Назва реферату: Менеджмент банківської системи на прикладі
Розділ: Банківська справа

Менеджмент банківської системи на прикладі

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1.Банк як елемент ринкової інфраструктури. 5

§ 1.1 Банківська система та її роль в ринковій інфраструктурі. 5

§ 1.2. Менеджмент банківської діяльності в умовах становлення ринкової економіки. 15

§ 1.3 Фінансовий менеджмент. Банківські ресурси та управління ними. 23

Розділ 2. Економічний стан та розвиток банківського менеджменту державного спеціалізованого Ощадного банку України Путильського відділення 6799 Чернівецької області в умовах ринкової економіки. 34

§ 2.1 Історія створення та розвитку державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України. 34

§ 2.2. Аналіз ефективності діяльності державного спеціалізованого Ощадного банку України Путильського відділення 6799 Чернівецької області. 57

Розділ 3. Вдосконалення банківського менеджменту в умовах ринкової економіки. 63

§ 3.1 Система управління в банку. 63

§ 3.2. Менеджмент банківського ризику. 72

§ 3.3. Використання закордонного досвіду розвитку банківської системи в умовах ринкової економіки України. 79

В И С Н О В К И 84

Список використаної літератури: 87

Вступ

Ринок є складною багатофункціональною структурою, в умо­вах якої функціонує багато економічних інститутів, одним з яких є банківська система.

Банки є особливими фінансовими інститутами і ор­ганізаційними центрами ринку позичкових капіталів, тобто сукупності взаємовідносин, де об’єктом угоди виступає грошовий капітал та формується попит і пропозиція на нього.

Грошовий ринок та ринок капіталів являють собою вторинні ринки позичкових капіталів. Кожний з цих ринків має власний інструментарій, тобто конкретні фінансові цінності, що обер­таються на них.

Україна, як і інші колишні держави СРСР, переходить до но­вої економічної системи що базується на ринкових відносинах. Ринковій економіці необхідна відповідна банківська система, яка формується та постійно вдосконалюється.

Багатогранність форм власності, конкуренція між суб'єктами ринку, прискорений розвиток ринкових відносин вимагають особливо тонкого і вмілого управління. Система управління повин­на забезпечити умови, при яких кожен керівник певного рівня вважав би своїм найважливішим завданням організацію активного пошуки можливостей підвищення результативності праці. Разом з тим вона повинна мати спроможність до застосування методів саморегулювання і самовдосконалення, спрямованих на широке застосування нових високоефективних організаційних форм і методів управління, технологій та наукового і технічного досягнень.

Фінансовий менеджмент спрямований на управління рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, які виникли між господарськими суб‘єктами в процесі руху фінансових ресурсів. Відповідь на запитання, як керувати цим та відносинами, що їх обумовлюють, складає зміст фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент являє собою процес розробки мети управління фінансами і здійснення впливу на них за допомогою методів і важелів фінансового механізму. Таким чином, фінансовий менеджмент включає в себе стратегію і тактику управління.

Ціль роботи – аналіз банківської системи та вдосконалення банківського менеджменту в умовах ринкової економіки.

Об’єктом дослідження дипломної роботи є Путильське відділення 6799 Ощадного банку України Чернівецької області.

Робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури.

Розділ 1.Банк як елемент ринкової інфраструктури.

§ 1.1 Банківська система та її роль в ринковій інфраструктурі.

Ринок є складною багатофункціональною структурою, в умовах якої функціонує багато економічних інститутів, одним з яких є банківська система.

Банки є особливими фінансовими інститутами і організаційними центрами ринку позичкових капіталів, тобто сукупності взаємовідносин, де об'єктом угоди виступає грошовий капітал та формується попит і пропозиції на нього. Разом з тим, рух грошових потоків через ринки позичкових капіталів є не що інше, як одна із форм існування фінансів. Розрізняють два види руху фінансів: прямі фінанси (вони здійснюються у вигляді грошових потоків між підприємцями чи нефінансовими корпораціями) та непрямі фінанси, рух яких проходить через банківську систему. Таким чином, через банк і здійснюється рух непрямого потоку фінансів. Існує два види ринку позичкових капіталів: первинний та вторинний. На первинному ринку здійснюється роз­міщення фінансових вимог, наприклад: відкриття рахунків в бан­ку, створення боргових зобов’язань. Вторинний ринок позичкового капіталу складають фінансові вимоги, строк платежів по яких не наступив.

В свою чергу, ринок позичкових капіталів не є однорідним. В ньому розрізняють грошовий ринок та ринок капіталів. Грошо­вий ринок пов'язаний з короткостроковими банківськими операція­ми терміном до одного року. Ринок капіталів обслуговує серед­ньострокові та довгострокові операції банків. Він поділяється на іпотечний ринок (операції з листами під заставу) та фінансо­вий ринок (операції з цінними паперами). Особливістю фінансового ринку є те, що суб'єктами його є не тільки банки, але й фондова біржа, а об'єктом операцій виступають як цінні па­пери приватних підприємців, так і державні інститути.

Грошовий ринок та ринок капіталів являють собою вторинні ринки позичкових капіталів. Кожний з цих ринків має власний інструментарій, тобто конкретні фінансові цінності, що обер­таються на них.

Вони розрізняються по статусу (акція чи облігація), по ти­пу власності (приватна чи державна), по терміну дії, ступеню ліквідності та характеру ризику (банкрутний чи ринковий). Бан­ки є однією з найважливіших структур ринкової економіки. Банківська діяльність суттєво підвищує ефективність суспільно­го виробництва, сприяє росту продуктивності праці.

Україна, як і інші колишні держави СРСР, переходить до но­вої економічної системи, що базується на ринкових відносинах. Ринковій економіці необхідна відповідна банківська система, яка формується та постійно вдосконалюється.

Банки слід характеризувати як фінансові організації (чи навіть підприємства), які виробляють, зберігають, надають, роз­поділяють, обмінюють, контролюють грошові кошти та обіг грошей та цінних паперів.

В історичному плані банки початково виникли як приватні, комерційні утворення, що представляють елементи торгово-ринко­вої інфраструктури. Державні банки виникли пізніше приватних і стали співіснувати з ними таким чином, що кожний зайняв свою нішу в економічному просторі.

В період соціалізму в нашій країні банківська система представляла собою повну державну монополію на банківські гро­шові операції. Вже в перші роки перебудови виявилося, що існуюча банківська система не задовольняє потреби проведення ефектив­ної кредитно-грошової політики. В 1987 році нарівні з Держбан­ком СРСР були засновані спеціалізовані банки для обслуговування окремих галузей, сфер економіки. В число таких банків ввійшли: Зовнішекономбанк, Промбудбанк, Агропромбанк, Житсоцбанк, Ощадбанк. Це було безуспішне намагання врятувати централізовану загальнодержавну банківську систему шляхом її час­ткової модернізації.

Коли вже сформувалася концепція переходу до ринкової еко­номіки, стало ясно, що банківська система, яка склалася і укоренилася в економіці, підлягає координальному реформуванню. Хоч банківська система приналежна будь-якій економіці, тільки в умовах ринкової економіки вона набуває ролі центрального інструменту фінансового управління. Банки, як центри управління фінансово-кредитними процесами, мають важливе значення в ринковій економіці.

Банки представляють собою сильний інструмент в структурній політиці та регулюванні економіки, яка здійснюється шля­хом перерозподілу фінансів, капіталу у формі банківського кредитування, інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності. Банки можуть направляти грошові кошти, фінансові ресурси у вигляді кредитів в ті галузі, де капітал знайде най­краще використання.

Розглянемо структуру та функції банківської системи в еко­номіці ринкового типу. В такій економіці кредитно-банківська система представлена великим набором банків та пов'язаних з ни­ми різноманітних кредитно-фінансових установ. В організаційному аспекті банківська система є сукупністю взаємопов'язаних та взаємодіючих банків, кожний з яких виконує функції, які випливають з його призначення. Розрізняють емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні банки, різні фінансові компанії (пенсійні, соціальні, інноваційні). В сукупності всі ці фінансо­во-кредитні установи утворюють банківську кредитну систему.

Емісійний банк (центральний банк) – має монопольне право виписку білетів (грошових знаків, банкнот). Основним його зав­данням є проведення державної політики в сфері грошового обігу, кредиту, регулювання діяльності всієї банківської системи. Цей банк завжди націоналізований і його діяльність знаходиться під контролем держави. Тому його називають державним або цен­тральним банком.

Комерційні банки – найбільш універсальний тип банків, що займаються широким колом операцій, в тому числі надання кре­дитів промисловим, торговим та іншим підприємствам переважно за рахунок грошових коштів у вигляді депозитних вкладів. Такі бан­ки здійснюють також різноманітні комерційні послуги та операції. Звичайно, вони не є державними.

Інвестиційні банки – спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні різних підприємств і цілих галузей. Розрізняють фінансові інвестиції, здійснювані шляхом купівлі банком цінних паперів, а також реальні інвестиції, що здійснюються шляхом вкладання капіталу в промисловість, будівництво та інші.

Іпотечні банки – спеціалізуються по наданню довгостроко­вих позик під заставу нерухомості.

Інноваційні банки (або фонди) – здійснюють кредитування (в основному пов'язані з деяким ризиком) на всіх етапах інноваційного процесу створення і впровадження різних наукових роз­робок.

Ощадбанки – є простими фінансово-кредитними установами для заохочення вільних грошових коштів населення, включаючи операції з цінними паперами.

На Україні банківська структура представлена двома рівня­ми: Національним банком та комерційними банками різноманітних форм власності, спеціалізації, територіального рівня.

Національний банк України /НБУ/ був організований в 1991 році на базі колишньої Української республіканської контори Держбанку СРСР і його обласних управлінь. Він представляє со­бою систему єдиного банку і включає центральний апарат, розта­шований в м.Києві, Кримське республіканське відділення та 24 обласних управління. Управління НБУ діють від його імені в ме­жах наданих їм повноважень та функцій. Вони підзвітні банку (Правлінню).

Керуючим органом НБУ є Правління, склад якого призна­чається Президією Верховної Ради України. Голова правління обирається по представленню Голови Верховної Ради строком на чоти­ри роки. НБУ повинен бути незалежним, але підзвітний Верховній Раді і безумовно не підпорядкований Кабінету Міністрів України. Голова Правління НБУ може входити до складу Кабінету Міністрів. Верховна Рада щорічно затверджує основні напрямки грошово-кредитної політики, а також розглядає звіт про роботу НБУ і затверджує розподіл його прибутків. Крім того, на протязі 199І-1992 років Верховна Рада України практикувала прийняття рішень щодо визначення оперативної діяльності НБУ: збільшення загальних обсягів кредитування, надання цільових кредитів на поповнення обігових коштів, погашення заборгованості підприємств державного сектора, позик сільського господарства та інше. З другої половини 1993 року НБУ спільно з Кабінетом Міністрів почав встановлювати офіційний курс (організаційний) національної валюти.

Національний банк України є банком першого рівня. Він ви­конує традиційні функції, характерні для Центрального банку держави, є емісійним та розрахунковим центром держави, бан­ком-батьком та банкіром уряду. НБУ надано монопольне право на випуск грошей в обіг.

НБУ несе відповідальність за створення матеріально-тех­нічної бази виробництва власної валюти, він визначає ор­ганізаційно-технічні основи здійснення готівково-грошового обігу:

правила зберігання, перевезення та інкасації грошової готівки;

правила виконання касових операцій банками та господар­ськими суб'єктами;

створює і керує резервними фондами банкнот та монет;

встановлює ознаки платоспроможності грошових знаків.

Як розрахунковий центр країни, НБУ встановлює правила про­ведення безготівкових розрахунків господарюючими суб'єктами, а також організовує розрахунки між комерційними банками в Україні. Він представляє інтереси держави у відношеннях з цен­тральними банками інших країн, в міжнародних фінансово-кредит­них установах.

НБУ встановлює правила організації та проводить реєс­трацію комерційних банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України.

Основним економічним завданням банку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. На його розв'язан­ня спрямована створювана ним система грошово-кредитного регулю­вання.

Методи впливу, які використовуються НБУ для проведення в життя грошово-кредитної політики, знаходяться в процесі станов­лення. Можливості використання операцій на відкритому ринку обмежені нерозвиненістю ринку цінних паперів в Україні.

В практиці роботи НБУ активно використовуються такі мето­ди грошово-кредитного регулювання, як:

рефінансування (облікова та кредитна політика);

регульований договір обов'язкових резервів;

регулювання ліквідності комерційних банків.

На протязі 1992-1994 років НБУ не вдалося забезпечити стабільність грошей. Темпи інфляції в Україні в цей період вия­вились одними з найбільш високих в СНД. Причини таких високих темпів інфляції в певній мірі викликані недоліками в проведенні грошово-кредитної політики. Проявились організаційно-технічні труднощі становлення міжбанківських розрахунків, слабкою вияви­лась фінансова політика держави.

Вплив цих факторів виявився особливо відчутним у зв'язку з особливостями структури економіки України: високої питомої ва­ги виробництва, засобів виробництва, перевага важкої та добув­ної промисловості. Уряд відмовився від використання системи жорстких бюджетних обмежень по відношенню до підприємств-вироб­ників. З кінця 1992 року система державного врегулювання цін, яка широко застосовувалася, сама виступала додатковим фактором розкручування інфляції, надавши їй найбільш рушійний стрибко­подібний характер. На наявність значного потенціалу подальшого розвитку інфляції в Україні вказувало значне перевищення темпів росту оптових цін на споживчі товари та послуги на протязі 1993-1994 років. І тільки в 1995-1996 роках за рахунок монетар­ної політики НБУ інфляція була в значній мірі приборкана.

Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, яка включає в себе кредитні установи, які здійснюють різні банківські операції для своїх клієнтів на базі комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але й залучений фінансовий капітал у вигляді вкла­день, депозитів міжбанківських кредитів та інших джерел. При цьому залучені кошти, як правило, значно перевищують обсяги власного капіталу комерційних банків.

На початку своєї діяльності комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Так, в Україні були створені Укрлегбанк, Укрбудбанк, Укрмонтажспецбанк, Укрміжвузбанк, Енергобанк, Поштбанк та інші. Ці банки повинні були сприяти вирішенню перш за все проблем всередині галузі, прискоренню темпів НТП на підприємствах галузі, збільшенню об'єктів виробництва та підви­щенню якості випущеної продукції. Галузеві міністерства та підпорядковані їм підприємства створенням своїх банків намагали­ся мобілізувати як найбільше грошових коштів на розвиток галузі та стати незалежними від кредитної та фінансової політики, яка провадилась державою через так звані спеціалізовані банки – Промбудбанк, Агропромбанк, Житлсоцбанк.

Поступово статус комерційних отримали державні спеціалізо­вані банки. Так, на базі республіканського Житлсоцбанку був ор­ганізований Укрсоцбанк, Агропромбанку – АПБ "Україна" АТ, Промбудбанку – ПІБ. Таке роздержавлення вказаних банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, зробивши важким становище новостворених. Адже колишні державні спеціалізовані банки були забезпечені приміщеннями, офісною технікою, транспортними засобами, кадрами, мали велику і солідну клієнтуру. Їм і тепер надається значна допомога з боку держави і НБУ. Новостворені комерційні банки такої бази не мали.

Більш правильним за колишніми державними банками було б залишити статус державних спеціалізованих банків, через які направлялась би державна кредитна і фінансова (політика) підтримка пріоритетним напрямкам розвитку економіки. Так в більшості країн така підтримка надається розвиткові сільського господарства, науки, державним підприємствам, житловому будівництву та іншим.

В умовах ринкової економіки суттєві зміни пройшли в банківському контролі. Якщо раніше банки відігравали роль держав­них контролерів за діяльністю суб'єктів господарювання, то в наш час цей контроль здійснюється на партнерських відносинах між банками та їх клієнтами. Правда, в окремих випадках держа­ва накладає на банки контроль за окремими господарськими опе­раціями їх клієнтів. Наприклад, за повнотою здачі в банк вируч­ки готівковими грошима та виконанням касової дисципліни.

