Реферат

Реферат Поняття про класифікацію рунтів

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 10.11.2024


Поняття про класифікацію ґрунтів

При систематичному описі і вивченні ґрунтів, як і будь-яких інших природних об'єктів, необхідно наперед задатися тим ступенем точності, з якою бажано визначити той або інший об'єкт, що залежить від масш­табу дослідження. Саме слово "ґрунт" уже дає об'єкту якесь визна­чення, показує його відмінність від інших природно-історичних тіл, скажімо, від гірської породи, дерева, лісу і т.п., звичайно, у випадку, якщо в термін "ґрунт" попередньо вкладене цілком визначене понят­тя. Якщо необхідно бути більш точним, треба до слова "ґрунт" дода­ти щось ще, якесь визначення, що показує, який саме грунт мається на увазі в даному випадку. Ця задача систематики ґрунтів розв'язується за допомогою системи таксономічних одиниць, або рівнів розгляду.

Слово "таксономія" походить від грецького tаxіs - будуй, по­рядок, або від лат. tаksо - оцінюю і номо - закон.

Таксономічні одиниці (таксони) - це класифікаційні, або систематичні одиниці, що показують клас, ранг або місце в системі яких-небудь об'єктів.

У ґрунтознавстві таксономічні одиниці - це послідовно супід­рядні систематичні категорії, що відображають об'єктивно існуючі в природі групи ґрунтів.

В основу сучасної ґрунтової таксономії покладено докучаєвське вчення про ґрунтовий тип, розвинуте згодом у вченнях про типи ґрунтів і типи ґрунтоутворення. Сучасне розуміння типу ґрунту скла­лося поступово в міру розвитку науки.

Тип грунту - велика група ґрунтів, що розвиваються в однотипових біологічних, кліматичних, гідрологічних умовах і харак­теризуються яскравим проявом основного процесу групоутворення при можливому сполученні з іншими процесами.

Приклади типів ґрунтів: підзолисті ґрунти, чорноземи, сірі лісові грунти, сіроземи, червоноземи. Тип грунту - це опорна, основна оди­ниця систематики ґрунтів. Типи ґрунтів можуть бути розділені на більш дрібні одиниці і, навпаки, об'єднані в більш великі. Характерні риси і єдність ґрунтового типу визначаються:

а) однотипністю надходження органічних речовин і процесів їхньо­го розкладання і перетворення в гумус;

б) однотипним комплексом процесів розкладання мінеральної маси і синтезу органо-мінеральний новоутворень;

в) однотипним характером міграції й акумуляції речовин;

г) однотипною будовою ґрунтового профілю і характером гене­тичних горизонтів;

д) однотипною спрямованістю заходів щодо підвищення і підтримки родючості ґрунтів і меліоративних заходів

В тій чи іншій мірі тип ґрунту як опорна одиниця систематики ґрунтів прийнятий усюди. У різних країнах ця одиниця називається по-різному, але сутність її залишається приблизно єдиною.

Підтип ґрунту - групи ґрунтів у межах типу, що якісно вирізня­ються проявом основного і додаткового процесів ґрунтоутво­рення, часто підтипи ґрунтів виділяються як перехідні утворен­ня між близькими (географічне або генетичне) типами ґрунтів.

Як правило, у межах кожного типу виділяється "центральний", найбільш типовий підтип і ряд перехідних до інших типів. Поява підтипів може бути зумовлена накладенням додаткового процесу ґрунтоутворення (дерново-підзолистий ґрунт, чорнозем опідзолений); істотною зміною основної ознаки типу (ясно-сірі, сірі, темно-сірі лісові ґрунти); специфікою розташування в межах ґрунтової зони (чорно­зем південний); специфікою кліматичної фації в межах ґрунтової зони або підзони (чорнозем типовий помірний, чорнозем типовий теплий, чорнозем типовий холодний).

Рід ґрунту - групи грунтів у межах підтипу, якісні генетичні особ­ливості яких обумовлені впливом комплексу місцевих умов, складом ґрунтотворних порід, складом і розташуванням ґрун­тових вод, реліктовими ознаками субстрату (солонцюваті, со­лончакові, осолоділі, контактно-глейові, залишково-лугові, за­лишково-підзолисті ґрунти).

Наприклад, серед підтипу чорноземів типових помірних виділяються наступні роди грунтів: звичайні, залишково-підзолисті, глибокозакипаючі, залишково-карбонатні, солонцюваті.

Вид грунту - групи ґрунтів у межах роду, що розрізняються сту­пенем розвитку основного ґрунтотворного процесу.

Наприклад, у межах підзолистих ґрунтів за ступенем розвитку підзолоутворення виділяють види сильно-, середньо- і слабопідзоли­стих ґрунтів. У межах чорноземів за ступенем розвитку гумусового горизонту виділяють, з одного боку, види малопотужних, середньо-потужних, потужних і надпотужних чорноземів, а з іншого - види мало-, середньо- і багато- гумусних чорноземів

Підвид ґрунту - групи ґрунтів у межах виду, що розрізняються за ступенем розвитку супутнього процесу ґрунтоутворення.

