Природні умови України.

Рельєф

Рельєф – це сукупність різноманітних за формою і походженням нерівностей земної поверхні.

Сучасний рельєф поверхні України сформувався в процесі тривалої складної взаємодії внутрішніх ( ендогенних) та зовнішніх ( екзогенних ) процесів.

Ендогенні – це внутрішні процеси, які призводять до руху земну кору і супроводжуються землетрусами, розломами, зміщенням ділянок поверхні. Так утворюються морфоструктурні елементи рельєфу ( великі низовини, гірські системи тощо ).

Екзогенні – це зовнішні процеси, що відбуваються на поверхні землі під впливом вітру, води, льоду, сонячної енергії, життєдіяльності організмів тощо. Під їх впливом виникають ерозії, зсуви, карстові процеси. Вплив екзогенних факторів призводить до створення морфоструктур рельєфу ( річкових долин, балок, кучугур та ін. ).

Головні риси рельєфу території України склалися під впливом геологічних процесів.

За характером рельєфу рівнинні простори України поділяються на височини і низовини. Утворення височин пов’язано, насамперед, з Українським кристалічним щитом, Волино-Подільською плитою і Донецькою складчастою спорудою.

Тектонічним западинам відповідають низовини – Придніпровська і Причорноморська.

Височини

Волинська височина лежить на заході України, головним чином у межах Волинської та Рівненської областей.

Вона являє собою само хвилясту рівнину з середніми висотами 220-250 м. Має загальний похил на південь. Переважає увалистий і увалисто-балковий рельєф. Поширені і карстові форми рельєфу ( угловини ).

Подільська височина простягається в південно-західній частині України в межах Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Івано-Франківської та частково Одеської областей. На північному заході вона межує з Поліссям, на північному сході її межа з Придніпровською височиною проходить умовно по долині Південного Бугу, на південному заході межує з Передкарпаттям.

Максимальна висота її 471м ( гора Камула поблизу Львова).

Височина має похил на південь і південний схід. Для її поверхні характерне поєднання плоских межиріч і глибоких каньйоноподібних долин.

Придніпровська височина займає межиріччя середньої течії Дніпра і Південного Бугу. Вона розташована перш за все в межах Житомирської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської і Дніпропетровської областей.

На півночі височина невеликим уступом переходить у Поліську низовину, на північному заході межує з Волинською височиною, на заході з Подільською височиною, на півдні прилягає до Причорноморської низовини.

Межа її з Придніпровською низовиною проходить крутим схилом долини Дніпра. Придніпровська височина територіально співпадає з середньою частиною Українського щита і являє собою хвилясту лесову рівнину, перерізану річковими долинами, ярами та балками. У місцях неглибокого залягання кристалічних порід численні притоки Дніпра і Південного Бугу утворюють пороги і бистрини.

Донецький кряж – це залишок давньої гірської країни, яка простягається на 350км з північного заходу на південний схід, у південно східній частині України в межах Донецької, Луганської і частково Харківської областей.

На півночі височина обмежена долиною Сіверського Дінця, на південному заході межує з приазовською височиною, на заході – з Придніпровською низовиною, на південному сході виходить за межі нашої країни.

Донецький кряж являє собою хвилясту рівнину і складається з кількох пасом, відокремлених одне від одного зниженнями. Найвище середнє пасмо – головний вододіл, у східній частині якого у Нагольному кряжі міститься найвища точка Донецького кряжа гора Могила Мечетна (367м). До країв Донецький кряж поступово знижується і зливається з навколишніми рівнинами, а до р. Сіверський Донець обривається крутим уступом крейдяних порід. В рельєфі Донецького кряжа виділяються глибокі яри і балки, гори та гриви.

Приазовська височина розташована на південному сході України у Донецькій та Запорізькій областях. На півночі межує з Придніпровською низовиною, на північному сході – з Донецькою, з півдня та заходу оточена Причорноморською низовиною. В основі височини лежить породи Українського щита. Воно поступово знижується з півночі на південь. Найвища вершина гора Могила Бельмак ( 324 м ).

