ТРАВЛЕННЯ. ОРГАНИ ТРАВЛЕННЯ.

Значення процесів травлення та всмоктування поживних речовин в шлунково-кишковому тракті для життєдіяльності організму людини.

Життя організму неможливе без поповнення його тканин енергією, будівельним матеріалом, вітамінами, мінеральними речовинами і водою. Воно здійснюється за рахунок їжі.

Щоб з харчових продуктів вивільнилась енергія і вони стали придатними для включення в обмін речовин. Їжа в травному апараті піддається механічній і хімічній обробці, ця обробка відбувається під впливом ферментів, до складових частин, які придатні до всмоктування в кишках і подальшого засвоєння в тканинах. Отже, процес розщеплення складних органічних речовин на прості розчинні сполуки, які можуть всмоктуватися і засвоюватися організмом, називається травленням.

Всмоктування – це процес переносу речовин з навколишнього для організму середовища в його внутрішнє середовище. Для людини таким навколишнім середовищем є порожнина травного каналу, а внутрішнім – оптимальні клітини слизової оболонки кишок, міжклітинний простір, лімфа і кров. Всмоктування проходить головним чином у тонких кишках, які морфологічно і функціонально пристосовані до цього. Неперетравлені рештки харчових мас видаляються з травного каналу у вигляді калу. З ним виводяться солі, пігменти, шкідливі для організму речовини.

Розщеплення поживних речовин відбувається за допомогою травних соків, які містять ферменти.

Основні властивості ферментів:

1.специфічність дії – кожний фермент розщеплює поживні речовини тільки певної групи (білки, жири чи вуглеводи) і не розщеплює інших;

2.ферменти діють тільки у певному хімічному середовищі – одні в лужному, другі в кислому;

3.найбільш активно ферменти діють за t тіла, а за t – 70-100˚С вони руйнуються;

4.невеличка кількість ферменту може розщепити велику масу органічної речовини.

Ферменти (ензими) – це біологічні каталізатори (прискорювачі) хімічних реакцій, вони мають білкову природу.

Основні відомості про харчові продукти рослинного і тваринного походження, способи їх зберігання.

Основними поживними речовинами, які надходять з їжею є: білки, жири і вуглеводи. Крім них у харчуванні людини важливу роль виконують вітаміни, органічні кислоти, включаючи і нуклеїнові кислоти, мінеральні речовини та інші, які не являються джерелом енергії. Але без яких не можливе засвоєння речовин в організмі.

Харчові продукти раціону людини різноманітні і поділяються на тваринні і рослинні.

Тваринні продукти є джерелом пластичних (за рахунок білків) й енергетичних (за рахунок жирів) речовин. До них відносяться: м’ясо і м’ясні продукти, риба і рибні продукти. Молоко і молочні продукти, яйця. Найважливішим компонентом цих продуктів є білки (3-20%0, які містять незамінні амінокислоти. Засвоюваність тваринних білків – 96%.

Жири тварин надходять в організм головним чином у вигляді вершків, вершкового масла. Свинячого сала, жирного м’яса птахів, риби.

Рослинні продукти – джерело енергії за рахунок вуглеводів. Представлені ці продукти зерновими, бобовими рослинами: крупа, борошно, хліб; овочами, фруктами і ягодами.

Овочі, фрукти, ягоди та їхні соки є джерелом біологічно-активних речовин – вітамінів, ферментів, мікроелементів (заліза, міді, йоду, кобальту).

Ці продукти містять клітковину, пектинові речовини та інші вуглеводи, органічні кислоти.

Для зберігання продуктів, які швидко псуються, потрібна холодильна камера. Місця зберігання м’яса, риби і молочних продуктів у ній повинні бути розмежовані.

За прийнятими санітарними правилами, продукти, які швидко псуються, повинні зберігатися в холодильних камерах за t – 0-8˚С.

