Реферат Психологические истоки эгоизма Психологічні витоки егоїзму
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Донбаська Державна Машинобудівна Академія
Кафедра філософії та соціально-політичних наук
Доповідь з філософії на тему:
“Психологічні витоки егоїзму”
(на конференцію студентів та викладачів кафедри філософії)
Виконав: студент групи ОМТ 00-1у
Голубенко Олександр Васильович
Керівник: Дубінін В. В.
– Краматорськ 2002 –
П
Перед тим, як перейти безпосередньо
По-перше, автор не збирається “винаходити велосипед”, а також привласнювати те, що йому не належить. По-друге, автор ні в якому разі не відкидає можливість заперечення всього сказаного нижче. По-третє, автор вважає необхідним заздалегідь попросити вибачення за можливу некомпетентність та суб’єктивізм деяких суджень.
Водночас з цим слід зазначити, що представлена на суд слухачів доповідь є самостійною спробою на вже існуючий платформі збудувати щось нове в розумінні як самої сутності егоїзму, так і його значення в житті суспільства в цілому. А це, в свою чергу, якоюсь мірою компенсує недоліки роботи, спричинені головним чином нестачею потрібного досвіду її автора.
Стосовно ж доцільності розкриття обраної теми слід сказати наступне: егоїзм, його походження, форми і наслідки – тема безумовно цікава, але дуже суперечлива. Однобічне трактування, побудовані на її основі ортодоксальні догматичні концепції, або ж звичайне ігнорування не повинні затьмарювати погляд того, хто дійсно прагне розібратися в цьому питанні. Тому декілька слів з приводу явища егоїзму як такого якщо й не зроблять значного кроку вперед, але зайвими теж не будуть.
О ти, дивна людська істота!
Ф. Ніцше. “Так казав Заратустра”
Ca n’empeshe pas d’exister
*
* – Це не заважає тому, щоб було так (франц.)
Що ж, вважатимемо наведені вище слова достатніми для формування деякого уявлення про людське “я” в такому ракурсі: індивід, особистість та індивідуальність в постійній активній взаємодії. А якщо додати до цього своєрідний поліалог “я” (“я – я”, “я – ти”, “я – ми”, “я – людство”, “я – інша природа”, “я – природа”, “я – універсум”), то в решті решт матимемо достатньо об’єктивну та сучасну концепцію, що висвітлює структуру і сутність відносин внутрі
Виходячи з такої точки зору, явище егоїзму людини бере свої початки з категорії “індивід”, а набуваючи подальшого розвитку руйнує гармонічне поєднання трьох “іпостасей” “я”, порушуючи водночас і систему зазначеного вище поліалогу.
Для висвітлення цього процесу підійде класичне визначення егоїзму, взяте з будь-якого філософського словника. Наприклад: “Егоїзм – це життєвий принцип та моральна якість, що характеризує людину з точки зору її ставлення до суспільства та інших людей; виявляється в тому, що людина керується в своїй поведінці лише власними інтересами, не беручи до уваги інтереси суспільства та оточуючих”. З подібних джерел ми також дізнаємося, що егоїзм в історії людства зазвичай мав негативну оцінку. Більш того, усвідомлене надавання переваги егоїзму в якості головного принципу життя сприймалося у всі часи як аморалізм.
“Що ж тут особливого? Це очевидно і не підлягає сумніву!” – скаже багато хто з вас. Та чи доцільно заперечувати це і шукати те саме “особливе” там, де його немає? Ні, автор буде цілком згоден з вами, проте матиме в запасі одне “але”. Це “але”, власне кажучи, і є тим, заради чого було варто починати цю розмову.
* – Спостерігальна сила… творча сила (лат.)
вже немовби чує вигуки про те, що, по-перше, це ганьбить людську гідність, а по-друге – ця думка не така вже й нова (згадаймо, наприклад Штірнера або Ніцше).
