НаУКМА

Кафедра екології

Реферат з курсу ландшафтна екологія

На тему

“Особливості ландшафтних територіальних структур в межах урбанізованих територій”

Написано студентом ФПН-3

Заклецьким Олександром

Викладач :

Професор Гродзинський Михайло Дмитрович

Київ 1999 р.

Будь-яка геосистема , рангом вища за геотоп , має свою ландшафтно-територіальну структуру (ЛТС) . Елементами цієї структури є геосистеми нижчого рангу , ніж досліджувана . Сукупність цих геосистем складає таксономічний ряд геоситстем , а їх взаємне розташування в межах певної геосистеми визначає її конфігураційні та топологічні особливості ( наприклад форму , складність системи площу та інше ) . Інакше кажучи ЛТС можна визначити як сукупність ландшафтних територіальних одиниць , конфігураційно та ієрархічно впорядкованих відношеннями певного типу .

Саме тип відношень між геотопами і визначає ту основу на якій виділяються типи ЛТС , тому що дає направлення за яким визначаються принципи інтеграції геотопів у більш складні ландшафтні територіальні одиниці, їх ареали , межі та конфігураційну впорядкованість .

Щоб виділити ЛТС певної території треба знати тип просторових відношень між геотопами ; виявити множини цих геотопів , що пов’язані цими відношеннями ; для кожної з цих множин треба здійснити інтеграцію геотопів у ландшафтні територіальні одиниці таксономічного ряду ЛТС, що виділяється ; встановити та показати на карті ареали, межі , взаємовідношення ландшафтних територіальних одиниць одного рангу .

Згідно з принципом ландшафтної поліструктурності , у певному регіоні можна виділити ЛТС різних типів і відповідно скласти ландшафтні карти , кожна з яких моделювала б певну структуру територіальної організації ландшафту . Контури ЛТС різних геосистем не збігаються .

З багатьох просторових відношень між геотопами виділяють п’ять типів , які разом визначають основні риси ландшафтної територіальної організації в цілому та можливість вирішення багатьох задач ландшафтної екології. Ціми відношеннями та відповідними типами ЛТС є : генетико-морфологічні – відношення спільності генезису та еволюції геотопів , які знаходять вираз у їх будові (морфології) і формують генетико-морфологічний тип ЛТС ; позиційно-динамічні – зв’язок геотопів горизонтальними речовинно-енергетичними потоками та їх відношення до ліній зміни інтенсивності цих потоків ; парагенетичні – відношення геотопів до лінії концентрації горизонтальних потоків ; басейнові ландшафтні – спільність геотопів за гідрофункціонуванням та їх відношення до басейнів поверхневого стоку ; біоцентрично-сітьові – біотичні міграції організмів та окремих популяцій між геотопами .

Кожен з цих типів ЛТС має власний таксономічний ряд ландшафтних територіальних одиниць .

Основа виділення одиниць генетико-морфологічної ЛТС є об’єднання територіально суміжних геотопів за принципом спільності їх походження ( генезису ) , часу їх виникнення та закономірності еволюції . Близькі за походженням та шляхом розвитку геосистеми мають , звичайно , однотипну геокомпонентну будову , подібні за зовнішнім виглядом , оскільки він зумовлений генезисом рельєфу , який у генетично близьких системах одного виду.

Для наногеохор урбанізованих територій , як правило властива невелика кількість геотопів та невелика площа , межі між наногеохорами досить часто прослідковуються дуже ясно , за рахунок того , що там лежить асфальт . Часто зустрічаються окремі екоїди , що , як правило складаються з одного дерева , та огороджені з усіх боків асфальтом . Мікрогеохори в основному виділяються тільки як грань рель’єфу ; сукцесійні ряди , як правило , прослідкувати дуже складно , бо фітотопи насаджуються в одних місцях , в інших – залишаються природними та зрозуміти який фітотоп до чого прямує складно ; часто мікрогеохора розбивається на 3 частини за рахунок ландшафтного планування . Окремо можна розмовляти про мікрогеохори штучного походження ( наприклад схили териконів ) там прослідковується цікава картина сукцесії : з початку на них нічого не росте через те , що порода дуже насичена важкими металами та іншими “неприємними” речовинами , але через деякий час (років через 5-6 ) з’являються рослини стійки до фітопатогенних речовин , і нарешті років через 8 вони починають обростати акацією ( як розвивається далі сукцесійний ряд на схилах терикону поки що сказати важко тому що я не знаю териконів старіших за 40 років ). Тобто не можна стверджувати про мікрогеохори урбанізованих регіонів , що той грунтово-рослинний покрив , що сформувався , утворився під впливом одного провідного фактора.

У мезогеохори страждає динамічна (сукцесійна)єдність , окрім того іноді не спостерігається єдиного мезоклімату , що обумовлено знову таки людською діяльністю ; інакше кажучи урбанізовані території “рвуть” мезогеохори на декілька .

