ПОХОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ З СУЧАСНОЇ ТОЧКИ ЗОРУ

Четвертинний період називають ще антропогеновим (в перекладі — той, що народив людину). Здавна задумувалися люди над тим, як вони з'явилися на Землі. Мисливські племена вважали, що люди походять від тварин. Кожне плем'я мало свого предка: лева, ведмедя або вовка... Ці тварини вважалися святими. Полювати на них суворо заборонялося. Згідно світогляду давніх вавілонян, людину створив з глини бог Бел. Греки вважали творцем людей царя богів — Зевса. Давньогрецькі філософи намагалися пояснити появу людей па Землі більш земними причинами. Анаксімандр (610—546 pp. до н. е.) пояснював походження тварин і людей дією Сонця на мул і воду. Анаксагор (500—428 pp. до н. е.) вважав, що люди походять від риб. В середні віки вважали, що людину створив з глини бог «по своєму образу і подобію». Шведський учений Карл Лінной (1707—1778), хоч і вірив у божественне походження людини, проте в своїй систематиці об'єднав людину а людиноподібними мавпами. Професор московського університету Карл Францовнч Рульє (1814—1858) доводив, що спочатку на Землі з'явилися морські організми, які переселилися на береги водойм. Пізніше вони стали жити на суші. Людина, на його думку, походить від тварин. Французький дослідник Жорж Бюффон (1707—1788) підкреслював анатомічну подібність людини і тварини, Французький вчений Жан-Батіст Ламарк (1744—1829) у книжці «Філософія зоології», яка вийшла у 1809 p., тож відстоював думку, що людина б нащадком людиноподібних мавп.

Чарльз Дарвін (1809—1882) у книжці «Походження людини і статевий добір» проаналізував в світлі теорії природного добору проблему походження людини від тваринних предків. Щоб людина могла сформуватися, пише він, вона мусила звільнити руки. А найбільша сила людини в її розумовій діяльності, що врешті-решт привела людину до виготовлення кам'яного знаряддя. Фрідріх Енгельс пояснив причини звільнення рук у мавпоподібних предків людей і показав роль праці в формуванні людини. Теорію походження людини від мавпоподібних предків більша частина дослідників зустріла з обуренням. Потрібні були докази. І докази з'явилися. Голландський дослідник Ежен Дюбуа розкопав на Яві рештки пітекантропів — істот, які мали як людські, так і мавп'ячі ознаки, отже, вони являли собою перехідну стадію від мавп до людини. Професор медичного інституту Пекіна Девідсон Блек у 1927 p. знаходить рештки дуже схожого на пітекантропа скігаїїтропа. У 1907 p. в Німеччині було знайдено рештки європейського родича пітекантропа — гейдельберзької людини. У 1924 p. антрополог Раймонд Дарт знаходить у Південній Африці рештки австралопітека. І нарешті Л. Лікі і його син Р. Лікі у 1931 та 1961 pp. знайшли рештки найбільш давніх австралопітеків — зінджантропів, що населяли Південну Африку 2,5 мільйона років тому. Разом з рештками зінджантропів були знайдені кам'яні знаряддя з розколотої гальки та уламки кісток. Отже, зінджантропи користувалися знаряддям і полювали на дичи ну. В їх будові було ще багато мавп'ячого, та ходили вони вже на ногах, мали відносно великий мозок і подібні до людських зуби. Все це дало підставу дослідникам віднести зінджантропів до найбільш давніх людей. Як же проходив розвиток людини?