Слина має бактерицидні властивості і запобігає карієсу зубів, швидко загоює пошкоджену слизову оболонку, завдяки ферменту лізоциму, що міститься в ній. За добу слини в людини виділяється 1-1,5 л.

Слина виділяється рефлекторно. Їжа подразнює рецептори язика і слизової оболонки. Нервові імпульси від рецепторів по чутливих нервових волокнах надходять до довгастого мозку, де розташований центр слиновиділення. Від нього по рухових нервових волокнах нервові імпульси надходять до слинних залоз і стимулюють виділення слини. Це безумовнорефлекторне слиновиділення.

Слина може також виділятися і тоді, коли людина бачить їжу, відчуває її запах або навіть думає про неї. Це умовнорефлекторне слиновиділення.

Будова та функції зубів.

Зуби (dentes) розташовані в ротовій порожнині й призначені для відкушування, утримання та пережовування їжі, а також беруть участь в утворенні деяких звуків мови.

Дитина народжується без зубів (закладка ще в утробний період), перші молочні зуби з’являються з 6 місяців, а до 10-12 років вони замінюються на постійні. Остання пара зубів (зуби мудрості) з’являються до 25 років. У дорослої людини 32 зуби, за формою і функціями розрізняють різці, ікла, малі і великі кутні зуби. Спереду на кожній щелепі розташовані по 4 плоских різці, поряд з ними міститься по одному іклу. Різці та ікла мають прості поодинокі корені; ними відкушують їжу.

Далі з кожного боку є два малих і три великих кутні зуби, які подрібнюють їжу. Кутні зуби мають корені з кількома відростками.

В кожному зубі розрізняють коронку, шийку і корінь. Корені зубів закріплені в ямках альвеолярних відростків щелеп. Шийки зубів вкривають ясна, а в ротову порожнину виступають тільки коронки.

Зовні коронка вкрита емаллю – найтвердішою речовиною організму людини (97% - мінеральних солей: Са, Р, F), що захищає зуб від руйнування та проникнення інфекції. Під нею міститься основна речовина зуба – дентин (72% мінеральних солей, 28% органічної речовини та вода), яка заповнює також шийку та корінь зуба і за міцністю подібна до кісткової тканини. У корені дентин вкритий речовиною, схожою на емаль - цементом. У центрі зуба є порожнина, яка містить м’яку тканину – пульпу, в якій розміщені кровоносні судини (артерії, вени) та чутливі нерви.

Роль язика в перемішуванні їжі та сприйнятті її смаку.

Язик (lingua) – м’язовий орган, вкритий слизовою оболонкою з розташованими в ній рецепторами, які здійснюють контроль за процесами наповнення рота їжею, ковтання, сприйняття смаку їжі. Язик бере участь у процесах пережовування їжі, ковтанні, а також у артикуляції різних звуків, тобто у членороздільній мові.

В ньому розрізняють: кінчик, тіло і корінь. Язик має спинку, нижню поверхню та два краї. На спинці, на межі між тілом і коренем видно пограничну борозну язика, що має обриси кута, відкритого вперед. Слизова оболонка спинки язика на всьому її протязі товста, груба, непрозора, міцно зрощена з м’язами і спереду від пограничної борозни вкрита різної форми сосочками, які зумовлюють нерівномірність рельєфу язика.

Тіло язика формує харчову грудочку, корінь бере участь в ковтальних рухах, які здійснюються рефлекторно.

Ковтання їжі, механізм його здійснення.

Будова та функції стравоходу.

Пережована їжа, змочена слиною, за допомогою узгоджених рухів щік і язика просувається до кореня язика, де подразнює рецептори слизової оболонки зіва і м’якого піднебіння. Нервові імпульси передаються до центру ковтання, що розташований у довгастому мозку. Відцентрові імпульси надходять до м’язів глотки, язика, дихальної системи.

