РефератРеферат Підручник
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28
Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Менеджмент: теорія та практика 1.4. Методи, функції та критерії управління
Уникаючи полеміки, що досить широко ведеться в літературі щодо методів управління, спробуємо сформулювати глобальний для соціально-економічного розвитку підприємства критерій управління ефективністю цієї діяльності та знайти місце методам управління, які дозволяють досягати цього критерію в процесі управління діяльністю підприємства.
Для вибору критерію управління доцільним є узгодження процесів досягнення основних цілей управління та глобального критерію для об'єкта. Якщо за головну ціль держави вважати вирішення проблеми задоволення духовних та матеріальних потреб населення, які постійно зростають, то розглянута (див. рис. 1) ієрархія потреб за А.Х.Маслоу може бути узагальненою змістовною основою вирішення цього завдання узгодження. Повністю вирішити що проблему може лише держава, але її рішення формується з сукупності локальних рішень, що приймають окремі підприємства чи організації (див. рис. 5). Кожне підприємство займається розв'язанням однієї проблеми чи її складової в цілому для суспільства, але з оплатою праці та соціальними рішеннями воно багато в чому дозволяє працівникам реалізувати ієрархію потреб. Зазначена "подвійність" (двоїстість) на підприємстві при орієнтації діяльності на досягнення кінцевої цілі розвитку суспільства не є суперечливою для його працівників. Більш того, спочатку цілі розвитку всієї держави, кожного підприємства та життєвих інтересів кожного працівника, усіх членів суспільства збігаються.
Завдання методів управління тут — побудова системи господарювання, яка б забезпечувала одночасне досягнення кореспондуючих цілей розвитку кожної людини відповідно до її різноманітних потреб, підприємств та організацій, що задавольняють ці потреби, та держави, яка забезпечує скоординований розвиток підприємств у напрямку ефективнішого задоволення потреб населення. Тому у вершині піраміди задоволення потреб населення діяльністю підприємств у цілому для держави, вочевидь, має бути критерій максимальної ефективності процесів задоволення потреб в абсолютній величині та в розрахунку на одну людину. У міжнародній практиці показником, що лежав в основі такого критерію, виступав максимум національного доходу на душу населення у єдиному для всіх країн доларовому численні.
57
За цим показником у 1991 p. CPCP (у рік розпаду) не належав навіть до першої десятки країн; мав негативні темпи розвитку і відставав від двох перших країн у першій десятці в три рази, від передостанньої — майже в два рази. В Україні, як в одній Із спадкоємиць СРСР, наступними роками відбувалося погіршення цього показника і відповідно — добробуту населення. Тому актуальність проблем вибору критерію та організації досягнення його максимуму в процесі реалізації поставлених цілей в системі управління соціально-економічним розвитком країни, її підприємств та організацій, посилюється. '•* і і-І ь
Рис. 12. Піраміда перетворення вихідних ресурсів на підприємстві на потрібні для населення кінцеві результати На рівні підприємства за критерій, що можна порівняти з тим, що використовується на рівні держави, доцільно брати макі симум прибутку підприємства, який забезпечується діяльністю підприємства в процесі виробництва та реалізації продукції споживачам; продукцію випускають відповідно до всієї гами потреб населення у цій продукції. Методичну основу досягнення максимуму прибутку в процесі перетворення вихідних виробничих ресурсів на кінцеву продукцію закладено у "фундаменті" системи, економічному забезпеченні, розглянутому раніше. Зобразимо 58
графік, базуючись на розгляді піраміди задоволення потреб населення для рівня всієї країни (рис. 6), вичленуємо з неї як складову піраміду для рівня одного з підприємств (рис. 12). Складність системи управління народним господарством та його ланками зростає через те, що постійно ускладнюються економічні відносини в процесі виробництва та реалізації продукції. Це призвело до необхідності розділення проблеми вдосконалювання управління суспільним виробництвом на різні аспекти, такі як соціальний, психологічний, правовий, організаційно-технічний, організаційно-економічний, кібернетичний і т.д. При цьому збільшується значення забезпечення єдності взаємодії та наступності всіх цих зовні різнорідних аспектів. В основі вирішення поставленого складного завдання лежить розроблення уніфікованого підходу до об'єкту управління, необхідність у забезпеченні єдності складу та змісту методів управління, що використовуються в будь-якому аспекті. У суспільному виробництві економічні зв'язки направлено на планомірне задоволення об'єктивних економічних інтересів суспільства та потреб конкретних виробничих колективів та кожного їх члена. Управління процесом досягнення цілі з задоволення об'єктивних економічних інтересів, властивих суспільству, здійснюється за допомогою економічних методів. Вочевидь, під змістом методів управління, що задовольняють вимогам певних економічних законів, треба розуміти склад та зміст економічних відносин між людьми в процесі виробництва та збуту продукції. Ці методи охоплюють економічні відносини між людьми з: планування; обліку та контролю; аналізу; прийняття рішень; регулювання та організації виконання рішень; господарського розрахунку, економічного стимулювання та договірно-
правових відносин. Особливістю всіх перерахованих методів управління, які відображають склад та зміст економічних відносин між людьми в процесі виробництва та розподілу благ, є трансформація їх при безпосередньому управлінні об'єктом у функції цього управління. При цьому якщо метод управління являє собою спосіб досягнення мети, функція — це завдання, що вирішується в процесі управління. Взаємодія різнорідних аспектів управління має значну спільну зону, яка проявляється в інформаційному аспекті. Всі методи управління інформаційно перебувають у тісному взаємозв'язку на основі взаємної наступності окремих складових
у процесі функціонування цих методів. При вирішенні завдань обліку вже частково вирішуються завдання економічного аналізу. Разом з тим при проведенні аналізу вирішуються окремі завдання планування. При цьому завдання, що вирішуються в обліку та плануванні, практично складають основу методу прийняття рішень — їх інформаційну підготовку. Методи аналізу зароджуються в надрах обліку, методи планування — в надрах аналізу і т.д. (див. тонку лінію на рис. 13). Завершальним методом є економічне стимулювання, яке інформаційно також базується на перших трьох методах та разом з тим виконує одну з функцій останнього етапу процесу прийняття рішень — організацію їх виконання. Економічне стимулювання одночасно є важелем зворотнього зв'язку між об'єктом управління та управлінським персоналом. Таке взаємопроникнення методів управління, інформаційна єдність їх та взаємозв'язок з найважливішим методом всієї системи управління — прийняттям управлінських рішень — дозволяє розглядати
всі методи управління на єдиній основі. Рис. 13. Взаємопроникнення функцій управління: А — процеси в реальному масштабі часу; Б — облік: 1 — реєстрування інформації, 2 — систематизація та оброблення звітних даних, 3 — видання управлінському персоналу звітних даних порівняно з плановими; В — аналіз: 4 — відхилення за складовими елементами діяльності об'єкта, 5 — вивчення та оцінка стану і причин відхилення складових елементів, б — розроблення рекомендацій із зміни стану складових еле-
Менеджмент: теорія та практика
ментів діяльності, 7 — синтез складових елементів діяльності в критерії управління, 8 — госпрозрахункова оцінка;
Г — планування: 9 — розроблення нормативів та обмежень, 10 — балансові розрахунки, 11 — оптимізаційні розрахунки;
Д — управлінські рішення: 12 — прийняття управлінського рішення, 13 — організація виконання прийнятого рішення, 14 — регулювання;
Е — економічне стимулювання: 15 — матеріальне та моральне заохочення.
Отже, в сучасних умовах з'являється можливість стикування, поєднання різнорідних методів управління та їх відображення через прийняття управлінських рішень.
Динамічність процесів виробництва та відповідно управління ними приводить до необхідності розгляду методів та функцій цього управління з урахуванням особливостей відображення динаміки. Як правило, їх розглядають у певній послідовності, яка залежить від цілей такого розгляду. Якщо метою є вивчення процесів перетворення інформації в системі управління для наступного її комп'ютерного оброблення, послідовність буде такою (цив. рис. 13). Якщо ж треба побачити весь процес управління з вичленуванням ролі кожного методу чи функції в цьому процесі при досягненні цілей розвитку підприємства, послідовність та її структура будуть іншими (рис. 14).
Незважаючи на те, що в зазначених двох випадках вирішуються зовні різні завдання, обидва вони підлягають досягненню однієї мети — управління виробництвом продукції відповідно до потреб населення. В обох випадках розглядаються лише процеси управління внутрішнім для підприємства виробництвом та послідовність залучення потрібних для цього методів управління. Разом з тим усі внутрішні для підприємства процеси виробництва та управління ними починаються з вивчення зовнішнього середовища, потреб кінцевого споживача продукції. Враховуючи ці потреби, на підприємстві вивчають можливості їх задоволення та, виходячи з нормативних можливостей, які підтверджуються всіма складовими умов забезпечення функціонування підприємства, створюють нормативне зумовлену виробничо-економічну програму отримання максимально можливих для даних умов результатів. Цей процес у завершальній своїй стадії є функцією планування, яка вже охоплює всі складові логістики виробництва.
61
•«Як*Менеджмент: теорія та практика РОЗДІЛ 2. УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ
. У МЕНЕДЖМЕНТІ 2.1. Ухвалення рішень у система управління соціально-економічним розвитком 2.1.1. Класифікація підсистем управління Розроблення системної класифікації дозволяє позбутися невизначеності в структурі проблеми, дає можливість розглядати процеси прийняття рішень у тісному взаємозв'язку з усіма іншими етапами всього складного процесу управління розвитком суспільного виробництва. Систему управління класифікують за групами підсистем, що включають: - просторово-об'єктні підсистеми, які розглядають по-
об'єктно в цілому для народного господарства та його регіонів
як територіально-галузеві, а для окремих галузей суспільного ви
робництва — як послідовно взаємопов'язані виробничо-техно
логічні та ті, що характеризують власне процес суспільного ви
робництва на всіх його стадіях — народне господарство, регіони,
галузі, об'єднання, підприємства та організації, технологічні пе
реділи та цехи підприємств, ділянки та агрегати цехів; - соціально-економічні (результатно-ресурсні), або кібер
нетичні підсистеми, які охоплюють для кожного (чи будь-якого)
об'єкту суспільного виробництва (який у даному випадку розгля
дається як "чорна скриня") вхід до цього об'єкту ("скрині") у ви
гляді кількісно обмежених вихідних виробничих потужностей Сс,
трудових V, матеріальних Сп та фінансових ресурсів та рівня їх
використання, а також вихід з об'єкта у вигляді готових резуль
татів, які забезпечують добробут та всебічний розвиток усіх
членів суспільства (наприклад, які характеризуються обсягами
виробництва Р0. якістю продукції та праці Рк, рівнем задоволен
ня конкретних потреб людини, суспільства Рп); - часові підсистеми, які характеризують динамічність розвит
ку суспільного виробництва та дозволяють здійснювати процеси уп
равління суспільством на будь-який період його розвитку, від реаль
ного масштабу часу безупинних технологічних циклів та оператив-
О.А. Подсолонко них проміжків (завершені технологічні операції та цикли, робочі зміни, доби, тижні протягом місяця) до поточних періодів (місяць, квартал, рік) та перспективних (п'ятиріччя, десять чи більше років); - функціонально-методичні підсистеми, що вирішують
локальні завдання забезпечення функціонування провідних
функцій та методів управління — обліку та контролю, економіч
ного аналізу, планування, прийняття управлінських рішень, ор-
ганізаціїїх виконання та регулювання, господарського розрахун
ку та економічного стимулювання (основні етапи деяких з них
було наведено раніше); - функціонально-ієрархічні підсистеми, що забезпечують
селекціювання інформації в процесі розвитку суспільного вироб
ництва та надання її кожній ланці системної ієрархії відповідно
до властивих цій ланці функцій управлінського персоналу; - підсистеми забезпечення, які спеціалізуються на ство
ренні проектних завдань технічних та робочих проектів усієї систе
ми управління та її окремих підсистем за перерахованими групами
(включаючи розроблення положень та інструкцій з усіх функцій
управління), систем економічної та матеріальної відповідальності
та зацікавленості, технічного, інформаційного та математичного
забезпечення обробки інформації, що циркулює в системі; - підсистема комплексного управління та локально-цільо
вого узгодження усіх підсистем, у яких на основі кінцевої мети
розвитку суспільства формулюються проміжні цілі, здійснюється
вибір критеріїв їх досягнення, методів узгодження всіх різно
рідних сторін розвитку суспільного виробництва та їх порівнян
ня в напрямку досягнення кінцевого комплексного критерію
ефективності управління розвитком суспільства. Позитивне значення такої класифікації полягає в тому, що із системних позицій у складі підсистем управління нею охоплюються: - об'єкт управління в усій його складній структурі; - вихідні ресурси виробничо-технологічного процесу; - намічувані та очікувані результати діяльності об'єкту; - динамічність цієї діяльності; - склад методів та функцій управління нею; - ієрархічні рівні управління;- фундамент системи управління у формі всіх видів забез
печення її розроблення, функціонування та подальшого
розвитку (об'єкту як системи управління); - цільова орієнтація діяльності та розвитку об'єкту. 102
Менеджмент: теорія та п рак ти
2.1.2. Класифікація управлінських рішень Наведена класифікація підсистем управління дозволяє підкреслити, що прийняття рішень є самостійною підсистемою, що методично та інформаційно пов'язана з усіма іншими підсистемами управління. Отже, всі підсистеми управління та їхні складові мають бути відображені також і в класифікації управлінських рішень. Вочевидь, класифікаційні угруповання з прийняття рішень будуть ідентичними наведеним угрупованням підсистем. При цьому пріоритет має бути надано останній з перерахованих груп класифікації, тобто перш за все повинна бути визначена цільова орієнтація системи. Наведемо класифікацію управлінських рішень у загальному вигляді для системи управління суспільним виробництвом. 1. За цілями розвитку та критеріями ефективності управління системи: - кінцеві цілі комплексного розвитку та відповідні кри
терії; - проміжні цілі локальних завдань розвитку системи та
відповідні критерії; - рівень досягнення критеріїв за кінцевими та проміжни
ми цілями. 2. За об'єктами управлінського впливу: - народне господарство; - країна, регіон, область, місто, район; - галузь народного господарства; - об'єднання, підприємство, організація;
-технологічний переділ, служба, цех, ділянка, агрегат чи установка. 3. За вихідними елементами процесу праці у суспільному виробництві та за рівнем використання цих елементів: - трудові ресурси; - матеріальні ресурси; - виробничі потужності; - фінансові ресурси. 103
О.А. Подсолонко
4. За результатами суспільного виробництва:
- обсяг та номенклатура (асортимент) засобів виробництва
та предметів споживання, різноманітних послуг, які ха
рактеризують рівень добробуту та всебічного розвитку
всіх членів суспільства;
- якість праці та продукції, те, наскільки вони відповідають
світовим та перспективним стандартам;
- ступінь задоволення потреб виробництва та членів сус
пільства у випущеній продукції чи наданих послугах
(ступінь досягнення можливого рівня добробуту та
всебічного розвитку всіх членів суспільства).
5. За часовим проміжком виникнення ситуації, що потребує уп
равлінського рішення, та за часом реалізації цього рішення:
- реальний масштаб тривалості безупинних технологічних
процесів;
- оперативні періоди (календарні — завершена техно
логічна операція чи цикл, робоча зміна, доба, тиждень,
декада, наростаючий період з початку місяця, місяць);
-поточні періоди (техніко-економічні — місяць, квартал, наростаючий підсумок з початку року, рік);
- перспективні періоди (п'ять, десять років чи більше).
6. За методами та функціями управління, через які проявляється
прийняте рішення в розвитку суспільного виробництва:
- облік, контроль, звітність;
- розроблення планів (балансові та опгимізаційні розрахунки);
- господарський розрахунок; комерційні взаємовідносини;
- економічне стимулювання;
- організація виробництва та праці;
- регулювання технологічних параметрів (усунення небажа
них відхилень).
7. За методами оброблення та надання інформації всім ланкам
системної ієрархії відповідно до функцій управлінського пер
соналу:
-виявлення відхилень показників розвитку об'єкту від рівня, що намічено проміжними та кінцевими цілями;
- встановлення належності конкретній підсистемі управління;
- виявлення причини, що призвела до відхилення;
104
Менеджмент: теорія та практика
- визначення тенденцій відхилення та причини, що його
викликала;
- розроблення нормативів, що реально враховують умови
функціонування виробництва за показниками та факто
рами відхилення;
,-розроблення та вдосконалення методів і моделей узгод-« ження всіх сторін та елементів розвитку суспільного виробництва;
- визначення конкретної величини рішення з усунення нега
тивних та закріплення позитивних відхилень;
- стандартизація рішень.
За формою прояву та забезпечення прийнятого рішення:
- наказ, розпорядження про технологічні, організаційні,
адміністративні, заохочувальні заходи;
-положення, інструкція про проведення нових робіт чи вдосконалення існуючих;
- планові завдання;
- технічні завдання, технічні та робочі проекти подальшого
розвитку виробництва.
2.1.3. етзли процесу прийняття управлінських рішень
Згідно з класифікацією управлінських рішень можна викласти системний зміст процесу прийняття рішень, склад його основних етапів:
1. Уточнення цілей розвитку системи та її підсистем.
2. Уточнення критеріїв ефективності управління та розвитку си
стеми й її підсистем.
3. Виявлення ступеня досягнення критеріїв за кінцевими та
проміжними цілями розвитку.
4. Виявлення основних причин відхилень у досягненні цілей та ла
нок (рівнів) системної ієрархії, які впливають на ці відхилення.
5. Встановлення тенденцій та повторюваності причин, що вик
ликають відхилення.
6. Порівняння ситуацій, що виникли, та причин відхилень з на
бором стандартних ситуацій та причин, їх кількісно-якісних
оцінок з варіантами прийняття рішень за ними.
105
О.А. Подсолонко
7. Вибір варіанту управлінського рішення, яке відповідає ситу
ації, що виникла.
8. Прийняття рішення з усунення небажаних ситуацій та причин
відхилення і з закріплення позитивних змін у процесах
суспільного виробництва.
9. Забезпечення прийнятого рішення документами, що ор
ганізують його виконання у відповідній ланці управління.
10. Перевірка виконання прийнятого рішення та результатів йо
го впливу на досягнення проміжних та кінцевих цілей розвит
ку підсистем та системи в цілому.
Кожний з перерахованих етапів процесу прийняття управлінських рішень має власну специфіку, враховує взаємодію всіх підсистем управління наведеної класифікації, а також зміст усіх груп класифікації управлінських рішень.
Змістом першого етапу є чітке з'ясування управлінським персоналом кожного рівня системної ієрархії спільної цілі розвитку системи та цілей керованої цим персоналом підсистеми. В економічній літературі аналогічний етап називають " з'ясування проблеми та визначення цілей рішення", визначення завдання (цілей), з'ясування проблеми та визначення цілі, "попереднє формулювання завдання (проблеми), визначення цілей організації".
Як видно з перерахованих понять, йдеться про цілі не лише і не так про прийняття рішень, як про цілі розвитку організації, системи. З цим не можна не погодитись. Цілі прийняття рішень, безумовно, підпорядковуються цілям розвитку системи.
Основна ціль розвитку суспільства не є статичною, вона постійно змінюється за формаю та змістом. Така динамічність значно ускладнює проблему, вимагає постійного оновлення проміжних цілей, зв'язків між ними, порушує усталені закономірності, народжує нові. Все це разом призводить до необхідності розглядати процес управління на всіх його етапах, не виключаючи й процес прийняття рішень як науковий, творчий процес. При цьому, природно, цілі етапів підготування та прийняття управлінських рішень підпорядковуються цілям розвитку системи та її підсистем.
Другий етап процесу прийняття рішень, як і перший, є певною мірою підготовчим, спільним не лише для прийняття рішень, а й для усіх наведених раніше функціонально-методичних підсистем.
Динамічність цілей розвитку системи та її підсистем, їхнього змісту та закономірностей зв'язків між ними, зазначені в пер-
106
Менеджмент: теорія та практика
шому етапі, істотно впливають також на вибір критеріїв їх досягнення. Звичайно, ці проблеми проявляються не оперативно, не одночасно на всіх рівнях системної ієрархії суспільного виробництва, а від кінцевих цілей до проміжних, послідовно за технологічними ланками галузей народного господарства, охоплюючи періоди від 2-3 до 5-Ю років.
Менший період стосується галузей народного господарства, які випускають предмети споживання, безпосередньо вирішують завдання, що випливають з головної цілі розвитку суспільства. Більший період охоплює переробні та видобувні галузі промисловості. При цьому аналіз дозволяє виявити наявність тенденції росту темпів оновлення потреб у міру наближення технологічних процесів від видобувних галузей промисловості до переробних та особливо до тих, що задовольняють потреби людини.
У зв'язку з цим при використанні одних і тих самих показників як бази для критеріїв ефективності управління та розвитку системи й її підсистем необхідно для зазначених галузей народного господарства враховувати різницю в динаміці вдосконалювання виробництва. В першу чергу ця різниця знаходить відображення в показниках та критеріях оцінки процесів впровадження нової техніки, зокрема розроблення, освоєння та впровадження нових високоефективних технологічних процесів та видів продукції.
На основі зазначеної вище тенденції з'являється можливість прогнозування зміни потреб до продукції, що випускається, на 5-Ю років у переробних та видобувних галузях, якщо мати інформацію про тенденції потреб людини в поточний та оперативний періоди часу. Все це відповідно здійснюється на основі техніко-еко-номічних показників та критеріїв управління, що на них базуються.
Таким чином, враховуючи динамічність цілей та змісту розвитку суспільного виробництва, зсуви в часі та неоднакову тривалість часових періодів, протягом яких у різних галузях відбувається оновлення продукції, що випускається, послуг, що надаються, та потреб суспільства, уточнення критеріїв ефективності та розвитку суспільного виробництва в усіх його ланках стає нагальною потребою, необхідністю. Це питання тим більше є важливим для кожної з функціонально-методичних підсистем управління, одною з яких є прийняття рішень, оскільки тут на основі системи техніко-економічних показників, критеріїв та обмежень забезпечується функціонування об'єкту (системи) управління відповідно до об'єктивно діючих економічних законів.
