ХАРАКТЕРИСТИКА НЕТИПОВИХ ПРЕДСТАВНИКІВ

ГРУП БАКТЕРІЙ

Представники деяких груп бактерій відрізняються будовою бактеріальної клітини, умовами існування, дією на макроорга­нізм та іншими ознаками.

Спірохети – це спірально-звивисті рухливі бактерії (мал. 6), що мають розміри 0,1–3 мкм 5–25 мкм (до 500 мкм). Не утворюють спор та капсул. Тіло спірохет являє собою спіра­леподібний цитоплазматичний циліндр, оточений клітинною стінкою, що складається переважно з пептидоглікану. Він утворює постійні завитки першого порядку, їх кількість, тип, величина та кут нахилу у різних видів різні. Ці ознаки мають діагностичне значення. Вторинні завитки утворені вигинами всього тіла (наприклад, лептоспіри бувають 5- і С-подібної форми). Між циліндром і поверхневою мембраною розміщу­ються ендоджгутики. Одним кінцем вони прикріплені до сере­дини цитоплазматичного циліндра, другим – до полюсів, що обумовлює рухливість спірохет. Погано забарвлюються за Гра­мом, тому використовують мік­роскопію в темному полі зору або забарвлюють за Романовським (збудник поворотного тифу забарвлюється в синьо-фіолетовий колір, сифілісу – у блідо-рожевий).

Хламідії та рикетсії за фор­мою та будовою клітини подіб­ні до бактерій. Вони чутливі до антибіотиків. Це внутрішньоклітинні паразити. Вони не ростуть на штучних живильних середовищах.

Хламідії – дуже дрібні організми (до 0,3 мкм), енергетичні
паразити (не синтезують АТФ). Розрізняють 3 стадії розвитку
хламідій. Це стадії елементарних (інфекційна форма), ініціальних (вегетативна форма, неінфекційна) та проміжних тілець. Цикл розвитку – 36 – 72 год. Спричинюють хламідіози в людей і тварин: орнітоз, трахому, лімфогранулематоз, кон’юнктивіт. При будь-якій локалізації інфекція передається статевим шляхом, можливі й інші шляхи передачі.

Рикетсії (мал. 7). Розрізняють дві стадії розвитку: вегетатив­ну та спокою. У вегетативній стадії рикетсії мають паличкопо­дібну форму, активно розмножуються, рухливі. У стадії спокою вони мають сферичну форму, не розмножуються, нерухливі. Спричинюють рикетсіози: висипний тиф, ку-гарячку, волин­ську гарячку та ін. Резервуарами рикетсій у природі є кліщі та воші. Рикетсії та хламідії культивують в організмі чутливих тварин, на культурах тканин і клітин, курячих ембріонах про­тягом 7 діб.

Актиноміцети займають проміжне місце між грибами та бактеріями. Вони мають розгалужений міцелій, який може роз­падатись, утворюючи паличкоподібні форми (мал. 8). Постійно населяють грунт, організми людей і тварин, повітря. З них отримують антибіотики (стрептоміцин, мономіцин). Патогенні актиноміцети спричинюють актиномікози. В уражених орга­нах утворюють тверді крупинки – друзи.

Мікоплазми не мають клітинної стінки, їх оболонка утво­рена тришаровою мембраною. Це найдрібніші (0,5 мкм) орга­нізми, що здатні до автономного розмноження. «Вони нерухливі, поліморфні (кокоподібні, яйцеподібні, ниткоподібні). Мікоплаз­ми – паразити мембран клітин евкаріотів. Уражують органи дихання та кровообігу, сечово-статеві органи, ЦНС, суглоби у тварин і людей. Нечутливі до бета-лактамних антибіотиків (пеніциліну), мішенню для яких є клітинна стінка. Мікоплазми культивують на збагачених живильних середовищах (з холес­терином) за температури 36 – 37 °С, де вони утворюють дуже дрібні колонії з центром, що вростає всередину живильного середовища.

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРИБІВ ТА НАЙПРОСТІШИХ

Гриби – організми рослинного походження. Тіло грибів (міцелій) складається з безбарвних одноклітинних або багато­клітинних ниток, або гіф. За формою розрізняють нитчасті (плісені) та овальні (дріжджі, дріжджеподібні) гриби. За спо­собом розмноження є досконалі та недосконалі гриби. Серед них є і патогенні, і корисні. Дріжджі (мал. 9) синтезують віта­міни групи В, а з плісеней отримують антибіотики (пеніцилін, цефалоспорин та ін.). Гриби спричинюють мікози та мікотоксикози.

Мікози бувають поверхне­вими та системними. При по­верхневих мікозах (мікроспо­рія, трихофітія, фавус) процес локалізується переважно в шкірі та її придатках. Гриби, як пра­вило, не утворюють екзотоксинів, а зумовлюють гіперсенсибілізацію. Деякі з них виділяють мікотоксини. Мікотоксикози є різновидом харчових отруєнь, що спостерігаються після вживання зернопродуктів, на яких розвиваються гриби (на­приклад, аліментарно-токсична алейкія). Гриби роду Candida спричинюють кандидоз. Найчастіше збудником захворювання є Candida albicans. Розрізняють поверхневий, вісцеральний і генералізований кандидоз. Поверхневий кандидоз слизових оболонок називають пліснявкою. Генералізований кандидоз виникає в осіб з імунодефіцитним станом або за наявності дисбактеріозу. Патогенні гриби вирощують на середовищах, які містять вітаміни, амінокислоти та мікроелементи (середо­вище Сабуро) за температури 22 –37 °С протягом 4 – 7 діб. Вони утворюють колонії різного кольору (білі, чорні, зеле­ні, жовті), твердої консистенції, пухнасті, гладенькі, шорсткі та ін.

