Організаційно-структурні засади діяльності Кременецького ліцею

в 1920-1930-х рр.

Приєднання Західної Волині до Другої Речі Посполитої супроводжувалося суттєвими змінами освітньої політики, яка була спрямована не лише на боротьбу з низьким рівнем освіти, а й на ідеологічні та політичні потреби молодої держави. Особливого значення ці зміни набули з огляду на необхідність формування лояльного ставлення українців до польської держави та потребу нейтралізації антипольських політичних настроїв, поширених на західноукраїнських землях у першій половині 20-х років.

Своєрідним центром упровадження нової організації та змісту освіти на Волині став Креме­нецький ліцей, заснований 27 травня 1920 р. Започаткував його діяльність наказ Ю.Пілсудського: “Славетний навчальний заклад відроджується, – відзначалося в акті, – з тією метою, аби надалі жила славна думка його основоположників, аби в нових умовах сьогодення він функціонував із попередньою наполегливістю і служив на користь Вітчизни, науки і честі” [11, 22].

Для самого ліцею, як навчального центру дуже важливою була слава його попередника – Волинського ліцею XIX ст. Традиції, які він запозичив, мали стати великим привілеєм для успішного функціонування.

Причиною відродження освітніх традицій Кременця була і наявність у місті великої польської громади, яка складала 12 % від загальної кількості мешканців [10, 119].

Організаційна робота у Кременецькому ліцеї розпочалася із створення мережі навчальних закладів, які були його невід’ємною складовою.

У 1921 р. Міністерство релігійних визнань та народної освіти дало дозвіл на відкриття першої школи-ліцею – учительської семінарії, з якої розпочала формуватися його освітня мережа. Це було зумовлено тим, що на території Західної Волині в перші повоєнні роки особливо гостро відчувалася проблема безграмотності й малоосвіченості серед населення. Незначна кількість шкіл та їх недостатнє фінансове забезпечення посилювалося проблемами браку кваліфікованих спеціалістів. Завдання учительської семінарії полягало у підготовці педагогічних кадрів для праці в міських та сільських школах Волині. З початку своєї діяльності у ній навчалося багато хлопців та дівчат, які прагнули здобути знання і згодом нести їх у середовище місцевого населення. Так, у 1929-30 рр. у семінарії навчалося 196 учнів (110 дівчат і 86 хлопців) [7, 9]; у 1933-1934 рр., відповідно, – 93 (61 хлопець і 32 дівчини); у 1934-1935 рр. – 65 (36 хлопців і 29 дівчат); у 1935-1936 рр. – лише 25 (16 хлопців та 9 дівчат) [7, 11]. Тенденція зменшення кількості учнів семінарії наприкінці 30-х рр. була зумовлена достатнім кадровим забезпеченням середніх шкіл Волині. До того ж у 1936 р. у Польщі проведено реформу освіти, у результаті якої учительську семінарію було ліквідовано.

Наступним навчальним закладом, який був відкритий Кременецьким ліцеєм, стала гімназія імені Т.Чацького [6, 2]. Гімназія являла собою середній навчальний заклад, який забезпечував підготовку учнів 3-8 класів. Її директором тривалий час був Здіслав Заремба [2, 27]. У гімназії навчалися як хлопці, так і дівчата; їх кількість у 1929-1930 н. р. становила 165 учнів, а в 1936 р. – 357 учнів [7, 11]. Приміщення гімназії були розміщені у Кременці.

У 1922 р. у селі Білокриниця Кременецького повіту була відкрита середня сільськогосподарська школа. Вона складалась із двох відділів – сільськогосподарського та лісничого. Навчання у школі відбувалося шляхом поєднання лекційних та практичних занять, що дало змогу учням краще засвоїти теоретичні знання. Кількість учнів у сільськогосподарській школі була практично однаковою протягом усього часу її існування – 160-180 чоловік [7, 12].

