<p><font face="Verdana" size="2">

<b>Назва реферату</b>: Місяць - природний супутник Землі<br>

<b>Розділ</b>: Астрономія, авіація, космонавтика<br>

<p align="center"><b><big>Місяць - природний супутник Землі</big></b></p>

<p><p>2. Рельєф. Уже з часів Галілея почали складати карти ви­димої півкулі Місяця. Темні плями на поверхні Місяця на­звали «морям й». Це низини, де немає й краплини води. Дно їх темне і більш-менш рівне. Більшу частину поверхні Міся­ця займають світліші височи­ни — «материки». Є кілька гірських хребтів, названих, подібно до земних, Альпами, Кавказом і т. д. Висота гір до­сягає 9 км. Але основною фор­мою рельєфу є кратери. їхні кільцеві вали заввишки кілька кілометрів оточують великі круглі западини діаметром близько 200 км, наприклад Клавій і Шіккард. Усі великі кратери назвали на честь уче­них. Так, на Місяці є кратери Тіхо, Коперник та ін.</p> <p>Коли повний місяць, у південній півкулі добре видно в силь­ний бінокль кратер Тіхо діаметром 60 км у вигляді яскравого кільця, від якого розходяться радіальне світлі промені, їх дов­жина порівнянна з радіусом Місяця, і вони простягаються, пере­тинаючи багато інших кратерів і темних западин. З'ясувалось, що промені утворені скупченням великої кількості малих кра­терів із світлими стінами.</p> <p>Місячний рельєф краще вивчати тоді, коли відповідна місце­вість знаходиться поблизу термінатоpa, тобто межі дня і ночі на Місяці. Тоді освітлені Сонцем збоку нерівності від­кидають довгі тіні й добре помітні. Дуже цікаво протягом години постежити в телескоп за тим, як поблизу термінатора на нічному боці загоряються світлі цятки — це вершини валів місячних кра­терів. Поступово з пітьми випливає світла підкова — частина кратерного валу, але дно кратера ще в цілковитій темряві. На­решті вимальовується весь катер. При цьому добре видно, що чим менші кратери, тим їх більше. Вони часто розміщені ланцюж­ками і навіть «сидять» один на одному. Пізніші кратери утво­рилися на валах старіших кратерів. У центрі кратера часто видно гірку (мал. 46), насправді це група гір. Кратерні стіни обриваються терасами круто всередину. Дно кратерів лежить ниж­че від навколишньої місцевості. </p> <p>Уся поверхня Місяця вкрита дрібними кратерами — пологими заглибинами — це результат ударів невеликих метеоритів.</p> <p>Із Землі, як ми знаємо, видно тільки одну півкулю Місяця (мал.). У 1959 р. радянська космічна станція, пролітаючи мимо Місяця, вперше сфотографувала невидиму із Землі півкулю. У принципі вона не відрізняється від видимої, але на ній менше «морських» западин (мал.). Тепер складено детальні карти цієї півкулі на основі численних фотографій Місяця, зроблених з близької відстані автоматичними станціями, які літали до Місяця. Апарати не раз спускалися і на його поверхню. У 1969 р. на поверхню Місяця вперше спустився космічний апарат з двома американськими астронавтами. На сьогодні на Місяці побувало шість експедицій астронавтів США, які благополучно повернулися на Землю. Вони ходили й навіть їздили на спеціальному всю­диході по поверхні Місяця, встановлювали й залишали на ньому різні апарати, зокрема сейсмографи для реєстрування «місяце-трусів», і привезли зразки місячного грунту. Радянські вчені дістали проби місячних порід з різних місць за допомогою авто­матів, які за командою із Землі брали пробу грунту й поверталися з нею на Землю.</p> <p>Хімічний аналіз зразків місячної речовини показав, що по­роди Місяця не стільки різноманітні, як земні, і за складом подібні до базальтів.</p> <p>На Місяць посилали й радянські автоматичні самохідні лабо­раторії— місяцеходи, які виконали багато наукових вимірювань та аналізів грунту і пройшли по Місяцю значні відстані — кілька десятків кілометрів. Навіть у тих місцях місячної поверхні, які із Землі здаються рівними, грунт має багато воронок і засипа­ний камінням всіляких розмірів. Місяцехід, керований із Землі, «крок за кроком» пересувався з урахуванням характеру місце­вості, вигляд якої передавався на Землю по телебаченню. Це величезне досягнення радянської науки важливе як приклад безпосереднього дослідження фізичних умов на іншому небесному тілі, яке знаходиться від Землі на великій відстані.</p> <p>Радянські космічні станції встановили відсутність у Місяця магнітного поля й поясів радіації.</p> <p>Вивчення місячного рельєфу та його походження становить інтерес і для геології — Місяць є ніби музеєм давньої історії його кори, оскільки вода й вітер не руйнують її. Проте Місяць —</p> <p>це не зовсім мертвий світ. У 1958 р. радянський астроном М. А. Козирєв помітив у кратері Альфонс виділення газів з місячних надр.</p> <p>У формуванні рельєфу Місяця, очевидно, брали участь і внут­рішні, і зовнішні сили. Роль тектонічних і вулканічних явищ безсумнівна, бо на Місяці є лінії скиду й ланцюжки кратерів, схожих на лавові озера Гаванських островів. Що ж до місячних «морів», то вони, очевидно, утворилися внаслідок проплавлення місячної кори і виливання лави на поверхню. Проте на Місяці не виявлено порід, молодших за 2 млрд. років, і це свідчить, що магматична й вулканічна активність припинилися давно.</p> <p><img width=324 height=348 src="refimages/image001.jpg" align=left hspace=12><img width=316 height=348 src="refimages/image002.jpg" align=left hspace=12></p> <p> </p></p>

</font>

____________