Лікарські рослини

та їх застосування

(калина, обліпиха, ревінь,

малина, звіробій, чистотіл)

Калина звичайна - Viburnum opulus L.

Червона калина... Скільки тепла, ласки у цих звичних нашому серцю словах. Скільки пісень, легенд присвячено цій скромній рослині. Був звичай над могилою дівчини садити калину як символ чистоти й суму.

Калина має високі декоративні властивості. Навесні вона прикрашається квітами, восени — янтарно-червони­ми гронами плодів і листям, яке поступово червоніє. Не­дарма й зараз у багатьох селах і містах можна побачити цю красуню.

Високий гіллястий кущ (2—4 м заввишки) з сірою ко­рою з родини жимолостевих (Caprifoliaceae). Пагони зеле­нувато-сірі з супротивними великими (до 5—7 мм) брунь­ками. Листки до 10 см завдовжки, супротивні, майже голі. Пластинка їх 3—5-лопатева, з серцеподібною основою, зе­лена, з двома ниткоподібними прилистками, черешки довгі. Запашні квітки зібрані в плоскі кінцеві щиткоподібні суцвіття, крайові великі, білі, безплідні, серединні — дрібніші, двостатеві. Чашечка з п'ятьма зубчиками, ві­ночок п'ятироздільний.

Плоди — ягодоподібні червоні овальні кістянки (6,5—14 мм завдовжки і 4,5—12 мм завширшки) з твер­дою кісточкою.

Росте в підліску змішаних і листяних лісів, по берегах річок і водойм, на луках.

Кора калини містить до 6,5 % смоли, до складу якої входять органічні кислоти (мурашина, оцтова, ізовалеріа­нова, капринова, каприлова, масляна, лінолева, церотино­ва, пальмітинова), фітостеролін, ситостерин і мірициловий спирт, а також дубильні речовини (близько 2 %), флоба­фени і глікозид вібурнін. У плодах до 32 % цукрів, до З % дубильних речовин, е ізовалеріанова і оцтова кислоти, вітамін С. В насінні до 21 % жирної олії.

Рідкий екстракт і відвар кори використовують при внутрішніх кровотечах, а також як спазмолітичний і за­спокійливий засіб у гінекологічній практиці. Зовніш­ньо — для зупинки паренхіматозних кровотеч. Препарати з кори калини знижують артеріальний тиск. Плоди поси­люють скорочення серця і збільшують діурез. Вони входять у вітамінні збори. Після морозів плоди вживають в їжу як засіб від гіпертонії (початкова стадія) і кашлю.

Кору разом з квітками і плодами використовують у ве­теринарії для лікування ящура великої рогатої худоби.

Завдяки високому вмісту пектинів з плодів калини виготовляють мармелад, їх консервують, застосовують як чайно-кавовий сурогат. Можна використовувати як начин­ку для пирогів.

Крім того, плоди калини дають червону, кора — чорно-зелену фарби, придатні для фарбування вовни.

Розмножується насінням і вегетативне (паростками, відсадками, поділом куща і живцями). Всі способи прості i дають добрий результат. Зокрема, насіння після тривалої стратифікації висівають у підготовлений грунт з міжряд­дями 30—40 см. Після дворічного догляду саджанці ви­саджують на постійне місце.

Рослину вирощують у парках для створення окремих груп і живоплотів. Ціниться також як порода, що приваб­лює корисних птахів.

Кору заготовляють з молодих пагонів у квітні —• трав­ні, роблячи кільцеві надрізи, які потім з'єднують по­здовжніми. Сушать на горищах, під наметами, розстелив­ши тонким шаром.

Плоди збирають у вересні — жовтні, зрізуючи ножами або секаторами, сушать у печах або сушарках при темпе­ратурі 50—60 °С. Квітки збирають під час цвітіння і швид­ко висушують у затінку.

Обліпиха крушиноподібна - Hippophae rhamnoides L.