Акт ковтання здійснюється у такій послідовності: м’яке піднебіння піднімається і закриває носову частину глотки, надгортанник опускається і закриває вхід у дихальні шляхи, дихання припиняється і їжа коренем язика проштовхується в глотку. (pharynx), а далі в стравохід

Стравохід – це вузька (2 см у діаметрі) трубка завдовжки 25-30 см, яка з’єднує глотку зі шлунком. Він складається з шийної, грудної та черевної частин і має чотири оболонки: слизову, підслизову, м’язову та зовнішню сполучнотканинну. Підслизова та м’язова утворюють складки, для розтягування при проходженні харчової грудки. М’язова оболонка верхньої третини стравоходу утворена поперечносмугастою м’язовою тканиною. У середній третині органа до цих м’язових волокон приєднуються гладкі міоцити. М’язова оболонка нижньої третини стравоходу утворена гладкою м’язовою тканиною.

Їжа по стравоходу переміщується за допомогою перистальтичних рухів.

Будова шлунка, травлення в ньому і нервово-гуморальна регуляція його діяльності. Склад шлункового соку, його роль у процесі травлення.

Шлунок (gaster) – це розширений відділ травного каналу. Форма шлунка має індивідуальну особливість і залежить від положення тіла та наповнення шлунка їжею (серпоподібно зігнутий). Розміщується у верхній частині черевної порожнини під діафрагмою. У шлунку розрізняють малу і велику кривизну , а також вхідну частину, дно, тіло і воротарну (вихідну або пілоричну) частину.

Пілорична частина – місце перходу шлунка в дванадцятипалу кишку, там містяться кільцеподібні м’язи, що утворюють зажим (пілоричний сфінктер).

Стінки шлунка складаються з чотирьох шарів:

1. внутрішній – слизова оболонка – продукує шлунковий сік.

2. підслизова оболонка – дає можливість слизовій збиратися у складки, а самому шлунку – розтягуватися і збільшувати об’єм;

3. м’язова оболонка – складається з трьох шарів не посмугованих м’язів, що мають поздовжній, косий та коловий напрямок, завдяки яким шлунок може виконувати складні рухи;

4. зовнішня – сполучнотканинна оболонка, є частиною очеревини.

Місткість шлунка у дорослої людини 3 л, але може збільшуватися до 5-10 л. У слизовій оболонці розташовані три види залоз: головні, обкладові, додаткові. Головні виділяють травні ферменти, обкладові – соляну кислоту, додаткові – слиз. Суміш усіх цих секретів утворює шлунковий сік. За добу у людини його утворюється 1,5-2 л.

І. Ферменти шлункового соку.

- пепсиногени – неактивні ферменти, які під дією соляної кислоти перетворюються в пепсині, що розщеплюють складні білки на більш прості та амінокислоти.

- ліпаза шлунку – у дорослих не має великого значення, дещо активніша у дітей – впливає на природньо емульговані жири (молоко).

- желатиназа розщеплює білок желатин, що вміщується в сполучній тканині тваринних продуктів.

- хімозин – разом з пепсином діє на білки молока (звурджує).

ІІ. Соляна кислота – викликає набухання і денатурацію білків; чим полегшує подальший розпад; активує пепсиногени, утворює кисле середовище шлункового соку, необхідне для дії пепсину; діє антибактеріально; стимулює рух шлунка. У дорослих людей соляна кислота викликає зсідання молока, бо у них хімозин майже не виділяється.

ІІІ. Слиз має лужну реакцію і частково нейтралізує соляну кислоту. Допомагає харчовій грудці пересуватися до тонкого кишечнику, захищає стінку шлунка від самоперетравлювання під дією соляної кислоти і шлункових ферментів.

ІV. До складу шлункового соку входять також: гормон-гастрин, що регулює секреторну і рухову функції шлунку, та вітамін В₁₂, який запобігає виникненню недокрів’я.

Регуляція шлункового соковиділення.

