Коломийський коледж права і бізнесу

Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

КУЛЬТУРА ПРИКАРПАТТЯ

В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ

ХІV-ХVІІІ СТОЛІТТЯХ

виконав: студент групи Ю-34

Рібун Василь

Викладач: Сербенюк Л.М.

Коломия

2000

КУЛЬТУРА КРАЮ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІV-ХVІІІ СТОЛІТТЯХ

Включення Прикарпаття, як і всієї Галичини, в II половині XIV століття до складу шляхетської Польщі та часті спустош­ливі татарські набіги дещо загальмували його культурний розвиток. Окупаційні власті вороже відносились до здобутків української культури. В одному з документів кінця XIV сто­ліття розповідається, що єзуїти, які прийшли в Галичину вслід за польською армією, перш за все почали конфісковувати і знищувати місцеві українські навчальні книги. У самому Кракові коронному і в костьолах римських (римо-католицьких — В. Б.) в склепах багато книг слов'янських замкнуто, яких ніко­му не показують; так само й у Львові в монахів домініканців є склеп великий, куди книг наших словенських учительських до купи знесено". Згадки про учительські книги свідчать про те, що серед конфіскованої літератури були посібники, за якими діти навчалися грамоти. Згодом ці книги знищувались.

В цей далеко несприятливий для розвитку української куль­тури період в культурному житті краю значну роль відіграли братства, які в ХУІ-ХУШ століттях існували в Галичі, Рогати­ні. Болехові, Станіславові й активно проводили культурно-освітню та суспільно-політичну роботу. Вони створювали при­тулки для убогих, лікарняні заклади. Та все ж особливу увагу братства приділяли школам, розвиткові друкарства, поширен­ню полемічної літератури. Так, на початку XVII століття в Галичі та Рогатині братства організували середні школи. З кінця XVII століття братська школа діяла при церкві Воскре­сіння у Станіславові.

Видатних діячів культурно-освітнього руху на Прикарпатті виховали Острозька греко-слов'яно-латинська колегія і Львів­ська братська школа. В Острозькій колегії, зокрема, навчався, а потім працював педагог і письменник Иов Княгиницький, родом з Тисмениці. Повернувшись на Прикарпаття, він засну­вав православний монастир Скит Манявський - що функціону­вав протягом 1612-1785 років і був значним релігійним і культурним осередком краю. Відоме листування Иова Княгиницького з Кирилом Транквіліоном -Ставровецьким. Деталь­ний розгляд праці останнього. “Зерцало богословіи". зробле­ний Й. Княгиницьким. вчені вважають чи не першою спро­бою української літературної критики.

Скит Манявський. Худ. І. Деркач

Втраченою для нас є творча спадщина уродженця Коломийщини Иова Желіза (Почаївського). твори якого, за свідченням дослідників, посідали важливе місце серед полемічної літера­тури. Близько 80 його творів пропали у Варшаві, куди були перевезені з архівом Почаївського монастиря у 30-ті роки XX століття. Та водночас слід згадати про те. що за заслуги перед православною церквою ім'я Иова Почаївського в 1659 році було канонізовано.

Одним з переломних моментів в культурному житті При­карпаття. як і всієї України, стала поява друкованих книг. Перші п'ять книг друкованих кириличним шрифтом старос­лов'янською мовою вийшли 1491 року в краківській друкарні Швайпольта Фіоля. Починаючи від 1517 року в Празі й від 1525 року у Вільно друкував книги білоруський першодрукар Франциск Скорина. Ці книги поширювались й в Україні.

Книгодрукування в Україні започаткував відомий україн­ський і російський першодрукар Іван Федоров. який в 1574 році видав у Львові дві книжки — „Апостол" і „Буквар". Потім він переїхав до Острога, де також надрукував кілька книг. зокрема, відому „Острозьку Біблію". Це було перше повне видання Біблії в перекладі старослов'янською мовою. Всі згадані книги поширювались на території нашого краю. В деяких джерелах є неясні згадки про існування у Львові друкарні до приїзду туди І. Федорова, однак ніяких її видань не збереглося. Лише Іван Федоров став відомим українським першодрукарем, оскільки саме він поклав початок інтенсивно­му розвитку книгодрукування в Україні.

На початку XVII століття в Стратині коло Рогатина та в Крилосі біля Галича діяли друкарні Федора та Гедеона Бала­банів, в яких працював здібний друкар Семен Будзина. Видав­ничою справою керував відомий тоді діяч української культу­ри Памво Беринда. Після смерті Федора Балабана стратин-ську друкарню в 1615 році купив києво-печерський архимандрит Єлікен Плетенецький, поклавши цим початок друкарні Києво-Печерської Лаври.

Книгодрукування сприяло розвитку в краї української мови та літератури. В літературному житті кінця XVI — початку XVII століть основна увага була зосереджена на церковно-релігійних суперечках, на полеміці між греко-католицькими і православними публіцистами. Серед публіцистичних творів і памфлетів, що з'явились у відповідь на книгу єзуїта Петра Скарги, важливе місце займає анонімний памфлет „Пересто­рога". автором якого, як вважав

І. Франко. був наш земляк Юрій Рогатинець.