До середніх професійно-технічних шкіл Кременецького ліцею належали також ремісничо-промислові школи. Перша з них розпочала свою роботу в 1928 р. у селі Смига Дубенського повіту. У школі учнів ознайомлювали з основами технічних наук, багато уваги приділяли вивченню фахових предметів. Кількість учнів у школі була незначною – 30 – 55 дітей [6, 4].

Одну з найбільших ремісничо-промислових шкіл Кременецького ліцею відкрито у Вишнівці Кременецького повіту. Вона мала такі відділи: столярний, механічний, електро-монтерний, слюсар­ний та окремий відділ для навчання дівчат [7, 38]. Кількість учнів становила 100-120 чоловік [7, 39].

У структуру освітніх закладів ліцею входили також спеціалізовані навчальні установи. До них належав педагогічний ліцей, який був створений для дітей з бідних сімей та дітей, які потребували постійного медичного догляду. Педагогічна рада ліцею складала спеціальну навчальну програму для цих учнів. Дітям давали основні поняття із загальних шкільних предметів. Метою діяльності педагогічного ліцею була підготовка учня для подальшого самостійного навчання [7, 18-21].

До спеціалізованих навчальних закладів Кременецького ліцею належали також народні університети. Це були своєрідні культурно-освітні центри, які гуртували навколо себе сільську молодь. Досить часто в цих установах поряд з навчанням проходили концерти, конференції та інші заходи. При народних університетах діяли професійні курси [16, 172].

Перший народний університет створено у 1932 р. у селі Михайлівка Дубенського повіту. Його директором була Галина Юршова. У тому ж році при університеті починають діяти чотиримісячні курси з підготовки молоді для праці на селі.

У 1935 р. було відкрито другий народний університет у Ружині Ковельського повіту під керівництвом громадського діяча Казимира Банаха.

Третій народний університет з’явився у 1939 р. у Матинську Костопільського повіту [16, 172].

До мережі навчальних закладів Кременецького ліцею також входив державний педагогіум із двома відділами – гуманітарним і природничим. Він був створений на основі ліквідованого педагогіуму в Любліні і розпочав свою роботу при ліцеї у 1935 р. [6, 12].

У структуру ліцею входили також дошкільні установи. Ними були передшколи – заклади для дітей дошкільного віку. Перша передшкола почала діяти у 1924 р. при вчительській семінарії у Кременці. Згодом такі установи були відкриті у Смизі [6, З].

Отож, відновлений ліцей почав діяти як поліфункціональний заклад, що зосередив у собі підрозділи різного типу: навчальні установи, виховні заклади, культурно-освітні і позашкільні центри, промислові підприємства, заклади земельного і лісового комплексу [15, 21-22]. Така кількість різнопланових установ свідчила про те, що Кременецький ліцей сконцентрував у собі всю освітню мережу, починаючи від дошкільних закладів, закінчуючи педагогіумом та народними університетами (Рис. 1).

КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ЛІЦЕЙ

Дошкільні навчальні заклади

Середні навчальні заклади

Народні університети

Педагогіум

Рис. 1. Сітка навчальних закладів Кременецького ліцею

Отже, Кременецький ліцей у міжвоєнну добу був центром, який зосередив довкола себе освітню систему всієї Волині. Широка мережа шкільництва охопила молодь різного віку від 6 до 22 років.

Окрім відкриття навчальних установ, керівництво ліцею проводило активну роботу зі створення виховних закладів. Важливою ланкою цього процесу було функціонування низки гуртків, діяльність яких мала забезпечити позакласну роботу учнів. При Кременецькому ліцеї діяли музичний гурток у Кременці, художній гурток у Вишнівці, гуртки громадської праці на селі у Білокриниці, фотогурток у Кременці [5, 5], музичний гурток у Смизі [6, 2-3].

До мережі виховних закладів Кременецького ліцею належали також інтернати (учнівські гуртожитки). В інтернатах учні ліцею проводили значну частину часу, тому в них було створено всі умови для повноцінного проживання [14, 3-4]. Інтернати займали 5 приміщень, 3 з яких було у Кременці.

Перший Кременецький інтернат був чоловічим. Він призначений для вихованців гімназії та семінарії. Другий інтернат мав два приміщення для школи практичних занять і для підготовчих курсів гімназії.