Групування геотопів у територіальні одиниці позиційно-динамічної ЛТС грунтується на їх відношенні до ландшафтних рубежів , вздовж яких змінюються інтенсивність та напрямок горизонтальних речовинно-енергетичних площинних потоків . Носіями цих потоків є мобільні геокомпоненти – вода , повітря та живі організми. Звичайно , що разом з міграцією природних речовин мігрують і техногенні забруднення . Структуроформуючим потоком , як правило , є вода, яка здатна інтегрувати геотопи в територіальній структурі , хоча , треба сказати , що в деяких ЛТС структуроформуючим фактором є вітропотік (але це тільки для тих місцевостей де домінують вітри певного румбу ) .

Територіальні одиниці позиційно-дінамічної ЛТС виділяють так , щоб інтенсивність сучасних та потенційно можливих процесів , зумовлених горизонтальними речовинно-енергетичними потоками на них , була майже однаковою . Тому межі між ними проводять вздовж ліній стрибкоподібної зміни градієнтів горизонтальних потоків . Такі лінії можна назвати каркасними лініями динаміки ландшафту . Ними є всі каркасні лінії рельєфу – вододільна , тальвегу , підошви , бровки схилу , лінії його перегинів . Вздовж цих ліній стрибкоподібно змінюються значення топографічного градієнта , а між ними ці значення залишаються незмінними . Окрім цього каркасними лініями є межі між геотопами , що відрізняються фільтраційними властивостями грунтів та порід зони аерації . Межі між грунтами з різними протиерозійними властивостями також є каркасними лініями динаміки ландшафту .

На горизонтальні потоки також впливає сучасний рослинний покрив , що може значно загальмувати поверхневі потоки .

Ландшафтні смуги в межах урбанізованих територій можна прослідкувати та визначити досить просто . Наприклад , якщо взяти межі асфальту , як каркасні лінії динаміки ландшафту . Смуги можна поділити на біотичні та техногенні . Техногенними смугами можна назвати всі площі , що знаходяться під асфальтовим покриттям , або іншим техногенного походження ; на цих смугах нічого не протистоїть змиву тому потік речовин тут дуже швидко рухається . Біотичні смуги це смуги , що не покриті асфальтом чи іншим техногенним покриттям , звичайно потік речовин на цих смугах гальмується іде інфільтрація речовин , що прийшли з техногенних смуг , що погано впливає на рослинність . З іншого боку інші смуги ,що були утворені людською діяльністю навпаки виділяють речовини , що знову ж таки шкідливо впливає на природне середовище . В урбанізованих районах за рахунок планування ландшафту часто на змінених ландшафтних смугах змінюється швидкість та напрямок потоку речовин , що спричиняє зміну фітоценозів та великий площинний змив , через те, що втрачається здатність затримки речовин ; в результаті змиті речовини накопичуються в гідроморфній критичній , трансгідроморфній та амфібіальній смузі , часто , навіть потраплючи в аквальну смугу та замулюючи її . Природні ландшафтні смуги , що формувалися століттями змінюються за рахунок антропогенної діяльності , іноді засолюються , геотопи деградують ( так наприклад в районі Старих та Нових Петровців спостерігаються катастрофічні ерозійні процеси , що пов’язані з невдалою урбанізацією території ).

Ландшафтні яруси , як правило , сплановані та пристосовані під певні антропогенні цілі , потік речовин має більшу швидкість ніж в природних ярусах , фітоценози збіднілі , грунтовий покрив частково змитий . Часто підземні горизонтальні потоки речовин мають інший напрямок руху ( по відношенню до поверхневих ) за рахунок дренування . Іноді буває , що переходячи від одної смуги до іншої потік речовин може відвестися в сторону системою каналізації .

Таким чином можна стверджувати , що парадинамічний район в межах урбанізованої території буде не так сильно пов’язан горизонтальними потоками , як парадинамічний район в межах природних територій .

Парагенетична ЛТС формується вздовж ліній концентрації речовинно-енергетичних потоків , ліній розділу контрастних середовищ та деяких інших місць , які визначають напрямок ландшафтогенезу . Особливе значення у виділенні парагенетичної ЛТС має концентрований водний потік . Аналіз парагенетичних ЛТС дає найбільший ефект при дослідженні долин річок , лиманно-гирлових комплексів , яружно-балкових систем . Ці природні об’єкти підпорядковані ландшафтним смугам парадинамічного району , що дренується руслом річки , і суттєво залежать від процесів , які відбуваються в цих геосистемах .

Територіальними одиницями парагенетичної ЛТС є парагенетичні комплекси ( ПГЛК ) .

Виділити парагенетичні ланки в межах урбанізованих територій не складно , хоча іноді не знаєш геоморфологію цієї ділянки , але достатньо провести кореляцію і ланки можна визначити з більшою чи меншою вірогідністю, а якщо рельєф характерний так і з 100% точністю. По великому рахунку на тих парагенетичних ланках , що не скриті під асфальтом чи будівлями не одразу вдається встановити їх походження , бо ці ланки можуть мати шар грунту , що не є властивим для цієї геоморфологічної ділянки ( наприклад замість суглинків чи піску чорнозем ) це пояснюється тим, що верхній шар грунту іноді є насипним . Парагенетичні сектори виділяються простіше ,бо вони більше за розмірами і тут вже досить точно можна визначити куди його відносити , хоча іноді динаміка терас та схилів штучно порушена , але це помітно і не збиває з пантелику .

Парадинамічний пояс узнати дуже просто , людство , слава Богу ще не до таких глобальних змін рельєфу .