Комерційні банки класифікуються за рядом ознак. В залеж­ності від форми власності вони підрозділяються на приватні і державні. Зараз в Україні державними комерційними банками є ли­ше Ексімбанк (експортно-імпортний банк) та Ощадбанк.

По формі організації серед приватних банків переважають ак­ціонерні у вигляді товариств відкритого або закритого типу. Верховна Рада України останніми змінами і доповненнями в За­кон "Про банки і банківську діяльність" заборонила комерційним банкам виступати у формі АТ закритого типу і всім існуючим ос­таннім треба перереєструватись в АТ відкритого типу.

Комерційні банки в залежності виконуваних операцій 6увають універсальними і спеціалізованими. Зараз на Україні всі комерційні банки прагнуть бути універсальними, хоча далеко не всі вони виконують весь спектр банківських операцій. Спеціалізованих банків поки що немає. Правда, окремі банки по­чали створювати спеціалізовані філіали (інвестиційні, депозитні та інші).

В залежності від території діяльності комерційні банки поділяються на міжнародні, республіканські та регіональні. Міжнародні банки утворюються за участю іноземного капіталу і можуть мати відділення (філіали) в інших країнах. На Україні вони тільки починають зароджуватися. Перший – Український Міжнародний банк та інші. Їх створення не підтримується НБУ через завалювання ключових порцій, до яких відноситься банківська справа, що являє собою велику небезпеку для нашої економіки, що перебуває в стані глибокої економічної кризи, що супроводжується інфляцією. В подальшому, коли економічна ситуація в країні нормалізується, не буде перешкод в створенні міжнародних банків, а також у відкритті відділень, філіалів та представництв іноземних комерційних банків. Адже іноземні інвестиції в економіку України швидше будуть здійснюватись че­рез банки, з якими іноземні інвестори звикли працювати і яким вони довіряють.

До республіканських комерційних банків відноситься банк "Україна" АТ, Промінвестбанк України, Укрсоцбанк, Ексімбанк України та Ощадбанк України, які мають розгалужену мережу відділень та філіалів по всій території України. Вони тісно пов'язані з усіма органами державної влади та Правліннями банків. До статусу республіканських наближаються і деякі нові комерційні банки (Градобанк, Приватбанк, АППБ "Аваль", "Укрінбанк"), які виникли разом з початком розвитку ринкової економіки в країні. Свої філіали починають відкривати також ба­гато інших банків. Звичайно, це буде сприяти росту конку­ренції в банківській сфері, але в результаті цього покращиться якість та збільшиться кількість банківських послуг, тощо.

Порядок створення і діяльність комерційних банків регламен­тується Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарчі товариства", "Про цінні папери і фондові біржі", "Про підприємництво", "Про іноземні інвестиції" та інші, а також Тимчасове положення про порядок створення, реєс­трацію комерційних банків та здійснення нагляду за їх діяльністю, затвердженим Правлінням НБУ 17 липня 1992 року, з значними змінами і доповненнями у нього на протязі останніх років.

Таким чином, в умовах ринкової економіки банки відіграють важливу роль. Вони представляють собою потужний інструмент в структурній політиці та регуляції економіки, шляхом перероз­поділу фінансів, капіталу у вигляді банківського кредитування, інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності. Банки сприяють направленню грошових коштів, фінансових ресурсів у виг­ляді кредитів в ті галузі, де капітал знаходить найкраще корис­не використання.

§ 1.2. Менеджмент банківської діяльності в умовах становлення ринкової економіки.

При всій багатогранності поглядів та підходів до шляхів виходу з кризи очевидно, що іншого шляху, як формування сучасного ринку, в нас немає. Але ринок тільки тоді в змозі нормаль­но функціонувати, якщо ми зможемо оволодіти його законами. Та­кож очевидно, що при відсутності енергійної підготовки кадрів на строго концептуальній основі теорії управління неможливий нормальний розвиток ринкових відносин.

Багатогранність форм власності, конкуренція між суб'єктами ринку, прискорений розвиток ринкових відносин вимагають особливо тонкого і вмілого управління. Система управління повин­на забезпечити умови, при яких кожен керівник певного рівня вважав би своїм найважливішим завданням організацію активного пошуку можливостей підвищення результативності праці. Разом з тим вона повинна мати спроможність до застосування методів саморегулювання і самовдосконалення, спрямованих на широке застосування нових високоефективних організаційних форм і методів управління, технологій та наукового і технічного досягнень.

Ефективність економіки лише на одну третину обумовлюється вкладеннями в обладнання та технології. Все інше залежить від інтелектуального капіталу, а саме від кваліфікації керівників, рівня їх компетентності, вміння передбачувати та оцінювати ринкову кон’юнктуру, вчасно приймати рішення та забезпечувати їх практичну реалізацію. Нову економіку повинні створювати нові люди з новим мисленням.

Діяти їм приходиться в перехідний час. Це суттєво ускладнює завдання, але пошук нового – суть і кредо менеджера. Тому дуже важливо глибоко і серйозно вивчати менеджмент як науку управління.

Термін "менеджмент", як правило, практикується широко, тому кожне його визначення буде неповним. В певній мірі можна сказати, що це система поточного і перспективного планування, прогнозування та організації, реалізації продукції і послуг з метою отримання прибутку.

Слова “менеджер” та “менеджмент” використовувалися в ан­глійський мові ще в минулому столітті. Але лише з другою чвер­тю XX століття вони поступово починають набувати певного зна­чення, у відповідності з яким – “МЕНЕДЖМЕНТ” – специфічний ор­ган функціонуючого комерційного підприємства. Ділове підприєм­ство може функціонувати тільки через свої органи, що означає – через керівництво чи менеджмент. Кожне підприємство незалежно від його правової форми зобов'язане мати керівництво. Але ме­неджмент ділових підприємств відрізняється від інших видів тим, що метою підприємства, а також і завданням його управ­ління є виробництво товарів чи надання послуг, іншими словами – задоволення потреб клієнтів або задоволення соціальних пот­реб через ринок.

Менеджмент виробничих підприємств у всіх рішеннях повинен керуватися економічними цілями, його існування та престиж об­ґрунтовуються економічними результатами діяльності.

Означення поняття "менеджмент" говорить про те, що менед­жмент є економічним органом, що функціонує в сучасному індус­тріальному суспільстві. Кожна дія, кожне рішення, яке приймається менеджером – це заходи економічного характеру. Таким чином, ефективність та діяльність менеджменту можна оцінити лише за допомогою показників економічних успіхів, еко­номічних результатів.

Менеджмент – скоріше практична діяльність, ніж наука чи професія, хоча ним охоплюють як одне, так і друге.

Головне в менеджменті – ставити перед собою цілі, що відповідають інтересам підприємства. В цьому полягає принципо­ва різниця між менеджерами та керівниками підприємства старого типу. У відповідності із ще одним визначенням менеджменту функція останнього полягає в тому, щоб створювати рентабельне підприємство на основі людських та матеріальних ресурсів.

Менеджмент дозволяє підприємству бути чимось більшим, ніж сума його окремих компонентів – капіталу та співробітників. Підприємство – насамперед люди. Звідси випливає третє визначен­ня терміну: менеджмент – це організація роботи людей, співробітників. Отже, приймаючи рішення, менеджери повинні постійно мати на увазі не тільки високу рентабельність підприємства, але й проблеми існування своїх співробітників, а також споживачів, які реально обумовлюють необхідність функціонування підприємства й роботи його менеджерів, заради яких підприємство існує. Кожне рішення, що приймається, повинно свідчити про економічну користь підприємства. Таким чином, за­безпечення існування підприємства на ринку можна вважати основ­ним завданням менеджменту. В зв'язку з цим довгостроковому плануванню в його роботі надається велике значення. Одним з важли­вих завдань менеджменту є також створення нового ринку та збереження швидкого реагування на всі зміни в соціальній сфері ринку.

За західними уявленнями, підприємство створюється і успішно функціонує тільки тоді, коли є широке коло споживачів або клієнтів. Це дає можливість визначити одну з основних цілей підприємства – залучення під свій вплив нових клієнтів. Іншими словами – створення нових ринків: саме за рахунок цього ство­рюються та забезпечуються робочі місця та одночасно задовольняються потреби клієнтів. При необхідності навіть створюються нові потреби у потенціальних клієнтів, що є об'єктив­ною основою подальшого існування ділового підприємства.

Отже, на підприємство та менеджмент накладаються ще дві дуже важливі функції – функція маркетингу і функція інновацій. Треба мати на увазі, що маркетинг – це не просто продаж вироблених товарів чи надання послуг. Дане поняття набагато ширше, що ми маємо на увазі під збутом. Воно охоплює практично всі сфери роботи підприємства в тій мірі в якій вони впливають на реалізованість виготовлених товарів чи наданих послуг. Ще од­нією важливою функцією менеджменту є інновації, розробка нових послуг, до того ж більш високого рівня якості. Всі види інновацій представляють собою вирішальний компонент маркетингу. Ось чому ця сфера діяльності також є виключною компетенцією вищого керівництва.

Не можна випускати з-під уваги тієї обставини, що завдан­ням менеджменту в банківській сфері є забезпечення автоматизації складної роботи, що не вимагає кваліфікованої ро­бочої сили, а також переходи до використання співробітників з більш високою кваліфікацією. Крім того, заміна кадрів зумовлюється необхідністю не тільки підвищити рентабельність банку, але стимулювати працю своїх співробітників шляхом створення для них кращих умов праці, встановлювати більш високу зарплату.

Аналізуючи проблеми прибутковості банку і функції його керівництва, треба виходити з того, що прибуток є не причиною існування банку, а результатом його діяльності та здійснення основних функцій банку (маркетинг, інновації, продуктивність).

Одна із найважливіших функцій управління – створювати умови, необхідні для подальшого успішного функціонування банку. Саме тому навіть у банках західних країн основним принципом та орієнтиром менеджменту є максимілізація прибутку та успішне прогнозування ризикових ситуацій. Та чи інша операція банку по­винна приносити такий прибуток, який би дозволив акумулювати достатньо коштів, що створюють реальну можливість подолати мож­ливі ризики майбутнього.

Вище керівництво банку самостійно ставить перед собою цілі. Спочатку вони набувають форм жаданого. Потім в процесі розробки конкретних, деталізованих планів і постановки конкрет­них завдань для окремих сфер діяльності банку ці глобальні цілі співвідносяться з наявними можливостями. Із сказаного випливає, що менеджмент повинен вміло організовувати аналітичну роботу в банку. На перший погляд може скластися враження, що така поста­новка питання поверхнева. Звичайно, можна говорити, що завдан­ня банку – надавати кредити своїм клієнтам, але більш глибокий аналіз свідчить про те, що завдання банку визначаються спожива­чами. Отже, банк існує для споживачів, і тільки клієнти, потреби яких задовольняються, дають банку можливість вижити на ринку. Його керівництву належить постійно і ретельно досліджу­вати ринки, визначати, хто в даний момент є клієнтом банку.

Керівництву банком також необхідно знати, як буде вигляда­ти ринок завтра та післязавтра, куди, в якому напрямку він бу­де розвиватися в найближчому майбутньому, що будуть очікувати клієнти від банку не тільки сьогодні, але і завтра. З даних та­кого аналізу може випливати, що робота ведеться зовсім не на тому ринку, що існують інші ринки, на які банк поки що не вий­шов і на яких можна працювати ще більш успішно, ніж на нинішньому досить насиченому і навіть перенасиченому.

Вирішуючи проблему про те, чи банк дійсно працює на пот­рібному ринку, керівництво зобов'язане ретельно аналізувати можливості для розширення об'єму послуг, що пропонуються для даного ринку, а також необхідність освоєння нових ринків.

Аналізуючи становище банку на ринку, слід керуватися тим, що всі ринки безперервно змінюються. Тому зіставляти своє становище на ньому варто не з його минулого та теперішнього вкладу в ринок, а за загальним ринком та його ємністю.

Керівництво банку повинно аналізувати:

- бажане становище банку та ринку послуг, що ним пропонується на даний момент;

- бажане становище банку на нових потенціальних ринках;

- пропонування послуг в об'ємі, який залежить від міри споживчої необхідності;

- виробництво нових послуг, що призначені на виведення на нові ринки;

- можливі зміни організаційної структури банку, якщо вини­кає необхідність досягнення вищевказаних цілей.

Необхідність у нововведеннях виникає тоді, коли їх вима­гає ринок, але керівництво банку повинно саме передчасно визна­чати їх необхідність та доцільність. Тому в даній сфері йому слід:

– визначати нові види послуг, за допомогою яких банк буде мати відповідну частку ринку.

Такий інноваційний аналіз діяльності банку необхідний для його подальшого ефективного розвитку.

По завершенні глибокого аналізу всіх сторін роботи банку його керівництву слід збалансувати коротко- та довгострокові цілі банку. Йому, й тільки йому, належить визначати, що більш важливо: збільшити свою частку ринку чи підвищити продуктивність вкладеного капіталу. А якщо мова піде про рента­бельність вкладеного капіталу, то керівництву належить встано­вити, де краще інвестувати нові кошти: в підвищення рента­бельності діючих вкладень, чи у виробництво нових послуг. І хоча існує багато методів, що виправдовують себе на практиці, втому числі математичних, а також комп'ютерних програм, не можна випускати з-під уваги, що багато речей носить інтуїтивний характер. Зустрічаються високопрофесійні керівники, які в повній мірі оволоділи багатьма сучасними методами управління, але вони працюють гірше, ніж спеціаліст, який має відчуття ринку.

Менеджери стають основним і одночасно найбільш рідкісним фактором виробництва. При відсутності досвідчених менеджерів капітал сам по собі не може займати вигідного застосування. Отже, наявність досвідчених менеджерів стає вирішальним елемен­том у вирішенні питання про подальше існування банку. В той же час підприємство вище керівництво повинні приймати всіх заходів для того, щоб забезпечити наявність такої чисельності кваліфікованих менеджерів, яка необхідна для успішної роботи в подальшій перспективі.

Отже, одним з важливих завдань менеджменту є постановка співробітникам фірми конкретних завдань, надання їм можливості контролювати свою власну роботу, а також бачити, який внесок в загальні результати діяльності підприємства внесла їх праця. На багатьох західних підприємствах вже не існує генерального ди­ректора чи голови вищої ланки керівництва як такого, а є група рівноправних керівників вищої ланки управління.

В сучасних умовах у банках велику увагу надають питанню створення оптимальної організаційної структури. Створюючи її, необхідно мати на увазі, що вона повинна:

- забезпечувати досягнення банком необхідної рента­бельності.

Тому організаційну структуру слід створювати, по можливості, простою, чіткою та легкооглядною:

- охоплювати, по можливості, мінімальну кількість проміжних ланок.

Іншими словами, командну та інформаційну системи необ­хідно створювати не дуже громіздкими.

У нашій країні на даний час великий дефіцит кваліфікова­них менеджерів. Дуже важливо виробити методики їх навчання. Ви­моги, які пред'являються до сучасного керівника, передбачають насамперед високий професіоналізм та компетентність.

В Україні формується ринок економічних знань та ділових навичок. У Києві функціонує Інститут Менеджменту, який готує кваліфікованих менеджерів. Також для підвищення кваліфікаційного рівня багато сучасних керівників проходять стажування за кордоном.

Звичайно, сучасний менеджмент ще не став у нас справою повсякденної практики, але не можна не відзначити, що зв'язки з іноземними фірмами розширюються. Налагоджуються прямі зв'язки, створюються спільні підприємства. Ознайомлення із закордонним досвідом – це важливо, але потрібно провадити широку підготов­ку спеціалістів по ринку, маркетингу та управлінню з врахуван­ням розвитку, функціонування та властивостей внутрішнього ринку.

В умовах інфляції, бюджетного дефіциту, товарної недостат­ності, невпорядкованості ціноутворення, дуже низького рівня в цілому економічного аналізу, великих недоліків в практиці пла­нування та прогнозування підготовки менеджерів повинна опирати­ся, насамперед на високі знання в області грошей, кредиту, фінансів. Менеджери повинні володіти глибокими спеціальними знаннями та мати можливість їх поновлювати та поповнювати.

