Особливості економічного розвитку Стародавньої Греції

1. Причини раннього економічного розвитку і особливості економічної системи грецького рабовласництва.

Природні умови в Греції відрізняються від природних умов старосхідних країн тим, що тут для нормального заняття землеробством немає необхідності будувати складні гідротехнічні споруди, як на древньому Сході.

Тим самим створювалися сприятливі умови для розвитку приватної власності на землю, на земельну ділянку, а основою виробничим осередком стали не громіздке царське господарство або громадське виробництво з його дріб'язковою регламентацією, що передбачало величезний управлінський апарат, а невелике приватне господарство, побудоване на раціональних основах жорсткої експлуатації рабського праці з відносно високою прибутковістю.

Процес історичного розвитку грецького суспільства протікав в рамках дрібних, внутрішньо згуртованих республік, що спираються на цивільний колектив середньо заможних землеробів.

Соціальна структура полісів передбачало існування трьох основних класів: класу рабовласників, вільних дрібних виробників і рабів самих різних категорій.

Однієї з найважливіших особливостей соціальної структури в грецьких полісах було існування такої соціальної категорії, як цивільний колектив, тобто сукупність повноправних громадян даного поліса. До громадян поліса належали корінні жителі, що проживають в даній місцевості декілька поколінь, що володіють спадковою земельною ділянкою, що беруть участь в діяльності народних зборів і що мають місце в фаланзі важко озброєних гоплитів.

Володіння земельною ділянкою розглядалося як повноцінна гарантія виконання громадянином своїх обов'язків перед полісом, перед всім цивільним колективом.

У Греції середини V в. до н.е. сформувалося економічна система, яка без особливих змін проіснувало до кінця IV в. до н.е. і яку можна визначити як класичну рабовласницьку економіку.

Грецька економіка загалом не була однорідною. Серед численних грецьких полісів можна виділити два основних господарських типу, відмінних по своїй структурі.

Для першого типу поліса(аграрний) було характерне абсолютне переважання сільського господарства, слабий розвиток ремесла і торгівлі (найбільш яскравий приклад Спарта, а також поліси Аркадії, Беотії, Фессалії і інш.).

Інший тип поліса можна умовно визначити як торгово-ремісничий, в структурі якого роль ремісничого виробництва і торгівлі була значно вищою, ніж полісах першого типу.

Саме в полісах другого типу був створена та, що стала класичною рабовласницька економіка, яка мала досить складну і динамічну структуру, а продуктивні сили розвивалися особливо швидко (прикладом таких полісів були Афіни, Корінф, Мегари, Родос і інш.). Поліси цього типу задавали тон економічному розвитку, були провідними господарськими центрами Греції V - IV вв.до н.е.

Визначення провідного типу грецьких полісів не означає, що сільське господарство в них відійшло на задній план, перестало бути важливою галуззю економіки. Сільське господарство в торгово-ремісничих полісах було провідним нарівні з торгівлею і ремеслом, було основою економічної системи.

Загалом сільське господарство Греції V - IV вв. до н.е. мало наступні особливості: багатогалузевий характер, переважання трудомістких інтенсивних культур (виноградарство, маслиноводство), впровадження рабської праці як основи землеробства, товарна спрямованість рабовласницького маєтка як нового типу організації сільськогосподарського виробництва.

Маєтки афінських великих землевласників VI-V вв. до н.е. швидше всього являли собою не єдине централізоване виробництво, забезпечене рабською силою, а сукупність декількох відносно невеликих ділянок, можливо, розташованих в різних місцях поліса і або що здаються в оренду, або що обробляються на інших умовах.

Потрібно зазначити, що описана структура великого афінського землеволодіння повинна була переживати серйозну внутрішню кризу по мірі того, як зміцнювалося правове і майнове положення афінського громадянства, росла його самосвідомість, збільшувалося багатство афінського поліса, зміцнювалася система афінської демократії з її продуманою політикою матеріального забезпечення бідних громадян, інтенсивного розвитку міського життя і міського ремесла.

Передусім різко зросло власне міське населення, що втратило зв'язок з сільським господарством, а отже, збільшилася і потреба в сільськогосподарській продукції. З іншого боку, зміцнення майнового і соціального положення середніх і дрібних землевласників в державі повинне було позбавити великих землевласників джерел робочої сили, необхідної для обробки їх ділянок.

У Афінах в V в. до н.е. в сільськогосподарському секторі економіки виникла і розвинулася потреба в товарній продукції і в додатковій робочій силі, яка в тих умовах могла бути тільки рабською.

Загальна економічна ситуація в Греції загалом і в Афінах зокрема (розвиток міського життя, підвищення потреби міського населення в сільськогосподарській продукції, збільшення чисельності рабів, скорочення зевгітського прошарку і інші ознаки кризи поліса)створювала більш сприятливі умови для появи і поширення таких господарств.

