РЕФЕРАТ

на тему:

Склад та функціонування ПЕОМ

ПЕОМ складається з чотирьох основних пристроїв відповідно до тих завдань, які він вирішує при опрацюванні даних.

Пристрої вводу призначені для вводу (накопичення) інформації та управління роботою комп’ютера користувачем. До цих пристроїв відносяться: клавіатура, маніпулятор миша, сканер, джойстик.

Пристрої виводу призначені для виводу інформації з метою візуального спостереження за роботою комп’ютера та створення твердих копій документів. До них належать монітор, принтер (друкуючий пристрій), плоттер.  

Запам’ятовуючі  пристрої призначені для збереження інформації, як тривалого, так і тимчасового, на час їх опрацювання комп’ютером. Пам’ять поділяють на внутрішню та зовнішню. Внутрішня призначена для збереження інформації під час роботи комп’ютера. Сюди відносять оперативну, постійну, кеш та CMOS-пам’ять. Вміст цієї пам’яті, як правило, зберігається лише при увімкненому живленні. Зовнішня пам’ять призначена для тривалого збереження інформації незалежно від того, чи є живлення. Для зовнішньої пам’яті розрізнять пристрої пам’яті (накопичувачі) та носії даних (дискети, диски, магнітні стрічки, лазерні диски, тощо). Пристрій опрацювання інформації здійснює її переробку та загальне управління роботою всіх інших пристроїв. Цим пристроєм є процесор.

Фізично кожен елемент структурної схеми складається з різноманітних пристроїв. Сучасні комп’ютери мають блочно-модульну конструкцію: апаратну конфігурацію, необхідну для виконання певних робіт, можна складати з готових вузлів та блоків.

Головним пристроєм комп’ютера є центральний процесор. Він і виконує основні операції по опрацюванню даних та управління роботою інших пристроїв. По способу розташування пристроїв відносно процесора їх поділяють на внутрішні та зовнішні (периферійні). До внутрішніх відносіть деякі види пам’яті. Зовнішніми є пристрої вводу-виводу інформації, пристрої для її тривалого збереження. Узгодженість роботи окремих пристроїв здійснюють апаратні інтерфейси. Їх поділяють на послідовні   та паралельні. Через послідовний інтерфейс дані передаються по одному біту. Вони прості за будовою, не вимагають синхронізації роботи передавальника та приймальника даних. Однак пропускна здатність їх менша, а коефіцієнт корисної дії нижчий. Їх використовують для підключення “повільних” пристроїв - наприклад, різноманітних датчиків.

Паралельні інтерфейси мають більш складну будову, але більш високу продуктивність. Їх застосовують там, де потрібна висока швидкість передачі даних (наприклад, для друкуючого пристрою). Дані передаються байтами.

Програмне забезпечення являє собою сукупність програм, призначених для розв’язання завдань на комп’ютері. Програма – це впорядкований набір команд. Програмне та апаратне забезпечення працюють взаємопов’язано і в неперервній взаємодії. Будь-який апаратний пристрій управляється програмно.

Програмне забезпечення можна поділити на три класи : системне, прикладне та інструментальне. Наведена класифікація є досить умовною. Інтеграція програмного забезпечення призвела до того, що практично будь-яка програма має риси кожного класу.

Системне програмне забезпечення здійснює управління роботою обчислювальної системи. Як правило, системні програми забезпечують взаємодію інших програм з апаратними складовими, організацію інтерфейсу користувача. Сюди відносять операційні системи, сервісні системи.

Прикладне програмне забезпечення призначене для розв’язання прикладних завдань фахової діяльності людини (тобто, прикладене до практики). Спектр таких програм надзвичайно широкий: від виробничих та наукових до навчальних та розважальних. Сюди відносять розрахункові, навчаючі, моделюючі програми, комп’ютерні ігри, тощо.

Інструментальне програмне забезпечення призначене для розробки всіх видів інформаційно-програмного забезпечення. При цьому під інформаційним забезпеченням розуміють сукупність попередньо підготовлених даних, необхідних для роботи програмного забезпечення. Наприклад, будь-яка сучасна програма має вбудовану довідку для роботи з цією програмою. Файл довідки являє собою інформаційне забезпечення. До інструментального програмного забезпечення відносять: редактори (текстові, графічні, музичні), системи табличної обробки даних (табличні процесори), системи управління базами даних, транслятори мов програмування, інтегровані системи діло виробництва, тощо.

Системне програмне забезпечення орієнтоване на управління роботою обчислювальної системи загалом. Основним представником системного програмного забезпечення є операційна система (ОС).