107
О.А. Подсолонко Третій етап, на відміну від двох попередніх, практично є вже початковим етапом процесу прийняття рішень. Саме з моменту оцінення ступеня досягнення критеріїв ефективності управління та розвитку всіх систем та її просторово-об'єктних підсистем, з моменту виявлення відхилень фактичних значень техніко-економічних показників від запланованих, фіксується необхідність прийняття рішень. Безумовно, тут виникає необхідність методичного обгрунтування меж кількісного відхилення показників, за підвищення яких уже втручається управлінський персонал, відповідного прийняття рішень, залучення того чи іншого рівня системної ієрархії. Вирішення завдання виявлення ступеня досягнення критеріїв як за кінцевими, так і за проміжними цілями розвитку системи ускладнене динамічністю зміни змісту цих цілей. На кожному наступному етапі (часовому періоді) розвитку системи однакові з попередніми етапами кількісні результати характеризуватимуть неоднаковий ступінь досягнення критеріїв розвитку. Це відповідно впливатиме на прийняття управлінського рішення. Четвертий етап практично вирішує проблему виявлення ситуацій, що призвели до відхилень фактичного розвитку суспільного виробництва від того, що вимагається відповідно до завдань, що визначені поставленими цілями розвитку суспільства. Пошук таких ситуацій, виявлення відхилень доцільно проводити методом дедукції — від загального до часткового. Інакше кажучи, спочатку має бути встановлено факт наявності відхилення в досягненні загальної цілі розвитку системи кожного рівня — від найвищого до найнижчого: народне господарство, галузь, підприємство. Далі відхилення розчленовується за складовими. Тут велике значення має встановлення пріоритету відхилень, за якими необхідно оперативно прийняти рішення, здійснити управлінський вплив. Розглядаючи склад кількісно-якісних показників, що характеризують розвиток суспільного виробництва в умовах галузі, її підприємств, напевно, пріоритет варто надати сукупності показників та критеріїв, які дозволяють судити про виконання чи невиконання замовлень споживачів (планів поставок відповідно до укладених договорів). Лише на цій основі далі деталізують відхилення за причинами їх виникнення. Наступним кроком активного пошуку причин відхилень комплексу розглянутих підсистем управління, очевидно, є аналіз якості випущеної продукції чи наданих послуг, те, наскільки вони 108
Менеджмент: теорія та практика відповідають державним, перспективним чи світовим стандартам. І лише після цього доцільно розглядати відхилення та їх причини з виконання планів з обсягу виробництва в номенклатурі продукції. В економічній практиці традиційно було прийнято, на відміну від наведеної, зворотну послідовність розгляду результатів діяльності підприємств, об'єднань, галузей; така послідовність існує й досі. Відповідно ухвалення рішення підлягає цій послідовності, що в результаті не дозволяє забезпечити всій системі управління досягнення кінцевої цілі розвитку суспільства. Запропонована послідовність аналізу відхилень та орієнтації прийняття рішень на досягнення кінцевих народногосподарських результатів дозволяє усунути зазначене відхилення, недолік. Окрім виявлення причин відхилень в одержанні кінцевих результатів з підвищення добробуту та всебічного розвитку кожного члена суспільства, виникає необхідність дослідження причин відхилень у досягненні умов їх отримання — забезпечення безупинного росту та вдосконалення виробництва. Сюди належать відхилення показників рівня використання трудових та матеріальних ресурсів, виробничих потужностей та причини, що їх зумовили. За умови кількісної обмеженості зазначених вихідних ресурсів безупинний ріст та вдосконалення виробництва можливі лише на основі зниження їх витрат, підвищення їх питомої віддачі. Відповідно управлінські рішення орієнтуються на досягнення цієї цілі. Найважливішим завданням в процесі підготування рішень на основі виявлених причин відхилень за всіма перерахованими результатами та вихідними умовами їх отримання є розподіл ухвалення кожного рішення в часі та за рівнем системної ієрархії. Ці питання досить специфічні та складні; їх буде розглянуто нижче. На п'ятому рівні встановлюється, чи є випадковими чи закономірними причини, що призвели до відхилень у розвитку, які тенденції їх зміни (вони згасають, прогресують чи мають маятниковий характер). При цьому широко застосовують математичні методи дослідження. Цей етап фактично визначає направленість рішення, що приймається з кожного відхилення, пошук стандартних рішень та вибір варіанта управлінського рішення. Тут вирішується завдання класифікації управлінських ситуацій, причин, що їх породили та викликали відхилення, які було розглянуто в попередньому етапі, рівнів системної ієрархії, для яких характерні ці ситуації, та варіанти управлінських рішень для кожної ситуації та кожного ієрархічного рівня. Слід зазначити, що 109
О.А. Подсолонко
цей етап постійно розвивається. Класифікації управлінських ситуацій, причин, що їх породжують, та варіантів управлінських рішень, що є властивими для кожної ситуації, розробляються на основі аналізу великих об'ємів інформації про хід процесу розвитку суспільного виробництва, про фактичний зміст основних етапів управління цим розвитком. Такий аналіз проводять для взаємопов'язаних систем різного рівня складності (наведених раніше просторово-об'єктних підсистем). Зазначені класифікації доповнюються та оновлюються інформаційно відповідно до змісту розвитку суспільного виробництва, що постійно змінюється, динаміки його цілей, природною для таких умов появою диспропорцій, що породжують ситуацію та причини відхилень у розвитку виробництва.
На шостому етапі на основі сформованої в попередніх п'яти етапах інформації порівнюють фактичні ситуації, що призвели до відхилення від поставлених цілей розвитку системи та її підсистем, з контрольними, стандартними ситуаціями. Вивчають кількісні оцінки управлінських рішень за стандартними ситуаціями, розглядають варіанти цих рішень. Необхідна для цього інформація може бути оформлена структурно-графічно або таблично. Безумовно, найперспективнішим є вирішення цього завдання за допомогою сучасної обчислювальної техніки, еко-номіко-математичних методів.
На цьому етапі аналізують, які наслідки мали ті чи інші варіанти ухвалених рішень, виявляють, наскільки кількісно-якісні оцінки цих рішень відповідають результатам їх реалізації за кожною порівнюваною ситуацією. Поряд з підготуванням конкретних управлінських рішень з ситуацій, що аналізуються, та причин, що їх породили, тут відбувається уточнення та оновлення масивів стандартних ситуацій та кількісно-якісних оцінок за ними, які використовуються при ухваленні рішень.
На сьомому етапі, на відміну від п'ятого та шостого, де вирішувалося завдання не лише з підготування управлінських рішень, потрібних у процесі оперативного втручання до процесу розвитку суспільного виробництва, а й поточного та перспективного забезпечення системи прийняття рішень, здійснюється оперативний вибір варіантів управлінських рішень.
Для кожної ситуації, за відхиленнями показників, що характеризують рівень суспільного виробництва, ступінь досягнення критеріїв управління з кінцевих та проміжних цілей, обґрунтовується вибір того чи іншого варіанту управлінського рішення.
110
Менеджмент: теорія та практика
При цьому перебирання варіантів для кожної ситуації відбувається в напрямку послідовного дотримання таких умов:
- визначеність очікуваного впливу на кінцеві чи проміжні
результати розвитку;
- визначеність впливу на рівень використання вихідних ре
сурсів та потужностей;
- конкретність осіб чи колективів — виконавців рішення,
що приймається.
Восьмий етап є логічним завершенням сьомого етапу. Тут безпосередньо відбувається ухвалення управлінського рішення. Як було вже зазначено, ці рішення можуть стосуватися як позитивних, так і негативних відхилень. Рішення можуть мати найрізноманітніший характер, але всі вони впорядковуються завдяки застосуванню використаного в дослідженні методу, який дозволив дати взаємопов'язані класифікації підсистем управління та управлінських рішень.
Разом з перерахованими в сьомому етапі умовами вибору варіантів рішення безпосереднє прийняття рішень стосується практично обов'язкового відображення його змісту та очікуваних дій у двох провідних методах управління — плануванні та стимулюванні. Тут треба нагадати про їх провідну роль у системі управління.
Якщо уважно розглядати суть управлінського рішення, його ухвалення, не можна не звернути увагу на те, що воно практично за будь-якою з ситуацій втілюється в одному з видів планів — оперативному (календарному), поточому (техніко-еконо-мічному) чи перспективному. Інакше кажучи, ухвалення управлінського рішення направлене на коректування чи розроблення якогось із планів розвитку суспільного виробництва.
Враховуючи те, що зазначені управлінські рішення часто приймаються в умовах, прийнятих до виконання поточних планів, що збалансовані за всіма видами ресурсів, щоб їх змінити, потрібне додаткове економічне стимулювання виконавців виробничого процесу або посилення їх відповідальності за забезпечення досягнення потрібних параметрів розвитку виробництва. Тому управлінське рішення з одного боку оформлюється як нове планове завдання, а з іншого — воно має характеризувати, яку міру заохочення чи відповідальності нестиме виконавець цього процесу за його виконання чи невиконання. На цьому самому етапі вирішуються питання необхідності вдосконалювання нор-
111
О.А. Подсолонко мативної бази планування, методів планування, стимулювання, господарського розрахунку та комерційних взаємовідносин. На дев'ятому етапі ухвалені рішення закріплюють у відповідних документах. Ці документи носять директивний характер планових завдань, що затверджуються керівником системи, а також стимулююче-санкціональний характер господарських договорів. У них висвітлено перераховвані в сьомому етапі умови. Десятий, завершальний етап процесу ухвалення рішень грає роль зворотного зв'язку як у цьому процесі, так і в усій системі управління. З одного боку, тут здійснюється контроль виконання ухвалених рішень виконавцями процесів суспільного виробництва, а з іншого — контролюється ступінь досягнення проміжних та кінцевих цілей розвитку під впливом ухвалених рішень. Фактично на цьому етапі перевіряють, наскільки кількісно-якісні оцінки рішень, ухвалених з певних ситуацій, відповідають результатам їхнього впливу на розвиток суспільного виробництва. У випадку невідповідності та якщо відхилення тривають у ході розвитку об'єкта, процес підготування та ухвалення управлінського рішення повторюється з шостого етапу. Таким чином, ухвалення рішень у системі управління є важливим самостійним етапом. Забезпечення єдності етапів ухвалення рішення та решти етапів процесу управління розвитком суспільного виробництва потребує застосування типового підходу в дослідженні систем управління. Розроблення класифікації підсистем управління є основою класифікації управлінських рішень. Етапи процесу ухвалення управлінських рішень системно охоплюють усі етапи процесу управління та базуються на змісті класифікацій підсистем управління та ухвалених рішень. Найважливіші методи управління — планування та стимулювання, що опосередковано відбивають у системі управління суспільним виробництвом дію об'єктивних економічних законів, які забезпечують досягнення кінцевої мети розвитку суспільства, є також і основними методами реалізації ухвалюваних управлінських рішень. 2.1.4. Принципи управління виробництвом В економічній літературі при дослідженні проблем управління дуже поширене застосування основних принципів. Враховуючи те, що проблема ухвалення рішень є складовою части- 112
Me
н е дж мент: те о ною, самостійним етапом процесу управління, доцільним є застосування цих принципів для розв'язання досліджуваної проблеми. Необхідно з позицій системного підходу сформулювати такі принципи управління, які б дозволили спрямувати систему управління будь-яким об'єктом суспільного виробництва на досягнення кінцевих цілей розвитку суспільства, на забезпечення системного взаємозв'язку всіх аспектів розвитку цих об'єктів та їх діяльності. Нижче представлено такі принципи управління виробництвом: 1. Спрямованість елементів системи на кінцевий результат усієї
системи — співпадання цілей розвитку системи та всіх її
підсистем. 2. Територіально-технологічна взаємодія всіх підсистем системи. 3. Єдність об'ємних, якісних та споживчих характеристик роз
витку системи, — єдність локальних та кінцевих результатів
діяльності та розвитку системи. 4. Мінімалізація витрат простих елементів процесу праці при
одержанні кінцевих результатів. 5. Структурна єдність обробки інформації за функціями та ме
тодами управління та адекватність методів управління суті
процесів, які вони відбивають. 6. Динамічний взаємозв'язок результатів розвитку системи. 7. Наскільки управлінські рішення відповідають змісту функцій
персоналу кожного ієрархічного рівня та суті керованих про
цесів. 8. Повнота й достатність усіх видів забезпечення (кадрового,
соціального, організаційно-економічного, інформаційно-алго
ритмічного, технічного та технологічного, екологічного, мате
матичного та юридичного) системи управління та її підсистем. Виконання першого принципу в умовах ринку дозволяє забезпечити сумірність різних сторін діяльності (розвитку) системи та її підсистем через єдиний критерій ефективності управління та набір стандартних техніко-економічних показників. Другий принцип дозволяє в узагальненому вигляді показати в системі управління взаємодію підрозділів на всіх етапах суспільного виробництва (всередині народного господарства, будь-якої його галузі, окремих підприємств та їхніх підрозділів). Тут відображається структура суспільного виробництва, його складові, враховується зазначена раніше ієрархічна структура 113
О.А. Подсолонко
суспільства, територіально-галузеве формування та розвиток народного господарства.
Дотримання третього принципу дає можливість забезпечити сумірність натуральних показників розвитку виробництва, якісних та споживчих характеристик продукції та підкорити одержання локальних результатів розвитку підсистем кінцевому результату розвитку системи.
Врахування четвертого принципу дозволяє в умовах кількісно-якісної обмеженості вихідних ресурсів (простих елементів процесу праці) — трудових, матеріальних, фінансових, та виробничих потужностей забезпечити максимальний ріст ефек-.тивності виробництва при одержанні кінцевих результатів.
П'ятий прнцип передбачає забезпечення:
- систематизації інформації про стан розвитку суспільно
го виробництва в усіх елементах за методами управління;
- структурної єдності системи показників у всіх методах
управління;
залежності розміру фондів економічного стимулювання, зокрема матеріального та морального заохочення, від планових темпів розвитку системи, а також від рівня відносних кінцевих показників розвитку системи в народногосподарському та міжнародному розрізі.
Шостий принцип дає можливість дослідження об'єкту управління не як статичного предмету, а як динамічної системи, що розвивається, в якій для кожного періоду розвитку властивий певний стан, а результати розвитку всіх періодів взаємопов'язані.
Сьомий принцип — завершальний у системі управління, зокрема для етапу ухвалення рішень. Зовні цей принцип формулюється просто, але зміст його досить складний, здійснення бага-тоетапне. Тут треба відповідно до (наявної) ієрархії виробництва та властивого їй розподілу праці управлінського персоналу кожного рівня розкрити зміст функцій цього персоналу в усіх ланках кожного рівня, визначити склад необхідної для ухвалення рішень інформації, яка висвітлює зміст керованих процесів.
Восьмий принцип підтверджує необхідність створення фундаменту системи управління, у структурі якого є всі види її забезпечення. Від того, наскільки повно представлено та розроблено кожне з перерахованих забезпечень, залежить завершеність розробок за всією системою управління, надійність її функціонування.
114
Менеджмент: теорія та практика
Наступні методичні розробки базуються на умовах урахування змісту кожного з перерахованих принципів та їх взаємодії.!
2.1.5. Реалізація принципів управління
.,
в процесі ухвалення рішень
Забезпечення спрямованості елементів системи
на кінцевий результат
При дотриманні першого принципу управління вирішується завдання забезпечення збігу цілей розвитку окремих підсистем та всієї системи.
Окремі підприємства, об'єднання та галузі є підсистемами складнішої системи — народного господарства. Тому цілі розвитку систем нижчого рівня мають відповідати цілям розвитку ' загальної системи, до якої вони належать. Розглянута раніше цільова орієнтація управління дає уявлення про те, наскільки різноманітними є цілі розвитку народного господарства та його складових, про великий набір техніко-економічних показників, що дозволяють оцінити ступінь досягнення цих цілей. Разом з тим узагальнено досягнення кінцевої мети розвитку суспільного виробництва вимірюється за допомогою показника внутрішнього продукту (ВВП). Цей показник вимірює вартість кінцевої продукції, що її було вироблено за конкретний період на території країни. На основі цього показника порівнюють рівень розвитку країн світу з вироблення ВВП на душу населення (як правило — у доларах США). У ньому акумулюються та опосередковано проявляються рівень використання вихідних виробничих ресурсів, рівень досконалості техніки та технологій, якість продукції, що випускається, чи послуг. На рівні підприємств таким показником є товарна продукція. Вона має певні недоліки, про які було зазначено раніше. На її основі вираховується прибуток, що в умовах реальних підприємств дозволяє порівнювати кінцеві результати діяльності з витратами на їх отрамання. Чим вищим є прибуток окремих підприємств та організацій, тим більшим він буде в галузях, регіонах, у цілому по народному господарству.
Ми свідомо пропускаємо всі елементи і складності формування прибутку як для рівня підприємств, так і для всього народного господарства, щоб це дослідження не втрачало цілеспрямованість.
115
О.А. Подсолонко
На основі порівняння всіх сторін діяльності системи та її підсистем через прибуток забезпечується їхня спрямованість на кінцевий результат розвитку системи.
Розглядаючи з кібернетичних позицій регіон, область, окреме підприємство як "чорну скриню" (див. рис. 6), не можна не помітити можливість розгляду на вході до цієї "скрині" типових елементів, що властиві будь-якому соціально-економічному та виробничому об'єкту: живої праці V
, засобів праці (основних фондів) Сс та предметів праці (обігових коштів) Сп Вихід зі "скрині" також є типізованим. Діяльність як конкретних підприємств, так і регіонів завжди можна представити у вигляді кінцевих або проміжних результатів, що мають певні об'ємні кількісні характеристики Р0, їх якісний рівень Рк та рівень відповідності конкретним вимогам споживачів цієї продукції чи результатів Рп.
Якщо абстрагуватися від технологічної суті процесів одержання зазначених результатів, можна зазначити, що сукупність вихідних елементів (F+ Сс + CJ дає можливість одержати сукупність кінцевих результатів (Р0 + Рк + PJ. Важливою умовою при цьому є забезпечення такого рівня використання вихідних елементів при досягненні необхідних для суспільства результатів, який би дозволив отримати максимальний прибуток у народному господарстві:
(Р0 + РК + РП) - (
V
+ Сс + Q = m, m -> мах.
Забезпечення територіально-технологічної взаємодії всіх
підсистем при досягненні кінцевого результату розвитку системи
Другий принцип управління потребує типізації підходу до структури процесу виробництва. Таку типізацію прийнято раніше в логістиці виробництва у структурі об'єкту управління. Запропонована графічна структура зображує п'ять послідовних етапів виробничо-технологічного процесу будь-якого підприємства та один етап допоміжного обслуговування виробництва, що присутнє в усіх попередніх етапах.
Така структура характерна також для вищих технологічних рівнів — об'єднання, галузі.
В цілому в народному господарстві аналогічний підхід також може бути взято за основу та застосовано для всіх територіальних підрозділів. 116
Менеджмент: теорія та практика
Конкретний зміст кожного з етапів може істотно відрізня
тися для різних рівнів суспільного виробництва. Щоб уникнути
плутанини та для забезпечення єдності в системі управління на
родним господарством у процесі взаємодії територіально-техно
логічних підсистем при досягненні кінцевого результату виникає
еобхідність розроблення класифікацій підрозділів, видів їхньої
діяльності, складу продукції, яку вони випускають. В умовах об
роблення інформації, яка використовується в управлінських
рішеннях на ЕОМ, на базі таких класифікацій необхідно розроб
ляти відповідні класифікатори. ,.А
• В
Забезпечення єдності об'ємних, якісних та споживчих
характеристик розвитку системи
Дотримання цього принципу в узагальненому вигляді направлене на порівняння всіх проміжних (локальних) результатів з кінцевими результатами розвитку. В даному випадку є ціль випуску такої проміжної продукції та одержання таких локальних результатів, які дозволятимуть одержати найвищі кінцеві результати.
При цьому необхідно забезпечити єдність абсолютно різних характеристик розвитку керованої системи — об'ємних, якісних та споживчих. Але перш ніж вирішувати це завдання, треба дати визначення поняттю "забезпечення єдності характеристик розвитку системи". Тут ідеться про вимірювання кількісно-якісного значення кожної з перерахованих характеристик у показниках, що дозволяють порівняти їх між собою та з кінцевим результатом. Безумовно, вирішення такого завдання має базуватися на застосуванні специфічних показників для кожної з характеристик, всі вони в результаті мають бути приведені до єдиного показника у вартісному вираженні, наприклад товарної продукції. Показник прибутку в даному випадку не застосовується, так як ідеться не про порівняння з витратами вихідних ресурсів. За цією самою причиною тут не застосовується показник нормативної чистої продукції.
На практиці саме так аналізують результати кількісно-якісного розвитку підприємств у вартісному вираженні (валова чи товарна продукція, обсяг реалізації). Сума цих локальних результатів дає можливість оцінити кінцеві результати розвитку системи, показати частку в загальному результаті кожної з його складових.
117
О.А. Подсолонко
Мінімізування витрат простих елементів процесу праці при одержанні кінцевих результатів
Цей принцип у методичному відношенні має охоплювати як безпосередньо процеси виробництва продукції на основі виявлення поточних та оперативних резервів поліпшення використання вихідних ресурсів, так і процеси технічної та технологічної підготовки виробництва. Технічна та технологічна підготовка є ч досить важливою, оскільки саме тут відбувається технічне вдосконалення виробництва. Обидва напрями, їхня результативність відображаються у прибутку підприємства.
Питання управління рівне використанню вихідних елементів процесу праці доцільно розглядати як окремий напрям у проблемах науково-технічного прогресу за результатами його прояву.
Оскільки додаткове залучення вихідних матеріальних ресурсів до народногосподарського обігу з кожним роком стає до- [~ рожчим, то в сучасних умовах посилюється актуальність1 мінімізації їх витрат. Вирішувати це завдання в регіоні доцільно за наведеними типовими етапами виробичо-технологічних процесів, порівнюючи рівень витрат вихідних ресурсів на кожному з цих етапів.
Забезпечення структурної єдності обробки інформації з
методів управління та адекватності методів управління і
суті процесів, які вони відображають
Цей принцип спрямовано на методологічний взаємозв'язок усіх етапів процесу управління та ухвалення рішень.
В основі структурної єдності лежить уявлення про об'єкт
управління як про систему, що характеризується зовнішніми па
раметрами (вхідними — V
, Сс, Сп та вихідними---- Р0, Рк, Р^) та
чіткою внутрішньою структурою. Ці вихідні структурні елементи відображено в кожному з методів управління, починаючи з планування. Ще на стадії формування нормативного стану об'єкту, при плануванні його розвитку, передбачається така структура плану, яка враховує зазначені вихідні елементи. Далі в ході виробничого процесу облік його стану та контроль досягнення запланованого рівня розвитку проводяться також за всіма цими елементами. Причому при розгляді підприємства як об'єкта управління в якості елементів виробничо-технологічної структури
118
Менеджмент: теорія та практика
виступають цехи та служби підприємства, а при розгляді окремих цехів — ділянки та агрегати. Облік елементів (
V
+ Сс + CJ та ре-зультаіов праці (Р0 + Рк + -PJ ведеться не лише за виробничо-технологічними складовими, а й за бригадами виконавців процесу, навіть за окремими виконавцями. Саме тут зароджується основа підготовки рішень з управління станом вихідних елементів та результатів праці, коли в ході економічного аналізу виявляються відхилення фактичного рівня розвитку від нормативно-планового та причини цих відхилень.
Госпрозрахункова оцінка всіх відхилень, приведення їх до "спільного знаменника" через прибуток підприємства завершують процес підготовки рішень. Тут оцінюється вплив діяльності підрозділу, їх робочих бригад та ланок на зміну прибутку підприємства за зазначеними складовими та елементами проти плану.
Ухвалення рішень із зміни стану тих чи інших параметрів керованого процесу, пріоритет цих рішень залежать від значення, важливості підготовлених рішень з впливу на розмір прибутку підприємства чи його зміни та на рівень виконання договірних потреб. Ухвалені рішення охоплюють конкретні ланки виконавців виробничого процесу та проявляються, з одного боку, у розмірах фондів економічного стимулювання (матеріального та морального), а з іншого — у коректуванні (якщо є така необхідність) нормативів планового розвитку об'єкта. Отже, провідні економічні методи управління — планування та економічне стимулювання с завершальними у процесі підготовки та ухвалення управлінських рішень (див. рис. 12).
Таким чином, структурна єдність інформації в різнорідних методах управління забезпечується на основі єдиного підходу до змісту зовнішніх параметрів, що характеризують об'єкт управління, та внутрішніх, що дозволяють виявити його виробничо-технологічну структуру. Адекватність методів управління суті процесів, які вони відображають, можна забезпечити відображенням в усіх розглянутих методах зазначених складових елементів шляхом їх порівняння через міру впливу відхилення кожного з елементів від плану на зміну прибутку підприємства у напрямку зведення до мінімуму розміру упущеного прибутку в процесі підготовки та ухвалення рішень.
119
О.А. Подсолонко
Динамічний взаємозв'язок результатів розвитку системи
Системи управління підприємствами, галузями, народним господарством країни розглядають у часі, в динаміці їхнього розвитку. Наведені раніше підсистеми фактично ввібрали в себе весь досвід розподілу в часі систем управління, окремих їх методів.
Цілі та зміст управління в реальному масштабі часу, в оперативні періоди, в поточні та перспективні істотно відрізняються. Це саме стосується змісту залежно від періодів часу та окремих методів управління, наприклад, планування, економічного аналізу, стимулювання.
У процесах підготовки та ухвалення рішень питання динамічного взаємозв'язку результатів розвитку системи проявляються практично в усіх методах управління.
Ухвалення рішень у реальному масштабі часу в основному зводиться до ліквідування негативних відхилень у ході технологічних процесів. Разом з тим тут вирішується завдання підго-3 товки рішень про уникнення (недопущення) виявлених негатив-' них відхилень у наступні оперативні проміжки часу (технологічні цикли, робочі зміни, доби). Практично ухвалення рішень систе-й ми оперативного управління готується в процесі управління в ре-' альному масштабі часу. Більше того, саме на цьому етапі — ви- . явлення моментних, миттєвих відхилень ходу технологічного процесу від запланованих (нормативних, тих, що встановлені 1 ГОСТами) параметрів — здійснюється інформаційна підготовка управлінських рішень поточного та перспективного управління. В оперативному управлінні основним змістом рішень, що приймаються, є організація безперебійної роботи всіх виробничо-технологічних ланок у напрямку виконання поточних планових за-; вдань з оперативного випуску продукції у кількості, якості та асортименті відповідно до замовлень споживачів, а також із забезпечення заштановоного рівня використання (або найкращого, залежно від ситуації) вихідних ресурсів та виробничих потужностей з метою одержання підприємством можливого максимуму прибутку.
Ухвалення рішень у поточному управлінні направлене на закріплення у планових завданнях рівня розвитку підприємства, • що базується на сучасних досягненнях науково-технічного прогресу, що відображаються в організації технологічних процесів, нормах використання виробничих потужностей, матеріальних та трудових ресурсів. Так само тут готуються та схвалюються рішен-
120
Менеджмент: теорія та практика
ня з оцінки виконання поточних завдань, адекватності методів управління реальним процесам розвитку виробництва, тенденцій зміни рівня використання вихідних елементів та стану організації виробничих процесів, вимог споживачів до готової продукції. Рішення, ухвалені за цими оцінками, можуть охоплювати як поточні, так і перспективні періоди часу та втілюватися відповідно в річних чи перспективних планах розвитку підприємства.