Ремесла і торгівля не могли розвиватися без залучення додаткової робочої сили. Цю додаткову робочу силу давало сільське населення, яке в зв'язку з розвитком міст і поширенням рабовласницьких маєтків витіснялося з сільської місцевості і скупчувалося в межах міських стін.

Цей тип господарства визначається як товарна вілла, оскільки в самій структурі маєтка різко виділялася по своїй питомій вазі культура, орієнтована на продаж.

Товарний маєток був пов'язаний з міським ринком самими різноманітними способами, з яких головними були три:

1. виготовлення продукту на віллі (наприклад, приготування вина, масла) і його виклик в сусіднє місто на ринок, де і здійснювалася його реалізація;

2. приготування продукту і його продаж тут же на віллі скупнику, що переправляв потім продукт на міський ринок власним силами;

3. продаж урожаю на кореню скупнику, який своїми силами збирав урожай, готував продукт, транспортував його в місто і реалізовував на ринку.

Основою основ ремісничого виробництва загалом було отримання металу і необхідних виробів з нього, тобто металургія і металообробка. У класичну епоху грецькі майстри отримували металу більше по кількості і краще за якістю, ніж їх попередники, а залізо увійшло у виробництво і в повсякденне життя глибше і ширше, ніж коли б те не було раніше.

Для грецького ремесла характерний тісний зв'язок з ринком, де ремісник продавав свою продукцію, купував сировину, знаряддя праці, рабів, продовольство для їх прожитку. Розвиток ділової активності в грецьких торгово-промислових центрах, успіхи грецького ремесла, спеціалізація ергастериїв при стійких джерелах поповнення рабів робили заняття ремеслом вигідною справою.

Задоволене багатолюдне населення торгово-ремісничих полісів з його різноманітними потребами, що все більш зростали по мірі розвитку міського життя, нестача зерна і різних видів сировини для ремесел, з одного боку, надлишки вина і масла, великі запаси різних ремісничих виробів, з іншою, створювали сприятливі умови для бурхливого розвитку грецької торгівлі загалом.

Розвиток товарного виробництва, великий об'єм торгових операцій вимагали вдосконалення розрахункових операцій. Примітивний обмін товару на товар або на шматки валютного металу, які постійно треба зважувати, був незручний. Більш зручним засобом розрахунку стала монета: невеликий шматочок валютного (золота, срібла, бронзи) металу зі суворо певною вагою, гарантованою державою, що випустила цю монету.

Економічна система, що склалася в торгово-ремісничих полісах і в Греції V - IV вв. до н.е. загалом, не могла існувати без залучення до праці великої маси рабів, абсолютна кількість і питома вага яких в грецькому суспільстві V - IV вв. до н.е. безперервно зростав. Основними виробничими осередками стали приватні господарства, будь те дрібні селянські дільниці і рабовласницькі маєтки на хорі або різні по розміру ергастерії в місті.

Державні або храмові господарства не отримали в Греції такого розвитку, як в древньо східних товариствах. Всі ці особливості господарської структури привели до формування особливої системи класових відносин, яка може бути визначена як розвинене рабовласницьке суспільство, або класичне рабство.

Система класичного рабства сформувалася в більш або менш закінченому вигляді в розвинених торгово-ремісничих полісах (Афіни), в той час як в аграрних полісах (Спарта) соціально-класова структура відрізнялася цілим рядом особливостей. Найбільш яскравим прикладом є афінське суспільство, характеристика якого дозволяє показати особливості соціально-класової структури торгово-ремісничих полісів, що грають провідну роль в історичному розвитку древньої Греції V - IV вв. до н.е.

Грецьке суспільство класичної епохи на три основних класи: клас рабів, клас дрібних вільних виробників і клас рабовласників.

Для грецьких полісів V - IV вв. до н.е. характерне впровадження рабства у всі сфери життя і виробництва. Зростає загальна кількість рабів, і клас рабів перетворюється в основний по чисельності клас древньогрецький суспільства.

Раб розглядався грецьким законодавством, громадською думка як обдароване мовою знаряддя виробництва, як напівлюдина. Раб знаходився в повній владі, був власністю рабовласника, останньому належали його робочий час, його життя.

Раби не були однорідні. Серед них виділялися групи, що розрізнювалися своїми інтересами: раби, зайняті в ремеслах і торгівлі, раби сільськогосподарські, раби-гірники, раби, зайняті в домашньому господарстві і особистими послугами, нарешті, державні раби, що знаходяться в деякому привілейованому положенні: поліцейські, тюремники, писарі, лічильники, глашатаї.

Структура полісного колективу, досить висока питома вага середніх прошарків населення, проведення заходів щодо підтримки стабільності цивільного колективу не сприяли різкому майновому розшаруванню. Стани рабовласників були відносно скромними, шара казково багатих магнатів, що мали в своєму розпорядженні величезні кошти, не склалася.

