ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Реферат
з курсу «Зовнішньоекономічна діяльність»
на тему:
«Страхування зовнішньоекономічних операцій»
Виконала:
Студентка III курсу групи ОБ-31
Скотаренко Юлія Валеріївна
Ірпінь-2008

План
Вступ
Страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності
Ризики в ЗЕД та їх страхування
Страхування валютних ризиків
Висновок
Список використаної літератури

Вступ
Розвиток міжнародних господарських зв`язків суб`єктів господарювання обумовив необхідність ефективного захисту майнових інтересів суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності від різноманітних ризиків, викликаних випадковостями і силами природи. Страхування зовнішньоекономічних операцій з боку суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється в Україні на договірних засадах і є добровільним, якщо інше не передбачено законами України. Згідно с Законом України «Про страхування» Ст.7 є перелік видів обов`язкового страхування. Страхування зовнішньоекономічних операцій здійснюється в Україні щодо ризиків, які існують у світовій практиці.
Страхування зовнішньоекономічних операцій в Україні здійснюється комерційними страховими компаніями (державними, акціонерними, іноземними, та іншими), а також іншими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, до статутного предмету діяльності яких входять страхові операції. Вибір страхової компанії здійснюється суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності самостійно.
Для більшості видів страхування укладання договорів є добровільним. Однак сам характер угод про товарні поставки, підряди на будівництво та перевезення, про оренду того чи іншого майна, як правило, враховує страхування як неодмінну передумову дії договору. Залежно від змісту відповідних контрактів витрати на страхування може нести будь яка із сторін; вона вибирає страхову компанію та умови страхування, орієнтуючись на власні інтереси та інтереси вітчизняних страхових організацій.
Існує багато ризиків, як внутрішніх так і зовнішніх, які в свою чергу поділяються на політичні, юридичні, маркетингові, валютні, макроекономічні та ін. Вони, в свою чергу, поділяються ще на декілька видів.
Метою цього реферату є ознайомлення з ризиками, які виникають під час зовнішньоекономічних операцій, шляхи їх запобігання та зменшення. Серед методів управління ризиками у ЗЕД значна увага приділяється страхуванню.
Предметом є сам процес страхування. Об’єктом є зовнішньоекономічні операції, які підлягають страхуванню.

Страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності
Майже 85% комерційних структур і підприємств України здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, від якої залежить їхній подальший ефективний розвиток, розширення ринків збуту, отримання нових технологій і прибутків, обмін досвідом, інтеграція у міжнародну систему виробництва, тощо. Отже, багатьом із них неодноразово доводилося мати справу з ризиками у цій сфері.
Ризики можуть бути загальні та операційні, що належать до конкретного виду зовнішньоекономічних операцій. Ще існує група зовнішніх ризиків, що залежить від особливостей країни – потенційного партнера. Найвагомішими у цій групі є політичні та макроекономічні ризики. Політичний ризик пов'язаний із можливими змінами в політичному курсі уряду, в пріоритетних напрямках його діяльності. Політичні ризики поділяються на чотири групи: ризик націоналізації й експропріації; ризик трансферту, пов'язаний із можливими обмеженнями на конвертування національної валюти; ризик розриву контракту через діяльність влади тієї країни, де знаходиться компанія-контрагент; ризик військових дій і громадських заворушень.
Ступінь можливості виникнення національних ризиків залежить від країни, з якою передбачається укладання зовнішньоекономічного контракту. Для зменшення ризиків за укладеними зовнішньоекономічними контрактами слід попередньо перевірити потенційного партнера - оцінити ефективність його функціонування та зробити конкретні висновки щодо його надійності та платоспроможності для мінімізації можливих ризиків. Щоб захистити експортерів, імпортерів та інвесторів від ризиків, пов'язаних із міжнародними операціями, страхові компанії пропонують їм комплексне страхування зовнішньоекономічної діяльності.
Метою страхування експортних операцій є захист установ, що фінансують вітчизняних підприємств від можливих втрат під час виконання експортних контрактів.
Ризики неплатежу в експортній торгівлі поділяють за суб'єктивними та об'єктивними ознаками.