Із врахуванням вкрай складного фінансового становища ба­гатьох наших підприємств та організацій доцільно організувати підготовку людей, спроможних на нестандартні, рішучі дії, що спрямовані на корінні цілі та зміни в господарській ситуації.

Необхідно також суттєво поглибити підготовку не тільки з економічних проблем, але й по праву, психології, соціології, етиці.

§ 1.3 Фінансовий менеджмент. Банківські ресурси та управління ними.

Менеджмент у всіх своїх рішеннях керується економічними міркуваннями. Тому будь-яка дія менеджменту - це захід еко­номічного характеру.

Фінансовий менеджмент спрямований на управління рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, які виникли між гос­подарськими суб'єктами в процесі руху фінансових ресурсів. Відповідь на запитання, як керувати цим та відносинами, що їх обумовлюють, складає зміст фінансового менеджменту. Фінансовий менеджмент являє собою процес розробки мети управління фінанса­ми і здійснення впливу на них за допомогою методів важелів фінансового механізму. Таким чином, фінансовий менеджмент вклю­чає в себе стратегію і тактику управління. Під стратегією в дачному випадку розуміється загальний напрямок і спосіб вико­ристання ресурсів для досягнення поставленої мети. Цьому засо­бу відповідає певний набір правил та обмежень для прийняття рішень. Стратегія дозволяє концентрувати зусилля на варіантах рішень, які не суперечать прийнятій тактиці, відкинувши всі інші варіанти.

Після досягнення поставленої мети стратегія, як напрям і засіб її досягнення, припиняє своє існування. Нові цілі став­лять завдання розробки нової стратегії. Тактика - це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Завданням тактики управління є вибір найбільш опти­мального вирішення проблем і методів та прийомів управління.

Об'єктом управління у фінансовому менеджменті є сукупність умов здійснення грошового обігу та руху фінансових ресурсів.

Суб'єкт управління - це спеціальна група людей (фінансова дирекція як апарат управління, фінансовий менеджер як управляючий), яка за допомогою різних форм керівного впливу сприяє цілеспрямованому функціонуванню об'єкту.

Основне правило фінансового менеджменту - завжди треба прагнути фінансової стійкості.

Динамічність фінансової системи обумовлюється тим, що во­на знаходиться у постійно - змінній величині фінансових ресурсів, витрат, доходів, в коливаннях попиту та пропозицій на капітал.

Це забезпечує збільшення та поглиблення зв'язків фінансо­вої системи із зовнішнім середовищем та затруднює процес його управління.

Використання менеджменту як науки має важливе значення для будь-якого виду діяльності. Для ефективного функціонування банків необхідно правильно керувати банківськими ресурсами.

Банківські ресурси - це сукупність грошових капіталів, які знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для виконання активних та інших операцій /2.ІЗ/. Акумулюючи грошові нагромадження, доходи та збереження юридичних і фізичних осіб, банки перетворюють їх в позичковий капітал, т.т. в грошовий капітал, який потім надається в позику власникам на умовах по­вернення за оплату у вигляді процентів. Тому банківські ресур­си називають банківським капіталом.

Діяльність комерційних банків являє собою залучення грошо­вих коштів і надання їх в позику, або інвестування по більш ви­соких процентних ставках. Вони виступають посередниками між тими, хто має тимчасово вільні кошти і тими, для кого вони необхідні. Метою та рушійним мотивом здійснення такого посеред­ництва є отримання банківського прибутку.

Операції, через які банки формують свої ресурси, мають назву пасивних. Суть пасивних операцій міститься у залученні різних видів вкладів в межах депозитних і зберігаючих операцій, отримання кредитів від інших банків, емісії різних паперів, а також проведення других операцій, в результаті чого збільшуються грошові кошти у пасиві банку.

За своїм економічним змістом ресурси комерційних банків різноманітні. Власні кошти комерційних банків складаються із статутного фонду, а також створених в процесі банківської діяльності резервного страхового та інших фондів. До власних коштів відноситься прибуток до його розподілу, який знахо­диться в обігу комерційного банку і використовується в якості банківського ресурсу.

Важливим банківським ресурсом є кошти клієнтів на рахун­ках, залишки коштів на розрахункових та поточних рахунках підприємств, організацій і установ всіх форм власності, залиш­ки фондів економічного стимулювання і особистого призначення клієнтів, які зберігаються в банку на окремих рахунках: кошти, депоновані з метою забезпечення гаранту платежу при акредитивній формі розрахунків; кошти у розрахунках між установами одного комерційного банку. До банківських ресурсів відносяться грошові збереження населення, які формуються за рахунок поточ­ного особистого споживання і призначені для забезпечення його потреб в майбутньому.

Ресурсами комерційних банків також є кредити, надані інши­ми банками, які знаходяться на їх кореспондентських рахунках в комерційному банку.

Нарешті, до ресурсів комерційних банків відносяться інші грошові кошти, які створюються у разі проведення ними інших видів пасивних операцій.

В залежності від місця мобілізації банківських ресурсів іх поділяють на мобілізовані самим комерційним банком і отримані від інших банків. На місці комерційними банками мобілізується більша частина ресурсів, наприклад, вклади громадян і депозити підприємств і установ. Для оперативного задоволення додаткових потреб у грошових коштах комерційні банки залучають ресурси, мобілізовані іншими банками.

Ресурси комерційного банку можна класифікувати по прогно­зуванню їх розміру. При цьому виділяють ресурси, які піддаються прямому та непрямому прогнозуванню. До ресурсів прямого прогно­зування відносяться фонди банків і нерозподілений прибуток. Непрямому прогнозуванню підлягають кошти в розрахунках, залиш­ки тимчасово вільних коштів на розрахункових рахунках підприємств і організацій, деякі інші джерела банківських ре­сурсів.

З точки зору джерел створення ресурси комерційних банків поділяють на власні і залучені. До складу власних ресурсів включають кошти фондів комерційного банку, які сформувалися при його створенні за рахунок коштів засновників /акціонерів/, а надалі - за рахунок відрахувань від прибутку, а також при необ­хідності додаткового випуску акцій. До них відноситься і нероз­поділений прибуток банку. Власні ресурси - лише початкова точ­ка для створення банківської справи, їх роль в більшій мірі зводиться до гарантованого прибутку та фінансової стійкості ко­мерційного банку, вони в більшій мірі виконують страхову фун­кцію.

Комерційний банк має можливість залучати грошові кошти підприємств, організацій, установ, населення. Для оперативного задоволення своїх потреб в додаткових ресурсах комерційний банк звертається до інших комерційних банків, НБУ або здійснює емісію певних цінних паперів. Другу частину залучених ресурсів комерційний банк мобілізує за допомогою того, що клієнти самі пропонують свої грошові кошти з метою забезпечення їх збереження і отримання доходу.

Серед залучених коштів використовуються як традиційні для комерційних банків України, так і нові для них види ресурсів. Поява другого виду ресурсів пов'язана із залученням банків в нові для них сфери банківської діяльності - операції з цінними паперами, факторингові, лізингові та інші операції. Це призве­ло до включення в склад банківських ресурсів не тільки грошо­вих коштів в національній на іноземній валютах, але і цінних паперів, майна і пов'язаних з ним майнових прав.

В теперішній час багато більша частина операцій комерційних банків базується на залучених ресурсах, що не знижує ролі власного капіталу.

Менеджмент банківських ресурсів являє собою діяльність, пов'язану із залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначення величини і відповідної структури джерел грошових коштів в тісному взаємозв'язку з їх розміщенням.

Управління ресурсами комерційних банків можна умовно поділити на два рівні - рівень держави і рівень самого комер­ційного банку. При цьому на кожному рівні управління використовують як економічні, так і організаційні методи. Ці методи прямо і непрямо впливають на величину ресурсів комерційних банків.

На рівні держави управління ресурсами комерційних банків відбивається через різні установи, в основному через НБУ з використанням різноманітних інструментів. Надання НБУ кредитів комерційним банкам безпосередньо впливає на величини їх пасивів. При цьому важливе значення має процентна політика, яка проводиться НБУ при міжбанківському кредитуванні. Адже встановлена НБУ офіційна облікова ставка є фактором регулювання попиту на міжбанківський кредит. Хоч в ряді країн з розвинутою ринковою економікою значення облікової ставки порівняно з інши­ми інструментами зменшується, в Україні її функціонування обу­мовлюється особливостями організації ринку банківських ре­сурсів - перепродажу ресурсів одними комерційними банками іншим комерційним банкам через НБУ.

Другим інструментом, який використовує НБУ, є операції на відкритому ринку. Операції НБУ по купівлі-продажу державних цінних паперів збільшують або зменшують величину пасивів ко­мерційних банків. Отже, операції на відкритому ринку служать, насамперед, для регулювання попиту та пропозицій, але можли­вості НБУ порівняно невеликі, оскільки на Україні відсутній розвинутий ринок цінних паперів і належне оформлення державного боргу, хоча останнім часом ця справа просувається і ринок державних цінних паперів швидко розвивається.

Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків безпосередньо впливає на величину їх ре­сурсів. Мінімальний розмір статутного фонду не тільки прямо, але й побічно впливає на величину власного капіталу комерційно­го банку, оскільки створення інших його фондів взаємопов'язане із статутним фондом. Величина статутного фонду створюється за рахунок відрахувань від прибутку. Практичне співвідношення між розміром власних коштів комерційного банку та сумою активів, зважених з врахуванням ступеня ризику їх втрати, встановлює відносну межу розгортання активних операцій комерційного банку, характеризує його платоспроможність.

Обов'язкові резерви - частина ресурсів комерційних банків, внесених на безпроцентний рахунок в НБУ по його вимозі. Це об­межує можливості кредитування та депозитної емісії, обумовлені перерахуванням коштів по рахунках комерційних банків.

Обов'язкові резерви виконують також функції страхування депо­зитів та вкладів. Разом з тим. вони в більшості являють собою організаційний метод регулювання ресурсів комерційних банків.

У регулюванні ресурсів важливе місце відводиться показникам ліквідності комерційного банку та мінімального розміру ризику на одного позичальника. Дотримання вказаних показників вимагає підтримки відповідності, на які залучаються та роз­міщуються кошти. При розміщені ресурсів комерційні банки вихо­дять із ступеня кредитоспроможності клієнтів. При цьому, од­нак, не виключається можливість розміщення ресурсів серед од­ного або декількох позичальників. Уникнути цього дозволяють вста­новлювані НБУ обмеження по видачі кредитів одному позичальнику.

Вказані ці та інші інструменти НБУ у сфері регулювання ре­сурсів комерційних банків можуть бути ефективними тільки в умо­вах тісного узгодження їх з податковою політикою, діючим зако­нодавством. Наприклад, високі ставки оподаткування прибутку зменшують грошові кошти, які залишаються в розпорядженні ко­мерційного банку для виплати дивідендів та власного розвитку, а отже, негативно впливають на формування не тільки власного капіталу, але й на операції по залученню внесків та депозитів.

Вилучення ресурсів НБУ для покриття бюджетного дефіциту призводить до зменшення ресурсів в комерційних банків, знижує їх зацікавленість у вдосконаленні роботи по мобілізації тимчасово вільних коштів підприємств, організацій та населення.

Важлива роль в управлінні банківськими ресурсами належить самим комерційним банкам. Для того, щоб мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти та перетворити їх в реальні кредитні ресурси, комерційні банки повинні здійснювати заходи, які стимулювали б залучення вкладів і забезпечували їх збереженість.

В розвитку операцій по залученню вільних грошових коштів важливе значення має якість обслуговування клієнтів - наявність інформації при умові залучення коштів у внески, швидкість обслуговування, доброзичливість до клієнтів та інше. Якість обслуговування клієнтів в більшості залежить від кваліфікації апарату банку, який повинен враховувати не тільки свої власні інтереси, але і інтереси клієнтів оплачуваний вкладникам розмір доходу.

За своїм економічним призначенням процент повинен стимулювати концентрацію вільних грошових коштів в комерційних банках, що можливо шляхом використання ними вільних та ринкових ставок депозитних процентів.

Стимулюючий ефект проценту по внескам залежить, головним чином, від рівня та диференціації процентних ставок в залеж­ності від виду, строку вкладу, періоду повідомлення про вилучення та інше. Якщо при визначенні процентної ставки будуть враховані також темпи інфляції, то підвищиться цінність самих грошей, а збільшення внесків допоможе збити ажіотажний попит на споживчому ринку. Крім того, здійснюється підвищення викорис­тання грошових нагромаджень та збережень, що буде сприяти роз­виткові не тільки комерційного банку, але і народного госпо­дарства в цілому.

Залучення коштів вкладників в комерційні банки сприяє зміна порядку сплати процентів, адже більша частина комер­ційних банків сплачує проценти по внесках один раз на рік. В умовах гострого дефіциту на банківські ресурси комерційні бан­ки почали сплачувати проценти по внесках щоквартально, а то і щомісячно, що дозволило їм залучати кошти за більш низькими про­центними ставками.

Одним з напрямів роботи комерційних банків в питанні залучення ресурсів є використання різноманітних видів цінних паперів, наприклад, сертифікатів.

Слід також розвивати спектр банківських послуг для вклад­ників, що також буде стимулювати збільшення внесення коштів на рахунку в комерційних банках.

Проблема менеджменту ресурсів, залучених комерційними банками, має не тільки кількісну, але і якісну сторону.

Залучати ресурси без розробки питання про їх розміщення немислимо. Перед комерційними банками стоїть завдання ефектив­ного розміщення ресурсів. яке відшкодувало б затрати та принес­ло банку прибуток, а також забезпечило б виконання пред'явле­них НБУ вимог по ліквідності банку. Це можливо при здійсненні комерційними банками тісного взаємозв'язку пасивних операцій з активними.

Більшість комерційних банків в області управління активами використовує метод спільного фонду грошових коштів, який передбачає мобілізацію коштів з послідуючим нап­равленням їх на потреби, які виникають на даний момент. При цьому відсутня чітка політика в розміщенні ресурсів в залежності від строку та джерела їх утворення, ступеня ризику дохідності активів, що в значній мірі негативно проявляється на стані ліквідності банку та його платоспроможності. .Використан­ня такого методу свідчить про недоліки в роботі керівництва ко­мерційного банку, про його консерватизм, підриває імідж банку. Тому окремі комерційні банки в своїй практичній роботі викорис­товують деякі положення методу розподілення активів в той чи інший вид активів в залежності від джерела коштів. Так, власні кошти комерційного банку розміщуються в повільно реалізовані активи, наприклад, в будівлі та споруди, недержавні цінні папе­ри. Метод розподілення активів вимагає чіткого взаємозв'язку конкретного джерела ресурсів з конкретними вкладеннями, що сприяє підвищенню ліквідності та платоспроможності банку. Разом з тим, йому притаманні й недоліки. Основним з них є те, що метод конверсії не дає можливості оперативного маневрування ресурса­ми в залежності від ситуації, яка склалася. Це в деяких випад­ках призводить до втрати отримання комерційним банком додатко­вого прибутку. Так, направлення внесків до запитання в позики і неможливість (з точки зору цього методу) їх використання для придбання цінних паперів може призвести до втрати додаткового доходу банком, можливість отримання якого була очевидною у ви­падку перепродажу цінних паперів, які користувалися "попитом" на ринку.

Ряд комерційних банків використовує в своїй діяльності ме­тод наукового управління, в основу якого закладенні еко­номіко-математичні методи. Це дозволяє за допомогою математич­них формул виразити мету, яку переслідує комерційний банк на конкретному етапі його розвитку в зв'язку з обмеженнями і вимо­гами. які представлені або встановлені клієнтами та НБУ.

Сказане вище свідчить про необхідність поєднання різноманітних методів, неможливості використання кожного з цих окре­мо один від одного. Разом з тим, слід мати на увазі, що кожний з них, лише підказує правильний шлях прийняття рішення, .пока­зує ті чи інші сторони в розвитку банківських операцій. Тому важливим елементом процесу прийняття рішення є людський фактор, наприклад, рівень підготовки спеціалістів банку, які готують матеріали для прийняття рішення і від яких залежить прийняття конкретного рішення.

