КОЛОМИЙСЬКИЙ КОЛЕДЖ ПРАВА І БІЗНЕСУ

“РЕКОМЕНДУЮ” на затвердження МЕТОДИСТ ___________________________ “___”____________20__ р.

“ЗАТВЕРЖДУЮ” Заступник директора навчальній роботі _____________________________ “___”____________20____ р.

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ

Предмет ____Історія України________

___________________________________

Тема: Післявоєнна перебудова________

народного господарства України._____

Відділення ________________________

Курс __ІІ___________________________

Викладач Годованець (Григорук) Л. М.

Рекомендовано для затвердження

на засіданні циклової комісії

протокол №__________________

від “___”____________ 20__ р.

голова ц/к ___________________

_____________________________

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ЗАНЯТТЯ № ___________

ПРЕДМЕТ Історія України

ТЕМА Післявоєнна перебудова народного господарства України.____

Тривалість заняття 1 ²⁰ г.

МЕТА ЗАНЯТТЯ:

Навчальна:

а) знати

б) вміти

Виховна: виховувати національну свідомість

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ

Дисципліна	Знати	Вміти

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАНЯТТЯ:

а) наочні посібники: ілюстрації, документи

б) роздатковий матеріал: “присяга вояка УПА”

в) технічні засоби навчання:

ЛІТЕРАТУРА:

основна: 1) Турченко Ф. Новітня історія України. – т.2 – с.5.

2) Історія України: нове бачення. – т.2.

додаткова: 1) Копії Сталінізм в Україні.

2) Сторінки історії України: ХХ ст.

САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТІВ:

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

ХІД ЗАНЯТТЯ:

№	Елементи заняття, навчальні питання, форми і методи навчання	Рівень	Термін
1.	Організаційний момент
1)	Перевірка відвідування		11
2)	Оголошення теми та плану заняття.

1.1. Обгрунтування теми заняття (показати професійну значимість теми):

Після закінчення війни вся Європа одразу ж відзначила важливий внесок українського народу в перемогу над фашизмом. А в той час в Україні починається відбудова всього життя.

1.1.1. Актуалізація опорний знань, контроль рівня знань студентів (фронтальний, індивідуальний, письмове опитування, вирішення ситуаційних задач).

1 рівень	2 рівень	3 рівень
1. Коли було підписано план Молотова-Ріббентропа.	1. Проаналізуйте основні положення пакту про ненапад.	1. Доведіть, що секретний протокол від 28.09.1939 р. носив агресорний характер.
2. Коли розпочалась ІІ світова війна.	2. Які плани Гітлера щодо України.	2. Поясніть значення руху опору в боротьбі проти фашизму.
3. Вкажіть наслідки світової війни для СРСР.	3.Розкрийте суть і наслідки окупаційного режиму в Україні.	3. Роз’ясніть за яких умов було переможено Німеччину та її союзників

Питання 1.

Діяльність УРСР на міжнародній арені в кінці 40-х на початку 50-х років.

На початку жовтня 1944 р. територія України була повністю визволена від окупантів, а наприкінці цього місяця війська 4-го Укр. фронту вибили ворога із Закарпаття. З вигнанням окупантів на порядок денний стало питання відбудови н/г і відновлення життєвої укр. населення.

Післявоєнний розвиток УРСР відбувався в умовах корінних зовнішньополітичних змін. Зі всесвітньої історії ви вже знаєте, що в к. 40-х – п. 50-х рр. здобувають незалежність Індія, Індонезія ( ), Бірма, ( ), Цейлон і інші.

Вже після закінчення Вел. Вітчизняної та згодом ІІ світової війни (2 вересня 1945 року), враховувався значний внесок укр. народу в антифашистські боротьбі. Тому і відповідно зріс значно міжнародний авторитет Української республіки.

Вже в березні 1944 року на основі конституції СРСР і конституційного акту Верх. Ради СРСР, Верх. Рада УРСР прийняла постанову про відновлення прав зовнішнього представництва України. Тоді ж було утворено Народний комісаріат закордонних справ У. на чолі з Мануїльським.

В 1945 – ряд Європ. держав утворили організацію об’єднаних націй (ООН). України в числі 51 країн світу була одним із засновників.

