Реферат Олігополія. Антимонопольне законодавство України
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Міністерство економіки України
Українська Академія Зовнішньої Торгівлі
Контрольна робота
з дисципліни “Мікроекономіка”
Виконала: студентка 1 курсу,
4 групи ММЗ 004
Єрьоменко Алла Іванівна.
Адреса: 04071 м. Київ,
вул. Межигірська 3, кв.27
Київ 2001
Варіант2. Завдання С
План
1. Теорія Олігополії
1.1. Модель Курно
2. Антимонопольне законодавство України
2.1. Зловживання монопольним становищем на ринку
2.2. Антиконкурентні узгоджені дії
2.3. Дискримінація підприємців
2.4. Санкції за порушення антимонопольного законодавства
3. Задача
4. Список використаної літератури
5. Додатки
5.1Ст. 42 Конституції України
5.2. Ст. 1, 4-6,12, 16, 20 Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”
5.3 Ст. 166 Кодексу України про адміністративні правопорушення
1. Теорія Олігополії
Олігополія - це ринкова структура, при якій в реалізації якого-небудь товару домінує небагато продавців, а поява нових продавців ускладнено чи неможливо. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути і диференційованим і стандартизованим.
Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які приходиться половина і більше загальних продажів продукту. На таких ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому періоді одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар'єри ускладнюють або унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку. Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей США належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії.
На олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки їхнім великим часткам у загальній кількості товару, який вони випускають. Продавці на олігополістичному ринку знають, що коли вони або їхні суперники змінять ціни чи обсяг продажів то наслідки позначаться на прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють свою взаємозалежність. Передбачається, що кожна фірма в галузі визнає, що зміна її ціни чи випуску викликає реакцію з боку інших фірм. Реакція, яку який-небудь продавець очікує від фірм, які суперничають з ним, у відповідь на зміни встановлених ним ціни, обсягу випуску чи зміни діяльності в області маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція, яку окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.
У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими з тими, котрі існують для монопольних фірм. Природна олігополія має місце коли кілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових витратах, чим були б у багатьох фірм.
Можна виділити наступні риси олігополістичних ринків:
1.Усього кілька фірм забезпечують весь ринок. Продукт може бути як диференційованим, так і стандартизованим.
2.Принаймні, деякі фірми в олигополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.
3.Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність.
Існує два види олігополії. Перший вид припускає, що кілька фірм роблять ідентичний продукт. Другий – коли невелика кількість виробників випускають диференційовані товари.
Однак в тому і іншому випадку фірми усвідомлюють взаємозалежність своїх продажів, обсягів виробництва, інвестицій і рекламної діяльності. Так, якщо одна фірма буде посилено рекламувати свою продукцію чи брати участь у створенні нової моделі виробу, то вона повинна очікувати аналогічних дій з боку своїх конкурентів. У такій ситуації кожна фірма знає, що, принаймні, деякі рішення конкурентів залежать від її власного поводження, і тому, приймаючи те чи інше рішення, вона зобов'язана мати на увазі цю обставину.
Олігополістична взаємозалежність фірм піднімає суперництво між ними на якісно новий рівень, перетворює конкуренцію в безперестанну боротьбу “всіх проти всіх”. У цьому випадку можливі найрізноманітніші рішення конкурентів: вони можуть спільно домагатися деяких цілей, перетворюючи галузь у подобу чистої монополії, чи ж – як іншу крайність – боротись один з одним аж до повного знищення.
Останній варіант найчастіше здійснюється у формі цінової війни – поступового зниження існуючого рівня цін з метою витиснення конкурентів з олігополістичного ринку. Якщо одна фірма знизила ціну, то її конкуренти, відчувши відтік покупців, у свою чергу теж знизять свої ціни. Цей процес може мати кілька етапів. Але зниження цін має свої межі: воно можливо доти, поки у всіх фірм ціни не зрівняються із середніми витратами. У цьому випадку зникне джерело економічного прибутку і на ринку виникне ситуація, близька до досконалої конкуренції. Від подібного результату у виграшному положенні залишаються споживачі, у той час як виробники усі до одного ніякого виграшу не одержують. Тому найчастіше конкурентна боротьба між фірмами приводить до прийняття ними рішень, заснованих на обліку можливого поводження своїх суперників.
Припустімо, що через млявий збут автомобілів адміністрація компанії «Форд» розглядає можливість 10%-го зниження цін, щоб стимулювати збут. Вона має ретельно продумати те, як реагуватимуть на цей захід «Дженерал моторз» і «Крайслер». Вони можуть взагалі не відреагувати, а можуть знизити свої ціни лише незначно, і в цьому випадку обсяг збуту «форда» значно збільшився б, переважно за рахунок його конкурентів. Можливо, вони наслідуватимуть приклад «Форда», а в цьому випадку всі троє виробників продадуть більше автомашин, проте одержать значно менше прибутків через знижені ціни. Ще один можливий варіант — таке зниження цін компаніями «Дженерал моторз» та «Крайслер», що перевищить зменшення цін «Форда». Конкуренти можуть знизити свої ціни на 15%, щоб покарати «Форд» за його підступність, а це, в свою чергу, може призвести до цінової війни та різкого падіння прибутків усіх трьох фірм. Тому адміністрація «Форда» має ретельно зважити всі ці можливості. Фактично, для будь-якого рішення, яке приймає фірма,— призначення цін, визначення рівнів виробництва, проведення широкомасштабної компанії по стимулюванню або інвестування в нові виробничі потужності — вона повинна передбачити можливу реакцію з боку своїх конкурентів. У цьому випадку кожна з фірм ставить себе на місце конкурентів і аналізує, яка була б їхня реакція. Процес прийняття подібних рішень розглядається на прикладі взаємовідносини двох фірм у моделі дуополії, яка була вперше запропонована французьким економістом А. Курно в 1838р.