Шлунковий сік виділяється протягом доби, але вживання їжі значно посилює його виділення. Секреція шлункового соку, у кількісному і якісному відношенні тонко пристосована до характеру їжі.

Пристосування секреції шлункового соку до характеру їжі досягається завдяки нервовій та гуморальній регуляції. Фази регуляції мають три типи шлункової секреції: мозкову, шлункову і кишкову.

Терміни зберігання: ковбаси варені – 48 год, молоко – 20, кефір – 24, сир – 36, сметана – 72, вершкове масло 10 діб, яйця – 20, морожена риба – 3, м’ясо морожене – 5. ковбаси напівкопчені – 10 діб.

Сушіння, квашення, маринування, варення...

Методи дослідження процесів травлення.

Основи сучасної фізіології травлення були закладені дослідженнями видатного російського фізіолога Павлова. Він розробив принципово нові методичні підходи, що дозволили відкрити закономірності слиновиділення, виділення шлункового соку і жовчі; зібрати чисті, не змішані з їжею травні соки, визначити їхній склад, вивчити регуляцію травлення в природних умовах. За ці праці Павлову 1908 р було присуджено Нобелівську премію. Свої досліди робив на собаках. Павлов розробив метод фістул. Фістула – це сполучення порожнини будь-якого органа з зовнішнім середовищем.

У даний час використовують нові сучасні методи дослідження:

- широко відомий метод зондування (введення в шлунок або в 12-палу кишку гумового зонду для взяття соків, які потім досліджують у біохімічних лабораторіях);

- метод ендоскопії – введення в травний канал гнучкої пластикової трубки з освітлювальними приладами, що дає змогу безпосередньо оглянуту порожнину травного каналу. Через трубку спеціальним маніпулятором забирають маленькі шматочки слизової оболонки для цитологічного дослідження;

- електрогастрографія – реєстрація електричних струмів шлунка – дає змогу визначити його рухову активність;

- рентгенологічне дослідження дає можливість виявити пухлини травного тракту, виразки шлунка та 12-палої кишки, кишкову непрохідність, пухлини товстого кишечнику.

Для вивчення стану товстого кишечнику (глисти, кровотеча, мікроорганізми) застосовують методи дослідження калу. Для виявлення пухлин, виразок кишечнику застосовують ендоскоп через відхідник.

Будова ротової порожнини та травлення в ній.

Ротова порожнина утворена спереду губами, збоку – щоками, зверху – піднебінням, знизу – язиком і дном рота, ззаду вона переходить в глотку.

На щелепах розміщуються зуби, щелепи вкриті яснами (8слизова оболонка). Ряди зубів поділяють ротову порожнину на передротову і власне ротову. У нижній частині ротової порожнини є м’язовий орган – язик – орган смаку, та орган що бере участь у перемішуванні їжі.

У слизовій оболонці язика і ротової порожнини знаходиться велика кількість дрібних слинних залоз. В ротову порожнину відкриваються протоки трьох пар слинних залоз: привушних, підщелепних, під’язикових. Малі слинні залози функціонують постійно і підтримують у роті необхідну вологість. Великі слинні починають функціонувати тільки тоді, коли в ротову порожнину потрапляє їжа.

У ротовій порожнині відбувається подрібнення їжі, її змочування, хімічна обробка і формування травної грудки.

На сосочках язика, а також на інших ділянках слизової оболонки рота розташовані смакові, температурні та больові рецептори. Подразнення яких викликає секрецію слини та інших травних соків, а також оцінюється смак їжі.

Хімічна обробка їжі здійснюється за допомогою слини.

Слина – безбарвна, трохи мутна рідина (внаслідок наявності епітеліальних клітин слинних залоз і лейкоцитів), слабко лужної реакції. Містить 99% Н2О, органічних речовин (білки, вільні амінокислоти, вуглеводи) та неорганічні речовини (солі Na, Ca, K), сечову кислоту, сечовину, аміак, вітаміни.