У квітні 1945 р. на конференції ООН у Сан-Франциско уряд України зазначив, що держава може зробити великий внесок у справі зміцнення миру й загальної безпеки. Делегація Рад. Укр. на чолі з Мануїльським працювала над Статутом ООН. На першій сесії Генер. асамблеї ООН у 1945 р. Україну було обрано членом економічної й соціальної ради.

В 1948-49 рр. УРСР стала постійним членом головного органу ООН – Ради Безпеки. В 40-50-х рр. Україна завжди була активною в роботі ООН.

Відповідно виникає питання, як це допустив Й. Сталін, адже це відкрито суперечило його режиму. Його парт. керівництво “дозволило” вступ України до ООН як окремого члена, лиш з особистих корисних міркувань. Передусім така тактика пояснювалась страхом, про негативний резонанс серед євр. держав про події на Зх Україні.

Крім цього, Укр. взяла участь у роботі Паризької мирної конференції та підписала мирні договори з Угорщиною, Італією, Румунією, Болгарією.

В 1948 р. Укр. взяла участь у Дунайській конференції і стала учасником Конвенції про режим судноплавства на Дунаї.

На початку 50-х років міжнародна обстановка загострюється. Створюється військовий блок НАТО. У відповідь на це Рад. Союз та його прибічники у травні 1955 р. підписують Варшавський договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу.

В цей період представники Української республіки до Всесвітньої Ради миру. В 1950-51 рр. підписали Стокгольмську відозву про заборону атомної зброї, а також Звернення Всесвітньої ради миру про укладення Пакту миру між великими державами.

Україна активно підтримувала ті чи інші країни, зокрема, за сприянням УРСР Цейлон і Лаос було прийнято до ООН.

Держава брала участь у будівництві та обладнанні багатьох підприємств у країнах Сх. Європи, у деяких слаборозвинутих країнах.

З кожним роком розширювались міжнародні зв’язки УРСР. В той час характерним був постійних обмін делегаціями, виставками, виданнями.

Однак все це відбувалось в умовах панування у Союзі авторитарної влади, жорсткого централізму. Отже, значною мірою зовнішньополітична самостійність України залишалась неповноцінною, оскільки вона строго коректувалась і обтяжувала авторитаризмом.

Питання 2.

Стан економіки УРСР.

Україна, як вже зазначалося, за роки окупаційного “нового порядку” зазнала великих матеріальних та людських витрат.

В ті роки були зруйновані міста, села, фабрики, заводи. Самі люди досить часто жили в землянках, бараках. Це вистачало предметів першої необхідності, машин, механізмів, електроенергії та палива. Про важке становище в економіці свідчать такі дані: у 1945 р. на території республіки було:

вироблено 32% електроенергії видобуто 36% вугілля виплавлено 17% чавуну виплавлено 15,4% сталі виготовлено 14,6% прокату

від рівня 1940 року.

Програму відродження н/г визволених районів визначала постанова ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР “Про невідкладні заходи по відбудові н/г в районах, визволених від нім.-фашистської окупації (серпень 1943 р.)

Основні плани роботи окреслені в “Законі про п’ятирічний план відбудови й розвитку н/г Укр. РСР на 1946-1950 рр.”, прийнятому в серпні 1946 р. VІІ сесією Верховної Ради УРСР Четвертий план 5-річки скерований був на відродження й розвиток важкої промисловості та залізничного транспорту. Велика увага приділялась Донбасу і Придніпров’ю, Дніпровської гідроелектростанції, будівництву Дашава-Київ. Поряд з цим у плані значне місце посідали нове промислове будівництво, відбудова річкового і морського транспорту, підприємств харчової промисловості. Обсяг капітальних вкладень на п’ятирічку становив , що перевищувало рівень капіталовкладень у н/г всієї країни.

Для виконання планів необхідно було в короткі строки перевести економіку з воєнних на мирні рейки.

Виникли великі проблеми з трудовими ресурсами, оскільки в результаті війни мало місце різке скорочення численності людських ресурсів. Це привело до масового залучення жінок на важкі роботи. До прикладу, в 1947 р. у вугільній промисловості республіки працювали 35,5% жінок, 17,7% - юнаків і дівчат віком до 19 років.