До суб'єктивних, або комерційних ризиків, належать ризики неплатежу, що безпосередньо залежать від імпортера та пов'язані з його фінансовими труднощами, банкрутством або небажанням сплачувати свою заборгованість контрагенту та інші ризики, коли імпортер прагне розрахуватися за контрактом, але з незалежних від нього обставин не може цього зробити.
У сучасній міжнародній торгівлі свою ефективність підтвердила державна підтримка експорту через Експортні кредитні агентства (ЕСА). ЕСА страхують експортні кредитні політичні та комерційні ризики та надають відповідні гарантії. Головною метою діяльності ЕСА є страхова та фінансова підтримка національних експортерів задля забезпечення конкурентоспроможних умов пропозиції своєї продукції/послуг на міжнародних товарних ринках.
Сьогодні ЕСА функціонують у понад 70 країнах світу, зокрема майже у всіх країнах Східної Європи, Україна залишається чи не єдиною державою Європи, яка не має належних механізмів державної підтримки страхування експорту.
Більшість ЕСА різних держав, як правило, є членами союзу "Кредит-Альянс". "Кредит-Альянс" об'єднує 59 страховиків із понад 50 країн.
Крім державних установ зі страхування експортних кредитів, функціонують також недержавні страхові компанії зі страхування політичних ризиків. Головні позиції на цьому ринку належать північноамериканським і європейським компаніям. На відміну від державного страхування експорту, де основною метою є державна підтримка експортерів, комерційне страхування має на меті отримання прибутку. Саме тому комерційні страховики ретельніше підходять до відбору проектів, що беруться під страховий захист, і встановлюють трохи вищі тарифи, ніж державні компанії.
Головними перевагами експортерів від фінансування та страхування їхньої діяльності банківськими установами за наявності гарантій ЕСА:
можливість запропонувати своїм покупцям конкурентоспроможні умови оплати; отримати захист від майнового та фінансового ризиків; врегулювання питань щодо застави шляхом можливого страхування заставного майна;
підвищення вимог до фінансового стану імпортера. Це можливо за рахунок додаткової перевірки фінансового стану імпортера для отримання страхових гарантій; моніторинг можливих ризиків неплатежу на зовнішніх ринках страховиком.
Таким чином, система страхування насамперед базується на побудові взаємовигідної співпраці банків і страховиків. Переваги експортного страхування для страховиків: збільшення числа споживачів продуктів страхування завдяки можливості приваблювати клієнтів банку, які знаходяться на територіях, наприклад, де присутність страховика обмежена; розширення асортименту запропонованих послуг. Оскільки отримання страховою організацією можливості працювати з банківськими клієнтами припускає необхідність пропозиції нових видів продуктів, що можуть задовольнити специфічні потреби страхувальника.
Страхова галузь в Україні має низку проблем, що стримують розвиток цього ринку: не сформовано модель державного регулювання страхового ринку, неузгодженість між Державною податковою адміністрацією та Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг; відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації щодо діяльності страхових компаній. А це обмежує можливості потенційних інвесторів і споживачів страхових послуг з вибору страхової компанії.; відсутність механізму державної підтримки страхування та фінансування експорту; низький рівень платоспроможного попиту суб'єктів на страхові послуги; відсутність механізму виділення коштів із державного бюджету на покриття збитків із експортного страхування.
Головним у формуванні повноцінного ринку має бути: розроблення Програми реформування галузі з використанням прогресивних форм і методів стимулювання національного експорту розвинених країн світу в Україні, а саме: звільнення від можливих обмежень на експортне кредитування на внутрішньому ринку; організація системи страхування експортних кредитів з обов'язковою державною підтримкою; створення спеціалізованої державної інституціональної системи кредитування експорту з метою пільгового фінансування експорту;
з метою активізації надання експортних пільгових кредитів необхідним є отримання бюджетних субсидій.
Таким чином, можна зробити висновок, що динамічнийрозвиток економіки України неможливий без активної зовнішньоекономічної діяльност і держави і самих підприємств. Від, того наскільки успішно Україна та її субєкти господарювання здійсниватимуть зовнішньоекономічні операції, залежитиме їхній подальший ефективний розвиток, тому треба розвивати ринок страхування у зовнішньоекономічний діяльності. Для цього треба усунути низку проблем, що були зазначені, та створити сприятливий фон для системи чинників,які створюють привабливі умови існування в Україні розвиненого страхового ринку.