У перспективному управлінні основний зміст ухвалюваних рішень — вибір варіантів докорінного технічного переоснащення підприємства на період 5-10 років. Для досягнення збалансованості планів необхідно поряд із забезпеченням підприємств сировиною та матеріалами передбачати планомірне оновлення основних виробничих фондів, заміну їх активної частини, а при розподілі капітальних вкладень та інших ресурсів варто надавати пріоритет вирішенню саме цих проблем. Це відповідає об'єктивній закономірності систематичного оновлення та технічного переоснащення народного господарства відповідно до потреб людини, що постійно змінюються, розвитку науки й техніки, нових можливостей суспільного виробництва, що відкриваються при цьому.
Відповідність управлінських рішень змісту функцій персоналу кожного ієрархічного рівня
Поділ праці та ієрархія управління визначають структуру та зміст управлінських рішень на кожному рівні. При цьому можна виділити в ухвалюваних рішеннях те, що об'єднує зміст та структуру їх на всіх ієрархічних рівнях, та те, що є відмінним.
(/"о + Рк + Рп) — 0 = m, m -> мах
Спільною ознакою є єдність підходу до показників та критеріїв розвитку (
V
,
С„ Сп, Р0з />к, Рп, m). На будь-якому з рівнів управління підприємством та його діяльністю вирішують завдання одержання результатів Р0, Рк, Рп при забезпеченні ефективного використання V
,
С„ Сп в напрямку забезпечення максимально можливого при цьому розміру m. Звичайно, на кожному рівні враховуватиметься специфіка цих показників, властива для кожного рівня, а, відповідно, ухвалення рішень спрямовуватиме колективи виконавців кожного рівня на досягнення запланованого (або еталонного) розміру цих показників. Відмінності кожного
121
О.А. Подсолонко рівня системної ієрархії для структури та змісту ухвалюваних рішень: по-перше, це просторово-об'єктне формування системи (для галузі та підприємств — виробничо-технологічне) та, по-друге, залежність функцій управління від періодів розвитку системи. Тут мають чітко виконуватися такі умови: - керівник кожного рівня ухвалює рішення з розвитку ке
рованої ним системи, не підмінюючи керівників нижчого рівня в
ухваленні рішень про розвиток систем, керованих ними; - керівники вищих рівнів ухвалюють рішення про пер
спективу розвитку системи та підсистем, що її складають (пер
спективне управління); - оперативне та поточне управління розвитком підсистем здійснює керівництво цих підсистем, а керівництво системою (вищий ієрархічний рівень) підключається лише для вирішення завдань узгодження розвитку підсистем на їхніх "входах" (
V
,
Сс, С„) та "виходах" результатів (Р0, Рк, Ри). У цьому завданні є кілька специфічних моментів, які треба розглядати окремо при дослідженні питань спеціалізації функцій управлінського персоналу в системній ієрархії та відповідних відмінностей ухвалюваних рішень на кожному з ієрархічних рівнів. Ці відмінності треба враховувати також у посадових інструкціях для кожного рівня управління. Повнота і достатність усіх видів забезпечення
системи управління та її підсистем Види забезпечення системи та її підсистем, зазначені у викладених вище принципах управління, являють собою своєрідний фундамент системи. В економічній літературі деякі з наведених видів забезпечення розглядають у складі методів управління нарівні з економічними методами. Разом з тим економічні методи більшість авторів відносить до функцій управління. "Функції управління" та "управлінські функції" — це тотожні поняття, що відносяться в першому випадку до системи управління, а в другому — до управлінського персоналу, вони охоплюють також методи (економічні) та формування чи використання усіх видів забезпечення системи управління. Кожний з видів забезпечення має власну яскраво виражену специфіку, є предметом самостійного дослідження; тому викладе- 122
Менеджмент: теорія мо коротко суть його змісту та спрямованість в управлінських рішеннях на досягнення кінцевої мети. Так, юридичне забезпечення відповідною службою, з одного боку, підтверджує правосильність функціонування кожної з підсистем наведеної класифікації, а з іншого — закріплює ухва--лення рішення у відповідних документах. Соціальне забезпечення системи управління та ухвалюваних у ній рішень включає в себе створення соціальної бази функціонування об'єкта управління (у вигляді певного рівня за-, безпечення працівників підприємства умовами для життя, праці, •> відпочинку), а в ухвалюваних рішеннях з розвитку підприємства * та його підрозділів передбачає подальше поліпшення соціальних} факторів (разом з екологічними заходами). Технічне та технологічне забезпечення представляє вихідну f технічну базу та рівень технологічної досконалості керованих; процесів, а також показує, як в ухвалюваних рішеннях висвітлю-, ються питання прискорення науково-технічного прогресу. І Структура цього виду забезпечення базується на прийнятих напрямках та формах реалізації заходів з науково-технічного прогресу. Так само сюди належить технічне забезпечення АСУП. Інформаційно-алгоритмічне забезпечення властиве автоматизованим системам управління та разом з тим має досить велике значення для процесів підготовки та ухвалення рішень. Таке забезпечення фактично вирішує проблему підготовки та видання на кожний ієрархічний рівень та в кожну ланку управління інформації, що є необхідною для реалізування функцій, властивих саме цій ланці. Маметатичне забезпечення з'явилося в умовах оснащення підприємств ЕОМ. На його основі реалізується підготовка управлінських рішень на ЕОМ. В умовах постійного ускладнення систем управління значення цього виду забезпечення для підготовки та ухвалення рішень зростає. Організаційно-економічне забезпечення фактично покликане вирішити проблему адекватності методів управління суті керованих процесів. Тут удосконалюються економічні методи управління, що пронизують весь процес підготовки та ухвалення рішень, методи організації виробництва та праці. Аналізуючи застосування в системі управління розглянутих видів забезпечення, можемо зробити висновок про те, що ухвалення рішень завершується практично необхідністю внесення змін до одного з видів забезпечення системи управління або її 123
О.А. Подсолонко
підсистем на основі проходження через усі етапи підготовки та ухвалення рішень у всіх економічних методах управління.
Таким чином, в основі методології ухвалення рішень у ієрархічних системах управління лежить розроблення принципів управління виробництвом. На базі врахування принципів розробляють методи системного взаємозв'язку процесів ухвалення рішень. В умовах аспектного підходу до проблем управління розроблені принципи дозволяють спрямувати систему управління суспільним виробництвом у регіоні (промисловим виробництвом— у галузі, об'єднанні, на підприємстві) на досягнення кінцевих результатів, забезпечити системний взаємозв'язок усіх підсистем системи управління.
У якості показника, на основі якого порівнюються кінцеві результати діяльності будь-якої підсистеми з витратами на їх отримання та з кінцевими результатами всієї системи, виступає прибуток. Спрямованість на кінцевий результат розвитку всієї системи забезпечується за всіма локальними складовими виробничо-економічного процесу розвитку системи.
Взаємодія територіально-технологічних підсистем при досягненні кінцевого результату розвитку системи забезпечується шляхом типізування складу технологічних підрозділів, видів діяльності, продукції, що випускається, та відповідних класифікаторів, які використовуються в системі автоматизованої обробки інформації в процесі підготування управлінських рішень.
Ухвалення управлінських рішень охоплює конкретні вироб-ничо-технологічні ланки, безпосередніх виконавців процесу виробництва за результатами (обсяг, якість, споживчі характеристики) чи вихідними елементами процесу праці (жива праця, предмети та засоби праці) та проявляється через систему економічного стимулювання у плануванні та розвитку об'єкту управління. Яж правило, ці рішення в основному проявляються в одному з видів забезпечення, що складають фундамент системи управління: юридичному, кадровому, соціальному, технічному та технологічному, екологічному, інформаційно-алгоритмічному, математичному, організаційно-економічному.
124
Менеджмент: теорія та практика
2.1.6. Спеціалізація управлінських рішень у системній ієрархії управління виробництвом
Методичні основи спеціалізації рішень
Розглядаючи об'єкт управління як систему, можна умовно виділити три ієрархічних рівні управління: найвищий, середній та найнижчий (рис. 26).
Структурно-графічна модель підприємства як об'єкта управління, яку ми використовуємо цього разу, являє собою досить відому в системах управління виробництвом модель. Тут в основі моделі об'єкта лежить виробничо-технологічна структура підприємства, яка пронизує весь об'єкт, що розглядається з кібернетичних позицій як "чорна скриня", на вході до неї — вихідні ресурси, на виході — результати діяльності підприємства.
Кожний з рівнів управління такою системою (абстрагуємось від конкретного набору цехів та служб підприємства) вирішує власні завдання. Так, на найнижчому рівні керівники цехів та служб підприємства забезпечують безперебійну роботу своїх підрозділів з досягнення запланованих результатів виробництва та рівня використання вихідних елементів процесу виробництва при оперативному та поточному плануванні.
Середній рівень управління на підприємстві забезпечує узгодження діяльності всіх цехів та служб у часі за обсягами, якістю та споживчими характеристиками в напрямку отримання кінцевих виробничих результатів для підприємства та максимуму прибутку при цьому.
Найвищий рівень вирішує завдання подальшого розвитку об'єкта, вдосконалення на перспективу технологічних процесів з урахуванням підвищення вимог споживачів до продукції, що випускається, та на цій основі — до складу та якості вихідних елементів виробництва.
Специфічною особливістю процесів підготовки управлінських рішень для персоналу кожного з перерахованих ієрархічних рівнів є інформаційна єдність вихідних даних про хід виробничо-економічних процесів, а також, що найголовніше, єдність виробничо-технологічних ланок, де безпосередньо здійснюються процеси виробництва та реалізації продукції. Ця особливість спрощує здійснення спеціалізації управлінських рішень для будь-якого
125
Рис. 26. Структурно-графічна модель об'єкта управління: By
— найвищий рівень, Су — середній рівень, Яу — найнижчий рівень з зазначених рівнів. На основі інформаційної єдності створюються умови раціонального використання інформаційної бази підготовки та ухвалення рішень як складових частин всієї системи управління, а також з'являється можливість підкорити цілі розвитку всіх нижчих проміжних, підсобних та допоміжних виробництв кінцевим цілям розвитку системи. На цій самій основі та відповідно до змісту основних етапів процесу ухвалення управлінських рішень можна вирішити завдання спеціалізації рішень шляхом створення класифікації управлінських ситуацій та рішень, що за ними приймаються, на кожному рівні системної ієрархії. Фактично така робота спрямована на вдосконалення функцій управлінського персоналу, на вирішення завдання стандартизації ухвалюваних рішень. Саме в цьому напрямку доцільно здійснювати спеціаліза
цію управлінських рішень у системній ієрархії управління вироб
ництвом. , ••
____ -
j
. Аналіз (наявної) спеціалізації функцій та рішень в управлінні Наведена узагальнена спеціалізація рівнів управління на вирішенні завдань та спеціалізація ухвалюваних рішень, що відповідає цим завданням, на практиці майже не витримуються. Фактично керівники вищого рівня управління на підприємстві, а часто навіть у галузі, регіоні більшу частину свого часу займаються оперативними, поточними завданнями, й тому на перспективні проблеми розвитку системи в них майже не залишається часу. Аналіз витоків такого стану дозволив виявити основні причини та найголовніші наслідки такої організації роботи керівників вищої ланки управління. Однією з причин була відсутність належної гнучкості у традиційній системі планування, відсутність передбачуваних у господарському механізмі резервів для маневрування у випадку непередбачених змін у постачанні, освоєнні капітальних вкладень та виробничих потужностей, у вимогах до готової продукції і т.п. Все це в свій час призвело до надмірної централізації системи управління та посилення частки оперативного управління у загальній динамічній структурі системи. В результаті керівники найбільших об'єднань, що включають десятки промислових підприємств, мають сотню агрегатів та установок, сотні тисяч працівників, майже щоденно займаються розглядом фактів та причин виходу з ладу та тимчасової зупинки того чи іншого агрегату на тому чи іншому підприємстві об'єднання. До процесу усунення причин, що породили таку ситуацію (зупинка агрегатів, зрив завдань плану виробництва та реалізації продукції), залучається майже весь керівний персонал об'єднання та підприємства, на якому відбулося порушення оперативного плану чи графіка роботи. Приблизно так само це виглядає й на рівні регіонального управління, де або перший керівник, або (це відбувається частіше) один з його заступників щоденно вирішує аналогічні завдання за своїм регіоном (район, місто, область). Оскільки систему господарювання побудовано на умовах дотримання принципу максимально можливих взаємозв'язку та збалансованості, зриви виробництва в одній галузі ланцюгове приводили керівників багатьох галузей та регіонів до необхідності займатися оперативним управлінням. У зв'язку з безупинним кількісним ростом суспільного виробництва, ускладненням економічних відносин у ньому кількість неузгоджень у системі управління має тенденцію зростання. Відповідно зростає зайнятість персоналу вищих
О.А. Подсолонко
ієрархічних рівнів оперативним управлінням.
У таких ситуаціях керівники галузей позбавлені можливості працювати над пошуком перспективних шляхів розвитку галузі. В них немає часу на те, щоби цілеспрямовано керувати перспективними розробками з удосконалення технологічних процесів, методів управління розвитком виробництва проблемами на "стику" галузей народного господарства. В результаті керовані ними ланки, науково-дослідні та проектно-конструкторські організації так само орієнтуються на миттєві дослідження, що мають давати оперативні результати, в кращому випадку — наступного року. За таких умов нижчий рівень у системній ієрархії галузі — керівники підприємств, що представляють одночасно вищий рівень управління підприємством, так само змушені вирішувати не перспективні завдання, що випливають з наведеної узагальненої спеціалізації, а займатися оперативними та поточними роботами.
В такій ситуації найважливішим виходом є подальше по-тлиблення спеціалізації функцій управлінського персоналу та '' максимальна стандартизація управлінських рішень.
Стандартизація управлінських рішень як відображення
спеціалізації функцій управлінського персоналу
J : ' і
\
Досвід ухвалення рішень на різних ієрархічних рівнях систе-
" ми управління свідчить, що висновки про провідну роль методів планування та стимулювання цілком справедливі. При цьому тут 1 чітко помітний пріоритет кожного з цих методів залежно від охоплюваного періоду розвитку об'єкта. Так, у поточному та перспективному управлінні основні рішення стосуються безпосередньо планування та його методів, а в оперативному управлінні ухвалення рішень в основному обмежується заходами еко-' комічного стимулювання — матеріального та морального.
З проведенням складу та змісту ухвалених рішень, що документовані як розпорядження, стало можливим кількісне оцінення • значення окремих методів у системі управління. Так, у мартенівському цеху великого металургійного комбінату України в системі оперативного управління цехом (на прикладі трьох місяців роботи) з 125 документованих рішень 68 обмежувалися заходами економічного впливу (44 матеріального та 24 морального), причому, як правило, лише у формі покарання за недогляди в роботі (додаток 4). Ухвалені рішення тут були досить стандартними і мали на-
128
Менеджмент: теорія та практика багато меншу кількість видів, ніж кількість видів управлінських ситуацій. Так, з 44 рішень матеріального впливу 36 стосувалися позбавлення премії: повністю (14), на 50% (11), 30% (3), 25% (6), 20% (1), 2 рішення — утримання з зарплатні 1/3 місячного заробітку чи тарифної ставки, 3 переведення на роботу, що оплачується нижче. Лише три ухвалених рішення були позитивними: одне стосувалося скасування розпорядження про зменшення премії на 50%, а два — підвищення розряду і відповідно оплати. У моральному впливі переважали оголошення догани (часто разом з рішенням про позбавлення премії). Протягом досліджуваного періоду було оголошено 13 доган, 3 зауваження, винесено 3 попередження, 1 пропозицію обговорити вчинок у колективі та виголошено лише одну подяку.
Аналогічний вибірковий аналіз змісту оперативного управління в цеху безшовних труб одного з трубопрокатних заводів України (на прикладі одного місяця) свідчить, що, незалежно від того, що підприємство має власну специфіку та певні традиції персоналу в системі управління, тенденції в структурі управлінських рішень тут приблизно такі самі, як і в попередньому прикладі. Так, з 26 ухвалених рішень 19 стосувалися матеріального впливу у вигляді позбавлення премії: повністю (1), на 50% (6), 25% (5), 15% (4), 10% (1), переведення на роботу, що оплачується нижче (1). Лише одне рішення було направлене на виділення премії за економію фонду заробітної платні. Заходи морального впливу було зафіксовано у шести рішеннях: догана (2), сувора догана (3) та обговорення провини в колективі (1) (Додаток 3).
При всьому різноманітті управлінських ситуацій, якщо абстрагуватися від їхньої технологічної суті, можна звести всі ситуації та причини, що їх породили, до кількох узагальнених груп. Так, ситуації, точніше їхні наслідки, поділяють на такі групи:
- випуск браку (зміна якості продукції);
- випуск продукції поза замовленням;
- втрати виробництва (зменшення обсягу);
- простої устаткування (погіршення використання основ
них фондів);
- перевитрати (економія) паливних, енергетичних та ма
теріальних ресурсів;
- перевитрати (економія) фонду заробітної платні.
Неважко помітити, що ці групи, що їх узято з реальних уп
равлінських ситуацій різних цехів та підприємств повністю збіга-
129
О.А. Подсолонко ються з узятими раніше елементами, які характеризують діяльність будь-якого об'єкту управління. Серед передумов управлінських ситуацій можна виділити також певну кількість груп: - порушення технологічних інструкцій (технологічної дис
ципліни, правил технічної експлуатації); - невиконання (інструкцій); - порушення трудової дисципліни; * - порушення правил техніки безпеки. Порівнюючи ухвалені рішення у двох взятих для прикладу цехах, не можна не зауважити, що в цеху безшовних труб порівняно з мартенівським досить багато рішень типу "підвищити вимоги до підлеглих", "вказати на слабкий контроль виконання інструкцій". Виникає природне запитання: в чому полягають причини такої відмінності? Технологічні особливості? Стиль керівництва? Чіткість технологічних інструкцій? Чіткість посадових інструкцій? Напевно, технологічні особливості тут майже не мають значення. Чіткість технологічних інструкцій також не повинна викликати сумнівів, а якраз стиль керівництва та чіткість посадових інструкцій дають велику свободу дій підлеглим (виконавцям виробничого процесу та нижчій ланці управління). У масовому безупинному виробництві часто досить важко виділити конкретну участь кожного працівника в одержанні тих чи інших результатів діяльності підрозділу. Тому з'являється рішення про одночасне покарання декількох виконавців в однакових чи різних розмірах. В одному випадку майстра позбавляють премії так само, як і його підлеглих, безпосередніх виконавців технологічного процесу (мартенівський цех), в іншому випадку при позбавленні підлеглих премії майстру лише вказують на необхідність підвищення вимог до підлеглих (цех безшовних труб). Напевно, в цьому випадку позначається стиль керівництва. Який з них є ефективнішим? Напевно, перший. Тим більше що другий стиль є ближчим до організуючих рішень, ніж до стимулюючих. Чіткість посадових інструкцій лежить в основі чіткості ухвалення рішень. Не розглядаючи деталі цього важливого та досить специфічного й змістовного питання, зазначимо лише, що в даному випадку головне — оцінити вплив кожного з виконавців технологічного процесу, керівників нижчого рівня управління на одержання в кожній управлінській ситуації результатів, що вписуються в якийсь з елементів зазначених груп ситуацій. Потім 130
Менеджмент: теорія та практика треба за цими результатами оцінити обгрунтований захід матеріального чи морального впливу. Вирішити це завдання можна лише шляхом порівняння усіх зазначених локальних результатів через єдиний критерій управління та фонди економічного стимулювання, що пов'язані із цим критерієм (рис. 27). 
Рис. 27. Спеціалізація управлінських рішень при оперативному управлінні на найнижчому рівні системної ієрархії підприємства: А — виробничо-технологічні підрозділи: Лг, Л2, Л3, Л4, Л5, Л6; Б — наслідки управлінських ситуацій: Р0 — обсяг виробництва продукції та послуг, Рп — споживчі характеристики продукції та послуг, Рк — якість продукції та послуг, Сп -— предмети праці, Сс _ засоби праці, V— жива праця; В — передумови управлінських ситуацій: 1 — порушення правил техніки безпеки, 2—порушення трудової дисципліни, 3 — порушення посадових інструкцій, 4 — порушення технологічних інструкцій; управлінські рішення: 1 — організуючі, 2 — кваліфікаційні, 3 — стимулюючі; Г — критерій ефективності управління. Як було зазначено, серед прийнятих рішень при оперативному управлінні крім стимулюючих важливе значення мають організуючі. У двох аналізованих цехах ці рішення чітко відрізняли- 131
О.А. Подсолонко
ся. У мартенівському цеху вони носили характер попередження (попередження появи небажаної ситуації), а у трубному — констатували ситуацію, що вже сталася. Безумовно, перший вид є ефективнішим та свідчить про науковість організації оперативного управління в мартенівському цеху. Другий вид свідчить про відсутність системного, наукового підходу до організації оперативного управління в цеху безшовних труб.
Результати аналізу структури та змісту організуючих рішень, що приймаються, дозволили зробити висновок, що їх спеціалізація здійснюється за елементами об'єкту управління, який характеризує його виробничо-технологічну структуру. Так, протягом досліджуваного періоду в мартенівському цеху було прийнято рішення із створення комісій з перевірки стану організації виробництва та праці, устаткування, техніки безпеки, протипожежної техніки на всіх виробничо-технологічних ділянках: шихтовому та міксерному відділеннях, у трубному та розли-вочному прольотах, газовому господарстві (Додаток 2).
На стику оперативного, поточного та перспективного управлінь знаходяться рішення, які стосуються навчання робітників та інженерно-технічних працівників цехів. Умовно їх можна назвати кваліфікаційними рішеннями. Певною мірою вони тяжіють до організуючих рішень, але за своєю специфікою, за часом, який витрачається на їх здійснення, виходять за їх межі та виділяються окремим класом. До них належать рішення з підвищення кваліфікації робітників та ІТП (на основі проведення спеціальних занять з наступним складанням іспитів), з наставництва та передання досвіду висококваліфікованих працівників менш кваліфікованим, з тимчасової роботи одного працівника замість іншого (на період хвороби, відпустки, виконання громадських чи державних обов'язків і т.п.).
Наведені спроби виявлення спеціалізації рішень, що приймаються, в реальних системах управління дозволили дати узагальнену класифікацію управлінських рішень, що підлягають стандартизації, для цехів підприємств:
- планові рішення (для поточних та перспективних періодів
часу) з розроблення норм продуктивності праці та агрегатів, ви
трат паливних, енергетичних та матеріальних ресурсів;
- стимулюючі рішення (для оперативних періодів часу) ма
теріального та морального впливу на всіх працівників цеху (ма
ють характер попередження і констатації);
132
теорія та практика
- організуючі рішення (для оперативних періодів часу), що
мають характер попередження і констатації та охоплюють усі
елементи виробничо-технологічної структури цеху;
- кваліфікаційні рішення (для оперативних, поточних та
перспективних періодів часу).
Поєднання в одному документі передумов та наслідків управлінських ситуацій з рішеннями, які за ними приймаються, дозволяє створити за ними "таблицю" стандартних управлінських рішень для всіх рівнів системної ієрархії в цеху, на підприємстві, в міністерстві та тим самим забезпечити системність та науковість процесів управління. "Таблиця" — це умовна назва, оскільки це завдання неможливо розв'язати у двовимірному просторі через об'ємне уявлення об'єкту управління. Напевно, це має бути структурна модель прийняття рішень, яка базується на моделі об'єкту управління. Це завдання найбільш ефективно реалізовується за допомогою ЕОМ. При уважному розгляданні суті зазначених вище передумов управлінських ситуацій не можна не відзначити, що вони змістовно належать до окремих видів забезпечення системи управління. Тому цілком логічно прослідковується зв'язок між порушеннями у "фундаменті" системи та відображенням цих порушень в усіх чи деяких з підсистем системи через локальні об'єкти розвитку та врешті-решт — кінцевому результаті діяльності об'єкта.
Наведений аналіз складу та змісту управлінських рішень реальних процесів управління на рівні цехів, підприємств дозволив підтвердити, що використовуваний метод дослідження (структурно-графічного моделювання) дійсно обгрунтовано, та зробити висновок про те, що для стандартизації управлінських рішень доцільним є використання структурно-графічної моделі об'єкта управління.