Роки війни негативно відбилися і на якісному складі робіт – класі, оскільки значна частина спеціалістів загинула. Особливо відчутною така проблема була відчутною в металургійній, вугільній, гірничорудній і ряду інших.

Тому було створено школи й училища трудових резервів, які за 1946-50 рр. підготували 859 тис. робітників.

В той час велось крім реконструкції й нове будівництво. В Донбасі, зх областях зводились нові шахти, заводи і фабрики. Законом про четвертий 5-річний план ставились завдання, одні з них – перетворення Львова на індустріальний центр.

Крім того, в той період існувала проблема здоров’я робітників. На початку відбудови відзначались травматизм, малярія, кишкові і серцево-судинні захворювання. Державні асигнування на охорону праці зростали, але не забезпечували потреби промислової санітарії.

Четверта п’ятирічка принесла певні досягнення в технічному переозброєнні вугільної промисловості.

Так, вже восени 1948 р. на шахтах Донбасу працювало 20 типів нових вітчизняних машин.

До 50 року н/г України було фактично відбудовано. Швидкими темпами відновлювались металургійні заводи, вугільна промисловість, набули розвитку нафтова і газова промисловості. До ладу вступили металургійні заводи “Азовсталь”, “Запоріжсталь”. Вже на початку 1948 р. всі 60 шахт Криворізького басейну були повністю відбудовані.

І тому можна сказати, що у 1950-х роках Україна знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи. вона виплавляла більше чавуну на душу населення, ніж Західна Німеччина, та Франція, а за видобутком вугілля була майже на рівні Західної Німеччини.

В той час збільшення кількості електростанцій – 890 гідростанцій. На 1950-й рік електростанція була відновлена. На кінці 5 річки певні досягнення мало й машинобудування.

За роки війни величезних утрат зазнало с/г. Зменшились посівні площі на поголів’я худоби, знизилась урожайність с/г продукції. В 1945 р. посівні площі = 63% довоєнної. Не вистачало посівних матеріалів, техніки. Основною робочою силою на землі стали жінки.

Оплата праці на селі була майже символічною. Колгоспи віддавали продукцію за досить низькими заготівельними цінами. Тому колгоспник, як і в період 20-30-х рр. жив за рахунок присадибної ділянки.

19 вересня 1946 р. ЦК ВКП (б) було прийнято постанову “Про заходи по ліквідації порушень Статуту с/г в колгоспах”, за цим в селян вилучалися “надлишки” землі. Негативні наслідки мала податкова політика.

Нормальному розвитку с/г бюрократична структура управління, які дублювали один одного.

Від потреб с/г була відірвана наука, якою керував Лисенко, який винищував все, що не відповідало розумінню класовості в науці.

Все це разом і призвело до невиконання планів четвертої п’ятирічки.

Значну увагу і дань необхідно віддати патріотизму людей.

В загальному в 40-х – 50-х роках в с/г відзначається загальна криза, викликана насамперед адміністративно-командними методами керівництва. Головною причиною відставання с/г була не лише обмеженість матеріально-технічних ресурсів та несприятливі погодні умови; а також стан економічних відносин і соціальних умов на селі. Командно-адміністративна система управління призвела до того, що селянин перестав бути господарем на землі. Наростала жорстка централізація і регламентація всього життя колгоспного села. Становище в с/г України у 1946-1947 рр. було надзвичайно серйозним, що й призвело до голоду. Внаслідок цього голоду в 16 східних, а також Ізмаїльський і Чернівецькій областях республіки в 1946 р. померло близько 282 тис., а в 1947 р. – 528 тис. чол.

Таким чином, відбудова н/г в післявоєнний період носила чисто форсований, бюрократичний характер. В результаті Укр. знову падає в смуту голоду 1946-47 рр.

На с. 50-х років у країні виявились серйозні недоліки системи управління н/г. Саме тоді відбулись реформи М. Хрущова.

За його задумом, економічні перетворення, безумовно мали за мету дему демократизацію управління, розширення господарських прав союзних республік, наближувало управління до виробництва, скорочення управлінського апарату. Було зроблено кроки назустріч селянству, оскільки воно отримало можливість розвитку присадибного господарства і погано проявляти заінтересованість у піднесенні продуктивності праці. Підвищення заготівельних цін на с/г продукцію, заходи щодо поліпшення умов праці й життя на селі давали позитивні наслідки.

