Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз і приєднання до ГАТТ/СОТ

16.1. ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ В РАМКАХ ГАТТ І СОТ

Після підписання 23 країнами в 1948 р. Всесвітнього протоколу про застосування Генеральної угоди з тарифів і торгівлі пройшло майже 50 років. До 1994 p., коли було засновано Світову організацію торгівлі (COT), зменшення митних тарифів здійснювалося під егідою ГАТТ. Женева у Швейцарії, Ансі у Франції, Торкей в Англії і знову Женева були містами, де відбувалися перші переговори в рамках ГАТТ. Учасниками цих переговорів були переважно промислово розвинуті країни. Заснування в 1957 р. Європейського Економічного Співтовариства, до якого увійшли Бельгія, Франція, ФРН, Італія, Люксембург і Нідерланди, стало імпульсом для інтенсифікації переговорів про зниження митних тарифів. Інші країни, що мали торгові інтереси в країнах - учасницях ЄС, направили свої делегації на переговори в Женеву. Активізація цих переговорів необхідна була ще й тому, що Конгрес США дозволив Міністерству фінансів узяти участь у переговорах з тарифів і зменшити рівень тарифних мит в обмін на еквівалентні поступки торгових партнерів. Переговори з тарифів у 1961 і 1962 р. були названі переговорами з тарифів Раунду Диллона (за прізвищем міністра фінансів США того часу). Документ про загальний митний тариф у ЄС був узгоджений після тривалих переговорів. Він набрав чинності з 1 липня 1968 р. щодо промислових товарів і з 1 січня 1969 р. щодо сільськогосподарських продуктів. Завдяки цьому тарифні мита у всьому світі було знижено приблизно на 10 %. Прийняття загального тарифу імпортних мит привело до розуміння торговими партнерами того, що ЄС стає великим митним союзом, тому США почали працювати у напрямі подальшого значного зниження імпортних тарифів у рамках ГАТТ.
Президенту Джону Кеннеді вдалося переконати Конгрес США надати йому права для переговорів у ГАТТ для подальшого зниження тарифів. Переговори в рамках Раунду Кеннеді почалися в 1964 р. і продовжувалися до 1967 р. На них ЄС діяв як єдиний торговий блок, а Комісія ЄС виступала як єдиний учасник переговорів. За столом переговорів було представлено 6 країн-учасниць.
Перед початком переговорів і під час їхнього проведення мали місце координаційні зустрічі між країнами-учасницями і Комісією для узгодження наступних спільних дій. Ця практика збереглася і сьогодні з тією тільки відмінністю, що нині існує Європейський Союз і замість шести до його складу входять 15 країн-учасниць.
Переговори Раунду Кеннеді відбувалися дуже напружено, оскільки США й інші важливі експортери продовольчих товарів були проти включення в обговорення питання про товари, для яких ЄС хотіло б установити загальну сільськогосподарську політику. Але сільське господарство в цьому випадку було другорядним предметом переговорів, основою конфлікту стала так звана тарифна дискримінація: США прагнули зберегти для себе занадто високі тарифні ставки (деякі з них їм удалося зберегти і дотепер). ЄС, у свою чергу, теж не був готовим до того, щоб знизити рівні своїх мит. Проте згодом було прийнято спеціальне рішення, що дозволило узгодити рівні тарифів. Також були зроблені спроби США і ЄС обговорити, крім тарифів, інші торгові бар'єри. Необхідно було визначити антидемпінгові заходи відповідно до ст. 6 ГАТТ, а також знайти оптимальні рішення для акцизних податків на автомобілі в деяких країнах співдружності; правила митного оцінювання, застосовувані в деяких країнах, розглядалися як торгові бар'єри. Проте результати переговорів, якщо не враховувати зняття деяких тарифних бар'єрів, були незначні. У той же час вони засвідчили, що в майбутньому поступове зниження рівня імпортного мита, так званих нетарифних бар'єрів і паратарифних бар'єрів, буде набувати все більшого значення, і вони також мають стати предметом уважного розгляду.