Наприклад, можуть бути виділені в межах середньопотужного малогумусного чорнозему підвиди слабо-, середньо- і сильносолон-цюватих ґрунтів.

Різновид ґрунту - групи ґрунтів у межах виду або підвиду, що розрізняються гранулометричним складом верхніх ґрунтових го­ризонтів (легкосуглинкові, середньосуглинкові, супіщані, гли­нисті, піщані та інші ґрунти).

Розряд ґрунту - групи ґрунтів, що утворилися на однорідних у літологічному або генетичному відношенні породах (на лесах. морені, алювії, граніті, вапняку і т.д.).

Підрозряд ґрунту - група ґрунтів, що розрізняються ступенем сільськогосподарського освоєння або ступеня еродованості (сла­бо-, середньо-, сильнозмитий ґрунт, слабо-, середньо-, сильноо-культурений ґрунт).

Отже, повне найменування будь-якою конкретного ґрунту, відповідно до існуючих уявлень, складається з назв усіх таксонів, починаючи з типу грунту і кінчаючи тим рівнем, який допускається масштабом дослідження, що особливо важливо враховувати при ґрунтово-картографічних роботах.

Треба мати на увазі, що номенклатура нижчого таксономічно­го рівня часто має безпосереднє відношення тільки до деякої частини вищого тасономічного рівня. Наприклад, виділяти види дерново-підзолистих грунтів за ступенем оглеєння доцільно тільки для дерново-підзолистих оглеєнних грунтів; а ступінь солончакуватості вказується тільки для чорноземів солончакуватих і т.п.

Приклад повної назви грунту з обліком усіх таксономічних рівнів: чорнозем (тип) типовий помірний промерзаючий (підтип) глибоко закипаючий (рід) середньогумусний середньопотужний (вид) слабосолонцюватий (підвид) важкосуглинковий (різновид) на лесі (розряд) слабко змитий (підрозряд).

Наведений приклад показує всю громіздкість прийнятої номен­клатури грунтів, її описовий по суті характер, а не термінологічний. З іншого боку, з цього прикладу чітко видно, як важко замінити таку назву якимось коротким благозвучним терміном, що характеризу­вав би істотні особливості даного об'єкта.

Розглянута вище система таксономічних одиниць прийнята в СНД. У інших країнах існує подібна таксономія, але зі своїми, на­самперед мовними, особливостями.

Закономірності розміщення ґрунтів на земній поверхні

Географія ґрунтів - один з важливих розділів ґрунтознавства. Вона вивчає закономірності просторового поширення ґрунтів і є ос­новою їх обліку і оцінки як природного ресурсу. Знання законів гео­графії грунтів, зональних і регіональних особливостей ґрунтового покриву потрібне для раціонального використання земельних ре­сурсів, охорони та меліорації ґрунтів.

Як наукова дисципліна, географія ґрунтів виникла і почала розвиватись на початку 80-х рр. XIX ст., коли В.В.Докучаєв та його учні заклали основу наукового ґрунтознавства та встановили зо­нальне поширення основних типів ґрунтів. Важливу роль у розвитку географії ґрунтів відіграє картографія.

Географія ґрунтів одночасно вивчає закономірності просторо­вих змін ґрунтів і їх причини. Причинами цих змін едафотопів є про­сторові зміни факторів ґрунтоутворення (клімату, ґрунтоутворюючих порід, рельєфу, біоти, діяльності людини, тривалості ґрунтоутво­рення тощо). Отже, закономірності географічного поширення ґрунтів є результатом складної взаємодії всіх факторів ґрунтоутворення.

Основними законами географії ґрунтів є: 1) закон горизонтальної зональності. 2) закон вертикальної зональності: 3) закон фаціальності ґрунтів: 4) закон аналогічних топографічних рядів ("зональ­них типів ґрунтових комбінацій").

Вчення про фактори ґрунтоутворення зв'язано з поняттям про ґрунтові зони як основні форми організації ґрунтового покриву пла­нети. На основі цього В.В.Докучаєв висунув положення, що ґрунти на земній поверхні підкоряються загальному законові природної ши­ротної зональності: кожній природній зоні відповідає свій зональний тип ґрунту. Закон горизонтальної зональності він сформулював у праці "До вчення про зони природи" (1899). Згідно з цим законом, основні типи ґрунтів поширені на поверхні континентів земної кулі широкими смугами (зонами), які послідовно змінюють одна одну відповідно до зміни клімату, рослинності та інших факторів ґрунто­утворення. Цей закон проявляється в наявності на земній поверхні ґрунтово-біокліматичних поясів, які перетинають континенти. В північній півкулі виділяють п'ять широтних ґрунтово-біокліматич­них поясів: полярний, бореальний, суббореальний, субтропічний і тропічний. Для кожного поясу характерні свої ряди типів ґрунтів, які не зустрічаються в інших поясах. Усе це було доведено на прикладі великого простору Російської рівнини. Нижче наведені ґрунтові пояси і ґрунти, які їм відповідають.

