Зміст
Вступ
1. Регістри чоловічого голосу
2. Регістри жіночого голосу
3. Голоси, що сформувалися
4. Поняття „Прикритий звук” та „Тесітура”
5. Механізм утворення регістрів
Висновок
Список використаної літератури

Вступ
Специфічною особливістю вокальної мови є використання різних співочих регістрів - у звичайній мові вони використовуються тільки у випадках крайніх емоційних станів.
Співочий регістр - природна характеристика голосу; ділянка діапазону співочого голосу, що характеризується єдиним тембром і єдиним фізіологічним механізмом голосоутворення.
У чоловічому голосі розрізняють:
- грудний регістр у нижній частині діапазону, що відрізняється силою і багатством звучань;
- слабкий і бідний за тембром фальцетний регістр у верхній частині діапазону.
У жіночому голосі розрізняють:
- грудний регістр;
- центральний регістр, у якому сполучається головне і грудне звучання;
- головний регістр у верхній частині діапазону, що звучить світло, відкрито.
В ідеалі голос повинний створювати всі доступні йому звуки без різких змін у тембрі, але на практиці це недосяжно. З приводу визначення і класифікації регістрів у науковій літературі маються суперечливі думки. Найбільш розповсюдженим є наступне визначення: "Регістр - фонаціонний ряд частот, у якому всі звуки звучать однаково за тембром (при цьому, очевидно, вони і створюються подібним чином)". Перехід від одного регістра до іншого відбиває зміни у фонаціонній техніці, тобто зміни взаємодії мускул гортані і голосових зв'язок.
Зміна регістрів відчувається як зрушення у фонаціонній частоті (висоті тону), і як зміна тембру. При цьому відбувається і зміна інших акустичних характеристик звукового сигналу: зміна форми спектральної що огинає, структури атаки і спаду та ін.
Оскільки зміна регістрів використовується в співі як засіб художньої виразності, то аналіз змін акустичних характеристик, що відбуваються при цьому, може виявитися корисним у практиці роботи звукорежисера при обробці голосу.
Для класифікації і назв регістрів у різних вокальних школах використовуються зовсім різні поняття, в італійській школі, наприклад, виділяється три регістри: грудний (chest), середній (mіddle), головний (head) у жіночому голосі, і грудний (modal, normal), головний і фальцет (falsetto) у чоловічому голосі. Звичайно прийнято вважати, що механізми голосоутворення сильно розрізняються в нижніх ("важких") і верхніх ("легких") регістрах; середні регістри сполучать якості їх обох.
Баси і контральто співають майже винятково у важких регістрах, використовуючи легкі регістри іноді на вищих нотах (наприклад, для комічного ефекту).
Колоратурні сопрано співають у легких регістрах, іноді використовуючи "важкий" механізм на нижчих нотах - але ніколи не співають тільки в грудному регістрі. Іноді додатково виділяються в самому верхньому діапазоні жіночого голосу "свистячі" регістри, або дуже низькі регістри в чоловічому голосі (так званий "strohbass").
Окремі регістри перекриваються по частоті, і деякі співаки можуть співати ті самі ноти в різних регістрах. Наприклад, у жіночих голосах області перекриття: грудний-середній (chest-mіddle) 400 Гц, нота "соль" першої октави, середній-головний (mіddle-head) 660 Гц, нота "мі" другої октави. У чоловічих голосах зона перекриття 200...350 Гц.
Головна задача вокальної педагогіки - зробити перехід від одного регістра до іншого плавним, зменшити варіації тембру так, щоб цей перехід був майже непомітний при сприйнятті.

1. Регістри чоловічого голосу
Під регістром співочого голосу розуміється ряд однорідно звучних звуків, виконаних єдиним фізіологічним механізмом. У наслідку різної анатомічної будівлі чоловічої і жіночої гортані, реєстрова будівля чоловічого і жіночого голосів теж різна. Чоловічий голос має 2 основних регістри (грудний і фальцетний) і один перехід. Жіночі голоси мають 3 регістри (грудний, центр і головний) і 2 переходи. Є педагоги, що розрізняють більше регістрів. Однак є, і такі які взагалі заперечують їхню наявність. Щоб пояснити ці явища, треба проаналізувати фізіологію регістрів.
Якщо співає нагору по діапазону ненавчений співак, то, підходячи до перехідних нот, він відчуває напругу і неможливість далі співати. А голос нижче перехідних нот звучить могутньо. Це красивий, повний тембру голос, і по відчуттю співака "відлунює" у нього в грудях. Від цього "грудного відлунювання" і утворилася назва регістра - грудний регістр.
