Реферат з економічної географії

на тему:

Росія. Господарство

Росія має значний економічний потенціал, що становить майже 60 % колишньо­го економічного потенціалу СРСР. Проте за рівнем економічного розвитку країна посідає 25-27 місце в світі. Для господарства Російської Федерації характерна склад­на багатогалузева структура, в якій переважає промислове виробництво

У своєму розвитку господарство країни спирається на власну добре розвинуту сировинну базу. На території Росії концентрується 9/10 запасів вугілля і торфу, близько 3/4 горючих сланців, майже 3/4 гідроресурсів та 2/3 залізної руди й понад 9/10 запасів деревини країн колишнього СРСР.

Міжгалузеві комплекси забезпечують Росії відповідне місце в міжнародному та регіональному поділі праці, хоч останнім часом її економіка зазнала значного спа ду. Кризові явища охопили всі галузі виробництва. Причини цього криються в ек­стенсивному розвитку в попередні десятиліття, в моральному і фізичному зношенні обладнання, застосуванні застарілих енергомістких, трудомістких, екологічно не­безпечних технологій, що веде до випуску дорогої й неконкурентоспроможної про­дукції. Підприємства банкрутують і дуже гострою є проблема взаєморозрахунків між ними та окремими галузями. До того ж вони зв'язані поставками сировини, па­лива, устаткування, комплектуючих, що були встановлені ще в період командне-

адміністративної системи СРСР, що за сучасних умов переходу до ринкових форах господарювання призводить до розриву зв'язків або до їх ускладнення.

У промисловості переважають галузі важкої індустрії, яка спирається на потужну паливно-енергетичну базу.

Паливно-енергетичний комплекс країни орієнтований на інтенсифікацію видобутку природного газу, нафти, дешевого вугілля. Сучасний стан цього комплексу подібний до того, який був у США на початку 60-х років: зростання експорту газу, нафти, нафтопродуктів при одночасному падінні їх виробництва. Так, видобуток нафти скоротився з 570 млн тонн в 1991 р. до 300-310 в 1994 p., і за обсягами її ви­добутку Росія поступається нині Саудівській Аравії та США. Зменшився обсяг екс­порту нафти і нафтопродуктів у країни СНД та Балтії. Через брак коштів понад 40 тис. свердловин, або третина від загальної їх кількості, законсервовані й можуть бути закриті. Втрати нафти становлять 10 % через несправності в трубопроводах.

За оцінками спеціалістів, на Росію припадає 36 % світових запасів природного газу, з них 78 % знаходяться в Західному Сибіру, 4 % - в Східному Сибіру й на Далекому Сході, 7 % - в зоні шельфу Охотського, Баренцового, Карського морів, півострова Ямал. Нині головними районами видобутку газу є Західний Сибір (в основному території Ямало-Ненецького національного округу), Повол жя, Північний Кавказ, острів Сахалін.

У Росії продовжує формуватися найбільша в світі загальнодержавна система газопостачання, яка об'єднує близько 200 газових і газоконденсатних родовищ системою магістральних газопроводів довжиною понад 140 тис. кілометрів.

Вугільна промисловість виявилась у найважчому становищі: понад 70 % шахт, в яких концентрується близько 50 % промислових запасів вугілля, не реконструю­вались останні 20 років. Припинення державних дотацій у галузь призвело до щорічного зменшення видобутку на 8-10 %. Проте нині частка вугілля становить 40 % в енергетиці, 15 % - в коксохімії, 10-20 % - в інших видах енергоспоживан­ня. В умовах, коли нафта й газ стають переважно експортною продукцією, частка вугілля на внутрішньому ринку зростатиме. Основними вугільними басейнами Росії є Кузнецький, Печорський, Південноякутський (перебуває в стадії формування) та Кансько-Ачинський.

В енергетиці країни провідне місце посідають теплові електростанції, які працюють переважно на низькосортному кам'яному та бурому вугіллі, торфі, го­рючих сланцях, а також на газі (в районах видобутку).

На атомну енергетику припадає близько 11 % загального виробництва елек­троенергії, а в європейській частині країни - 25 %. Планується нарощування енергоблоків на діючих АЕС: Кольській, Білібінській, Курській, Калінінській. Балаковській.

Майже 5 % від загального виробництва електроенергії дають так звані нетра­диційні виробники електроенергії. Це Кислогубська припливна, Паужетська геотер­мальна станції, вітрові електростанції різної потужності (їх близько 1500), а також станції сонячного теплопостачання і біоенергетичні установки. Крім Курило-Камчатської зони, де знаходяться основні запаси термальних вод, перспективними є ра­йони Північного Кавказу, півдня Західного Сибіру, Східний Сибір (Бурятія, Тува).