На початку палеогенового періоду деякі з комахоїдних ссавців пристосувалися до життя на деревах. Від них пішли напівмавпи, а від них в еоцені, в свою чергу,— вузьконосі та широконосі мавпи. В олігоценових лісах Африки жили невеличкі мавпи — пропліопітеки — предки міоценових дріопітеків, які широко розселилися в тропічних лісах Африки, Європи та Азії. На поверхні нижніх кутніх зубів дріопітеків було п'ять горбочків, як і в сучасних людиноподібних мавп. Само від дріопітеків, а може й від форм, подібних до них, походять усі сучасні людиноподібні мавпи. У кінці міоцену відбулося помітне похолодання. На місці тропічних лісів утворився степ і лісостеп. Деякі мавпи переселилися па південь, де продовжували рости густі тропічні ліси. Інші залишилися на місці і поступово пристосувалися до нових умов життя. Пересуваючись по землі, вони відвикали лазити по деревах. Не маючи можливості переносити здобич у порівняно слабких щелепах, вони переносили її у передніх лапах. Отже, пересувалися вони на задніх лапах, що врешті-решт привело до розпо ділу кінцівок па ноги і руки. Внаслідок ходіння на двох ногах, фігура людиноподібної мавпи поступово випрямля лася, руки стали коротшими, ноги, навпаки, довшими, мускулистими. Великий палець ноги поступово ставав тов стішим і присовувався ближче до інших пальців, що по легшувало ходіння по твердому грунту. При прямому ходінні випрямлялася шия. Велика паща стала меншою, бо не треба було вже нею розривати здо бич. Звільнена від ходіння і лазіння рука ставала все спритнішою. Нею вже можна було взяти камінь або пал ку — знаряддя. Із зменшенням площі лісів, менше стало і плодів, якими живилися людиноподібні мавпи. Отже, вони мусили шукати якусь іншу їжу. Людиноподібні мавпи почали полювати на тварин, ви користовуючи як зброю палиці, уламки кісток, каміння.

Оскільки людиноподібні мавпи були порівняно слабкими, вони об'єднувалися для полювання у групи, все більше спілкувалися. А це, в свою чергу, сприяло розвитку мозку. Змінюється форма голови: меншим стає обличчя, збільшується черепна коробка.

У нащадків дріопітеків — рамапітеків і кеніапітеків — зуби вже схожі на зуби людини, постава пристосована для ходіння на двох ногах; руки, порівняно з руками дріопітеків, короткі, їх зріст досягав 130 см. Вага—40 кг. Жили кеніапітеки у негустих лісах. Вживали рослинну їжу і м'ясо. Від кеніапітеків походять перші люди.

Перша людина на Землі — австралопітек (південна мавпа) з'явилася у ІІівденній Африці 2,5 млп. років тому. Черепи австралопітеків нагадують черепи шимпанзе: обличчя в них коротке. Тазові кістки нагадують тазові кістки людини. Ходили австралопітеки прямо, їхні зуби за своєю будовою майже не відрізняються від зубів людини. Це свідчить про то, що австралопітеки могли їсти досить тверду їжу. Мозок австралопітеків досягав 650 см3, що майже вдвічі менше від мозку людини, але майже дорівпюг, мозку горили, хоч австралопітеки були значно менші, ніж горили. Жили австралопітеки у степах, поблизу численних вапнякових скель. Полювали па антилоп і павіанів за допомогою палиць, гострого каміння, рогів та кісток. Вбивали тварин із засідок, кидали па них каміння зі скель. Крім м'яса та мозку тварин, який добували, розколюючи кістки гострим камінням, австралопітеки вживали в їжу коріння, плоди, їстівні трави. Поряд з австралопітеками, чий зріст дорівнював зросту сучасних африканських пігмеїв, жили так звані масивні австралопітеки, які майже на третину були більшими за австралопітеків. Трохи пізніше з'являються розвинені австралопітеки, які на відміну від австралопітеків звичайних мали більш випрямлену постать і більший мозок. Розви нені австралопітеки, щоб виготовити собі зброю для полю вання, розколювали кам'яні гальки і кістки. Від розвине них австралопітеків мільйон років тому пішли випрямлені люди. Вони мали вже майже зовсім пряму поставу, порів няно короткі руки і довгі ноги. Мозок їх більший за мозок австралопітека, обличчя коротше. Випрямлена людина ви готовляла ручні рубила і вміла користуватися вогнем. Вона розселяється по Африці, Азії та Європі. Від випрямлених людей походять ранні люди. їхні че репи за своєю формою дуже відрізняються від мавп, плечі розгорнуті, скелет дещо тонший, ніж у випрямлених людей. Ранні люди, оббиваючи кремінь, виготовляли досить одноманітні знаряддя — ручні рубила. Одночасно з ранніми людьми 20 000 років тому на о. Ява жили пітекантропи (мавполюди), які були дуже схожі на ранніх людей. Невеличкими стадами бродили пітекантропи по степах і лісах у пошуках їжі. їли пітекантропи плоди, коріння, полювали на невеликих тварин, З уламків каміння виготовляли собі знаряддя праці: скребки, свердла. Загострюючи палиці, пітекантропи одержували примітивні списи. Об'єм мозку їх становив 800—1000 см3. Дуже розвинені були лобні частки мозку, що важливо для розвитку вищої нервової діяльності. Розвинулись також зорова і слухова ділянки мозку. Пітекантропи почали розмовляти. На території сучасного Китаю жили синантропи (китайські люди). Дістаючи вогонь від пожеж, вони зберігали його у своїх стойбищах. Готували їжу, грілися біля багаття, захищалися від хижаків.