Для території височини характерні ізольовані підвищення, так звані кам’яні могили, що зв’язані з піаніно-східними виступами Українського кристалічного щита. Тут розташований однойменний заповідник “Кам’яні могили”. Складені кристалічними породами серед рівнинного степу, вони відтворюють у мініатюрні вигляд гірської системи.

Рівнинну слабохвилясту поверхню височини урізноманітнюють могили-кургани, написанні за давніх часів людиною. Поверхня височини розчленована річками, які у верхів’ях глибоко врізані в кристалічні породи і часто утворюють глибокі каньйоноподібні ущелини, а в їхніх руслах багато водоспадів і порогів, що нагадують дикі гірські ущелини. Це надає їм мальовничого вигляду.

Середньоросійська височина заходить на територію України своїми південно-західними відрогами, займаючи північно-східну частину країни, насамперед у межах Сумської і Харківської областей.

На заході та південному заході відроги височини поступово переходять у Поліську та Придніпровську низовини, на південному сході долиною Сіверського Дінця вони відмежовуються від Донецької височини. Височина розділена притоками Сіверського Дінця і Ворскли. Річкові долини переважно глибоко врізані, широкі.

Низовини

Поліська низовина простягається на півночі України в межах Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської областей, займає також північну частину Сумської області. На Лівобережжі поступово переходить у Придніпровську низовину.

Поліська низовина відзначається різноманітністю краєвидів, що зумовлено її геологічним походженням. Вона складена з пісків річкового і воднольодовитого походження. Ці піски перевіяні вітрами, нагромаджені в горби, вали, дюни, пасма, що і надає своєрідності рельєфу.

Поверхня Поліської низовини – плоска рівнина без будь-яких підвищень.

Серед одноманітної піщаної рівнини трапляються лесові острови, а на Правобережжі, крім того, кряжі і невеликі височини.

Важливим елементом рельєфу Поліської низовини є долини численних річок ( Дніпра, Прип’яті, Десни, Тетерева, тощо ). Річкові долини широкі, з низькими берегами. Там, де річки врізаються в кристалічні породи – долини глибокі, мають круті скелясті береги. Заплави річок здебільшого заболочені.

Придніпровська низовина займає простори Лівобережної України в межах Чернігівської, Сумської, Київської, Черкаської, Полтавської, Дніпропетровської і частково Харківської та Запорізької областей. На півночі вона переходить у Поліську низовину, на півдні обмежена Донецькою та Приазовською височинами. На південному заході крутим правим схилом долини Дніпра проходить межа з Придніпровською височиною.

Утворення низовини пов’язане з Дніпровсько-Донецькою западиною. В основі низовини залягає занурений на 4 – 5 тис. м кристалічний фундамент, перекритий потужною товщею осадових порід.

У центральній частині низовини є окремі підвищення. Серед них виділяються гора Золотуха на схід від м. Ромен, гора Пивоха між гирлами Сули і Псла.

Причорноморська низовина простягається на південь України в межах Одеської, Миколаївської, Запорізької, Донецької областей та Криму. На північному заході вона переходить у Подільську височину, на півночі і сході її обмежує Приазовська височина. Поверхня низовини має загальний похил з півночі на південь.

Рельєф більшої частини низовини слабо хвилястий, в центральній частині – плоский. Рівнинність поверхні порушується долинами річок, напрям яких в основному збігається з її похилом, а також балками, ярами, подами до 20 м завглибшки.

Гірські райони

Українські Карпати становлять частину Східних Карпат.

Вони підносяться на заході України в межах Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей. За структурним відношенням вони відповідають Карпатській складчастій системі.

Характерною ознакою Українських Карпат є зональність їх будови. Вони складаються з ряду паралельних хребтів, які відповідно до геологічної структури простягаються з північного заходу на південний схід. Серед хребтів виділяються Скибовий, Вододільний, Полонинський і Вулканічний.

Вододільний хребет розташований у центральній смузі Карпат, він порізаний численними долинами, має багато перевалів.

Внутрішня, найвища смуга Карпат зайнята Полонинськими горами. Вони розчленовані поперечними долинами на багато відокремлених гірських масивів – полонин.