Жіночий інтернат призначався для учнів 5-8 класів гімназії і 2-5 класів семінарії. У меншому приміщені жіночого інтернату мешкали учні школи практичних занять та початкових класів гімназії і семінарії [3].

Варто зауважити, що, створюючи всеохоплюючу мережу закладів освіти, ліцей дбав про успішне їх функціонування, що потребувало великих коштів. З початку створення ліцей отримав фінансову допомогу польського уряду. Для економічної підтримки та повноцінного розвитку закладу в користування ліцею передали Кременецьке лісництво з орними землями та луками в селах Тетильківці та Соснівка, лісництво Радивилівське, Дублянське, Миколаївське лісництва Дубенського повіту та лісництво у Суражі Кременецького повіту.

Ліцей також отримав маєтки з орними землями, луками, лісами у Білокриниці та Лідихові Кременецького повіту [4, 4]. У самому Кременці у користування ліцею надали 8,30 га землі із забудовами. Це територія шкіл, костелу і кількох приватних будинків. Крім того, ліцей отримав ще 7,50 га землі у місті і поблизу села Жолоби [4, 4].

Протягом перших років діяльності ліцей розширив матеріальну базу і став одним з найбільших господарських і промислових закладів Волині. У 1931 р. у користуванні ліцею уже перебували великі лісові масиви і господарства у Кременці, Тетильківцях, Соснівці, Мілостові, Радивилові, Суражі, Дублянах [4, 2]. Площа лісових володінь у 1938 р. сягала 38618,98 га [8, І], що становило – 1/8 всієї лісової площі тодішнього Волинського воєводства [13, 454].

Крім лісових масивів, орних земель та лук при Кременецькому ліцеї були великі пасіки, стави, поля для вирощення лікарських рослин, господарські споруди [4, 5].

При ліцеї створено мережу промислових підприємств, які згодом приносили чималий дохід. Найважливішими із них були заклади лісопереробної промисловості. Першим таким підприємством стала лісопильня у Смизі [6, 25], згодом у цьому селі збудували фабрику меблів та фабрику виготов­лення дощок [6, 26]. У 1926 р. відкрили лісопильню в Суражі, а одразу після цього почали діяти промислові підприємства у Львові – дві лісопильні з фрезерувальнями та дві меблеві фабрики [6, 27].

Отже, за роки діяльності Кременецький ліцей створив широку господарчу мережу, володів лісовими масивами та земельними угіддями. Це давало можливість не лише забезпечити власні економічні потреби, а й розгорнути внутрішню та зовнішню торгівлю. У його структуру входили господарства, прибутки від яких обчислювалися мільйонами злотих. Так, надходження від торгівлі у 1937 р. становили 2 мільйони злотих, а в 1938 р. – 2 184 586 злотих [8, 5].

Наявність власних коштів та їх ефективне використання забезпечило можливість Кременецько­му ліцею створювати нові структурні підрозділи, які не передбачали державного фінансування. Одним з них стала бібліотека, основний фонд якої почав формуватися з 1924 р. [6, 15]. На 1937-1938 рр. у бібліотеці була велика кількість літератури, частину якої подарували міністр релігійних визнань і народної освіти та міністр сільськогосподарських і земельних реформ [6, 16].

Ще одним культурним і науковим центром Кременецького ліцею став музей Кременецької землі, відкритий у 1937 р. Його першим директором був Ф.Мончак [1, 3]. Музей отримав велику нумізматичну колекцію та цінні книги з фондів бібліотеки [7, 15].

Важливе місце у науковій роботі Кременецького ліцею відігравав Волинський науково-дослідний інститут [9, 1-2].