В лютому 1957 р. кер-вом країни було розроблено заходи щодо вдосконалення організації управління пром-тю і буд-м. За цим, н/г переходило на на управління за територіальним принципом, через ради н/г (раднаргоспи), що створювались в адміністат. районах. На території УРСР було утворено 11 таких районів. В 1962 р. відбулось укрупнення раднаргоспів і створення республіканських раднаргоспів і Вищої Ради н/г СРСР.

У кінцевому підсумку реформа 1957 р. завдала тяжкого удару по єдиному н/г комплексі країни.

В 1965 р. було визнано необхідним створити союзно-республіканські та загальносоюзні міністерства.

2.10.1965 р. – Верх. Рада СРСР ліквідувала ра . З розвитком економіки ускладнювалася екологічна ситуація.

У п.п. 60-х років республіка нарощувала виробничі потужності. Розвивалась хімічна, нафтопереробна, газова, енергетична галузі промисловості.

В той же час, на стан економічного розвитку негативний вплив мав недостатньо високий рівень підготовки кадрів.

с/г.

В той час с/г було збитковим. При цьому державні заготівельні ціни на зерно і інші с/г продукції були надто низькими. В 1953 р. почалось підвищення цін у с/г.

З сер. 50-х років с/г стало рентабельним. У серпні 1953 р. були скасовані обов’язкові поставки с/г продукції із колгоспів дворів, зменшені податки на присадибні ділянки.

На к. 50-х значно зросла технічна оснащеність с/г виробництва У.

На селі впроваджуються товарно-грошові відносини. Ліквідовувались заготівлі, основною формою постачання міст продовольством стала закупівля. Закупівельні ціни значно підвищилися (майже втричі). Все це дозволило різко прискорити темпи зростання с/г вир-ва. В ці роки на Україні зросла врожайність на 1950-61 рр. – з 10,2 – 19,9.

Але в 1958 р. – спад. Якщо з 1950-58 рр. обсяг валової продукції с/г республік зріс на 65%, то 1958-1964 рр. – лише на 3%

Паралельно, як вже говорилось, в галузі економіки мали місце широка програма реформування М. Хрущов поставив перед радянськими людьми і країною завдання “наздогнати і перегнати Америку” і пообіцяв громадянам за 20 років побудувати комунізм. Тому М. Хрущов вдався до серії економічних експериментів.

Одним з найрадикальніших заходів була спроба частково децентралізувати керівництво економікою. Місцевим радам н/г було передано право планування й розпорядження місцевими ресурсами. В результаті, Україна отримала небачену досі економічну самостійність , до якої не була готова бюрократична система республіки. Але ця економічна “незалежність” не означала, що Україна могла сама оперувати своїми економічними здобутками. У 1959-1961 рр. вона віддала до загальносоюзного бюджету близько 14% національного доходу. У будь-якому випадку Україна не мала змоги скористатися можливостями тимчасової децентралізації, оскільки економічна система працювала за старим зразком.

Початок 50-х років характеризувався певними успіхами у розвитку н/г. Серед робітників розгортався рух за підвищення продуктивності праці, якості виробів. Розширювались посівні площі колгоспів. Однак при цьому ставка робилась на централізацію управління. Були допущені недоліки в охороні праці, здоров’я трудящих.

В той час мав місце розвиток вугільної промисловості та транспортної.

В той час було виконано п’яту п’ятирічку 1950-54 рр. Відбувся значний розвиток всіх галузей промисловості.

В той час стали до ладу 500 великих підприємств, 27 мартенівських печей і т.д.

В той час х-не було співробітництво між республіками. Так, вся країна зводила найбільші електростанції на Україні. Необхідні матеріали та устаткування для новобудови поставляли робітничі колективи 400 підприємств Радянського Союзу.

Розвиток промисловості супроводжувався збільшенням численності робітничого класу України. В той час, адміністрація під-в часто порушувала законодавство про регламентацію тривалості робочого дня.

До 1956 р. в країні діяв Указ президії Верх. Ради СРСР від 26.04.1940 року, який забороняв робітникам і службовцям змінювати місце роботи без дозволу адміністрації, встановлював судову відповідальність за самовільне залишення роботи або без поважних причин, а потім у 1951 р. прим. покарання змінилось мірами дисциплінарного і громадського характеру.