Південну смугу Українських Карпат становить Вулканічний хребет, у якому виділяються окремі гірські масиви з максимальними висотами – від 878 до 1085 м.

Карпати – середньо високі гори, пересічна висота їх становить 1000 м, найбільша гора – Говерла ( 2061 м ). Гори розчленовані поздовжніми і поперечними долинами, якими течуть бурхливі річки. В Карпатах беруть початок Дністер, Тиса, Прут, Черемош.

Загальний характер рельєфу Українських Карпат – це зручні і низькі перевали ( Ужгородський, Верецький, Яблунецький ), наявність значних рівних поверхонь, що створюють сприятливі умови для їх господарського використання. Смарагдові гірські хребти, оповиті серпанком.

Кримські гори займають крайню південно-східну частину України. Вони простягаються на 180 км уздовж узбережжя Кримського півострова. Найбільша ширина гір – 50 км. У рельєфі Кримських гір чітко виділяються три майже паралельні пасма:головне ( південне ), внутрішнє і зовнішнє.

Найвищими є головне пасмо. Південні схили його круті, північні – здебільшого пологі. На заході пасмо крутим уступом обривається до моря, далі на схід стіна обриву відступає від моря на 10 – 12 км. Південне пасмо складено сірими вапняками, які залягають на сланцях і пісковиках. Південно-західна та центральна частина головного пасма складається з столових масивів, плескаті вершини яких називають яйлами. Тут підноситься Ай-Петринська яйла, Нікітська.

Південний схил пасма утворює смугу Південного берега Криму. Своєрідними формами рельєфу тут виділяють гірські амфітеатри: Ялтинський, Гурзуфський, Алуштинський; гори відторженці ( Кішка, Могарі ), зсуви, нагромадження скель ( хаоси ), виходи вулканічних порід – лаколіти ( гори Аюдаг, Кастель ), давньовулканічні масиви ( Карадаг ).

Внутрішнє пасмо Кримських гір простягається по лінії Інкерман – Старий Крим. Воно складено з жовтих вапняків, рельєф його характеризується горами-останцями – Чуфук-Кале, Мангуп-Кале.

У багатьох місцях Кримських гір завдяки вивітрюванню на схилах утворилися мальовничі скелі, стовпи, природні “сфінкси”, карстові утворення – печери, лійки. Найбільшою є Червона печера.

Клімат України

Клімат – це багаторічний режим погоди в даній місцевості, зумовлений географічними умовами.

Клімат має величезне значення, оскільки під впливом основних факторів кліматоутворення – тепла, вологи, тривалості світлового дня – формується відповідна рослинність. З рослинами тісно пов’язанні тварини. Господарська діяльність людини також обумовлюється кліматичними факторами. В більш сприятливих кліматичних умовах вища щільність населення, концентрація промисловості.

Україна розміщена в основному в помірному тепловому поясі. Клімат її в цілому помірно-континентальний, лише на Південному березі Криму клімат субтропічний, середземноморського типу. В Закарпатті клімат також м’який, з теплою малосніжною зимою і дощовим літом.

Загальною закономірністю клімату України є зростання його континентальності з заходу на схід і близька до широтної зональності у розподілі температури, вологості та опадів. Це пов’язано з різною віддаленістю західних і східних районів від Атлантичного океану. Основними кліматоутворюючими факторами є:

1. кількість сонячної радіації

2. циркуляція атмосфери

3. підстилаючи земна поверхня

Сонячна радіація (надходження сонячного тепла до поверхні Землі) є одним з визначальних факторів клімату. Сумарна сонячна радіація на території України за рік становить від 398 – 406 Дж /см² у північних і південно-східних районах до 560 – 561 Дж / см² на Південному березі Криму. Більша частина сонячної радіації припадає на теплий період року, особливо на травень – вересень.

Циркуляція атмосфери – другий важливий фактор кліматоутворення. Рівно ний характер рельєфу сприяє вільному пересуванню повітряних мас з різними властивостями – теплих і холодних, сухих і зволожених.

Циклони – це висхідні атмосферні вихрі із зниженим атмосферним тиском у центрі і з вітрами від периферії до центру.