Так, арктичному поясу відповідають арктичні пустельні та ти­пові гумусні ґрунти; у субарктичному поясі в межах тундрової зони - тундрові глейові ґрунти і торф'яні. Бореальному поясу відповідають підзолисті, болотно-підзолисті і болотні ґрунти; суббореальному поя­су - широколистяні ліси з бурими і сірими лісовими ґрунтами, Лісос­теп з опідзоленими і вилугуваними чорноземами та сірими лісовими ґрунтами, Степ з типовими, звичайними і південними чорноземами, Сухий степ з каштановими, засоленими і лужними ґрунтами. Отже, кожна природна зона характеризується не одним типом ґрунту, а визначеним набором часто генетичне не зв'язаних між собою ґрунтів.

У післядокучаєвський період було доведено, що на кожному кон­тиненті існують свої особливості, закономірності у розміщенні ґрунто­вих зон. Вони залежать не тільки від біокліматичних умов географічно­го поясу, але й від віку, геологічної будови, тектоніки, близькості чи віддаленості від морських або океанічних басейнів. Ці ґрунтові зони часто не суцільні, а деколи острівні серед інших ґрунтових зон.

Закон вертикальної зональності також відкрив В.В Докучаєв, вивчаючи ґрунтовий покрив Кавказу. В гірських системах, згідно із законом, простежується послідовна зміна типів грунтів у міру наро­стання абсолютної висоти від підніжжя гір до їх вершин у зв'язку зі зміною клімату, рослинності та інших факторів ґрунтоутворення. Склад ґрунтових зон у гірських країнах в основному аналогічний складу зон на рівнині.

Пізніше була встановлена деяка невідповідність між схемою вертикальної зональності ґрунтів і розміщенням окремих типів ґрунтів у різних гірських регіонах. С.С.Неуструєв зазначав, що не­відповідність ґрунтових типів вертикальним зонам пов'язано .з: а) експозицією схилу; б) інтерференцією (вклинюванням, випадан­ням) зон; в) інверсією зон; г) міграцією зон.

За С.О.Захаровим під інтерференцією розуміють повне випадан­ня ґрунтових зон. Наприклад, у горах південного Закавказзя немає гірсько-лісових і гірських чорноземів між зонами каштанових і гірсько-лучних ґрунтів. Інверсія ґрунтових зон виражається у зворотному роз­поділі ґрунтових зон Під міграцією ґрунтових зон розуміють проник­нення однієї зони в іншу (наприклад, по гірських чи річкових долинах).

Закон фаціальності ґрунтів обґрунтували Л.І.Прасолов та І.П.Герасимов. Суть його полягає в тому, що місцеві провінційні (фаціальні) особливості клімату зумовлюють появу специфічних місцевих ознак ґрунтів і навіть формування інших типів. Така різно­манітність зумовлена неоднаковою континентальністю клімату нео­днаковим сезонним розподілом опадів тощо.

Закон аналогічних топографічних рядів (вчення про зональні ґрун­тові комбінації) остаточно сформулювали при проведенні великомас­штабних ґрунтово-картографічних досліджень для потреб землевпо­рядкування. Основи його закладено в працях. В.В.Докучаєва, М.М.Сибірцева, Г.М.Висоцького, М.О.Дімо, С.О.Захарова, С.С.Неуструєва та інших учених. Суть закону в тому, що поширення ґрунтів на вели­ких територіях (в межах зон) зумовлене переважно впливом рельєфу, грунтоутворюючими породами та іншими місцевими умовами ґрун­тоутворення. У всіх зонах ця закономірність має аналогічний харак­тер: на підвищених елементах залягають автоморфні, генетичне са­мостійні грунти, яким властива акумуляція малорухомих речовин, на понижених елементах рельєфу формуються генетичне підпорядковані грунти (гідроморфні), які акумулюють в своїх горизонтах рухомі про­дукти ґрунтоутворення; на схилах залягають перехідні ґрунти.


1. Курсовая Брендинг как направление рекламной кампании фирмы
2. Реферат Флора урбанизированных экосистем
3. Реферат Влияние мотивационного профиля сотрудника на механизм трудовой мотивации
4. Реферат Правила технічної експлуатації залізниць України
5. Статья на тему Екатеринбург памятные даты 1723-1917
6. Реферат на тему Systems Implementation Essay Research Paper SYSTEMS PROJECT
7. Реферат на тему UnH1d Essay Research Paper Social and Political
8. Кодекс и Законы Понятие трудового договора. Трудовой договор понятие, стороны
9. Курсовая Типы рынков и порядок ценообразования на них
10. Реферат на тему Магический танец И Моисеева