Ризики в ЗЕД та їх страхування

Комерційна, підприємницька діяльність на зовнішньому ринку неминуче повґязана з ризиками, що загрожують різним майновим інтересам учасників зовнішньоекономічної діяльності. Ризики — це можливі несприятливі події, що можуть відбутися, і в результаті яких можуть виникнути збитки, майнові втрати учасників ЗЕД. Робота з управління зовнішньоекономічними ризиками має включати такі основні складові:
—              аналіз ситуації і визначення можливих ризиків;
—              оцінка ймовірного збитку й прийняття рішення щодо управління потенційними ризиками;
—              реалізація прийнятих рішень і контроль за їх виконанням.
Політика учасника ЗЕД щодо потенційних ризиків має декілька різновидів.
1.                Виключення ризиків — це відмова від здійснення будь-яких дій, повґязаних з можливістю появи ризиків у ЗЕД.
2.                Прийняття ризиків означає, що підприємство бере на себе відповідальність за проведення зовнішньоекономічної операції та ризики, повґязані з нею.
3.                Зменшення ризиків – це прийняття рішень, які дають змогу знизити рівень витрат від прийнятих ризиків.
4.                Передача ризиків означає, що підприємство передає відповідальність за ризики своєму партнеру або третій особі.
Структура ризиків у зовнішньоекономічній діяльності доволі змістовна і нараховує сотні різновидів, які можна класифікувати за певними ознаками. Ризики, зовнішні щодо контракту, поділяються на політичні, юридичні, макроекономічні, маркетингові. Політичні ризики — це можливість виникнення збитків чи скорочення розмірів прибутку внаслідок державної політики регулювання зовнішньоекономічних відносин. Політичні ризики розподіляють на чотири групи:
1) ризик націоналізації та експропріації;
2) ризик трансферту, повґязаний з можливими обмеженнями конвертування національної валюти;
3) ризик розриву контракту через діяльність влади тієї країни, де знаходиться підприємство-контрагент;
4) ризик військових дій та громадських заворушень.
При проведенні зовнішньоекономічних операцій слід врахувати фактори ризиків, повґязані з платіжним потенціалом країни-дебітора, тому потрібно здійснювати аналіз її макроекономічних показників та ринкового потенціалу.
Отже, слід розглянути:
— внутрішню економіку країни;
— економіки країн-партнерів;
— заборгованість держави (внутрішню і зовнішню).
Інформацію про ризики по конкретній країні можна отримати, використавши періодичні публікації консалтингових фірм, що спеціалізуються на оцінках ризиків. Підприємство, зазвичай, цікавить політична стабільність у країні, ризики поточної економічної ситуації, можливості для переказу капіталу та прибутків, можливості отримання прибутків. Ймовірність виникнення ризиків залежить від країни, з якою передбачається укладення зовнішньоекономічного контракту. Заздалегідь слід передбачити, що сума збитків може досягти розміру, який перевищить загальну суму контракту.
Для зменшення ризиків за укладеними зовнішньоекономічними контрактами слід попередньо перевірити потенційного партнера. Якщо підприємство задовольняє потенційний партнер, то перед ним стоїть питання укладення зовнішньоекономічної угоди з мінімізацією можливих ризиків, використовуючи всі можливі застереження. Так, ризику невиконання партнером зобовґязань за контрактом можна уникнути за рахунок:
— укладення договору про наміри, де оговорюється строк, протягом якого сторони можуть внести зміни;
—        відображення в договорі намірів щодо матеріальної відповідальності за відмову від підписання контракту;
—         відображення умови про розгляд можливих суперечок через арбітражний суд;
—         відображення в контракті умови про штрафні санкції за невиконання будь-якого зобовґязання за контрактом;
—         відображення в контракті умови про виникнення можливих форс-мажорних обставин.
Найбільшою групою ризиків у зовнішньоекономічній діяльності є маркетингові ризики, повґязані з реалізацією товару на ринках збуту. До таких ризиків відносять інформаційні, інноваційні та конґюнктурні ризики. Для проведення успішної збутової діяльності на зовнішніх ринках потрібно проводити їх ретельний ситуаційний аналіз, який ґрунтується на розробці таких експертних чи маркетингових систем, які дають змогу враховувати невизначеність інформації про ринок.