У результаті Раунду Кеннеді рівні імпортних тарифів були знижені в середньому на третину. Коли в 1968 р. було введено у дію митний тариф ЄС, у ньому частково вже знайшли своє відображення знижки, встановлені під час Раунду Кеннеді. Ще один результат Раунду полягає в тому, що ЄС не став протекціоністським блоком щодо промислових товарів.
Незабаром почалася підготовка до нового раунду переговорів ГАТТ. У проміжний період здійснювалися спроби визначити відповідні питання для переговорів з нетарифних бар'єрів між основними партнерами ГАТТ. Міністри найбільших торгових країн і представники уряду США зібралися в Токіо, де прийняли декларацію про початок роботи нового раунду переговорів ГАТТ. Переговори Токійського раунду тривали з 1973 по 1979 р. Щодо мита було досягнуто згоди про його зниження в середньому на одну третину.
Найважливішими результатами переговорів у нетарифній сфері стали:
- угоди про торгівлю цивільними літаками і комплектуючими до них;
- угоди про загальний кодекс митного оцінювання товарів;
- антидемпінговий кодекс;
- кодекс про субсидії і компенсаційні мита;
- угода про технічні бар'єри в торгівлі;
- угода про державні закупки;
- угода про молочні продукти.
Токійський раунд засвідчив, що ГАТТ - достатньо гнучка організація, спроможна вирішувати різноманітні і складні проблеми в міжнародних торгових відносинах. Кількість країн, що брали участь у переговорах, значно зросла, хоча деякі країни-виробники усе ще намагалися знайти рішення своїх проблем у Комісії з торгівлі і розвитку ООН.
У підготовці до такого раунду переговорів з лібералізації світової торгівлі велика увага приділялася залученню всіх країн-виробників. У програмі переговорів були урівноважені інтереси розвинутих індустріальних країн, а також країн, що розвиваються. Цей раунд переговорів, за назвою Уругвайський, проходив з 20 вересня 1986 р. до кінця 1993 р. Він відзначений прийняттям декларації, яку названо Пунта-дель-Есте.
Заключний акт про втілення в життя результатів Уругвайського раунду був узгоджений у Марракеші 15 квітня 1994 р. На церемонії були присутні міністри, що представляли 124 уряди країн світу і членів ЄС. Представники України брали участь у церемонії як спостерігачі, оскільки Україна на той час тільки подала заяву про членство в ГАТТ.
Найважливішими досягненнями Уругвайського раунду стали:
- створення Світової організації торгівлі, що включає в себе ГАТТ, а також Генеральна угода про торгівлю послугами;
- підписання Генеральної угоди з тарифів і торгівлі;
- підписання Генеральної угоди з торгівлі послугами;
- зниження митних тарифів у середньому на 40 %;
- Угода про сільське господарство;
- Угода про заходи щодо санітарії і фітосанітарії;
- Угода про торгівлю текстилем і одяг;
- Угода про технічні бар'єри в торгівлі;
- Угода про права інвестування в торгівлю;
- Угода про розробку ст. 6 Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі (1994), Антидемпінговий кодекс;
- Угода про правила митного оцінювання;
- Угода про інспекцію перед постачанням;
- Угода про правила визначення походження товарів;
- Угода про процедуру ліцензування імпорту;
- Угода про субсидії і компенсаційні заходи;
- Угода з питань захисту прав на інтелектуальну власність в галузі торгівлі;
- домовленість про правила і процедури у сфері врегулювання спорів;
- багатостороння угода з торгівлі цивільними літаками.
Таким чином на Уругвайському раунді була розглянута велика кількість різноманітних питань з міжнародної торгівлі, що, безсумнівно, сприяло її лібералізації.
Вперше розглядалися питання сільського господарства і було зроблено важливі кроки на шляху збільшення і розширення ринку сільськогосподарських продуктів і зменшення приблизно на одну третину експортних субсидій. Щодо торгівлі текстилем і одягом, то на 10 років було скасовано імпортні обмеження.
Істотно розширилася юрисдикція ГАТТ від регулювання торгівлі товарами до регулювання торгівлі послугами, що фактично означало пошуки підходу до регулювання підприємницької діяльності.
