ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ПЕДАГОГІКИ, ПСИХОЛОГІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ
Реферат на тему:
Завдання психодіагностики
Чернівці, 2008

ЗМІСТ
  Вступ.. 3
Завдання шкільної психодіагностики.. 6
Діагностика готовності до школи.. 11
Розробка проблеми в педагогіки та психології 12
Список використаної літератури.. 13

Вступ

Сучасна психологія кількома різними шляхами, впливає на практичну діяльність людей. Один з таких шляхів - це безпосередня психологічна допомога різним категоріям населення. Психолог, який отримав спеціальну підготовку, здатний надати консультативну психологічну допомогу батькам у вихованні дітей, дружині в ситуації сімейної кризи, дітям, у яких порушений хід нормального розвитку особистості, юнакам та дівчатам у виборі професії, керівникам у формуванні стилю і прийомів спілкування і багатьом іншим.
Психологічне консультування засноване не тільки на знанні психологом предмета аналізу та обговорення (сімейні та виробничі, внутрі - та міжособистісні конфлікти), але й на знанні закономірностей самого процесу консультування, його стратегії і тактики.
Психологічна допомога частіше й ефективніше за все виявляється в ситуації не тільки існуючого об'єктивно, але й суб'єктивно переживаємого неблагополуччя. Це переживання може бути гострим і виражатися в глибокому незадоволення собою, оточуючими, життям в цілому, а іноді і в стражданнях. У таких випадках потрібно не просто надання консультативної, але й психотерапевтичної допомоги. Якщо страждання людини складаються у клінічну картину захворювання і людина звертається до лікаря, то психотерапевтична допомога носить медичний характер і виявляється лікарем-психотерапевтом або психологом під керівництвом лікаря.
У багатьох випадках, однак, потрібною є психотерапевтична допомога дещо іншого характеру. За своєю формою і цілі це психотерапевтичне втручання збігається з тим, що використовується при лікуванні хворих. Воно відбувається у вигляді бесіди, дискусії, ігри (тобто у формі спілкування) і спрямоване на позбавлення людини від страждань і ліквідацію причин, що стали причиною його.
Це втручання, однак, відрізняється від медичного у двох суттєвих аспектах; 1) природа неблагополуччя криється не в хворобливих процесах, що відбуваються в організмі людини, а в особливості його особистості, специфіці життєвій ситуації і характер взаємовідносин з оточуючими; 2) які звертаються за допомогою і об'єктивно не є, і суб'єктивно не визнає себе хворим.
В якій би формі не здійснювалась психологічна допомога: у формі психологічного консультування або у формі немедичної психотерапії, вона має загальну характеристику - індивідуалізованість своєї спрямованості. Ця індивідуалізація базується на глибокому проникненні в особистість яка звернулася за допомогою, в його почуття, переживання, установки, картину світу, структуру взаємовідносин з тими, хто поряд. Для такого проникнення часто недостатньо одного лише психологічного чуття та інтуїції, потрібні спеціальні - психодіагностичні - методи.
У самому загальному вигляді психодіагностика - це наука і практика постановки психологічного діагнозу. Термін "психодіагностика", які поширені в психіатрії слідом за появою роботи Г. Горшаха "Психодіагностика" (Rorschach H. 1921), досить швидко вийшов за межі медицини. Термін "діагноз" почав розумітися як распознованіе будь-якого відхилення від нормального функціонування або розвитку і навіть як визначення стану конкретного об'єкта (індивіда, сім'ї, малої групи, тієї чи іншої психічної функції або процесу у конкретної особи). Поняття психодіагностики поширився і на профілактичне обстеження індивідів і груп.
Діагностичне дослідження (точніше-обстеження) має, тим не менш важливою характеристикою, які відрізняють його від наукового дослідження.
Психодіагностичні завдання можуть вирішуватися різними способами. Один з таких способів - це тривале спостереження за піддослідним, чиниться в ході надання йому допомоги Інший спосіб - це спостереження за піддослідним в реальних умовах його життя, наприклад, спостереження за поведінкою дитини в дитячому садку. Ці способи дають дуже цінні відомості про піддослідного, однак вони вкрай трудомісткі, не завжди доступні і дають інформацію не до початку роботи психолога, але вже в ході такої роботи.
Тому в психодіагностики отримали поширення спеціальні психодіагностичні методики, що використовуються не тільки в сфері консультування та психотерапії, але й у всіх тих випадках, коли необхідно отримати оцінку тієї чи іншої психічної особливості конкретного індивіда або групи. Ці методики володіють наступними особливостями: 1) вони дозволяють зібрати діагностичну інформацію у відносно короткий термін; 2) вони представляють інформацію не взагалі про людину, а прицільно про ті чи інші особливості (інтелекті, тривожності, самоотношеніі, почуття гумору, найбільш опуклих особистісних рисах); 3) інформація надходить у вигляді, що дозволяє дати якісне і кількісне порівняння індивіда з іншими людьми; 4) інформація, що отримується за допомогою психодіагностичних методик, корисна з точки зору вибору засобів втручання, прогнозу його ефективності, а також прогнозу розвитку, спілкування, ефективності тієї чи іншої діяльності індивіда.
Принципи розробки психодіагностичних засобів та їх конкретне втілення в діагностичних методиках, включаючи їх методологічне та теоретичне обгрунтування, повірку валідності та надійності, входять в предмет загальної психодіагностики.
Розвиток цієї галузі знання в нашій країні йшло нерівномірно. Інтенсивний розвиток психодіагностики в 20-х і на початку 30-х років виявилося потім призупиненим завдяки неконтрольованому, непрофесійному поширенню використання тестів. В результаті у розвитку вітчизняної психодіагностики намітилося відставання, яке стало інтенсивно перемагати в 70-е і 80-ті роки. Велику роботу в цьому напрямку проводить науковий колектив Ленінградського психоневрологічного інституту ім.В.М. Бехтерева.
Перетворення псіходіагностіческіх методик в надійний інструмент науки і практики залежить від інтенсивності зусиль багатьох дослідників, перевірки та повторну перевірку одержуваних даних.