Інформаційний ризик — ризик відсутності, невизначеності чи недостовірності інформації, що стосується юридичної бази для підготовки контракту, стану справ партнера і його банку, загального стану ринку товарів (послуг), на якому функціонує підприємство.
Інноваційний ризик — можливість втрат, що виникають внаслідок вкладення підприємством коштів у виробництво нових товарів (послуг), які, можливо, не знайдуть попиту на ринку.
Конґюнктурний ризик — можливість втрат через зміну ринкової конґюнктури, зміну як економічного стану галузі, в якій функціонує підприємство, так і суміжних з нею галузей.
Транспортні ризики — ризики, які виникають у зовнішньоекономічній діяльності при укладенні зовнішньоекономічних угод, а саме при переміщенні товару від продавця (постачальника) до покупця.
Запобігти виникненню інноваційного ризику можливо тільки шляхом проведення ретельних маркетингових досліджень, спрямованих на виявлення потреб споживачів на тому ринку, де функціонує підприємство.
При запобіганні конґюнктурному ризику слід врахувати діяльність підприємства в цій галузі, а також суміжних галузях за певний період часу; сталість функціонування цієї галузі порівняно з економічним станом у країні в цілому; результати діяльності різних підприємств у межах однієї й тієї ж галузі. Оцінка маркетингової групи ризиків ґрунтується на визначенні ступеня можливості виникнення маркетингових ризиків, тобто на їх імовірності. Маркетингові ризики багатономенклатурні, їх зумовлюють як внутрішні, так і зовнішні фактори, дію яких досить важко скерувати в потрібному напрямку.
Усі транспортні ризики можна поділити за "Інкотермс-2000" на чотири групи. Група Е (EXW) передбачає ситуацію, коли покупець несе всі ризики і витрати, повґязані з доставкою товару від складу продавця (виробника) до кінцевого пункту споживання.
Група F містить три конкретні варіанти передачі відповідальності і ризиків:
1. FCA — ризики і відповідальність продавця переходять на покупця (посередника) у момент передачі товару у визначеному місці, при передачі товару перевізнику, визначеному покупцем.
2. FAS — відповідальність і ризик за товар переходять від постачальника до покупця у визначеному договором порту.

3. FOB — продавець знімає з себе відповідальність після переміщення товару через борт судна.
Група С включає ситуації, коли експортер (продавець) укладає із покупцем договір на транспортування, але не бере на себе ніякого ризику. Вона включає такі базові умови:
1. CFR — продавець оплачує вартість транспортування до порту прибуття, але ризик і відповідальність за цілісність та неушкодженість товару, а також додаткові витрати бере на себе покупець. Перехід ризиків і відповідальності відбувається в момент завантаження судна.
2. CIF — крім обовґязків, як у випадку CFR, продавець повинен забезпечити та оплатити страхування ризиків під час транспортування.
3. СРТ — продавець і покупець розподіляють між собою ризики і відповідальність. У певний момент (зазвичай, у будь-якому проміжному, географічному пункті) ризики цілком переходять від продавця до покупця.
4. СІР — ризики переходять від продавця до покупця у визначеному проміжному пункті транспортування, але продавець забезпечує і сплачує вартість страхування товару.
Група D означає, що всі транспортні ризики несе продавець. До цієї групи включають такі базові умови:
1. DAF — продавець бере на себе ризики до визначеного у договорі пункту на кордоні. Далі ризики приймає на себе покупець.
2. DES — передача ризиків продавцем покупцю відбувається на борту судна у порту призначення.
3. DEQ — передача ризиків відбувається після розвантаження товару в порту призначення.
4. DDU — продавець бере на себе транспортні ризики псування, втрати, розкрадання товару тощо, до визначеного договором місця (зазвичай, митний склад) на території покупця.
5. DDP — продавець відповідає за всі транспортні ризики до визначеного місця на території покупця.
При настанні ризиків, про які йдеться в "Інкотермс-2000", покупець зобовґязаний сплатити ціну товару навіть при отриманні товару у стані, який не відповідає умовам договору, чи при повній його втраті. У цьому полягає "ціна ризику". Якщо ж ушкодження не обумовлене транспортним ризиком, то покупець має право не тільки ухилитися від оплати товару, але і вважати продавця відповідальним за порушення умов договору.