Менеджмент ресурсів комерційних банків означає не тільки залучення і розміщення грошових коштів, але й визначення опти­мальної структури джерел утворення для конкретного банну.

Комерційний банк повинен підтримувати певне співвідношен­ня між власними та залученими коштами. Велика наявність залу­чених коштів підсилює ризик та підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності, а також можливість попадання комерційного банку під "контроль" інших комерційних банків і кредиторів, що може дозволити останнім впливати як на поточну діяльність, так і на проведення комерційним банком кредитної політики в цілому.

Переважне формування банківських ресурсів за рахунок влас­ного капіталу - також не краща політика для комерційного банку.

Це пов'язане, наприклад, з можливістю втрати певною гру­пою акціонерів контролю над комерційним банком, зниження рівня виплачуваних дивідендів і ринкової вартості акцій. Як наслідок, незбалансованість в структурі капіталу (звичайна питома вага власного капіталу чи залучених коштів) може привести до погіршення показників, які характеризують діяльність комер­ційного банку, до зниження його Іміджу на ринку грошових ре­сурсів.

Отже, основна мета банківського менеджменту - вибрати та­ку структуру банківського капіталу, яка при найменших витратах на формування банківських ресурсів буде сприяти підтримці стабільного рівня дивідендів і доходів, а також репутації ко­мерційного банку на рівні, достатньому для залучення ним необ­хідних грошових ресурсів на вигідних умовах.

Таким чином, управління банківськими ресурсами - складна й багатограння проблема, яка вимагає щоденного аналізу стану не тільки активів та пасивів, але й перспектив розвитку економіки в цілому.

Розділ 2. Економічний стан та розвиток банківського менеджменту державного спеціалізованого Ощадного банку України Путильського відділення 6799 Чернівецької області в умовах ринкової економіки.

§ 2.1 Історія створення та розвитку державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України.

Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України (Ощадбанк України), надалі іменований банк, створений відповідно до Закону України від 20 березня 1991 року “Про банки і банківську систему України”.

Банк є юридичною особою і з усіма своїми установами складає єдину систему банку.

У своїй діяльності він керується Законом України “Про банки і банківську діяльність”, та іншими законодавчими актами, що діють на території України, і Статутом.

Його установи незалежні від органів державної влади і управління, крім випадків, передбачених законами України.

Держава гарантує повне збереження грошових коштів та інших цінностей населення, довірених Банку, та їх видачу вкладникам за першою вимогою.

Держава не несе відповідальності по інших зобов’язаннях Банку, так само, як і Банк не несе відповідальності по зобов’язаннях держави, крім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність.

Метою діяльності Банку є залучення грошових коштів від юридичних і фізичних осіб і розміщення їх на комерційних принципах в інтересах вкладників Банку і розвитку народного господарства: здійснення кредитно-розрахункового обслуговування громадян і підприємств, а також інших банківських операцій.

Банк може входити в асоціації, союзи, об’єднання з ощадними та іншими банками республік, іноземними банками.

Банк та його установи мають печатку, штампи і бланки з своїм найменуванням та емблемою. Місце знаходження Банку: 252028 м.Київ-28, проспект Науки. 7.

Терміни “Ощадний Банк України” та “Ощадна книжка Ощадбанку України”, а також інші словосполучення з цими термінами використовуються у фірмовому найменуванні, рекламних цілях і належать виключно установам Банку.

В разі утворення незалежних від Банку ощадних банків на базі його установ, всі рахунки, що переходять в цей банк, включаючи вклади громадян, підлягають переоформленню на новий банк за погодженням з власниками цих рахунків.

Банк виконує на комерційній основі такі банківські операції:

приймання, видачу вкладів та інших видів заощаджень;

приймання платежів від клієнтів;

довгострокове та короткострокове кредитування фізичних і юридичних осіб;

випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо);

купівлю, продаж та збереження платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;

випуск і реалізацію лотерейних білетів;

здійснення розрахунків за дорученням клієнтів і банків-кореспондентів, їх касове обслуговування, а також надання послуг по інкасації;

ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

надання індивідуальних сейфів у тимчасове користування для збереження документів і цінностей;

надання консультативних послуг;

здійснення лізингових операцій;

придбання прав вимоги, що витікає з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог (форфейтінг), а також виконання цих операцій з додатковим контролем за рухом товарів (факторинг);

представництво інтересів підприємств, організацій у фінансових і господарських органах;

операцій по обміну валюти та інших валютних операцій за ліцензією Національного банку України;

видача поручительств, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, що передбачають виконання в грошовій формі;

фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів, а також за рахунок власних коштів Банку;

залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки, у вклади та інші операції з цими цінностями згідно з міжнародною банківською практикою;

здійснення інших банківських операцій.

Операції, передбачені цією статтею, здійснюються як у грошових одиницях, які знаходяться в обігу на території України, так і в іноземній валюті по ліцензії Національного банку України.

Банк має право виводити нові види заощаджень і кредитів для населення. Банк і його установи мають право відкрити кореспондентські рахунки в розрахунково-касових центрах установ Національного банку України та інших банках.

Банк може своїми грошовими коштами на договірних засадах приймати дольову участь у діяльності інших юридичних осіб.

Процентні ставки по вкладах і кредитуванню населення, власних цінних паперах визначаються Банком самостійно в межах вимог кредитно-грошової політики Національного банку України.

За надання банківських послуг справляється комісійна винагорода на договірній основі.

Банк і його установи гарантують таємницю по операціях, документах, рахунках та вкладах клієнтів і кореспондентів. Весь персонал Банку зобов’язаний зберігати службову таємницю та таємницю по операціях, документах, рахунках і вкладах.

Для здійснення своєї діяльності Банк має право:

відкривати у встановленому порядку на території України свої установи в інших республіках і за кордоном — банки і представництва;

приймати участь власними коштами в господарській діяльності спільних підприємств, компаній, банків, акціонерних та інших товариств в Україні і за кордоном, а також виступати їх засновником;

передавати залучені грошові кошти за плату Національному банку;

використовувати грошову готівку інших банків підприємств зв’язку, торгівлі та інших організацій в порядку, встановленому Національним банком України;

провадити перевірку грошових і розрахункових документів, бухгалтерських записів, звітних і статистичних матеріалів підприємств, організацій, кооперативів, акціонерних та інших товариств, які мають розрахунки в установах Банку;

видавати на основі і для виконання законодавства України в межах своєї компетенції нормативні акти, обов’язкові для громадян підприємств і організацій — клієнтів Банку.

Вкладниками Банку можуть бути громадяни України інших республік, іноземні громадяни і особи без громадянства.

Вкладником вважається особа, на ім’я якої установою Банку прийнято вклад і видано відповідний документ.

Вкладник має право мати в Банку будь-яку кількість вкладів, зберігати їх необмежений строк і розпоряджатись вкладами як особисто, так і через представника.

Вкладником може бути неповнолітня особа. Неповнолітній, який сам вніс вклад на своє ім’я, розпоряджається цим вкладом самостійно.

Порядок розпорядження вкладами, внесеними будь-ким на ім’я неповнолітніх, регулюється законодавством.

Банк надає право вкладникам та іншим клієнтам розпоряджатися внесеними в Банк грошовими коштами і цінними паперами особисто або за доручення через представника на ім’я якого вони повинні оформити відповідне доручення.

Власник рахунку по вкладу і заощаджень інших видів має право у встановленому порядку у випадку смерті зробити розпорядження Банку про видачу грошових коштів і цінностей будь-якій особі, державі або окремим державним, кооперативним та громадянським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим юридичним особам.

Вклади і заощадження інших видів, по яких не зроблені заповідальні розпорядження, установи Банку, в разі смерті вкладника видають спадкоємцям відповідно до чинного законодавства.

Усі документи, пов’язанні з переходом вкладів і заощаджень інших видів до спадкоємців, звільнені від сплати державного мита.

Вкладники і власники заощаджень інших видів мають право на одержання доходів у вигляді процентів, а також виграшів у встановленому порядку.

Доходи по вкладах, лотереях, облігаціях, казначейських зобов’язаннях у вигляді процентів або виграшів не підлягають оподаткуванню.

Довідки по операціях і рахунках юридичних осіб та інших організацій можуть видаватися самим організаціям, їх вищестоящим органам, судам, слідчим органам, органам арбітражного суду, аудиторським організаціям, а також фінансовим органам з питань оподаткування.

Довідки по рахунках і вкладах громадян видаються, крім самих клієнтів і їх представників, судам і слідчим органам по справах, що знаходяться в їх провадженні, в разі, коли на грошові кошти та інші цінності клієнтів, що знаходяться на рахунках і на вкладах, може бути накладено арешт, звернено стягнення або застосовано конфіскацію майна.

Довідки по рахунках і вкладах у разі смерті їх власників видаються особам, вказаним власнику рахунку або вкладу в зробленому банку заповідальному розпорядженню, державним нотаріальним конторам по справах спадщини, що знаходяться в їх провадженні, а також іноземним консульським установам при наявності у них відомостей про місцезнаходження вкладу або заощаджень іншого виду.

Іншим особам і органам установи банку довідок не видають.

На грошові кошти та інші цінності юридичних осіб, іноземних та міжнародних організацій, що знаходяться у Банку, арешт може бути накладено тільки за рішенням, ухвалами судів, постановами слідчих органів або органів арбітражного суду, а стягнення може бути звернено лише за виконавчими листами, виданими судами, за наказами органів арбітражного суду та інших виконавчих документах, а у випадках, передбачених законодавством України, на вимогу державних податкових інспекцій та інших організацій.

На грошові кошти та інші цінності громадян, що знаходяться у Банку та його установах, арешт може бути накладено лише на підставі:

рішень судів і постанов слідчих органів по кримінальних справах, що знаходяться в їх провадженні, а також у передбачених законом випадках розгляду прав про конфіскацію майна;

рішень судів (постанов народних судів), в провадженні яких знаходять цивільні справи, що витікають з кримінальних справ, справи про стягнення аліментів (при відсутності заробітку або іншого майна, на яке можна звернути стягнення), або про розділ вкладу, який є спільним майном подружжя.

Стягнення на грошові кошти та інші цінності громадян може бути звернено на підставі вироку або рішення суду, яким задоволено цивільний позов, що випливає з кримінальної справи, рішення суду чи постанови народного судді про стягнення аліментів (при відсутності заробітку або іншого майна, на яке можна звернути стягнення), або рішення суду про розділ вкладу, який є спільним майном подружжя.

Конфіскація грошових коштів та інших цінностей громадян може бути проведена на підставі вироку, що набрав чинності, або постанови про конфіскацію майна, винесеної відповідно до чинного законодавства.

При відсутності у суду, органів попереднього слідства, дізнання, нотаріату, данник про місцезнаходження рахунків по вкладах або збережень інших видів, їх Банком не проводиться.

Особи, що працюють в установах Банку або проводять у них ревізії та обстеження, а також посадові особи судів, органів попереднього слідства, органів дізнання і державних нотаріальних контор, що порушили вимоги про збереження таємниці вкладів і збережень інших видів, притягаються до відповідальності, встановленої законодавством.

Банк та його устави несуть відповідальність за шкоду, заподіяну клієнтам у випадках, якщо вона нанесена з вини Банку. Шкода відшкодовується відповідно до цивільного законодавства держави.

Банк не приймає претензій клієнтів по здійснених операціях, якщо закінчився строк зберігання банківських документів, а також при втраті банківських документів внаслідок неналежного їх зберігання або порушення правил оформлення і здійснення грошових операцій клієнтом.

Власні кошти Банку складаються з фондів :

статутний;

резервний;

фонд виробничого і соціального розвитку;

фонд матеріального заохочення.

В Банку, за рішенням Ради Банку можуть бути створені також інші фонди. Положення про порядок стороння і використання фондів затверджується Радою Банку.

Початковий статутний фонд Банку визначається у розмірі 500 млн. гривнів і є забезпеченням його зобов’язань.

Зміна розміру статутного фонду проводиться Радою Банку за пропозицією Управління банку.

Статутний фонд Банку збільшується в міру розвитку його діяльності за рахунок відрахувань від прибутку.

Резервний (запасний) фонд утворюються за рахунок відрахувань (не менше 5%) від прибутку Банку до досягнення ним розміру статутного фонду. Резервний Фонд призначається для покриття можливих збитків по операції Банку.

Основні кошти Банку складає вартість будівель, споруд, устаткування, транспортних засобів та іншого майна, що належить Банку і відноситься до основних коштів.

Прибуток Банку створюється внаслідок фінансово-господарської та комерційної діяльності, як результат перевищення доходів від проведення банківських операцій над здійсненими витратами.

З балансового прибутку Банку виплачуються передбачені законодавством податки та інші платежі в бюджет. Прибуток Банку, що залишився після цих виплат використовується в порядку, визначеному Радою Банку.

Кредитні ресурси Банку складаються з коштів статутного та інших фондів, нерозподіленого прибутку, залишків коштів на рахунках клієнтів, депозитів різних банків та інших власних і залучених коштів.

Використання кредитних ресурсів Банку забезпечується заставою, поручительством, гарантією, страхуванням та іншими способами забезпечення кредитних зобов’язань, передбаченими законодавством і договорами Банку з клієнтами.

Банк з усіма своїми установами є єдиною системою і організовує свою роботу на основі поєднання, колегіальності і єдиноначальності в обговоренні питань керівництва діяльністю Банку.

Вищим органом управління Банку є Рада Банку.

Рада Банку:

затверджує Статут Банку і вносить зміни в нього з послідуючою реєстрацією у Національному банку України в установленому порядку;

обирає Голову, першого заступника і заступників Голови та членів Правління Банку;

заслуховує звіт про діяльність Правління і затверджує зведений баланс Банку;

вирішує основні питання, процентної і кредитної політики Банку — розглядає інші питання діяльності Банку.

Рішення Ради є правомірним, якщо в ньому беруть участь не менше як 3/4 її членів.

Постійно діючим виконавчим органом Ради Банку є правління, яке здійснює керівництво поточною діяльністю Банку і несе відповідальність за ефективність його роботи.

Правління складається з Голови Правління, першого заступника і заступників Голови та членів Правління, які обираються з числа осіб, що мають досвід практичної роботи в установах банків не менш як 3 — 5 років.

Члени правління несуть персональну відповідальність за шкоду, заподіяну Банку в результаті їх неправильних рішень.

Правління Банку:

організує виконання рішень Ради Банку;

розглядає проекти нормативно-методичних документів по обслуговуванню клієнтів Банку, визначає заходи щодо розвитку і удосконалення ощадної справи, безготівкових розрахунків, кредитування позичкозаймачів, вирішує кадрові питання;

організує господарсько-комерційний розрахунок, методологію, прогнозування, обліку та звітності внутрішньобанківського контролю, забезпечення касового обслуговування і збереження цінностей Банку, автоматизації банківських операцій;

розглядає проект зведених розрахункових кредитних і фінансових платежів Банку, річні звіти, баланси підвідомчих установ та зведений баланс Банку;

визначає структуру, штати, чисельність, умови і розміри оплати праці апарату банку, а також систему оплати праці і матеріального стимулювання в його установах;

розглядає матеріали ревізій і перевірок, звіти керівників установ Банку і приймає по них рішення;

контролює додержання законодавства в Банку і його установах;

визначає організаційну структуру, створює в установленому порядку установи Банку і представництва, а також реорганізовує і ліквідує їх;

виносить рішення про притягнення до матеріальної відповідальності посадових осіб Банку;

розглядає проекти наказів, інструкцій та інших вказівок Банку і приймає по них рішення;

вирішує інші питання діяльності Банку, крім тих, що входять до компетенції Ради Банку.

Правління діє в межах своєї компетенції й підзвітне Раді Банку.