Грудний регістр характеризується повним змиканням голосової щілини, участю в коливальному русі всієї маси зв'язувань, можливістю розвитку найбільшої амплітуди коливання і передачі коливань не тільки в надставну трубку, але й у бронхіальне дерево.
Якщо прикласти руку до грудей при співі, то відчувається тремтіння грудної клітки. Перехідні ноти, суб'єктивно незручні, звичайно можуть бути взяті й у грудному, і у фальцетному регістрах.
Вище перехідних нот починається фальцетний регістр. Саме слово "фальцет" означає "помилковий голос". Російський синонім його - фістула.
Фальцет, Фістула, італ.Falsetto, від лат.Falso - підроблений - звук найвищого (головного) регістра співочого голосу. При співі фальцетом вібрують тільки краї голосових зв'язувань, між якими утворюється щілина. В оперному і концертному співі фальцет служить для особливого фарбування звуку.
Фальцет у чоловіків розширює діапазон приблизно на половину октави нагору і здатний опускатися вниз до середини грудного регістра. При фальцеті замикання голосової щілини неповне (відкрита у виді овалу), зв'язування вібрують тільки вільними середніми краями, резонують в основному порожнині надставної трубки. Фальцет слабкіше, бідніше тембром, чим грудний регістр. У сольному співі фальцет уживається зрідка, як своєрідна фарба. Деякі тенори, виконуючи гранично високі ноти, користуються "озвученим" фальцетом, що наближається до міксту.
Оскільки при фальцетному голосоутворенні "відлунює" голова, такий регістр називають "головним ". Як показали наукові дослідження, грудне і фальцетне звучання голосу залежить від характира роботи голосових складок. Щільне змикання складок і їхнє повне включення в роботу створює тембр, багатий обертонами. Так само треба сказати, що в співочій практиці часто під словом "мікст" розуміється недостатньо якісний звук, не повноцінний співочий голос.
Voіx mіxte sombree - змішане прикрите звучання голосу - відкрило нові можливості для чоловічих голосів. І до наших днів це один із прийомів вирівнювання всього діапазону і придбання повноцінних верхніх звуків. Мікст - це не полегшене формування верхнього регістра, а принцип побудови всього діапазону При верхній мікстовій побудові голос не має перехідних звуків і природно розвивається в змісті діапазону.
Змішаний регістр характеризується сполученням елементів грудного і фальцетного (головного) голосоутворення. Протягом усього діапазону співаки фактично користуються змішаною формою голосоутворення.
Сучасний оперно-концертний стиль виконання жадає від співака володіння повним двохоктавим діапазоном рівного звучання. Неоднорідність у звучанні, наприклад, занадто відкритий верх або, навпаки, занадто темний, перекритий, вважається серйозним недоліком. Рівність голосу є предметом постійної турботи педагога й учня.

2. Регістри жіночого голосу
Жіночий голос у реєстровому відношенні організований інакше, ніж чоловічий. Це пов'язано насамперед з анатомо-фізіологічними властивостями жіночої гортані. Грудний регістр, що у чоловіків займає майже півтори октави, у жіночих голосів мається тільки на найнижчих звуках діапазону, охоплюючи в низьких голосів приблизно квінту, а у високих - терцію. Вище грудного регістра, після перехідних нот йде центральна ділянка діапазону, що поширюється на октаву нагору, а іноді і більш. Вище в жіночих голосів розташовується головний регістр до граничних верхніх нот. У високих сопрано граничні верхні звуки приймають флажелотний характер. Таким чином, у жіночому голосі розрізняють три регістри і два переходи.
Верхній регістр жіночого голосу - це, фактично, теж змішаний регістр із перевагою головного звучання. Тому він багатий тембром, динамичніший, чим фальцет чоловіків. Фальцет зустрічається в колораторних сопрано на крайніх верхніх звуках (мі, фа третьої октави), що називають "флейтовими" звуками, а іноді "фістулою".
Регістри жіночого голосу мають ту ж природу, що і чоловічого голосу, тобто залежать від зміни типу роботи голосових складок. У грудному регістрі вони працюють по грудному типу коливань, аналогічному в чоловіків. У центрі - у головній ділянці діапазону жіночого голосу - по змішаному типі. На флажелотних граничних звуках у високих голосів - близько до фальцетного типу. Фальцет, яскраво виражений у чоловіків, у більшості жінок відсутній, пов'язано це з формою гортані й іншим розташуванням волокон у вокальних м'язах. Тільки деякі, звичайно сильні і низькі голоси можуть його відтворити в чистому виді.