Наведені приклади з двох підприємств свідчать про те, що спеціалізація управлінських рішень у системній ієрархії управління виробництвом базується на спеціалізації функцій управлінського персоналу на кожному рівні за часом, за об'єктами управлінського впливу, за елементами, які висвітлюють основні наслідки управлінських ситуацій.
Передумови виникнення ситуацій, які потребують управлінських рішень, структурно вписуються до складу видів забезпечення функціонування системи управління, а наслідки ситуацій характеризують зміни результатів розвитку об'єкту та рівня використання вихідних елементів його діяльності. Стандартизація Управлінських рішень є кульмінацією спеціалізації функцій уп-
133
О.А. Подсолонко
равлінського персоналу. В основі стандартизації рішень, що приймаються, лежить класифікація їх за ознаками, які відображають переважно склад методів управління.
В оперативному управлінні пріоритетними є організуючі та стимулюючі рішення, а в поточному та перспективному — планові та кваліфікаційні.
, 2.1.7. Підготування управлінських рішень на
рівні підприємств
Однією з цілей управління на рівні підприємства є забезпечення безперебійної роботи підрозділів системи (цехів та служб підприємства) у процесі виконання ними поточних планових завдань. Інакше кажучи, тут досягаються цілі оперативного управління.
Відповідно до наведеної спеціалізації управлінських функцій та стандартизації управлінських рішень на цьому рівні застосовують стимулюючі та організуючі рішення. Ці види рішень істотно відрізняються за змістом та методами їх підготування та прийняття. Методи підготування стимулюючих рішень треба розглядати з боку їхньої кількісної оцінки.
Враховуючи пріоритетну роль прибутку в системі оцінки ефективності розвитку об'єктів будь-якої складності (підприємство, галузь, регіон), доцільним є використання в розрахунках її також і на найнижчому ієрархічному рівні управління при підготуванні стимулюючих рішень. Рішення про розміри премій колективів цехів чи додаткові розміри фонду оплати праці мають залежати від внеску кожного з цехів до величини зміни проти плану суми прибутку підприємства.
Організуючі рішення охоплюють в більшій мірі ділянки цеху, які забезпечують основний технологічний процес. Звідси логічним є висновок, що на рівні прийняття рішень керівництвом заводу ці самі закономірності властиві й цехам: по цехах, які випускають кінцеву продукцію, переважають стимулюючі рішення, а по цехах забезпечення (допоміжних, підсобних, заготівельних) — організуючі рішення. В даному випадку підприємство розглядаємо як найнижчий рівень у ієрархічній системі "народне господарство — галузь — підприємство" ("народнегосподарство — регіон — підприємство").
Незважаючи на те, що організуючі управлінські рішення охоплюють більшою мірою допоміжні, підсобні та заготівельні
134
Менеджмент: теор/я та практика
служби, не можна недооцінювати їхнього значення. Ці рішення фактично забезпечують безперебійну роботу всіх цехів, які випускають кінцеву та проміжну продукцію, створюють умови для виконання планових завдань з обсягу та якості продукції, її споживчих характеристик, з досягнення потрібного рівня використання вихідних ресурсів. Саме ці завдання вирішуються в процесі підготування та прийняття рішень на найнижчому ієрархічному рівні. В основі обох видів рішень, що приймаються на цьому рівні, в основі їх кількісної оцінки лежить виявлення впливу відхилень параметрів технологічних процесів від технічно обгрунтованих та прийнятих у державних стандартах чи внутрішньозаводських технічних умовах величин на проміжні та кінцеві результати розвитку.
З метою висвітлення кожного такого відхилення в результатах діяльності цеху, у рівні використання вихідних ресурсів, за умови відсутності функціональних залежностей виправданим є застосування економіко-математичних моделей, які відображають основні етапи процесу виробництва кінцевої продукції. Так, моделі про-дуктвності технологічних агрегатів дають можливість розділяти величину зміни прибутку проти плану на складові за окремими агрегатами та факторами, що характеризують усі технологічні елементи виробничого процесу. При цьому на основі такого деталізування з'являється реальна можливість доведення до кожного робочого місця (бригади робітників) оперативних результатів впливу відхилень у процесі діяльності цієї виробничої ланки на зміну кінцевого економічного результату (відхилень у досягненні критерію ефективності управління) та, відповідно, на зміну величини оплати праці.
Для вирішення завдань ЕОМ-обробки всієї інформації, яка використовується в процесі підготування управлінських рішень, для обліку, планування та аналізу всіх технологічних параметрів та розрахунку техніко-економічних показників, розроблення зазначених економіко-математичних моделей у процесі вдосконалювання оперативного управління є достатня кількість робіт з інформаційного забезпечення систем управління.
В умовах створення автоматизованих систем управління підприємством (АСУП) такі розробки є необхідною умовою забезпечення системного підходу до них, їх типовості та наступного їх функціонування. Без таких робіт неможливо вирішити і проблему підготування та прийняття рішень на всіх розглянутих раніше етапах та в усіх її аспектах.
135
О.А. Подсолонко На відміну від існуючих на практиці управлінських рішень, що направлені на позбавлення премій за кожний прорахунок у роботі, обгрунтованішим є застосування методу динамічного формування стимулюючих рішень, що направлені на досягнення кінцевого результату в межах місяця (мінімальна одиниця часу), кварталу та року. Таке формування управлінських рішень відповідає й процесові виконання плану виробництва та відвантаження готової продукції до споживачів за наростаючими підсумками. З метою усунення штурмівщини у виробництві та кількісної оцінки стимулюючих рішень треба робити корективи на коефіцієнт ритмічності виробництва. Такий підхід робить систему управління гнучкішою та дозволяє в управлінських рішеннях враховувати можливість усунення допущених негативних відхилень та закріплення позитивних. Таким чином, забезпечується поєднання стимулюючих та організуючих рішень. На середньому рівні управління підприємством головним завданням є узгодження в часі діяльності цехів та служб підприємства для отримання високих виробничих кінцевих результатів його розвитку при максимумі прибутку, пріоритет мають планові рішення (частково кваліфікаційні). Завдання узгодження в часі вирішують різні служби підприємства, що спеціалізуються на забезпеченні досягнення тих чи інших кінцевих (проміжних) результатів. Узгодження обсягів виробництва здійснюється балансовими розрахунками у плановому підрозділі. Обсяги виробництва кінцевої та всіх видів проміжної продукції взаємопов'язуються на всіх технологічних переділах за вихідними матеріальним ресурсами в розрахунку на рік, квартали, на кожний місяць. Далі у виробничому відділі на основі цього складають графіки виробництва продукції та її проходження всіма етапами технологічного процесу протягом місяця. На дрібних підприємствах функції двох зазначених відділів виконує один планово-виробничий відділ. Виробничий відділ також контролює виконання цих графіків протягом місяця. В даному випадку — це функції оперативного управління, які виконує персонал середнього ієрархічного рівня. Аналогічні функції на найнижчому рівні — всередині кожного цеху — виконує їхній диспетчерський апарат (планово-розподільне бюро). При підготовці та прийнятті рішень, що стосуються взаємопов'язаних балансових розрахунків на підприємстві, доцільним є застосування методів матричного моделювання, так як досвід їх застосування досить великий. 136
Менеджмент: теорія та практика 2.2. Інформатизація управління ,. 2.2.1. Концептуальні основи інформатизації Концепція має містити основну ідею теорії її формування, мати загальний задум та головну думку щодо даної проблеми. В даному випадку розглядається проблема ініформатизації управління розвитком суспільства. При цьому інформатизація ніби відіграє другорядну роль перед змістом завдань управління та включає в себе сукупність інформаційних даних для вирішення цих завдань. Обгрунтованість вибору завдань управління та чіткість їх постановки безпосередньо впливає на структуру та надійність інформатизації. У процесі інформатизації управління суспільством створюється об'єктивно необхідний для цього процесу інформаційний ресурс, який використовують органи влади та управління на всіх рівнях, а також юридичні та фізичні особи. Інформаційний ресурс, на відміну від інших, єдиний, що має системотвірну (організуючу) властивість, без якої неможливо створення цілеспрямованої високоефективної системи. Особливе значення інформаційний ресурс має при розгляді суспільства як соціально-економічної системи. Тут його організуюча властивість відіграє визначальну роль при створенні високоефективної системи. З метою надання визначеності та чіткості поглядів на процеси інформатизації управління такими системами, забезпечення єдності у їх розумінні та трактуванні, розробляють концепцію інформатизації. У міжнародній та вітчизняній практиці здійснення інфо-ратизації суспільства їй виділяють роль складової частини програми соціально-економічного розвитку суспільства із забезпечення досягнення поставлених за цією програмою цілей. При цьому програма інформатизації тим ефективніша, чим більше вона забезпечує ефективність програми соціально-економічного розвитку суспільства. Ефективність останньої оцінюють із рівня досягнення кінцевої мети цього розвитку. В якості такої мети, як правило, виступає забезпечення задоволення матеріальних та духовних потреб населення, що постійно зростають. Якщо обрати за кінцеву мету соціально-економічного розвитку нашого суспільства нийвищий рівень добробуту наро- 137
О.А. Подсолонко
ду, можна здійснити інформатизацію суспільства у напрямку її досягнення. Обрання такої мети дозволить здійснити інформаційну підтримку завдань програми соціально-економічного розвитку будь-якої структури та орієнтації, забезпечити необхідною для досягнення цієї мети інформацією всі ланки існуючої організаційної структури управління таким розвитком.
Зазначена підпорядкованість інформатизації головній меті соціально-економічного розвитку дозволяє органічно вписати усі виконувані тут розробки у потреби існуючої організаційної структури управління. При цьому якість та ефективність ухвалюваних рішень у цих ланках управління залежатимуть від надійності методів оцінки цього вищого рівня та міри його досягнення.
Структура держави, республіки як об'єкту соціально-економічного розвитку та інформатизації має три взаємопов'язані просторові складові: територіальну, галузеву (відомчу) та населення, що їх об'єднує.
Оскільки населення одночасно пронизує територіальну та галузеву структури будь-якого регіону, а головною метою управління соціально-економічним розвитком останнього є досягнення найвищого рівня добробуту народу, то й склад завдань, що вирішуються для досягнення цієї мети, має бути єдиним як для територіального, так і для галузевого рівнів.
Але ролі кожного з цих рівнів у вирішенні таких завдань неоднакові. Територіальний рівень керівництва має пріоритетне значення — у формуванні косплексного результату розвитку керованої території та повного забезпечення діяльністю всіх підприємств та організацій, що розташовані на цій території, досягнення найвищого рівня добробуту народу за всіма вихідними та кінцевими його складовими. Галузевий та відомчий рівні господарського, соціального та культурного керівництва забезпечують комплексний розвиток підвідомчих підприємств та організацій за тими самими складовими при орієнтації їхньої роботи на випуск необхідної для населення продукції та послуг. Саме спільність вихідних складових рівня добробуту народу створює реальну основу для формування єдиного для територій та відомств комплексу завдань із досягнення поставленої мети.
Системний аналіз дозволив виділити наступну групу вихідних складових, що характеризують рівень добробуту народу, та є однаковими як для процесів, забезпечення необхідного рівня
138
Менеджмент: теорія та практика
його матеріального добробуту, так і для рівня його соціального та духовного розвитку:
- асортимент продукції та послуг;
; >:?, - якість продукції та послуг;
' - інтенсивність процесів отримання послуг;
- використання у виробництві вихідних ресурсів;
- екологічна чистота виробництва та довкілля;
- соціальна захищеність працівників та населення.
Відповідно до наведеного змісту вихідних складових фор
мується аналогічний склад завдань з управління процесом досяг
нення найкращого результату за кожною з складових у напрямку
одержання в цілому по регіону та кожному його місту й району
найвищого рівня добробуту населення на основі вирішення цих
завдань у процесі діяльності підприємств та організацій, що роз
ташовані на цій території. При цьому формується інформаційна
підтримка вирішення кожного завдання за допомогою
комп'ютерної техніки. Разом з тим така підтримка є можливою
лише за наявності певних умов забезпечення, що створюються в
цілому по регіону, до яких можуть належати:
- єдина законодавча база;
- інформаційна єдність планування та аналізу розвитку ре
гіону;
- єдина система фінансової та банківської діяльності;
- єдина статистична та науково-технічна звітність;
- економічно обгрунтована судова та арбітражна діяльність.
Всі ці види умов забезпечення мають пронизувати перера
ховані раніше складові досягнення найвищого рівня добробуту
населення, а їхня сукупність дає набір вирішуваних завдань для
досягнення головної мети соціально-економічного розвитку дер
жави, республіки.
Через те, що головна мета соціально-економічного розвитку має складну структуру та досягається послідовно через відповідні вихідні складові, виникає необхідність у визначенні пріоритетів за інформатизацією серед цих складових.
На перше місце претендують завдання інформаційної підтримки управління процесами задоволення матеріальних, соціальних та духовних потреб населення в асортиментному наборі всіх видів продукції та послуг, що виробляють та здійснюють підприємства та організації свого регіону чи ті, що надходять з інших регіонів. Так само сюди тяжіють питання якості продукції та послуг.
139
О. А. Подсолонко
На другому місці можна розглядати питання соціальної захищеності населення (як тієї його частини, що працює, так і тієї, що не працює), разом з регулюванням співвідношень обсягів потреб населення — можливих обсягів їх задоволення силами регіону та зовні — можливостей поточного задоволення цих потреб усіма видами оплати праці та соціальних виплат.
На третьому місці розглядається взаємопов'язаний комплекс складових, що характеризують виробничі умови, які забезпечують перші дві групи складових та включають у себе: інтенсивність виробництва продукції та надання послуг населення, рівень використання вихідних виробничих ресурсів та екологічну чистоту цих процесів на підприємствах та в організаціях регіону.
Всі ці три групи складових досягнення головної мети можна розглядати як у цілому по країні чи республіці, так і по кожному її району та місту, з виходом як на галузеві сукупності підприємств та організацій, так і на будь-яке підприємство окремо, з розгляданням як підприємств матеріального виробництва, так і організацій соціальної чи духовної орієнтації.
Інформаційний ресурс, що створюється за будь-яким з розглянутих напрямів (законодавча діяльність; планування та аналіз; статистична, бухгалтерська та науково-технічна звітність; фінансування та банківська діяльність; судова та арбітражна діяльність) за будь-якою групою складових досягнення головної мети, є одночасно надбанням конкретної ланки управління та загальнонаціональним. Це вже означає, що жодна з цих ланок не може його довільно змінювати, перекручувати чи знищити без відповідальності за це перед законом.
Для забезпечення реалізації перерахованих вище пріоритетів у їхній послідовності та взаємозв'язку, для об'єднання їх у підсумковий комплекс інформаційної підтримки управління треба прискорити процес створення спеціальної системи оцінення рівня соціально-економічного розвитку регіону в цілому, його галузей, їхніх підприємств, організацій у комплексі. Така система дозволить оцінювати їх міжнародний ринковий рейтинг, вимірювати їх своєрідний коефіцієнт корисної дії (ККД) за рівнем досягнення головної мети — найвищого рівня добробуту населення порівняно із світовим рівнем розвитку. Інформатизація раніше перерахованих завдань дозволить вираховувати такий ККД за кожним з цих завдань.
140
О.А. Подсолонко s Вартість основних засобів Вартість нормованих обігових коштів Госпрозрахунковий результат діяльності На базі обгрунтованого складу локальних критеріїв управління в цеху уточнюють взаємозв'язок їх у процесі досягнення глобального критерію. На цій основі будується граф формування критерію управління, у якому зазначають, як залежно від зміни локальних змінюються проміжні та глобальні критерії. Цей взаємозв'язок представляють спочатку з логічних позицій. Наприклад, обсяг виробництва залежить від продуктивності агрегатів на одиницю часу та від величини простоїв цих агрегатів. Далі цей самий логічний зв'язок представляють як функціональний. Наприклад, обсяг виробництва продукції обраховують як добуток продуктивності агрегата у фактичний час роботи та тривалості роботи цього агрегата протягом аналізованого періоду (доба, місяць, рік). Отже, спочатку будують граф логічних зв'язків між критеріями управління — глобальним, проміжними та локальними, потім у цьому графі зазначають наявність функціональних зв'язків (як правило, між глобальними, проміжними та локальними критеріями). Після цього виявляють, між якими з критеріїв відсутні чіткі функціональні зв'язки, які з показників неможливо обрахувати за формулою. В основному це стосується зв'язків між окремими локальними критеріями та вихідними показниками чи параметрами технологічного процесу, що їх формують. Через це необхідно застосовувати методи кореляційного та регресійного аналізу, що дозволяє визначити досліджувані взаємозв'язки та кількісно їх оцінити. Правильність побудови графу перевіряють шляхом введення інформації з діяльності об'єкту, що аналізується. Спочатку вводиться інформація про відхилення глобального критерію, потім — через проміжні та локальні критерії перевіряють правильність логічних, функціональних та кореляціно-регресійних зв'язків. Обробка аналітичної інформації для управлінських рішень Економічний аналіз є важливим етапом підготовки управлінських рішень. На цьому етапі виникає необхідність розгляду методологічних питань: яку інформацію треба підготувати в ході аналізу, де та на якому рівні управління її використовувати та в якій сукупності надавати управлінському персоналу. Інакше 148
Менеджмент: теорія та практика кажучи, тут розглядається організація селекції інформації, її витягу з підсистем "Облік та звітність", "Планування" та "Економічне стимулювання", формування в пам'яті ЕОМ спеціальних масивів аналітичної інформації та селекції, а також надання з них управлінському персоналу інформації, що використовується при підготовці та реалізації управлінського рішення. Такий підхід до економічного аналізу дозволяє відійти від традиційних структур аналізу та форм видання аналітичних результатів, від традиційних показників цих форм. Але це не означає, що завдяки швидкій дії ЕОМ передбачається збільшення потоку аналітичних документів та показників, що видаються управлінському персоналу. Однак є вже негативні приклади, коли до окремих ланок системної ієрархії щоденно йдуть досить солідні за розмірами альбоми інформації, що підготовлена на ЕОМ. Для того, щоб знайти в цих альбомах дійсно корисну та потрібну інформацію, управлінський персонал має витратити багато часу. Це психологічно негативно впливає на управлінський персонал, на його ставлення до можливостей ЕОМ та цінності комп'ютерної інформації. В умовах ручної обробки при підготуванні аналітичної інформації традиційні аналітичні форми передбачали видання разом з основним аналізованим показником всіх вихідних та проміжних показників. При цьому у формі можна було побачити весь хід аналізу основного та допоміжного показників, їх фактичні (звітні) та планові значення у кількісних (фізичних) вимірниках та в грошовій оцінці, відхилення звітних завдань від планових. Вивчення змісту таких форм було закладено в основу роботи персоналу при підготовці ним управлінських рішень. Перші результати проведення економічного аналізу та видання підсумкових даних з ЕОМ в основному копіювали його традиційні форми та методи, що і призвело до вище зазначених великих обсягів альбомів. Працювати з такими альбомами традиційними методами досить важко та малоефективно. Потрібні були нові методи роботи управлінського персоналу, орієнтовані на новий підхід до надання йому необхідної аналітичної інформації. Практика підказує вихід з такого становища. Працівники управління ставлять завдання проектувальникам АСУ передбачати до видання з ЕОМ додатково до зазначених альбомів ніби путівник з них, довідку, в якій сконцентровано ті показники, на які треба в першу чергу звернути увагу. Дійсно, навряд чи є до- 149
О.А. Подсолонко
цільним щоденне чи щомісячне видання всього комплексу інформації, що характеризує діяльність окремих підрозділів, цехів та підприємства керівникам. Для них необхідними є дані про виконання плану за показниками, які є основою критерію управління.
Саме таке завдання стоїть перед економічним аналізом: давати інформацію, яку може використати управлінський персонал для ухвалення рішення. Не випадково економічний аналіз є початковою ланкою ланцюгу підготовки управлінських рішень. Вимоги до результатів аналізу, що надаються управлінському персоналу з ЕОМ, накладають певний відбиток на побудову алгоритмів розрахунку. На відміну від традиційних методів аналізу тут немає необхідності створювати алгоритми, що враховують різні відхилення техніко-економічних показників від запланованих та передбачають обов'язкове видання їх у вигляді спеціальних таблиць. Треба розробити такі алгоритми, за допомогою яких можна було б врахувати всі відхилення, але виводити на екран, і, тим більше, у друк лише ту інформацію, яка слугуватиме поштовхом чи початком у ланцюгу підготовки управлінського рішення. Необхідно зазначити, що такий принципово новий підхід до видання результатів аналізу разом з тим суттєво не змінює вихідних методів аналізу. У своїй основі методи аналізу залишаються традиційними. Практично незмінним залишається коло аналізованих техніко-економічних показників та причин, що викликають їх відхилення. Єдине, що змінюється, це вимоги до їх видання, яке здійснюється лише на основі селекції інформації.
Таким чином, у питаннях підготовки даних для аналізу на ЕОМ та видання їх споживачам пріоритет надається завданням забезпечення управлінського персоналу необхідною аналітичною інформацією. На досягнення цієї мети орієнтують усі алгоритми розрахунку відхилень фактичних показників від планових. У цих алгоритмах передбачають надання сукупності даних, що дійсно є необхідними для підготовки управлінського рішення. Селекція такої з користю використовуваної інформації здійснюється за показниками, що мають негативні відхилення, тобто ті, що негативно впливають на досягнення критерію управління аналізованого підрозділу. Відмінне від традиційних форм аналізу — видання рекомендацій про різні варіанти усунення негативних відхилень із вказанням конкретних виконавців виробничого процесу (винуватців), а також рекомендації з виходу, якщо це не-
150
Менеджмент: теорія та практика
обхідно, на зовнішні (для аналізованого об'єкту) зв'язки з метою усунення негативних наслідків.
В процесі проведення аналізу виникла необхідність у постановці завдання з видання до друку з ЕОМ не всієї інформації, а лише тієї, яка сигналізує про відхилення від нормативних вимог, які негативно впливають на госпрозрахунковий результат діяльності цеху. У зв'язку з цим гостро постало питання про видання часткових показників не лише у вигляді спеціальних таблиць, а й у вигляді окремих документо-рядків чи документо-стовпчиків, що призначені для конкретних виконавців виробничого процесу. Одержання такої інформації низовими ланками є для них управлінським сигналом про те, що необхідно вжити відповідних заходів з усунення негативних відхилень. Особливістю часткових показників процесу аналізу є те, що вони, характеризуючи окремі сторони діяльності виробничих підрозділів, великою мірою складають інформаційну основу для моделей продуктивності технологічних агрегатів та для аналізу, який здійснюється на основі цих моделей.
За економічною теорією та практикою, результати аналізу виробництва за економіко-математичними моделями продуктивності технологічних агрегатів в основному і є основою для ухвалення управлінських рішень. Тому доцільно розглядати: структуру та послідовність економічного аналізу із застосуванням моделей управління; зміст моделей та побудову алгоритму зворотнього зв'язку в управлінні (зв'язок факторів процесу з елементами системи стимулювання та вплив їхніх динамічних змін на виконавців виробничого процесу); структуру аналітичних таблиць (таблиць стандартних управлінських рішень).
При застосуванні економіко-математичних моделей продуктивності технологічних агрегатів (моделей виробничого процесу) для кількісного обгрунтування управлінських рішень у структурі економічного аналізу є деякі особливості (рис. 29).
