Реферат

Реферат Місце географії у сучасному науковому пізнанні світу

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 23.6.2025


Реферат на тему:

Місце географії у сучасному науковому пізнанні світу”

МІСЦЕ ГЕОГРАФІЇ У СУЧАСНОМУ

НАУКОВОМУ ПІЗНАННІ СВІТУ І СЕРЕД ШКІЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН

Сучасна епоха науково-технічного прогресу характеризується насамперед прискореним розвитком системи наукових знань, що дедалі більше розгалужуються, поглиблюються і разом з тим взаємопроникають. Внаслідок цього виникають нові напрями і га­лузі науки з гучними, що викликають мимовільну повагу, назва­ми: молекулярна біологія, квантова електроніка, біокібернетика тощо.

На цьому фоні особливо помітне поблажливе ставлення до «старомодної» географії, яка здається мало не реліктовим пред­метом у системі наук. Справді, якщо виходити з її назви, вия­виться, що свої головні — описові — функції географія вже ви­конала. Ще в країнах Стародавнього Сходу — Єгипті, Вавілоні, Індії, Китаї — нагромаджувалися емпіричні знання про природу та суспільство, про навколишній світ. Уся енциклопедична сукуп­ність знань про природу земної поверхні і про господарство на­родів, що населяють Землю, становила предмет античної географії.

Страбон, Птолемей та інші найвидатніші географи давнини описували країни, материки, океани, взаємне розташування їх, клімат, грунти, води, рослинний і тваринний світ. Ці знання були життєво необхідні людям з моменту виникнення людської цивілі­зації. Тому не випадково географію називають найдавнішою нау­кою про Землю.

Можна виділити кілька етапів у «відносинах» географії з навколишнім світом. Спочатку, на перших стадіях суспільного розвитку, коли окремі держави часто були територіальне роз'єд­нані, географія обмежувалася вибірковим описом земної поверхні. Проте згодом потреби суспільства і тенденції розвитку географіч­ного пізнання породили епоху великих географічних відкриттів. У цей час географія фактично очолила ускладнену систему наукових дисциплін. Географічні відкриття виявилися важливим імпульсом економічного «оновлення» європейських країн і ста­новлення господарських осередків у різних районах Азії, Африки та Америки.

Підсумком цієї епохи було завершення в загальних рисах опи­сового етапу в розвитку географії. Соціальне замовлення того часу

в основному виконане: завдяки картографії об'єкт географії — географічна оболонка, а точніше земна поверхня, — набув терито­ріальної впорядкованості.

Проте економічний розвиток суспільства ставив нові вимоги до пізнання навколишнього середовища. Розвиваючись у певних природних умовах, людство відчувало свою залежність від зовніш­нього світу. Вивчення зміни кліматичних і погодних циклів, те­риторіального розподілу природних ресурсів, розвитку старих і виникнення нових центрів діяльності людини — все це поповню­вало перелік життєво важливих завдань, без розв'язання яких воно неминуче зазнавало б (і не раз зазнавало й зазнає) еконо­мічних, соціальних, психологічних втрат.

Наслідком зрослих потреб у поглибленому вивченні навколиш­нього середовища стало прискорене розчленування енциклопедич­не широкої географії на ряд наукових дисциплін, що сконцентру­вали свою увагу на окремих елементах або частинах природи і господарства. Так виникли спеціалізовані географічні науки — кліматологія, ґрунтознавство, гідрологія, економічна географія. Прогресивність і необхідність диференціації географічної науки, починаючи головним чином з XVIIIXIX ст., були цілком оче­видними і аналогічними до процесів у всій системі наукових знань.

Проте паралельно виявилися й негативні риси, властиві ме­тодології і методам географічної науки з часу її нерозчленова­ності. Насамперед виявилося, що в географії практично немає понятійного і методичного апарату, необхідного для поглибле­ного аналізу конкретних географічних об'єктів. Усе, що можна описати, в основному було описано і відображено на картах. Для аналітичних досліджень, що виявляли певні залежності між окремими географічними елементами, не було адекватного інстру­ментарію.

Ера великої географії, здавалося, безповоротно минула. Це уявлення посилювалося бурхливим розвитком інших галузей при­родознавства і насамперед механіки — лідера науки в XVIIXVIII ст. Закономірність її висунення випливала як з виробничих потреб суспільства, так і з внутрішньої логіки самого наукового пізнання (Б. М. Кедров, 1974).

Як відомо, однією з підвалин механістичного світогляду є принцип детермінізму — переконання в тому, що будь-які про­цеси можна пояснити через міцні причинні зв'язки. Ідея причин­ності, загальної залежності проникала тоді в усі сфери наукового пізнання. Своєрідне відображення дістала вона і в географії, пояснюючи суспільний розвиток цілковито зумовленим природ­ним середовищем. Таким чином заперечувалися соціальні, суспільні закономірності, і наука, розчленовуючи складні об'єкти та явища, з дивовижною швидкістю засвоювала сферу причинних взаємозв'язків матеріального світу на рівнях, де діють закони фі­зики і механіки.