1.1. Модель Курно
Припустімо, що фірми виробляють однорідний товар і знають криву ринкового попиту. Кожна фірма має вирішити, який обсяг виробляти, і обидві фірми приймають рішення одночасно. Приймаючи своє виробниче рішення, кожна фірма бере до уваги і свого конкурента. Адміністрація фірми знас, що конкурент також вирішує, яку кількість виробляти, а ціна, яку фірма призначить, залежатиме від сумарного обсягу виробництва обох фірм.
МАЛ. 1.1. Рішення фірми № 1 щодо обсягу виробництва. Вибір фірмою № 1 обсягу виробництва, що максимізує прибуток, залежить від того, скільки, на її думку, вироблятиме фірма № 2. Якщо, на думку фірми № 1, фірма № 2 нічого не вироблятиме, то крива попиту на товари фірми № 1 — це крива ринкового попиту. Відповідна крива граничної виручки позначена ГВ1 (0), і вона перетинає криву граничних витрат ГВт на рівні випуску 50 одиниць. Якщо, на думку фірми № 1, фірма № 2 вироблятиме 50 одиниць, то її крива попиту П1(50) зміщується ліворуч на цю величину. Відповідною кривою граничної виручки тепер є ГВ1 (50). Максимізація прибутку тепер передбачає випуск 25 одиниць. П1 (75) і ГВ1 (75) — це криві попиту та граничної виручки для фірми № 1 тоді, коли, на її думку, фірма № 2 вироблятиме 75 одиниць. Тоді фірма № 1 вироблятиме лише 12,5 одиниць.
Суть моделі Курно полягає в тому, що кожна фірма розглядає рівень виробництва свого конкурента як фіксований, а потім вирішує, скільки потрібно виробляти. Щоб побачити, як діє ця модель, розглянемо, як приймає виробниче рішення фірма № 1. Припустимо, на думку адміністрації фірми № 1, фірма № 2 нічого не вироблятиме. Тоді крива попиту на товар фірми № 1 — це крива ринкового попиту. На мал. 1.1 вона показана кривою П(0), що означає криву попиту для фірми № 1 за умови, що фірма № 2 не виробляє продукції взагалі. На мал. 1.1 також показана крива відповідної граничної виручки
ГВ1 (0). Ми припустили, що граничні витрати ГВт1 фірми № 1 постійні. Як показано на графіку, обсяг виробництва фірми № 1, який максимізує прибуток, становить 50 одиниць, що відповідає точці перетину кривих ГВ1(0) та ГВт1. Отже, якщо фірма № 2 не виробляє нічого, фірмі № 1 слід виробляти 50 одиниць.
Припустімо, натомість, що, на думку фірми № 1, фірма № 2 вироблятиме 50 одиниць. Тоді крива попиту для фірми № 1 є крива ринкового попиту, зміщена ліворуч до поділки 50. На мал. 1.1 вона позначена П1 (50), а відповідна крива граничної виручки — ГВ1 (50). Обсяг виробництва фірми № 1, який максимізує прибуток, тепер становить 25 одиниць, що відповідає точці, де
ГВ1 (50) = ГВт1. А тепер припустімо, що, на думку фірми № 1, фірма № 2 вироблятиме 75 одиниць. Тоді крива попиту для фірми № 1 — це та сама крива ринкового попиту, зміщена вліво до поділки 75. На мал. 1.1 вона позначена
П1 (75), а відповідна крива граничної виручки — ГВ1 (75). Тепер обсяг виробництва, що максимізує прибуток фірми № 1, становить 12,5 одиниць, це відповідає точці на графіку, де ГВ1(75)=ГВт1. Нарешті припустимо, що, на думку фірми № 1, фірма № 2 вироблятиме 100 одиниць. Тоді криві попиту і граничної виручки для фірми № 1 (не показані на малюнку) перетинали б криву її граничних витрат на вертикальній осі; якщо, на думку фірми № 1, фірма № 2 вироблятиме 100 або більше одиниць, то їй не слід виробляти нічого.
Підіб'ємо підсумки: якщо, на думку фірми № 1, фірма № 2 не вироблятиме нічого, вона вироблятиме 50 одиниць; якщо фірма № 2 вироблятиме 50, вона вироблятиме 25; якщо ж фірма № 2 вироблятиме 75, вона вироблятиме 12,5; а якщо, на її думку, фірма № 2 вироблятиме 100 одиниць, то вона не вироблятиме нічого. Обсяг виробництва, що максимізує прибуток фірми № 1, є, таким чином, спадною шкалою обсягу, який, на думку фірми № 1, вироблятиме фірма № 2. Ми називаємо цю шкалу кривою реакції фірми № 1 і позначаємо її К1* (К2). Ця крива зображена на мал. 2.2, де кожна з чотирьох наведених комбінацій обсягу виробництва має позначку «*». Аналогічний аналіз ми можемо виконати для фірми № 2 (тобто визначити кількість, максимізуючу прибуток фірми № 2, вважаючи заданими різноманітні припущення щодо обсягу виробництва фірми № 1). Результатом буде крива реакції для фірми № 2, тобто шкала К2*(К1), що співвідносить обсяг її виробництва із обсягом, котрий, на її думку, вироблятиме фірма № 1. Якщо крива граничних витрат фірми № 2 відрізняється від такої ж кривої фірми № 1, крива її реакції буде також відрізнятись за формою від відповідної кривої для фірми № 1. Наприклад, крива реакції фірми № 2 могла б мати вигляд, як зображено на мал. 1.2.
