Реферат

на тему:

Країни Центральної Азії

(Казахстан, Узбекистан, Киргизька Республіка, Туркменістан, Таджикистан)

До складу регіону входять незалежні країни: Казахстан, Узбекистан, Киргизька Республіка, Туркменістан, Таджикистан.

У них спільна історична доля та особливості господарювання. Водночас рівень соціально-економічного розвитку, особливості внутрішньополітичної ситуації, зовнішні політичні та економічні орієнтири, темпи та напрями процесів пе­ребудови спричинили наявність істотних відмінностей між країнами регіону.

Центральна Азія - це значна територія від Західно-Сибірської низовини до Памірських гір, від Алтаю до Каспійського моря. Між собою та з сусідніми країна­ми - Росією, Китаєм, Афганістаном, Іраном держави регіону сполучені залізниця­ми та мережею автомобільних шляхів, що певною мірою нагадує відомий з дав­нини Шовковий шлях, що з'єднував Схід і Захід. Вихід до Каспійського моря за­безпечує зв'язок регіону з країнами Закавказзя.

Територія Центральної Азії розташована в зоні степів, напівпустель та пустель помірного поясу. На півдні піднімаються великі гірські масиви (Памір, Тянь-Шань, Копетдаг, Гісарський хребет (мал. 79), що займають понад 1/3 регіону. Наявність великих рівнинних ділянок у поєднанні з різко континентальним кліматом та не­достатнім зволоженням сприяли розвиткові тут кочового скотарства, що було спо­конвічним традиційним заняттям населення. В оазисах південної частини регіону, що належать до районів давнього освоєння, розвивається зрошуване землеробство, Тут на Шовковому шляху виникли торгові міста - Бухара, Хіва, Самарканд.

Регіон має значні запаси корисних копалин. Тут розробляються родовища га­зу, нафти, кам'яного вугілля, руд кольорових металів, особливо мідних та поліметалічних, ртуті, сурми, золота. Унікальне значення мають запаси мінеральних со­лей затоки Кара-Богаз-Гол.

Оскільки сільське господарство роз­вивається переважно на зрошуваних землях, а розвиток металургійної та хімічної галузей промисловості потре­бує багато води, для всього регіону гост­рою є проблема водозабезпечення. Ця проблема викликала екологічну проб­лему Аралу. На інтенсивне зрошення розбиралась вода двох основних водних артерій регіону - Амудар'ї та Сирдар'ї. Тому Аральське море обміліло, утвори­лися навіть великі площі суходолу, ги­не унікальна морська фауна і флора. У повоєнні роки почала інтенсивно освоюватись спепова зона регіону. До господарського використання залучалися так звані цілинні землі. Дістали розвиток міста Акмола, Павлодар, Семипалатинськ.

Основна частина населення концентрується на півдні та в оазисах. Тут його густота перевищує 200 чол. на 1 км². В оазисах розташовані й найбільші міста, серед них - Алмати, Ташкент, Бішкек, Душанбе, Ашгабат. Пустелі й високогір'я заселені дуже слабо.

Країнам регіону притаманний другий розширений тип відтворення. В ціло-мy більшість населення регіону - сільське, тільки в Казахстані переважає міське заселення. Ростуть нові промислові центри (Навої, Нурек). У країнах регіону є надлишок робочої сили, що завжди викликало проблеми зайнятості трудових ре-сурсів, підготовки й перепідготовки кадрів.

Більшість населення, яке населяє регіон (казахи, узбеки, киргизи, каракал­паки, туркмени), належить до тюркської групи алтайської мовної сім'ї, таджи­ки входять до іранської групи індоєвропейської сім'ї. Національний склад насе­лення регіону дуже строкатий. В сільській місцевості переважають представни­ки корінних національностей, росіяни та інші європейські народи розселені пе­реважно у великих містах.

Потужнішим і різноманітнішим економічним потенціалом у регіоні вирізня­ється Казахстан. Це індустріально-аграрна країна з розгалуженою добувною й оброб­ною промисловістю, багатогалузевим сільськогосподарським виробництвом. Це - ядерна держава з розвинутим військово-промисловим комплексом. Решта країн має схожу структуру економіки з переважанням агропромислового виробництва, що ба­зується на монокультурі бавовника, розвинутою добувною промисловістю та галу­зями первинної переробки продукції.

За рівнем соціально-економічного розвитку країни регіону можна поставити в такій послідовності: Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Киргизька Республіка, Таджикистан. Але в 90-ті роки для всіх країн характерний спад економіки, особ­ливо промисловості.

