "Громади електричного освітлення 1886 р.". Потім він утворив у ньому більшовицький осередок, перевівся в Московське відділення громади, що розташовувалося в багатому особняку в самому центрі Москви (вул. Садовническая, у радянський час перейменовувалася у вул. Осипенко).

Електрика, по Леніну, інтенсивно використовується і розвивається капіталізмом як техногенний засіб, що "усе більш і більш переростає ті суспільні умови, що засуджують трудящих на наймане рабство" (?!). Звідси був один крок до наступного проголошення відомої ленінської лозунгової парадигми: "Комунізм - радянська влада плюс електрифікація всієї країни".

Ці листи разом із поруч робочих записок, присвячених в основному посиленню політизації і пропаганди розроблювального першого господарського державного заходу - плану ГОЭЛРО, протягом усього радянського часу називалися не інакше як "створенням стрункого навчання про електрифікацію".

У грудні 1917 р. два видатних членів ще не ліквідованого Петербурзького відділення "Громади електричного освітлення 1886 р." И.Радченко й А.Винтер домоглися прийому в Леніна. Вони добре знали історію і масштаб електрифікації Росії і сприяли розумінню Ленін важливості енергетики як базової галузі економіки. Ці двоє вчених і обґрунтували перспективу робіт подальшої електрифікації країни. Безсумнівно, це був перший поштовх до розробки плану. Але все це знову перервалося, тепер уже Громадянською війною.

Великою втратою для електротехнічної галузі Росії став Брестський мир, у результаті заключення якого були окуповані великі західні території Росії.

Найбільшої шкоди нанесла Громадянська війна.Владу в країні захопили люди, абсолютно недосвідчені ні в керуванні економікою, ні в технці. (Ленін у листі Кржижановскому в 1920 р. запитує: "Красін говорить, що електрифікація залізниць для нас неможлива. Чи не так це?" Але ж технічний проект електрифікації Петербурзького залізничного вузла почав розроблятися з кінця 1909 р.).

Історичний підсумок. Перші великі електроенергетичні об'єкти (по плану ГОЕЛРО) названі величезним досягненням Радянської влади, були введені багато пізніше, і вони були саме ті, котрі почали здійснюватися задовго до Жовтневого перевороту .

Така була історична ціна, що заплатила економіка Росії за частково німецьку й у незмірно більшому ступені за революційну властолюбну одержимість більшовиків.