Крива реакції для кожної фірми підказує їй оптимальний обсяг виробництва за заданого обсягу її конкурента. В точці рівноваги кожна фірма планує обсяг відповідно до кривої своєї реакції, так що рівні виробництва в умовах рівноваги перебувають у точці перетину двох кривих реакції. Такий набір рівнів виробництва називаємо рівновагою Курно. За такої рівноваги кожна фірма реально оцінює обсяг, що вироблятиме її конкурент, і відповідно максимізує свій прибуток.
Зауважте, що рівновага Курно є різновидом рівноваги Неша[1]. Слід пам'ятати, що при рівновазі Неша кожна фірма повністю реалізує свій потенціал, приймаючи як заданий обсяг виробництва конкурентів.
МАЛ. 1.2. Криві реакції фірм і точка рівноваги Курно. Крива реакції для фірми № 1 показує, скільки вона вироблятиме як функцію обсягу того, скільки, на її думку, вироблятиме фірма № 2. Знаки (*) в точках К- 0,50,75 і 100 відповідають прикладам, показаним на мал. 1.1. Крива реакції фірми № 2 показує обсяг її виробництва як функцію обсягу, який, на її думку, вироблятиме фірма № 1. В точці рівноваги Курно кожна з фірм правильно оцінює обсяг виробництва свого конкурента і відтак максимізує власний прибуток. Таким чином, жодна з фірм не порушить цієї рівноваги.
Як результат, жодна з фірм не має причин міняти свою виробничу політику. За рівноваги Курно кожен з дуополістів виробляє ту кількість, яка максимізує його прибуток, приймаючи як заданий обсяг виробництва свого конкурента. Таким чином, жоден з дуополістів не має причин змінювати обсяги виробництва.
Припустімо, що початкові рівні виробництва фірм далекі від рівноваги Курно. Чи будуть фірми вирівнювати обсяги свого виробництва, щоб досягти рівноваги Курно? На жаль, модель Курно нічого не говорить про динаміку перехідних процесів вирівнювання. Справді, протягом будь-якого процесу вирівнювання основне припущення моделі, згідно з яким кожна з фірм припускає, що обсяги виробництва її конкурента фіксовані, не відповідає дійсності. Обсяг виробництва жодної з фірм не буде фіксованим, оскільки обидві фірми вирівнювали б обсяги свого виробництва.
За яких умов для кожної фірми раціональним було б припустити, що обсяг виробництва її конкурента фіксований? Це було б раціональним за тієї умови, якщо обидві фірми встановлюють обсяги свого виробництва лише одноразово, оскільки вони не можуть бути зміненими. Це також було б раціональним за тієї умови, якщо вони перебувають в стані рівноваги Курно, оскільки жодна з фірм не має причин змінювати. обсяг виробництва. Використовуючи модель Курно, ми, отже, маємо зрозуміти специфіку поведінки фірм у стані рівноваги.
Розглянемо приклад — дві однакові фірми мають інформацію про лінійну криву ринкового попиту. Це допоможе зрозуміти суть рівноваги Курно і порівняти її з конкурентною рівновагою, а також рівновагою, котра досягається при злитті двох фірм і сприяє об'єднанню зусиль для досягнення певних рівнів виробництва.
Припустимо, наші дуополісти мають таку криву ринкового попиту:
Ц=30-К,
де К — сумарний обсяг виробництва обох фірм (тобто К = К1 + К2). Припустімо також, що обидві фірми мають нульові граничні витрати
ГВт1 = ГВт2 = 0.
Ми можемо визначити криву реакції для фірми № 1 таким чином: для максимізації прибутку фірма встановлює величину граничної виручки на рівні граничних витрат. Сумарна виручка фірми № 1 В1 визначається за рівнянням:
B1=ЦК1 = (30-К)К1
=30К – (К1+К2)К1
=30К1-К21-К2К1
Гранична виручка фірми ГВ1 — це просто додаткова виручка ΔВ1, що є результатом додаткової зміни обсягу виробництва ΔК1:
ГВ1 = ΔB1/ ΔK1= 30-2K1-2K2
Тепер, прирівнюючи ГВ1 до нуля (граничні витрати фірми) і розв'язуючи рівняння для К1, ми визначаємо:
Крива реакції фірми №1: К1 = 15 – 1/2K2
Ці самі підрахунки справджуються для фірми № 2:
Крива реакції фірми № 2: К2 = 15 – 1/2К1.
Рівні виробництва в стані рівноваги — це значення для К1 і К2, дійсні в точці перетину двох кривих реакцій, тобто величини, отримані при розв'язанні рівнянь. Замінюючи К2 в рівнянні виразом з правої частини рівняння , можна переконатись, що рівні виробництва в стані рівноваги становлять:
Рівновага Курно: К1 = К2 = 10.
Сумарний обсяг виробництва становить К=К1+К2=20, отже, ринкова ціна рівноваги становить Ц = ЗО - К = 10.
На мал. 1.3 показано криві рівноваги Курно та точку рівноваги Курно. Зауважте, що крива фірми № 1 показує її обсяг виробництва в показниках обсягу виробництва фірми № 2. Подібно крива фірми № 2 показує К2 в показниках К1. (Оскільки фірми є ідентичними, обидві криві мають однакову форму. Вони мають різний вигляд, оскільки одна з них задає К1 в показниках К2, а інша виражає К2 в показниках К1). Точка рівноваги Курно перебуває на перетині двох кривих. В цій точці кожна фірма максимізує свій власний прибуток, знаючи обсяг виробництва свого конкурента.