У Стародавній Греції обліпиха була відома як ліку­вальний засіб для коней. Використовували листя, від яких коні швидко набирали масу, а шерсть їх ставала коротшою і блискучішою. Звідси і латинська назва «гіпофе» («гі-пос» — кінь, «фаос» — блискучий).

Це — невелике (до 4 м заввишки) деревце або кущ з родини маслинкових (Elaeagnaceae), з колючими гілками, вкритими сірою корою. Молоді пагони з дрібними кулясти­ми бруньками, вкриті сріблястими, а пізніше іржаво-бури­ми лусочками. Листки лінійно-ланцетні (2—8 см завдовж­ки), цілокраї, зверху зелені, зісподу — бурувато-сріблясті, сидять зближено. Квітки одностатеві. Рослина дводомна. Тичинкові квітки буруваті, в кор.отких колосках, маточко­ві — зеленуваті, малопомітні, сидять у пазухах листків. Маточка одна, зав'язь верхня. Плід — овальна кістянка (7—8 мм завдовжки), жовтувата або оранжево-червона. Плоди сидять густо, ніби обліпляючи стебло. Насіння (до 5 мм, завдовжки) чорне, блискуче, з рівчачком.

У природному стані на Україні росте в дельті р. Дунаю, створюючи на піщаних кучугурах густі зарості. Культиву­ється по всій республіці в полезахисних смугах, у захис­них насадженнях уздовж доріг, у садах і парках. Входить до числа кущових порід для групових насаджень при озе­лененні населених пунктів.

У свіжих достиглих плодах дикорослої алтайської облі­пихи міститься 83,6—86,4 % води, 2,8—7,8 % жирної олії, 8,6—272,5 мг % вітаміну С, 0,9—10,9 — каротину, 0,016— 0,035 — вітаміну В, і 0,038—0,056 мг % рибофлавіну. В олії з плодів — до 300 мг % каротиноїдів, до 60 — каротину, до 160 мг % токоферолів, а в олії з насіння — 3,2 мг % каротину і до 120 — токоферолів. З кори виділе­ний серотонін — речовина, що має протипухлинну дію.

Плоди обліпихи — цінна полівітамінна сировина. Олія, одержана з них, діє як епітелізуючий, гранулюючий і боле­заспокійливий засіб, її застосовують у гінекологічній практиці, для лікування опіків, відморожень, екзем, погано загоюваних зовнішніх виразок, виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, а також для зменшення регене­ративних змін слизової оболонки стравоходу при промене­вій терапії раку.

Крім медичного застосування, плоди мають велике хар­чове значення, їх їдять у свіжому вигляді, використо­вують для виготовлення варення, киселів, пастил, желе тощо. Листя обліпихи містить 10 % дубильних речовин, тому його можна застосовувати для дублення шкір.

Це — світлолюбна рослина, не терпить вирощування з іншими деревами і кущами. Тому її плантації слід створю­вати переважно чисті, з розміщенням садивних місць 3x4 м (допускається й більшими групами). Велике зна­чення має якість садивного матеріалу.

Добре розмножується зимовими живцями. Для цього їх до початку вегетації нарізають завдовжки 40 см. У вико­паний рівчак (ширина — 10, глибина — ЗО см), засипаний сумішшю річкового піску і гумусованого грунту (1 : 1), живці закопують на відстані 3 см один від одного, за­лишаючи зверху дві бруньки (у перші роки обліпиха дає стрижневий корінь і мало розростається). Верхній зріз живців змазують садовим варом. Для кращого укорінен­ня живці затінюють і часто поливають. Можна також роз­множувати обліпиху насінням і відсадками.

Дослідження плантації обліпихи, які вступили у фазу плодоношення, показали, що плодоносить до 40 % дерев. Тому для підвищення врожайності необхідно замінити чо­ловічі особини на жіночі. Зокрема, на ділянці слід залиши­ти не більше 15 % чоловічих особин. Чим більша планта­ція, тим менше їх потрібно. Для успішного росту обліпихи велике значення має агротехніка її вирощування. Так, підготовку грунту слід починати за рік до садіння за системою чорного пару. Грунт повинен мати пухку структуру, особливо на задерні­лих площах.

