ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА МОВНОЇ СИСТЕМИ

Реферат подготовил Василий Бовкун

Для виявлення загальних особливостей функціонування системи обробки символьної інформації як структури, складеної із системи подання знань та лінгвістичного процесора, абсолютно необхідним уявляється посилання на головні результати, які отримані лінгвістами та психологами у сфері вивчення мови та мовної діяльності.

На шляху дослідження ключовим питанням постає дихотомія мова\мовлення. Вперше ця проблема була сформульована та поставлена Ф. Де Сосюром, який відокремив мовне повідомлення від мови взагалі. Але все ж, значно точніше, та й на більш високому рівні що проблему сформулював та визначив Л.В.Щерба у своїй програмній праці “О трояком аспекте языковых явлений и об эксперименте в языкознании”. Ця праця, що постає вершиною загальнолінгвістичних уявлень Л.В.Щерби, вводить ряд понять та визначень настільки загального та фундаментального рівня, що вони необхідним чином повинні враховуватись при моделюванні будь-яких мовних явищ: тим більш вони повинні враховуватись (бути вибраними як конструктивні гіпотези) при моделюванні мовної діяльності людини, що охоплює як питання формування (синтезу), так і розуміння (аналізу) мовної інформації. Для подальшої розбудови моделі мовної системи обов”язково необхідно згадати найважливіші концепції Л.В.Щерби, які можуть бути подані наступним чином: мовна діяльність спирається на процеси синтезу ( мовлення) та аналізу (розуміння) текстової інформації , причому: процеси розуміння інтерпретації знаків мови будуть не менш активними але й не менш важливими у сукупності того явища, яке ми позначаємо мовою, і вони обумовлюються тим же , чим обумовлюється можливість і явища мовлення.

Мовна діяльність постає перед нами як функціонування деякої мовної системи, “зануреної” у мовний матеріал.

Мовний матеріал визначається як сукупність всього мовленевого та сприйнятного у довільних конкретних обставинах і в ту чи іншу епоху життя даної конкретної групи, з нього виводяться всі мовні величини, з якими ми оперуємо у словнику та граматиці.

Мовна система, як сукупність мовних величин та граматик , враховує, що зумовлюють особливості формування окремих елементів понятійного апарату та особливості формування окремих елементів понятійного апарату та особливості їх функціонування у мовному матеріалі.

Мовна система – це сукупність окремих індивідуальних мовних систем , кожна з яких виводиться з конкретного мовного матеріалу.

Мовна система постає як деяка соціальна цінність, як щось єдине та загальнообов”язкове для всіх учасників цієї суспільної групи, об”єктивно подане в умовах життя цієї групи”, система ж мовних уявлень у загальному випадку має індивідуальний характер.

Таким чином , загальна концепція може бути подана схематично наступним чином: деякий мовний матеріал, що постійно діє на сприймаючу систему, формує індивідуальну мовну систему., яка у подальшому зможе функціонувати у режимі мовної діяльності і , звичайно, поповнювати мовний матеріал. Сукупність окремих індивідуальних мовних систем у граничному випадку і складає загальну систему мови. Уявляється ймовірним, що відмінності індивідуальних мовних систем в основному зводяться до наповнення системи подання знань, тоді як правила функціонування цих систем більш-менш ідентичні. Отже, окрему індивідуальну мовну систему можемо вважати досить репрезентативною моделлю мовної системи і у подальшому аналіз виконувати на її основі.

МОВА ЯК ВИЩА ФОРМА ВІДТВОРЕННЯ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА .

Вхідною та вихідною інформацією індивідуальної мовної системи, яка більш-менш адекватно репрезентує мовну систему в цілому, буде мовний матеріал, що достатньо повно подається через одну його складову – текстову інформацію. Отже, структура текстової інформації та особливості її організації повністю визначають особливості будови мовної системи, принципи переробки текст. Інф. Лінгвістичним процесором. При цьому до ТІ ставиться лише єдина вимога – бути достовірною як у граматичному, так і семантичному планах. Презумпція достовірності ТІ гарантує достовірність знань, отриманих на шляху аналізу тексту.

Щоб відповісти на питання, які пов”язані з організацією як мовної системи в цілому, так і окремих її складових зокрема, необхідно детально проаналізувати головні функції мови, особливо розглянути її комунікативний та відтворюючий аспекти.