Правління Банку має право приймати рішення, якщо на його засіданні присутні не менш як 2/3 членів. Рішення Правління приймаються більшістю голосів членів Правління, які приймають участь в засіданні. При рівній кількості голосів, голос головуючого на Правлінні є вирішальним.

Рішення Правління проводиться в життя, як правило, постановами та наказами Голови Правління.

Голова Правління Банку несе персональну відповідальність за виконання покладених на Банк функцій і має право без доручення здійснювати діяльність від імені Банку.

Виконуючи свої функції, Правління Банку:

організує роботу Правління Банку;

видає накази, інструкції інші нормативні документи з питань діяльності Банку;

розпорядження відповідно чинного законодавства майном і коштами Банку, представляє Банк у всіх організаціях як в Україні, так і за її межами, встановлює порядок підписання договорів, інших угод і зобов’язань і видачі доручень від імені Банку;

затверджує штатний розклад, апарату Банку, а також положення про його структурні підрозділи;

призначає і звільняє посадових осіб Банку згідно з переліком посадових осіб, визначеним Радою Банку, встановлює посадові оклади, заохочує працівників, які особливо відзначилися, накладає дисциплінарні стягнення;

розподіляє обов’язки між заступниками Голови Правління Банку;

має право доручати вирішення окремих питань, що входять до його компетенції, заступникам Голови, керівникам структурних підрозділів апарату Правління Банку і підвідомчих Банку установ і організацій.

В Кримській АР, областях, м.Києві, районах керівництво відповідними управліннями або відділеннями Банку здійснюють начальники управлінь або керуючі відділеннями, які призначаються вищестоящими органами Банку з числа осіб, які мають досвід практичної роботи в установах Банку, планових або фінансових органах не менше трьох років.

Управління і відділення Банку користуються правом юридичні особи від імені Банку, мають баланс, який входить до балансу Банку і здійснюють свою діяльність на основі положення про ці установи, що затверджуються Радою Банку.

Управління і відділення банку виконують усі операції, передбачені даним Статутом, і мають право:

передавати грошові кошти, залучені ними, за плату Національному банку, а також використовувати їх для кредитування населення та здійснення інших банківських операцій;

встановлювати на договірній основі розміри комісійної винагороди за послуги, що надаються;

вести переговори і здійснювати співробітництво з іноземними фізичними та юридичними особами у встановленому законом порядку;

приймати участь у встановленому порядку у створенні і діяльності спільних підприємств, компаній, банків, акціонерних та інших юридичних осіб в Україні та за кордоном.

Управління Банку мають право у встановленому Правлінням Банку порядку відкривати та закривати відділення. Відділення Банку за угодою з управлінням Банку мають право відкривати та закривати філіали.

Компетенція, відповідальність, функції та інші питання діяльності установ банку визначаються в Положенні про установи Банку.

Режим роботи установ визначається відділенням Банку у встановленому порядку.

У зв’язку з проведенням індексації і нарахуванням процентів операції по вкладам населення в перші три робочі дні нового року установами Банку не здійснюються.

Установи Банку ведуть бухгалтерський облік і подають звітність відповідно до загальних Правил, що встановлюються Національним банком України для комерційних банків.

Конкретний порядок бухгалтерського обліку, звітності і документообороту по операціях в Банку встановлюється Правлінням Банку з урахуванням вимог відомчих документів.

Операційним роком Банку вважається період з 1 січня по 31 грудня включно.

Банк складає річний баланс та звіт прибутків, збитків по формах і в строки, що встановлені Національним Банком України.

Порядок списання з балансу Банку встановлюється Радою Банку, якщо інший порядок списання не передбаченими законодавством.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю установ Банку здійснюється його ревізійним апаратом у порядку, встановленому Радою Банку.

Контроль за додержанням Банком банківського законодавства України, економічних нормативів та інших нормативних а

Використовуючи дані балансу, ми можемо провести оцінку питомої ваги кожної активної та пасивної статей балансу. Аналізуючи активну частину балансу, в 1999 році ми можемо побачити, що найбільшу питому вагу займає стаття “інші активи” — 39,278% в загальній сумі активів. Питома вага статті “інші активи” в порівнянні з 1998 роком зросла на 4,118%. На 1,242% зменшилася питома вага прибутку в загальній сумі пасивів. Для того, щоб зрозуміти цю зміну, необхідно провести більш глибокий аналіз факторів, які в тій чи іншій мірі впливають на кінцевий результат, тобто прибуток. Почнемо з аналізу доходних і витратних статей, таблиця 2.

Проаналізувавши дані показники ми можемо побачити, що основний доход банк отримує від проведення процентної політики. Сума доходів зменшилася на 2371 гривни. Це вплинуло на зменшення прибутку, що залишається в розпорядженні банку.

Фактори, які впливають на доходи банку, співвідносять з активами. Розрахунки показують, наскільки прибутковими виявилися операції банку за 1999 рік.

Так, проценти одержані за кредити найбільше впливають на доходи банку, та прибуток. Узагальнюючим показником, який характеризує ефективність діяльності банку є рівень рентабельності. Він визначається як відношення суми отриманого прибутку до суми проведених витрат. За 1998 рік рівень рентабельності банку відповідно становив:

Таблиця 2.

Показники доходних і витратних статей балансу Ощадного банку

Путильського відділення № 6799 за 1998-1999 рр.

№ п/п	Показники	Сума грн.		Питома вага статей у ВД -%
		1998 рік.	1999 рік.	1998 рік.	1999 рік .
1	Доходи від господарсько- комерційної діяльності	32866	66663	22	45
2	Доходи від облігацій	44773	20529	30	14
3	Проценти за надані позики населенню	45661	11560	31	8
4	Комісійна винагорода від організацій	15366	14082	10	9
5	Комісійна винагорода від населення	5620	5347	4	4
6	Інші доходи	5775	29509	4	20
7	Всього доходу	150061	147690	100	100
8	Проценти по вкладах населення	10974	13311	7	9
9	Амортизаційні відрахування	7946	4394	5	3
10	Адмінгосподарські і операційні витрати	96307	96497	64	67
11	Інші витрати	27777	30230	18	21
12	Прибуток	7057	3257	5	2
13	Платежі до бюджету	2815	-	-	-
14	Прибуток, що залишається у розпорядженні банку	4242	3257	3	2
15	Податок на прибуток	-	-	-	-

Таблиця 3.

Структура витрат Ощадного банку

Путильського відділення № 6799 за 1999 рік

№ п/п	Показники	Сума (грн.)	В % до підсумку
1	2	3	4
1	Витрати банку: проценти, сплачені по вкладах населення	13311	9,2
2	Витрати на утримання персоналу	67042	46,5
3	Господарські витрати	33849	23,4
4	Інші витрати	30230	20,9
5	Всього витрат:	144432	100

3257 грн. (прибуток)

P= ------------------------------ * 100% = 2,26 %

144432 грн. (витрати)

Цей показник свідчить про те, що банк мало рентабельний. Тому необхідно в майбутньому ефективніше використовувати ресурси банку на кредитування фізичних та юридичним осіб та забезпечення своїх поточних потреб.

Аналіз доходів ми проводимо на основі даних рахунків, згрупованих в розділі балансу “Доходи та витрати банку”, а також форми звітування №2 “Звіт про доходи та витрати”. В процесі аналізу ми використовуємо такі методи:

- економічно обгрунтовані групування доходних та витратних аналітичних рахунків балансу банку

- структурний аналіз;

- оцінка динамічних рядів показників по кварталах та роках;

- виявлення ступеня залежності показників від окремих факторів та їх зміст.

Мета аналізу — виявлення резервів росту прибутковості банківської діяльності, формування рекомендацій на цій основі.

Ми здійснюємо групування валових доходів по наступній схемі:

а) процентні доходи

б) непроцентні доходи.

При аналізі банківських доходів ми визначаємо питому вагу кожного виду доходу в їх загальній сумі. Найбільшу питому вагу в статті доходів складають доходи за надані позики юридичним особам, що становлять — 45,13%, доходи від операцій державними цінними паперами — 13,90%, і доходи та комісійні за надані послуги — 13,16%.

Таблиця 4.

Структура доходів Ощадного банку

Путильського відділення № 6799 за 1999 рік.

№ п/п	Показники	Сума (грн.)	Питома вага у загальній сумі доходів, %
1	1.1.Процентні доходи. Доходи за надання процентних послуг всього: в тому числі: а)за кредити, надані юр. особам б) за кредити, надані фіз. особам	78223 66663 11560	52,96 45,13 7,83
2	Доходи від операцій з цінними паперами, всього: - доходи за операціями з державними цінними паперами	20529 20529	13,90 13,90
3	Доходи і комісійні за надані послуги	19429	13,16
4	Доходи від операцій з іноземною валютою	8163	3,29
5	Інші операційні доходи	21346	14,45
6	Всього доходів	147690	100,00

Зріст процентних доходів в цілому міг здійснюватись за рахунок впливу двох факторів: зросту середніх залишків за виданими кредитами; зросту середнього рівня процентної ставки за кредит, стягується.

Аналізуючи процентні доходи, потрібно дослідити їх структуру.

Таблиця 5.

Структура процентних доходів від наданих кредитів

по Ощадному банку

Путильського відділення № 6799 за 1998- 1999 рр.

№ п/п	Основні канали надходження процентних доходів	1998 рік		1999 рік
		Сума, гривні.	Питома вага -%	Сума, гривні.	Питома вага -%
1 2 3 4	Нараховані і одержані проценти: за короткостроковими позиками; за довгостроковими позиками; за міжбанківськими кредитами;	46912 9515 22100	60 12 28	14090 9133 55000	18 12 70
5	Процентні доходи – всього	78527	100	78223	100

Зріст надходжень процентів за короткостроковими позиками в порівнянні з довгостроковими в умовах інфляції потрібно розцінювати позитивно, оскільки тільки короткострокові вкладення можуть виявитися ефективними.

З точки зору перспективи не можна повністю відмовитися від довгострокових позик, які в найбільшій мірі підвладні інфляції. Участь банку в довгострокових проектах може в майбутньому принести значний прибуток, який окупить сьогоднішні витрати. По довгострокових позиках доцільно встановлювати плаваючу процентну ставку. Оптимальна частка процентів, що надходять по довгострокових позиках, у загальному об’ємі процентних доходів не повинна перевищувати 15 % для банків, які не займаються інвестиційною діяльністю.

Висока питома вага доходів від міжбанківських кредитів свідчить про спеціалізацію банку на таких операціях.

Міжбанківські позики — стабільне джерело надходжень процентів, але менш прибуткове, ніж короткострокові позики комерційним структурам, які одночасно є більш ризикованими.

Найбільшу питому вагу в процентних доходах займають проценти, отримані за міжбанківськими кредитами, що становлять — 209%, банку необхідно зосередити увагу на найбільш прибуткових кредитах, але не за рахунок ліквідності свого банку.

В умовах інфляції можливості зросту доходів за рахунок процентів за наданими кредитами зменшується. Наскільки банк активно використовує інші джерела доходів, ми покажемо за допомогою аналізу структури непроцентних доходів.

Узагальненим показником дохідності банку є середня величина доходу на одного робітника, яка обчислюється діленням валового доходу на фактичну чисельність робітників.

Таблиця 6.

Кредитні доходи Ощадного банку

Путильського відділення № 6799

за 1999 рік. (гривні)

№ п/п	Показники	Рівень доходності, %
1	Процентні доходи (валові) ------------------------------------ залишки за позичк. рахунками	78223 ---------- х 100%=298 26292
2	Проценти за короткотерм. поз. --------------------------------------- залишки за позичк. рахунками	14090 ---------- х 100%=54 26292
3	Проценти за міжбан. кред. ------------------------------------ залишки за позичк. рахунками	55000 ---------- х 100%=209 26292
4	Проценти за довгостр. кред. ------------------------------------ залишки за позичк. рахунками	9133 ------- х 100% =35 26292

Таблиця 7.

Доходність некредитних операцій по Ощадному банку

Путильського відділення № 6799 за 1999 рік.

№ п/п	Основні канали одержання непроц. доходів	Сума грн.	Питома вага елементів, %
1	Доходи від операцій з держ. цінними паперами	20529	29,5
2	Доходи і комісія за надані послуги	19429	29,0
3	Доходи від операцій з іноземною валютою	8163	11,8
4	Інші операційні доходи	21346	30,7
5	Всього	69467	100

В 1999 році середня величина дохідності на одного робітника становила:

І997 рік – 150061 : 50 = 3001,22 грн.;

1999 рік – 147690 : 44 = 3356,59 грн.

Отже, ми можемо зробити висновок, що на зріст валових доходів банку впливають:

підвищення рівня дохідності кредитних операцій (процентні доходи);

збільшення частки “працюючих” активів, тобто активів, які приносять доход. До них відносяться: короткострокові позики, довгострокові кредити іншим банкам, цінні папери, паї, акції, заборгованість по факторингу, кошти, перераховані підприємствам для проведення спільної діяльності;

зріст дохідності кредитних операцій.

На основі цього ми можемо зробити деякі рекомендації, які сприяють росту непроцентних доходів. Банкові рекомендується розширювати спектр платних послуг та інших нетрадиційних операцій, таких як:

надання консультаційної допомоги;

посередництва в розміщенні цінних паперів своїх клієнтів;

надання гарантій, поручительств;

участь у прибутках.

Аналіз витрат ми здійснюємо за такою ж схемою, що й аналіз доходів: витрати всього = процентні витрати + непроцентні витрати.

Процентні витрати за 1999 рік склали: 13311 гривень, а непроцентні витрати: 131121 гривню.

До непроцентних витрат відносять:

1. Операційні витрати за цей період відповідно включають:

поштові і телеграфні витрати за операціями клієнтів — 10721 гривню;

комісійні витрати за послугами і кореспондентськими відношеннями -

2. Витрати по забезпеченню функціонування банку:

на утримання апарату управління — 67042 гривень;

господарські витрати (амортизаційні відрахування, орендна плата та інші) — 23128 гривень.

3. Інші витрати — 30230 гривень.

Таблиця 8.

Структура витрат Ощадного банку

Путильського відділення № 6799 за 1998-1999 рр.

№ п/п	Група витрат	1998 рік		1999 рік
		Сума гривні.	Питома вага -%	Сума гривні.	Питома вага -%
1	Процентні витрати	10974	7,67	13311	9,22
2	Непроцентні витрати	132030	92,33	131121	90,78
3	Витрати всього:	143004	100	144432	100

З таблиці видно що непроцентні витрати займають значну частину в сумарних витратах. Частково це виправдано. Існує ряд причин, які носять об’єктивний характер, тобто не залежать від банку. Наприклад, оплата за канали електронного зв’язку. Існують і інші фактори, які банк на може сам ліквідувати: зменшити непроцентні витрати, що відразу відобразиться на рості його прибутку.

Процентні витрати залежать від середньої процентної ставки по вкладах населення.

Таблиця 9.

Залишки по вкладах по Ощадному банку

Путильського відділення № 6799 за 1998-1999 рр.

№ п/п	Показники	1998 рік		1999 рік
		Сума, гривні.	Питома вага -%	Сума, гривні.	Питома вага -%
1	Розрахункові поточні та інші рахунки клієнтів	10485	5,84	19293	10,23
2	Внески громадян	168929	94,16	169245	89,77
3	Залучені кошти всього	179414	100	188538	100

Затрати на обслуговування розрахункових рахунків найменші. Це найбільш дешевий ресурс для банку. Збільшення частки вказаного компонента в ресурсній базі зменшує процентні втрати банку. Однак розрахункові рахунки — це найбільш не передбачений. інструмент тому висока їх частка послаблює ліквідність банку.

Збільшення об’єму залучення коштів на вклади громадян є позитивним моментом, незважаючи на ріст процентних витрат. Строкові вклади виявляються найбільш стабільною частиною залучених коштів, що дозволяє здійснювати кредитування на більш тривалі строки і, отже, під більш високий процент.

Таблиця 10.

Структура непроцентних витрат Ощадного банку

Путильського відділення № 6799 за 1999 рік.