У перші 3—4 роки плантації обліпихи вимагають ре­тельного догляду, оскільки рослини гинуть при затіненні високими травами і сільськогосподарськими культурами, а також при сильному задернінні.

Ревінь тангутський - Rheum palmatum L. var. tanguticum Maxim.

Хто з нас не купував ранньою весною соковиті черво­нуваті стебла ревеню. Але, напевне, мало кому відома історія цієї непримітної рослини. У Китаї з лікувальною метою її застосовували ще в 2700 р. до н. е. В Європі дізналися про ревінь завдяки арабським лікарям, але пер­шим європейцем, який описав збирання цієї рослини, був славетний мандрівник Марко Поло (XIII ст.).

Китай почав торгувати ревенем з Росією у XVI ст. В 1873 р. відомий російський мандрівник і дослідник М. М. Пржевальський також спостерігав збирання ревеню. Він підтвердив розповідь М. Поло і привіз насіння. З цього насіння в ботанічному саду у Петербурзі і зі­брали перший урожай в Росії і Східній Європі.

Ревінь — багаторічна трав'яниста рослина з родини гречкових (Polygonaceae). Кореневище коротке, товсте, від нього відходять великі веретеноподібні корені. Стебло пряме, товсте, всередині порожнисте, заввишки до 2,5 м, діаметр 4—5 см. Листки прикореневі, дуже великі, довгочерешкові, утворюють розетку. Черешки до 30 см завдовжки, товсті, округлі, листкові пластинки долоне-подібно-п'яти, семилопатеві, глибоконадрізані, завдовжки до 1 м з черешком. Стеблові листки чергові і охоплюють стебло сухими піхвами, значно дрібніші за прикореневі. Прикореневі листки розвиваються поступово і аж до осені. Квітки мають просту рожеву або білу оцвітину; вони зібрані в прямостоячі волоті, розміщені на кінці стебла або в пазухах верхніх листків. Плоди — червоно-бурі-тригранні сім'янки, ребра яких перетворені на крила.

У дикому стані зустрічається в гірських районах Ті-бету, Південної Монголії і Північного Китаю. В нашій країні почали культивувати в Сибіру ще в XVIII ст. На Україні — після Великої Жовтневої соціалістичної рево­люції (Київська область). .

Ревінь містить антра- і таноглікозиди, які зумовлюють його лікувальну дію.

Препарати з ревеню (порошок, таблетки, спиртова на­стойка, сухий екстракт) використовують як в'яжучий і про­тизапальний засіб. Малі дози (0,05—0,2 г) ревеню підви­щують апетит, регулюють діяльність шлунка, особливо ре­комендується при катарі останнього. Великі дози (0,5— 1 г) викликають посилення перистальтики кишечника, в результаті чого через 8—10 год після прийому проявляєть­ся проносна дія.

Ревінь — вологолюбна і морозостійка рослина. Насін-• ня його починає проростати при температурі 2 °С. Опти­мальна температура для проростання — 25—ЗО °С. Моло­ді сходи і відростаючі після зими рослини витримують за­морозки до —5 °С. Кількарічні кореневища на зиму можна не вкривати.

Щоб одержати міцну і розгалужену кореневу систему, яка є основною лікарською сировиною, ділянку орють на глибину 25—ЗО см. Насіння можна висівати як рано на­весні, так і влітку або під зиму. Кращі результати дають весняні посіви. Насіння висівають у рядки з міжряддями 60—70 см. Норма висіву — 8 кт/га. У перший рік ревінь росте повільно, утворюючи розетку з 5—7 листків. У наступні роки ріст прискорюється. Дуже чутливий до вологи: при нестачі погано росте, при надлиш­ку гниють корені.