Одним з визначальних принципів зародження та формування живої матерії постає адекватне відтворення зовнішнього середовища. Вся діяльність живого організму – це по суті прагнення до адекватного відтворення зовнішнього середовища й недотримання цієї вимоги веде до конфліктної ситуації, яка буде несприятливою для окремого суб"єкта, особи. Відображення - це філософська категорія для позначення внутрішньо притаманної об”єктивній реальності властивості відносно стійко зберігати зміну структури в процесі взаємозв”язку та взаємодії.

Кожен об”єкт матеріального світу, будь-який об”єкти живої чи неживої матерії здатні відображати зовнішнє середовище, реагувати на його активний вплив: вся справа в тому, які форми відображення будуть при цьому.

МОДЕЛЬ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Розглянемо, як та за допомогою яких засобів зовнішній світ відтворюється мовними засобами. Але, якщо засоби мови добре відомі та, головне, доступні для сприйняття та аналізу, то що можемо сказати про оточуюче середовище? Мабуть, для вирішення цієї проблеми необхідно побудувати модель оточуючого середовища, яку далі можемо зіставити з мовними засобами. Щоб забезпечити максимальну відповідність моделі та середовища, модель необхідно будувати на найбільш узагальнених принципах, використовуючи такі фундаментальні категорії як матерія, рух, простір та час.

Текстова інформація у загальному випадку буде відтворення зовнішнього середовища, при цьому головні категорії дійсності знаходять своє відтворення у засобах мови, у формах її організації. У зв”язку з цим, уявляється необхідним детально проаналізувати структуру відтворюваного (зовнішнього середовища), щоб спробувати визначити окремі залежності співвідношення “Дійсність – Текст” та в подальшому їх використати при побудові систем обробки текстової інформації.

ОНТОГЕНЕЗ МОВИ

Оскільки межа людської цивілізації , в результаті досліджень останніх десятиріч , відступила в глибину віків на мільйони років, то знайти пам”ятки якихось первісних проявів мовної діяльності неможливо. Лишається тільки одна можливість - створити модель розвитку мови, бо ніяких об”єктивних орієнтирів в цьому напрямку немає.

Але якщо біогенетичний закон Ернста Геккеля, згідно з яким:”Онтогенез повторює філогенез, то справа постає дещо в іншому світлі і здається вже не такою безнадійною.

Згідно з цим законом особливості розвитку окремої популяції можуть бути адекватним чином подані особливостями розвитку окремої особи, Якщо цей закон використати для дослідження питань опанування людиною мовними засобами, то його можемо подати в наступній інтерпретації: особливості розвитку мови в суспільстві достатньо адекватно можуть бути репрезентовані основними етапами опанування мови дитиною. А це вже зовсім інша постановка питання, де є вже цілі пласти досліджень, виконані цікаві роботи.

Найбільш плідним внеском в опрацювання цього питання можемо вважати спостереження філолога О.М. Гвоздєва над своїм сином Женькою на протязі перших семи років.

Постійний допитливий погляд та професійний характер спостережень фахівця високої кваліфікації дають нам дуже важливу інформацію про головні етапи оволодіння мовою, її граматичним ладом, та власними спостереженнями , то вже можемо побудувати більш-менш сталу модель процесу опанування мовою людиною.

Ще одне зауваження необхідно прийняти до уваги при аналізі цього питання: постійно треба враховувати когнітивний аспект процесу оволодіння мовою, тобто мати на увазі , що крім мовної інформації на дитину одночасно поступає інформація про оточуюче середовище взагалі, та про конкретну ситуацію , зокрема.

До речі, саме в такому аспекті і вів дослідження О.М. Гвоздєв, який кожен акт опанування мовним матеріалом пов”язував з реальним станом оточуючого середовища. Треба також зауважити , експеримент, поставлений О.М. Гвоздєвим, дуже добре забезпечений як в науковому, так і методологічному відношеннях.