До складу слини входять ферменти: птіалін і мальтази (амілази), які розщеплюють крохмаль до моносахаридів, проте повного розщеплення ними не відбувається бо їжа в роті перебуває мало часу (10-15 сек).

Білкова речовина слини муцин робить харчову грудку слизькою, що полегшує її ковтання і просування по стравоходу.

Мозкова фаза починається з вироблення шлункового соку під впливом умовних рефлексів (при подразненні рецепторів слуху, зору, нюху). Очікування їжі або її вид супроводжується виділенням не тільки слини, а й шлункового соку.

Коли їжа потрапляє в рот, збуджуються смакові і нюхові рецептори, що призводить до додаткового безумовнорефлекторного посилення секреції. Нервові імпульси, які виникають при подразненні рецепторів ротової порожнини виконують функцію механізму, що запускає діяльність клітин шлунка. Нервові імпульси ідуть до центрів секреторних рефлексів, а звідти до секреторних клітин, які виділяють гастриин – гормон (посилює секрецію шлункового соку).

Шлункова фаза починається через 5 хв після вживання їжі і триває близько 2 годин з поступовим зменшенням секреції.

Під час цієї фази соковиділення відбувається внаслідок подразнення рецепторів слизової оболонки шлунка і під впливом нейрогуморальних факторів кишок.

Механічні подразнення шлунка через нервові шляхи спричинюють виділення клітинами шлунка горомонів.

Кишкова фаза шлункової секреції полягає в тому, що стимулюючі імпульси на залози шлунка надходять з кишок. Такими факторами можуть бути речовини, що знаходяться у самій їжі (відвари м’яса, риби, овочів). Надходячи з кишок у кров вони по великому колу кровообігу потрапляють до залоз шлунка і стимулюють їхню діяльність.

Шлункова секреція не тільки збуджується і підтримується, а й гальмується нервовими і гуморальними факторами.

Гальмівний факт на шлункову секрецію здійснює гормон секретин, який утворюється у слизовій оболонці дванадцятипалої кишки і інші речовини що виробляються клітинами кишок. Пригнічує шлункову секрецію жир, навіть вживання його невеликої кількості гальмує соковиділення на дві-три години.

Завдяки великій кількості шлункового соку харчова маса перетворюється в ріденьку кашку (хімус), яка поступає в тонку кишку. Швидкість переходу їжі з шлунка в кишку залежить від: об’єму, їжі, складу їжі, концентрації їжі. Їжа в шлунку перебуває в середньому 6-8 годин. Вуглеводна їжа евакуюється швидше, ніж багата білками жирна їжа, вона затримується на 8-10 годин. Рідини починають переходити в кишку майже одразу після їх попадання в шлунок.

Будова тонкого кишечнику, травлення та всмоктування поживних речовин у ньому.

Кишечник починається від шлунку і закінчується анальним отвором. Стінки кишки, як і шлунку теж складаються з 4 шарів (лише у м’язовому шарі відсутні косі м’язи). Кишечник поділяється на: тонкий (дванадцятипала, порожниста, клубова) і товстий (сліпа, ободова, сигмовидна, пряма).

Довжина тонкого кишечника у дорослої людини становить 4,5-5,0 м.

Дванадцятипала кишка (duodenum) – порівняно короткий (25 см), але важливий відрізок, в якому здійснюється основне травлення. Реакція середовища лужна, нейтралізує кисле середовище шлункового вмісту, що поступає сюди. Сюди відкриваються протоки підшлункової залози і печінки. В 12-палій кишці багато різних ферментів: як своїх (ентерокіназа), так і тих, що поступають в складі жовчі та підшлункового соку. Ентерокіназа перетворює неактивний фермент трипсиноген в активний – трипсин.