Антициклони – низхідні атмосферні вихрі із замкненою областю підвищеного тиску в центрі, від якого вітри дмуть до периферії.

Для території України в цілому характерний антициклональний стан атмосфери: днів з антициклонами більше (235), ніж з циклонами (130), що пояснюється меншою рухливістю антициклонів.

Підстилаюча земна поверхня має значний вплив на погодні процеси і на клімат. Гори, височини затримують вітри, впливають на розподіл опадів. Ліси сповільнюють рух повітря в нижніх шарах атмосфери; в степу, навпаки, повітряні маси рухаються з великою швидкістю. Сніговий покрив відбиває до 94% сонячної радіації, внаслідок чого взимку поверхня України ще більше охолоджується. Трава, грунт відбиває 26% сонячної радіації.

Основні метеорологічні елементи

Температура повітря в Україні змінюється залежна від надходження сонячної радіації. Середня річна температура на території нашої країни на півночі становить +6...+7° і на півдні +12°...+13°С.

Найхолодніший місяць – січень, найтепліший – липень. У західній частині України тепловий вплив повітряних мас, що формуються над Атлантичним океаном і Західною Європою, більший, ніж на східній.

Найвищу температуру зафіксовано на південному сході країни, в районі басейну Сіверського Дінця (+41°C).

Опади розподіляються на території України нерівномірно. Кількість х змінюється залежно від пори року, рельєфу, географічного положення місцевості та інших факторів.

Найбільше опадів випадає у гірських районах Карпат (в окремих районах понад 1500мм), найменше – на узбережжях Чорного та Азовського морів (близько 300 – 350мм).

Атмосферні опади – це вода в краплинно-рідкому або в твердому стані, яка випадає з хмар у вигляді дощу, мжички, снігу, крупи або осідає безпосередньо з повітря на поверхню Землі у вигляді туману, роси, інею, ожеледі тощо.

Сніговий покрив у Поліссі та Лісостепу утворюється у середині листопада, у степовій зоні – на початку грудня, у Кримських горах – наприкінці листопада на початку грудня, у Карпатах – ще раніше.

Несприятливі метеорологічні явища

Грози в Україні спостерігаються переважна з квітня по вересень, на узбережжях морів – у жовтні, листопаді, зимою грози бувають дуже рідко. Середня кількість гроз на рік 25-30, у південних районах кількість їх зменшується до 15-20, а у гірських районах зростає до 30-40. Інтенсивні і тривалі грози найчастіше спостерігаються під час проходження атмосферних фронтів.

Град в Україні у середньому на рік буває 1-2 дні, у горах 4-6 днів, у степових районах його часто не буває зовсім. Найчастіше він випадає у травні – червні. Випадання граду, як правило, супроводжується значним зниженням температури повітря ( на 6-8 град. ). Град завдає значної шкоди сільському господарству.

Тумани в Україні найчастіше бувають у холодний період року ( особливо в грудні – лютому ) .

Утворення туману взимку зумовлюється охолодженням теплого вологого повітря, що надходить з Атлантичного океану та Чорного моря, значний вплив мають також місцеві умови – рельєф, температура вологість повітря.

Ожеледиця утворюється у холодний період року при температурі нижче 0...–3°С. Найчастіше вона буває на Донецькому кряжі, Приазовській височині (на рік приблизно 30 днів), а також у Карпатах та Кримських горах. Загальна тривалість ожеледиці коливається від 15 хв до 15 діб, середня – близько 12 год.

Суховії в Україні спостерігаються у квітні – вересні, з максимумом у серпні. Виникають при підвищенні температури повітря понад +25°С, зниженні відносної

вологості до 30% і швидкості вітру понад 5 м/c.

Грунти України

Грунт – це поверхневий шар земної кори, видозмінений під впливом фізичного, хімічного і органічного вивітрювання. Це ланка, що зв’язує живу і неживу природи. Складається з твердих речовин, ґрунтової води, повітря і живих організмів.

Процес утворення грунтів пов’язаний з кліматом, рослинністю, рельєфом, діяльністю мікроорганізмів, мінеральним складом підгрунтя і працею людини.