Когнітивний аспект опанування мовою відносно загальної схеми інформаційного забезпечення означає обов”язкове урахування поточного стану як бази знань так і лінгвістичного процесора. Перше зауваження пов”язане з обсягом знань, які на першому етапі нагромаджуються в пам”яті виключно через органи сприйняття немовної інформації. Тобто на початковому етапі в БЗ накопичується лише інформація образного характеру, і дитина активно взаємодіє з оточуючим середовищем немовним чином. Це означає пріоритетний характер формування на початковому етапі першої сигнальної системи. Лише значно пізніше, після 7 місяців, у дитини починається формування другої сигнальної системи. При цьому процес формування мовної системи має проходити відносно швидко і має майже ланцюговий характер, бо основою розвитку мовної системи стає когнітивний процес, який відіграє роль додатного зворотного зв”язку. Як тільки-но дитина зрозуміє, що процес спілкування – це невичерпне джерело отримання знань , вона дуже активно опановує обробки цієї інформації, тобто активно формує свою мовну систему. З розвитком мовної системи починається стрімке накопичення знань, здобутих вже через мовний канал, а не через безпосередню взаємодію з середовищем. Ці знання значно впливають на прискорення процесу формування мовної системи, будівництво якої завершується десь біля семи років.

ПОЯВА ЗВУКОКОМПЛЕКСУ ТА ЙОГО СЕМАНТИЧНЕ НАВАНТАЖЕННЯ

Поява комунікативних намірів та конвенційної сигналізації спостерігається у дитини десь у віці 8-9 років. Звичайно, прояви комунікативних актів зустрічаються і в більш ранньому віці, але дитина їх ще не усвідомлює як атрибут спілкування і всі свої проблеми бажає вирішувати самостійно і на рівні активної взаємодії з середовищем, а не на знаковому інформаційному рівні. До цього часу йде активне накопичення знань в межах функціонування 1-ї сигнальної системи. Досить ретельний аналіз цього раннього періоду знаходимо у багатьох дослідників онтогенезу мови.

Не треба також скидати з рахунку, весь свій час дитина знаходиться під безперервним інформаційним впливом якраз мовної інформації, і можливо, у немовляти, що постійно зіставляє мовне повідомлення з результатами його проявів в оточуючому середовищі вже підспудно сформувалась одна складова лінгвістичного процесора – аналізатор мови. Лише десь потім, після цього , дитина починає шукати шляхів до активної участі у цьому цікавому спілкуванні на знаковому рівні. Це вже засвідчує початок формування другої складової ЛП – мовного синтезатора. Пошук шляхів реалізації комунікативної інтенції завершується синтезом першого осмисленого знака-звука.

У віці 13-місяців дитина усвідомлює, що конвенція є знаковим засобом, а також, що кожен знак означає поняття, окремі елементи ситуації або ситуацію в цілому. Цей вік, можливо, характеризується вже більш-менш закінченим онтогенезом нейронної структури аналізаторів, через які немовля сприймає оточуюче середовище. На цей час спадає вже початок формування 2-ї сигнальної системи, як нейронної організації , що має справу з мовною інформацією. Дитина на цей час усвідомлює, що через слово вона може реалізовувати свої комунікаційні інтенції.

Поява першого слова – звукокомплексу означає початок функціонування системи синтезу мови. Бо мовний аналізатор на цей час вже може працювати на всю “потужність”, що насправді так найчастіше і буває. Кажуть же , що дитина все розуміє, що дитина не може ще керувати не тільки процесом синтезу мови але й своїми голосовими зв”язками – голосовим апаратом.

МОНОПРЕДИКАТИВНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ МОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГОЛОВНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ МОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Головним результатом онтогенезу мови було становлення базової конструкції SBO, що стає основною схемою як квантування дійсності, так і її відтворення мовними засобами. Філогенез – це об”єктивний процес, що супроводжує діалектичне буття мови. Але розвиток мовних засобів не відбувається спонтанно, а зумовлюється головними принципами еволюції. Можемо подати в стислій формі ті принципи, стосовно до яких відбувається розвиток мовних засобів.

ПРЕЗУМПЦІЯ ЗМІСТОВНОСТІ ПОВІДОМЛЕННЯ

Вступаючи у будь-які комунікативні стосунки, ми переслідуємо лише одну мету – передати або отримати якусь суттєву для нас інформацію. І інформація ця подається на мовному рівні. Початок комунікативного процесу починається лише з моменту, коли акустичний сигнал дитини починає адекватно співвідноситися з конкретною ситуацією навколишнього середовища. Починаючи з цього часу, кожне повідомлення тільки так і будується – як опис окремої динамічної ситуації середовища. Починаючи з цього часу, кожне повідомлення тільки так і будується - як опис окремої динамічної ситуації середовища. При цьому нас зовсім не цікавлять такі логічні категорії, як істина\правда: головне, що кожне з повідомлень може відтворювати потенціально можливу ситуацію зовнішнього середовища. Це може бути навіть якесь абстрактне повідомлення , якому немає відповідності у навколишньому зовнішньому середовищі, але яке побудоване з урахуванням головних принципів відтворення зовнішнього середовища засобами мови. До складу повідомлення входить сукупність об”єктів\суб”єктів, пов”язаних адекватними просторово-часовими, причинно-наслідковими та іншими відношеннями. Інакше кажучи, у мовній діяльності маємо справу лише з осмисленими повідомленнями, що несуть обов”язково певне семантичне навантаження. Стисло ця теза може бути подана таким чином: кожне мовне повідомлення містить у собі презумпцію змістовності.

