Волошка синя - Centaurea cyanus

Волошка синя, або польо­ва — однорічна рос­лина з родини складно-цвітних, яка росте серед посівів жита й інших польових культур пере­важно в середній і північній смугах Європейської частини Радянського Союзу і зокрема всюди на Україні та в Захід­ному Сибіру.

Вся рослина сіропухнаста, з прямостоячим гіллястим стеб­лом, заввишки ЗО—60 см. Ли­стки в неї чергові, сидячі, лі­нійно-ланцетні. Кошики квіток на довгих квітконосах. Крайові квітки в кошику, лійкоподібні, сині або голубі, нерівномірно п'ятизубчасті, а серединні — трубчасті, фіолетові. Сім'янка з чубком із цупких волосинок. Цвіте волошка в червні — липні. Квітки збирають зра­зу ж, як тільки розпукаються квіткові кошики, сушать квітки (без їхніх кошиків) у темному місці, яке добре провітрюється. У науковій медицині волошки сині вживають тільки у вигляді легкого сечогінного засобу.

У народній медицині цю рослину вживають як жовчогінний, сечогінний і потогінний засіб: від во­дянки, жовтяниці, при за­паленні нирок і сечового міхура та при простуді; якщо ж ці хвороби супроводжуються спазмами то від­вар синіх волошок має й проти спазматичний вплив.

Відвари крайових квіток синіх волошок часто засто­совують у вигляді примочок для очей при деяких хворо­бах цього органа як протизапальний, а іноді й припі­кальний і дезинфікуючий засіб. Цю рослину зовнішньо і внутрішньо застосовують у формі відвару з її квіток також і при особливій хворобі очей, яка називається ку­рячою сліпотою. При цьому лікуванні треба дотримува--тися дієти: часто вживати в їжу печінку при загальному посиленому харчуванні риб'ячим жиром.

Способи застосування. Відвар: одна чайна ложечка на склянку окропу; вживати по ]/4 склян­ки, три рази на день: зовнішньо застосовувати як при­мочку.

Деревій звичайний – Achillea millefolium

Стебла у деревію звичайного прямі, звичайно-прості, пружні і, подібно до листків, більш або менш шерстисто-волохаті, заввишки до 50 см. Ця рослина пускає підземні пагони. Листки двічі пірчасто-розсічені, з суцільним стриженьком і з частками, по обидва боки над­різаними. Квітки трубчасті й язичкові, в дрібних кошиках, зібрані вгорі рослини в щитковидну волоть, мають біле, рідше червонувате або рожевувате, з фіолетовим відтінком, забарвлення; пахучі; на смак гіркі.

Деревій містить у собі багато ефірної олії, і тому пахнуть не тільки квітки, але й листя його. В ньому ба­гато в'яжучих речовин, є гірка екстрактивна речовина, органічні кислоти та інші речовини. Є в цій рослині та­кож і вітаміни А і С та фітонциди (речовини, що вбива­ють шкідливих хвороботворних бактерій.Головна дія деревію звичайного на організм — нада­вати крові здатності зсідатися. Ця рослина відома була ще в давнину, в часи Діоскоріда, який називав її herba vulnenaria, тобто ра­новою травою, травою для загоювання ран і проти вся­ких кровотеч (жіночих, наприклад).

Маючи в собі гіркоту, деревій корисний для апетиту, при різних хворобах шлунка (проносах, запорах та ін.), а особливо при спаз­мах. Що ця рослина підвищує апетит, це можна підтвердити й практикою птахівни­цтва: дрібно посічена трава деревію з товче­ним ячменем і пер­цем—приправою є апе­титним кормом для індичат. Дуже ласі до ці­єї трави й кролі та інші домашні тварини.

Крім того, деревій має потогінні й сечо­гінні властивості, тому ліки з цієї рослини ча­сто вживають у народі при жовчнокам'яній хворобі, при хворобах печінки, при гострому бронхіті, нічному нетриманні сечі, при геморої, проти масових чи­ряків (тобто для поліпшення порушеного обміну речо­вин), від жіночих хвороб (зміцнює органи тіла й регулює їхню функціональну діяльність) та в інших випадках. Відвари, настойки, а також і свіжий сік з трави де­ревію вживають всередину у вищезазначених випадках від усіх кровотеч, а як засоби, що містять у собі віта­мін С, ці препарати вживають також і від недокрів'я. Як зовнішній засіб, деревій особливо ефективний при ранах і навіть на запалених частинах шкіри, якщо до них прикладають свіжопотовчене листя або мазь із нього.

Калина звичайна – Viburnum opulus

Калина звичайна — кущова рослина або невелике деревце з ро­дини жимолостевих. Росте по лісах і чагарниках помірної зони

Раніше для лікувальної мети з-за кордону виписували кору сливолистої калини, але тепер своя калина цілком замінює імпортну лі­карську сировину.

Калина досягає 5 м заввишки. Листки у неї трилопатеві, гілки голі, суцвіття не густе, віночки білі. Плоди ягодоподібні, овальні, яс­краво-червоні, з однією кісточкою. Запах слабкий, неприємний, смак у ягід і в кори гіркий і терпкий. Кора має зеленувлто-сірий колір.

У науковій медицині застосовують рідкий екстракт, рідше відвар з кори калини, як кровоспинний (при мат­кових та інших внутрішніх кровотечах) і як проти спазматичний та заспокійливий засіб. Шкідливих і побічних явищ від вживання цих ліків не помічено.

У народній медицині простий відвар з кори калини вживають при внутрішніх і навіть при носових кровоте­чах. Як зміцнювальний і заспокійливий засіб, згущений відвар з калинової кори .(замість готового екстракту) жінки вживають при всіх труднощах вагітності й запобі­гають викидневі.

Цей засіб корисний також і для дітей від спазмів. Дорослі п'ють відвар з калинової кори від мокротин­ної ядухи та від простуди. Крім того, при золотусі за­стосовують згущений відвар з калинової кори в суміші з відваром ромашки, зроблений, як мазь (у відношенні 1 :4) проти шкірних хворобливих явищ золотухи. Цим відваром також напувають, як чаєм, і купають у ньому дітей, хворих на золотуху. Відвар або чай з калинових ягід вживають від кашлю.

Сирі ягоди, коли їх їсти, діють як проносний засіб; свіжим соком з них видаляють прищі на обличчі. Не па­рені, свіжі калинові ягоди, потовчені й змішані з медом і розведені водою, п'ють від простуди; парені ягоди з ме­дом — смачний напій. Калинові ягоди з цукром, які по­чали вже бродити («грати») вживають від підвищеного кров'яного тиску. Способи застосування. Відвар: 10,0—200,0; по одній столовій ложці, три рази на день. Екстракт (є готовий в аптеках): 20,0; по 20—40 кра­пель, три рази на день.