Найважливіші морфологічні ознаки грунтів:

1. забарвлення

2. структура

3. будова

4. механічний склад

5. включення

6. родючість грунту

Забарвлення – це одна з важливіших морфологічних ознак, за якою деякі грунти навіть одержали назву (чорноземи, каштанові, буроземи, сіроземи ). Колір грунтів залежить від сполук, що входять до його складу.

Структура. Грунти поділяються на структурні і безструктурні. У безструктурному грунті окремі механічні елементи (піщинки, пилуваті частинки) перебувають у вільному стані й не зв’язані одна з одною. У структурному – вони поєднані в агрегати різної величини і форми, які надають грунтові певної структури.

Структура грунту, створюючи сприятливий водний і повітряний режим, є одним з вирішальних факторів його родючості.

Найсприятливішою структурою є горіхувато-зерниста з агрегатами розміром від 10 до 0.25 мм.

Будова грунту – щільність і пористість, які зумовлюють його водопроникність і аерацію.

Механічний склад грунту – це співвідношення в грунті часток різної величини. Залежно від вмісту глини і піску поділяються на такі групи: легкі, середні суглинисті, важкі глинисті.

Включення – це елементи, які містяться в грунті не з причин грунтоутворення: уламки твердих гірських порід, залишки будівельного сміття тощо.

Родючість грунту – це здатність забезпечувати рослини вологою, повітрям і поживними речовинами під час вегетації.

До складу грунтів входить 45 різних елементів, але найпоширенішими з них є вуглець, кисень, водень, азот, кремній, алюміній, залізо, кальцій, натрій, сірка, фосфор, титан і марганець.

Чорноземи – най родючіші грунти в світі. Вони містять до 7% гумусу і мають грудкувату будову. Най більшою особливістю цих грунтів є велика глибина гумусового горизонту – до 120 – 150 см і більше.

В Україні спостерігається зменшення земель внаслідок ерозійних процесів, повторного засолення, забруднення промисловими відходами. Так, еродовані грунти Кагарлицького і Миронівського районів Київської області становлять 68%.

Чорноземи втратили третину гумусу.

Слід пропонувати дітям восени вкопувати опале листя в грунт, показуючи навесні, що земля від цього стає темнішою, родючішою. Висаджуючи рослини, треба вносити органічні і мінеральні добрива, переконуючи дітей у необхідності піклування людини про родючі землі.

Води України

Вода – найбільш розповсюджена речовина в природі, без якої неможливе життя на Землі.

Моря

Чорне море є внутрішньоконтинентальним морем Атлантичного океану. Омиває береги України, Росії (Краснодарський край), Грузії, Румунії, Болгарії, Туреччини.

На північному сході Керченською протокою сполучається з Азовським морем, на південному заході протокою Босфор – з Мармуровим морем.

Островів у Чорному морі мало, вони не великі за розмірами, більшість з них розташовані поблизу берегів. Найбільші острови: Джарилгач, Довгий, Березань, Зміїний.

Глибина Чорного моря най більша біля Південного узбережжя Криму до – 1000 – 2000 м ( на відстані 7 – 29 км від берега ). Північно-західна частина Чорного моря мілководна. Глибини тут не перевищують 100 – 120 м (середня менша 25 м ).

Солоність води в північно-західній частині Чорного моря становить 13 – 14% через велике надходження прісної води, яку приносять річки, поблизу Південного берега Криму – близько 16%.

Температура води на поверхні північно-західної частини моря взимку становить +0.4... 8.4°, влітку +23... 25°С.

Рослинний світ Чорного моря представлений водоростями.

Тваринний світ представлений багатьма безхребетними.

Серед риб ( 180 видів ) промислове значення мають бички, хамса, скумбрія, кефаль, оселедці, камбала, пеламіда, ставрида.

З великих ссавців поширені дельфіни – білоочки, зрідка зустрічаються білодеревні тюлені.