Найважливіша з них — наявність взаємозв'язку системи формування та розподілу фондів економічного стимулювання (завершальної ланки в ланцюзі підготовки управлінського рішення в процесі економічного аналізу) з первинними факторами виробничого процесу. Останні лежать в основі моделей продуктивності агрегатів та використовуються в аналізі при розкладі комплексних показників на складові елементи. При цьому структура аналізу передбачає порівняння техніко-економічних показників, що використовуються на початковому та кінцевому етапах аналізу, через
151
Ч*Л ' V:* v
. ;> '..; • ••*' t
\ -~\ у, '
|
Рис. 29. Схема економічного аналізу з використанням моделей управління А — оперативна та поточна інформація: / —відхилення факторів виробничого процесу від нормативних значень, 2 — зміна результатов виробництва та витрат потрібних для цього ресурсів під впливом зміни факторів процесу, 3 — зміна критерію управління в цілому та за складовими факторами, 4 — зміна фондів економічного стимулювання в цілому та за складовими (порівняно з планом); Б—моделі управління: 5 — моделі виробничого процесу, 6—моделі формування критерію управління, 7 — моделі та алгоритми формування та розподілу фондів економічного стимулювання; В—нормативно-довідкова інформація: 8 — коефіцієнти кількісного впливу зміни факторів процесу на результати виробництва, 9 — кількісні та вартісні значення витрат та результатів праці за нормативами, 10 — питомі нормативні значення фондів економічного стимулювання; 11 — виконавці виробничого процесу; 12 — управлінський персонал.глобальний критерій ефективності управління підприємством за всіма його складовими. Через це з послідовності аналізу із застосуванням економіко-математичних моделей виключаються проміжні етапи, які пов'язані з ручною обробкою інформації. На базі моделей та відповідних програм на ЕОМ здійснюються всі види математичної та в окремих випадках логічної обробки проміжних чи 152
Менеджмент: теор/я та практика кінцевих документів, видається техніко-економічна інформація, що характеризує діяльність підприємства в цілому та за окремими складовими як онтологічного (цехи, служби, ділянки, агрегати), так і гносеологічного (елементи діяльності) характеру. Прешим етапом застосування моделей продуктивності технологічних агрегатів в економічному аналізі є створення таблиць відхилень добової продуктивності агрегатів від запланованої (чи будь-якої базової) за первинними факторами виробничого процесу, що лежать в основі побудови моделей. Практично на цьому етапі аналізу видається інформація для вирішення завдань управління з відхилень. Але практичний досвід свідчить про те, що така інформація не завжди досягає мети в процесі управління. Негативний вплив окремих факторів на продуктивність агрегатів може бути стійким, а конкретний управлінський апарат може не відповідати за результати, що погіршуються під впливом цього негативного впливу, так як позитивний вплив інших факторів може його перекривати. Такий стан речей зумовлено тим, що система матеріального заохочення, як правило, базується на кінцевому показникові роботи — загальному обсязі виробництва за місяць, квартал та рік. Тому для того, щоб ліквідувати такі негативні моменти, треба матеріально зацікавити управлінський персонал у підтриманні позитивних відхилень та оперативному усуненні негативних, шляхом включення до системи матеріального заохочення всіх кількісно оцінюваних факторів виробничого процесу в моделях продуктивності. Так створюються передумови здійснення принципу зворотнього зв'язку в управлінні. Отже, алгоритм зворотнього зв'язку має містити в собі методи формування показників, за якими оцінюється діяльність підприємства, методи формування фонду матеріального заохочення між виробничими підрозділами підприємства та всередині них, що інформаційно базуються на цих показниках. Наведена схема економічного аналізу із застосуванням моделей управління враховує зазначену структуру алгоритму зворотнього зв'язку (див. рис. 29). Оскільки в системі управління аналіз є завершальним етапом при підготовці управлінських рішень, аналітичні таблиці покликані дати відповідь на те, як зміни факторів виробничого процесу впливають на критерій ефективності управління, який характеризує ефективність діяльності підприємства, як змінюється фонд оплати праці на підприємстві, по окремих його цехах, ділянках цехів, а також яким чином це відображається в розмірах 153
О.А. Подсолонко
та сумах оплати праці конкретних виконавців виробничого процесу. Оперативне, щоденне оформлення перерахованої інформації в аналітичних таблицях з наростаючими підсумками з початку місяця дозволяє контролювати результативність управлінського впливу персоналу за всіма складовми діяльності аналізованого об'єкту протягом всього місяця.
В економічній практиці аналогічні таблиці називають таблицями стандартних управлінських рішень. Але поки що немає типових міжгалузевих розробок із застосування таких таблиць, немає класифікації стандартних рішень та інформації, що потрібна для їх реалізації. Напевно, структура таких таблиць має базуватися на інформації, що відображає зміст діяльності об'єкту управління за елементами. До стандартного тут можна віднести рішення про зниження чи підвищення розміру оплати праці конкретних робітників, бригад, за окремими ділянками та цехами підприємства відповідно до результатів їх роботи.
Особливістю створення такої таблиці стандартних управлінських рішень є можливість її розширення залежно від кількості робітників, окремих ланок чи бригад, агрегатів та цехів підприємства.
При вирішенні завдань підготовки управлінських рішень на основі економічного аналізу в якості підготовчого етапу виступає опис ситуацій, у яких персонал обов'язково має ухвалити рішення.
Процес управління традиційно грунтується на практичній обізнаності персоналу в деталях змісту керованих процесів, за групами повторюваних ситуацій. Як правило, дані про такі ситуації відкладаються в пам'яті працівника, що з ними стикався. У пам'яті також залишаються дані про заходи, вжиті з кожної ситуації та одержані результати. В документах оперативно-технічної звітності можна знайти лише розрізнені дані про результати ухвалених рішень у тих чи інших ситуаціях. Але у сконцентрованому, систематизованому з позицій відображення всіх етапів процесу управління ділянкою, цехом чи підприємством у вигляді, що є придатним для подальшого моделювання цих етапів, таких даних немає.
Тому досить актуальним є розроблення класифікації ситуацій, за якими необхідним є втручання управлінського персоналу, для різних рівнів системної ієрархії та різних ланок управління одного рівня. Велике значення має класифікація вказаної інформації за ступенем її повторюваності в часі, за кількісними межами її змін, за приналежністю її до виконавців виробничо-
154
____________ Менеджмент: теорія
та практика
го процесу. В основі цієї роботи лежить створення класифікації управлінських завдань з досліджуваного об'єкту та опис їх ор-ганізащйно-економічної суті. При цьому для умов цеху описують відмінність функцій управління, наприклад, обсягом виробництва продукції начальника цеху, його заступника чи помічників, начальників ділянок, змінних майстрів та диспетчера, дають склад техніко-економічних показників та інформації. Що при цьому використовуються, особливості передання цієї інформації від ланки до ланки управління. Цінність цієї роботи тим вища, чим більше розробок охоплює типізація процесів загалом управління, загалом цеху та конкретних технологічних переділів.
При створенні масивів інформації у наведених типових сукупностях вирішують завдання кількісного обмеження можливого Інтервалу коливання значень техніко-економічних показників. Іакі Інтервали за окремими показниками (кількість агрегатів розмаїття асортиментних груп та підгруп, технологічних ділянок І т.І.) допомагають розв'язати проблему типізації інформаційних масивів та підсистем АСУ. На цій основі відповідно до умов конкретних підприємств та цехів з'являється можливість здійснення логічного контролю над правильністю даних, що готуються для обробки на ЕОМ.
Спеціальні кількісні обмеження відхилень значень технологічних параметрів та техніко-економічних показників передбачають видання даних про відхилення на екран та друк з комп ютера лише у випадку перевищення ними певних нормативних величин, за якими дійсно потрібним є управлінське втручання. Якщо відхилення окремих показників, наприклад, знаходяться в межах 0,1-0,5% від абсолютного їхнього планового значення при загальному позитивному результаті діяльності агрегату, ділянки чи цеху, то ці відхилення в оперативному аналізі не повинні надаватися управлінському персоналу. При загальному негативному результаті передбачають до видання з ЕОМ у певній послідовності всіх негативних відхилень з пріоритетом найбільшого з них у спадаючій послідовності. Найкращим варіантом є видання лише негативних відхилень окремих показників, Що перевищують рівень відхилення загального результату діяльності. Найбільш обгрунтованим варіантом вирішення цього завдання є розроблення моделей формування показників — основи лобального, проміжних та локальних критеріїв управління та идання на їх основі відповідної аналітичної інформації загаль-
155
О.А. Подсолонко
ного та локального значення, яку використовує управлінський персонал.
Без вирішення цього завдання можливі випадки, коли з 30-40 параметрів виробничо-технологічного процесу один матиме позитивне відхилення на 3-4% від нормативного значення, та його дія перекриватиме негативні відхилення решти параметрів. При цьому комп'ютер видаватиме великий обсяг інформації з цих неіснуючих відхилень та відволікати управлінський персонал від вирішення важливіших, поточних чи перспективних завдань. Тому в алгоритмі надання даних про негативні відхилення враховують ці особливості.
Класифікація управлінських завдань, ситуацій, що потрубу-ють втручання управлінського персоналу, та відповідно необхідної для цього інформації включає в себе не лише межі можливих коливань технологічних параметрів та техніко-еко-номічних показників, але й ті межі, при перевищенні яких в існуючих логічних взаємозв'язках варто їх видавати з ЕОМ у відповідних ланках управління.
2.2.5. Управління в умовах комп'ютеризації Управління через усунення диспропорцій розвитку підприємств
На підприємствах проблеми створення АСУП вирішують з урахуванням динамічності їхніх діяльності та розвитку. При цьому доводиться вирішувати, перш за все, завдання забезпечення пропорційного розвитку підприємства. Як правило, забезпечення пропорційного розвитку здійснюється через усунення диспропорцій у певних складових частинах об'єкту та його діяльності. Тому часто серед найперших завдань підсистем в АСУ є ті, вирішення яких дозволяє керівникові контролювати вузькі місця в керованому об'єкті.
Підприємство розвивається нерівномірно як за окремими цехами та службами, так і всередині кожного цеху за окремими ділянками: Вдосконалювання окремих агрегатів так само здійснюється нерівномірно. Весь агрегат покращується не комплексно, а ніби по етапах. Спочатку вдосконалюють окремі його складові частини, а потім виникає необхідність у розвитку інших
156
Менеджмент: теорг'я та практика
його частин. Змінивши продуктивність агрегата та повністю основної ділянки, стикаються з необхідністю розширення вузьких місць на допоміжних ділянках. Ці особливості нерівномірного розвитку будь-якого об'єкту управління орієнтують усю систему управління в першу чергу на ліквідацію такої диспропорційності, як правило, через створення нових диспропорційних факторів. Тому виникає необхідність розгляду можливості створення таких підсистем і таких комплексних АСУ, які б могли постійно розвиватися. З'являється потреба в розробленні такої системи управління, такого її математичного забезпечення, які б дозволили представити систему не у статичному, не в завершеному вигляді. Такий підхід має враховувати, що докорінним чином можуть змінитися кількісні показники функціонування об'єкту, його якісні характеристики, склад продукції, що випускається на діючих агрегатах, та ресурси матеріальні, паливні, енергетичні. Проблему створення таких рухливих систем управління та АСУ, що не мають чітких меж, на сьогодні поки що не розв'язано теоретично, методологічно та тим більше практично. Але саме на практиці, на підприємствах є вихідні передумови для її розв'язання.
Створення таких систем в основному базується на розв'язанні проблеми розроблення інтервалів змін, які відбуваються в умовах виробництва, можливих інтервалів кількісних змін інформації, що характеризує ці умови виробництва. Якщо спробувати описати будь-який об'єкт управління не у статичному вигляді, в якому він знаходиться в момент, коли його починають описувати, а у вигляді якихось динамічних характеристик, то в основному цю проблему можна розв'язати. Отже, коли описують якийсь цех як об'єкт управління, характеризують можливі умови чи можливі коливання умов його функціонування.
Описуючи склад техніко-економічних показників, можна прогнозувати коливання кожного з них та передбачити логічно можливі їх поєднання. Цим самим усувається певною мірою жорсткість передбачених раніше розрахунків. Описуючи таким чином об'єкт управління (цех, підприємство) та склад техніко-економічних показників, що характеризують їх діяльність, в результаті можна вирішити завдання опису такого об'єкту як не-жорсткої системи, що розвивається. Отже, з певною наближеністю можна сказати, що передумови для розв'язання проблеми створення автоматизованої системи управління динамічної системи на підприємствах в основному вже є. Разом з тим часто
157
О. А. Подсолонко
Менеджмент: теорг'я
та практика
відбувається так, що деякі розробки припиняються чи завершуються без впровадження, коли розробник не ставив перед собою таке завдання або коли її не вважали необхідною. Є достатня кількість прикладів жорсткого семантичного опису виробничо-економічних процесів, програмування завдань, що вирішуються за допомогою ЕОМ, що так само було жорстко сформульовано. Найменші зміни інформації в цих завданнях навіть у числі агрегатів та показників, складі продукції, що випускається, видів матеріалів, з яких виробляється продукція, призводять до непридатності розроблених програм. На жаль, такі помилки були. Разом з тим ці помилки були ніби навчальною базою, що охоплювала величезний іноземний та вітчизняний досвід, який характеризував результати роботи в галузі створення АСУ за півтора-два десятиліття.
Вирішувати завдання створення АСУ, що розвиваються, так само важко, як важко створити та передбачити можливі зміни в розвитку об'єкту управління. Напевно, створення такого гнучкого інформаційного забезпечення на сьогодні можна забезпечити, якщо залучити до цього кваліфікованих спеціалістів, які, з одного боку, знають усю систему виробничого управління, а з іншого — вимоги до постановки завдань, до інформації, яка надалі оброблюватиметься за допомогою електронно-обчислювальної техніки. Ще важче вирішити завдання створення математичного забезпечення, що задовольняє такі вимоги: воно має бути гнучким та нарощуватися з року в рік відповідно до умов, що змінюються. Основною причиною стримання було те, що темпи оновлення обчислювальної техніки на підприємствах були настільки швидкими, що було неможливо передбачити, які технічні засоби використовуватиме підприємство в найближчій перспективі через 5-Ю років. Крім того, було технічно складно та економічно недоцільно пов'язувати різнорідну техніку, якою підприємство було устатковано, наприклад, на початковому етапі формування АСУ на підприємстві, та ту, якою воно було устатковано наступними роками.
Ті методи програмування та рівень постановки завдань для вирішення їх за допомогою ЕОМ часто не дозволяли швидко реалізувати проблему цільового управління у вузьких місцях виробництва. Так, до моменту видання готового комплексу програм, що дозволяють оперативно здійснювати процес управління виробництвом у вузькому місці за допомогою ЕОМ, ця ділянка могла перейти з зазначеного розряду у такий, що цілком задовольняє
158
вимоги виробництва, в результаті проведення цільового комплексу організаційно-технічних заходів. Через це зникла необхідність у посиленому контролі діяльності цієї ділянки. В цей момент могло виникнути інше вузьке місце. Якби постановка завдання та вихідні форми було жорстко орієнтовано на умови виробництва, що спричинили появу цього вузького місця, тоді й комплекс машинних програм втрачав би своє практичне значення, виконуючи лише функцію звіту із зробленої, але не втіленої роботи.
Тому особливого значення набуває напрям розроблення АСУ, що орієнтований на підготовку до видання з ЕОМ інформації, яка є результатом вирішення нестандартних завдань з управління підприємствами та цехами. Така нестандартність забезпечується завдяки відсутності жорсткого прив'язування до форм інформації, що видається з ЕОМ. При цьому необхідні дані для управлінського персоналу можна надавати за їх запитами та довільно за керованими ними елементами чи сторонами діяльності об'єкту, на основі спеціально розроблених цільових, локальних та комплексних алгоритмів. Алгоритми довільного компонування інформації при цьому орієнтовано на видання лише таких даних, які потребують втручання управлінського персоналу. Такі розробки в АСУ є досить перспективними.
Вирішення таких завдань є можливим лише за умови наявності певної бази в галузі інформаційного, математичного та технічного забезпечення, а також певного банку даних на підприємстві. Чим більше відгалуженими є розробки банку даних, тим ефективнішими будуть цільові орієнтовані алгоритми довільного компонування та видання з ЕОМ інформації для управління.
Цільова організація управління
В основі вирішення завдання подальшого розвитку та підвищення ефективності інформатизації має лежати програмно-цільовий метод. Аналізуючи питання створення АСУ, на сучасному етапі доцільно розглядати їх через призму взаємозв'язку всіх традиційних підсистем АСУ з підсистемою управлінських рішень. Традиційні підсистеми АСУ направлені в більшості своїй на вирішення завдань видання за допомогою ЕОМ в основному традиційно складеної документації чи оперативно-технічної звітності. Остання витісняє різні журнали та довідники, що заповнюються вручну, проміжні документи та інформацйні довідки. Сам по собі
159
О. А. Подсолонко
цей факт є позитивним. Через те, що відпадає необхідність ручного заповнення та переписування цих документів, в управлінського персоналу на виробничих ділянках вивільняється час.
На окремих підприємствах одержано непогані результати: первинні документи готують безпосередньо на робочих місцях за допомогою персональних комп'ютерів чи відповідних технічних пристроїв, одночасно видаючи цю саму інформацію на машинних носіях, що дозволяє здійснювати її введення до ЕОМ та подальшу обробку. У частині підприємств перший етап оформлення інформації залишився на старому рівні, а для введення її до ЕОМ ще заповнюють нові, проміжні форми, з яких інформація переноситься на машинні носії. Але в обох випадках коло завдань, що виріщу-ються на ЕОМ, на основі цієї вихідної інформації значно розширилося та перевищило фізичні можливості ручної її обробки управлінським персоналом та аналітичними працівниками.
Треба зазначити, що всі ці результати в основному видаються у вигляді документів, які відображають у статичному вигляді деякі сторони діяльності підприємства чи його підрозділів та містять великий набір техніко-економічних показників, кількісних значень технологічних параметрів, які характеризують різні етапи процесу виробництва продукції. Аналізуючи досвід щодо цих питань, можна прийти до висновку, що в усіх документах міститься 70-90% надлишкових, зайвих даних, які не використовуються безпосередньо для ухвалення управлінських рішень, а є основою ніби підготовчого етапу процесу управління, тобто етапу підготовки управлінських рішень. З урахованням відомих можливостей ЕОМ у математичній та логічній обробці інформації, виникла необхідність переорієнтування всіх розробок із створення АСУ та їх підсистем у напрямку видання з ЕОМ інформації не у формі традиційних документів, а у вигляді інформації, що є підготовлена для ухвалення управлінських рішень. Всі роботи із створення традиційних підсистем в АСУ треба орієнтувати в напрямку забезпечення цими підсистемами інформацією кінцевого завдання, яке вирішує управлінський персонал.
У своїй постановці питання ухвалення управлінських рішень не є новими, їх досить широко висвітлено в економічній літературі. Але поки що не можна сказати, що їх втілено в тих АСУ, які вже функціонують. Відомо, що склад офіційно затверджених підсистем АСУ довгими роками не займався питаннями підготовки управлінських рішень як таких. Цілком своєчасною є
160
Менеджмент: теорії я та практика
постановка перед розробниками АСУ завдання задоволення запитів управлінського персоналу інформацією, що є безпосередньо необхідною для ухвалення рішень. Основою вирішення зазначеного завдання багато в чому має слугувати той заділ в розробках АСУ, що накопичено на кожному підприємстві, де створюють зазначені системи. Вирішення цієї проблеми має бути орієнтоване не на створення принципово нового інформаційного чи математичного забезпечення, а на їх нарощування, на основі того, що з підсистем видобувається інформація, що її було вже одного разу введено до ЕОМ, та обробляється за новими розроблюваними алгоритмами, які разом з виданням традиційних документів за "старими" постановками завдань видають інформацію, що є підготовленою для ухвалення управлінських рішень.
Структура цієї проблеми відповідає вимогам відомої спрямованості формування цільових, рухливих організаційних структур управління.
Спрямованість господарських систем на підвищення якості та ефективності виробництва має бути відображена в розробках із створення АСУ. Постановка завдання цільової переорієнтації діючих систем управління, в тому числі й автоматизованих, означає, що при розробленні та впровадженні АСУ мають відбутися не якісь різкі зміни в їхній структурі, а потрібні певні додаткові розробки, які дозволяють ніби здобувати інформацію для всіх ланок управління в усіх підрозділах підприємства для вирішення завдання цільового управління якістю на всіх степах процесу виробництва продукції. У зв'язку з цим виникає необхідність створення та обгрунтування структури та підтримання таких цільових підсистем управління в АСУ. Саме в таких цільових підсистемах і здійснюватиметься підготовка управлінських рішень за конкретними елементами діяльності підприємства.
Часто нові питання з удосконалення системи управління перевіряються на практиці ще до їх офіційного організаційно-юридичного оформлення. Тому не виключено, що на окремих підприємствах це завдання вже частково вирішено, але комплексного рішення за всім підприємством поки що немає за жодним з елементів діяльності. Це стосується як результатів діяльності, які відображаються в обсязі виробництва продукції, її якості та рівні виконання замовлень конкретних споживачів, так і її вихідних елементів, які характеризує рівень використання закріплених за підприємством та кількісно обмежених засобів, предметів та
161
О.А. Подсолонко
власне живої праці. Ті розробки з оперативного управління, тех-ніко-економічного планування, матеріально-технічного забезпечення, збуту та інших підсистем, які існують на даний момент, не є єдиним взаємопов'язаним комплексом розрахунків, відсутня єдина інформаційно-математична модель управління обсягом виробництва цілого підприємства, починаючи від надходження ресурсів для виконання виробничої програми та закінчуючи відвантаженням готової продукції до споживачів. Так само це стосується питань цільового (наскрізного) управління якістю продукції та ефективністю виробництва.
На кожному підприємстві є певне усталене коло техніко-еко-номічних показників, які характеризують стан його діяльності. Залежно від специфічних особливостей підприємств та окремих підрозділів ці показники виступають як основа критеріїв управління, яких досягає колектив підприємства. В умовах виробництва в однакових цехах та для однотипних агрегатів критерії управління можуть бути різними. Але у загальній постановці питання склад критеріїв управління — глобального, проміжних та локальних — є відносно постійним як для підприємства, так і для його цехів. Разом з тим досягнення проміжних критеріїв забезпечують цільовим колом локальних критеріїв, що відображають, з одного боку, комплексні та локальні результати діяльності цехів, а з іншого — окремі, спільні для всіх цехів та підприємства в цілому локальні результати з використання матеріалів, палива, енергетичних ресурсів, виробничих потужностей, трудових ресурсів, рівня якості праці та продукції, ритмічності виробництва і т.і.
Виходячи із спрямованості робіт із створення АСУ в сучасних умовах, комплекс цілей управління підприємством практично можна представити у вигляді графу, за допомогою якого можна прослідкувати всі взаємозв'язки зазначених критеріїв управління. Орієнтація системи управління підприємством та всіх розробок з АСУП у напрямку одержання якихось цільових результатів при комплексному управлінні чи за окремими складовими діяльності підприємства (окремих його цехів) має проходити через досягнення цих критеріїв.
Наразі у структурі управління підприємствами із застосуванням сучасної обчислювальної техніки можна виділити три провідні підсистеми: управління матеріально-технічним забезпеченням, оперативне управління виробництвом, управління збутом. Якщо розглядати при цьому об'єкт управління як систему з
162
Менеджмент: теор/я та практика
кібернетичних позицій, то побачимо всі її узагальнені ознаки: вхід (матеріально-технічне забезпечення), вихід (збут продукції) та "чорна скриня" (як процес виробництва продукції у раніше розглянутій логістиці виробництва).
Такі підсистеми є як у вітчизняних системах управління, так і в закордонних. Практика довела, що лише цих трьох підсистем недостатньо для ефективного комплексного управління діяльністю підприємства. Виникає потреба в розчленуванні цих трьох сторін діяльності на складові елементи; при управлінні ними окремо на основі відповідної спеціалізації можна забезпечити одержання найбільшого комплексного результату. Не відкидаючи проблеми комплексного управління підприємством, можна одночасно вирішувати завдання управління особливо важливими (на певний момент часу) елементами діяльності.
Прикладом вирішення такого завдання може бути розроблення підсистеми загального управління якістю на підприємстві. Ця підсистема охоплює не лише кінцевий для підприємства чи галузі переділ продукції. Ця загальна для підприємства проблема підвищення якості праці та продукції, починаючи з моменту надходження ресурсів на підприємство, разом з якістю різних допоміжних робіт та послуг, та закінчуючи власне якістю напівфабрикатів, готової продукції.
Разом з необхідністю виділення таких загальних для всіх сторін діяльності керованих елементів треба вдосконалювати також структуру самих зазначених трьох підсистем управління. Як правило, їх структура та зміст традиційно направлені не безпосередньо на вирішення проблеми управління, коли на ЕОМ формують певні підготовлені варіанти управлінських рішень, а на видання максимально можливої кількості форм з інформацією, яка характеризує, якщо є можливість, усі елементи керованої сторони діяльності, причому в основному ці фонди охоплюють минулі періоди часу.