В ті роки на залізничному транспорті відбувались заміни паровозів на тепловози і електровози. В країні споруджувались підприємства – гіганти.

Приблизно 30 років після смерті Сталіна в історії України можна умовно поділити на 2 періоди. Перший період це часи відлиги, коли була зроблена спроба частково реформувати тоталітарну систему, перетворити її на більш життєздатний суспільний організм.

Другий період став часом політичної та ідеологічної реакції прогресуючого занепаду й розкладу тоталітарної системи.

Україна в той час посідала місце найпотужнішої провінції великої імперії, стала ареною всіх подій в ній.

В ніч з 24 на 25 лютого 1956 р. на закритому засіданні ХХ з’їзду КПРС у Москві перший секретар ЦК партії М. Хрущов виголосив таємну доповідь, присвячену культові особи Сталіна. Вона викликала шокову реакцію в залі. Деякі делегати навіть непритомніли. Жорстокій критиці була піддана центральна фігура як система канонізованих цінностей, який безжально знищував опонентів і соратників. Цей момент можна вважати точкою відліку ланцюгової реакції звільнення радянського суспільства від реакційних рис, що гальмували розвиток. Ці часи дістали назву “відлига”.

“Відлига” була викликана не лише особистим бажанням М. Хрущова чи збігом обставин. Змін вимагало життя…

В той же час західний світ вступав в еру модернізації і розвитком науково-технічної революції. Почалось так зване “змагання двох систем”. А для цього необхідно було встановити нові темпи, нові імпульси, прискорення економічного поступу. Для обмеження тоталітаризму було проведено реформування певних компонентів і структур, по????????? централізації від самоізоляції та духовної сутності. В той час стали усуватись висуванці сталінської епохи.

Розгорнулась “десталінізація по вертикалі”: автоматичне шаблонне засудження “культу особи Сталіна” всіма партійними та ідеологічними структурами. Преса друкувала відповідні статті, історики викривали злочини сталінізму фактами, знайденими у тимчасово відкритих архівах.

Єдиним парадоксом було те, що відкриття “культу особи” цілком за канонами системи, яку будував сам Сталін. Було видно, що тоталітарна система просто перебудовувалась за власними законами.

Процес десталінізації суспільного життя в Україні розгортався повільніше ніж у центрі. Із запізненням стали з’являтись статті в українській пресі в дусі ХХ з’їзду. Тон і зміст критики були стриманішими. Зміни торкалися переважно сфери культурного життя. В економіці та в галузі ідеології і політики вони не виходили за межі вказівок центру.

Непослідовність і непевність десталінізації найнаочніше проявились в процесі політичної, юридичної та громадської реабілітації жертв репресій сталінізму. На кін. 50-х рр. органами КДБ і прокуратури республіки було переглянуто справи майже 5,5 млн. ч. З цього обліку знято 58% справ. Ці цифри свідчать про жахливий масштаб репресій і одночасно про обмеженість процесу реабілітації їх жертв. Поза законом залишилась більшість жертв репресій 20 – п. 30-х рр., діячі ОУН-УПА, тобто всіх звинувачуваних у “націоналізмі”.

Ще черговим парадоксом “відлиги” було те, що процес реабілітації жертв сталінських репресій супроводжувався новими політичними репресіями.

На ХХІ з’їзді КПРС (січень 1959 р.) М. Хрущов заявив, що в СРСР немає фактів притягнення до суд. відповідальності за політичні злочини. Це було брехнею. В Україні тоді на закритих судових засіданнях судили людей за “антирадянську націон. пропаганду” в Тернополі, Чернівцях, Луцьку, Дніпропетровську, Рівному, Луганську. Звинувачення були фальсифіковані або перебільшені. Протягом 1954-1959 рр. в Україні було переслідувано 3,5 тис. чол. Зокрема в 1961 р. розпочалась нова хвиля арештів. Зокрема у новому Кримінальному кодексі УРСР з’явилась нова стаття 62 – “Антирадянська агітація і пропаганда”.

В ті часи було репресовано групу львівських юристів, які збирались агітувати за вихід України з складу СРСР. Членів групи Л. Лук’яненка, І. Кандибу, С. Віруна та ін. звинуватили у “зраді Батьківщини” і засудили на максимальні строки. Тоді ж у 1961 році КДБ “викрив” у Львові молодіжну підпільну організацію “Укр. національний центр”. Керівника її розстріляли, іншим дали великі терміни ув’язнення.