Завдання шкільної психодіагностики

Умовно всі завдання, що виникають у взаємодії педагога та психолога в школі, можна розділити на психолого-педагогічні і психологічні. У першому випадку цілі та методи вирішення задачі визначає педагог, а психолог-діагностика виконує допоміжну функцію, а саме: проводить психодіагностику учня, дає його психологічний портрет і прогнозує результат педагогічного впливу, а в деяких випадках проводить і вторинну психологічну діагностику після впливу. Цей тип завдань в більшості випадків пов'язаний з обслуговуванням освітньої функції школи.
Завдання другого типу - власне психологічні, які переважно й доводиться вирішувати шкільного психолога. У цьому випадку психологічна діагностика виступає як етап вирішення проблеми, де засоби рішення - суто психологічні (консультативна допомога, корекція особистості, психологічний тренінг, індивідуальна і сімейна психотерапія, психологічні рекомендації і т.д.).
Як правило, шкільний психолог сам виступає в ролі психодіагноста і в ролі суб'єкта, що здійснює психологічний вплив. Не менше значення має фактор "замовника". Запит психолога може надходити від педагога, від батьків, від самого школяра. Крім того, сам психолог може поставити перед собою цю задачу. Хоча зміст психодіагностичної діяльності (на етапі тестування) практично не залежить від того, хто сформулював запит, але на етапі інтерпретації результатів виникає проблема перекладу психодіагностичної інформації та психологічних рекомендацій на мову її користувача. Крім того, перед психологом постають етичні проблеми, оскільки він повинен виходити з гуманістичного принципу захисту особистості дитини.
Досить умовно всі типові завдання можна віднести до двох класів, виходячи з головних функцій школи - функції освіти та функції виховання. Розрізнення цих функцій, безумовно, слід вважати суто орієнтовним. Воно корисно тому, що допомагає як-то структурувати виклад і орієнтування в матеріалі. Вся справа в тому, що освітня і виховна функція в будь-якому дитячому закладі тісно переплетені.
До предмету освітньої діяльності школи слід віднести (знову ж таки з певною часткою умовності в цьому поділі) формування наступних психічних властивостей і функцій дитини як майбутнього професіонала і громадянина:
- Пізнавальні здібності (які досягли рівня розвинених усвідомлених умінь з самонавчання),
- Знання, вміння та навички за конкретними предметних дисциплін,
- Систему уявлень і понять, що утворюють загальну наукову картину природного та соціального світу.
Відповідно до цього психодіагностика, що обслуговує завдання освіти, повинна бути перш за спрямована на зазначені вище психічні властивості та явища.
До предмету виховної діяльності школи слід віднести формування наступних психічних властивостей:
- Стійкого і одночасно гнучкого характеру, що дозволяє поєднувати волю і цілеспрямованість у досягненні цілей з гнучкістю в обліку та пристрої до мінливих умов;
- Формування особистості з соціально-рефлексуючою структурою мотивації та ціннісної орієнтацією, яка обумовлює законосумлінну правосвідомість, моральність, готовність до якісної та сумлінної праці в будь-якій сфері діяльності, включаючи сферу професійної праці, а також сферу сім'ї та побуту;
- Підготовку юнаків та дівчат до усвідомленого вибору сфери професіональної діяльності на основі гармонійного поєднання інтересів та здібностей.
В широкому сенсі можна сказати, що освітня функція звернена на пізнавальну, а виховна - на особистісно-мотиваційну сферу психічної життя дитини.
У зв'язку з цим завдання, що відносяться до освітньо й функції школи, в більшій мірі вирішуються з використанням методик діагностики пізнавальної сфери (тести загальних і спеціальних здібностей, тести досягнень, у меншій мірі-методики шкалування). А завдання, що відносяться до виховної функції школи, вирішуються в більшій мірі із використанням особистісної психодіагностики (тест-опитувальників, проективних методик, а також методу експертної оцінки в усіх його різновидах).
І в ході освіти, і в ході виховання школа явно або неявно виконує третю функцію-функцію "соціально-професійної селекції". При цьому учні тим чи іншим чином групуються як за рівнем розвитку у них певних здібностей (від допоміжних шкіл для розумово відсталих до спецшколи для особливо обдарованих) і схильностей (гімназії, ліцеї, коледжі, училища з гуманітарним, математичним, виробничо-технічним або природно - науковим ухилами), так і за рівнем їх особистісно-соціальної зрілості (виправно-трудові колонії для малолітніх правопорушників). Те, яким чином відбувається подібна селекція, чи грунтується вона на сваволі окремих осіб (вчителів, батьків, директорів шкіл) або на строго об'єктивних і науково-обгрунтованих методах, залежить від рівня постновки психодіагностичної роботи в школі та інших освітніх установах.