Сходи після сівби з'являються на 10—15-й день. Грунт під ними зразу ж розпушують, бур'яни видаляють. Наступ­ний догляд — розпушення на глибину 4—6 см. Посіви дру­гого і третього років вегетації рано навесні очищають від минулорічних відмерлих стебел й листків, після чого під­живлюють та культивують на глибину 6—8 см.

У кінці другого року листя добре розростається і рядки змикаються. У рослин третього і четвертого років це від­бувається через місяць після відновлення росту. Щоб збільшити масу коренів, з стебел видаляють усі суцвіття. Потрібно також вести боротьбу з шкідниками.

Корені ревеню заготовляють восени на 4—5-й рік куль­тивування, їх викопують лопатами, швидко промивають холодною водою і ріжуть на шматки до 10 см-завдовжки (великі корені — ще вздовж). Після 10—15-денного про­в'ялювання їх досушують у сушарках при температурі 40 °С або в хорошу погоду на повітрі.

Малина - Rubus idaeus L.

Ця рослина входила в меню людини ще в сивій давнині. Давні греки і римляни цінували її за лікарські властиво­сті. Вони ж застосовували малину як лікувальний засіб при укусах гадюк.

Це — кущ з родини розових (Rosaceae), 1 —1,5 м зав­вишки, з річними вегетуючими пагонами і здерев'янілими дворічними стеблами, які утворюють квітконосні пагони. Однорічні — сизуваті, прямі, вкриті тонкими коричнево-червоними шипами. Листки чергові, трійчасті або непарно­перисті з 3—5 (7) листочками. Середній листочок на довго­му черешку, бічні сидячі. Квітки зібрані в щиткоподіб-но-волотисте суцвіття в малоквіткових пазушних китицях. Плід — збірна червона або жовта соковита кістянка.

Росте в підліску змішаних та рідколистяних лісів, на галявинах, вирубах, часто утворює суцільні зарості. На Україні поширена в північній частині Лісостепу, в Кар­патах, на Поліссі. Широко культивується.

Плоди мають високі смакові, харчові і дієтичні вла­стивості. В них містяться цукри (4—11 %), яблучна, ли­монна, саліцилова (1—2 %) кислоти, вітаміни С (10— -40 мг%), А і В, ефірна олія; в насінні — жирна олія (20 %).

Плоди малини вживають свіжими. З них готують варен­ня, желе, мармелад, пастилу, соки. З молодих листків (во­ни містять 250 мг% вітаміну С) виготовляють замінник чаю.

У медичній практиці плоди малини використовують при простудних захворюваннях як потогінне. З них готують також сиропи, які поліпшують смакові якості інших ліків, особливо дітям.

Розмножується насінням і вегетативне. Росте швид­ко. Не терпить затінення.

Ягоди малини дуже ніжні, легко мнуться, тому їх слід збирати в суху погоду в плетені кошики, в яких і транспор­тують до місця переробки чи споживання. Ягоди можна сушити при температурі 50—60 °С. Дуже корисно прив'ялювати їх на сонці, розстеливши тонким ша­ром на тканині.

Звіробій звичайний - Hypericum perforatum L.

Звіробій. Невже ця рослина причетна до смерті зві­рів? На таке запитання є два варіанти відповіді. За першим, назва є перекрученою з мови далеких кочових пле­мен, які в минулому вторгалися на наші землі, їхньою мовою ця рослина називалася «джерамбай», що означає

«зцілитель ран». За другим варіантом, грізну слов'янську назву рослині дали тому, що, відповідно до спостережень наших предків, тварини, з'ївши її, могли захворіти. Тоді в них на голові, вухах, навколо рота і очей з'являлася при­пухлість, яка при сильному отруєнні переходила у виразки. Тварини відчували сильний свербіж, від чого кидалися на землю, кусали себе, наносячи рани, що тяжко загоювали­ся. Для людини звіробій не становить ніякої небезпеки.

Із стародавніх часів використовувався єгиптянами. У середні віки був сировиною для виготовлення рицарських напоїв. Нещодавно знайдено акти початку XVII ст. про застосування звіробою як лікувального засобу.