Таким чином, проблема рівності звучання на всьому діапазоні для жіночих голосів сильно полегшена. При правильному формуванні голосу на центрі, задача педагога полягає в поширенні цього звучання до країв діапазону.
Основні принципи роботи над рівністю діапазону в жінок ті ж, що й у чоловіків: удосконалювання змішаного голосоутворення на центрі, вірна динаміка звуку, плавна подача подиху. Основним правилом у вихованні рівнозвучного по всьому діапазоні голосу є культивування вільного, природного змішаного звучання центра. Для цього треба звернути увагу на: м'якість атаки, гарну підтримку спокійним подихом, одночасне, відлунювання грудного і головного резонаторів, повна вимова голосних.
У жіночих голосів найбільш помітний "перелом" голосу при переході від грудного резонатора до медіума. Перехід від середнього регістра до верхнього менш помітний, тому що тут відбувається не зміна механізму голосоутворення, а лише посилення і перебудова головного резонування.
Регістри чоловічих і жіночих голосів у натуральному виді застосовувалися в художньому співі до XІ століття, їх можна почути й у наші дні в співі деяких народних і ненавчених співаків. Більшість педагогів домагається рівного звукоутворення без зміни тембру, завдяки чому весь діапазон добре обробленого голосу являє собою як би єдиний регістр.
3. Голоси, що сформувалися
Якщо говорити про голоси, що уже сформувалися, то розрізняють наступні типи голосів: бас, баритон, тенор, контральто, меццо - сопрано і сопрано. Кожен тип по своїй сутності підрозділяють на різні відділення.
Границі регістрів визначаються так званими перехідними звуками, постійними для кожного типу голосу:
сопрано - мі (фа) першої октави (при переході до змішаного регістра) і фа-діез (фа) другої октави (при переході до головного регістра);
контральто і сопрано - фа-діез (фа) першої октави (при переході до змішаного регістра) і ре-діез (ре) другої октави (при переході до головного регістра );
тенор - фа-діез (фа) першої октави;
баритон - ре-діез (ре) першої октави;
бас - до-діез (до) першої октави.
Бас, італ.Basso; фр.Basse - чоловічий голос найнижчого регістра. Має найбільшу по розмірах гортань. Голосові зв'язування товще, грубіше, ніж у більш високих голосів. Баси по тембру легко визначаються навіть у розмовній мові. Високий бас (basso cantante) - м'який, по тембру мало відрізняється від низького баритона, низький бас (basso profundo) - має менш рухливий і співучий голос.
Баритон, італ.Barіtono; нім.Barіton, від грец.Barytonos - важкий - чоловічий голос середнього регістра, між тенором і басом. Розрізняють ліричні і драматичні баритони. Голосові зв'язування ширше і довше, ніж у тенорів. Баритон відрізняється від баса більшою м'якістю і вільними верхніми нотами, від тенора - більшою густотою звуку на низах.
Драматичний баритон - оксамитовий, об'ємний, сильний по всьому діапазоні чоловічий голос, у нижньому регістрі наближається до басу.
Тенор - має короткі і тонкі голосові зв'язування. У ліричного тенора вони також вузькі, а в драматичного - ширше. Тенор по характеру звуку буває: драматичний, ліричний, легкий.
Контральто, італ.Contralto - найнижчий за регістром, оксамитовий жіночий голос. Гортань у порівнянні з іншими жіночими голосами найбільша. Ємність легень дуже велика.
Меццо–сопрано, італ.Mezzo-soprano - жіночий голос середньої висоти, між сопрано і контральто. Для сопрано характерні: повнота звучання в середньому регістрі; наявність нижнього грудного регістра. Розрізняють: - високе сопрано за характером звучання, що наближається до драматичного сопрано; і - низьке сопрано, що наближається до контральто. По характеру центральних тонів має велику подібність з контральто. Верхні тони як у драматичного сопрано, але більш соковиті.
Сопрано, італ.Soprano - найвищий за регістром (прозорий і сріблистий) голос. Звичайно сопрано володіють жінки і діти. Розрізняють три основних різновиди жіночого сопрано: колоратурне, ліричне і драматичне. У сопрано, гортань невелика, короткі голосові зв'язування тонкі і вузькі. Сопрано використовується головним чином головним звучанням. Грудна клітка відносно вузька.