№ п/п	Статті витрат	Сума (грн.)	Питома вага – %
1. 2. 3. 4. 5.	Операційні витрати в тому числі: поштові і телефонні витрати по операціях клієнтів оплачена комісія за послугами витрати на утримання апарату управління господарські витрати інші	10721 67042 23128 30230	8 51 18 23
	Непроцентні витрати: всього	131121	100

З цих показників можна зробити висновок, що банку необхідно зменшити питому вагу витрат на операційні витрати та інші. Мабуть, недоцільно скорочувати витрати на утримання апарату управління. Розглядаючи висновки даного аналізу, ми можемо відмітити, що скороченню витрат банку будуть сприяти:

гармонізація структури ресурсної бази, тобто збільшення частки розрахункових і вкладних рахунків. Для цього потрібно створити в банку спеціальний підрозділ, який би цілеспрямовано займався тільки ресурсами;

розумне зменшення непроцентних витрат.

Завершальним етапом аналізу є аналіз прибутковості банківської діяльності. Банківський прибуток важливий для всіх учасників економічного процесу. Він є основним показником ефективності комерційної діяльності, джерелом зміцнення і розвитку комерційного банку. Кінцевий фінансовий результат (прибуток або збиток) визначається як різниця між загальною сумою доходів від банківської діяльності і надходжень від позареалізаційних операцій та сумою витрат за цими операціями.

Прибуток — показник результативності банку, його діяльності, його аналіз ми почнемо з розгляду складових компонентів. В загальному плані, прибуток, що залишається в розпорядженні банку, залежить від трьох “глобальних” компонентів: доходів, витрат, сплачених в бюджет податків.

Аналіз доходів та витрат розкриває причини їх змін. Всі рекомендації ми розробили відповідно збільшення прибутку і скорочення витрат.

В першу чергу за рахунок прибутку сплачується податок та інші обов’язкові платежі до бюджету. Проводиться відрахування від прибутку в статутний і резервний фонди, що знаходяться в місті Чернівецьку. Частина прибутку відраховується в фонд економічного стимулювання відповідно до порядку встановленого Національним банком України.

Існує метод оцінки прибутковості банківської діяльності за допомогою відносних показників (коефіцієнтний метод).

Основним показником прибутковості банку прийнято вважати (рентабельність), а саме — відношення прибутку до витрат банку:

прибуток

K1 = ---------------- *100 %

витрати

Порівнюючи результати 1998 і 1999 років ми бачимо, що рентабельність зменшилася в зв’язку із зменшенням прибутку.

7057

K1 1998 рік = ------------ *100 % = 4,93 %

143004

3257

K1 1999 рік= ------------ *100 % = 2,26 %

144432

Це означає, що рентабельність банківської діяльності знаходиться в прямій залежності від “працездатності” активів, від їх прибутковості.

Одним із резервів збільшення рентабельності є ступінь віддачі активів.

Прибутковість активів:

К2 1998 рік = 7057 : 281935 х 100 % = 2,50 %

К2 1999 рік = 3257 : 258229 х 100 % = 1,26 %

Дохідність активів:

К3 1998 рік = 150061 : 281935 х 100 % = 53,23 %

К3 1999 рік = 147690 : 258229 х 100 % = 57,19 %

Частка прибутку в доходах банку:

К4 1998 рік = 7057 : 150061 х 100 % = 4,70 %

К4 1999 рік = 3257 : 147690 х 100 % = 2,21 %

За допомогою коефіцієнта К3 ми можемо охарактеризувати діяльність банку з точки зору ефективності розміщення активів, тобто можливостей створювати доход.

К4 відображає здатність банку контролювати свої витрати, так як:

Аналіз дохідності активів повністю перекликається з аналізом доходів банку. Сумарна дохідність активів, складається з процентних та непроцентних доходів.

1998 рік К3= 53,23

1999 рік К3= 57,19

1998 рік D1 = 78527 : 281935 * І00 % = 27,85 %

1998 рік D2 = 72534 : 281935 * 100 % = 25,37 %

1999 рік D1 = 78223 : 258229 * 100% = 30,29 %

1999 рік D­2 = 69467 : 258229 * 100% = 26,90 %

На показник D1 здійснює вплив різний рівень дохідності окремих активних операцій, наприклад, ризиковані кредити більш доходні, ніж міжбанківський кредит, структура кредитного портфеля і частка кредитних активів, що приносять прибуток в сумарних активах, (вплив цих факторів на процентні доходи ми розглядали в аналізі доходів).

Показник К4 ми можемо розкласти на такі складові:

Чим менша частка кожного фактору в доходах, тим більший коефіцієнт. Найбільший вплив на зменшення частки прибутку у валовому доході мають процентні і непроцентні витрати. Реальний резерв скорочення, витрат слід шукати, в зменшенні рівня процентів, що сплачуються за кредитні ресурси (детальний аналіз цих елементів представлений в аналізі витрат).

Підводячи підсумки, можна сказати, що ринкові відносини узаконюють нову роль прибутку, як оцінювального показника роботи банку. В цьому плані особливо актуальним, стає аналіз банківської діяльності з точки зору її дохідності.

Розділ 3. Вдосконалення банківського менеджменту в умовах ринкової економіки.

§ 3.1 Система управління в банку.

Для створення умов стабільності роботи всіх конкуруючих між собою банківських установ та разом з ними всіх господарюючих суб’єктів необхідне функціонування ефективної системи управління.

Управління — специфічна діяльність людини. Під управлінням банком ми розуміємо управління людьми та їх виробничими відносинами. Головним предметом праці (сировиною) управляючого є інформація. В цьому особливість управлінської праці. Керівництву Ощадного банку України Путильського відділення № 6799 для прийняття управлінських рішень необхідно мати інформацію. Забезпеченням необхідної інформації займаються різноманітні підрозділи та служби. Так, наприклад, інформацію про наявність кредитних ресурсів та кредитоспроможність позичальників надають: відділи короткострокового та довгострокового кредитування; інформацію про процентні ставки грошово-кредитного ринку, про темпи інфляційного росту цін надає відділ маркетингу та грошового обігу. Треба відмітити, що цей відділ був створений в результаті реорганізації організаційної структури в 1998 році. Необхідність цього відділу очевидна. В умовах розвитку ринкових відносин банк повинен мати інформацію про стан та зміни грошово-кредитного ринку, виявляти потреби клієнтів, продавати комплекс маркетингових заходів для задоволення цих потреб. Тільки при такому підході банк може забезпечувати отримання прибутку за рахунок створення максимальної споживчої задоволеності.

Однак, дуже важливо, щоб концепція маркетингу, одного з основних елементів менеджменту, здійснювалася на практиці, а не просто проголошувалась. Часто банки заявляють про застосування в своїй діяльності маркетингового підходу, а насправді все зводиться до призначення управляючого по маркетингу та створення маркетингової служби. А це саме по собі ще не вирішує проблеми реального використання концепції маркетингу в діяльності банку. Так, наприклад, в 1998 році у відділі маркетингу працював один працівник, що було недостатньо для такого обсягу робіт. На протязі І997-І998 років штат збільшився до 4 - х спеціалістів, що сприяло більш ефективній роботі банку, отриманню більш повної зовнішньої інформації. Інформація, що поступає, проходить обробку за допомогою автоматизованих систем у відділі комп’ютеризації банківських справ. Відповідальність за це несе начальник відділу. Збір та обробка інформації є допоміжними елементами для прийняття вірного рішення. Завдяки різноманітній та своєчасній інформації, умілій її обробці керівництво може прийняти науково-обгрунтоване рішення. Наприклад, на основі інформації про позитивні результати фінансово-господарської діяльності клієнтів, заступник директора по кредитах, узгоджуючи з директором банку, приймає рішення про надання позики.

Управління, як будь-яка діяльність людини, засноване на певних принципах. Основними принципами управлінської діяльності Ощадбанку Путильського відділення № 6799 є:

доцільність” відповідальність явища чи процесу певному стану, матеріальна модель якого представляється як мета;

оптимальність - визначення найкращого варіанту з можливих для досягнення поставлених цілей;

принцип зворотного зв’язку - зворотний вплив результатів на процес даного управління, тобто використання в управлінні інформації, яка надходить від об’єкту управління.

В процесі управління виділяються суб’єкти та об’єкти управління. Суб’єктом управління Ощадбанку Путильського відділення № 6799 є Рада банку. Вищим органом управління банку є Рада Банку. Суб’єктами регулювання будь-якої 6анківської діяльності виступають державні органи: Верховна Рада та НБУ. Прийняті у Верховній Раді України законодавчі акти про банки та банківську діяльність регламентують роботу банку, визначають його статус та право НБУ регулювати його діяльність. Достатність капіталу, ліквідність та дохідність — головні об’єкти державного регулювання. В рамках діючого законодавства керівництво Ощадбанку Путильського відділення № 6799 планує та організовує свою діяльність з метою одержання прибутку. Об’єктами управління тут виступають не окремі сторони діяльності, а вся система, організація.

Менеджмент діяльності Ощадбанку Путильського відділення № 6799 підрозділяються на три рівні:

перший — менеджмент вищого рівня, тобто керівництво банку визначає основні напрямки розвитку діяльності банку. На цьому етапі формується основна місія, стратегічна мета банку;

другий — менеджмент середнього рівня, - орієнтований на виконання завдань, необхідних для досягнення головної стратегічної мети. відповідальність за виконання цих завдань несуть керівники служб, підрозділів, начальники відділів;

третій — менеджмент нижчого рівня, де відбуваються управління всередині самих функціональних одиниць з метою досягнення певних параметрів, нормативів, які представляють собою складові частини завдань підрозділів, відділень.

“Менеджмент” діяльності банку включає в себе не тільки сукупність принципів, методів, форм та засобів управління банком, але й повинен відображати якісну характеристику досягнених результатів від прийняття управлінських рішень за допомогою конкретних економічних показників. Це складає суть фінансового менеджменту. Отже конкурентноспроможність та платіжеспроможність банку визначаються, насамперед, раціональною організацією фінансів. Функції фінансового менеджменту покладені на відділ “економічного аналізу”, який знаходиться в підпорядкуванні заступника директора банку, його очолює начальник відділу, тут працює штат співро6ітників — три спеціалісти та економіст.

Основним завданням відділу економічного аналізу є проведення економічного розрахунку, який представляє собою порівняння у вартісній (грошовій) формі витрат та результатів банківської діяльності. Застосування комерційного розрахунку веде до досягнення однієї із основних цілей банку — одержання максимального прибутку при мінімальних витратах. За допомогою комерційного розрахунку, аналізу ринку та оточуючого світу можна розпізнати на ранньому етапі зміщення потреб.

Так, наприклад, інформація, яка надходить про наявність ресурсів з відділів короткострокового та довгострокового кредитування, проходить обробку у відділі економічного аналізу, тобто, яку кількість ресурсів надати тій чи іншій групі позичальників з метою одержання найбільшого прибутку при найменшому ризику, так як кожна група позичальників має свій певний рівень кредитоспроможності. В порівнянні з 1998 роком в 1999 році збільшилась на 10 процентів питома вага кредитів, наданих у сферу торгівлі, що відобразилося на зростанні процентних прибутків від проведення кредитної політики. Зараз випробовуються схеми короткострокового кредитування по операціям з облігаціями внутрішньої державної позики, під комплект документів на товари, що знаходяться в дорозі, під заставу векселів великих банків, під середньомісячний обіг коштів клієнтів.

Кожна управлінська діяльність розпочинається з поставлених цілей. Процес стратегічного планування, що є однією з основних функцій менеджменту, починається з встановлення генеральної мети банку. Це планування проводиться керівництвом, тобто менеджментом вищого рівня. Від цього етапу планування відштовхується вся діяльність менеджменту банку.

Залучення грошових коштів від юридичних і фізичних осіб і розміщення їх на комерційних принципах в інтересах вкладників Банку і розвитку народного господарства: здійснення грошово-кредитного обслуговування громадян і підприємств, а також інших банківських операцій.

Відсутність стратегічного планування , а отже і конкретне визначення основної мети приводить до того, що усі банківські рішення, які не обумовлені необхідністю притримуватися основного напрямку функціонування кредитного інституту, визначеного в місії, будуть базуватися лише на індивідуальних якостях та цінностях вищого керівництва. Такі випадки часто призводять до розосередження і розпорошування зусиль, що негативно впливає на діяльність банку. Крім того виникають можливості прояву непослідовності в діях менеджменту, зумовлені складністю вибору пріоритетів та відсутністю початково поставленої мети.

Іншими словами, генеральна мета банку служить критерієм для всього послідуючого процесу прийняття управлінських рішень.

Так, визначивши своє основне спрямування діяльності як обслуговування кредитом сфери підприємницької діяльності та промисловості, менеджмент не задається питанням про обслуговування споживчим кредитом клієнтури роздрібного ринку.

Оскільки потенціал банку різними способами аналізується при виборі основної мети, якої він буде притримуватися у своїй діяльності та виходячи з основної місії, банк в змозі визначити свою подальшу діяльність без метушні і не кидаючись із сторони в сторону. Вибір головної мети банку є відповідальний етап стратегічного планування, на якому важливо правильно підійти до масштабності постановки цілей, не опускатися до частковостей. Сильне звуження рамок мети діяльності банку обмежує можливості вищого керівництва розглядати ймовірні варіанти при прийнятті рішень.

Після того, як була сформована основна місія банку, керівництво займається постановкою завдань, вирішення яких необхідне для досягнення основної мети. При цьому до уваги приймається потенціал зовнішнього середовища, внутрішні труднощі, внутрішні ресурси банку.

Таким чином, при формуванні завдань банку в першу чергу необхідна їх конкретизація. Але ця конкретизація не може проходити поза залежністю від впливу досить великого спектру активних факторів. Причому облік їх не завжди є простою справою. На більш низьких рівнях банку, — менеджмент середнього рівня, — тобто в підрозділах, відділах, службах, також приймаються їх власні програмні заяви.

Наприклад, управлінське рішення про надання кредиту пов’язане з необхідністю отримання наступної інформації: про попит на кредитні ресурси тієї чи іншої групи споживачів на ринку ( відділ маркетингу ), про ефективність вкладання кредитних ресурсів в ту чи іншу сферу (відділ економічного аналізу), інформації про кредитоспроможність позичальника, його ліквідності (робота по проблемах повернення кредиту ведеться службою безпеки банку), інформації про наявність кредитних ресурсів (відділ кредитування). Тобто ми можемо наочно побачити взаємозв’язок всіх організаційних служб та відділів в процесі прийняття управлінського рішення.

Для збільшення прибутку банку сприяють наступні цілі, які ми маємо змогу зобразити за допомогою схеми:

1. Місія банку.

2. Основна мета.

3.Максимізація одержаного прибутку.

4. Мобілізація вільних грошових коштів.

5.Підвищення ефективності управління пасивами.

6.Розширення асортименту банківських послуг.

7.Розвиток банківських послуг, що сприяють залученню депозитів.

8.Скорочення нераціональних витрат.

9.Покращення показника рентабельності активів.

10.Залучення кваліфікованих спеціалістів.

11.Зменшення банківського ризику.

В даному випадку ми маємо сукупність цілей чи дерево цілей. Мета повинна бути досяжною, ресурсозабезпеченою, контрольованою. Отже, проведемо аналіз даних цілей.

Для найбільшої ефективності банку вигідно функціонувати на межі ризику, тобто з найменшим забезпеченням активів власним капіталом. Для цього необхідно залучення грошових коштів. Це є однією з цілей банку. Реалізація цієї мети знаходиться у депозитній політиці банку, так як на основі депозитних операцій формується більша частина кредитних ресурсів. Але існує ряд труднощів, наприклад, відсутність достатнього досвіду управління депозитами. Це пов’язано з тим, що не завжди складалися планові баланси кредитних вкладень та ресурсів, що було викликано надмірною централізацією управління процесом формування та використання позичкового фонду. Саме так доводилося директивним порядком встановлювати розміри кредитування тієї чи іншої сфери, а це зменшувало можливість застосування комерційного кредиту.