Одразу ж, з метою попередити всі наступні “по-третє”, “по-четверте” і т.д., скажу: давайте подивимось на проблему егоїзму під особливим кутом, відмінним від ідеологічної програми того ж Ніцше, або поглядів Штірнера, приймаючи до уваги і те, що людська гідність є теж ніщо інше, ніж трансформоване втілення егоїзму в життєву програму людини під впливом зовнішніх умов існування. Давайте подивимось на все аморальне, з чого зітканий на перший погляд егоїзм, не як на саму його сутність, а як на одну з його недосконалих
Щоб пояснити в решті решт те, до чого автор веде мову, не будемо вигадувати щось нове та неймовірне. Навіщо? Для розкриття основної думки з успіхом можна скористатися тією моделлю людської психіки, яку розробив на початку ХХ-го століття Зиґмунд Фрейд. Мається на увазі тріумвірат, компоненти якого – різні психічні інстанції, позначені наступними термінами: Id, Ego та Super-Ego. Під Id (або Воно) розуміється найбільш примітивна частина особистості, котра охоплює все генетично первісне, підвладне принципу насолоди і не знаюче нічого про реальність та суспільство. Ця інстанція не визнає ніяких конфліктів та протиріч. Вона з самого свого початку ірраціональна та “аморальна”. Її потребам служить інша інстанція – Я (або Ego). Разом з тим Ego слідує принципу реальності ряд механізмів, що дозволяють адаптуватися до потреб середовища. Ego – це посередник між стимулами, що йдуть як із середовища, так і з глибин організму. До функцій Ego належить самозбереження організму, відбиття в пам’яті зовнішніх впливів, уникання небезпеки, контроль над потребами інстинктів (що йдуть від Id). Особливе значення в моделі Фрейда надається Super-Ego, котре є джерелом моральних та релігійних почуттів, контролюючим та караючим фактором. Якщо Id виростає із успадкованого досвіду, а Ego – індивідуального, то Super-Ego – продукт впливу, що йде від інших людей (батьків, оточуючого соціального середовища). За Фрейдом Super-Ego народжується в ранньому дитинстві і залишається практично незмінним протягом наступних років. Совість, почуття провини – це є своєрідні покари, які відчуває на собі Ego, роблячи щось під впливом Id, але на противагу Super-Ego.
Далі спробуємо пристосувати цю систему таким чином, аби з її допомогою можна було б легко пояснити як природу егоїзму, так і його роль в житті людини. По-перше, приймемо до уваги, що Super-Ego може бути “пластичним” (це досить наявний факт, хоча для питання, що вирішується, і не є суттєвим). По-друге, згадаймо про дискретність Ego (це зазначував і сам Фрейд
Наведена вище схема достатньо точно відображує основну думку автора. Звичайно, говорити з приводу того, що ховається за цією схемою, можна і потрібно багато, але в рамках невеликої доповіді зазначимо основні положення провідної ідеї в наступних пунктах:
1) Незважаючи на всю багатогранність людської свідомості автор пропонує розділити людське “я” на дві взаємопов’язані, але водночас і досить протилежні частини: Ego примітивне та Ego номінальне (або інтелектуальне).
З самих назв логічно випливає сутність цих понять. Ego примітивне – частина людської свідомості, що формується під впливом Id (первісних успадкованих людиною інстинктів) і шукає найефективніших шляхів реалізації основних первісних програм та досягнення задоволення, незважаючи на Super-Ego.
Кажучи просто, це те саме “бісеня”, що так часто говорить в нас. Але лякатися появи якого не варто – він частина будь-якої людини, маюча право на існування і, власно кажучи, найважливіша для цього самого існування. Саме Ego примітивне керує людиною в екстремальних умовах, саме прояв Ego примітивного спостерігаємо ми в маленьких дітях, що намагаються всіма доступними їм засобами отримати бажане, не маючи ще й гадки про щось “недобре”, “аморальне”, те, чого не можна робити, бо всі навколо вважатимуть це поганим.