Цей принцип дуже важливий на етапі оволодіння мовною діяльністю. Важливий ще й тому, що кожне повідомлення ми або співвідносимо з конкретною об”єктивною ситуацією в середовищі, або реконструюємо останню в нашому мозку на образному рівні. Якби цей принцип не утверджувався на кожному кроці, людина ніколи не опанувала б мови. Цей принцип заперечує використання в мовному матеріалі, наприклад, таких штучних “конструкцій”, як “Глокая Куздра”Л.В.Щерби тощо. У таких повідомленнях відсутня будь-яка змістовна інформація, хоч і наявна вся інформація щодо структури повідомлення, що важливо для нас в окремих випадках(синтаксичного аналізу наприклад).

Незважаючи на очевидний характер цього постулату, його потрібно завжди враховувати, бо на будь-яких етапах обробки мовної інформації ми завжди звертаємось до нашої пам”яті – бази знань, де в тому чи іншому вигляді присутня модель середовища, що нас оточує.

КОГНІТИВНИЙ ПРИНЦИП

Хочемо ми того чи ні, але перша теза – презумпція змістовності – веде нас до другої тези, яка дуже важлива, але чомусь не дуже шанується лінгвістами. Суть у тому, що співучасники комунікативного процесу в своїй мовній діяльності завжди спираються на свої знання. Жодне повідомлення , жоден мовний акт не може бути сприйнятий рецепієнтом з “TABULA RASA”. Це як структурне формування нейронних ансамблів дитини, можливе лише в утробі матері, та й то, як твердять учені, як тільки морфологічно сформувався якийсь аналізатор, пам”ять дитини починає заповнюватися потрібною адекватною інформацією. Факти свідчать, що ще до народження дитина більш-менш адекватно починає реагувати на слова матері. А вже перше осмислене повідомлення з тією моделлю зовнішнього середовища, що вже склалась у дитини на цей час. Діалектична єдність лінгвістичного процесора з структурами інтерпретації, збереження та використання знань є дуже плідною та перспективною концепцією. Без урахування цієї єдності всі наші теоретичні розробки приречені на невдачу, а без їх моделювання ми не побудуємо жодної адекватної мовної моделі. Отже, ця теза може отримати таке визначення:

Мовна діяльність людини можлива лише на основі діалектичної єдності мовної компетенції та накопиченого вантажу знань.

Точніше : ця ситуація зумовлюється фактом, що лінгвістичний процесор функціонує на базі знань, тобто вхідна та вихідна інформація лінгвістичного процесора визначається фактами , що містяться в базі знань людини. Ще раз підкреслимо глибокий відрив сучасних лінгвістичних концепцій та пошуків від того багажу знань, що його накопичує людина, починаючи з перших своїх свідомих кроків.

ПРИНЦИП СТРУКТУРНОЇ ОДНОМАНІТНОСТІМОВНИХ ЗАСОБІВ

Будь-яка мовна конструкція у будь-якому мовному оточенні і за будь-яких умов характеризується структурною одноманітністю. Більш канонізовано цей принцип можна сформулювати так: довільне мовне повідомлення грунтується на одноманітних синтаксичних структурах, що мають статус атомарного речення. Тільки за цієї умов людина може так легко орієнтуватись у складному мовному середовищі.

Ця категорична теза стверджує, що в основі будови будь-якого мовного повідомлення лежить структура атомарного речення, що раніше була визначена як “синтаксичний блок”. Конкретна реалізація цієї синтаксичної структури в реальному мовному повідомленні має три альтернативні напрями. Це може бути або сама атомарна конструкція, або сукупність їх, або лише її фрагмент. Зауважимо лише , що наведена теза буде конструктивною тільки за допущення можливих перетворювань цієї базової конструкції.(варіації та модифікації атомарної структури).