Найпростіші – одноклітинні мікроорганізми тваринного походження (мал. 10). У несприятливих умовах деякі з них утворюють цисти (амеби й інфузорії). Вегетативна форма нестійка (це треба враховувати під час забору патологічного матеріалу – багаторазово досліджують свіжі випорожнення). Багато найпростіших рухливі, мають джгутики або війки. До патогенних відносять такі:

саркододжгутиконосці: амеби – збудники амебіазу (амеб­ної дизентерії), лямблії – збудники лямбліозу, лейшманії – збудники шкірного та вісцерального лейшманіозу, трипаносо­ми – збудники сонної хвороби, трихомонади (ротові, кишкові і піхвові; піхвова – збудник трихомоніазу) та ін.;

інфузорії– кишкові балантидії (збудники балантидіазу);

споровики: малярійні плазмодії – збудники малярії, токсо­плазми – збудники токсоплазмозу.

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІРУСІВ І ПРІОНІВ

Віруси – це внутрішньоклітинні паразити, що не мають клітинної будови та систем, які синтезують білок та енергію. Вони мають власний геном, який складається з однієї нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК). Розміри – від 15 до 400 нм. Вивчають віруси під електронним мікроскопом.

Позаклітинну форму називають віріоном, внутрішньоклі­тинну – вірусом. За будовою віріона розрізняють прості та складні віруси.

Прості віруси. Віріон простих вірусів складається з нук­леїнової кислоти та білкової оболонки – капсиду. Капсид скла­дається з окремих одиниць – капсомерів. Є два способи складання капсомерів: спіральний і кубічний. Це зумовлює відповідний тип симетрії і форму вірусу. Є три типи симетрії: 1) спіральний; 2) кубічний; 3) змішаний, або комбінований. При спіральному типі симетрії капсомери розміщені за ходом спіралі геномної нуклеїнової кислоти. Капсид краще за­хищає геном, а нуклеїнова кислота вивільняється лише при руйнуванні капсиду. Такі віруси мають паличкоподібну форму (наприклад, вірус мозаїчної хвороби тютюну).

При кубічному типі симетрії нуклеїнова кислота утворює серцевинну структуру, оточену капсидом у вигляді багато­гранника (вивільнення нуклеїнової кислоти відбувається без руйнування капсиду). Такі віруси мають сферичну форму (на­приклад, вірус поліомієліту).

У деяких вірусів спостерігається змішаний тип симетрії. У фагів головка має кубічний тип симетрії, а хвіст – спіраль­ний. Такі віруси мають форму сперматозоїда.

Складні віруси. Нуклеокапсид у них укритий ще одні­єю оболонкою – суперкапсидом. Суперкапсид утворений мо­дифікованими (зміненими) мембранами клітин хазяїна, у яких білки хазяїна замінені на білки вірусу (глікопротеїди). Тому суперкапсид містить компоненти, властиві клітинам хазяїна, і вірусні глікопротеїди. Ці глікопротеїди утворюють шипи. Шипи забезпечують адгезію вірусу на чутливих клітинах, обумовлюють його антигенні властивості. Крім того, вони сприяють поширенню вірусів.

Незалежно від способу складання нуклеокапсиду складні віруси (грипу, гепатиту В, ВІЛ) здебільшого мають сферичну форму. Віруси спричинюють близько 500 захворювань: гер­пес, вітряну та натуральну віспу, кір, краснуху, епідемічний паротит, гепатит, грип, сказ, СНІД, онкологічні захворювання та ін. Віруси руйнуються під впливом лугів, хлораміну та хлор­ного вапна, але стійкі до дії антибіотиків.

Пріони принципово відрізняються від відомих збудників захворювань (вірусів, бактерій та ін.). Вони не мають генетич­ного матеріалу (нуклеїнової кислоти), а являють собою прос­тий низькомолекулярний білок (змінена форма білка хазяїна), який кодується геномом клітини хазяїна. Легко проникає че­рез мембрани клітини, обумовлюючи високу інфекційність. Пріони -1- єдина форма збудників, які не спричинюють імун­них реакцій. Вони є збудниками захворювань тварин (губчастоподібна енцефалопатія) і людей (куру – хвороба, поширена серед деяких племен Нової Гвінеї, де існує ритуал канібалізму; хвороба Крейцфельда – Якоба, або вілюйська енцефалопатія, родинне фатальне безсоння та ін.).

Усі ці захворювання характеризуються губчастоподібним переродженням мозкової тканини. Вони проявляються пору­шенням ходи, парезами, прогресуючою деменцією і закінчу­ються летально. Зараження можливе при вживанні продуктів тваринного походження та використанні забруднених хірур­гічних інструментів, мозкових електродів, трансплантатів, ліків і косметичних засобів, виготовлених з мозку або лімфоїдної тканини тварин.

Пріони дуже стійкі до високих температур, ультрафіолето­вого випромінювання, дезінфекційних розчинів. Оскільки біл­ки самі по собі не розмножуються, питання про механізм ге­нетичного контролю репродукції пріонів і їх етіологічну роль залишаються відкритими.