Азовське море являє собою являє собою внутрішнє море Атлантичного океану: Керченською протокою сполучається з Чорним морем. Береги Азовського моря переважно низькі, прямолінійні. Островів у Азовському морі мало. Найбільші з них Бірючий, Черепаха, Довгий, Піщані острови. Глибини Азовського моря незначні. Середня глибина 8 – 10, максимальна – 14 м. Солоність води у Азовському морі порівняно невелика – близько 12 %, у східній частині моря – 4,4 %. Температура води влітку в середній частині досягає +25...+28, біля берегів +30...+31 град.С. У морі водиться багато прісноводних видів риб. Найбільше значення мають судак, лящ, тюлька, хамса, осетер, севрюга, білуга, оселедці, бички, тараня, камбала, короп, кефаль, тощо.

Річки

Річкова сітка України належить до басейнів Чорного та Азовського морів і частково до басейну Балтійського моря. Всі річки території нашої країни належать до 10 основних басейнів. Найбільший з них басейн Дніпра.

На території України є майже 23 тис. річок і струмків, з яких 2938 мають довжину понад 10 км і 116 – понад 100 км.

За характером течії, берегів і режимом річки України поділяються на три основних групи: 1) річки Поліської низовини; 2) річки розчленованих рівнин; 3) гірські річки.

Річки Полісся беруть початок переважно з боліт, живляться ґрунтовими, дощовими і талими сніговими водами. Долини їх широкі, слабко вироблені, течія повільна з великою кількістю закрутів і стариць у заплаві. Навесні під час танення снігу річки широко розливаються.

Річки розчленованих рівнин Степу і Лісостепу становлять найбільшу групу. Вони беруть початок переважно з джерел на невеликих височинах або в глибоких ярах на рівнинній місцевості, течуть у широких долинах з пологими схилами, мають повільну течію, добре вироблене русло. Навесні вони переповнюються талими водами і широко розливаються, влітку міліють, а деякі пересихають. У місцях виходів кристалічних порід на річках утворюються бистрини, перекати, пороги.

Гірські річки Карпат і Криму мають характерне велике падіння, русла неглибокі, скелясті, порожисті, із значною кількістю перекатів і водоспадів; долини вузькі з крутими схилами. Течія Карпатських рік стала, найвищий рівень води буває влітку, під час посиленого танення снігу в горах, та восени, під час великих дощів. Річки Кримських гір часто змінюють свій режим, на довгий період пересихають або переходять у підземні потоки. Живлення їх здебільшого дощове. Взимку і навесні можливі паводки.

Усі річки України взимку замерзають. Встановлюється льодостав у кінці листопада – кінці грудня. Першими скресають річки південно – західної частини території країни, останніми – північно-східної частини.

Найбільшою річкою України є Дніпро. Це третя за площею басейну річка в Європі після Волги і Дунаю. Бере початок на Валдайській височині в Смоленській області. В Україні Дніпро протікає своєю середньою і нижньою течією і впадає в Дніпровський лиман Чорного моря. У Дніпро впадає 1351 притока. З правих приток найбільша Прип’ять. Найбільші притоки Прип’яті – Тур’я, Стохід, Стир, Горинь, Ствига, Уборть. Друга права притока Дніпра є Тетерів. Інші праві притоки : Ірпінь, Рось, Тясьмін, Базавлук, Інгулець.

З лівих приток Дніпра найбільша Десна. Вона впадає в Дніпро на північ від Києва. З інших лівих приток найважливішими є Сула, Псел, Ворскла, Орель, Самара.

На території України протікають: Південний Буг, Синюха, Інгул, Дністер, Дунай, Стрий, Тиса, Сіверський Донець, Сал гир, Міус, Сан і Буг, та багато інших.

Річки України використовуються як для внутрішніх перевезень, так і для економічних зв’язків з іншими державами, як джерело енергії та водопостачання.

В Україні проводиться цілеспрямована система заходів, зв’язана з охороною річок. Зниження водоносності великих річок, яке спостерігається зараз, залежить від водоносності малих річок. Через це значна увага приділяється охороні малих річок, у басейнах яких формується близько 60% стоку нашої країни.

Озера і лимани

В Україні є близько 20 тис. озер, з них понад 7 тис. мають площу понад 0,1 км².