На території сучасної Єввропи жили протантропи (первісні люди). Клімат тоді був відносно теплим і вологим. У рідких лісах жили давні слони, носороги, коні, кабани, лосі. Ними живилися шаблезубі тигри, леви, гієни. Протантропи бродили невеликими стадами вздовж річок. За допомогою гострих палиць і кам'яного знаряддя, яке вони виготовляли з кварцитових пісковиків, полювали па дичину. Збирали коріння і плоди. Від ранніх людей, а можливо і від синантропів та протантропів, що дуже схожі між собою, пішли неандертальці. Свою назву ці люди дістали від назви долини Неандерталь, що знаходиться у Західній Німеччині, де вперше було знайдено їхні залишки. Згодом залишки неандертальців були знайдені у Франції, Бельгії, Англії, Чехії, Іспанії, Україні, Китаї, Африці та на Яві. Неандертальці жили 150 000—35 000 років тому. Вони мали похилі лоби, низькі черепні коробки, великі зуби, що своєю будовою не відрізняються від зубів сучасної людини.

Середній зріст неандертальців становив 160 см. Мозок майже дорівнював мозкові сучасної людини. Розвинулись тім'яні, лобні, потиличні та скроневі частки мозку. Щелепи неандертальців трохи виступали; неандертальці мали широке і довге обличчя, широкий ніс, опуклі надбрівні дуги, маленькі очі, товсту і коротку шию, масивний хребет, вузький таз, короткі гомілкові кістки. Їхнє тіло було вкрите густим волоссям.

Жили неандертальці невеликими групами, полювали на дрібних тварин, збирали коріння, плоди, ягоди. Знаряддя і зброю виготовлояли із каміння. Ручні рубиланеандертальці робили у формі трикутника або овала. З уламків каменів вони виготовляли ножі, свердла, скребачки з дуже гострими лезами. Для знарядь використовували, як правило, кремній. Іноді його робили з кісток або бивнів хижаків. З дерева неандертальці робили дрючки. Обпаливши кінці гілок, вони одержували примітивні списи. Рятуючись від холоду, вони обгорталися шкурами. У печерах неандертальці розпалювали багаття, щоб зігрітися та захистити себе від хижаків. Часто печери займали печерні ведмеді. Неандертальці факелами виганяли їх звідти, били дрючками, скидали па них зверху каміння. Неандертальці почали полювати па великих тварин. Сибірських козлів вони заганяли у прірву, а для носорогів копали глибокі ями-пастки. Для полювання неандертальці об'єднувалися у мисливські групи, отже, мусили спілкуватися між собою за допомогою мови і жестів, їхня мова була ще дуже примітивною і складалася тільки з простих слів. Вибивши поблизу своїх жител дичину, неандертальці переходили на нові місця, захоплюючи із собою шкури,знаряддя,зброю. Неандертальці жили недовго — 30—40 років, часто хворіли. Особливо дошкуляв їм ревматизм, що розвивався внаслідок життя в холодних, вологих печерах. Багато їх гинуло від кабанів, носорогів. З'явилися неандертальські племена, що полювали на людей. Неандертальці ховали своїх померлих родичів у неглибоких ямах, а разом з ними клали в могилу кам'яне знаряддя, кістки, зуби, роги. Отже, цілком імовірно, що вони вірили у потойбічне життя. Перед полюванням неандертальці виконували обряди: вклонялися черепам тварин, на яких збиралися полювати. Поряд з класичним типом неандертальців, близько 100 000 років тому з'являються нетипові неандертальці. Вони мали більш високе чоло, менш масивний скелет та більш гнучкий хребет.