МАЛ. 1.3. Приклад дуополії. Крива попиту задана рівнянням Ц= 30 - К, а граничні витрати обох фірм дорівнюють нулю.У точці рівноваги Курно кожна фірма виробляє 10 одиниць. Контактна крива показує комбінації К1 і К2, які максимізують сумарні прибутки. Якщо фірми змовляться і ділитимуть прибутки порівну, кожна з них вироблятиме 7,5 одиниць. Крім того, показана також конкурентна точка рівноваги, в якій ціна дорівнює граничним витратам, а граничний прибуток дорівнює нулю.
Ми припустили, що між собою конкурують дві фірми. Припустімо, натомість, що антимонопольне законодавство було дещо пом'якшено, і обидві фірми можуть укласти таємний договір. Вони можуть визначити свої обсяги виробництва таким чином, щоб максимізувати сумарний прибуток і ділити цей прибуток порівну. Сумарний прибуток максимізується вибором сумарного обсягу К так, щоб гранична виручка дорівнювала граничним витратам, а ця величина в даному прикладі дорівнює нулю. Сумарна виручка для обох фірм становить
В = ЦК = (ЗО – К)К = 30К - К2,
так що гранична виручка ГВ = ΔВ/ΔК=30-2К
Прирівнюючи ГВ до нуля,ми бачимо, що сумарний прибуток максимізується, коли К=15.
Будь-яке комбінування обсягів виробництва К1 і К2, що в сумі дає 15 одиниць, максимізує сумарний прибуток. Крива К1 +К2= 15, яка називається кривою контрактів, визначає, таким чином, усі пари обсягів К1 і К2, які максимізують сумарний прибуток, її показано на мал. 1.3 Якщо фірми домовляться ділити прибутки порівну, то кожна з них вироблятиме половину сумарного обсягу:
К1=К2= 7,5.
Як і слід очікувати, обидві фірми тепер вироблятимуть меншу кількість — і одержуватимуть більші прибутки, ніж у разі рівноваги Курно. На мал. 1.3 показано цю рівновагу, спричинену змовою фірм, та конкурентні рівні виробництва, що визначаються прирівнюванням ціни до граничних витрат. (Ви можете пересвідчитись, що ці рівні становлять К1 = К2 = 15, а це означає, що кожна фірма одержує нульовий граничний прибуток). Зауважте, що результат Курно значно вигідніший для фірм, ніж абсолютна конкуренція, проте не такий виграшний, як здобуток від таємної змови.
2. Антимонопольне законодавство України
У відповідності зі статтею 42[2] Конституції України не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Конституційна заборона стосується діяльності, націленої на недопущення, обмеження чи усунення конкуренції, незалежно від конкретних її видів і складів правопорушень. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”[3] називає три види порушень антимонопольного законодавства: зловживання монопольним становищем на ринку, антиконкурентні узгоджені дії і дискримінацію підприємців.
2.1. Зловживання монопольним становищем на ринку
Цей вид правопорушення може відбуватися лише суб'єктом господарювання, що займає монопольне положення на ринку.
У відповідності зі статтею 1 Закону України “Про обмеження монополізму ...”[4] Монопольне становище - домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків;
Ознаками ринкової влади є: здатність підприємця, що не є єдиним виробником (постачальником) відповідного товару, диктувати свої умови при продажу товару, підписанні договору про постачання, нав'язувати споживачу невигідні умови; здатність підприємця за допомогою монополізації ринку постачання виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, що випускають відповідні товари з застосуванням виробничих ресурсів, створювати бар'єри вступу на ринок; здатність підприємця скорочувати чи обмежувати випуск товарів і постачання їх на ринок збуту з метою одержання однобічної користі при купівлі чи продажі товарів, при заключенні договорів і угод про постачання товарів, а інші підприємства, що є його конкурентами, не здатні компенсувати створений дефіцит товарів; здатність підприємця підвищувати ціни на товари і підтримувати їх на рівні, що перевищує рівень, обумовлений конкуренцією на ринку.
Відповідно до законодавства України саме по собі володіння суб'єктом господарювання монопольним положенням не є протиправним. Таким є лише зловживання домінуванням на ринку.
У відповідності зі статтею 4 Закону України «Про обмеження монополізму ...» зловживаннями монопольним становищем вважаються:
· нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту; обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
· обмеження чи припинення виробництва, а також вилучення зі звертання, що призвело або може призвести до створення чи підтримці дефіциту на ринку або встановленню монопольних цін;
· часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
· інші дії, що призвели або можуть призвести до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання;
· встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів; встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) насвої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;
· встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.
· встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело чи може призвести до порушення прав споживачів;
Перелік правопорушень, визнаних зловживанням монопольним положенням на ринку, розширювався в Законі, і якщо спочатку в законодавстві було зазначено 5 порушень, те потім їхнє число зросло до 7. Однак при цьому, незважаючи на розширення переліку правопорушень, цей перелік, як і в первісній редакції закону, є вичерпним.
Через відсутність діючої конкуренції і ефективних засобів правового захисту споживачів різко підсилюється тиск виробника (постачальника, продавця) на покупця (споживача) при нав'язуванні умов договору, у тому числі при встановленні цін на продукцію. При монополії споживач не може реально здійснювати право вибору виробника (продавця) і попадає в економічну залежність від виробника-монополіста, що нечесними способами намагається скористатися своїм монопольним положенням.
Особливістю цього виду порушення антимонопольного законодавства є здійснення суб'єктом господарювання, що займає монопольне положення на ринку, таких дій, що були б неможливі в умовах ефективної конкуренції на ринку. Це, зокрема, одержання підприємцем прибутку, обумовленим не ефективністю чи діяльності з високою продуктивністю, а неправомірним використанням їм свого домінуючого положення на ринку, або утримання чи посилення такого положення за допомогою усунення з ринку конкурентів або обмеження з доступу на ринок.