Було підписано базову угоду про торгівлю послугами. Надалі також передбачався розгляд базової угоди з урегулювання торгових спорів. Також був розширений список правил, що регулюють міжнародну торгівлю, вони стали менш суперечливими, а в багатьох аспектах і чіткішими. Країни третього світу теж можуть позитивно оцінити результати цих угод, оскільки для них у цих правилах передбачаються істотні компенсаційні поступки.
Незважаючи на те, що для вступу до СОТ умови стали більш різноманітними і жорсткими, країни, що подали свої заявки на вступ (як, наприклад, Україна), тим самим підтвердили своє прагнення приєднатися і до СОТ, а багато інших країн готуються подати свої заявки на вступ до СОТ.
Перша після Марракеша конференція на рівні міністрів проводилася в грудні 1996 р. На ній був продовжений процес лібералізації міжнародної торгівлі й підписано угоду про торгівлю інформаційними технологіями, згідно з якою в 2000 р. ліквідували всі мита на комп'ютери і комплектуючі до них. Загальна лібералізація торгівлі могла б значною мірою перешкоджати окремим митним союзам вільної торгівлі стати замкнутими торговими блоками.
Результати:
Раунд Диллона 1961-1962 р. - зниження мит у середньому на 10 %;
Раунд Кеннеді 1964-1967 р. - зниження мит у середньому на 33 %;
Раунд Токіо 1973-1979 р. - зниження мит у середньому на 33 %;
Раунд Уругваю 1986-1993 р. - зниження мит у середньому на 40 %.
Вперше основні шляхи ліквідації нетарифних бар'єрів були успішно обговорені на Токійському раунді, а в Уругвайському раунді ці переговори ще більш розширились. На них обговорювалися проблеми, пов'язані з сільськогосподарським сектором економіки і було досягнуто згоди на десять років з питань повної реінтеграції виробництва текстилю та одягу в рамках ГАТТ; проведено переговори відносно Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС); створено Світову організацію торгівлі (СОТ), що включила в себе ГАТТ (1994) і ГАТС.

16.2. ПРОЦЕС ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В ЄС

Торгові можливості і труднощі, що існують між Україною і ЄС, полягають у невідповідності до вимог Угоди про партнерство і співробітництво, яка парафована 23 березня 1994 р. обома сторонами. Угода набрала чинності з 1 березня 1998 р. У період до вступу в силу даної угоди існувала тільки Тимчасова угода про торгівлю з питань, пов'язаних із торгівлею, в тому виді, в якому вона була прийнята Радою міністрів ЄС 4 грудня 1995 р. Ця тимчасова угода набрала сили в частині, що стосується питань торгівлі.
Елементи тимчасової угоди. Відповідно до угоди про торгівлю між ЄС і Україною введено в дію такі положення:
- режим найбільшого сприяння між сторонами - учасницями договору, як це визначено в ст. 1 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Проте до 31 грудня 1998 p., або з моменту приєднання України до COT вона має право користуватися режимом, більш сприятливим у торгівлі з країнами СНД, ніж це передбачено угодою між Україною і ЄС;
- товари, що імпортуються з іншої країни за домовленістю, розглядаються як національні товари щодо застосування усіх видів внутрішніх податків;
- застосовуються умови договору деяких статей ГАТТ щодо товарів з інших країн, із якими є домовленість:
* порядок митного оцінювання відповідно до ст. 7;
* рівень зборів за надання ліцензій і оформлення (ст. 8);
* зобов'язання своєчасно публікувати всі законодавчі акти і постанови, що стосуються торгівлі, не застосовувати ніяких торгових актів зворотної дії, менш ефективних, ніж договірні умови, що набрали чинності перед прийняттям нових рішень, можливість судового перегляду дій, пов'язаних із митними питаннями (ст. 10);
- застосовуються ринкове орієнтовані ціни в торгівлі між договірними сторонами;
- право застосовувати антидемпінгові або компенсаційні заходи за правилами ГАТТ щодо торгівлі з третіми країнами;
- перед тим, як починати діяти, необхідно докласти зусиль для досягнення конструктивних рішень;
- право вживати заходів для захисту здоров'я громадян, суспільного порядку і культури (цими заходами не варто зловживати з протекціоністською метою);
- спеціальні угоди прийняті щодо торгівлі текстилем і одягом, по торгівлі виробами зі сталі, що підпадають під Європейську угоду вугілля і сталі, про торгівлю ядерними матеріалами;
- всі розрахунки, що стосуються торгівлі між сторонами - учасницями договору, можуть проводитись у вільно конвертованій валюті;
- договірні сторони згодні докласти всіх зусиль для того, щоб між торгуючими сторонами панувала чесна конкуренція.