Враховуючи можливості ЕОМ, варто зазначені підсистеми управління перебудувати з точки зору підготовки ними та вида-ня управлінському персоналу інформації з ЕОМ у вигляді компактних та необхідних інформаційних сукупностей. Не можна сказати, що весь традиційний набір показників, що є в альбомах, довідниках і т.і., не потрібний для процесу управління. Кожний з показників може в певний момент діяльності з'явитися в центрі уваги управлінського персоналу, наприклад, у випадку відхилення його величини від нормативної чи оптимальної. Тому стоїть
163
О.А. Подсолонко
завдання видання управлінському персоналу цих даних лише тоді, коли дійсно потрібне його втручання. Причому відхилення від заданої величини лише одного показника може призвести до необхідності видання інформації, яка розкриває причини цього відхилення та можливі варіанти його усунення, відразу до кількох рівнів управління, на верхньому рівні доцільно подавати дані ЕОМ про причини та можливі наслідки відхилення із зазначенням того, хто винен. На середньому рівні наводяться детальніші дані, які характеризують причини та наслідки відхилення. Крім того, пропонуються варіанти його усунення силами персоналу середнього рівня, а також методи управлінського впливу на керівників нижнього рівня з метою недопущення в майбутньому негативних відхилень чи заохочення за позитивні. На нижньому рівні максимально деталізуються причини відхилення аналізованого показника, наводяться в динаміці дані про стан первинних параметрів та факторів, що на це вплинули, порівняно з найкращими даними за минулий час за іншими агрегатами та цехами свого підприємства, з найкращими даними по галузі та з рівнем світових стандартів. Наводяться рекомендації з можливих варіантів використання передового досвіду для підтримання технологічних параметрів на оптимальному рівні, з можливих при цьому розмірів зростання оплати праці залежно від різних варіантів ведення технологічного процесу.
На даний момент єдиним позитивним результатом вирішення завдань у зазначених підсистемах є прискорення процесу оброблення інформації, який виконувала велика кількість висококваліфікованих фахівців. Інакше кажучи, вивільняється час персоналу, що знає нюанси управління окремими елементами діяльності підприємства при досягненні його кінцевої мети. Тому доцільним є залучення таких вузьких спеціалістів до участі в комплексній проблемі розширення та вдосконалювання кола завдань, які вирішуються на ЕОМ, на основі введеної до них вихідної інформації та здійснення її систематизації, селекції з метою відсіювання статичної, проміжної інформації. В цьому випадку з ЕОМ видається лише дійсно корисна, потрібна для управлінського рішення інформація.
Необхідно зазначити, що будь-який об'єкт управління, будь-яке підприємство можна розглядати як складну систему, в якій час від часу відбуваються певні порушення, які відхиляють кінцеві результати діяльності від запланованих. Класифікація та-
164
теорія та практика ких порушень має відображати внутрішні та зовнішні причини їх виникнення, ступінь повторюваності, межі коливання кількісних факторів та повинна дозволити розробити динамічну інформаційно-математичну модель об'єкту. Важливим завданням при цьому є обгрунтування управлінських функцій та інформації, що потрібна для їх реалізації, які направлено на нейтралізацію, усунення небажаних для підприємства порушень.
В основі вирішення цього завдання лежить вивчення та опис конкретних ситуацій на підприємстві та в цехах, які впливають на зміну кінцевого, проміжних та локальних результатів їх діяльності. На вході системи, як відомо, до негативних порушень відносять порушення у постачанні сировини, матеріалів, палива та енергетичних ресурсів, погіршення їхніх якісних характеристик. До внутрішніх порушень відносять різні аварійні ситуації, які пов'язані як з якістю роботи допоміжних служб підприємства, так і з відсутністю кваліфікованих виконавців, а також інші причини. На виході системи як порушення розглядають різку зміну структури споживачів та продукції, яку вони замовляють, вимог до готової продукції, яку традиційно виготовляє підприємство і т.і.
Опис цих ситуацій, функцій персоналу та інформації, що не^ обхідні для їх усунення, лежить в основі проблеми підготовки управлінських рішень за окремими елементами діяльності, тобто є основою переорієнтації традиційних підсистем у напрямку цільового управління діяльністю підприємства.
Взаємодія управлінського персоналу з комп'ютером
Організацію взаємодії управлінського персоналу з комп'ютером останніми роками в основному розглядають з точки зору діалогу людини з ЕОМ. Цей діалог не всі розуміють однаково. Дехто вважає, що людина має працювати та спілкуватися з ЕОМ в якомусь вільному режимі: робити запити щодо того, що може бути потрібне, та відразу отримати відповідь. Інші вважають, що запити мають бути стандартизованими та їх треба здійснювати у певній послідовності. Тобто відповіді мають бути так само не Довільними, а стандартними. Як у першій, так і в другій постановці питання є раціоальне зерно. Тому треба вибрати з них найкраще. Перша постановка є досить перспективною та заслуговує на велику увагу, але її досить важко реалізувати через технічні труднощі, через обмежені можливості ЕОМ. Другу постанову
165
О.А. Подсолонко простіше втілити в життя, у ній можна уникнути майже всіх технічних труднощів, стандартизувавши запити управлінського персоналу та відповіді комп'ютера (рис. ЗО).
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
1
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
1
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
2
|
|
|
|
|
|
3
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
1
|
|
|
|
|
|
І
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
І
|
|
|
|
4
|
|
|
|
|
|
|
|
5
|
|
|
|
6
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
\
|
|
|
\
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
\
|
І
|
|
|
7
|
|
|
|
|
|
|
8
|
|
|
|
|
|
9
|
|
10
|
|
|
|
І
І
|
|
^\
|
|
|
,
|
|
|
|
|
|
1
|
|
1
|
п
|
|
|
|
|
|
1
|
2
|
|
|
|
|
|
ІЗ
|
|
14
|
Рис. ЗО. Декомпозиція запитів управлінського персоналу (загальний вигляд): / — оглядові запити, 2 — запит про виконання плану виробництва, З — запит про ефективність процесу виробництва, 4 — запит про те, що перешкоджає нормальному ходові виробництва, 5 — запит про сприятливі фактори, що впливають на хід виробництва, 6 — повторюваність негативних та позитивних відхилень, 7 — очікувані наслідки негативних відхилень, 8 — очікувані наслідки позитивних відхилень, 9 — очікуваний комплексний результат, 10 — очікувані фонди економічного стимулювання, 11 —оптимальний варіант внутрішніх рішень, 12—необхідне залучення зовнішньої допомоги, 13 — варіанти поєднань внутрішніх рішень та зовнішньої допомоги при оптимізації комплексного результату, 14 — варіанти управлінських впливів на виконавців процесу. Недоліком її є певна обмеженість можливостей людини в задаволенні потреб у інформації, які можуть бути майже неперед-бачуваними. Практично дуже важко, а часто навіть неможливо обмежити та передбачити всі ситуації в діяльності підприємства, описати їх у якомусь стандартному, систематизованому вигляді. 166
Менеджмент: теор/я та практика Але все-таки не зникає необхідність у розробленні класифікації управлінських ситуацій на підприємстві, що охоплюватиме нормативами всі можливі відхилення ходу виробничого процесу. В основі її лежить вивчення фактичних ходу виробничого процесу, змісту виробничо-економічних ситуацій, що виникаютьпри виробництві та реалізації продукції споживачам. Вивчення виробничих ситуацій та побудова на їх основі відповідних моделей управління останніми роками поширюються та розвиваються під назвою ситуаційне управління. Проблеми управління тут розглядають стосовно до великих систем, не заглиблюючись у їхню виробничо-технологічну суть. Такий підхід є однаково прийнятним для таких систем, як підприємство якоїсь одної чи будь-якої іншої галузі, для таких систем, як будівництво об'єкту, що триває протягом року, більше року і т.і. Тут можливо знайти якісь спільні закономірності виникнення ситуації з управління великими системами. Але це не знімає з порядку денного питання про необхідність вивчення конкретних ситуацій для кожного цеху, агрегату та опису можливості типізації цих ситуацій для рівня всього підприємства чи всієї галузі. Тому розробники завдань для АСУ підприємствами та підрозділами мають приділяти найбільшу увагу питанням класифікації виробничо-економічних ситуацій, які потребують управлінського впливу. Потім на цій основі вивчають та класифікують відповідні функції управлінського персоналу за всіма рівнями та ланками управління, які здійснюються для усунення небажаних виробничо-економічних ситуаці чи для закріплення та розвитку сприятливих ситуацій, які покращують діяльність підприємства. Це складне об'ємне питання, яке наразі перебуває на початковій стадії розвитку. Але без його вирішення неможливо здійснити другий з зазначених напрямків, що лежать в основі проблеми зв'язку людини з ЕОМ. Взаємозв'язок цих двох напрямків проявлятиметься в процесі пропрацювання спеціальної системи запитів управлінського персоналу, яка дозволятиме усунути небажані та розвинути сприятливі ситуації. Питання розроблення класифікації запитів управлінського персоналу так само перебувають у стадії розвитку, є багатоманітними; деякі дослідники їх розуміють неоднозначне. Одні фахівці вважають, що запити мають бути жорсткими, інші — що запити мають бути довільними в часі та за змістом. Для відповідності цих двох напрямків треба розглядати не так запити управлінського персоналу, як особливості по- 167
О.А. Подсолонко
будови відповідних алгоритмів розрахунку та видання інформації, що необхідна для задоволення цих запитів.
Заслуговує на увагу новий напрямок, який передбачає автоматичне видання для кожної ланки, на кожнім управлінськім ступені лише тієї інформації, яка дійсно потрібна людині, тієї, за якою він може прийняти певне рішення, певним чином діяти. При цьому алгоритми видання інформації мають бути побудовані так, щоби внутрішня, програмна логіка дозволяла визначити, чи потрібно надавати інформацію управлінському персоналу, чи вона не є потрібною для нього. В цьому напрямку в останні роки є певні позитивні результати, а відповідні роботи можна віднести до проблем ситуаційного управління. Інформація надається управлінському персоналу лише тоді, коли виникає відповідна негативна ситуація, яку можна усунути; тому виникає інформація за нею. Якщо процес проходить нормально, якщо не виникає таких ситуацій, то відповідно інформація управлінському персоналу не надається. При розробленні таких алгоритмів передбачають створення масивів величин негативних відхилень, причин, що призводять до них, та можливих варіантів їх оперативного усунення, а також поточного недопущення. Крім того, передбачається автоматичне створення різних інформаційних масивів, які лежать в основі вирішення завдань оперативно-технічного та бухгалтерського обліку, статистики, аналізу та планування.
Всі ці завдання призначені, як правило, для поточного та перспективного управлінь (за винятком оперативно-технічного обліку, що лежить в основі оперативного управління виробництвом).
Всю цю інформацію призначено для відповідних ланок управління для вирішення спеціалізованих завдань. При цьому слід враховувати певні особливості зв'язку персоналу різних рівнів управління з електронно-обчислювальною технікою, особливості видання управлінському персоналу з ЕОМ потрібної інформації. На будь-якому підприємстві (об'єкті) можна виділити кілька уніфікованих рівнів (ланок) управління. Як правило, розглядають три рівні управління, найвищим з яких є управління заводом, що безпосередньо ототожнюється з директором підприємства, його заступниками та начальниками відділів. Середній рівень — це управління цехами та виробництвами, представлене начальниками цехів, служб, керівниками технологічних комплексів. Нижній рівень — це управління ділянками та агрега-
168
Менеджмент: теорг'я та практика
тами всередині цехів. Якщо ми говоримо про взаємозв'язок всіх цих ланок з електронно-обчислювальною технікою, то варто зазначити, що зміст його багато в чому залежить від складу завдань, які вирішує кожна ланка, від періоду часу, для якого вони вирішують ці завдання. Від цих характеристик залежить тип технічного пристрою, з яким має справу кожний керівник ланки. Деякі керівники вищої та середньої ланок вирішують завдання перспективного, поточного та оперативного управлінь. Основна маса керівників нижньої ланки в основному вирішує завдання оперативного та іноді (дуже рідко) поточного управління. Перспективним управлінням ця ланка майже не займається.
У зв'язку з цим можна досить чітко накреслити структуру інформації, що є необхідною для управління в кожній з цих ланок. На нижній ланці, як правило, виникає необхідність у створенні масивів оперативної інформації, що є необхідною для управління в ході виробничих процесів. На середньому та вищому рівнях у масивах інформації переважатимуть ті, що дозволять характеризувати діяльність підприємства за періоди часу поточного та перспективного управлінь. Структури інформаційних масивів для них суттєво відрізняються через те, що є досить різкі відмінності у змісті завдань, які вирішують поточне та перспективне управління. Структура та зміст звернень управлінського персоналу до цих масивів та, відповідно, технічна реалізація так само суттєво відрізнятимуться. Так, для перспективного управління галуззю чи підприємством потрібна інформація, яка дозволяє побачити основні шляхи їх подальшого розвитку. Для реалізації такого завдання потрібні великі обсяги інформації, яка характеризує досягнення науково-технічного прогресу, а також інформації, у якій би відображалися, наприклад, питання чистоти патенту, що дозволило б зробити висновки про стан у вирішенні багатьох технологічних процесів у нашій промисловості та за кордоном. Так само тут мають відображатися питання, наскільки виконані розробки охоплені серійним виробництвом, які його резерви: як сильно вітчизняні розробки відстають від рівня світових стандартів чи випереджають їх. За якими характеристиками, яка орієнтовна потреба у нових видах продукції та що необхідно для освоєння її виробництва. Інформація такого типу дозволить ухвалювати рішення про перспективи подальшого розвитку керованого об'єкту. Завдання перспективного управління із застосуванням ЕОМ практично в галузях поки
169
О.А. Подсолонко
що не вирішені достатнім чином, але є відповідні технічні передумови для їх вирішення.
За допомогою сучасних комп'ютерів можна виконувати складні проектно-конструкторські розрахунки, виводячи результати розрахунків у вигляді графічних зображень на екран та коректувати їх, стирати зображення, переміщати його, робити вибірку, повертати і т.і., якщо це необхідно. Фахівці можуть отримувати на екрані зображення об'єкта в загальному вигляді, різних його проекцій та розрізів, характеристики матеріальних, кольорових та інших форм його рішення. Якщо ці характеристики влаштовують фахівця, то він відправляє всі ці зображення до того, хто будує графи. Це — сьогоднішній рівень взаємозв'язку людини з ЕОМ у напрямку вирішення перспективних завдань.
Завдання перспективного управління підприємством треба вирішувати таким чином. Припустимо, що директор підприємства хоче знати, як протягом певного майбутнього періоду часу забезпечити на підприємстві досягнення нових вимог споживачів до продукції, що випускається. На екрані персонального комп'ютера він може отримати відповіді на такі питання:
- якою має стати генеральна схема всього підприємства,
кожного цеху, які характеристики мають бути в кожного агрега
ту та ділянки кожного цеху;
- як треба змінити систему управління підприємством, які
вимоги мають задовольняти його заступники та всі співробітни
ки у різних ланках управління, яким чином мають змінитися кри
терії оцінки їх діяльності;
- яку систему заходів треба вжити на підприємстві, в це
хах, на галузевому, міжгалузевому рівнях для того, щоб виріши
ти поставлене завдання.
Але одержанню таких результатів передує величезний об'єм праці висококваліфікованих розробників завдань у напрямку створення інформаційного забезпечення цієї підсистеми перспективного управління.
У питаннях управління в поточних періодах часу переважає інформація, яка характеризує діяльність підприємства, його підрозділів на стику поточних та оперативних періодів. Тут в основному використовується інформація, яка характеризує поточний стан ходу процесу виробництва. Завдання "спілкування" управлінського персоналу з ЕОМ та одержання потрібної інформації при цьому вирішуються оперативним порядком із застосу-
170
Менеджмент: теорія та практика ванням персональних комп'ютерів. Це дозволяє персоналові не просто отримувати інформацію про хід процесу виробництва продукції у якомусь підрозділі, про стан окремих елементів його діяльності, але й вирішувати завдання зворотнього інформаційного зв'язку (див. рис. 28). Цей зв'язок забезпечується завдяки попередній роботі із створення інформаційного забезпечення системи управління, що здійснюється економічними службами. У традиційних умовах у поточному управлінні провідну роль відіграють економісти з питань обробки інформації. Вони вивчають стан усіх елементів діяльності та всіх підрозділів підприємства за певний минулий період та на основі виявлення певних тенденцій ухвалюють рішення про зміну чи стабілізування всіх елементів на наступний, запланований період.
Абстрагуючись від можливостей ЕОМ та докорінної перебудови системи управління, на першому етапі звичайно вважають, що треба вдосконалювати існуючу систему обробки інформації. В цьому напрямку позитивне значення має вдосконалення змісту роботи фахівців з обробки інформації на пресональному комп'ютері. Ця робота має досить важливе значення для традиційних, усталених функцій економістів. Але в найближчій перспективі цілком можливе те, що необхідність у такому контакті зникне. У відповідних алгоритмах цілком реально можна передбачити всі можливі зворотні зв'язки. Розробляють ці алгоритми та відповідні системи оброблення інформації, що в них відображається, економісти. Через це їхні функції надалі мають докорінним чином змінитися. Ті роботи, які зараз виконують економісти, на 90% виконуватиме ЕОМ. Економісти (плановики, нормувальники, фінансисти, облікові працівники) виконуватимуть в основному лише ті функції, які пов'язані з питаннями організації виконання управлінських рішень. На жаль, зараз економіст практично не може займатися цими питаннями через брак часу.
Особливістю взаємозв'язку нижньої ланки управління (диспетчера, майстра) з ЕОМ є необхідність посилення безпосереднього їх контакту. Саме диспетчер чи змінний майстер безпосередньо керують ходом процесу виробництва; їм постійно потрібна інформація, яка сигналізує про можливі відхилення у виробничій діяльності, що потребують термінового усунення. Треба зазначити, що цей взаємозв'язок з ЕОМ у найближчій перспективі має суттєво змінитися на основі максимальної автоматизації деяких ділянок технологічного процесу. Але навіть за цих
171
О.А. Подсолонко
умов роль диспетчера як координатора виробничого процесу збережеться та в найближчому майбутньому практично не зменшиться. Ефективніше вирішення завдання координування виробництва диспетчер виконуватиме за допомогою електронно-обчислювальної техніки. При цьому систему запитів диспетчера до ЕОМ так само треба звести до мінімуму. Практично в розроблюваних алгоритмах треба пердбачити всі можливі ситуації, всі можливі відхилення та видання інформації, яка є дійсно необхідною для управлінського впливу.
Для умов цеху зроблено спробу сформулювати та показати систему запитів управлінського персоналу в цеху. Як на рис. ЗО, запити управлінського персоналу поділяються на оглядові, деталізуючі, прогнозуючі та "поради — рішення". Розглянемо як приклад запити начальника цеху (при цьому слід обмежитися лише обсягом виробництва та загальним госпрозрахунковим результатом діяльності цеху).
Оглядові запити торкаються таких питань:
- стан виконання плану за обсягом виробництва;
- рівень виконання замовлень споживачів;
- рівень найважливіших показників порівняно з даними
найкращих вітчизняних та закордонних підприємств;
- стан виконання плану з виробництва найважливіших
видів продукції;
- виконання плану з ефективності виробництва.
Деталізуючі запити:
- відхилення показників виробництва продукції від пла
нових; рівень невиконання замовлень споживачів (види
продукції, що відхиляються від стандартів та технічних
умов порівняно з замовленнями);
- відхилення показників ефективності виробництва від
планових показників;
- частота чи повторюваність негативних (позитивних)
відхилень виконання плану з обсягу виробництва, за
мовлень споживачів, з ефективності виробництва.
Прогнозуючі запити містять:
- можливий обсяг виробництва в умовах допущених
відхилень на кінець місяця;
- очікуваний результат виконання замовлень;
- очікуваний госпрозрахунковий результат в умовах до
пущених відхилень;
172
і
- очікуваний розмір фонду оплати праці в умовах допу
щених відхилень.
"Поради —рішення " — це запити, які містять:
- оптимальний варіант внутрішніх рішень (власними си
лами) з усунення відхилень виконання плану з обсягу
виробництва (аналогічно виконанню замовлень та гос
прозрахунковому результату виробництва);
- варіанти рішень з усунення відхилень з обов'язковим за
лученням зовнішньої допомоги; варіанти поєднання
внутрішніх рішень та зовнішньої допомоги при оптимі-
зації комплексного результату;
- варіанти управлінських впливів на виконавців процесу,
включаючи можливе збільшення (зниження) оплати
праці залежно від рівня досягнення загального критерію
управління із вказанням розміру фонду оплати праці за
основними складовими діяльності, провідними групами
виконавців, конкретними виконавцями.
При деталізуючих запитах планують видання інформації не лише про фактичну величину відхилення показника від плану, але й про причини таких відхилень. Запити для заступника начальника цеху з питань обсягу виробництва є ідентичними до вище викладених. При відповіді заступникові начальника на ті самі запити надається детальніша інформація, конкретно за ділянками та агрегатами. Для диспетчера цеху класифікують запити за ділянками та агрегатами (що випливає з самої специфіки запитів), передбачаючи достатньо детальні відповіді з причин та рекомендацій по виконавцях.
Запити диспетчера цеху охоплюють:
- виконання оперативного графіку роботи ділянок та аг
регатів;
- стан агрегатів та устаткування цеху;
- готовність спеціального устаткування з прийому гото
вої продукції;
- забезпеченість цеху сировинними ресурсами;
- кількість та якість напівфабрикатів;
- забезпечення цеху транспортними засобами;
-відхилення за часом подання та розвантаження сиро
винних матеріалів до цеху;
- своєчасність прибирання відходів виробництва; .
- ХІД ВИПуСКу ГОТОВОЇ ПрОДуКЦІЇ.
Й „І .й. (
173
О.А. Подсолонко Начальникові цеху інформацію про хід виробництва надають на початку та в кінці зміни, о 8 та 16 годині (таблиця 1). На початку роботи надають інформацію про стан справ за минулу зміну та добу, а в кінці — прогноз роботи до кінця доби та на наступну добу. В тому випадку, коли йому будуть потрібні дані про стан виробництва на даний момент, він може надіслати свій запит до ЕОМ. Інформацію про фактичний стан виробництва (про фактичний обсяг виробництва, рівень виконання замовлень) він може отримати з відповідних звітних форм, які дана підсистема не скасовує. Заступникові начальника цеху інформацію надають о 12 та 16 годині (таблиця 2). Диспетчерові видають повідомлення, як представлено в таблиці 3. Він є головною дійовою особою в оперативному управлінні цехом. *в усіх наведених таблицях перевиконання плану (+), невиконання-О- Таблиця 1
Менеджмент: теорії я та практика частіше, ніж вищій ланці управління в цеху. Диспетчеру цеху доцільно надавати інформацію відразу, коли з'являються відхилення, що перевищують ті, які допускаються. Таблиця 2
Показник
|
№ агрегату
|
відхилення
|
Причина відхилення
|
Основний винуватець
|
Варіанти усунення
|
|
|
тонн
|
%
|
|
|
|
Виробництво продукції
|
1
|
-279
|
-2,5
|
Тривалість основного процесу
|
Відділення сировинних ресурсів
|
Забезпечення сировинними ресурсами
|
2
|
-342
|
-2.7
|
Те саме
|
Те саме
|
|
3
|
-68
|
-0.6
|
Те саме
|
Те саме
|
|
9
|
-877
|
-100,0
|
Ремонт
|
Цех ремонту агрегатів
|
Ремонт агрегату
|
Показник Виробництво продукції цехом, т З затримками початку основного процесу Із зміною тривалості
Натуральна одини -624 -278 -275
% -5,25 -2,34 -3,31 -1.29
Основний винуватець Відділення сировинних ресурсів Те ж саме Те ж саме
Варіанти усунення відхилення Збільшення запасу сировинних| ресурсів Те ж саме Те ж саме Те ж саме
Таблиця З
Агрегат
|
Показник
|
Фактично
|
відхилення
|
Причина відхилення
|
Варіанти
|
1
|
Тривалість завантаження сировини до агрегату
|
1,02
|
+0,23
|
Сировинні ресурси низької якості
|
Жорсткий графік надходження ресурсів до
|
2
|
Те саме
|
2,88
|
+0.6
|
Те саме
|
Посилена підготовка сировинних ресурсів
|
Він має регулювати виробництво в даний момент, стежити за дотриманням ритмічності виробництва, попередженням чи виправленням можливих відхилень від нормального процесу виробництва. Отже, йому треба надавати інформацію значно
174
175
О.А. Подсолонко Таблиця 4
|
|
|
Основний
|
Варіанти
|
Очікувані
|
Тенденції
|
Показ-
|
Відхи-
|
Основні
|
вину-
|
усунення
|
результати
|
розвитку
|
ник
|
лення,
|
причини
|
ватець
|
відхилень
|
виробничої
|
вироб-
|
|
%
|
відхи-
|
|
|
діяльності
|
ництва
|
|
|
лення
|
|
|
|
|
|
|
Затримки
|
Відділен-
|
Поліпшен-
|
|
Посилен-
|
|
|
в надход-
|
ня сиро-
|
ня органі-
|
|
ня нерит-
|
Вироб-
|
|
женні та
|
винних
|
зації у
|
|
мічності
|
ництво
|
-0,2
|
пере-
|
ресурсів
|
відділенні
|
-600
|
поста-
|
про-
|
|
робленні
|
та ділянка
|
сировинних
|
|
чання
|
дукції
|
|
сировин-
|
їх під-
|
ресурсів та
|
|
сировин-
|
|
|
них
|
готовки
|
на ділянці
|
|
них
|
|
|
ресурсів
|
|
їх
|
|
ресурсів
|
|
|
|
|
підготовки
|
|
|
Таблиця 5
Показ-
|
№
|
Відхи-
|
Основна
|
Основний
|
Варіанти
|
Очікува-
|
Тенден-
|
ник
|
агре-
|
лення,
|
причина
|
винува-
|
усунення
|
ні ре-
|
ції в
|
|
гату
|
%
|
відхи-
|
тець
|
відхилень
|
зультати
|
роз-
|
|
|
|
лення
|
|
|
вироб-
|
витку
|
|
|
|
|
|
|
ничої ді-
|
вироб-
|
|
|
|
|
|
|
яльності
|
ництва
|
|
|
|
Трива-
|
Відділен-
|
Поліп-
|
|
Нерит-
|
Вироб-
|
|
|
лість
|
ня сиро-
|
шення
|
|
мічність
|
ництво
|
2
|
-1,5
|
основ-
|
винних
|
організа-
|
-450
|
надход-
|
про-
|
|
|
ного
|
ресурсів
|
ції над-
|
|
ження
|
дукції
|
|
|
процесу
|
|
ходження
|
|
сиро-
|
|
|
|
|
|
сировин-
|
|
винних
|
|
|
|
|
|
них
|
|
ресурсів
|
|
|
|
|
|
ресурсів
|
|
|
|
7
|
-0,5
|
Те саме
|
Те саме
|
Те саме
|
-150
|
Те саме
|
Менеджмент: теорія Якщо є аварійна інформація (у тому випадку, коли одне чи декілька відхилень показників значно перевищують допустимі), то відповідна інформація надається будь-якій управлінській ланці в момент її реєстрування, тобто в будь-який час доби. Дані за представленими формами видання інформації (таблиці 1-3) управлінському персоналу надають щодоби з певною періодичністю. Крім того, в кінці кожного тижня передбачається надання начальникові цеху та його заступнику зведеної інформації з наростаючим підсумком за тиждень відповідно за таблицями 1 та 2. В кінці кожного місяця, а також у кінці року планується надання вищій управлінській ланці накопичувальної інформації про стан виробництва за місяць (рік). До підсумкових даних включають дані про виявлені тенденції в розвитку виробництва, а також про очікувані результати виробничої діяльності в умовах допущених відхилень. Пропонуються наступні форми надання накопичувальної інформації за місяць та рік начальникові цеху (таблиця 4) та його заступникові (таблиця 5). Всі таблиці для управлінського персоналу цеху розроблено, виходячи з аналізу інформації, яка є необхідною конкретно для кожної управлінської ланки. Незважаючи на їхню подібність зовні (особливо для начальника цеху та його заступника), вони містять відхилення показників та причини з різною мірою деталізації. Отже, варіанти усунення чи закріплення цих відхилень ("поради-рішення") так само можуть різнитися залежно від того, які права, обов'язки та яку відповідальність має кожний окремий працівник з управлінського персоналу. Для одержання вихідних таблиць, перш за все, треба ввести інформацію, обробити відповідними програмами, знайти інформацію, що відповідає запитам, та видати на екран, друк чи світлове табло. Урахування викладених особливостей у процесі створення АСУ дозволить прискорити процес їх розроблення та впровадження та сприятиме підвищенню їхньої ефективності.