У позначенні кола правопорушень і їх складів, визнаних зловживанням монопольним положенням на ринку, виявляється істотна подібність законодавства країн СНД. Порівняльний аналіз цього законодавства показує, що основні склади правопорушень тотожні чи в значній мірі подібні. До них відносяться:
· нав'язування контрагенту умов договору, невигідних для нього чи не стосовних до предмета договору;
· включення в договір умов, що дискримінують, що ставлять контрагентів у нерівне положення в порівнянні з іншими суб'єктами, що хазяюють;
· створення перешкод для доступу на ринок іншим суб'єктам, що хазяюють, або для їхнього виходу з ринку;
· зміна обсягів виробництва і вилучення товарів зі звертання з метою створення штучного дефіциту і підвищення цін;
· цінові маніпуляції з метою одержання додаткових переваг на ринку.
Незважаючи на таку подібність самих складів правопорушень, істотне розходження в розумінні їхньої природи просліджується при зіставленні законодавства України, інших країн СНД і Росії. У Законі України, як і більшості інших країн СНД, зазначені дії, безумовно, визнаються правопорушеннями незалежно від яких-небудь обставин, у тому числі незалежно від можливості їхнього позитивного впливу в майбутньому. На відміну від них Закон Росії передбачає, що дії, що формально відповідають ознакам порушення, можуть, проте, бути визнані правомірними, якщо суб'єкт який визнано монополістом доведе, що вони можуть мати сприятливі соціально-економічні наслідки, тобто насичення товарних ринків, поліпшення споживчих властивостей товарів і підвищення їхньої конкурентноздатності, зокрема на зовнішньому ринку.
На Україні зловживання монопольним положенням на ринку було одним з найпоширеніших порушень антимонопольного законодавства протягом останній декількох років.
2.2. Антиконкурентні узгоджені дії
Одним з видів порушень антимонопольного законодавства є антиконкурентні дії, що приводять до дискримінації конкурентів і споживачів і створюють небезпеку для ефективного функціонування ринкових відносин
У відповідності зі статтею 5 Закону України “Про обмеження монополізму ...”[5] антиконкурентними узгодженими діями визнаються узгоджені дії, що призвели чи можуть привести до:
· встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;
· розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками, що призвели або можуть призвести до їх монополізації;
· усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.
За змістом цієї норми неправомірними узгодженими діями можуть бути угоди та інші узгоджені дії, що привели чи можуть привести до обмеження конкуренції шляхом встановлення монопольних цін, розділу ринків з метою їхньої монополізації, усунення з ринку чи обмеження доступу на нього підприємців. Ці правопорушення на відміну від зловживання монопольним становищем відбуваються не одним суб’єктом, а двома чи більш підприємцями, що укладають угоди для досягнення антиконкурентної мети, тобто є не індивідуальними, а колективними діями. Заборона на здійснення таких дій спрямована на попередження надмірної монополізації і нарощування монополістичних явищ для сприяння створенню ринку, де захищені інтереси споживача.
Антимонопольний комітет України розцінює як неправомірні угоди між підприємцями, асоціаціями чи групами підприємців за участю або без участі третіх осіб або іншій сукупності зазначених суб'єктів такі дії:
· прямий чи опосередкований вплив на встановлення, фіксацію, підтримку, перегляд цін (тарифів), ставок, знижок, надбавок (доплат), націнок, комісійного збору, меж прибутковості (рентабельності), а також підвищення, зниження, підтримка цін (тарифів) на аукціонах, конкурсах та інших торгах;
· встановлення нормативів цін (тарифів), ставок, знижок, надбавок (доплат), націнок, комісійного збору, мінімальних, перепродажних цін, у тому числі у виді формул, таблиць, переліків, алгоритмів;
· звуження територіальних границь ринку, на яких діють учасники асоціації, розподіл ринків за територіальним принципом, асортименту товарів, по колу продавців чи споживачів;
· здійснення тиску на постачальників з метою обмеження чи виключення придбання їхньої продукції чи матеріалів, змова про усунення підприємців від ведення справ з яким-небудь клієнтом, постачальником, конкурентом, покупцем (замовником);
· обмеження участі в торгах шляхом вибору запрошених постачальників, встановлення пріоритетів під час підписання контрактів;
· розподіл замовлень, підрядів, проектів, визначення замовників, чи одержувачів замовлень стандартизація по цих приводах;
· обмеження обсягу, змісту реклами, що представляється учасниками асоціації і відповідає чинному законодавству.
2.3 Дискримінація підприємців
Відповідно до пункту 1 статті 6 Закону України “Про обмеження монополізму ...”[6] наступний вид порушень антимонопольного законодавства – дискримінація суб'єктів господарювання органами державної влади, місцевого самоврядування і адміністративно-господарського управління і контролю – включає ряд різновидів:
· заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в якій-небудь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво окремих видів товарів, що привели чи можуть привести до обмеження конкуренції;
· примус суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання підприємств, а також до пріоритетного підписання договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;
· прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призвело чи може призвести до монопольного становища положення на ринку;
· установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в іншій;
· надання окремим суб'єктам господарювання податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших суб'єктів господарювання, що призвело чи може призвести до монополізації ринку визначеного товару;
· обмеження прав суб'єктів господарювання на придбання і реалізацію товарів;
· встановлення заборон чи обмежень у відношенні окремих суб'єктів господарювання чи групи суб'єктів господарювання.