З іншого боку, більшість методів особистісної психодіагностики слід вважати прерогативою шкільного психолога. І якщо тест-опитування можуть бути проведені вчителями під його загальним керівництвом (для цього достатньо роздати брошури з питаннями і бланки для відповідей або включити відповідну комп'ютерну програму), то більшість методів спостереження і, тим більше, інтерактивні методи (психологічна бесіда і рольова гра) повинні бути реалізовані шкільним психологом в безпосередньому контакті зі школярами. Такою є загальна ідея поділу праці між педагогом і психологом в області діагностики. Але, чим більш тісне співробітництво між ними вдається організувати, тим краще.
Розглянемо, як реалізуються можливі підходи до диференційованого навчання - навчання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.
У першому випадку індивідуально-психологічні особливості дитини, які відрізняють його від його умовного "середнього" або "ідеального" учня, розглядаються скоріше як перешкода при навчанні, адже програма навчання є однаковою й стандартною, стандартними є також умови навчання.
Тут виникає завдання не просто виявити психологічні особливості особистості, а й визначити, чи є ці риси (здібності, мотиви, особистісні риси і ін) причиною труднощів у навчанні. Зрозуміло, що тут важливо забезпечити безпосередню включеність в цю роботу психолога. Психолог повинен дати рекомендації по "індивідуальному підходу" до учня. Мета цих рекомендацій - домогтися такого стану, щоб у учня, його батьків, вчителів не було проблем з адаптацією школяра до вимог навчального процесу, до взаємодії з вчителями, однокласниками і т.д.
"Ідеальний" результат такого підходу - як би певна "оптимізація", або гармонійна корекція психологічного складу учня, тобто така зміна особистості, що б максимально наблизило його до особистістних особливостей ідеального учня. Саме для цього існують корекційні програми, психологічні тренінги пізнавальних процесів, психолого-педагогічні ігри та інше.
Другий і більш простий спосіб вирішення педагогічної проблеми диференційованого підходу - дефектологічна селекція - пов'язаний з відбором дітей та організацією умов навчання, які відрізняються від "нормальних", але дозволяють дітям з відхиленням від норми, з порушеннями розвитку опанувати навчальною програмою. При такому способі вирішення проблеми результат досягається застосуванням педагогічних засобів, а не психологічних, як у першому випадку.
Третій тип диференційованого навчання пропонує орієнтацію на індивідуальні навчальні плани та методики навчання.
Кожна дитина - унікальна індивідуальність, тому в ідеальному варіанті він повинен навчатися особливим методом того, чого він хоче і може навчитися. У реальності ж індивідуальний підхід зводиться до типологічного. Реалізувати індивідуальний підхід до кожного учня в різнорідних і численних класах дуже важко. У кращому випадку вчитель виділяє в класі 3-4 підгрупи учнів з складу характеру та стилю навчальної діяльності. Тільки виключно талановиті педагоги здатні інтуїтивно співставляти свої педагогічні прийоми з індивідуальними характерологічними особливостями кожного учня. На допомогу посередньому добросовісному педагогу в цьому питанні повинні прийти спеціальні прості методи експертної оцінки, що дозволяють зорієнтуватися в індивідуальних особливості учнів і врахувати їх у своїй педагогічній практиці. Але частіше за все індивідуальний підхід асоціюється з селективно-типологічним.
При селективно-типологічному підході визначають здібності та схильності дітей, загальний рівень розвитку та поділяють їх на групи у відповідності з рекомендованим профілем навчання. Типовим варіантом селективного підходу є відбір дітей у класи з гуманітарним, фізико-математичним і природно-науковим профілем навчання.
Особливе психолого-педагогічне завдання - навчання обдарованих дітей. Мова йде про діагностику як загальної обдарованості (під цим мається на увазі високий рівень інтелекту і високий рівень креативності), так і спеціальної обдарованості: музичної, сенсомоторної, літературної і т.д.
Обдаровані діти потребують особливих умов соціалізації та навчання, тому проблема ранньої діагностики обдарованості стоїть дуже гостро. Більшість психодіагностичних методик ефективні тільки при діагностиці дітей старше 6 років.