Коли диспетчеру чи заступникові начальника цеху буде потрібна інформація про хід виробництва у певний момент часу, вони, так само, як і начальник цеху, можуть надіслати запит до системи та отримати потрібні дані, але лише ті, за якими є відхилення більше передбачених величин.
176
177
— створення системи державних стандартів на номенклатуру
показників якості продукції.
Показники якості продукції в залежності від характеру вирішуваних задач по оцінці рівня якості продукції класифікуються таким чином [19].
1.
В залежності від властивостей, що характеризуються, —
на показники призначення; надійності (безвідказності, довговіч
ності, ремонтоздатності, збереження); ергономічні; естетичні;
показники технологічності; транспортабельності; стандартизації
і уніфікації; патентно-правові; безпеки і економічні.
2.
В залежності від способу вираження — на показники, що ви
ражені в натуральних одиницях (кг, м, бали, безрозмірні), і по
казники, що виражені в вартісних одиницях.
3.
В залежності від кількості властивостей, що характери
зуються, — на одиничні і комплексні (групові, узагальнені та
інтегральні).
4.
В залежності від використання для оцінки на базові і від
носні.
5.
В залежності від стадії визначення значень показників —
на прогнозовані, проектні, виробничі і експлуатаційні.
Номенклатура показників якості продукції встановлює перелік кількісних характеристик її властивостей, що визначають якість, її вибирають з урахуванням:
— призначення і умов використання продукції;
— складу і структури характеризованих властивостей;
— вимог споживачів до якості (результатів вивчення попиту);
— досягнутого рівня якості продукції і завдань управління які
стю;
— основних вимог до показників якості.
4.2. Рівень якості продукції і методи його визначення
Рівень якості продукції — це відносна характеристика її якості, яка грунтується на порівнянні значень показників якості продукції, що оцінюється, з базовими значеннями [19].
Оцінка рівня якості продукції — це сукупність операцій, які включають вибір номенклатури показників якості продукції, що оцінюється, визначення значень цих показників і співставлення їх з базовими.
Оцінка якості продукції проводиться методами прикладної кваліметрії [20]. Кваліметрія — це наука про вимірювання і оцінку якості продукції. Розрізняють теоретичну і прикладну
- 112 -
кваліметрію. Теоретична абстрагується від конкретних об'єктів (предметів або процесів) і вивчає тільки загальні закономірності та математичні моделі, що пов'язані з оцінкою якості, тобто об'єктом теоретичної кваліметрії є філософські та методичні проблеми кількісної оцінки якості. Завданням практичної кваліметрії є розробка конкретних методик і математичних моделей для оцінки якості конкретних об'єктів різного виду і призначення.
Якість продукції кількісно визначається:
— технічним рівнем продукції;
— рівнем якості виготовлення продукції;
— рівнем якості продукції в експлуатації або споживанні.
Під технічним рівнем продукції розуміють відносну характеристику якості продукції, основану на співставленні значень показників, які характеризують технічну довершеність продукції, що оцінюється, у відповідності з базовими значеннями.
Для знаходження значень показників якості продукції використовуються дві групи методів: за способами одержання інформації і за джерелами одержання інформації.
В залежності від способу одержання інформації методи поділяються на: вимірювальний, реєстраційний, органолептичний і розрахунковий.
Вимірювальний метод грунтується на використанні інформації, яку одержують з використанням технічних вимірювальних засобів. Він найбільш поширений.
Реєстраційний метод грунтується на використанні інформації, яку одержують шляхом підрахунку кількості подій, предметів або затрат на створення, експлуатацію продукції, кількість частин складного виробу (стандартних, уніфікованих, захищених авторськими свідоцтвами тощо). Цим методом визначають показники уніфікації, патентно-правові тощо.
Органолептичний метод грунтується на використанні інформації, яку одержують за допомогою органів чуття: зору, слуху, нюху, дотику, смаку. При цьому значення показників знаходять методом аналізу одержаних відчуттів на основі колишнього досвіду і виражають в балах. Точність і достовірність цих значень залежить від здібностей, кваліфікації і навичок осіб, що їх визначають. Цей метод не виключає можливості використання деяких технічних, але не вимірювальних і не реєструючих засобів. За його допомогою визначають деякі показники якості харчових продуктів, виробів легкої промисловості, особливо естетичні показники.
- 113 -
Розрахунковий метод грунтується на використанні інформації, яку одержують за допомогою теоретичних або емпіричних залежностей. Цим методом користуються в основному при проектуванні продукції, коли остання ще не може бути об'єктом експериментальних досліджень або випробувань. Ним можна користуватися для визначення показників продуктивності, довговічності, ремонтоздатності виробу тощо.
В залежності від джерела інформації методи знаходження зна-\ чень показників якості продукції поділяються на: традиційні, експертні, соціологічні.
При традиційному методі знаходження значень показників якості здійснюються спеціалістами лабораторій, конструкторських відділів, обчислювальних центрів тощо, при проведенні випробувань виробів.
При експертному методі знаходження значень показників якості здійснюють групи спеціалістів-експертів, які, як правило, користуються експертним методом одержання інформації про якість продукції. Цим методом користуються в тих випадках, коли значення показників якості не можуть бути отримані іншими більш об'єктивними методами.
При соціологічному методі знаходження значень показників якості здійснюється шляхом вивчення попиту фактичних або потенційних споживачів продукції за допомогою усних опитувань або спеціальних анкет.
При необхідності значення показників якості знаходять з використанням кількох розглянутих вище методів.
Визначення числових значень показників якості, а також значень базових і відносних показників є одною з найважливіших операцій оцінки рівня якості продукції і, як правило, вимагає використання статистичних методів. Необхідність їх використання пояснюється тим, що, як правило, значення показників якості є випадковими величинами, в процесі виготовлення і споживання продукції на неї діє значна кількість випадкових факторів. З використанням статистичних методів для оцінки показників якості продукції можна вирішувати такі задачі:
— визначати закони їх розподілу;
— визначати надійну межу і інтервали для параметрів розпо
ділу показника якості, що оцінюється;
— порівнювати середні значення досліджуваного показника
якості для двох або кількох сукупностей одиниць продукції з
метою встановлення їх випадкової чи закономірної відмінності;
- 114 -
— порівнювати дисперсії досліджуваного показника якості
для двох або кількох сукупностей одиниць продукції з тією ж
метою;
— визначати коефіцієнт кореляції (ймовірного зв'язку) між
двома показниками якості;
— визначати параметри залежності досліджуваного показника
якості від інших числових характеристик факторів, що
впливають на досліджуваний показник якості;
— визначати вплив досліджуваних факторів на зміну показ
ника якості, що оцінюється.
Дуже важливим завданням є оптимізація значень показників якості продукції. Оптимальними називаються такі значення показників якості продукції, при яких досягають або найбільшого ефекту від експлуатації чи споживання продукції при заданих затратах на її створення і експлуатацію чи споживання, або заданого ефекту при найменших затратах, або найбільшого відношення ефекту до затрат.
У випадку, коли при заданих затратах на одиницю продукції встановлюється найкраще значення узагальненого показника якості, що характеризує найбільший ефект від експлуатації чи споживання продукції, він розглядається як критерій оптимізації, а задані затрати є обмеженнями при оптимізації.
У випадку, коли оптимізуються затрати на одиницю продукції при заданому значенні узагальненого показника якості, критерієм оптимізації є затрати на одиницю продукції, а задане значення узагальненого показника якості — обмеженням при оптимізації.
Критерій оптимізації інколи називають цільовою функцією.
Знаходження оптимальних значень показників якості має сенс тільки в тому випадку, коли встановлено критерій оптимізації і вказані обмеження. Поза цих умов поняття оптимальних значень показників втрачає сенс. Це означає, що поліпшення значень показників якості продукції повинно здійснюватись таким чином, щоб їх сумісний ефект приймав би найліпше значення при заданих затратах. Тому теза "максимальний рівень якості продукції при мінімальних затратах" є безглуздою.
Науково-технічний прогрес вносить свої корективи в оптимальні значення показників якості продукції. Для знаходження оптимальних значень показників якості необхідно:
— встановити узагальнений показник якості, за допомогою якого оцінюється ефект від експлуатації або споживання продукції;
- 115 -
Інтегральний показник використовують тоді, коли відомо сумарний корисний ефект від експлуатації або споживання продукції і сумарні затрати на створення і експлуатацію або споживання продукції. Середньозважені показники при комплексному методі оцінки рівня якості продукції використовують в тих випадках, коли є труднощі з визначенням головного показника і встановленням його функціональної залежності від вихідних показників якості продукції. Способи обчислення інтегральних і середньозважених показників якості подані в [7]. На стадії розробки оцінюють також технічний рівень продукції, при цьому визначають відповідність встановленим нормам: — значень найважливіших вимірюваних (розрахункових) оди
ничних показників якості продукції; — значень групового показника якості продукції, одержаного
шляхом встановлення функціональної залежності; — значень органолептичної оцінки; — значень узагальненого показника якості продукції в долях
одиниці або за бальною шкалою. Для оцінки технічного рівня продукції розробляються галузеві методики, в яких для кожного виду продукції встановлюються норми показників. Базою для розробки норми є характеристики базових зразків і аналогів, міжнародних стандартів, матеріали науково-дослідних робіт, вимоги і відгуки споживачів тощо. Оцінка рівня якості виготовленої продукції
— це встановлення міри відповідності вимогам нормативно-технічної документації фактичних значень показників якості продукції до початку її експлуатації або споживання. Для визначення рівня якості виготовлення продукції використовується коефіцієнт дефектності. Коефіцієнт дефектності — це характеристика середніх витрат, пов'язаних з наявністю дефектів, які виражені в цінових чи умовних одиницях — балах, що приходяться на одиницю продукції. Коефіцієнт дефектності визначається за формулою: m z
idi
• П і = І де m — число всіх видів дефектів, що зустрічаються в даній продукції або вибірці; - 118 -
dj — кількість дефектів і-го виду; Zj — коефіцієнт вагомості і-го дефекту, який може виражатися в грн. при ціновій оцінці або в балах при бальній оцінці; П — обсяг вибірки для визначення коефіцієнту дефектності (число проконтрольованих одиниць продукції). При прийманні готової продуцкії оцінку рівня якості її характеризують приймальним рівнем дефектності на основі певного середнього значення коефіцієнта дефектності. Оцінка рівня якості продукції в експлуатації або споживанні. Під рівнем якості продукції в експлуатації або споживанні розуміють міру відповідності вимогам нормативно-технічної документації фактичних значень показників якості продукції в процесі експлуатації або споживання. При цьому під стадією експлуатації або споживання розуміють всю післявиробничу стадію існування продукції, що включає зберігання, технічне обслуговування, ремонт, транспортування, а також використання за призначенням. Оцінка рівня якості продукції на цій стадії проводиться в основному за тими ж показниками, що й на стадіях розроблення і виготовлення. Вона здійснюється шляхом порівняння фактичних значень показників якості з тими, які були досягнуті на стадіях розроблення і виготовлення продукції Це дозволяє: — давати обгрунтований висновок про якість розробки і
виготовлення продукції; — одержати інформацію про стабільність значень показників
якості продукції на післявиробничій стадії її існування; — робити висновок про якість використання, зберігання, ре
монту, транспортування та інших форм експлуатації або спожи
вання продукції. 4.4. Кількісна оцінка показників якості продукції 4.4.1. Фізична величина та її вимірювання В усіх випадках проведення вимірювань, незалежно від вимірюваної величини, методів і засобів вимірювань, є спільне, що складає основу вимірювань, — це порівняння експериментальним шляхом даної величини з іншою, подібною їй, що прийнята за одиницю, в результаті чого знаходять її значення. Зараз встановлено таке визначення вимірювання: вимірювання є знаходження фізичної величини експериментальним шляхом за допомогою спеціальних технічних засобів [21]. - 119 -
Галуззю науки, що вивчає вимірювання, є метрологія. В її сучасному розумінні — це наука про вимірювання, методи і засоби забезпечення їх єдності та способи досягнення необхідної
точності [21].
Єдність вимірювань — такий стан вимірювань, при якому їх результати, виражені в узаконених одиницях і похибках вимірювань, відомі з заданою вірогідністю. Єдність вимірювань необхідна для того, щоб можна було співставляти результати вимірювань, виконаних в різних місцях, в різний час, з використанням різних методів і засобів вимірювань.
Точність вимірювань характеризується близкістю їх результатів до дійсного значення вимірюваної величини.
Таким чином, найважливішим завданням метрології є забезпечення єдності та необхідної точності вимірювань. В більшості країн світу, в тому числі і у нас, заходи по забезпеченню єдності та необхідної точності вимірювань, тобто узаконенню певних одиниць вимірювань, проведення регулярної повірки мір та вимірювальних приладів, що знаходяться в експлуатації, випробування нових засобів вимірювання встановлені законодавче. Тому один із розділів метрології називається законодавчою метрологією і включає комплекси взаємозв'язаних і взаємообумов-лених загальних правил, вимог та норм, а також інші питання, які потребують регламентації та контролю з боку держави і направлені на забезпечення єдності вимірювань та однаковості
засобів вимірювань.
В нашій країні це забезпечується системою стандартів державної системи вимірювань, тобто метрологія органічно пов'язана з стандартизацією, і цей зв'язок виражається перш за все в стандартизації одиниць вимірювання, системі державних еталонів, засобів вимірювання і методів повірки, в створенні стандартних зразків властивостей складу речовин.
В свою чергу, стандартизація спирається на метрологію, яка забезпечує вірність і порівняння результатів випробування матеріалів і виробів, а також запозичує із метрології методи визначення і контролю показників якості. Важлива задача — підвищення показників якості продукції — знаходиться в прямій залежності від ступеня метрологічного обслуговування виробництва. Першочерговим завданням метрологічного забезпечення якості продукції є розробка і впровадження в стандарти науково обгрунтованих критеріїв якості та методів випробування.
В зв'язку з тим, що значення фізичної величини визначають експериментальним шляхом, вона має похибку вимірювань. Розрізняють істинне і дійсне значеня фізичної величини [22].
- 120 -
Істинне значення — це значення фізичної величини, яке ідеальним чином відображає в якісному і кількісному відношенні відповідну властивість об'єкту. Воно є границею, до якої наближається значення фізичної величини в міру того, як підвищується точність вимірювань.
Дійсне значення — це значення фізичної величини, знайдене експериментальним шляхом і настільки наближене до істинного значення, що для певної мети може бути використане замість нього. Це значення змінюється в залежності від необхідної точності вимірювань. При технічних вимірюваннях значення фізичної величини, знайдене з допустимою похибкою, приймається за дійсне значення.
Похибка вимірювання — це відхилення результату вимірювань від істинного значення вимірюваної величини.
При проведенні вимірювань користуються прийнятою міжнародними стандартами системою одиниць СІ [23].
4.4.2. Класифікація вимірювань і основні їх характеристики
Вимірювання класифікуються таким чином [21,22]. В залежності від часу вимірюванні величини поділяються на: Статичні, якщо вимірювана величина залишається постійною в часі.
Динамічні, якщо в процесі вимірювання величина змінюється і є несталою в часі.
По способу отримання результатів вимірювань їх поділяють на прямі, побічні, сукупні і спільні.
Прямі — це вимірювання, при яких шукане значення фізичної величини знаходять безпосередньо з експериментальних даних.
Побічні — це вимірювання, результат яких визначають на основі прямих вимірювань величин, пов'язаних з вимірюваною величиною відомою залежністю.
Сукупні — це вимірювання, при яких одночасно проводяться вимірювання кількох однойменних величин, а значення шуканої величини знаходять рішенням системи рівнянь, отриманих при прямих вимірюваннях.
Спільні — це вимірювання, що проводяться одночасно для двох або декількох неоднойменних величин для знаходження функціональної залежності між ними.
За умовами, що визначають точність результатів, вимірювання поділяються на три класи:
- 121 -
/. Вимірювання максимально можливої точності, яка може бути досягнута при існуючому рівні техніки. До них відносяться в першу чергу еталонні вимірювання, що пов'язані з максимально можливою точністю відтворення встановлених одиниць фізичних величин, і, крім того, вимірювання фізичних констант, перш за все універсальних.
2.
Контрольна-повірочні вимірювання, похибки яких не по
винні перевищувати певного заданого значення. До них відно
сяться вимірювання, що виконуються територіальними центра
ми державного нагляду за впровадженням і додержанням стан
дартів і стану вимірювальної техніки.
3.
Технічні вимірювання, в яких похибка результату визна
чається характеристиками засобів вимірювання. До них відно
сяться всі вимірювання, що виконуються в процесі виготовлен
ня виробів.
По способу вираження результатів вимірювання їх поділяють на абсолютні і відносні.
Абсолютні — це вимірювання, які основані на прямих вимірюваннях однієї або кількох основних величин, або з використанням значень фізичних констант.
Відносні — це вимірювання відношення величини до однойменної величини, що відіграє роль одиниці, або вимірювання величини по відношенню до однойменної величини, що прийнята за вихідну.
Всі методи вимірювань можуть виконуватись контактним способом, при якому вимірювальні поверхні приладу взаємодіють з виробом, що перевіряється, або безконтактним способом, при якому взаємодія відсутня.
Основними характеристиками вимірювань є: принцип вимірювань, метод вимірювань, похибка, точність, вірність і достовірність вимірювань.
Принцип вимірювань — фізичне явище або сукупність фізичних явищ, що покладені в основу вимірювань. Наприклад, вимірювання температури з використанням термоелектричного ефекту.
Метод вимірювань — сукупність прийомів використання принципів і засобів вимірювання. Засобами вимірювань є вживані технічні засоби, що мають нормовані метрологічні характеристики.
Вірність вимірювань — це якість вимірювання, що відображає близкість до нуля систематичних похибок результатів (тобто таких похибок, які залишаються постійними або закономірно
- 122 -
змінюються при повторних вимірюваннях однієї і тієї ж величини).
Достовірність вимірювань — це довіра до результатів вимірювання. Вимірювання можуть буги достовірними і недостовірними в залежності від того, відомі чи невідомі ймовірні характеристики їх відхилень від дійсних значень відповідних величин. Результати вимірювань, ймовірність яких невідома, не мають ніякої цінності і в деяких випадках можуть служити джерелом дезинформації.
Присутність похибок обмежує достовірність вимірювань, тобто вносить обмеження в число достовірних значущих цифр числового значення вимірюваної величини і визначає точність вимірювань.
4.4.3. Класифікація засобів вимірювання в техніці
І їх метрологічні характеристики
Засоби вимірювань — це технічні засоби, що використовуються при вимірюваннях і які мають нормовані метрологічні характеристики. Засоби вимірювань поділяються на міри, вимірювальні прилади, вимірювальні перетворювачі, допоміжні засоби вимірювань, вимірювальні установки та вимірювальні системи [22].
Міри — засіб вимірювання, розрахований на відтворення фізичної величини заданого розміру. Однозначна міра відтворює фізичну величину одного розміру, наприклад, кінцева міра довжини і міра маси (гиря). Багатозначна міра відтворює ряд однойменних величин різного розміру, наприклад, штрихова міра довжини і кутова міра (багатогранна призма). Спеціально підібраний комплект мір, що використовується не тільки самостійно, але і в різних поєднаннях з метою відтворення ряду однойменних величин різного розміру, називається набором мір, наприклад, набори плоскопаралельних кінцевих мір довжини і набори кутових мір.
Вимірювальні прилади — це засоби вимірювань, що призначені для вироблення сигналу вимірюваної інформації у формі, яка доступна для безпосереднього сприйняття спостерігачем. По характеру показань вони можуть бути показуючими і аналоговими, а по принципу дії — приладами прямої дії, порівняння, інтегруючими та підсумовуючими.
-
123 -
В залежності від призначення прилади поділяють на універсальні, що призначені для вимірювання однакових фізичних величин різних об'єктів, та спеціалізовані, що призначені для вимірювання параметрів однотипних виробів (наприклад, розмірів зубчатих коліс) або одного параметру різних виробів (наприклад, нерівностей, твердості).
В залежності від принципу дії, який покладено в основу вимірювальної системи, прилади поділяють на механічні, оптичні, оптико-механічні, пневматичні, електричні і таке інше.
В багатьох випадках назва приладу визначається конструкцією вимірювального механізму. Універсальні прилади для лінійних вимірювань з механічною вимірювальною системою поділяються на: иапатенприлади з ноніусом, мікрометричні прилади з мікрометричним гвинтом, важільно-механічні прилади з зубча
тими, важільно-зубчатими та пружинними механізмами. Згідно усталеної термінології, прості прилади, наприклад, штанген-прилади і мікрометричні прилади, називають також вимірювальним інструментом.
Всі засоби вимірювань мають певні метрологічні характеристики. Так, міри характеризуються номінальним і дійсним значеннями. Номінальне значення міри — це значення величини, що вказане на мірі або приписане їй. Дійсне значення міри — це дійсне значення величини, що відтворюється мірою.
Вимірювальні прилади складаються з чутливого елементу, який знаходиться під безпосередньою дією фізичної величини, вимірювального механізму та відлікового пристосування. Від-лікове пристосування показуючого приладу має шкалу і покажчик, що виконаний у вигляді матеріального стрижня-стріл-ки, або у вигляді променя світла — світлового покажчика. Шкала має сукупність відміток і проставлених біля деяких із них чисел відліку, що відповідають ряду послідовних значень величини.