Проте окремі компоненти географічного середовища функціо­нують, як невід'ємні частини матеріального світу, «на загальних підставах». Отже, можливе виявлення законів їх функціонування і розвитку за допомогою теоретичного і методичного арсеналу фі­зики та інших галузей природознавства. Йдучи за цією логікою, географічні, а точніше фізико-географічні науки почали шукати у висновках аналітичних досліджень підтвердження загальності фізичних законів і тим самим успішно долати стан кризи.

Але дослідження поглиблювалися паралельно дробленню, чле­нуванню природного середовища на незалежні складові елементи. І цей процес членування географічної оболонки призвів зрештою до тези про «зникнення» об'єкта географічного вивчення, а отже, і самої географії.

Не варто думати, що такі уявлення тепер зовсім забуті й ожи­вають лише в історичних екскурсах, хоча «мода» на них, безпе­речно, минає. Навіть тепер, коли перед людством вимальовуються одна за одною найскладніші суто географічні проблеми взаємодії природи і суспільства, географію часом обходять під час науко­вого «поділу» її проблематики.

У цьому зв'язку, на наш погляд, доречно і необхідно вдатися до класифікації наук, принципів виділення їх із загальної систе­ми наукових знань. Досі не втратила свого значення класифікація наук, яку дав Ф. Енгельс. За цією класифікацією кожна наука «аналізує окрему форму руху або ряд форм руху, що зв'язані між собою і переходять одна в одну». Разом з тим вона є «кла­сифікацією, розміщенням, згідно з внутрішньо властивою їм послідовністю, самих цих форм руху, і в цьому саме і полягає її значення».

Відповідно до основних форм руху матерії — механічної, фі­зичної, хімічної, біологічної, геологічної, соціальної — окрес­люються й основні групи наук. Кожна з них має цілком певний предмет дослідження, що визначає її специфіку та закономірності.

За рубежем і досі мають великий вплив погляди Канта та його послідовників Ріккерта і Вільденбанда, які класифікували науки не за змістом (предметом вивчення), а за підходом, методом ви­вчення. Кант твердив: «Наші емпіричні знання можна класифі­кувати двома способами: або стосовно до усталених концепцій про світ, або стосовно до простору і часу, до яких вони фактично належать... Географія і історія охоплюють усю сферу наших сприйняттів: географія — просторові сприйняття, історія — часо­ві».

Отже, географія вивчає будь-які об'єкти в просторі.

З цим твердженням ніяк не можна погодитися, бо об'єкти географічної науки чітко визначені: географічна оболонка і гео­графічне середовище у фізичній географії та виробництво в тери­торіальному розрізі — в економічній географії. Проте, перш ніж усвідомити (на новому рівні і в новому виявленні) свій предмет дослідження, географії і географам довелося пройти тернистий шлях, сповнений помилок.

Згадана тенденція диференціації географії і членування об'єк­тів її вивчення зумовили поширення думки про унікальність географічних явищ. Логіка, що привела до такого висновку, була простою і зовні цілком правильною. Природне середовище скла­дається з різнорідних елементів і компонентів, що розвиваються за незалежними один від одного законами. В результаті утворюється неповторний феномен, окремі територіальні частини якого не пов'язані між собою. Функціонують вони так само, як і обо­лонка в цілому, відповідно до законів фізики, хімії. Проте якихось особливих географічних закономірностей при цьому не спостері­гається. Отже, предмет географії, як і сама географія, досить відносні. Тому, поділивши вивчення земної поверхні між фізич­ними (кліматологія, океанологія тощо), хімічними (ґрунтознав­ство) та біологічними (зоологія та ін.) науками, слід відмовитися від загальних географічних досліджень як практично мало корис­них і по суті своїй штучних.

І тут, на нашу думку, ми повинні з вдячністю згадати бага­тьох учених-географів, чиї праці сприяли виявленню складних взаємозв'язків як у самій природі, так і в її відносинах з суспіль­ством. А. Гумбольт і А. Гетнер, Л. Мечников і А. Григор'єв, О. Воєйков і М. Баранський у свій час глибоко розкривали як предмет географії, так і її проблеми.

І ось, всупереч усталеним у науці уявленням про необхідність розчленування складних явищ на ряд простих, елементарних (як єдино можливий метод пізнання), в географії висувається поняття географічної оболонки'. Академік А. О. Григор'єв обґрунтовує виділення географічної оболонки в складі гідросфери, атмосфери і біосфери, виходячи з її цілісності, з неможливості звести її до окремих складових компонентів. Об'єкт географії у новому ви­гляді знайшов своє «обличчя».

На ідеї цілісності географічної оболонки грунтуються всі сучасні уявлення фізичної географії. Наприклад, апріорно можна твердити, що зміни в будь-якій частині оболонки (територіальній чи структурній) неодмінно позначаються на всіх інших. До важ­ливих особливостей географічної оболонки слід віднести також наявність кругообігу, ритміку (повторюваність) явищ, безперерв­ність розвитку. Наслідком безперервності розвитку оболонки є: територіальна диференціація природного середовища, полярна асиметрія, неоднакова швидкість різних процесів.