Колоратурне сопрано - найвищий і рухливий жіночий голос; тендітний, витончений зі срібним верхнім регістром; здатний виконувати рулади, широкі стрибки, мелізми і бравурні пасажі.
4. Поняття „Прикритий звук” та „Тесітура”
Виконання перехідних звуків (до верхнього регістра) вимагає від них деякого затемнення-прикриття. Прикриття звуку утвориться за рахунок розширення нижньої частини глотки і відповідне формування порожнини рота. В основу прикриття береться темний, округлий тембр звуку. Прикриття здійснюється через округлення голосних (А через О, О через О) при збереженні глибокого співочого подиху, правильного "настроювання" співочих резонаторів. Загальновідомі вказівки М. Глинки "тягти звук на літеру А (італійське)" і висловлення інших педагогів про особливе формування голосних звуків у співі.
Прикритий звук використовується в академічному співі і характеризується м'якістю та глибиною. Цікаво відзначити, що до XVІІ століття в Італії і Франції прикриттям звуку не користувалися. Співаки обмежувалися першим регістром і співали відкритим звуком до частоти переходу. А потім використовували фальцет, тобто другий регістр, як тільки зустрічалися з труднощями, викликаними недостатньою збудливістю зв'язувань для даної частотної області. Художні недоліки такого співу були величезні, тому що при фальцеті звуки на верхніх нотах позбавляються потужності і драматизму. Поява драматичних добутків на початку XІ століття привело до того, що деякі тенори почали використовувати механізм прикриття звуку, що розширило співочі можливості, - без шкоди для гортані співаки стали використовувати сильні верхи і сомбрірований тембр.
З особливостями звучання голосів у різних регістрах зв'язане поняття тесітури. Тесітура, італ.Tessіtura. - висотне положення звуків мелодії стосовно діапазону співочого голосу або музичного інструменту. Вид тесітури визначає висота першої частини діапазону, що використовується в мелодії. Тесітура може бути середня, висока і низька, зручна або незручна.
5. Механізм утворення регістрів
Механізм утворення регістрів лежить у зміні властивостей голосового джерела - гортані і голосових зв'язок. На коливання зв'язок впливають аеродинамічні фактори (величина підглоточного тиску), м'язові (міоеластичні) фактори, що залежать від натягу основних видів м'язів (вокальних, щитовидно-перстеневидних, щитовидно-черпаловидних та ін.), а також пружні-механічні властивості всіх трьох шарів самих голосових зв'язок.
У найпростішому наближенні частоти коливань голосових зв'язок визначаються так само, як для звичайної струни. Для збільшення частоти фонації необхідно збільшувати натяг, однак при цьому міняється довжина голосових зв'язок і зменшується їхня поверхнева щільність. У цілому, при збільшенні натягу частота коливань голосових зв'язок зростає.
Таким чином, частота фонації залежить від натягу і маси, тому при співі на низьких частотах зв'язки розслаблені, товст і короткі, а на високих - тонкі, довгі і напружені. Підвищення основної частоти майже лінійно зв'язано з подовженням зв'язок.
Можна виділити два види натягу в голосових зв'язках - внутрішнє і зовнішнє, при зміні яких відбувається зміна маси, пружності і загальної форми зв'язок, тобто їхньої довжини, товщини, ширини і т.д.
Внутрішній натяг визначається стиском вокальних м'язів, що знаходяться безпосередньо усередині голосових зв'язок - при цьому зв'язки стають коротше і жорсткіше, і за рахунок цього міняється фундаментальна частота їхніх коливань.
Зовнішній натяг відбувається за рахунок міжперстеневидно-щитовидних м'язів, що при обертанні щитовидного хряща відносно перстеневидного забезпечують як натяг, так і подовження голосових зв'язок. Взаємодія цих двох видів м'язів, а також черпаловидних м'язів забезпечує як зміну фундаментальної частоти, так і зміну тембру звучання, тобто перехід до різних регістрів.
У "важких" і "легких" регістрах механізм взаємодії м'язів гортані і відповідно форми коливань голосових зв'язок істотно розрізняються.