Ego примітивне є втіленням “наказів” первісних інстинктів, яке ми можемо усвідомити
Але з роками Ego примітивне відступає перед Ego
номінальним (інтелектуальним), що формується з життєвого досвіду. Це частина людської особистості, що наділена здатністю до глибокого аналізу речей та явищ,і до осмислення свого місця в світі цих речей та явищ. Ego номінальне користується отриманою із зовнішнього світу інформацією для побудови складних схем реалізації покликів Id. Це, власне кажучи, і є те, що ми розуміємо, говорячи “я”, саме тому воно - номінальне.
2) Виходячи зі зробленого розподілу Ego, автор вважає необхідним ввести градацію поняття егоїзму в залежності від певного психологічного початку, від тієї частини особистості, з якою він (егоїзм) народжується. (При цьому слід зазначити, що власне егоїзм автор розглядає як певну програму, котра є результатом модифікації інстинктивних прагнень тією частиною “я”, яка має властивість реагувати на фактори зовнішнього середовища. Це визначення суто біологічне, а тому ярлики “аморалізму” та “антисуспільності” вважаються в даному випадку недоречними.)
Тож матимемо наступні види егоїзму: а) егоїзм першого роду (неприхований); б) егоїзм другого роду (прихований).
Згідно з наведеною схемою, егоїзм першого роду є продуктом діяльності Ego примітивного, відповідно егоїзм другого роду – Ego номінального. Запропонований розподіл базується на явищі неоднаковості ступенів складності шляхів реалізації первісних програм, що будуються відповідною частиною свідомості. Так егоїзм неприхований – це власне і є егоїзм в широкому розумінні цього слова, той егоїзм, до якого ми звикли у буденному житті. Вся так звана “аморальність” лежить саме на його рахунку, бо ця форма егоїзму користується нескладними і досить наявними засобами для досягнення власної користі в ситуаціях локальних та повсякденних. Егоїзм першого роду “бачить” тільки найкоротший шлях до мети,
Що стосується егоїзму другого роду, то саме його автор бачить двигуном життєдіяльності як окремої людини, так і суспільства в цілому. При цьому декому спаде на думку, що тут має місце протиріччя “я” окремого та “я” суспільного. Але в даному випадку йдеться про те, що всі почуття людини, її начебто піднесені прагнення, пошук нових знань і навіть самої істини є нічим іншим, аніж складною формою егоїзму – егоїзмом прихованим. Це той самий Sacro egoismo, це – наша сутність. І чи не є добре прихований інстинкт самозбереження причиною появи і розвитку суспільства як такого? Чи не мають любов, милосердя та інші подібні почуття саме егоїстичне коріння?
Ці та інші питання, що постають перед нами в рамках даної теми, потребують всебічного розгляду, але в об’ємі невеликої доповіді автор вважає достатнім те, що було сказано вище, додержуючись однак думки про визначну роль егоїзму в розвитку особистості і суспільства.
Висновки:
1) Психологічними витоками егоїзму є первісні інстинктивні поклики, трансформовані свідомим “я” у життєву програму.
2) Свідома частина людського “я” (Ego) є дискретною.
3) Егоїзм повинен мати градацію за ступенем складності трансформую-чого чинника (інтелекту).
4) Точка зору про однозначну “аморальність” егоїзму не є об’єктивною.
Пропозиції:
1) В рамках моделі людської психіки Зиґмунда Фрейда розділити Ego на Ego примітивне (або первісне) та Ego номінальне (або інтелектуальне).
2) Виділити два основних види людського егоїзму: егоїзм першого роду (неприхований) та егоїзм другого роду (прихований).
3) Розвивати в подальшому ідею провідної ролі егоїзму в житті людини і суспільства
Література
1. Г. А. Заїченко. Філософія. Вища школа. Київ. 1995. С. 421 – 424, 283 – 340.
2. З. Фрейд. Введение в психоанализ. Наука. Москва. 1991. С. 399 – 439.
3. М. М. Розенталь. Философский словарь. Политическая литература. Москва. 1968. С. 406.
4. Ф. Ницше. Так говорил Заратустра. Фолио. Москва. 2001. С. 44.