на північному Кавказі (Дагестан, Ставропольський та Краснодарський краї) для теплопостачання. В північних та північно-східних районах Росії, які не були охоплені централізованим енергопостачанням, є значні резерви комбінованого використання традиційних та нетрадиційних джерел (особливо використання вітрової енергії).

На власній сировинній базі розвивається й металургійна промисловість. У Росії дістала розвиток чорна та кольорова металургія. Основними базами чорної металургії є:

1) Уральська, що працює переважно на власній руді та девізному (з Кузбасу і Казахстану) паливі. Тут розміщені комбінати повного циклу, що випускають ча­вун, сталь, прокат. Основні центри - Магнітогорськ, Нижній Тагіл, Новотроїцьк, Челябінськ.

2) Центральна, використовує залізні руди КМА та паливо з Донбасу і Пе­чорського басейну. Поряд з традиційними доменними виробництвами дістали розвиток нові технології (електрометалургія, виробництво феросплавів, порошко­ва металургія). Центри - Москва, Електросталь, Новолипецьк, Старий Оскол.

3) Сибірська, що розвивається на власній сировині. Найпотужніші під­приємства, що виробляють чавун, сталь, прокат, концентруються в Новокузнець-ку. Сталь і прокат дають також підприємства Новосибірська, Красноярська, Комсомольська-на-Амурі.

Великим металургійним центром, що забезпечує металом промислово розви­нутий Північний Захід Центральної Росії, є Череповець, підприємства якого ви­користовують руди Кольського півострова та вугілля Печорського басейну.

Металургійні підприємства Росії спеціалізуються на випуску окремих марок сталі, прокату, що зумовлює широкий обмін продукцією та розгалужені зв'язки щодо збуту. За цією продукцією Росія посідає четверте місце в світі.

Підприємства кольорової металургії розміщені на Уралі (мідна та алюмінієва промисловість), Кольському півострові (нікелево-кобальтова, алюмінієва), Північно­му Кавказі (свинцево-цинкова), Східному Сибіру та Далекому Сході (свинцево-цинкова, нікелево-кобальтова, олов'яна, титано-магнієва, алюмінієва). Саме в східних районах зосереджені нові родовища (Удоканське міднорудне). На базі елек­троенергії потужних ГЕС (Красноярськ, Іркутськ, Братськ) розвивається алюмінієва промисловість. В Якутії добувають алмази. За обсягами їх виробництва Росія посідає одне з провідних місць у світі.

Металургійна промисловість майже всюди поєднується з хімічною проми­словістю, виробництвом будівельних матеріалів. Хімічна промисловість Росії спеціалізується як на продукції основної хімії (передусім це - мінеральні добри­ва, лаки, фарби, кислоти), так і на продукції хімії полімерних матеріалів (пла­стмаси, синтетичний каучук, хімічні та штучні волокна, гумо-технічні вироби). В цілому визначає розміщення підприємств хімічної промисловості різноманітна сировинна база. Основними районами її розвитку є Центральна Росія, Поволжя, Урал, Західний Сибір. У Західному Сибіру є перспективи щодо розвитку галузі на основі комплексного використання ресурсів нафти і газу.

Машинобудування є однією з провідних галузей промисловості Росії. Воно має багатогалузевий динамічний характер, віддзеркалюючи в своїй структурі зміни потреб господарства країни. Машинобудуванню властива глибока спеціалізація та широке кооперування виробництва.

Машинобудування та металообробка - одна з найстаріших галузей промисловості Росії. Ще у царській Росії вона розвивалася переважно в Центральному Петербурзькому та Уральському районах. Під час індустріалізації машинобудівні виробництва перемістилися в східні райони - Сибір, Далекий Схід, а науково-технічний прогрес істотно змінив галузеву структуру, підвищив роль середнього і точного машинобудування.

Важке машинобудування тяжіє до металургійних баз, тому переважно концентрується на Уралі (Єкатеринбург, Орськ), в Сибіру (Красноярськ, Іркутськ), в Центральній Росії (Бєлгород), де виробляють устаткування для гірничої та мета­лургійної промисловості, енергетики. Історичним центром енергетичного маши­нобудування є Санкт-Петербург.

Транспортне машинобудування, зокрема виробництво локомотивів, вагонів зосе­реджене в Центральній Росії (Коломна, Брянськ, Твер), на Північному Кавказі (Но­вочеркаськ), Уралі (Нижній Тагіл). Суднобудування тяжіє до морських (Санкт-Пе­тербург, Астрахань, Мурманськ, Владивосток) та річкових портів (Нижній Новгород, Волгоград, Тобольськ).