Діагностика готовності до школи

Під психологічною готовністю до шкільного навчання розуміється необхідний і достатній рівень психологічного розвитку дитини для засвоєння шкільної програми за певних умов навчання. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання – це один з найважливіших підсумків психологічного розвитку в період дошкільного дитинства.
Поняття "готовність до школи" закріпилася в нашій віковій та педагогічній психології порівняно недавно. Це обумовлено появою відразу декількох варіантів вступу дошкільників в шкільне життя - з шести або семи років, по трьох-або чотирьохрічній програмі навчання в молодшій школі, а також відносна свобода шкіл у виборі програм навчання в початковій школі, так само як і у відборі дітей. Це і зробило актуальним завданням розробки деяких критеріїв, за яким для кожної дитини персонально повинен був вирішуватися питання, брати його до школи чи ні, і якщо брати то за якою програмою навчати. Для позначення цього кола проблем і було введено загальне поняття "готовність до школи".
Підготовка дітей до школи – задача комплексна, що охоплює всі сфери життя дитини. Психологічна готовність до школи – тільки один з аспектів цієї задачі. Але всередині цього аспекту виділяються різні підходи:
Дослідження, спрямовані на формування в дітей дошкільного віку
визначених змін і навичок, необхідних для навчання в школі.
Дослідження новотворів і змін у психіці дитини.

Розробка проблеми в педагогіки та психології

З самого початку у вирішенні питань готовності до школи існувало два напрямки, усередині яких були представлені також досить різноманітні, а іноді й протилежні точки зору.
Перший підхід можна назвати педагогічним. Прихильники цього підходу як при першвй появі цієї проблеми, так і до теперішнього часу визначають готовність до школи по сформованості у дошкільнят навчальних навичок: читати, рахувати, писати, розповідати вірші. Такий підхід представляється непродуктивним принаймні з двох причин: по-перше, він спрямований виключно на вирішення однієї задачі, а саме відбору дітей, що не дає ніякої інформації про те, за якою з програм початкової школи навчати їх у подальшому. По-друге, констатуючи рівень освоєння конкретних навчальних навичок, такий підхід залишає за дужками весь спектр питань, пов'язаних з актуальним та потенційним психічним розвитком дитини, її відповідністю психологічному віку, можливим відставанням або випередженням. У зв'язку з цим педагогічний підхід не має прогностичної валідності: не дозволяє прогнозувати якість, темп та особливості засвоєння знань конкретним дитиною, у молодших класах.
Розуміння всіх цих обмежень змусило педагогів в незабаром часу звернутися за допомогою психологів у вирішенні проблеми готовності дітей 6-7 років до шкільного навчання. Таким чином, сформувався інший підхід до вирішення проблеми готовності дітей до школи, який можна назвати-психологічним.
Психологічний підхід до проблеми готовності ніяк не можна назвати однорідним або універсальним при великому розмаїтті конкретних засобів, тестів, методів і процедур, що використовуються психологами

Список використаної літератури

1. Основы психодиагностики / Под ред.А.Г. Шмелёва, Ростов-на-Дону, 1996год/
2. Общая психодиагностика / Под ред.А. А. Бодалева, В.В. Столина, изд-во Московского Университета, 1987 г.
3. Психологические и психофизиологические особенности студентов /Под ред.Н.М. Пейсахова, Казань, 1977 г. /
4. Диагностика психического развития / Шварцара И., Прага, 1978 г.