Крім того, встановлюються і вживаються визначені заходи проти обмеження конкуренції; уникають виплати субсидій для виробництва товарів, крім сировини, або для надання послуг, що порушують конкуренцію в торгівлі між договірними сторонами; у разі запиту сторони інформують одна одну про систему субсидування або про специфічні гарантовані субсидії; сторони домовляються щодо монополії державної торгівлі і щодо забезпечення ліквідації протягом трьох років після підписання даної угоди дискримінації громадян договірних сторін; протягом трьох років після набрання чинності цієї угоди стосовно громадських підприємств, що мають виключні права, забезпечується гарантія незастосування яких-небудь дій або обмежень, що порушують конкуренцію або завдають шкоди протилежній договірній стороні; час дії договору, що згадується в попередніх параграфах, може бути продовжений за згодою сторін.
Можуть також проводитись консультації щодо правил вільної конкуренції та порушень їх. Зберігаються усі права із вжиття заходів проти обмежень конкуренції, що суперечать ГАТТ. Україна зобов'язується покращувати умови дотримання договору про захист інтелектуальної власності з тим, щоб після закінчення п'ятирічного терміну досягти рівня захисту цих прав, що існує в Європейському Союзі.
Спеціальний протокол, який додається до Угоди, містить пункти щодо взаємодопомоги в проведенні митних заходів компетентними органами країн, що домовляються. Відповідно до цього договору Україні гарантується режим найбільшого сприяння. Проте ЄС поширює на Україну більшість пільг, наданих відповідно до Загальної системи преференцій (пільгових тарифів) для країн, що розвиваються. Відповідно до цієї системи пільг Україна може експортувати в країни ЄС напівфабрикати і готові промислові товари, за винятком виробів зі сталі, за зниженими тарифними ставками або взагалі без оподаткування на ввезення; аналогічні пільги даються і для сільськогосподарської продукції (більш 400 найменувань). Протягом 1993 р. тільки в Німеччині таких пільг на ввезення різноманітних товарів було надано на суму більш 20 млн німецьких марок. У 1995 р. ця цифра досягла вже 100 млн німецьких марок. Оскільки Німеччина ввозить щорічно приблизно третину імпорту ЄС, то цей показник для країн Співдружності складає майже 300 млн німецьких марок, або біля 200 млн дол. США.
Договір про експорт текстилю з України в країни ЄС було підписано 1 січня 1993 p., а набрав чинності з 5 травня 1993 p., оскільки його необхідно було доробити у зв'язку з прийняттям у ЄС нових країн-учасниць (Фінляндії, Швеції й Австрії). Дещо пізніше, 9 листопада 1995 р. його дія була продовжена відповідно на період із 1996 по 1999 р. Договір про постачання текстилю містить також деякі обмеження ввезення Україною на територію країн ЄС деяких видів текстилю та одягу. Існує подвійний контроль за дотриманням річних лімітів на ввезення (квот). Відповідно до договору Україна зобов'язана видавати експортні ліцензії, а в державах - членах ЄС повинні видаватися відповідні імпортні ліцензії. Для переробки європейського текстилю в готовий одяг передбачені окремі поставки в межах річних квот. Відповідно до першої річної угоди 1993 р. таких квот було 33. Крім того, застосовувалися обмеження на шістнадцять видів продукції. Ця угода про текстиль припускає 28 квот з експорту і 13 обмежень на переробку в одяг матеріалів, що надходять із ЄС. Відповідно до цієї угоди передбачається збільшення квот, згідно з попитом, приблизно на 4,5 % щорічно. Зі свого боку, Україна погоджується не збільшувати мито на тканини й готовий одяг і не вводити імпортних квот на ці види продукції на весь період дії даної текстильної угоди. Аналогічну угоду було підписано і про вироби зі сталі, експорт яких з України в країни ЄС обмежений приблизно до 200 тис. т на рік.