Вищевказані дії порушують загальну гарантію підприємців, встановлену в статті 12 Закону України «Про підприємництво»: «Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності , рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних і інших ресурсів». Виходячи з цього положення, органи державної влади не вправі надавати ні однієї з конкуруючих сторін додаткової переваги, підтримку або, навпроти, обмежувати кого-небудь з них по будь-яких аспектах їхньої діяльності.
Необхідність заборони дискримінації підприємців органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю зумовлена тим, що при переході до ринку важливого значення набуває недопущення будь-якого впливу з боку державних органів на волю підприємницької діяльності. Практика показує, що спроби суб'єктів підприємницької діяльності до розширення економічної самостійності найчастіше одержують протидію з боку окремих органів державної влади. Нерідко свобода діяльності, самостійність, права і законні інтереси підприємців придушуються державними органами як організаційно, так і фінансово- економічно.
Як випливає з закону, правопорушеннями визнається діяльність (дії або бездіяльність) органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю, що привели чи можуть призвести до недопущення, істотного обмеження чи усунення конкуренції або до обмеження волі підприємницької діяльності. Такі дії вважаються неправомірними, оскільки вони створюють умови для дискримінації чи навпаки піднесення для окремих учасників підприємницької діяльності, що веде до обмеження конкуренції. До їхнього числа відносяться дії, які обмежують конкуренцію, що наказують підприємцям робити певні дії або, навпроти, що містять заборону на здійснення, певних напрямків і видів діяльності; вказівки про здійснення певних дій, які шкодять інтересам підприємців, створення необґрунтованих перешкод для підприємців або, навпроти, неправомірне надання їм пільг.
Однією з типових різновидів дискримінації підприємців органами державної влади є примус підприємців до вступу в господарські об'єднання. Нерідко зустрічається і встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в іншій, що є одним із проявів регіонального монополізму. Причому іноді шляхом видання підзаконних нормативних актів місцеві органи державної влади встановлюють не тільки такі заборони, але й економічні санкції за вивіз підприємцями продукції за межі регіону. Такі незаконні дії не тільки в значній мірі обмежують волю підприємницької діяльності, але і ведуть до руйнування чи заподіяння відчутного збитку міжрегіональним господарським зв'язкам, викликаючи відокремлення регіонів.
2.4. Санкції за порушення антимонопольного законодавства
Неможливо протидіяти зловживанню монопольним положенням на ринку, антиконкурентним узгодженим діям, дискримінації підприємців органами влади і управління тільки законодавчими заборонами. Для досягнення цієї мети необхідно створення ефективного правового механізму, що міг би дієво сприяти підтримці і заохоченню конкуренції, запобіганню монопольної практики і штучних обмежень розвитку конкуренції, перешкоджати розвитку монопольних структур і протидіяти порушенням антимонопольного законодавства.
Одним з важливих елементів правового забезпечення протидії порушенням антимонопольного законодавства в підприємницькій діяльності є система охоронних заходів правового впливу, застосовуваних за такі правопорушення.
Виходячи зі змісту Закону України “Про обмеження монополізму ...”[7] за порушення антимонопольного законодавства можливе застосування мір адміністративної, цивільно-правової відповідальності, а також двох специфічних санкцій у виді штрафів, що накладаються Антимонопольним комітетом, і примусового розділу монопольних утворень.
Штрафи накладаються на суб'єктів господарювання – юридичних осіб за чотири види порушень антимонопольного законодавства різного характеру:
1) здійснення дій, передбачених статтями 4 – 6 Закону України “Про обмеження монополізму ...” , тобто діянь, які кваліфіковані даним законом як правопорушення;
2) неналежне виконання (відхилення від виконання чи несвоєчасне виконання) рішень Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновленні первісного стану чи зміні угод, що суперечать Закону. На відміну від першої групи правопорушень накладенню штрафу в другому випадку передує застосування примусових мір Антимонопольним комітетом і його територіальними відділеннями, при нерезультативності яких і застосовується міра відповідальності – штраф;
3) порушення правил економічної концентрації суб'єктів господарювання;
4) непредставлення, несвоєчасне представлення або представлення свідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету.
Розміри штрафів диференційовані. По першій, другій і третій підставі штрафи стягуються в розмірі до 5% виторгу підприємця від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, у якому накладається штраф. Якщо обчислення виторгу підприємця неможливо чи виторг відсутній, зазначені штрафи накладаються в розмірі до десяти тисяч не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. По четвертій підставі штраф накладається в розмірі до половини відсотка виторгу підприємця. Якщо обчислення виторгу підприємця неможливо або виторг відсутній, зазначені штрафи накладаються в розмірі до двохсот неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. У випадку якщо підприємець працював менш 1 року, штрафи обчислюються від виторгу підприємця за час, що передує порушенню.
За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня в розмірі півтора відсотка від суми штрафу. У випадку відмовлення підприємця від сплати штрафу і пені стягнення проводиться за рішенням суду. За заявою підприємця, Антимонопольний комітет України вправі відстрочити сплату штрафу.
Згідно ст. 20 Закону України “Про обмеження монополізму …”[8] посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування і органів адміністративно-господарського керування і контролю, керівники підприємств, а також громадяни, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, несуть адміністративну відповідальність за порушення антимонопольного законодавства відповідно до діючого законодавства.
Адміністративна відповідальність за такі порушення передбачена статтями 1661-1664 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зловживання монопольним положенням на ринку і неправомірні угоди між підприємцями тягнуть накладення штрафів на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господарчих товариств і т.п.) у розмірі до 15 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, а на осіб, що займаються підприємницькою діяльністю – до 30 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. Дискримінація підприємців органами влади і управління тягне накладення штрафу в розмірі до 15 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. Порушення порядку представлення інформації Антимонопольному комітету України та його територіальних відділень тягне накладення штрафу на посадових осіб і керівників у розмірі до 7 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, а на осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, - до 20 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян; відхилення від виконання рішень Комітету і його територіальних відділень або несвоєчасне виконання їхніх рішень – спричиняє накладення штрафу на посадових осіб і керівників у розмірі до 6 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, а на осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, - до 16 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян.