Ціна поділки шкали — це різниця значень величини, що відповідає двом сусіднім відміткам шкали. Чутливість приладу визначається відношенням сигналу на виході приладу до викликаної ним зміни вимірюваної величини.
Початкове і кінцеве значення шкали — це найменше і найбільше значення вимірюваної величини, що визначена на шкалі. Діапазон показань — це область значень вимірюваної величини, для якої нормовані допустимі похибки приладу. Межа вимірювань — це найбільше або найменше значення діапазону вимірювань. Варіації показів — це різниця показів приладу, що відповідають даній точці діапазону вимірювань при двох
- 124 -
напрямках повільних вимірювань показів приладу. Стабільність засобу вимірювання — це якість засобу вимірювання, що відображає незмінність в часі його метрологічних характеристик.
Вимірювальне зусилля приладу — це сила, що створюється приладом при контакті з виробом і діє по лінії вимірювання. Воно, як правило, визивається пружиною, яка забезпечує контакт чутливого елементу приладу, наприклад, вимірювального наконечника, з поверхнею вимірюваного об'єкту. При деформації пружини має місце зміна зусилля: різниця між найбільшим та найменшим значеннями — це максимальне коливання вимірювального зусилля.
Клас точності засобу вимірювання — це узагальнена його характеристика, визначена границями припустимих і додаткових похибок, а також іншими властивостями засобів вимірювання, що впливають на їх точність і визначаються стандартами на окремі види засобів вимірювання. Клас точності, хоч і характеризує сукупність метрологічних характеристик даного засобу вимірювання, однак не визначає однозначно точність вимірювань, оскільки остання залежить від методу вимірювання і умов їх виконання.
В країні ведеться державний реєстр засобів вимірювання. Робиться це з метою:
— формування раціональної номенклатури засобів вимірю
вання і державних стандартних зразків, своєчасного освоєння
нових типів вимірювальної техніки та зняття з виробництва
застарілих засобів вимірювання;
— обліку засобів вимірювання і державних стандартних зраз
ків затверджених типів та створення централізованих держав
них фондів інформаційних даних про засоби вимірювання та
стандартні зразки, що допущені в виробництво і випуск в обіг;
— забезпечення зацікавлених підприємств і організацій, в то
му числі національних органів метрологічної служби інших країн,
необхідною інформацією щодо фонду державного реєстру.
4.4.4. Похибки технічних вимірювань
Похибки вимірювань виникають внаслідок недосконалості методів і засобів вимірювання, впливу умов вимірювання і недосконалості органів чуття спостерігача, а також багатьох інших факторів, які дають сумарну похибку вимірювання. Всі ці фактори можна об'єднати в дві основні групи [22].
- 125 -
Випадкові похибки (в тому числі грубі похибки і промахи), що змінюються випадковим чином при повторних вимірюваннях однієї і тієї ж величини; систематичні похибки, що залишаються постійними або закономірно змінюються при повторних вимірюваннях однієї і тієї ж величини. Розглянемо кожну з цих
похибок.
Випадкова похибка не може бути виключена з результатів вимірювання, але її вплив може бути зменшений за рахунок повторних вимірювань однієї величини і обробки експериментальних даних.
Для оцінки можливої похибки вимірювань треба знати закономірність появи випадкових похибок. При значній кількості вимірювань їх значення, як правило, розподіляється по закону Гаусса: похибки вимірювань можуть приймати неперервний ряд значень; вірогідність (частота) появи похибок, рівних за значенням і обернених за знаком, однакова; великі за абсолютним значенням похибки зустрічаються рідше, ніж малі; середня арифметична похибка наближається до нуля при збільшенні кількості вимірювань.
Грубі похибки та промахи виникають і з-за помилок або неправильних дій виконавця (його психофізіологічного стану, неправильного відліку, помилок запису або обчислень, неправильного включення приладів і т. ін.), а також при короткочасних різних змінах умов проведення вимірювань (вібрації, надходження холодного повітря, поштовху приладу виконавцем і т. ін.). Якщо грубі похибки і промахи виявлені в процесі вимірювань, то результати вимірювань відкидають і проводять додаткове вимірювання. Слід, однак, враховувати, що непродумане відкидання результатів, що різко відрізняються від інших, може призвести до значного викривлення характеристик розсіювання ряду вимірювань, тому повторні вимірювання краще проводити не замість сумнівних, а як доповнення до них. Але найчастіше їх виявляють тільки при кінцевій обробці результатів вимірювання за допомогою спеціальних критеріїв оцінки грубих похибок. Щоб запобігти грубим похибкам і промахам, практикують проведення паралельних обчислень, а інколи і аналізів двома виконавцями.
Систематичні похибки є певні функції невипадкових факторів, склад яких залежить від фізичних, конструктивних та технологічних особливостей засобів вимірювання, умов їх
використання, а також індивідуальних якостей спостерігача.
- 126 -
Складні детерміновані закономірності, яким підпорядковуються систематичні похибки, визначаються або при створенні засобів вимірювання та комплектації вимірювальної апаратури, або безпосередньо при підготовці вимірювального експерименту і в процесі його проведення.
4.4.5. Засоби вимірювання в техніці і їх вибір
При контролі якості матеріалів, півфабрикатів, комплектуючих виробів, технологічного процесу та готових виробів найчастіше використовуються такі засоби вимірювання [21,22].
Для вимірювання лінійних величин: лінійка вимірювальна металева, мікрометр, штангенрейсмус, штангенциркуль, товщиномір індикаторний, курвіметр, мікроскоп.
Для вимірювання кутових величин: кутомір з ноніусом, мікроскоп.
Для вимірювання маси — ваги технічні та лабораторні.
Для вимірювання сили — розривні машини і динамометри різних конструкцій.
Для вимірювання тиску — манометри різних конструкцій.
Для вимірювання температури — термометри ртутні скляні лабораторні, термометри біметалеві, потенціометри автоматичні самозаписуючі і показуючі різних конструкцій, термопари, термофарби.
Для вимірювання часу — секундоміри різних конструкцій, годинники пісочні настільні тощо.
Для вимірювання вологості повітря — гігрометри, гігрографи, психрометри різних конструкцій.
Для вимірювання швидкості переміщення повітря — анемометри різних конструкцій.
Для вимірювання електричних величин: амперметри, вольтметри тощо.
Особливу групу засобів вимірювання складають еталони [22].
Еталон — це засіб вимірювання (або комплекс засобів вимірювання), що забезпечує відтворення і зберігання одиниці фізичної величини (або одну з цих функцій) з метою передачі розміру одиниці зразковим, а від них — робочим засобам вимірювань і затверджений як еталон згідно встановленого порядку.
Якщо еталон відтворює одиницю з самою високою в країні точністю, то він називається первинним. Первинні еталони основних одиниць відтворюють одиницю відповідно до ії визначення. Прикладом первинного еталону є комплекс засобів
- 127 -
вимірювань для відтворення метра в довжинах світлових хвиль випромінювання криптону-86.
Спеціальний еталон відтворює одиницю в особливих умовах, в яких пряма передача розміру одиниці від існуючих еталонів технічно неможлива з необхідною точністю (високий тиск, температура і т. ін.)- Він заміняє в цих умовах первинний еталон.
Первинний або спеціальний еталон, офіційно затверджений як вихідний ддя країни, називається державним. Державні еталони затверджуються Держстандартом країни і на кожний з них розробляється державний стандарт.
В метрологічній практиці дуже поширені вторинні еталони, значення яких встановлюються за первинними еталонами. Вони створюються і затверджуються в тих випадках, коли це необхідно для організації повірочних робіт, для збереження і меншого зносу державного еталону. Як приклад вторинного еталону можна назвати еталон-копію одиниці маси кілограму в вигляді платино-іридійової ваги та робочий еталон кілограму, виготовлений із нержавіючої сталі.
За своїм метрологічним призначенням вторинні еталони поділяються на еталони-копії, еталони порівняння, еталони-свід-ки та робочі еталони.
Еталон-копія — це вторинний еталон, призначений для збереження одиниці й передачі її розміру робочим еталонам.
Еталон порівняння — це вторинний еталон, призначений для порівняння еталонів, які з тих чи інших причин не можуть бути безпосередньо порівняні один з одним.
Еталон-свідок — це вторинний еталон, призначений для перевірки збереження державного еталону, для заміни на випадок пошкодження або втрати. Еталон-свідок використовується лише тоді, коли державний еталон є невідтворним.
Робочий еталон — це вторинний еталон, призначений для збереження одиниці і передачі її розміру зразковим засобам вимірювання самої високої точності, а при необхідності — найбільш точним робочим шрам і вимірювальним приладам.
Вторинні еталони реалізуються у вигляді: комплексу засобів вимірювання, поодиноких еталонів, групових еталонів та еталонних наборів.
Державні еталони зберігаються в метрологічних інститутах та інших органах державної метрологічної служби країни. З дозволу Держстандарту допускається їх зберігання і використання в органах відомчої метрологічної служби.
Крім національних еталонів одиниць фізичних величин, існують міжнародні еталони, що зберігаються в Міжнародному
- 128 -
бюро мір і ваг. Програмою діяльності Міжнародного бюро передбачені систематичні міжнародні звірення національних еталонів найбільших метрологічних лабораторій різних країн з міжнародними еталонами і між собою.
При виборі засобів вимірювання враховуються їх метрологічні параметри, експлуатаційні фактори (організаційна форма контролю, особливості конструкції і розміри виробів, продуктивність устаткування і т. ін.), а також економічні міркування. Важливе значення має правильний вибір допустимих похибок засобів вимірювання: недостатня точність засобів вимірювання призводить до зниження якості продукції і підвищення її собівартості, висока точність підвищує трудомісткість і вартість вимірювань і веде до збільшення затрат на виробництво.
Вибір засобів вимірювання проводиться у відповідності з державними стандартами, які встановлюють допустиму похибку вимірювань в залежності від граничних відхилень контрольованого параметра.
4.5. Діяльність метрологічної служби України по
забезпеченню якості продукції
4.5.1. Метрологічна служба України
Метрологічна служба України — одна із ланок державного управління, основними завданнями якого є здійснення комплексу заходів по метрологічному забезпеченню діяльності підприємств та організацій, забезпечення діяльності підприємств та організацій, забезпечення єдності і метрологічної точності вимірів, підвищення ефективності виробництва і якості виготовленої продукції [3].
В залежності від функцій, які виконує метрологічна служба, її поділяють на державну і відомчу.
До державної служби відносять:
Держстандарт України, який здійснює керівництво діяльністю метрологічної служби країни та її координацію;
УкрНДІССІ, на який покладена:
— розробка науково-методичних, організаційних, техніко-
економічних і правових основ метрологічного забезпечення;
— прогнозування розвитку метрологічної служби і еталонної
бази країни;
— координація робіт по створенню сучасного повірочного об
ладнання, рухомих і стаціонарних повірочних лабораторій на ос-
- 129 -
4e~=rr-z-;~rr-=•- АаР2Глз^9ьдоВ Г.Г., Райхмоя 3-Я. О квалиметрии.- М, Изд-во стан- дартов, 1973. Гп.убев СМ Справочное пособие для работников 2, ^-^^^І^. м, Изд-во стандартов. 1990. МТГа1ев7с Основ, метролог й технические измерени, - М, М
ТсТ^ТЄЕ^ Физических величин й их размерност,- М, "ТБе^ерхаа С.Ф. Об основних направленнях развития систем стан- =j="^™=:=-та 3rS=^=---=-
ДОДАТОК
Основні терміни з стандартизації, управління
якістю і сертифікації
1. СТАНДАРТИЗАЦІЯ
Стандартизація
— діяльність з метою досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багаторазового використання щодо реально існуючих чи можливих завдань.
Міжнародна стандартизація
— стандартизація, участь в якій є відкритою для відповідних органів всіх країн.
Регіональна стандартизація
— стандартизація, участь в якій е відкритою для відповідних органів країн лише одного географічного або економічного регіону.
Національна стандартизація
— стандартизація, яка проводиться на рівні однієї конкретної держави.
Комплексна стандартизація
— це стандартизація, при якій здійснюється цілеспрямоване і планомірне встановлення і використання системи взаємопов'язаних вимог як до самого об'єкту комплексної стандартизації в цілому, так і його основних елементів з метою оптимального вирішення конкретної проблеми, Основним методом, за допомогою якого здійснюється системний підхід до робіт з комплексної стандартизації, є розробка програм комплексної стандартизації.
Програма комплексної стандартизації
— плановий документ, що містить перелік взаємопов'язаних робіт, терміни їх виконання і склад виконавців.
Випереджувана стандартизація
— це стандартизація, при якій встановлюються підвищені по відношенню до вже досягнутих на практиці норм і вимог до об'єктів стандартизації, які, згідно прогнозів, будуть оптимальними в майбутньому.
Державна система стандартизації
— це система, яка визначає основну мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт із стандартизації.
Галузь стандартизації
— сукупність взаємопов'язаних об'єктів стандартизації.
Об'єкт стандартизації
— предмет (продукція, процес, послуга), який підлягає стандартизації.
- 143 -
Нормативний документ — документ, що встановлює правила, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів.
Стандарт
— нормативний документ, розроблений, як правило, на засадах відсутності протиріч з істотних питань з боку більшості зацікавлених сторін і затверджений визнаним органом, в якому встановлені для загального та багаторазового використання правила, вимоги, загальні принципи чи характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їх результатів для досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі. Міжнароднії^ стандарт — стандарт, прийнятий міжнародною організацією з стандартизації.
Регіональний стандарт
— стандарт, прийнятий регіональною міжнародною організацією з стандартизації.
Міждержавний стандарт (ГОСТ)
— стандарт, прийнятий країнами СНД, що приєдналися до Угоди про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації, і який застосовується ними безпосередньо.
Наиіональнпп стандарт
— стандарт, прийнятий національним органом з стандартизації однієї держави.
Комплекс (системо^ стандартів — сукупність взаємопов'язаних стандартів, що належать до певної галузі стандартизації і встановлюють взаємопогоджені вимоги до об'єктів стандартизації на підставі загальної мети.
Агрегатування — створення різноманітних об'єктів шляхом компоновки з обмеженої кількості стандартних елементів.
Сумісність — придатність продукції, процесів, послуг до спільного використання, що не викликає небажаних взаємодій, за заданих умов для виконання встановлених вимог.
Взаємозам (к н
t
'
cmf
. — придатність одного виробу, процесу, послуги для використання замість іншого виробу, процесу, послуги з метою виконання одних і тих самих вимог.
Уніфікація — вибір оптимальної кількості різновидів продукції, процесів, послуг, значень їх параметрів та розмірів.
Постачальнії^
— сторона, яка відповідає за продукцію, процес чи послугу і здатна продемонструвати свої можливості щодо забезпечення якості. Це визначення може поширюватись на виробників, оптовиків, імпортерів, монтажні організації, організації, які надають послуги.
2. УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦНЇ
,0^^^^^^^^^^
- 144 -
Управління якістю
— такі напрямки діяльності функції загального управління, які визначають політику в галузі якості, мету і відповідальність, а також здійснюють їх за допомогою таких засобів, як планування якості, керування якістю, забезпечення якості та поліпшення якості в межах системи якості.
Керування якістю
— методи та види діяльності оперативного характеру, які використовують для виконання вимог до якості.
Забезпечення якості — усі планові і систематично виконувані види діяльності в межах системи якості, що підтверджуються в разі потреби, і необхідні для створення достатньої впевненості в тому, що об'єкт буде виконувати вимоги якості.
Система якості — сукупність організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення управління якістю.
Поліпшення якості
— заходи, які здійснюються усюди в організації для підвищення ефективності та результативності діяльності і процесів з метою одержання користі як для організації, так і для її споживачів.
Настанови
з. якості — документ, в якому викладено політику в галузі якості і описано систему якості організації.
Програма якості
— документ, в якому регламентовано конкретні заходи в галузі якості, ресурси і послідовність діяльності стосовно конкретної продукції, проекту чи контракту.
Політика
в. галузі якості — основні напрямки і мета організації в галузі якості, офіційно сформульовані вищим керівництвом.
Петля якості
— концептуальна модель взаємозалежних видів діяльності, що впливають на якість на різних етапах життєвого циклу продукції або послуг від визначення потреб до оцінювання.
Перевірка якості (аудиті
— систематичний і незалежний аналіз, який дозволяє визначити відповідність діяльності з якості і її наслідків запланованим заходам, а також ефективність від впровадження цих заходів та їх відповідність поставленій меті.
Показник якості
— кількісна характеристика однієї або кількох властивостей продукції, які складають ЇЇ якість і розглядаються стосовно певних умов її створення і споживання.
Одиничний (диферениійний) показник якості продутії
— це показник, що відноситься тільки до однієї з її властивостей.
Комплексний показник якості продукції — це показник, що відноситься до кількох її властивостей.
Інтегральний показник якості продукції
— це комплексний показник, що відображає відношення сумарного корисного ефекту від експлуатації або використання продукції до сумарних затрат на її створення і експлуатацію або використання.
- 145 -
3. СЕРТИФІКАЦІЯ
Сертифікація
— процедура, за допомогою якої третя сторона дає письмову гарантію, що продукція, процес чи послуга відповідають заданим вимогам.
Обов'язкова сертифікація
— підтвердження уповноваженим на те органом відповідності даної продукції, процесу або послуги обов'язковим вимогам стандарту.
Добровільна сертифікація — сертифікація, яка проводиться на добровільній основі за ініціативою виробника (виконавця), продавця або споживача продукції.
Система сертифікації — система, яка має власні правила, процедури і управління для проведення сертифікації відповідності. Вона може діяти на національному, регіональному і міжнародному рівні.
Схема сертифікації
— склад і послідовність дій третьої сторони при проведенні сертифікації відповідності.
Відповідність
— додержання всіх встановлених вимог до продукції, процесів, послуг.
Третя сторона
— особа або орган, які визнані незалежними від сторін, що приймають участь у розгляді певного питання.
Заява про відповідність
— заява постачальника під його повну відповідальність про те, що продукція, процес, послуга відповідають конкретному стандарту або іншому нормативному документу.
Посвідчення відповідності
— дія випробувальної лабораторії третьої сторони, яка доводить, що конкретний випробуваний зразок відповідає конкретному стандарту або іншому нормативному документу.
Сертифікація відповідності
— дія третьої сторони, яка доводить, що забезпечується необхідна впевненість в тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес або послуга відповідають конкретному стандарту або іншому нормативному
документу.
Сертифікат відповідності
— документ, виданий у відповідності до правил системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхідна впевненість в тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес або послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.
Знак відповідності — захищений у встановленому порядку знак, який використовується або виданий у відповідності з правилами системи сертифікації і який вказує на те, що забез-
- 146 -
печується необхідна впевненість у тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес, послуга відповідають конкретному стандарту або іншому нормативному документу.
Угода щодо визнання
— угода, основана на прийнятті однією стороною результатів, поданих іншою стороною, які одержані шляхом використання одного або кількох функціональних елементів, що встановлені системою сертифікації. Типовими прикладами таких угод є: угода щодо випробувань, угода щодо контролю і угода щодо сертифікації. Вони можуть бути на національному, регіональному і міжнародному рівнях.
Акредитація випробувальних лабораторій
— офіційне візнан-ня того, що випробувальна лабораторія має право здійснювати конкретні випробування чи конкретні типи випробувань. Цей термін може відображати визнання технічної компетенції і об'єктивності випробувальної лабораторії або тільки її технічної компетенції.
Система акредитації лабораторій
— система, яка має власні правила,процедури і управління для здійснення акредитації лабораторій.
Акредитована лабораторія
— випробувальна лабораторія, яка пройшла акредитацію.
Критерії акредитації
— сукупність вимог, що використовуються органом з акредитації, яким повинна відповідати лабораторія для того, щоб бути акредитованою.
Атестація лабораторії
— перевірка випробувальної лабораторії з метою визначення її відповідності встановленим критеріям, необхідним для її акредитації.
Орган
2. сертифікації — орган, що проводить сертифікацію відповідності.
Атестація виробництва
— офіційне підтвердження органом з сертифікації або іншим уповноваженим для цього органом наявності необхідних і достатніх умов виробництва певної продукції, що забезпечують стабільність вимог до неї, які задані в нормативних документах і контролюються при сертифікації.
Інспекційний контроль
— контроль за діяльністю акредитованих органів з сертифікації, випробувальних лабораторій, а також за сертифікованою продукцією і станом її виробництва.
Експерт-аудитор
— особа, яка атестована на право проведення одного або кількох видів робіт з сертифікації.
- 147-
— встановити одиничні показники якості, функцією яких є
вказаний узагальнений показник; — встановити залежність одержаного ефекту від затрат на
зміну показників якості і обмеження на затрати або ефект; — вирішити задачу знаходження оптимальних значень показ
ників. Цільова функція, яка характеризує залежність одержаного ефекту від затрат на зміну значень показників якості і обмеження на затрати чи ефект визначаються на основі теоретичного аналізу, досвіду виробництва і експлуатації чи випробувань зразків за спеціально розробленими для цього методиками. Оптимальні значення показників якості продукції при наявності цільової функції і обмежень на затрати чи ефект установлюються методами лінійного і нелінійного програмування, динамічного програмування, теорії ігор і статистичних рішень, теорії оптимального управління та іншими математичними методами, які викладені в спеціальній літературі. 4.3. Оцінка рівня якості продукції на етапах її роз
роблення, виготовлення, експлуатації або споживання Оцінка рівня якості продукції на етапі її розробки
— це І порівняння сукупності показників якості цієї продукції з І відповідною сукупністю показників базового зразка. Базовим зразком називається реально досягнута сукупність значень показників якості продукції, що прийнята для порівняння. Вона повинна характеризувати оптимальний рівень якості продукціії на деякий заданий період часу. Від вибору базового зразка значно залежить результат оцінки рівня якості продукції і характер прийнятого рішення. Базовими зразками можуть бути: — на стадії розробки — продукція, що відповідає реально
досяжним перспективним вимогам (перспективний зразок) або
запланована до освоєння продукція, показники якої відображені
в технічному завданні, технічному або робочому проектах; — на стадії виготовлення продукції — продукція, яка ви
пускається в країні чи за рубежем і показники якої в момент
оцінки відповідають самим високим вимогам і яка найбільш
ефективна в експлуатації чи споживанні, або державні і галузеві
стандарти, технічні умови, міжнародні і прогресивні зарубіжні
стандарти, що регламентують оптимальні значення показників
якості продукції.
В зв'язку з швидким прогресом техніки необхідно систематично переглядати базові зразки і оперативно доводити значення показників їх якості до відома зацікавлених організацій і підприємств. При оцінці рівня якості продукції використовують диферен-ційний, комплексний або змішаний методи. Диферепційним називається метод, оснований на використанні одиничних показників якості продукції. При цьому розрахунок проводять для кожного показника за формулою: ;, V''- • ,• '":'' і:" '..'•' І
ДЄ pj — значення і-го показника якості продукції, що
оцінюється; , Pjg — значення і-го базового показника. При використанні цього методу можуть бути такі рішення: — рівень якості продукції, що оцінюється, вищий або дорів
нює рівню базового зразка, якщо всі значення відносних показ
ників > 1; — рівень якості продукції, що оцінюється, нижчий рівня ба
зового зразка, якщо всі значення відносних показників < 1. В тих випадках, коли частина значень відносних показників >1, а частина <1, необхідно використовувати комплексний або змішаний метод оцінки. Якщо для продукції суттєво важливе значення має кожен показник, рівень її вважається нижчим за базовий, коли хоч один з відносних показників є <1. Комплексний метод оцінки рівня якості продукції оснований на використанні узагальненого показника якості продукції. Узагальнений показник є функцією від одиничних (групових, комплексних) показників якості продукції. Він може бути виражений: — головним показником, який відображає основне призна
чення продукції; — інтегральним показником якості продукції; "'" - — середньозваженим показником. В усіх випадках, коли є необхідна інформація, визначають головний показник і встановлюють функціональну залежність його від вихідних показників.
1. Реферат на тему 3 Non Traditional Religions Voodoo Spiritualism Cults
2. Курсовая Формы и системы, виды оплаты труда
3. Реферат Ринок овочів і баштанних в Україні
4. Реферат Использование местных диалектов с Константиново в ранней лирике СА Есенина
5. Курсовая Рынок труда и особенности его функционирования в Республике Беларусь
6. Реферат Расчет энергетической ценности
7. Реферат Мале державне енергетичне підприємство 2
8. Реферат К вопросу об учете эффектов причинной механики в геофизических задачах
9. Диплом на тему Исследование влияния идеомоторной тренировки на качество выполнения гимнастических упражнений студентами
10. Реферат на тему Effects Of Losing Weight Essay Research Paper