Попередньо також розглядалися антидемпінгові заходи в рамках ГАТТ щодо торгівлі між Україною і ЄС. У такий спосіб європейська комісія ініціювала ряд антидемпінгових акцій відносно України. В результаті Рада міністрів ЄС у 8 випадках вжила антидемпінгових заходів щодо України. Відповідно до щорічної доповіді Європейської комісії з антидемпінгової політики антидемпінгові заходи було почато стосовно 8 % обсягу двосторонньої торгівлі між Україною і країнами ЄС. Проведення антидемпінгових процедур може поставити під сумнів торгівлю готовими продуктами; антидемпінгові заходи в багатьох випадках узагалі можуть призупинити торгові відносини.
Тимчасова угода ґрунтується на важливих для України умовах Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) і дуже важлива для забезпечення саме двосторонньої торгівлі, а також митного оцінювання, відслідковування руху товарів, вартості ліцензійних пільг і виконання всіх інших необхідних формальностей відносно ведення торгових операцій, публікації законів, що регулюють торгівлю, порядку їхнього застосування й оскарження в суді, а також антидемпінгових і компенсаційних заходів.
Інші заходи поряд зі статтями про "можливу відмову", про заборону ввезення понад виділену квоту певних видів текстилю і виробів зі сталі для ЄС також визначені Тимчасовою угодою. Відповідно до цієї Угоди Україна бере на себе цілий ряд зобов'язань, ідентичних або подібних до тих, що вона повинна буде взяти на себе у випадку вступу повноправним членом до ГАТТ/СОТ. До числа таких зобов'язань належить і приведення відповідно до вимог ЄС законодавства щодо захисту інтелектуальної власності. Для приведення законодавчих актів у відповідність до вимог ЄС існує відповідний орган - Змішана комісія, де і можуть бути вирішені всі спірні питання, що стосуються ведення торгових операцій.
Пропозиції ЄС, що містяться в Тимчасовій угоді, безсумнівно, носять обмежувальний характер. ЄС використовує всі можливості для того, щоб обмежити ввезення у країни Співтовариства таких товарів, як тканини, готовий одяг, продукція сталеливарної промисловості, незважаючи на постійне зростання попиту на ці товари. Минулий досвід показує, що Україна могла тільки спробувати протестувати щодо деяких обмежень на ввезення своїх товарів до країн ЄС. Водночас необхідно зазначити, що двосторонні перевірки, проведені протягом року, не могли не позначитися негативно на торгівлі цими групами товарів. Природно, що у разі скасування обмежень її обсяги могли б істотно зрости.
Антидемпінгова політика ЄС досить складна і трудомістка, вона вже знайшла свій відбиток у деяких законодавчих актах, прийнятих Україною, і виступає потужним обмежувачем для українського експорту. Важливо також зазначити, що антидемпінгові санкції вводяться навіть у тому разі, якщо порушений тільки один з показників антидемпінгових правил.
У зв'язку з тим, що значну частину експортного потенціалу України становлять продукти сільськогосподарського виробництва, а також з огляду на політику ЄС щодо цієї групи товарів, можна сказати, що перспективи України на сільськогосподарському ринку країн ЄС виглядають досить песимістично. Проникнення України на європейські ринки сільськогосподарських товарів стане можливим тільки у випадку набуття чинності в повному обсязі угод, прийнятих під час Уругвайського раунду.
Після набуття чинності 1 березня 1998 р. Угоди про партнерство і співробітництво, ратифікованої сторонами - учасницями договору, стан справ може змінитися докорінно, і Європа, нарешті, відчинить свої двері для України.
У ст. 4 Угоди про партнерство і співробітництво йтиметься про можливість утворення зони вільної торгівлі між ЄС і Україною. Природно, що прийняття такого рішення займе чимало часу, оскільки потребує детальної проробки.