Сільськогосподарське машинобудування орієнтується на споживача. Перева­жає виробництво зернових (Ростов-на-Дону, Таганрог, Красноярськ), льоно- та картоплезбиральних (Центральний район) комбайнів.

Для галузей середнього машинобудування характерне широке кооперування і технологічна спеціалізація. Автомобілебудування, орієнтуючись у розміщенні на трудові ресурси, починало розвиватись у центрі європейської частини Росії (Москва, Брянськ), згодом перемістилося на схід і нині його основним районом є Поволжя. Тут випускають великовантажні (Набережні Човни), середньовантажні (Нижній Новгород, Ульяновськ) та легкові автомобілі (Тольятті, Нижній Новгород), автобуси. Виробництво тракторів розміщене в Поволжі (Волгоград, Чебоксари), в Центральній Росії (Володимир, Липецьк, Санкт-Петербург), на Уралі (Челябінськ) та в Сибіру (Рубцовськ). Верстатобудування історично склалося в Центральній Росії (Москва, Санкт-Петербург), а нині розвинуте повсюдно, часто визначаючи спеціалізацію еко­номічного району, вузла, центру.

До середнього машинобудування належить і військово-промисловий комп­лекс (ВПК), діяльність якого та розміщення підприємств донедавна вважалися державною таємницею. Основні райони зосередження ВПК - Урал (20 %), Цен­тральна Росія (17 %), Волго-Вятський район (13 %), північно-західні райони Росії (10 %). У Москві третина підприємств та майже половина наукових уста­нов зв'язана з військовим виробництвом. Нині ВПК зазнав значної перебудови в зв'язку з конверсією, яка відкрила можливості використання великого науково-технічного потенціалу для потреб економіки країни.

Електротехнічна, радіотехнічна, електронна промисловість, приладобудування, виробництво обчислювальної техніки, новітні виробництва (робототехніка, біотехнології тощо) концентруються в районах з розвинутим науковим потенціалом, забезпе­ченим кадрами високої кваліфікації - в Центральній Росії (Москва, Санкт-Петер­бург), на Уралі (Єкатеринбург), в Сибіру (Новосибірськ).

У Росії сприятливі умови для розвитку лісового комплексу. Близько 65 % те­риторії країни розташовано в зоні лісів. У європейській частині Росії це темно­хвойна тайга, в азіатській - світло-хвойна, представлена цінними породами дерев (кедр, модрина), на південному заході - мішані ліси. Розвинуті всі ланки лісового комплексу: заготівля, механічна та хімічна обробка. На значній сировинній базі Працює целюлозно-паперова промисловість. Виробництва концентруються пере­важно на півночі європейської частини країни та Уралі, у Західному та Східному Сибіру, Далекому Сході.

Легка промисловість, зокрема текстильна, є однією з найстаріших галузей господарства, що визначала спеціалізацію країни ще на початку століття. Підприємства текстильної промисловості використовують в основному довізну сировину (крім льонy). Спеціалізуються на випуску льняних, бавовняних та шовкових тканин. Нала­годжене швейне, взуттєве, трикотажне виробництва. Основним районом концент­рації підприємств легкої промисловості є Центральна Росія (Іваново, Орєхово-Зуєво, Москва, Ярославль, Твер). Другий район розвитку легкої промисловості, який також майже повністю використовує довізну сировину, формується в Сибіру (Барнаул, Бійськ, Красноярськ).

Агропромисловий комплекс Росії базується на розвинутому сільському госпо­дарстві та потужному переробному виробництві харчової промисловості. Росія — значний виробник зерна, м'яса, масла, інших видів сільськогосподарської про­дукції, посідає за обсягами цієї продукції 2- 4 місце в світі.

У структурі сільського господарства переважає тваринництво. Зернові виро­щують на родючих чорноземних грунтах лісостепової та степової зон. Під цими культурами знаходиться 3/5 посівних площ, з них більша частина - під пшени­цею. Вона є основною культурою в Поволжі, Центральному Чорнозем'ї, Західно­му Сибіру, на Північному Кавказі, Уралі, Далекому Сході..