У грудному регістрі вокальні м'язи активні, вони роблять зв'язки товстими і короткими, натяг зв'язок при цьому порівняно невеликий:
- зв'язки коливаються цілком усією масою і щільно прилягають один до одного, закриття і відкриття вокальних зв'язок починається в нижньої поверхні, доки сила тиску не розімкне їх по всій товщині, при цьому виникає уздовж товщини хвиля зсуву;
- тривалість їхнього змикання перевершує час розмикання;
- періодичні різкі поштовхи повітря дають повний звук, багатий обертонами, амплітуда яких слабко зникає з частотою, додаючи голосу багатий відтінок;
- енергія, підводима від легень, досить ефективно перетвориться в звукову енергію, тобто КПД перетворення енергії досить високе;
У зв'язках виникають різні форми (моди) коливань у трьох різних площинах: напівхвильовий резонанс у горизонтальній площині, напівхвильовий у вертикальній площині, і четвертьхвильовий вздовж товщини зв'язок.
При такому звуці на передній грудній клітці відбуваються сильні вібрації, тому його називають "грудним". Таким чином, у важких регістрах превалюють м'язові фактори усередині голосових зв'язок, при цьому споживаний обсяг повітря повинний бути досить великим.
Дослідження показали, що доки вокальні м'язи активні, голос тримається в модальному грудному регістрі. Коли починає слабшати напруга вокальних м'язів, голос починає переходити в легкі регістри.
Легкий регістр (фальцет, головний) характеризується тим, що в ньому голосові зв'язки коливаються інакше: внутрішні вокальні м'язи розслаблені, натяг визначається в основному зовнішніми м'язами, зв'язування стають довше приблизно на 30%, і тонше, менше маса на одиницю довжини.
Подовжня напруга в зв'язках порівняно висока, причому у всіх трьох шарах, амплітуда їхніх вібрацій досить мала, у коливаннях бере участь тільки зовнішня крайка зв'язок, голосова щілина тільки звужується-розширюється, відбувається ослаблення-посилення струменя повітря, а не повне її переривання, як при грудному регістрі.
Закриття голосової щілини коротке і неповне через великий натяг зв'язок, більше 70% циклу зв'язок залишаються відкритими. Це приводить до зміни модуляції повітряного потоку, і більш "дихальному" звучанню голосу. Фальцетний регістр не багатий обертонами, коливань грудної клітки майже немає.
Спектр звуків у високому регістрі. Конверсія легеневої енергії в звукову енергію менш ефективна, і звуки не такі голосні. Форми коливань зв'язок у цьому регістрі: у горизонтальній площині напівхвильовий резонанс, резонанс по товщині відсутній, у вертикальній площині 3/4-хвильовий резонанс (другий).
При подальшому підвищенні висоти звуку голосова щілина коротшає і посувається до передньої половини голосових зв'язок, ближче до черпаловидних хрящів, при цьому задня половина зв'язок залишається щільно стиснутою й у коливаннях не бере участь - зв'язки мають вигляд Y. Такі часткові коливання зв'язок можливі завдяки особливій будівлі голосового мускулу.
У цьому діапазоні частот починають превалювати аеродинамічні фактори, мускули вже не можуть скорочуватися при подальшому підвищенні висоти тону. Повітря, проходячи мимо сильно напружених зв'язок, створює турбулентний шум, тому іноді цю частину діапазону називають свистячим регістром. Утворення звуків у цьому випадку відбувається аналогічно тому, як це має місце в лабіальних духових інструментах (флейті) за рахунок крайових тонів. Співаки рідко користуються тільки грудним або тільки фальцетним регістром, і уникають швидких переходів від одного до іншого.
Одним із засобів непомітного переходу від грудного регістра до фальцетного служить механізм змішаного голосу (середній регістр), коли характерна для грудного регістра напруга вокальних м'язів починає слабшати, і заміняється поступово збільшуючись напругою зовнішніх розтягувачів. Ширина цього регістра різна для різних типів голосів. При співі різка зміна тембрів сприймається як зміна регістра. Таким чином, зміна регістрів - складний процес, зв'язаний у першу чергу зі зміною властивостей голосового джерела: формою коливань голосових зв'язок, зміною взаємодії різних м'язових структур гортані, формою модуляції повітряного потоку й ін.), що вимагає відпрацьовування при постановці голосу.
Однак, з огляду на специфіку змін акустичних характеристик, що відбуваються при зміні регістрів, звукорежисер у процесі обробки вокалу може виправити небажані зміни звукового сигналу, що приводять до зміни тембру.

Висновок
Отже, по класичному визначенню М. Гарсія, під регістром мається на увазі ряд послідовних і однорідних звуків, вироблених дією того самого механізму.
Співацькі регістри:
1. Нижній регістр: мала, велика і т.д. октави. (Чоловіки мають два регістри: грудний і фальцет).
2. Середній регістр: І октава (сі-ре 2). (Потенційна ділянка з'єднання грудного і головного голосів).