Це — багаторічна трав'яниста рослина (ЗО—60 см зав­вишки) з родини звіробійних (Нурегісасеае). Стебло пря­ме, голе, вгорі гіллясте. Міжвузля округлі або з двома гра­нями, цілісні. Листки супротивні, сидячі, овальні, видов-жено-яйцеподібні або видовжені, тупуваті, цілокраї, з численними залозкамИі Квітки правильні, зібрані в щитко-подібну волоть або нещільну китицю. Чашечки з п'яти, що зрослися біля основи, ланцетних, загострених, гладеньких по краю чашолистків. Віночок п'ятичленний, жовтий, пе­люстки з численними чорно-бурими або фіолетовими крап­ками. Тичинок багато, маточка одна, з верхньою зав'яззю і З—5 стовпчиками. Плід — багатонасінна тригранна ко­робочка.

Росте у змішаних лісах, на галявинах, лісосіках, серед чагарників, на луках., перелогах, біля доріг.

Трава містить до 12 % дубильних речовин, гіперин, гі­перицин, гіперозид, азулен, ефірну олію (до 0,3 %), смоли­сті речовини (17 %), антоціани (до б %), сапоніни, віта­мін С і каротин.

Препарати звіробою мають в'яжучі і протимікробні властивості, а також здатні стимулювати регенерацію тка­нин. Використовують усередину при колітах, зовнішньо — при опіках, гінгівітах та стоматитах.

Із звіробою виготовляють антибактеріальні препарати іманін і новоіманін, якими лікують гнійні рани, тяжкі опіки, гострі катари дихальних шляхів. Новоіманін вико­ристовують також для боротьби з бактеріозами овочевих рослин і проти вірусної мозаїки тютюну.

Оскільки звіробій може рости на одному місці 5 років і більше, для його вирощування слід підбирати незатінені місця. Ділянки повинні бути незабур'янені. Грунт оброб­ляють, як і під інші просапні культури. Перед сівбою його боронують (залізними граблями). Якщо внести органічні і мінеральні добрива, урожайність рослини збільшиться на 20—ЗО %. Рекомендується під основну оранку вносити 0,2 т/100 м2 торф'яного компосту і 3 кг/100 м азотних, фосфорних і калійних добрив.

Розмножується безпосереднім висівом насіння в грунт під зиму з міжряддями 45 см з розрахунку ЗО— 40 г/100 м2. При весняній сівбі насіння обов'язково стратифікують: змішують з піском і витримують на холоді 2—3 міс. Для створення оптимальних умов зростання після по­яви сходи прополюють, а міжряддя розпушують. Такий об­робіток на першому році культивування протягом літа по­вторюють 3—4 рази. На другий і наступні роки рано на­весні з ділянки збирають відмерлі стебла, грунт боронують (залізними граблями). Для заготівлі сировини на великих площах траву ско­шують, а на малих — зрізують серпами на висоті 30 см від поверхні землі. Звичайно через 1 —1,5 міс після першого укосу рослини повторюють повну вегетацію і знову зацві­тають. Тоді їх косять вдруге. Середня урожайність стано­вить 0,2 т/100 м2 з дворічних і 0,3 т/100 м2 з трирічних культур.

Сировину сушать у добре провітрюваних приміщеннях при температурі 50—60 °С. При сухій погоді можна суши­ти на відкритому повітрі, але в тіні.

Чистотіл звичайний - Chelidonium majus L.

Стародавні греки помітили, що рослина, яку ми назива­ємо чистотілом, розквітає з прильотом і вгасає з відльо­том ластівок, тому її назвали хелідоніум — травою ла­стівок. В минулому її використовували в різних країнах Європи як засіб від бородавок, для лікування печінки і жовчного міхура.

У 1896 p. M. М. Денисенком вперше опубліковано ре­зультати успішного лікування витяжкою чистотілу хворих із злоякісними пухлинами. В останні роки ведуться більш глибокі дослідження антибластичних властивостей цієї рослини.