16.3. МИТНИЙ СОЮЗ І ЗОНИ ВІЛЬНОЇ ТОРГІВЛІ

Митний союз і зони вільної торгівлі грунтуються на міжнародних угодах, спрямованих на створення умов вільної торгівлі між країнами-учасницями. Подібні угоди не повинні створювати перешкод для торгівлі третіх країн із будь-яким із членів митної спілки або вільної торгової зони. Після створення Митного союзу або зони вільної торгівлі митні бар'єри для всіх учасників пільгової зони стосовно третіх країн не повинні бути вищими, ніж до її створення. Це вимога ст. 24 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі ГАТТ. Очевидно, що всі країни Центральноазіатської спілки, які будуть звертатися з приводу членства в ГАТТ/ СОТ, ставши такими, будуть зобов'язані виконувати всі вимоги цієї міжнародної угоди.
Основне розходження між двома видами міждержавних торгових відносин полягає в тому, що у випадку створення митного союзу виникає необхідність у організації наддержавного органу, що взяв би на себе функції розробки законів ведення торгівлі як усередині союзу, так і з третіми країнами. Угода про вільну торгівлю 'рунтується на міждержавній угоді, що підписується країнами-учасницями.
Митний союз. Митний союз має єдиний митний кордон. На території союзу діють єдині митні закони і правила щодо ввезення усіх видів товарів до будь-якої з країн-учасниць. В ідеалі мають існувати єдине митне право і єдиний набір митних правил для всіх країн - учасниць ЄС (митний кодекс).
У митному кодексі мають бути представлені:
- митний тариф;
- правила митного оцінювання;
- митний контроль;
- антидемпінгові й компенсаційні заходи;
- правила визначення походження товарів;
- оплата збору й умови оплати (із відстрочкою, компенсація і т.д.);
- трактування можливих квот.
Митний союз повинен включати:
- загальний зовнішній митний тариф, що використовується всіма країнами-учасницями при торгівлі з зовнішніми країнами, що не є членами даного Митного союзу;
- створення єдиного органу з нагляду за використанням тарифу і прийняттям рішень про його зміни.
Угода про поділ мита, що збирають митні органи всіх країн. Кожна країна-учасниця повинна мати право одержувати свою частку митних надходжень незалежно від того, в яку з країн імпортуються товари і де відбувається одержання податку.
Як показує наявний міжнародний досвід, необхідно проводити єдину торгову політику в рамках Митного союзу. Таку торгову політику повинні формувати всі країни-учасниці. Виникає також необхідність створення єдиного органу, що на основі голосування приймав би рішення з питань ведення загальної торгової політики.
Необхідно також, щоб у випадку приєднання до ГАТТ/СОТ - рішення приймалися одноголосно всіма країнами - учасницями Митного союзу. При цьому часткова участь виключена. Необхідно створити орган для узгодження розбіжностей між учасниками, а також між учасниками і наддержавним органом Митного союзу з тим, щоб забезпечити рівноправність щодо виконання правил і положень договору про Митний союз. Цей орган повинен являти собою правовий інститут (суд), що був би наділений повноваженнями приймати рішення, обов'язкові для виконання всіма його учасниками.
Зона вільної торгівлі (англ. Free Trade Area- FTA).Кожен член зони вільної торгівлі лишає за собою право на ведення самостійної економічної, політики. Сфери співробітництва визначаються угодою щодо FTA. Сторони можуть обмежитися винятково питаннями торгівлі або співпрацювати і в інших сферах. Як правило, створюється секретаріат, куди країни-учасниці передають інформацію, необхідну для загального використання. Секретаріат - це центральний орган, у якому зберігаються угоди і адміністративні правила. У секретаріаті працює також група експертів із питань митної діяльності (тарифна класифікація, правила визначення походження). До складу секретаріату входить орган з розгляду розбіжностей, що можуть виникнути в процесі вирішення питань технічного характеру. Можливе також створення окремого органу у вигляді Ради, наділеного правом прийняття обов'язкових рішень, що стосуються питань технічного характеру. Немає необхідності встановлювати єдиний митний тариф. Кожен член визначає митний збір відповідно до економічних потреб третьої сторони. Вважається, що всі члени FTA використовують єдину номенклатуру опису і кодування товарів (номенклатура HS). Вона визнана і використовується більш ніж у 70 країнах світу, в тому числі в країнах ЄС, США, Японії і Канаді. Передбачено також, що в разі потреби члени FTA можуть приймати рішення щодо приведення у відповідність тарифів із метою уникнення розходжень в оподаткуванні, проте цей крок не є обов'язковим, і його можна здійснювати поступово, у міру розвитку FTA. Для FTA необхідне введення чітких правил визначення походження товарів. Запровадження таких правил необхідне, щоб визначати, які товари можуть користуватися привілеями в країнах-учасницях. У світовій практиці застосовуються декілька таких правил щодо визначення походження товарів.