Специфічною санкцією за порушення антимонопольного законодавства є примусовий розділ монопольних утворень. У відповідності зі статтею 16 Закону України “Про обмеження монополізму ...”[9] він можливий при зловживанні суб'єктами господарювання монопольним положенням на ринку, оформляється постановою Антимонопольного комітету України і його територіального відділення. Пункт 2 статті 16 передбачає підстави незастосування примусового розділу:
· неможливість організаційного чи територіального відділення підприємств, структурних чи підрозділів структурних одиниць;
· наявність тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання і т.п.) складає менш 30%.
Постанова Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень про примусовий розділ підприємств (об'єднань і т.п.) підлягає виконанню у встановлений термін, що не може бути менш 6 місяців. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому розділу, здійснюється за його розсудом за умови усунення монопольного положення цього утворення на ринку.
Що стосується терміну виконання рішень про примусовий поділ, то практично всі Закони встановлюють єдине обмеження у відношенні його мінімальності - не менш 6 місяців. Установлення конкретних термінів відповідно до цього критерію віднесено до компетенції антимонопольних органів.
Крім мір відповідальності, охоронні засоби, застосовані за порушення антимонопольного законодавства, включають і міри захисту. Це спонука правопорушника до наступних дій (бездій):
- припинити незаконні дії (примус до виконання обов'язку);
- відновити первісне становище;
- припинити неправомірні угоди між підприємцями;
- скасувати чи змінити прийняті органами влади неправомірні акти;
- здійснити примусовий розділ монопольних утворень.
Діючі в даний час в Україні правові міри захисту і відповідальності не здатні належним чином зробити захисний і превентивний вплив. Необхідно удосконалювання санкцій у двох основних напрямках:
1) розвиток системи правових засобів захисту і відповідальності в сфері антимонопольного законодавства;
2) удосконалювання правової процедури їх застосування.
3. Задача
Функція попиту: Qd=7 - P
Функція пропозиції: Qs=-5 + 2P
Визначити:
-рівноважну ціну і рівноважний обсяг продажу;
-що виникне, коли ціна буде встановлена керівництвом держави на рівні 3 грн.?
Розв’язок
Для знаходження рівноважної ціни зрівнюємо праві части рівнянь для визначення рівноважної ціни:
7-Р = -5 + 2Р
3Р = 12
Р =4
Рівноважна ціна дорівнює 4 грн. Для знаходження обсягу підставляємо рівноважну ціну в рівняння попиту або пропозиції і отримуємо Qs=Qp = 3 одиниці.
| |||
|
Список використаної літератури
1. Макконел К.Р., Брю С.Л. «Экономикс», М.93
2. Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. «Микроэкономика», С - Пб. 96
3. Р. С. Піндайк, Деніел Л. Рубінфельд “Мікроекономіка”-К.: “Основи”, 1996. – 646 с.
4. Н. А. Саниахметова «Захист прав підприємців в Україні». Харків, «Одиссей» 1998.
5. Н. А. Саниахметова «Нове в законодавстві України про підприємництво і його захист». Київ «Бліц - Информ» 1996.
6. Закон України «Про обмеження монополізму і недопущенні недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності»
7. Ст. 42 Конституції України
8. Ст. 1, 4-6,12, 16, 20 Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”
9. Ст. 166 Кодексу України про адміністративні правопорушення
5. Додатки
5.1. Ст. 42 Конституції України
Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів
5.2. Ст. 1, 4-6,12, 16, 20 Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”
Стаття 1. Визначення термінів Для цілей цього Закону вживаються такі терміни: товар - продукт діяльності (включаючи роботи, послуги, а також цінні папери), призначений для реалізації; ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару однієї споживчої вартості, в межах якої визначається монопольне становище; органи державної влади - міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, регулювання ринку цінних паперів, державні органи приватизації, місцеві органи виконавчої влади; ( Абзац четвертий статті 1 в редакції Законів N 258/95-ВР від 05.07.95, N 154/98-ВР від 03.03.98 ) органи адміністративно-господарського управління та контролю - об'єднання підприємств, інші суб'єкти господарювання, громадські організації при виконанні ними функцій управління та контролю в межах делегованих їм повноважень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування; ( Абзац п'ятий статті 1 в редакції Закону N 154/98-ВР від 03.03.98 ) конкуренція - змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач; монопольне становище - домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків; монопольна ціна - ціна, яка встановлюється суб'єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, і призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача; ( Абзац восьмий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98 ) монопольна діяльність - дії (бездіяльність) суб'єктів господарювання за умови монопольного становища на ринку одного суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання) у виробництві та реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління та контролю, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції; монопольне утворення - підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку; суб'єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, яка займається діяльністю з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншою господарською діяльністю; будь-яка юридична або фізична особа, яка здійснює контроль над суб'єктами господарювання, група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності; ( Статтю 1 доповнено абзацом згідно із Законом N 258/95-ВР від 05.07.95, в редакції Закону N 154/98-ВР від 03.03.98 ) інформація - відомості в будь-якій формі та вигляді, на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відеофільми, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості; ( Статтю 1 доповнено абзацом згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98 ) контроль - вирішальний вплив юридичної або фізичної особи на господарську діяльність суб'єкта господарювання, який здійснюється, зокрема, завдяки: праву володіння чи користування всіма активами або їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання; укладенню угод, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові для виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради чи правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; займанню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання
Стаття 4. Зловживання монопольним становищем на ринку Зловживаннями монопольним становищем вважаються: нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту; обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; ( Абзац третій статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98 ) часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; ( Абзац четвертий статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98 ) інші дії, що призвели або можуть призвести до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання; ( Абзац п'ятий статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98 ) встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів; встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) насвої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів; ( Статтю 4 доповнено абзацом сьомим згідно із Законом N 258/95-ВР від 05.07.95, із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98 ) встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції. ( Статтю 4 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом N 258/95-ВР від 05.07.95, із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98 )
Стаття 5. Антиконкурентні узгоджені дії ( Назва статті 5 в редакції Закону N 154/98-ВР від 03.03.98 ) Антиконкурентними узгодженими діями визнаються погоджені дії (угоди), що призвели або можуть призвести до: ( Абзац перший статті 5 в редакції Закону N 154/98-ВР від 03.03.98 ) встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок; розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками, що призвели або можуть призвести до їх монополізації; ( Абзац третій статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98 ) усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.