Чистотіл звичайний — багаторічна трав'яниста росли­на з родини макових (Papaveraceae), 80—100см заввишки, з коротким кореневищем і жовтогарячим молочним соком. Стебло прямостояче, слаборебристе, як і листки, рідко вкри­те волосками, вгорі розгалужене. Листки чергові, світло-зелені, зісподу сизуваті, непарноперисторозсічені, з сидя­чими зарубчастими частками. Частки округло-яйцеподібні або видовжено-оберненояйцеподібні, біля основи часто звужені. Прикореневі листки більші, довгочерешкові, стеб­лові — сидячі. Квітки близько 20 мм у діаметрі, на дов­гих квітконіжках, правильні, широкорозкриті, зібрані по 4—5 у зонтикоподібні суцвіття, які виходять з пазух верхівкових листків. Пелюсток чотири, вони золотисто-жовті, яйцеподібні. Плід — прямостояча стручкоподібна коробочка.

Насіння численне, чорне, крапчасто-виїмчасте, з білим губчастим придатком. Росте як бур'ян повсюдно, в затінених місцях, у гаях, садах, біля огорож, хат.

Всі органи чистотілу містять алкалоїди: хелідонін, гемохелідонін, хеледитрин, метоксихелідонін, сангвіна­рин, протопін, алокриптохін, спартеїн, берберин, хелідамін, стилопін, дефілін, коптизин, оксисангвінарин, хелірубін, хелілутин та ін. У траві їх 0,97—1,87 %. Крім того, є ефір-

на олія (0,01 %), вітамін С (до 170 мг%), каротин (до 15 мг%), хелідонова, яблучна, лимонна та янтарна,кисло­ти, флавоноїди, сапоніни тощо.

У медичній практиці препарати чистотілу (настій трави, сік із свіжої трави) використовують зовнішньо для при­пікання бородавок і кондилом, при папіломатозі гортані та початкових формах червоного вовчаку. В невеликих дозах призначають усередину при захворюваннях печінки і жовчного міхура. З коренів чистотілу виготовляють хояелетин — комплексний препарат жовчогінної дії.

Дослідження показали, що чистотіл сприяє підвищен­ню вмісту гемоглобіну в крові, затримує ріст злоякісних пухлин, фунгістатично і бактеріостатичне діє щодо тубер­кульозної палички. Один з алкалоїдів — хелідонін — подібно до морфіну викликає пригнічення, а згодом і параліч / центральної нервової системи. Інший алкалоїд — гемо­хелідонін — судорожна отрута, сильний анестетик місце­вої дії. Сангвінарин впливає наркотично, посилює перис­тальтику кишечника і секрецію слини. Протопін зменшує реактивність вегетативної нервової системи, тонізує глад­ку мускулатуру матки. Все це свідчить про перспективність дальшого вивчення діючих речовин чистотілу. У ветеринарії пересипану сіллю траву використовують проти тимпаніту у овець, суху — для лікування ран, коро­сти, стригучого лишаю і гельмінтозів у свійських тварин. Траву можна також застосовувати для фарбування вовни в червонувато-жовтий колір, а корені — в жовтий. Корені призначають у гомеопатії при захворюваннях печінки, шлунка, пневмонії та ревматизмі. Найкращий час для сівби насіння чистотілу — червень. Сходи з'являються через 20—25 днів. В перший рік життя рослина утворює розетку листків. У деяких особин форму­ються квітконосні стебла. Багаторічні рослини віднов­люють ріст у кінці березня — в квітні і вегетують до глибокої осені. Цвіте в травні — червні. В окремі ро­ки деякі рослини цвітуть вдруге в липні — серпні. У при­роді залежно від місцезростання цвіте з травня по ве­ресень.

Кореневище з коренями викопують вручну рано навес­ні, тільки-но почне відростати надземна частина, або восе­ни після її відмирання. Обрізують надземну частину і зразу ж миють у холодній воді. Зібрану сировину відправ­ляють на завод у день заготівлі.