Операційна система являє собою сукупність програм, які виконують такі основні функції:

· управління ресурсами комп’ютера та виконанням програм

· організація даних у зручній для опрацювання формі

· організація інтерфейсу користувача.

Для реалізації наведених вище функцій операційна система має такі складові:

· драйвери зовнішніх пристроїв;

· ядро операційної системи;

· командний процесор.

Драйвер – це програма, яка здійснює управління роботою зовнішнього пристрою. Для стандартних зовнішніх пристроїв (клавіатури, монітора, накопичувачів) більшість драйверів реалізовані або в базовій системі вводу-виводу, яка розташована в постійній пам’яті, або у відповідному файлі драйверів.

Ядро операційної системи призначене для організації файлової системи. Як відомо, дані записуються на носій по секторам. Для опрацювання даних нам потрібно було б знати адреси всіх секторів , які належать тим чи іншим даним. Для позбавлення цієї незручності дані записуються у вигляді файлів.

Командний процесор виконує функції організації діалогу з користувачем. Він інтерпретує команди, що подає користувач, виконує їх, та організує вивід повідомлень про виконання цих команд.

Центральним поняттям файлової системи є файл. Файл – це сукупність даних на зовнішньому носієві, що має ім’я. Наявність імені для файлу обов’язкова. Кожен файл має ім’я та розширення. Розширення показує належність файлу певній групі (програмам, службовим файлам, документам, тощо). Воно містить до трьох символів і може бути відсутнім. Ім’я файлу однозначно ідентифікує файл в певній групі. В старих операційних системах, таких, як MSDOS, ім’я могло містити до 8 латинських символів або цифр. Сучасні ОС (такі, як WINDOWS) зняли це обмеження, і можуть використовувати імена файлів, що містять до 255 символів практично будь-якого алфавіту.

Для поліпшення роботи з операційною системою та доповнення її новими можливостями призначені сервісні системи. Серед найбільш поширених видів сервісних систем виділяють:

· програми-оболонки;

· програми сервісного обслуговування дисків;

· програми-архіватори;

· програми-антивіруси.

Програми-оболонки призначені для поліпшення інтерфейсу користувача ОС. Робота з ними полягає у використанні для подачі команд різноманітних меню та комбінацій клавіш. Крім того, оболонки розширюють можливості ОС по роботі з файловою системою.

Програми сервісного обслуговування дисків як правило вирішують такі

Програми-архіватори призначені для опрацювання комп’ютерних архівів. Архівний файл (архів) являє собою файл, у якому дані за рахунок перекодування займають менший об’єм.

Програми - антивіруси призначені для виявлення та знешкодження комп’ютерних вірусів. Комп’ютерний вірус являє собою програму, яка здатна до саморозповсюдження і приносить збитки користувачеві.

Антивірусні засоби поділяються на :

· детектори;

· поліфаги;

· ревізори;

· іммунізатори.

Детектори як правило проводять діагностику носіїв на наявність “підозрілих “ на ураженість файлів. Кінцеву роботу по знешкодженню віруса виконують інші програми.

Поліфаги знаходять та знешкоджують віруси. Як правило, пошук здійснюється по відомій базі вірусів, яка присутня в кожній програмі.

Ревізори дозволяють контролювати всі можливі способи ураження комп’ютера вірусом. Сюди входять і операції з файловою системою.

Іммунізатори використовуються для опрацювання файлів і секторів завантаження з метою запобігання їх ураження вірусом. Ефективність таких дій невисока, оскільки таким чином можна захистити дані лише від конкретного вірусу, а їх на даних час відомо декілька тисяч. Останнім часом антивірусні програми суміщають функції виявлення та знешкодження вірусів. При цьому пошук може здійснюватись евристичними методами, тобто на предмет наявності у файлі коду, характерного для вірусу. Слід також пам’ятати, що антивірусні програми не гарантують стовідсоткового захисту інформації – завжди знайдеться вірус, який обійде всі можливі програмні засоби.

Порядок перевірки файлів на наявність вірусів:

1. Перезавантажити ПК з “чистої” системної дискети (тобто, дискети, яка за відомо не містить вірусів).

2. Завантажити атнивірусну програму з “чистої” диктати і перевірити всі носії на наявність вірусів. Якщо вірус неможливо знешкодити, уражений файл рекомендується видалити.

Література

1. Информатика для юристов и экономистов/ Симонович С.В. и др. - СПб: Питер, 2001. - 688 с.

2. Фигурнов В.Э. IBM PC для пользователя. Краткий курс. Изд. 7-е. М.: ИНФРА-М, 1997, 432 с.

3. Ю. Шафрин. Информатика. Информационные технологии: в 2 ч. М.: Лаборатория Базовых Знаний, 2001.