Продовжувались утиски й переслідування учасників збройної боротьби ОУН-УПА.

Національне питання й надалі залишалось однією з найбільших проблем суспільно-політичного життя республіки. З одного боку, певна ідеологічна лібералізація сприяла більш відкритому обговоренню деяких проблем, наприклад мовної.

У др. половині 50 – п.п. 60-х рр. було розпочато видання фундаментальних наукових праць з метою підвищення престижу укр. мови, науки і культури. Почали виходити фахові журнали з природничих наук і суспільствознавчих дисциплін укр. мовою.

Проте всі ці заходи здійснювались у певних рамках.

В 1958 р. було ухвалено загальносоюзний договір про зв’язок школи з життям і зроблено реформу середньої школи статі дозволяла батькам вибирати мову навчання.

Для України означало, що укр. мова не була обов’язковою для вивчення. Батьки не мали права відмовитись від вивчення англійської, німецької і російської мови, однак могли відмовитись від української. В результаті укр. мова і культура ставали непрестижними. Закон викликав велике незадоволення серед національно свідомих людей.

Паралельно з “відлигою” в галузі суспільно-політичного і культурного життя розгорталась широка реформа економіки.

Питання 3.

Найпомітніше атмосфера змін відбулась у духовному житті. Наступне десятиріччя після ХХ з’їзду стало динамічнішим, розкутішим, менш регламентованим. Першою ластівкою стала публікація в червні 1955 р. в “Литературной газете” статті О. Довженка “Мистецтво живопису і сучасність” із закликом розширювати творчі межі.

Першими на нову ситуацію після ХХ з’їзду зреагували письменники. Написали вони автобіографічну повість О. Довженка “За ширмою”, поеми “Розстріляне безсмертя”, “Мазепа”, В. Сосюра “Третя рота”, Первомайський “Дикий мед”, роман С. Тютюнника “Вир”. У поезії та прозі активно виступали В. Симоненко, М. Руденко, Л. Костенко, Д. Павличко, Ю. Мушкетник, І. Драч. Літературну критику представляли І. Дзюба, В. Чорновіл, В. Мороз.

Політична “відлига” привела до нової хвилі “українізації”, було відкрито поставлено питання про збереження укр. мови та розширення сфери її вживання. На захист укр. мови виступали М. Рильський, Л. Дмитренко, С. Крижанівський.

Згаданий закон про зв’язок школи з життям під виглядом демократизації значно послабив позиції укр. мови в УРСР і одночасно привів до посилення й поширення руху громадськості на її захист. під тиском обставин перший секретар ЦК КПУ П. Шелест висловлювався на захист укр. мови. Тут же, в 1966 р. відбувся V з’їзд укр. письменників, де висловлювався метод збереження і розвиток національної мови.

Роком раніше, 1965 р. були зроблені деякі спроби поширення укр. мови у вищій освіті. Міністр вищої і середньої спеціальної освіти УРСР М. Даденков розіслав листа де зазначалось про поступовий перехід вузів на викладання укр. мовою і як факультативи. Підручники, наукові записки, збірники повинні були видаватися укр. мовою.

Десятим пунктом було записано зміцнювати інтернаціональне виховання, поглиблювати вивчення рос. мови.

На цей час в університетах України студенти-українці становили 61%, викладачі-українці – 56%, однак лекції читали укр. мовою лише 34% викладачів. А в Харьківському та Одеському університетах тільки 10% лекційних курсів велись укр. мовою.

Головна причина цього полягала в тому, що незважаючи на всі новації М. Хрущова, адміністративно-командна система управління с/г майже не змінилась.

Дальше погіршення ситуації було пов’язане з діяльністю М. Підгорного (перший секретар ЦК КПУ), який фактично почав зводити нанівець. Створювались штучні перешкоди. Унаслідок цього на Україні – занепад у тваринництві призвів до зменшення в 1964 р. в-ва його продукції до 92% порівнюючи з 1958 р. Зменшились площі.