Особливості природних умов, значні запаси паливно-енергетичних рудних ре­сурсів, хімічної сировини в сполученні зі значними резервами трудових ресурсів мають вирішальне значення для формування в регіоні таких міжгалузевих комп­лексів, як паливно-енергетичний, виробництво конструкційних матеріалів з мета­лургійною спеціалізацією, аграрно-індустріальний, які визначають місце Цент­ральної Азії в територіальному поділі праці.

Важливе місце в економіці регіону посідає аграрно-промисловий комплекс, що спирається на розвинуте сільське господарство. В межах комплексу чітко виділя­ються два напрями спеціалізації: а) степова, що поєднує зернове господарство та мо­лочно-м'ясне скотарство, вона поширена в північній частині; базисова, що розви­вається на монокультурі бавовника в південній частині регіону. Відповідно спеціа­лізуються й переробні галузі АПК: борошномельно-круп'яна, цукрова, м'ясна на півночі, плодоовочеконсервна, виноробна - на півдні. Відповідну спеціалізацію ма­ють також галузі, що забезпечують АПК засобами виробництва; на півночі Розвинуте сільськогосподарське машинобудування - виробництво тракторів у Пав­лодарі, виробництво зернових комбайнів у Акмолі; на півдні - виробництво бавов­нозбиральних комбайнів у Ташкенті. 3 давніх-давен бавовник культивували на зрошуваних землях Узбекистану, в багатьох районах Таджикистану, на півдні Казахстану й Киргизької Республіки, а в останні десятиліття культура дістала поширення і в Туркменістані. З вирощувавням та переробкою бавовнику пов'язані: олійна, машинобудівна та легка промисловість. В оазисах вирощують овочі, фрукти, виноград, баштанні культури, в Чуйській долині Киргизької Республіки - цукрові буряки, а в передгір'ях - тютюн. Тва­ринництво представлене скотарством та вівчарством відгонно-пасовищного типу. На високогір'ях Паміру розводять яків, на Алтаї - маралів. Майже повсюдно - верб. людів. Вовна та каракуль є продукцією галузі.

Легка промисловість базується на власній сировині. Основною є текстильна галузь: бавовняна, шовкова, вовняна. Особливого розвитку набула ланка первин­ної обробки сировини. Центри легкої промисловості: Ташкент, Фергана, Маргелан, Бухара.

Регіон має значні запаси палива та енергії. Нафту й природний газ добувають Туркменістан, Казахстан та Укзбекистан. Більша частина нафти переробляється на нафтопереробних заводах Туркменбаші, Фергани, Чарджова, Актау. Найпотужніші поклади вугілля має Казахстан (Карагандинський басейн). Добувають його також в Узбекистані та Киргизькій Республіці. Найбільше електроенергії виробляють теп­лові електростанції, хоча регіон є дуже перспективним з точки зору використання гідроенергетичних ресурсів, особливо гірських річок (Вахш, Пяндж, Нарин).

Чорна металургія найкраще розвинута в Казахстані на базі руд Кустанайських родовищ та вугілля Карагандинського вугільного басейну. Значні та різноманітні по­клади кольорових металів зумовили розвиток мідної, свинцево-цинкової промисло­вості (Казахстан, Узбекистан), сурм'яно-ртутної (Киргизька Республіка), вольфрамо-молібденової (Таджикистан, Узбекистан), алюмінієвої (Таджикистан). Родовища зо­лота є в Кизилкумах. На основі розвитку цієї галузі виникло місто Зарафшан.

Однією з провідних галузей у регіоні є хімічна промисловість, розвинуті галузі основної та гірничої хімії, що базуються на запасах Кара-Богаз-Голу (йод, бром то­що), виробництво мінеральних добрив.

Машинобудування орієнтовано на галузі, що визначають спеціалізацію в регіональному поділі праці. Це виробництво устаткування для вугільної, нафтової, будівельної промисловості та АПК. Так, потреби сільського господарства та легкої промисловості задовольняють підприємства, що виробляють зернові (Акмола) та ба­вовнозбиральні комбайни й устаткування для очищення бавовни (Ташкент). Устат­кування для нафтової промисловості виробляють в Ашгабаті. Набули розвитку се­реднє та точне машинобудування, особливо електротехнічна промисловість, що дає змогу задіяти в суспільному виробництві наявний надлишок робочої сили.

Відмінності в спеціалізації та рівні соціально-економічного розвитку окре­мих країн зумовлені відомими відмінностями в природних умовах, історією формування господарства кожної країни.