Найбільше озер розташовано у заплавах Дунаю, Дніпра, Прип’яті, Десни, Сіверського Дінця. Орелі, Самари, та малих річок Полісся.

За походженням озера України поділяються на: заплавні ( у заплавах річок ); кастрові і просадочні; приморські ( лагуни і лимани ); загатні, каррові та вулканічні.

Заплавні озера здебільшого невеликі за площею, мають незначну глибину, розміри їх несталі. Живляться за рахунок річок під час паводків та повені ( у Києві озеро Райдужне, Тельбін ).

Кастрові озера утворилися в районах поширення легкорозчинних гірських порід. Живляться за рахунок підземних вод.

У басейні Сіверського Дінця є озера просадочні, які утворилися під час просідання грунту при вимиванні з нього солей ( Рапне, Рейсове, Сліпне ).

Значну групу становлять приморські озера на узбережжі морів і лимани, відокремлені від моря піщаними косами. Живляться ці озера за рахунок річкового стоку та інфільтрації морських вод. Їх площа та рівень води несталі.

У Карпатах є загатні озера, що утворилися внаслідок гірських обвалів і зсувів ( Синевир, Шибенне ), каррові озера, походження яких пов’язано з морозним вивітрюванням ( Бребенескул ), а також вулканічні, що утворилися в кратерах колишніх вулканів ( Липовецьке, Синє тощо ).

Озера ціняться переважно своїми рибними запасами, а також використовуються для видобутку солей.

Природні зони України

На території України виділяються три природні зони: мішаних лісів, лісостепова, степова.

Вузька смужка Південного берега Криму належить до середземноморських субтропіків.

Зона мішаних лісів ( Українське Полісся ) займає північну територію країни – 19% території України.

Лісостепова зона займає близько 34% території України. Північна межа його збігається з південним краєм зони мішаних лісів.

Степова зона займає близько 40% території України. Вона простяглася від південної межі Лісостепу до Кримських гір і берегів Чорного і Азовського морів.

Рослинний світ України

Рослинний світ України багатий і різноманітний. Природною рослинністю зайнято 32% її території, яка налічує близько 30 тис. вищих і нижчих видів рослин. З них: водоростей близько 4 тис., грибів і міксоміцетів – близько 15 тис., лишайників – 1 тис., мохів близько 800, вищих судинних рослин – близько 5 тис.

На рівнинній частині рослинність поширена за широтними зонами, в горах – за висотними поясами. На території країни рослинність істотно змінена господарською діяльністю людини. Тепер тут налічується більш як 25 тис. видів рослин. Рослинність лісів, степів, луків і боліт дуже багата. В Українських Карпатах поширені рослини понад 2000 , а в Криму – 2300 видів.

Загальна площа лісів близько 10 млн. га, що становить приблизно 14% території України. У лісах переважають молоді та середньовікові дерева, поширені такі породи, як сосна, ялина, дуб, бук. Крім того є насадження граба, липи, клена, берези, тополі, вільхи тощо. У лісах України трапляються два види ялини – звичайна ( європейська ) і гірська. Великі площі ялина займає в Українських Карпатах.

Ялина біла поширена в Карпатах, окремих районах Передкарпаття. В карпатських лісах трапляється модрина, невеликі насадження реліктового тису ягідного. На території України поширений бук європейський і кримський. В лісах також можна зустріти дуб звичайний. Він поширений в усіх природних зонах рівнинної частини країни, в горах до висоти 900 м. Дуб скельний росте в Карпатах і Кримських горах, а також на заході лісостепової зони. В лісах України як домішки поширені липа, граб, явір, біла і чорна тополі, осика, вільха.

Степова рослинність в первісному вигляді до цього часу збереглася тільки на схилах балок, у передгір’ях Криму, на піщаних косах Азово – Чорноморського узбережжя. В травостої степів переважають злаки – ковила, типчак, тонконіг вузьколистий; з різнотрав’я – конюшина, гадючник, маренка, шавлія лучна тощо; з ефемерів та ефемероїдів – незабудка, переломник, крупка.