У грецьких полісах з республіканським улаштуванням не було придворного знання, державної бюрократії, виділеного з суспільства військового стану, могутнього жрецтва. Клас грецьких рабовласників складався з власників земельних володінь, ремісничих майстерень, що обробляються рабами, торгових кораблів, грошових сум або рабських контингентів, які можна віддати в оренду іншим особам і отримати таким чином прибуток від їх праці.

Клас грецьких рабовласників не був однорідним, він ділився на декілька фракцій. До однієї з фракцій належали представники старовинної земельної аристократії, що зберігали родові традиції. Іншою фракцією грецьких рабовласників, особливо сильною в економічно розвинених полісах, був прошарок, основні інтереси якої були пов'язані з процвітанням торгівлі і ремесел, товарного виробництва і грошового відношення.

Грецьке рабовласницьке суспільство складалося не тільки з рабів і рабовласників. Нарівні з ними жили і трудилися дрібні вільні виробники землероби, власники або орендарі невеликих земельних ділянок, власники ремісничих майстерень, роздрібні торговці, поденники або матроси, обслуговуючі морські перевезення, бідний міський люд. По своїй чисельності цей клас не тільки не поступався, але дещо перевершував загальну чисельність класу рабів, тобто був одним з самих багатолюдних класів грецького суспільства.

Дрібні виробники трудилися на земельних ділянках, в ремісничих майстернях, рудниках або на будівництві, де не застосовували, як правило, рабського праці.

Склад класу вільних дрібних виробників був досить строкатим; можна виділити три основні групи: дрібних землевласників; ремісників і торговців, що мають цивільні права; ремісників і торговців-метеків.

Класова і соціальна структура рабовласницького суспільства V - IV вв. до н.е. була досить складної і розчленованої: антагонізми і протиріччя між основними класами ускладнялися гострими зіткненнями і всередині кожного класу, як рабовласників, так і вільних дрібних виробників. Суспільні взаємовідносини в грецьких полісах являли собою заплутаний клубок протиріч різного порядку.

Однак цей комплекс відмінностей соціальних зіткнень створювався і виявлявся в тому або іншому політичному або соціальному конфлікті на основі головного антагонізму епохи: напруженість між класом уміло і рабів, що жорстоко експлуатуються і класом рабовласників загалом.

Інший тип соціальної структури сформувався в полісах аграрного типу. Абсолютне переважання сільського господарства і натуральний характер його виробництва, панування дрібного землекористування не створювали потреби в додатковій робочій силі або труді рабів. Ось чому для Спарти типовий низький рівень розвитку рабовласницьких відносин і переважання різних форм залежного або напівзалехної праці.

Для спартанського суспільства була також характерна незавершеність соціальної диференціації всередині кожного класу, що наклало відбиток на характер класових взаємовідносин і протиріч Спарте, які частіше за все виявлялися у вигляді організованих повстань ілотов або боротьби за владу між численними кліками, що носила верховий, характер.

2. Криза грецького рабовласництва.

Грецький поліс надав сприятливі можливості для розвитку економіки, формування соціальної структури, політичній організації і культурі грецького народу. Він розвивався як основний осередок рабовласницького суспільства.

Широкий розвиток рабства, перетворення його в основу суспільних відносин було закладене в самої полісної структурі, що передбачала панування приватної власності, зростання товарних зв'язків, створення сприятливих умов для політичної діяльності і культурного життя основної маси громадян.

Рабовласницькі відносини характеризуються передусім глибоким впровадженням рабства у виробництво, як в сільській місцевості (в рабовласницьких маєтках і навіть в ряді селянських господарств), так і в міських майстернях і на будівництвах, раціональною організацією і високою мірою експлуатації рабів.

У полісах сформувалися такі передові політичні ідеї, як ідея демократичної республіки, що отримала найбільш повне вираження в афінської демократії, і поняття громадянина як носія чітко усвідомлених прав (право на матеріальну допомогу з боку держави, право на політичну діяльність, службу в ополченні, рівноправність і незалежність від якого-небудь імені або установи), поняття свободи.

Широке поширення рабського або залежної праці, її раціональна організація, активна участь громадян в політичній діяльності, розвиток особистості громадянина створювали сприятливі умови для підйому культурної творчості.

Однак грецький поліс вичерпав свої внутрішні потенції до середини IV в. до н.е. і вступив в період кризи. Розвиток рабства підривав єдність цивільного колективу, вів до майнової і соціальної диференціації, розкладання цивільного колективу, загострення соціальних і класових протиріч.

Існування численних незалежних дрібних і найдрібніших полісів, що постійно ворогують один з одним, викликало загальну нестабільність і політичний хаос, які ставили питання про саме існування цієї форми. Виходом з кризи стало включення раніше незалежних полісів в рамки великої держави, верховні правителі якого взяли на себе забезпечення внутрішнього порядку і зовнішньої безпеки для вхідних в цю державу полісів, надавши їм в інших справах внутрішню автономію.