Різка зміна фізико-географічних умов, зміна зледенінь міжльодовиковими періодами, рослинності, тваринного світу прискорили еволюційний процес людства. Від нетипових неандертальців пішли люди розумні, що морфологічно нічим не відрізнялися від сучасних людей. Вони широко розселилися на території Азії, Африки, Європи, досягли Австралії і Америки. Назвали їх кроманьйонцями. Вперше скелети кроманьйонців знайдено в гроті Кро-Манйьон (Франція), звідки й виникла їхня назва. Виявилося, що сучасна людина за своєю анатомічною будовою майже нічим не відрізняється від кроманьйонця. Кроманьйонці досить довго жили поряд з неандертальцями, але згодом витіснили їх,. перехоплюючи здобич, печери. Іноді між неандертальцями та кроманьйонцями, мабуть, відбувалися сутички. Перші кроманьйонці були мисливцями. Вони виготов ляли вже досить досконалу зброю і знаряддя праці: костяні списи з кам'яними наконечниками, луки, стріли, пращі з кам'яними ядрами, дрючки з гострими зубами, гострі кинджали з кремнію, скребачки, рубила, шила, гол ки. Дрібне знаряддя вставляли в костяні держаки. Крома ньйонці копали ями-пастки і прикривали їх зверху гілка ми й травою, будували огорожі. Щоб підкрастися до здобичі, одягали на себе шкури тварин. Заганяли тварин у пастки або Прірви. Бізонів, наприклад, заганяли у воду, де тварини ставали менш рухливими, отже, безпеч нішими для мисливців. Мамонтів заганяли у ями-пастки або ж відокремлювали від стала, а потім убивали довгими списами. Печерних ведмедів підстерігали у вузьких ске лястих проходах, звалювали на них велике каміння і добивали списами і дрючками. На дрібних тварин, мож ливо, ставили пастки. З'явилися гарпуни, а потім і гачки для ловіння риби. Забивали рибу і списами.