Однією з причин занепаду була також низька культура землеробства, що проявлялись в ігноруванні сівозмін, в недостатньому внесенні добрив. Не завжди враховувались наукові досягнення науки й передового досвіду. Бракувало й необхідної техніки, якість же с/г машин була ще низькою. Переважала ручна праця.

Т. ч., соц.-екон. розвиток Рад. України у 40-х – п. 60-х рр. відбувався у складних умовах, коли після відбудови н/г виявилися серйозні недоліки у всіх сферах життя сус-ва, зумовлені пануванням командно-адміністративної системи.

Питання 2.

Життєвий рівень в Україні.

Суперечливо й часом дійсно парадоксально розвивалась соціально-побутова сфера. Поза всяким сумнівом умови життя мільйонів радянських людей за часів правління Хрущова поліпшилась. Дещо піднявся життєвий стандарт жителів міст. У побут увійшла нова техніка (телевізори, магнітофони, пральні машини…), розширилась сфера сервісу. Було вирішено майже повністю проблему житла в державі. Споруджувались будинки, що дозволило десяткам сімей переселитися з “комуналок” у невеликі, але окремі квартири. Але згодом вся політика привела до дестабілізації соціально-побутової сфери. Періодично виникали дефіцити найнеобхідніших товарів, навіть хліба.

В 1962 р. було на 30% підвищено ціни на м’ясо і масло. Потім заморожувалась зарплата. Довелось відмовитись від зниження податку. Все це викликало невдоволення серед народу.

Отже, “відлига” торкнулась окремих сторін життя радянського суспільства. Зміни, що відбулися, сприяли певному прогресивному розвиткові України. Але суперечливість змін привели до того, що задуми ініціаторів стали перетворюватись у протилежність. Межі “відлиги” були занадто вузькими, аби довести реформи до логічного кінця.

На жаль, жоден з пунктів інструкції Даденкова не був виконаний, крім останнього – посилили вивчення рос. мови.

Період відлиги був характерним і певним відновленням історичної справедливості – поверненням українській культурі імен незаслужено забутих або репресованих.

Ряд письменників було поновлено у правах членів Спілки укр. письменників: Н. Забіла, З. Тулуб, Г. Хоткевич. Того ж 1956 р. були реабілітовані В. Антоненко-Давидович, А. Костенко…

Після довгих репресій повернулися до літератури М. Годованця, О. Журлива…

В к. 50-х рр. вийшли твори В. Еллана-Блакитного, М. Ірчана, З. Тулуб “Чорне озеро”, М. Годованець опублікував свої “Байки”.

В 1958 році ЦК КПУ прийняв постанову “Про виправлення помилок в оцінці творчості деякий композиторів УРСР”.

“Відлига” породила явище “шістдесятництво” – рух творчої молоді, яка сповідувала нові думки і стала ядром духовної опозиції режиму в Україні.

Важливим документом нової хвилі відродження стала праця І. Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація”.

Більш плідною була творчість композиторів А. Кос-Анатольського, Мейтуса, Штогаренка.

У образотворчому мистецтві відзначились М. Дерегус, М. ???????????????? К. Трохименко.

Пожвавлення в національно-культурному житті привело до зростання інтересу до театрального мистецтва: В. Добровольський, Ю. Лавров, Є. Пономаренко, К. Хохлов.

“Відлига” дещо розкріпачила творчий потенціал українського народу, сприяла піднесенню національної гідності.

Пік “відлиги” для України припав на к. 50 – п. 60-х рр. В той час розширювалися контакти із заходом. На певний час зменшено тиск на інтелігенцію. Менше проповідувалась комун. ідеологія, появився індивідуалізм, самовираження, гуманізм т. ін. Таке явище отримало назву шістдесятництво.

На поч. 60-х рр. у Києві і Львові створено клуби творчої молоді (КТМ).

Але вже 8.03.1963 р. у Москві відбулась зустріч М. Хрущова з інтелігенцією. З цього часу знову розпочинається брутальне переслідування і цькування шістдесятників. Тому з поч.60-х рр. появляється самвидави: система розповсюдження не визнаної літератури. Центрами були Київ (І. Світличний, В. Чорновіл, Є. Тронюк) та Львів (М. і Б. Горині, та ін.). Проте в 1964 р. період “мирного” співіснування системи з інакомисленням закінчився. В країні розпочинається період реакції.