Основними технічними культурами, що мають велике значення для господарст­ва Росії, є льон-довгунець, коноплі, соняшник, соя, гірчиця, цукрові буряки, тютюн та махорка. Льон-довгунець вирощують на підзолистих та суглинистих грунтах Не­чорноземної зони Центральної Росії. Це найбільший у світі масив цієї культури, що е основою розвитку традиційного для країни лляного виробництва. Соняшник як провідна олійна культура дає найкращі врожаї на чорноземних грунтах Північного Кавказу, Центрального Чорнозем'я, Поволжя. Соя - традиційна харчова культура Далекого Сходу, а як кормова вирощується в південних районах країни. Гірчиця тяжіє до сухих південних районів (Нижнє Поволжя, Ставропілля). На вирощуванні Цукрових буряків спеціалізуються три великі території: Центральне Чорнозем'я, Північний Кавказ і Поволжя.

Майже повсюдно культивують картоплю, але більша частина посівів припадає на центральні райони європейської частини. Картоплярство й овочівництво є галу­зями спеціалізації приміських зон. Великі площі під овочами знаходяться на Північному Кавказі. Райони Північного Кавказу і пониззя Дону спеціалізуються на садівництві, виноградарстві, а Краснодарський край - на вирощуванні чаю і цит­русових, Нижнє Поволжя - баштанних культур.

Розвиток і напрям тваринництва залежить від кормової бази. Природні пасо­вища займають понад 20 % території країни. На соковитих кормах лісової і лісо­степової зон розвивається скотарство молочного та молочно-м'ясного напрямів.

Степова зона спеціалізується на м'ясо-молочному і м'ясному тваринництві. Вівчарство дістало розвиток у південних степових та деяких гірських районах, особливо в Поволжі та на Північному Кавказі. Свинарство і птахівництво розви­нуті повсюдно. В тундрі основний напрям тваринництва - оленярство. На Алтаї розводять кіз, маралів, у горах Бурятії й Туви - яків.

Традиційною, хоч і трохи забутою галуззю, є конярство, яке колись розвива­лося повсюдно. Нині племінних коней розводять на конезаводах, що переважно зосереджені в лісостеповій та степовій зонах. Табунне утримання характерне для Бурятії, півдня Якутії.

Залежно від спеціалізації сільського господарства розвивається й харчова про-мисловість. Повсюдно діють підприємства м'ясної, маслоробної, молочної, молоч-конcepвнoї, хлібопекарської, кондитерської промисловості, пивоваріння, інші галузі переважно споживчої орієнтації. Певну територіальну спеціалізацію мають галузі сировинної орієнтації: цукрова (Центральне Чорнозем'я, Північний Кавказ, південь Поволжя), олійна (Північний Кавказ), плодоовочеконсервна (Північний Кавказ, Поволжя), виноробна, чайна (Північний Кавказ).

Транспорт Росії відіграє надзвичайно важливу роль, забезпечуючи зв'язки між галузями господарства та окремими її територіями. Розвинуті всі види сухопутно­го, водного та повітряного транспорту. Провідна роль у перевезенні вантажів та па­сажирів належить залізничному транспорту. Потужні транспорті потоки спрямо­вані у напрямах Центральна Росія - Урал, Центр - Сибір, Центр - Південь. У євро­пейський частині країни мережа залізниць густіша, ніж у східних районах, але на сході вони відіграють дуже значну роль у господарському житті.

У перевезенні вантажів та пасажирів на незначні відстані зростає роль авто­мобільного транспорту.

У внутрішніх вантажоперевезеннях друге місце посідає річковий транспорт. Найбільш значним є Волго-Камський басейн, де обробляється 2/3 річкових ван­тажів країни (переважно нафта, ліс, будівельні матеріали).

Морський транспорт забезпечує розвиток внутрішніх зв'язків (Північний морсь­кий шлях) і зовнішньоекономічну діяльність. Значними портами є Санкт-Петер­бург, Новоросійськ, Владивосток, Архангельськ. Портом п'яти морів вважається Москва.

В європейській частині Росії поєднання всіх видів транспорту утворило такі по­тужні транспорті вузли, як Москва, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Самара, Волгоград, Єкатеринбург. В азіатській транспортні вузли зосереджені переважно на півдні - Омськ, Новосибірськ, Хабаровськ. У Східному Сибіру та на Далекому Сході переважає повітряний транспорт у поєднанні з автомобільним, річковим, а на узбе­режжі Тихого океану - з морським. Значними транспортними центрами тут є Якутськ, Магадан, Анадир, Петропавловськ-Камчатський.

Переважно сухопутний транспорт забезпечує зв'язки Російської Федерації з усіма країнами-сусідами, експортуючи сировину та обладнання. Імпортує Росія вугілля, сталь, прокат, устаткування та комплектуючі для розвитку важкої промис­ловості, харчові продукти (зерно, цукор, олію, вовну, бавовну тощо).