Отже, Кременецький ліцей міжвоєнного періоду був багатогалузевим закладом, діяльність якого торкалася багатьох сфер громадського життя. Його унікальність полягала в тому, що подібних установ на Волині більше не було. Структура ліцею кардинально відрізнялася від загальної системи освітніх закладів Другої Речі Посполитої. Згідно із законом про освіту від 1920 р. мережа навчальних закладів Польщі включала в себе чотири рівні. До першого рівня належали передшколи – дошкільні навчальні заклади для дітей від 4 до 7 років [12, 100]. Другими ступенем навчання були елементарні школи, де вчилися діти із 7-річного віку [12, 103]. Третій ступінь був представлений середніми навчальними закладами. До них входили загальноосвітні заклади, професійні школи та гімназії. У таких школах курс навчання тривав 7 років. Проміжною ланкою між третім і четвертим ступенем навчання були установи, в яких готували майбутніх учителів. Згодом вони почали називатися вчительськими семінаріями. Вищим рівнем у системі освіти був четвертий ступінь, який забез­печувався академічними педагогіумами, спеціальними вищими навчальними закладами, інститутами та університетами [12, 103].

Таким чином, кожний навчальний заклад незалежно від рівня акредитації мав власну адміні­страцію і підпорядковувався безпосередньо Міністерству релігійних визнань та народної освіти.

Кременецький ліцей зі своєю багатогалузевою освітньою мережею був винятком у цій системі. У його склад входили заклади всіх рівнів освіти – від дошкільних установ (передшкіл), до педагогіумів та народних університетів.

Унікальність Кременецького ліцею полягала і в його масштабності. Мережа навчальних закладів і господарської структури ліцею охопила практично усю територію Волинського воєводства. Промислові підприємства і господарські установи містилися в різних повітах – Кременецькому, Дубенському, Ковельському, – а дві фабрики лісопереробної промисловості успішно функціонували у Львові. Велика кількість промислових підприємств і земельних ресурсів дала можливість вести власне господарство й отримувати великі прибутки від внутрішньої та зовнішньої торгівлі. За умов такого розвитку Кременецький ліцей займав центральне місце в політичному та соціально-економічному житті всієї Волині.

Джерела та література

1. Державний архів Тернопільської області (далі ДАТО), ф. 131, оп. 1, спр. 263, арк. 121.

2. Фонди Кременецького краєзнавчого музею (далі Фонди ККМ), од. зб. LХХХІ,2, спр. 1047, 32 арк.

3. Фонди ККМ, од. зб. LХХХІІІ, 3, спр. 1055, 12 арк.

4. Фонди ККМ, од. зб. LХХХШ, 5, спр. 1057, 12 арк.

5. Фонди ККМ, од. зб. LХХХШ, 7, спр. 1059, 6 арк.

6. Фонди ККМ, од. зб. LХХХШ, 9, спр. 1061, ЗО арк.

7. Фонди ККМ, од. зб. LХХХІІІ, 10, спр. 1062, 86 арк.

8. Фонди ККМ, од. зб. LХХХІП, 11, спр. 1063, 5 арк.

9. Фонди ККМ, од. зб. LХХХІУ, 8, спр. 1182, 58 арк.

10. Чернихівський Г. Кременеччина від давнини до сучасності. – Кременець, 1999. – 320 с.

11. Dlubak R. Mysli o wychowaniu państwowem // Życie Liceum Krzemienieckiego: Organ Liceum Krzemienieckiego. – R. 3. – 1933. – S. 11-17.

12. Encуklopedia Powszecha. T.XIII. – Kraków, 1931. – 334 s.

13. Jowiński M. Dochodowość gospodarstw włościańskich na Wołyniu w latach 1927-1930 // Rocznik Wołyński. Równe, 1934. – Т. III. – S. 454.

14. Mąnczak F. Uwagi o wychowywaniu młodzieży w internatach // Życie Krzemienieckie: Organ Liceum Krzemienieckiego. – R. 2. – 1931. – S. 3-7.

15. Poniatowski J. Liceum Krzemеniecki: Dawne zasługi – nowe obowiązki // Życie Liceum Krzeminieskiego: Organ Liceum Krzemienieckiego. – R. 3. – 1931. – S. 1-27.

16. Siwicki M. Dzieje konfliktów polsko-ukainskich. – Warszawa, 1992. – T. l. – 317 s.