Найвидатнішим українським письменником-полемістом на початку XVII століття був Іван Вишенський. який в 1605-1607 роках перебував на Прикарпатті у свого друга Йова Княгиниицького — засновника Скита Манявського та монастиря в Угорниках коло Отинії. В своїх памфлетах та листах він гостро виступав проти національного, соціальною та релігій­ного гніту українського народу.

Провісниками національного відродження були три великих уродженці Прикарпаття — Памво Беринда та Лаврентій і Стефан Зизанії. Памво Беринді, уродженцю Єзуполя. судилось продовжити в Україні розпочате І. Федоровим книгодруку-'вання. Він почав роботу в Стратині як сформований друкар високого класу, чудовий графік і редактор. Вершиною твор­чих пошуків П- Беринди стало створене ним „Євангеліє учительноє", що вийшло в світ у Крилосі в 1606 році. В ньому вперше в практиці східнослов'янського книгодрукування з'яви­лись ілюстрації із світським сюжетом, вмонтовані в текст книги. Будучи першокласним гравером, П. Беринда широко вводить у книжкові заставки народний орнамент, а релігійні сюжети доповнює сценами Із народного життя. Потім він переїжджає до Львова, де викладає в братській школі, згодом приступає до роботи в ставропігійській друкарні.

В 1617 році П. Беринда на запрошення Єлисея Плетенецького переїхав до Києва, де знову зустрівся із стратинською друкарнею, яка була закуплена Києво-Печерською Лаврою. Тут в 1627 році він надрукував відомий „Лексикон словено-роський" — цінну наукову працю, в якій дав пояснення 6982 словам. Це видання стало значною віхою у розвитку мовоз­навства в Україні.

Лаврентій Зизаній (справжнє прізвище Кукіль — по-грецьки Зизаній) народився в селі Тустань коло Галича. В кінці XVI століття він вчителював в братських школах Львова. Бреста і Вільно. В 20-х роках XVII століття

Л. Зизаній прибуває до Києво-Печерської Лаври, де працює редактором і перекладачем друкарні.

У 1596 році у Вільно він видав „Граматику словенску". в якій розглядається теорія віршування. Там же він написав буквар „Наука читаню і розуміню писма словенскаго". до якого додав церковнослов'янсько-український словник, що охоплював 1061 термін.

Як перекладач Л. ЗизанІй з грецької мови переклав твори Їоанна Золотоуста, Андрія Кесарійського. відредагував цер­ковнослов'янський переклад Біблії.

Брат Л. ЗизанІя Стефан увійшов в українську літературу як талановитий письменник і освітній діяч. В 1577 році він став ректором львівської української школи, яка в 1586 році реор­ганізувалась в братську школу.

Літературну спадщину С. Зизанія становлять „Катехиз", „Їзложеніє о вірі" та „Казаньє святого Кирила".

В цей час зароджується в краї і театральне мистецтво. Появляються шкільна драма та інтермедії, написані народною мовою. Одна з них — “Слово о збуренню пекла" з першої половини XVII століття відома з рукопису, знайденого І. Франком в селі Мостище біля Калуша. В ХУІІ-ХУПЇ століттях на Прикарпатті був поширений також ляльковий театр-вертеп.

Дальшого розвитку набула усна народна творчість. Попу­лярним жанром стають, зокрема, коломийки — невеликі двовіршові пісні, що співаються, і як приспівки до танцю. Зміст їх найрізноманітніший — від інтимних почувань і настроїв до оцінки суспільного життя. Коломийка як жанр розвинулась, мабуть, ще у XV столітті, а пізніше набрала масовості. Запи­си їх текстів і музики збереглися з XVII століття.

У фольклорі ХУІІ-ХУШ століть на Прикарпатті відомі такі жанри як історична пісня, соціально-побутова пісня, лірична пісня, балада, легенда, переказ тощо.

У фольклорній творчості народних мас краю широкий від­гомін знаходить козацька тематика. Народ оспівував козаків як захисників від татарсько-турецьких загарбників, як визво­лителів з чужоземної неволі. Події визвольної війни 1648-1654 років, зокрема, битви під Зборовом І Збаражем, похід військ Б. Хмельницького під Львів і Замостя та активізація визволь­ної боротьби на Прикарпатті під проводом С. Височана та І. Грабівського ще вище піднімають ореол козацької слави. З тих часів в краї широковідомими стали пісні про Нечая. Бондарівну. Морозенка тощо.

З піднесенням опришківського руху виникає багато пісень. легенд, коломийок і переказів про дії опришків і їх ватажків. з яких найпопулярніші про Олексу Довбуша.

В царині образотворчого мистецтва цього періоду виріз­няється живопис іконостасу церкви Святого Духа в Рогатині з 1649 року та богородчанського іконостасу. Автором останньо­го е уродженець міста Жовкви на Львівщині Иов Кондзелевич. Цей іконостас спочатку перебував у Скиті Манявському. а коли в 1785 році Скит було закрито, Богородчанська грома­да придбала його для своєї церкви. В згаданих іконостасах яскраві фарби і тонкі кольорові співвідношення сполучені з оригінальністю композиції.