Луки залежно від умов розміщення поділяються на заплавні, суходільні, низинні, гірські. На них поширені мітлиця, пахучий колосок, костриця, кульбаба, волошки, осока звичайна, конюшина, білоус.

Болотна рослинність розвивається в зниженнях з надмірним зволоженням. Болота займають близько 2% території України. Найбільше поширення вони дістали на Поліссі. Болота мають значні запаси торфу. В їх рослинному покриві переважають осока, очерет, рогіз, тростяниця, хвощ, лепеха та ін.

Тваринний світ

Різноманітність природних умов зумовлює багатство тваринного світу України. На її території водяться ссавці (100 видів), птахи (360 видів), риби (200 видів), плазуни (20 видів), земноводні (17 видів). Тваринний світ змінювався протягом геологічних періодів та в історичний час. Дослідники вважають, що наприкінці палеогену тут водилися свиноподібні тварини – безрогі носороги, білки, з птахів – баклани, кулики, качки, лелеки, сови. У річках жили крокодили, в морях – хижозубі кити. У післяльодовиковий період, коли кліматичні умови стали близькими до сучасних ця фауна збідніла. З’явилися нові види: зубри, дикі коні-тарпани, дикі осли-кулани, сайгаки, ведмеді, траплялися леви та гієни.

В умовах сучасного промислового і сільськогосподарського виробництва відбуваються зміни у видовому і кількісному складі диких тварин.

На території України для кожного природного комплексу характерний свій тваринний світ.

Для зони мішаних лісів типові види тварин: лось, косуля, свиня дика, олень благородний, білка, куниця лісова, борсук, бурий ведмідь, рись, заєць-біляк. У лісах, на луках і болотах водяться полівка лісова, лісова і польова миші, кріт. Багато є лисиць і вовків. З птахів – тетерев, рябчик, глухар, дятел чорний, шпак, синиця, кулик, деркач, журавель сірий, дикий голуб. З плазунів – гадюка звичайна, вуж звичайний, ящірка і болотяна черепаха. Багато різноманітних комах: шовкопряди, короїд, хрущ.

У тваринному світі лісостепової зони поєднуються лісові і степові види. В лісах водяться білка, борсук, косуля, дика свиня. У степах: ховрах, сліпак, хом’як, сіра полівка, трапляється тушканчик великий та інші. З птахів водяться куріпка сіра, перепілка, іволга, чайка, дятел строкатий, лелека білий. З комах – озима совка, буряковий довгоносик, клоп-черепашка та інші.

У степовій зоні найбільш типовими із ссавців є ховрах сірий, тушканчик великий, полівки сіра та степова, хом’ячок сірий, сліпак, тхір степовий, степова мишівка, куниця, дикий кролик.

В Українських Карпатах водяться косуля, олень, свиня дика, білка, куниця, борсук, полівка, бурозубка. Трапляються лось, ведмідь, рись, дикий кіт. З птахів – глухар, тетерев, рябчик, дятел, шишкар, беркут, шуліка, сова, сапсан. Характерними плазунами є полоз, гадюка, мідянка, вуж, яшірка. З комах поширені короїди смерековий і буковий, непарний шовкопряд, букова плодожерка.

У Кримських горах водяться олень, косуля, куниця, борсук, кажан, лісова миша, муфлон, білка-телеутка. З птахів характерні гриф чорний і сип білоголовий, сойка чорноголова, мухоловка, синиця.

Фауна Азовського моря і узбережжя Чорного моря має багато спільного оскільки ці басейни сполучені Керченською протокою і між ними відбуваються періодичні міграції риб багатьох видів. Для Азовського моря характерні оселедець керченський, пузанок, хамса, велика камбала, тюлька, бичок; для Чорного моря – осетер, білуга, севрюга, скумбрія, ставрида, кефаль, кілька, лосось чорноморський, морський коник.

У чорному морі із ссавців живуть дельфіни трьох видів – звичайний, афаліна та пестун, а також білочеревий тюлень.

До Червоної книги України занесено 85 видів рідкісних тварин, а також ті види, що знаходяться під загрозою зникнення.