Важливим інструментом депозитної політики є процент, який банк сплачує вкладникам за залучені ресурси. Сплата процентів за депозитними рахунками — основна стаття операційних витрат банку. Отже, банк не зацікавлений у досить високому рівні процентної ставки. Одночасно він змушений підтримувати такий її рівень, який був би привабливим для клієнтів. Тому на процент впливають строки та сума депозитів. Чим надійніші пасиви, тобто чим більший строк та сума депозиту, тим більший процент гарантує банк.

Створення все більшої кількості комерційних банків, які пропонують різноманітний спектр послуг, веде до посилення конкуренції в банківській сфері. Для зменшення витрат є свої напрямки, які включають підвищення рівня автоматизації, скорочення накладних витрат, гармонізація структури бази, тобто збільшення частки розрахункових та депозитних рахунків і зменшення частки дороговартісних інструментів (міжбанківських кредитів). Для цього потрібно створити в банку спеціальний підрозділ, який би цілеспрямовано займався тільки ресурсами, розумним зменшенням непроцентних доходів.

Показник рентабельності активів залежить від ефективності розміщення активів, структури кредитного портфеля, частки кредитних активів, які приносять дохід у сумарних активах.

В Ощадбанку Путильського відділення № 6799 широко застосовуються різні форми матеріального заохочення, такі як премія, матеріальна допомога, компенсації та інші форми грошових витрат, що сприяє залученню висококваліфікованих кадрів, спеціалістів.

Сукупність поставлених цілей є основою планування і прийняття управлінських рішень. Планування є однією з найважливіших функцій менеджменту. Питання планування, вироблення стратегії лежить в основі діяльності вищого менеджменту банку. Планування в Ощадбанку Путильського відділення № 6799 здійснюється безпосередньо на основі заходів, що викладені вище.

Як видно, процеси комунікації та прийняття рішень забезпечують взаємозв’язок та взаємозалежність всіх управлінських функцій. Цим досягається цілісність управлінського процесу, що в значній мірі сприяє підвищенню його ефективності.

Планування в Ощадбанку Путильського відділення № 6799 проводиться не тільки на вищому рівні, але й на рівні відділень та інших підрозділів. Це свідчить про те, що діяльність банку не повністю залежить від рішень, які приймаються у вищих ешелонах управління. Тобто, в основі планування лежить паралельна розробка стратегій на всіх рівнях банку при постійному врахуванні спільної мети. Надалі всі стратегії зводяться і виробляється інтегрована стратегія.

Організаційна структура банку є важливою складовою успішного досягнення цілей вибраної стратегії. Від того, як організований банк, як налагоджені в ньому відносини керівництва та підлеглих залежить вся його діяльність. Організація є однією з найважливіших функцій менеджменту.

Рішення про вибір структури організації в цілому приймається керівництвом вищого рівня. Керівники більш низьких рівнів допомагають в цьому, забезпечуючи необхідною інформацією і даючи одночасно свої пропозиції з приводу структури окремих підрозділів.

Реалізація однієї з цілей Ощадбанку Путильського відділення № 6799 — залучення кваліфікованих спеціалістів — дозволяє тому, хто відповідає за конкретний вид банківських послуг, мати в своєму підпорядкуванні достатньо кваліфікованих службовців, які мають досвід роботи в даній сфері, завдяки чому підвищується конкурентноспроможність банку в порівнянні з іншими, які організовані за іншими принципами. Крім того, орієнтація на окремі види послуг дозволяє найкращим чином координувати весь процес від створення нових послуг до доведення їх до кінцевого споживача.

§ 3.2. Менеджмент банківського ризику.

Основу діяльності Ощадбанку Путильського відділення № 6799, як видно з його основного призначення, тобто надання кредиту сприяє ефективному розвиткові економіки країни. Але процес кредитування пов’язаний з банківським ризиком. Тому особливою стає проблема банківського менеджменту по управлінню кредитним ризиком, вивчення кредитоспроможності позичальників, прогнозування сумнівних кредитів.

Як видно з дерева цілей, основна мета менеджменту Ощадбанку Путильського відділення № 6799 — максимізація прибутку, який одержує банк. Це означає, що політика банку повинна грунтуватися на базі реальної оцінки і прогнозування різноманітних ситуацій, аналізу всіх факторів, які впливають на обсяги прибутку. Дані фактори визначають рівень банківського ризику. Мета банку — мінімізувати цей ризик.

Банківський ризик включає в себе сукупність ризиків, таких як кредитний ризик, процентний ризик, ризик поточних витрат, валютний ризик, ризик неплатіжеспроможності банку та інші.

Всі ці типи ризиків взаємопов’язані. Очевидно, що кредитний ризик може призвести до ризику неплатіжеспроможності та ліквідності банку. Ризик процентної ставки відносно самостійний, так як пов’язаний з кон'юнктурою на ринку кредитних ресурсів і діє, як зовнішній фактор, що не залежить від банку. Але він в змозі збільшити кредитний ризик та весь ланцюг ризиків, якщо банк не буде пристосовуватися до зміни ринкової процентної ставки. Тому кожний тип ризику є суб’єктом банківського менеджменту.

Розглянемо, як на практиці в Ощадбанку Путильського відділення № 6799 здійснюється управління прибутком банку і навіть втратою частини акціонерного капіталу в результаті неспроможності позичальника погашати та обслуговувати борг ( виплачувати проценти ).Отже, перед керівництвом Ощадбанку Путильського відділення № 6799 стоїть чітко сформована мета — зменшення кредитного ризику. Наступний етап — планування.

На етапі виявлення проблеми необхідно з’ясувати, що впливає на збільшення чи зменшення кредитного ризику. Кредитний ризик знаходиться у прямій залежності від якості кредитного портфеля. Кредитний портфель — результат діяльності банку по наданню кредитів. На основі виявленої проблеми керівництво банку приймає рішення про більш чітку організацію кредитного процесу.

Кредитний процес складається з двох етапів. На першому етапі помічником з питань банківської безпеки та відділами кредитування здійснюється реальний аналіз кредитних заявок, при цьому велику увагу приділяється кредитоспроможності фірми-постачальника, оцінці сильних і слабких сторін її діяльності, ймовірним строкам погашення кредиту. Ця інформація направляється заступникові директора по кредитах. Якщо фірма відповідає всім вимогам політики банку, то оформляється кредитна угода.

Після надання кредиту починається другий етап кредитного процесу. На цьому етапі відділом економічного аналізу здійснюється аналіз поточної діяльності фірми, що сприяє виявленню на ранній стадії “проблемних кредитів”, тобто кредитів, яким загрожує несвоєчасне погашення.

Для того, щоб спростити складні ситуації в прийнятті рішення, можна порекомендувати банку використовувати модель АВС — аналізу, на другому етапі кредитного процесу. Призначення і зміст цієї моделі є розподіл виданих кредитів у ризикові класи в залежності від фінансових показників позичальників, вартості забезпечення, правильності всієї кредитної документації.

Отже, група

А — кредити з найменшим ризиком;

В — кредити з підвищеним ризиком;

Г — кредити з найвищим ризиком.

Застосування АВС — аналізу ефективно впливає на прийняття управлінських рішень. Так як АВС — аналіз дозволяє прогнозувати витрати від непогашених кредитів, які можуть вплинути на прибуток банку, а також стимулювати зацікавленість клієнтів групи “А” в одержанні кредиту тільки в Ощадбанку Путильського відділення № 6799. Для цього необхідно поводитись з клієнтами цієї групи з особливою увагою, ретельністю, підтримувати з ними зв’язки, особливо враховувати побажання цих клієнтів, продумувати можливість надання пільгових кредитів.

На управління кредитним ризиком впливає багато факторів. Оцінка та аналіз цих факторів обов’язково враховується в процесі планування. Так, об’єм непогашених кредитів часто не залежить від самого банку, а знаходиться під впливом економіки в цілому. Але банк, в свою чергу, може зменшити кредитний ризик шляхом відмови від концентрації кредитів в конкретних галузях чи фірмах, що переживають спад виробництва, та надаючи кредити таких ризикових вкладів приносять найменші втрати.

Планування та управління може бути тільки тоді ефективним, коли враховані всі фактори, що впливають на діяльність банку. Тобто керівництву банку необхідно мати наступну інформацію: оцінку ринкових можливостей, розпізнавання залежностей, зміни структури ринку, зміщення потреб: про характер діяльності конкурентів, їх цілі, стратегічні можливості, їх слабкі сторони: про власні сильні і слабкі сторони, наявні потенціали: про зміни в суспільних, політичних, економічних тенденціях.

Проведення ситуаційного аналізу проводить відділ маркетингу. Завдяки аналізу ринку та навколишнього світу можна на ранньому етапі розпізнати зміщення потреб, суспільні тенденції. Банк зобов’язаний чітко орієнтуватися в ситуації на ринку, коли приймає те чи інше рішення по забезпеченню захисту своїх інтересів. Продажна ціна забезпечення підпорядковується умовам ринку, відповідно вона підлягає коливанням. Оцінка забезпечення повинна проводитись з врахуванням ринкових перспектив.

Аналіз кредитопозичальників дозволяє оцінити, до якого класу ризику відносяться ті чи інші клієнти.

Втрати від непогашених позик — неминучий продукт активної діяльності банку, їх неможливо повністю ліквідувати, але звести до мінімуму — реально. Цьому сприяють такі етапи планування: як прогноз виникнення проблемних кредитів та пошук альтернатив їх ліквідації.

Отже, ми бачимо, до виникнення сумнівних кредитів приводять фактори, що залежать і не залежать від банку. До перших факторів відносяться всі аспекти, пов’язані з кредитним процесом, тобто із адекватним аналізом кредитної заявки, кредитної документації та інше. Самостійні фактори — несприятливі економічні умови, в яких опинився позичальник, стихійні лиха.

Треба відмітити, що в Ощадбанку Путильського відділення № 6799 на етапі аналізу кредитопозичальників відображається тільки фактичний фінансовий стан клієнтів, а аналіз факторів, які вплинули на погіршення їх господарської діяльності компанії діють автономно, незалежно від банку. Але банк, знаючи, де у фірми виникли слабкі місця, може і повинен дати відповідні рекомендації, що запобігали б появі несвоєчасно погашених позик. Можна запропонувати класифікацію цих факторів.

Недосконалий менеджмент :

Більшість фірмових крахів — результат погано організованого менеджменту. Типові проблеми: незадовільні планові і бухгалтерські служби, загальна некомпетентність. Як правило, недосконалий менеджмент пов’язаний з витратами росту, коли компанія, яка динамічно розвивається, наштовхується на недоліки сильно централізованого управління, яке в змозі охопити всі деталі господарського процесу.

Недосконалий початковий капітал фірми:

Невеликі фірми часто опиняються перед проблемою недостатності початкових вкладень. Це відбувається в результаті недооцінки загальної вартості бізнесу, в якому збирається досягти успіху дана компанія, та переоцінка строку, через який очікується одержання прибутку.

Високий рівень коефіцієнта поточних витрат:

Під коефіцієнтом поточних витрат розуміють відношення фіксованих затрат до валових затрат. Відповідно, при високому коефіцієнті і при зниженні об’єму реалізації компанія відчуває різке зниження прибутку.

Високі темпи росту продукції, що реалізується:

Коли компанія починає різко і безвиправданно збільшувати об’єми продажу своєї продукції, то зростає ризик її неоплати. В цій ситуації банк може прийняти заходи, які спрямовані на призупинення росту активів, наполягаючи на тому, щоб фірма призупинила реалізацію продукції покупцям із сумнівною платоспроможністю.

Економічний спад:

Багато невеликих фірм не в змозі прибутково розвиватися в умовах загального економічного спаду.

Конкуренція:

Нові компанії стикаються із серйозними проблемами при виході на ринок. В конкурентній боротьбі фірма може вибрати, як наступальну, так і захисну тактику. Наступальна тактика пов’язана із завоюванням ринку за допомогою різних законів (пониження цін, збільшення об’єму реалізації та інших), які можуть призвести до тимчасової втрати доходу.

Таким чином, керівництво Ощадбанку Путильського відділення № 6799, отримавши інформацію про фінансовий стан кредитопозичальників, про причини, які впливають на їх діяльність, може прийняти рішення про вибір програми дій по ліквідації непогашених кредитів.

Визначивши програму дій, банк приймає відповідні управлінські рішення.

В більшості випадків позичальник ще не втратив здатності відповідати по своїх зобов’язаннях. В цій ситуації банк розглядає питання про зміну кредитної угоди. Вони укладають додаткову угоду, за якою позичальнику надається відстрочка в погашенні кредиту на період коректування своєї господарської діяльності з метою одержання коштів для виплати боргу. В цьому випадку керівництво банку може прийняти рішення лімітувати активність позичальника, наприклад, в плані придбання нового обладнання чи розширення виробництва. Також може накладати контроль на витрати фірми, шо стосується виплати грошових винагород робітникам. Крім того, в модифікованому узгодженні може порушитися питання про податкове забезпечення кредиту.

Якщо додаткове узгодження не дає результату, тобто стан справ позичальника не покращується і погашення простроченої позики не передбачається, то банк переходить до наступного етапу — реалізації забезпечення. Реалізація забезпечення — процес трансформації в готівку частини активів, на яку претендує банк за угодою про забезпечення кредиту. У випадку, коли банк надавав кредит чи реалізація забезпечення не дозволила погасити повністю проблемний кредит, наступає третій етап — стягнення кредиту через суд. Суд допомагає банку виявити, які джерела доходу та активи позичальника можна обернути в погашення кредиту. На четвертому етапі — виконання судового рішення.

Керівництво банку має вибір для прийняття рішення:

– погашення боргу шляхом виконання прийнятого судового рішення за допомогою опису (конфіскації) майна боржника;

– накладення арешту на кошти боржника, які знаходяться в третьої особи;

–реалізація конфіскованого майна боржника на публічних аукціонах.

Результатом роботи банку з простроченими кредитами може виявитися банкрутство боржника (п’ятий етап). Банкрутство, керівництвом Ощадбанку Путильського відділення № 6799, розглядається як виключний засіб вирішення сумнівних кредитів.

Таким чином, будується робота Ощадбанку Путильського відділення № 6799 по управлінню зменшення кредитного ризику.

Своєрідним амортизатором кредитного ризику служить резервний фонд, створений в банку для компенсації збитків від списаних кредитів. Джерело відрахувань — прибуток, який залишається в розпорядженні банку після перерахування податків у бюджет. Нормативи відрахування затверджуються пайовиками.

Подібна практика формування резервного фонду далека від досконалості. По-перше, нормативи не узгоджуються з фактичними втратами від списаних кредитів за попередні роки. По-друге, не коректним є обчислення нормативу в процентах від прибутку.

Звичайно, джерелом формування резервного фонду повинен бути кредитний портфель банку. Відрахування в нього приводить до залежності від середньої частки прострочених позик у загальному об’ємі кредитних вкладень за останні 2–6 років.

Використання АБС — аналізу при класифікації виданих кредитів за групами ризику дозволить зосередити увагу на найбільш надійних, а також стимулювати зацікавленість в одержанні кредиту клієнтами групи А.

Виявлення причини погіршення господарської діяльності допоможе запобігти несвоєчасному погашенню позик, а також прийняти рішення, як будувати подальші відносини з невиправним боржником.

Організація роботи із сумнівними кредитами дозволяє банку покращити якість кредитного портфеля та мінімізувати ризик погашення кредитів.

§ 3.3. Використання закордонного досвіду розвитку банківської системи в умовах ринкової економіки України.

Перехід до ринкової економіки вимагає відповідних змін в структурі банківської системи, викликає необхідність її реформування з урахуванням нових явищ та процесів. Вирішенню цих проблем у великій мірі може сприяти намагання спроектувати західну банківську систему (практику) на власні реалії економічного життя. Зараз важливо використати все конструктивне, що нагромаджене банками, не повторюючи їх помилок. У формуванні банківської системи, адекватній ринковій економіці, ігнорувати закордонний досвід означало б “винаходити велосипед”, та ще й без гарантій, що на ньому можна буде їздити.