Діти і жінки збирали їстівне коріння, плоди. Навчилися сушити і коптити м'ясо, отже, на відміну від неандертальців, заготовляли м'ясо про запас. Для житла кроманьйонці використовували печери, а там, де печер не було, копали землянки, будували курені, зводили житла з кісток мамонтів, носорогів, зубрів. Житла і землянки зверху прикривали шкурами тварин, стіни обкладали корою дерев, стовбурами, гілками. Спочатку племена кроманьйонців не вміли добувати^ вогню. Вони запалювали свої багаття від природних' пожеж і підтримували вогонь удень і уночі протягом років. Потім вони навчилися добувати вогонь тертям паличок або висікати іскри з каменю. Біля вогнища знаходилися майстерні, де кроманьйонці виготовляли зброю й знаряддя. Поблизу жінки шили одяг. Узимку кроманьйонці куталися у хутряні накидки, надягали хутряний одяг, який застібали кістяними голками та застібками. Одяг прикрашали черепашками, зубами. Виготовляли кроманьйонці браслети, намисто, амулети. Тіло розмальовували кольоровими глинами. Померлих кроманьйонці ховали у глибоких ямах, обкладали їх камінням чи лопатками скелета мамонтів. Іноді небіжчиків засипали червоною фарбою. Поряд з ними укладали їхні прикраси, знаряддя та зброю. Часом небіжчиків зв'язували, боячись, що вони встануть і завдадуть лиха живим. Хворіли кроманьйонці на ревматизм, запалювальні процеси, карієс, інфекційні хвороби. Гинули від зубів хижаків, рогів тварин, списів та дрючків ворога. Жили в середньому 40—50 років. З бивнів мамонтів та піско вику вміли виготовляти браслети з досить складним орна ментом, фігурки людей. На бивнях, каменях, стінах печер вишкрябували зображення тварин. Пізніше стіни печер почали прикрашати картинами, на яких були зобра жені тварини, мисливські сцени, шамани в звіриних масках. На деяких тваринах були сліди від списів. Кромань йонці вірили, що коли вдарити списом у зображення тварини, то на полюванні пощастить вразити списом живу тварину. Отже, наскельні малюнки, що іноді вкривають десятки й сотні квадратних метрів скель і стіп печер, мали насамперед ритуальне значення. З бивнів та пісковиків кроманьйонці робили і фігурки тварин, на яких полювали. Мали кроманьйонці 1 музичні інструменти. Барабани вони робили із стовбурів дерев або ж з лопаток скелета великих тварин. З'явилися перші флейти з висвердлених кісток. У мисливських танцях один з кроманьйонців, вкрившись шкурами, зображав тварину, а інші — мисливців. Танок виконували перед полюванням. Приручені кроманьйонцями дикі собаки допомагали їм полювати і оберігали від хижаків. Льодовики відступали. Змінювалася рослинність. Пристосовані до холоду тварини відходили на північ. Порідшали стада мамонтів і зубрів. Первісні люди мусили полювати на дрібніших тварин. Вдосконалюється зброя. Грубе, погапо оброблене знаряддя епохи кроманьйонців, яка названа палеолітом (давнє каміння), замінюється відшліфованим знаряддям, що мало правильну геометричну форму. Настає час неоліту (нового каміння). На місці льодовика, що розтанув, утворилося багато озер. Розвивається рибальство. Людина винайшла вудку і човен. Деякі племена будували свої житла на воді, на високих палях. Оточені водою, вони могли не боятися ворогів і хижих звірів. Та й за рибою не треба було далеко ходити. Усе ще велику роль відіграє полювання. Люди полюють на бобрів, зайців, кіз, кабанів, оленів, птахів. У степових місцевостях головною дичиною стають сайгаки, коні, дрохви.

Поступово клімат ставав сухішим, мілішають озера. Кількість дичини зменшується. У посушливі сезони та взимку їжі не вистачає. Люди роблять запаси, висушуючи рибу та м'ясо, збираючи їстівне коріння, плоди. Піймавши молодих тварин, вони вже не з'їдали їх, як колись, а відгодовували, щоб одержати більше м'яса, вовну, шкіру. Отже, спочатку тварин використовували як своєрідний запас. Поступово кроманьйонці почали приручати і розводити тварин. Забивали лише тих, які не розмножувалися, або давали мало вовни, м'яса, молока. У лісових місцевостях люди приручали кабанів, у степових— кіз, овець, копей. В Індії приручили корів, буйволів, курей. Збираючи дикі злаки, люди розсипали зерна. З розсипаного зерна виростали нові рослини. Помітивши це, люди почали займатися їх вирощуванням — землеробством. У межиріччі Тигру та Євфрату вже 30 000 років тому люди перейшли до осілого способу життя, вирощували чимало видів злаків. У безкраїх степах Європи й Азії в цей час розвивалося скотарство. А па півночі люди продовжували жити з полювання на морських звірів. Почалася історична епоха. Розвиток людства відбувається за рахунок вдосконалення знарядь праці, житла, одягу, пристосування природи для своїх потреб. Отже, біологічна еволюція змінилася соціальною. Елементи виробництва у давніх людей стали визначальними в розвитку людського суспільства. На сучасному етапі суспільної історії людство вступило в епоху науково-технічної еволюції.