3. Верхній регістр: ІІ октава, жінки можуть співати вище. (Жінки мають грудний, середній (медіум - mіxt) і головний).
4. Суперголовний регістр - ділянка, що розташовується на четвертій перехідній ділянці жіночого діапазону, при цьому відчувається відхід за межі звичайного головного голосу, а також додаткове почуття волі. У дівчаток це спостерігається від сі 2 і вище.
Існує два однорідних способи звукоутворення: грудний і фальцетний (фістула):
грудний - повне замикання голосової щілини, зв'язки вібрують усією своєю масою, гортань займає відносно низьке положення. З акустичної сторони спостерігається велике багатство звуку обертонами, їхня сила;
фальцет - замикання голосової щілини неповне, вібрують лише краї зв'язок. З акустичної сторони звук набагато бідніше обертонами, чим грудний.
Чистий фальцет як регістр професійного оперного співу в розрахунок не приймається.
Грудний регістр підрозділяється на три підрегістра: грудний, медіум (мікст), головний.
У чоловіків їх два: грудний, головний.
У жінок - три: грудний, мікст, головний.
Мікст - це плавний перехід від грудного звучання до головного і фальцетного (змикання зв'язок займає серединне положення).
При міксті працюють і грудний, і головний резонатори. У цій роботі (над мікстом) дуже важливі слуховой контроль і пошук зручності у відчуттях.
Співак повинний уникнути переломних нот, вирівнюючи голос за допомогою добре контрольованого подиху й ледве помітної зміни голосного звуку в змісті більш темного його фарбування, названого "прикриттям" голосного, тому є терміни "відкриті " і "прикриті " звуки.
Прикритий звук - це звук більш округлений по тембрі з максимальним використанням верхніх і нижніх резонаторів і одночасним збереженням почуття опори.
Прикриті звуки легше відтворюються, якщо глотка в міру розширюється, а гортань опускається нижче її нормального положення, тобто збереженням при співі вокального позіху. Згладжування, вирівнювання звуків робиться завчасно з більш високих або низьких нот.
Зловживання відкритим (білим) тембром, що є наслідком неправильного формування звуків у початковому періоді навчання, - є одна з головних причин передчасної загибелі багатьох голосів. Особливо шкідливий спів відкритим тембром для чоловічих високих голосів.
Співачки, що зловживають відкритим звуком, незабаром виявляють схильність до детонування, тремоліруванню звуку і швидкому зношуванню голосу.
Головна задача вокальної педагогіки - зробити перехід від одного регістра до іншого плавним, зменшити варіації тембру так, щоб цей перехід був майже непомітний при сприйнятті.

Список використаної літератури
1.                 Багабуров В. "Очерки по истории вокальной методологии". Из-во "Музгиз", М. 1967.
2.                 Витт Ф. "Практические советы обучающемуся пению". Из-во "Музыка", Л. 1963.
3.                 Дж. Лаури Вольпи "Вокальные параллели". Из-во "Музыка", Л. 1972.
4.                 Дмитриев Л. "Основы вокальной методики". Из-во "Музыка", М. 1968.
5.                 Заседателев. Ф.Ф. "Научные основы постановки голоса". Муз. гос. из-во М. 1929.
6.                 Ж. Дюпре "Искусство пения". Из-во "Музгиз", М. 1955.
7.                 Егоров А.М. "Гигиена голоса и его физиологические основы". Из-во "Медгиз", Л. 1970.
8.                 И. Левидов "Певческий голос". Л. 1941.
9.                 И. Кочнева, А. Яковлева "Вокальный словарь". Л. 1986.
10.            Кантарович В.С. "Гигиена голоса". М. 1955.
11.            Малышева Н.М. "О пении". Из-во "Сов. Композитор", М. 1988.
12.            Менабени А.Г. "Методика обучения сольному пению". М. 1987.
13.            Морозов В.П. "Вокальный слух и голос". Из-во "Музыка", М. 1965.
14.            Назаренко И.К. "Искусство пения". (Хрестоматия). Из-во "Музыка", М. 1968.
15.            О. Чишко "Певческий голос и его свойства". М. 1966.
16.            Переверзева М.И. "Творческая и педагогическая деятельность Е.Ф. Петренко". Из-во "Музыка", М. 1970.
17.            Р. Юссон "Певческий голос". Из-во "Музыка", М. 1974.
18.            Юдин С.П. "Формирование голоса певца". Из-во "Музгиз", М. 1962.