Характер правил може залежати від рівня інтеграції країн - учасниць FTA і поділу праці, наявного в їхній економіці. Правила визначення походження товарів є найважливішою складовою у діяльності FTA. Вони мають бути зрозумілі працівникам митниці й тих установ, що здійснюють контроль за походженням товарів і видають відповідні сертифікати (торгово-промислові палати). Персонал цих установ зобов'язаний пройти єдину підготовку для того, щоб усі країни-учасниці дотримувалися однакових умов при визначенні походження товарів. Зовсім не обов'язково, щоб усе законодавство країн-учасниць було уніфіковано, проте бажано зробити однаковими основні правила митного оцінювання і статистичної звітності. Нині існують міжнародні угоди про стандартизацію митної процедури, розроблені Міжнародною радою з митниці, що називається "Всесвітня митна організація".
Загальний митний кордон. При введенні загального митного кордону митниці зберігаються, але діють тільки на зовнішніх кордонах Союзу при проведенні операцій із третіми країнами, при проведенні операцій між країнами - учасницями Митного союзу; на внутрішніх кордонах вони не діють. Вільне просування товарів з однієї країни в іншу, відсутність митних зборів, вільний доступ до товарів, зроблених у країнах - учасницях FTA - відмітна риса такого союзу. Товари, імпортовані з третіх країн на територію Митного союзу будь-якою із країн-учасниць, проходять митний контроль у першій країні, куди вони потрапляють. Як правило, країнами-учасницями встановлюється єдиний митний тариф. Проте можливим також є використання національного митного тарифу або усередненого тарифу. Приймається, крім того, єдина торгова політика. Митний збір із третіх країн передається до загального фонду, що використовується при формуванні бюджету Союзу. Фінансування загального бюджету Союзу і його секретаріату відбувається, як правило, пропорційно населенню країн-учасниць і їхній участі в міжнародній торгівлі. Обов'язковим є використання єдиного мита. Бажано також уніфікувати податкову систему країн-учасниць і прийняти єдині стандарти.
Вихід із Митного союзу означає поновлення національного суверенітету над своїми митними кордонами, створення власних законів і правил, введення власних мит і т.д.

Література
1. Закон України "Про єдиний митний тариф" // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - 12 травня. - № 19.
2. Балабанов И. Т. Внешнеэкономические связи: Учеб, пособие для вузов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М., 2001.
3. Глобализация и либерализация. Процесс развития в условиях двух мощных тенденций. Доклад Генерального секретаря ЮНКТАД на девятой сессии Конференции ООН. - Нью-Йорк; Женева, 1996.
4. Кириченко О.А., Панфилова Т., Меркотан К. Вибір моделі зовнішньоекономічної діяльності України в процесі приєднання до ГАТТ/СОТ // Підприємництво і право. - 1997. - № 7.
5. Мировая экономика: Учеб. пособие для вузов / Под ред. И.О. Николаевой. - 2-е изд. - М., 2000.
6. Подолев И.В. Основные концепции внешнеэкономической политики Украины // Рождение рыночной экономики и среднего класса в Украине: Материалы, доклады, выступления на конференции 15-19 мая 1995 г.
7. Спиридонов И.А. Мировая экономика: Учеб. пособие для вузов. - М., 2001.
8. Устинов И.Н. Мировая торговля: статистически-аналитический справочник. - М., 2000.