Закономірності розвитку географічної оболонки об'єктивні і незмінні, але сама вона дедалі більше трансформується, перетво­рюючись на змінене людьми географічне середовище. Тому біль­шої актуальності набувають дослідження проблем впливу природи

на життя суспільства. Серед них і проблема використання при­родних ресурсів, і проблема пристосування до природних умов, і проблема зміни основних властивостей навколишнього середо­вища під впливом людини. Не випадково О. Є. Ферсман зазначав, що «господарська і промислова діяльність людини за своїм масштабом і значенням стала порівнянною з процесами самої при­роди. Речовина і енергія не безмежні стосовно до зростаючих потреб людини, їх запаси за величиною — одного порядку з потре­бами людства... Людина геохімічне переробляє світ».

У цьому «перероблянні» світу, обличчя Землі важлива роль-економічної географи, що виділилася з комплексу географічних наук у XVIIXVIII ст. У Росії термін «економічна географія»-вперше вжив талановитий вітчизняний учений М. В. Ломоносов. Його уявлення про географію і досі має раціональне зерно: «Що-корисніше родові людському для взаємного передавання своїх лишків, що безпечніше тим, хто плаває в морі, що мандрівникам по різних державах потрібніше, як знати розташування місць, течію річок, відстань міст, розміри, багатство і сусідство різних земель, звичаї, поведінку та уряди різних народів? Це добре показує географія, яка увесь всесвіт єдиному поглядові підпо­рядковує».

Отже, ми з'ясували, що географічні дослідження мають бути прив'язані до території і комплексні за своїм характером. Як же-в такому разі класифікувати географію? її відносять то до точ­них, то до гуманітарних наук. В Англії, у найстарішому універ­ситеті в Кембріджі, цю дисципліну вивчають на факультеті географії і геології разом з геофізикою, мінералогією і петро­графією, у більшості вузів США — на суспільних факультетах, у Франції географія традиційно зберігає тісні зв'язки з історією. У Мічиганському товаристві математичної географії відроджують­ся традиції античної Греції, де географію вважали просторовою (геометричною) наукою.

Оскільки існують три головні, взаємопов'язані між собою сфе­ри світу — природа, суспільство і мислення, — все наукове знання поділяється відповідно на три головні галузі: природознавство, соціально-економічні науки і науки про мислення, про людський дух — філософські та психологічні (Кедров, 1973). Географія роз­вивається на стикові природничих і суспільних наук, включаючи в себе коло проблем взаємодії суспільства і природи в терито­ріальному розрізі. Тому найправильнішим визначенням географії вважаємо таке: «Географія — система природничих і суспільних наук, що вивчають природні і виробничі територіальні комплекси та їхні компоненти».

У системі географічних наук виділяється чотири групи наук: 1) природничі, або фізико-географічні; 2) суспіль­ні географічні — історія географії, топоніміка та економічна географія; 3) картографічні; 4) об'єднані географіч­ні дисципліни — країнознавство, краєзнавство тощо. Деякі з перелічених географічних дисциплін входять частково до систем інших наук (біологічних, геологічних, соціально-економічних і т. п.), оскільки між окремими науками не існує чітких меж.

Перелік географічних дисциплін свідчить про чималу дифе­ренціацію географічної науки. Разом із спеціалізацією, поглиблен­ням географічних досліджень закономірно посилюється взаємодія її з іншими науками. І, як уже зазначалося вище, створилося враження про «розтягування» географії суміжними галузями знань, про її «розмивання» в системі біологічних, геологічних, економічних та інших наук.

Але дехто з географів обґрунтував тези про єдину комплексну географію, що має спільний об'єкт дослідження — географічне середовище. У географічному середовищі з максимальною інтен­сивністю відбуваються процеси взаємодії природи і суспільства. Проте закономірності функціонування та розвитку природи, як і суспільства, залишаються специфічними і, звичайно, не зли­ваються в межах географічного середовища в єдині для всієї географії. Тому і єдність географії слід розуміти діалектичне, як єдність протилежностей, що включає дві системи наук — фізи­ко-географічну та економіко-географічну. Вони об'єднуються для розкриття закономірностей (і фізико-географічних, і економіко-географічних), що виявляються в процесі взаємодії природи і суспільства.


1. Реферат на тему Отечная болезнь поросят
2. Реферат Основные черты географии народного хозяйства Дальнего Востока
3. Реферат на тему Capital Punishment Essay Research Paper There have
4. Курсовая на тему Документальное оформление и учет расчетов с персоналом по оплате труда
5. Диплом Договор купли-продажи Общие положения
6. Реферат Мифологические истоки научной рациональности
7. Реферат Виды фрахтования морских судов
8. Диплом Конституционная политика в Индии
9. Статья на тему Верификация физической нереализуемости гравитационных сингулярностей
10. Контрольная работа на тему Содержание учения о ноосфере