Стаття 6. Дискримінація суб'єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю 1. Дискримінацією суб'єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю визнається: заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів, що призвели або можуть призвести до обмеження конкуренції; ( Абзац другий пункту 1 статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98 ) примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання підприємств, а також до пріоритетного укладання договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів; ( Абзац третій пункту 1 статті 6 в редакції Закону N 258/95-ВР від 05.07.95 ) прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призвело або може призвести до монопольного становища на ринку; ( Абзац четвертий пункту 1 статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98 ) встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону республіки в інший; надання окремим суб'єктами господарювання податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктів господарювання, що призвело або може призвести до монополізації ринку певного товару; ( Абзац шостий пункту 1 статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98 ) обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів; встановлення заборон чи обмежень відносно окремих суб'єктів господарювання або груп суб'єктів господарювання. 2. Дискримінацією суб'єктів господарювання визнається також укладення між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю, а також між цими органами та суб'єктами господарювання угод, а також надання цими органами повноважень фізичним чи юридичним особам для провадження дій, передбачених пунктом 1 цієї статті. ( Пункт 2 статті 6 в редакції Закону N 154/98-ВР від 03.03.98 ) 3. Законодавчими актами України можуть бути встановлені винятки із положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, суспільних інтересів.
Стаття 12. ( Статтю 12 виключено на підставі Закону N 258/95-ВР від 05.07.95 ) Розпорядження Антимонопольного комітету України Антимонопольний комітет України і його територіальні управління в межах своїх повноважень приймають обов'язкові для виконання розпорядження.
Стаття 16. Примусовий поділ монопольних утворень 1. У випадках, коли суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення мають право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень. ( Пункт 1 статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законами N 258/95-ВР від 05.07.95, N 154/98-ВР від 03.03.98 ) 2. Примусовий поділ не застосовується у випадках: неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць; наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, (якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання тощо) становить менше 30 відсотків. 3. Рішення Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень про примусовий поділ підприємств (об'єднань тощо) підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути менше шести місяців. ( Абзац перший пункту 3 статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98 ) Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку. ( Пункт 3 статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 258/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 20. Адміністративна відповідальність посадових осіб та громадян, які займаються підприємницькою діяльністю ( Назва статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98 ) Посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління та контролю, підприємств, установ, організацій, а також громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, несуть адміністративну відповідальність згідно з законодавством за: ( Абзац перший частини першої статті 20 в редакції Закону N 154/98-ВР від 03.03.98 ) вчинення дій, передбачених статтями 4-6 цього Закону; неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України і його територіальним відділенням; ухилення від виконання чи несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень. Штрафи стягуються в судовому порядку. ( Стаття 20 в редакції Закону N 258/95-ВР від 05.07.95 )
5.3 Ст. 166 Кодексу України про адміністративні правопорушення
Стаття 166-1. Зловживання монопольним становищем на ринку Нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту, обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, інші дії, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців, встановлення монопольних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, а також дискримінаційних цін, що обмежують права окремих споживачів, - тягнуть за собою накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ( Доповнено статтею 166-1 згідно із Законом N 123/95-ВР від 05.04.95 )
Стаття 166-2. Неправомірні угоди між підприємцями Укладення угод, спрямованих на встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок, розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації, усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців - тягне за собою накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ( Доповнено статтею 166-2 згідно із Законом N 123/95-ВР від 05.04.95 )
Стаття 166-3. Дискримінація підприємців органами влади і управління Заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції, примушування підприємців до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання підприємств, а також до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів, прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку, встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону республіки в інший, надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару, обмеження прав підприємців щодо придбання та реалізації товарів, встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців або груп підприємців - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ( Доповнено статтею 166-3 згідно із Законом N 123/95-ВР від 05.04.95 )
Стаття 166-4. Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень Неподання, несвоєчасне подання посадовими особами органів влади і управління, а також керівниками (розпорядниками кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств тощо) та особами, які займаються підприємницькою діяльністю, інформації або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України та його територіальним відділенням - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ухилення осіб, зазначених у частині першій цієї статті, від виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, чи несвоєчасне виконання їх рішень - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до шістнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ( Доповнено статтею 166-4 згідно із Законом N 123/95-ВР від 5.04.95 )
[1] Тому іноді її називають рівновагою Курно-Неша
[2] ч2. ст. 42, Конституція України. Додаток 1
[3] Додатки
[4] Додатки
[5] Додатки
[6] Додатки
[7] Додатки
[8] Додатки
[9] Додатки