У порожній і клубовій кишках травлення їжі продовжується. В результаті білки розщеплюються до амінокислот, жири – до гліцерину і жирних кислот, вуглеводи – до моносахаридів. Тонка кишка відіграє роль не лише в розщепленні. Тут відбувається всмоктування речовин, що утворилися після розщеплення харчових продуктів. Всмоктування – це процес переходу води і розчинених у ній поживних речовин, солей, вітамінів з травного каналу в кров і лімфу. Для всмоктування слизова оболонка має величезну кількість мікроскопічних виростів – ворсинок. Зовні вони вкриті епітеліальними клітинами. Кровоносні і лімфатичні капіляри, в які всмоктуються речовини з просвіту кишки, містяться всередині ворсинки і в багато разів збільшують всмоктувальну поверхню тонкої кишки.

- Є „депо” крові, в ній зберігаються надлишки крові, які за потреби викидаються в кров’яне русло.

- Виробляє жовч.

Жовч – густа зеленувато-жовта рідина, яка містить 98% води; 0,8% жовчних кислот та їхніх солей; 0,2% жовчних пігментів; 0,6% - холестерину; 0,4% різних мінеральних солей, а також ферменти – фосфатази.

Жовч наділена властивістю активізувати травні ферменти кишок, а також емульгувати жири, і таким чином, збільшує поверхню взаємодії ферментів (ліпаз) із жирами, полегшуючи їх розщеплення. Жовч також посилює рухову активність кишок; завдяки бактерицидним властивостям затримує гнильні процеси у кишках.

Утворюючись в печінці безперервно, жовч нагромаджується в проміжках між травленнями в жовчному міхурі, де вона стає більш концентрованою, бо слизова оболонка міхура всмоктує воду (міхурова жовч). Сама будова системи жовчовивідних проток: печінкова, міхурова і загальної жовчовивідної протоки дає можливість переміщенню жовчі як в напрямі 12-палої кишки, так і в напрямі жовчного міхура. При перетравленні їжі, яка має жир, жовч надходить в кишку, бо при цьому відбувається скорочення жовчного міхура, що забезпечується за допомогою нейрогуморальних механізмів. Гормони жовчного міхура пригнічують жовчовиділення.

Будова товстого кишечнику, травлення та всмоктування в ньому. Формування калових мас та виведення їх з організму. Роль мутуалістичних мікроорганізмів кишечнику (кишкова паличка) в забезпеченні травлення та синтезі біологічно активних речовин (вітаміни К та В₁₂).

Товста кишкакоротша від тонкої (1,5-„ м). Вона має більший діаметр, звідси і назва.

В ній виділяють такі частини: сліпу з черевоподібним відростком (апендиксом), ободову (colon), сигмовидну і пряму (rectum), яка закінчується анальним отвором. Її стінка має чотири оболонки: слизову, підслизову, м’язову та зовнішню сполучнотканинну.

Слизова оболонка не має ворсинок, бо в ній не всмоктуються складні молекули – тільки вода, мінеральні солі (зокрема Na, Cl) та деякі вітаміни (В₁₂). Але в її порожнині живе чимало корисних мікроорганізмів, які синтезують деякі вітаміни, наприклад В₆, К№ остаточно розщеплюють грубі рослинні рештки (клітковину), знешкоджують різні хвороботворні бактерії. Бактерії виробляють ряд отруйних для організму речовин, які після всмоктування в кров потрапляють у печінку, де і знешкоджуються.

В товстому кишечнику формуються калові маси, до складу яких входять рештки харчових речовин, відмерлі клітини слизової оболонки, холестерин, жовчні пігменти, бактерії, мінеральні солі.

Пряма кишка закінчується анальним отвором, що має два стискувачі (сфінктери), один з яких утворений гладенькими коловими м’язами, а другий (зовнішній) поперечносмугастими м’язами. В ділянці сфінктерів знаходяться значні венозні сплетення.