Реальна міра “ринковості” грошово-кредитної системи України, співвідношення у ній централізованих і децентралізованих засад визначається мірою “ринковості” економічного устрою країни. Банківська система, не може бути за всіма характеристиками повністю адекватною класичним дворівневим системам розвинутих країн із стабільною ринковою економікою. На відміну від них, це — банківська система перехідної економіки, з її нестабільністю і значними структурними зрушеннями. Вона повинна, з одного боку, обслуговувати процес реформ (диверсифікацію власності, демонополізацію, становлення нових ринків, а також інтеграцію в світову економіку), а з іншого — забезпечити максимальну стійкість грошової системи в цей період, сприяти стабільному функціонуванню основної маси підприємств.

Сьогодні банківська система в Україні розвивається на базі розширення приватної власності у фінансовому секторі, різноманітності видів кредитних інститутів. У напрямку західних моделей поступово відбувається закріплення централізму у банківській системі, підвищується роль НБУ і представницьких органів держави, яким він підзвітний. На відміну від розвинутих країн, окремою і найважливішою проблемою формування національної банківської системи України є правове забезпечення побудови її інституціональної структури, вдосконалення банківського нагляду, розвиток інформаційних технологій і зв’язку, банківських асоціацій, банківської освіти тощо. У цьому плані велике значення має прийняття Закону “Про Національний Банк України”, де має бути чітко і конкретно визначено правовий статус представницьких органів держави і НБУ, який цим органам підзвітний, їх функції, повноваження і міру компетенції. Необхідно забезпечити повноваження НБУ по посиленню монетарної стабільності, створити чітку і конкретну систему реальної підзвітності НБУ Верховній Раді України.

Для створення постійного механізму консолідації інтересів НБУ, уряду, парламенту і банківської спільності, Україні, на зразок розвинутих країн, необхідно мати спеціальну Консультативну раду по банках (по монетарній і кредитній політиці), яка не повинна мати директивних функцій по відношенню до НБУ, а включати в свій склад представників науки і усіх зацікавлених сторін, узгоджувати і консолідувати їх інтерес, готувати рішення, систематично розглядати поточні проблеми, на постійній основі займатись стратегічними питаннями. В Україні сьогодні також відсутня ціла група законів, звичайних у міжнародній практиці, які регулюють діяльність окремих категорій кредитних установ і окремих сторін діяльності банків та їх відносин з клієнтами.

Хоч сьогодні система регулювання діяльності банків і включає основні норми, відомі у міжнародній практиці (достатність капіталу, вимоги до ліквідності, обмеження великих кредитів тощо), їх обсяг і кількісні параметри значно відрізняються від практики розвинутих країн. Відсутня чітка система оцінки якості активів і створення обов’язкових резервів на поточні активи. Немає загальноприйнятої єдиної системи оцінки банків, рейтингова інформація непостійна і дуже спрощена. На практиці часто не застосовуються обмеження на підвищені ризики, не здійснюється контроль за повнотою розкриття банками інформації, за відсутністю дискримінації вкладників. У цьому плані для посилення банківського нагляду і регулювання необхідно, на наш погляд, вирішити такі суттєві завдання:

1) перехід на міжнародні стандарти бухобліку і звітності і регулювання діяльності комерційних банків;

2) переведення значної частини банків на більш високий рівень регулювання;

3) створення систем зведеної інформації про дотримання банками регулятивних норм, а також єдиної системи оцінки банків для банківського нагляду;

4) наближення порядку оцінки капіталу до умов Базельської угоди

(розподіл на капітали першого та другого рівнів, забезпечення порівнянь в оцінці ризику активів тощо);

5) розробки чіткої системи класифікації активів;

6) створення системи норм, що захищають клієнтуру банків.

Крім того, ключовими поточними проблемами трансформації банківської системи України до світових стандартів сьогодні є:

1 ) створення фондів страхування вкладів фізичних і юридичних осіб;

2) структурна перебудова колишніх державним банків (ПІБ, Укрсоцбанк, “Україна”) і Ощадбанку;

3) посилення поточного режиму класифікації позик і створення резервів на покриття збитків по кредитах для того, щоб звітність банків відображала їх дійсне фінансове становище (такі резерви не повинні включатись капітал банку при розрахунку його достатності);

4) створення НБУ системи раннього попередження для виявлення проблемних банків;

5) створення Всеукраїнського реєстру гарантій і застав та даних про ризикових позичальників;

6) розробка програм санкцій тих банків, які є неліквідними або неплатоспроможними;

7) удосконалення існуючого порядку ліцензування банків з боку НБУ.

Важливим напрямком реформи банківської системи України, де активно може використовуватися зарубіжний досвід, є також радикальна перебудова кредитних відносин. Взято курс на відмову від множинності видів та умов надання позик, на спрощення системи кредитування, підвищення її оперативності, збільшення об’ємів кредитування. В зв’язку з цим можна згадати, що в деяких розвинутих країнах, наприклад у Франції, також спостерігається процес збільшення об’єктів кредитування, результатом якого став “глобальний експлуатаційний кредит”, однак це не є вирішення проблем прострочених позик.

Проблема простроченої заборгованості актуальна також для закордонної банківської практики. Запобіганню появі сумнівних кредитів сприяє погляд за якістю (кредитування) кредитного портфеля та ретельне вивчення комерційними банками кредитоспроможності потенційних клієнтів. В практиці комерційних банків США важливе значення надається аналізу репутації позичальника, під якою розуміється не просто повернення боргу, але й внутрішня зацікавленість в повному і своєчасному виконанні своїх платіжних зобов’язань. Поряд з цим, банки проводять аналіз таких факторів, які впливають на кредитоспроможність: одержання прибутку, володіння активами і стан кон'юнктури. В комерційних банках США індивідуальні характеристики кредитоспроможності клієнта одержали назву “5 С” кредиту.

Джерелом інформації, що широко використовується в США, служить аналітична фірма. Вона надає інформацію про фінансову силу потенційного клієнта, виконує складну кредитну експертизу. Досвід закордонних банків по визначенню кредитоспроможності корисний для банків України при організації кредитних відносин.

Оскільки даний досвід базується на глибокому знанні клієнта, його можна використовувати для визначення:

кола підприємств, з якими не можна мати кредитні відносини;

найбільш раціональної сфери вкладання коштів;

аналізу та оцінки кредитоспроможності.

Ці дані дозволяють диференціювати умови надання та використання позики, рівень процентної ставки, термін позики та інше. Закордонний досвід можна активно застосовувати в області депозитних операцій комерційних банків. До недавнього часу в нашій практиці депозитним операціям не надавалося вагомого значення. А в тих же американських банках головним видом позичкових коштів є депозити, що складають в пасивах 86 % .

Організація депозитних операцій відіграє велику роль для забезпечення ліквідності комерційних банків. Останнім часом за кордоном набула розвитку теорія регулювання банківської ліквідності через управління пасивами. В наш час вона прийнята на озброєння комерційними банками США. Для нашої практики будуть актуальними різноманітні інструменти депозитної політики закордонних банків.

В И С Н О В К И

Для створення умов стабільної роботи всіх конкуруючих між собою банківських установ, а разом з ними всіх господарських суб’єктів, необхідне функціонування ефективної системи управління.

Основна мета банківського менеджменту — максимізація одержаного прибутку. Це означає, що політика комерційного банку повинна будуватися на базі ретельної оцінки та передбачення різноманітних ситуацій, аналізі всіх факторів, які впливають на об’єм прибутку.

Менеджмент діяльності Ощадбанку Путильського відділення № 6799 ділиться на три рівні:

перший – менеджмент вищого рівня, – тобто керівництво банку визначає основний напрямок розвитку діяльності банку. На цьому етапі формується основна місія, стратегічна мета банку;

другий — менеджмент середнього рівня, – орієнтований на виконання завдань, необхідних для досягнення головної стратегічної мети. Відповідальність за виконання цих завдань несуть керівники служб, підрозділів;

третій — менеджмент нижчого рівня, – де відбувається управління в середині самих функціональних одиниць.

Кожна управлінська діяльність розпочинається з постановки цілей. В роботі банків ми розглянули сукупність цілей, що стоять перед Ощадбанком Путильського відділення № 6799. Організаційна структура банку є важливою складовою успішного досягнення цілей. Від того, як організований банк, як налагоджені в нього відносини керівництва та підлеглих, залежить вся його діяльність. Організація — одна з найважливіших функцій менеджменту.

Проаналізувавши зміни, які пройшли в організаційній структурі, ми можемо сказати, що застосування нової організаційної структури привело до більш ефективної роботи. Тому що дана структура дозволяє зосередити функції управління наданню окремих послуг спеціалістами по конкретних напрямках.

В умовах підвищення ролі прибутку банку як оцінюючого показника актуальним стає аналіз банківської діяльності з виявленням факторів, що впливають на дохідність банку. До основних факторів, які впливають на прибуток банку, відносяться дохідність активів та рівень достатності капіталу.

У сфері модернізації механізму кредитування пропонуються наступні заходи:

використання АБС — при аналізі кредитного портфеля, виявлення та ліквідація сумнівних кредитів. Його впровадження дозволить мінімізувати ризик непогашення кредитів та покращити якість кредитного портфеля;

зміни в практиці формування резервного фонду;

виявлення причин погіршення господарської діяльності клієнтів;

організація контролю на всіх стадіях кредитного процесу;

методика раннього виявлення сумнівних кредитів, організація роботи по їх ліквідації, включаючи модифікацію кредитних відносин, реалізацію забезпечення, звернення до суду.

Перехід до ринкових відносин створює умови для розвитку споживчого кредиту. Застосування оцінок кредитоспроможності індивідуальних позичальників, інформація про їх доходи, високі процентні ставки гарантують від можливих ризиків.

Необхідний ретельний аналіз рентабельності, адже тільки з точки зору рентабельності банк формує пропозиції акціонерам та вкладникам. В умовах високих темпів інфляції достовірність оцінок та коректність обіцянок може бути досягнута тільки при врахуванні цих темпів.

Скороченню витрат банку будуть сприяти:

гармонізація структури ресурсної бази, тобто збільшення частки розрахункових та депозитних рахунків підприємств, організацій, громадян та зменшення частки багатовартісних інструментів (міжбанківських кредитів). Для цього необхідно в банку створити спеціальний підрозділ, який би цілеспрямовано займався тільки ресурсами;

розумне зменшення непроцентних розходів.

Збільшення частки “працюючих активів” приводить до зростання валових доходів банку. До активів, які приносять прибуток відносяться: короткострокові позики, довгострокові позики, кредити іншим банкам, цінні папери, паї, акції, засоби, перераховані підприємствам для участі в іншій господарській діяльності.

Підводячи підсумки, можна сказати що комерційний банк — основна ланка банківської системи будь-якої цивілізованої держави.

Комерціалізація банків означає переведення кредитного процесу на ресурсний тип його побудови. В зв’язку з цим гостро постає проблема пасивних операцій у банківській справі. Необхідно більш щільно пов’язувати депозитний процент з кон‘юнктурою на ринку кредитних відносин (ресурсів) та темпами інфляції, активніше впроваджувати нові депозитні інструменти, а саме — депозитні сертифікати.

Список використаної літератури:

1. Банк у законі, або що треба робити для цивілізованої діяльності банківської системи (М.Савчук, А.Мороз, З.Ватаманюк) // Голос України. – 1994 . – №35 23 лютого с.6.

2. Закон України про внесення змін до Закону України “Про банки і банківську діяльність” // Уряд. кур’єр.- 1997 16 січня с. 7.

3. Закон України про внесення змін до Закону України “Про банки і банківську діяльність” // Голос України.- 1997 10 січня с. 3.

4. Інформаційна система “Нормативні акти України”, Закон України “Про банки і банківську діяльність” затверджений постановою Верховної Ради № 873 – 12 від 20.03.91р. із наступними змінами і доповненнями с.1-25.

5. Інформаційна система “Нормативні акти України”, положення “Про міжбанківські розрахунки на Україні” затверджене постановою Правління Національного Банку України №65 від 21.03.96 р. с.2-18.

6. Інформаційна система “Нормативні акти України”, постанова “Про порядок створення і реєстрації комерційних банків” із змінами, внесеними постановою Правління Національного Банку України №182 від 23.07.96 р. с.1-3.

7. Теоритические основы банковского управления // Банковский механизм управления экономикой. – Саратов, 1990 г. – с. 6-58.

8. Александров С. Бизнес и банки – 1991 г. – №17 – с.16-20.

9. Білуха М. Контроль та аудит діяльності комерційного банку.// Бухгалтерський облік і аудит. – 1996 р. – № 12. – с.29-33.

10. Білуха М. Аудит фінансового стану юридичних осіб – акціонерів (часників) комерційного банку.// Бухгалтерський облік і аудит. – 1997 р. – №2 . – с.23-26.

11. Волынский Г. Банковская система.// Бизнес информ. – 1997 г. – №7. – с.53-59.

12. Вышлинский Г. Программа НБУ на 1996 г. : надежды на лучшее. // Фин. Украина. – 1996 г. – 13 февраля . – с.3

13.Гейлбронер Р., Тароу Л. Економіка для всіх. Як працює банківська система.// Галицькі контракти . – 1995 р. – № 25 . – с.58-59. – Продовження в № 28.

14. Геращенко В. Учёт и операционная техника в банках СССР. – М: Финансы и статистика. – 1990 г. – с 27-34.

15. Геращенко К. Грошова реформа буде проведена цього року. //Галицькі контракти. – 1996 р. – №34. – с.15-17.

16. Гудзинський О. Менеджмент та його формування. // Економіка. Закон. Ринок. – 1994 р. – №2. – с.22-23.

17. Давидов С. Банки і ринок. // Економіка, закон, ринок. – 1994 р. – №4. -с17-19.

18. Ерофеева Т. Банківські операції з коштами населення в Україні.// Визвольний шлях. – 1996 р. – №8 .- с.963- 965.

19. Кириленко В. Сучасні банківські платіжні інструменти. // Бухгалтерський облік і аудит.- 1996 р.- №4 . – с.25-27.

20. Крутик А. Огляд ситуації в банківській системі . // Галицькі контракти. – 1996 р. – №20 . – с.14-19.

21. Круглов П. Финансы СССР.-1990р.-№6.-с.10.

22. Курінний С. Вибір моделі державного управління банківською системою. // Розбудова держави. – 1995 р. – №5-6.-с.43-45.

23. Липис А. Электронная система денежных расчётов. // М: Финансы и статистика.-1988г.- с.56-61.; – с.70-74.; – с.112-116.

24. Матвієнко В. Банківські важелі і реформуваня економіки України.// Урядовий кур’єр. – 1996 р. – 4 квітня . – с. 9-10.

25. Міщенко В. Національний банк України дозволяє банкам інвестувати, але не радить цим захоплюватися.// Галицькі контракти. – 1996 р. – №28. – с.18-20.

26. Пашкус Ю. В., Мисько О. Н. Фінансовий менеджмент. // Пашкус Ю. В., Мисько О. Н. Введение в бизнес.- Л.,1991.- С.176-196.

27. Петровська Н. Кредитно-фінансові проблеми та банківська справа в дослідженнях українських економістів зарубіжжя (60-ті роки XX століття).// Банківська справа. – 1997 р.- №11131.- с.44-49.

28. Рядченко В. Як вибрати “свій” банк, кілька практичних порад. // Бухгалтерський облік і аудит. – 1995 р. – №9. – с.19-22.

29. Собко В. Коментар до Плану рахунків бухгалтерського обліку у банках України.// Бухгалтерський облік і аудит. – 1996 р. – № 12. – с. 14-18.

30. Степаненко А. Життя банківської системи очима банківського нагляду.// Фінансова Україна. – 1997 р. -25 березня. – с. 17, 20.

31. Стоянова Е. С. Терминология и базовые понятия финансового менеджмента.// Бух.учёт. – 1994 г. – №4. – с.20-21.

32. Ющенко В. Банківська система України в ринковій економіці. // Економіка України. – 1994 р. – №3. – с.3-8.

33. Про деякі підсумки діяльності комерційних банків України у 1996 році. // Асоціація Українських банків. – с. 1-3.