Періодичне випорожнення кишки, або акт дефекації, відбувається рефлекторно внаслідок перерозтягнення кишки каловими масами. Під час цього акту розслаблюються обидва сфінктери і одночасно скорочуються м’язи кишки, черевного пресу та діафрагми. Автоматичний центр дефекації знаходиться в крижовому відділі спинного мозку, його діяльність контролюється корою великих півкуль головного мозку, про це свідчить можливість довільної затримки акту дефекації.

Істотну роль у процесах травлення в товстій кишці відіграє мікрофлора. Якщо у тонкій кишці міститься незначна кількість мікробів, то в товстій їх наявність конче потрібна для нормального існування організму. До 90% мікрофлори припадає на безспорові анаероби, 10% - на молочнокислі бактерії, кишкову паличку, стрептококи та спороносні анаероби.

Під дією мікроорганізмів відбувається остаточний розпад залишків неперетравлених речовин і компонентів ставних секретів, створюється імунний бар’єр шляхом гальмування патогенних мікроорганізмів, синтезуються деякі вітаміни (групи В та К) та інші біологічно активні речовини. Мікрофлора також бере участь в обміні речовин.

У немовлят порожнина товстої кишки стерильна. Вона заселяється мікроорганізмами протягом перших місяців життя..

Під дією мікробів неперетравлені вуглеводи в результаті бродіння розпадаються на молочну та оцтову кислоти, алкоголь, СО₂ і Н₂О. Білки, що збереглися, гниють з утворенням токсичних речовин. При збалансованому харчуванні процеси гниття і бродіння зрівноважуються. Так, утворювані під час бродіння кислі продукти перешкоджають гниттю. Одноманітне харчування призводить до розладу вказаних процесів.

Гігієна травлення.

Збудники інфекцій потрапляють в організм частіше всього з їжею і повітрям.

Деякі з них викликають тяжкі захворювання травного апарату (дизентерія, черевний тиф, холера). З немитими овочами, фруктами в організм людини можуть потрапити цисти найпростіших, яйця аскариди, волосоголовця та інших паразитичних червів. Зараження гельмінтами відбувається і при споживанні не перевареного або мало прожареного м’яса або риби.

З метою профілактики цих захворювань необхідно мити добре руки, перед споживанням ягоди, овочі, фрукти, знищувати мух, які можуть бути переносниками збудників інфекцій та інвазій.

М’ясо і рибу необхідно добре проварювати і прожарювати, не можна використовувати в їжу несвіжі продукти, особливо консерви, в яких при неправильному зберіганні утворюються отруйні речовини.

Куріння і алкоголь також шкідливо впливають на травну систему.

Нікотин знижує виділення шлункового соку, а алкоголь, подразнюючи оболонку шлунка, призводить до розвитку запалення шлунка і дванадцятипалої кишки.

Одним із важливих питань гігієни травної системи є проблема раціонального харчування, яка зумовлена не тільки зміненими умовами життя, але й надлишком споживання поживних речовин при значній гіподинамії більшості населення, що веде до надмірної повноти і ожиріння.

Для забезпечення здоров’я людини необхідна організація раціонального харчування.

Це запобігає підвищеному відкладанню жиру при недостатньому фізичному навантаженні; розвитку атеросклерозу, недостатності кровопостачання серця, інфаркту міокарда, гіпертонічної хвороби, захворюванням травної і видільної систем.

Амінокислоти і моносахариди (глюкоза) всмоктуються безпосередньо в кров капілярів ворсинок тонкої кишки, а потім надходять у кишкові вени. Жири всмоктуються головним чином у лімфу. З гліцерину і жирних кислот в епітеліальних клітинах ворсинок синтезується жир, який у вигляді капельок надходить у лімфатичні капіляри, а звідти – з лімфою у кров.

Склад кишкового соку, секрети підшлункової залози і печінки,

роль жовчного міхура.

Підшлункова залоза (pancreas) розміщена позаду від шлунку, довжина 12-15 см. Виділяють: голівку, тіло і хвіст залози.

Зовні покрита тоненькою капсулою, дольчатої будови. Дольки складаються з залозистих клітин, де синтезуються різноманітні травні ферменти. Залоза наділена двома видами секреції: зовнішньої і внутрішньої.

Як залоза зовнішньої секреції виділяє підшлунковий сік. В нормі сік стікає в дрібні протоки, які об’єднуються в головний вивідний протік, що відкривається в 12-палу поряд з жовчним протоком.

Підшлунковий сік (1,5 – 2 л) – безбарвна прозора рідина лужної реакції (рН = 8 - 8,5) містить велику кількість ферментів, які гідролізують білки, жири, вуглеводи.

Секреція підшлункового соку починається через 2-3 хвилини після вживання їжі (триває протягом 4-10 годин (залежно від характеру їжі). Цей процес починається з подразнень їжею рецепторів ротової порожнини та дії умовно-рефлекторних подразників. Активізують підшлункову секрецію 1. Харчова кашка, яка подразнює нервові закінчення 12-палої кишки. 2. Особлива речовина – секретин, що утворюється в стінці 12-палої кишки під дією соляної кислоти шлункового соку. Центр регуляції підшлункової секреції міститься у довгастому мозку.

Сік підшлункової залози діє найсильніше бо він має основні ферменти трипсин і хімотрипсин перетворюють білки до амінокислот. Трипсин утворюється з трипсиногону після його активації ентерокіназою – ферментом, який виробляється 12-палою кишкою. З вуглеводних ферментів найважливішою є амілаза, яка гідролізує крохмаль до дисахаридів; мальтаза перетворює дисахариди на моносахариди (глюкозу), лактаза розщеплює цукор молока до моносахаридів, нуклеаза діє на нуклеїнові кислоти; ліпаза розщеплює жири на гліцерин і жирні кислоти (цьому допомагає жовч, яка емульгує жири).

Кишковий сік на відміну від соку підшлункової залози мутнуватий, бо вміщує клітини злущеного епітелію та інші елементи. В ньому знаходяться ферменти пептидази, що розщеплюють поліпептиди до амінокислот, а також вуглеводні ферменти: сахараза, лактоза, мальтаза й ентерокіназа та ліпаза. (Ентерокіназа – названа Павловим „ферментом ферментів”, відкрита Шеповальниковим в лабораторії Павлова в 1899 році.).

За добу кишкового соку виділяється близько 3 л. Секреція кишкових залоз збуджується внаслідок механчної і частково хімічної дії хімусу на стінку кишки.

Печінка (hepar) 1,5 кг – одна з найбільших залоз тіла людини. Розміщена в правому підребер’ї, під діафрагмою. Зовні покрита капсулою. Розрізняють праву і ліву долі печінки. В клітинах печінки – гепатоцитах виробляється жовч за добу 5000-1200 мл.

В заглибленні нижньої поверхні печінки розташований жовчний міхур (у вигляді мішечка об’ємом 40-70 мл) вивідний протік якого зливається з загальним жовчним протоком. Та частина жовчі, що депонується і концентрується в жовчному міхурі, використовується в міру необхідності, залежно від наявності та складу вжитої їжі.

Функції печінки:

- Регулює обмін жирів, вуглеводів, білків, вітамінів (синтезує вітамін К) та мікроелементів.

-Знешкоджує різні отруйні речовини, тобто виконує бар’єрну (захисну) функцію (за 1 хв протікає 2,5 л крові) відкладає про запас поживні речовини, зокрема глікоген.

- Бере участь у кровотворенні (здатна накопичувати залізо, збираючи його з загиблих еритроцитів) та процесах згортання крові (синтезує білки крові – протромбін та фібриноген і вітамін К).

- Є одним з основних джерел тепла в організмі.