Існують також ризики, повґязані з умовами контракту: щодо властивостей товару, щодо умов постачання, щодо вибору валютних умов контракту, ризик форс-мажору, ризик розриву контракту. Залежно від етапу угоди ризики виникають: при митному оформленні, при сертифікації, комерційні, транспортні.
За місцезнаходженням ризики бувають: закордонні, прикордонні, на власному ринку. З огляду на можливість впливу підприємства на ризик вони поділяються на дві групи: залежні від діяльності підприємства, або внутрішні, і незалежні від діяльності підприємства, або зовнішні. До внутрішніх ризиків відносять:
— невиконання виробничих завдань у визначені терміни;
—        недотримання вимог якості;
—        страйки, недобросовісність працівників;
—        аварії, пожежі;
—         крадіжки.
До ризиків, які не залежать від підприємства, належать:
 — політичні ризики;
—        військові ризики;
—        ризики, повґязані з діяльністю органів державної влади;
—        стихійні лиха;
—         ризики, повґязані з діяльністю третіх осіб;
— валютні ризики;
—        ризики зміни ціни;
—        ризик падіння попиту;
—        ризик зростання конкуренції;
—        ризики неплатежів, банкрутства;
— ризик непоставки товару і невиконання договірних зобовґязань.
Принципова відмінність між цими двома групами ризиків полягає в тому, що на першу групу підприємство має змогу вплинути, тобто вжити заходів, що усувають їх джерела. На другу групу ризиків підприємство вплинути не може, тому що їх настання практично не залежить від зусиль учасника ЗЕД. Відповідно для управління цими різними за своїм походженням ризиками мають застосовуватися різні методи.
Для боротьби з внутрішніми ризиками застосовуються відомі методи управління. Наприклад, для усунення ризиків аварій, пожеж застосовуються заходи безпечного ведення виробництва, протипожежні заходи.
Головна проблема управління ризиками в зовнішньоекономічній діяльності підприємства полягає в управлінні тими ризиками, настання яких не залежить від зусиль підприємств. Можна виділити такі групи методів, спрямованих на зменшення можливих збитків, що викликані цими ризиками:
1. Страхування, тобто використання різних видів полісів, договорів страхування.
2. Хеджування як метод використання біржових фґючерсних контрактів і опціонів.
3. Застосування різних форм і методів розрахунково-кредитних відносин, що зводять до мінімуму ризик неплатежу за поставлені товари, або неотримання товарів проти їх сплати.
 4. Аналіз і прогнозування конґюнктури (попиту, пропозиції, ціни) на зовнішньому ринку, планування і своєчасна розробка заходів з метою уникнути можливих збитків, викликаних несприятливими конґюнктурними змінами.
5. Інші методи.
Серед методів управління ризиками у ЗЕД значна увага приділяється страхуванню. Страхування зовнішньоекономічної діяльності підприємств — це міжнародні економічні відносини з захисту майнових інтересів субґєктів господарювання протягом періоду, в якому відбуваються певні події (страхові випадки), за рахунок майнових коштів, що формуються зі сплачених ними внесків (страхових премій). У процесі страхування зовнішньоекономічних відносин беруть участь два субґєкти: страхувальник та страховик.
Обґєктом страхування відповідальності є відповідальність перед третіми особами (фізичними або юридичними) внаслідок будь-якої діяльності або бездіяльності страхувальника. Така відповідальність може виникати (і досить часто) у силу дії законів щодо відшкодування збитку винуватцем, яким може виявитися (у тому числі випадково) підприємство — учасник ЗЕД.
Обґєктом особистого страхування є життя і здоровґя громадян.
Комплексні види страхування, що передбачають поєднання в одному полісі декількох видів страхування, також застосовуються в зовнішньоекономічній сфері.
Перестрахування є тим видом страхової діяльності, який, з одного боку, забезпечує надійність страхового захисту учасників зовнішньоекономічної діяльності, а з іншого — перестрахування є різновидом зовнішньоекономічних звґязків у страхуванні, мета якого полягає в забезпеченні захисту національних і міжнародних інтересів страхувальників у різних країнах.
У міжнародній практиці існує кілька варіантів участі держави у страхуванні експорту. У деяких країнах страхування експортних ризиків здійснюється державними агентствами, страхові премії сплачуються безпосередньо до бюджету і безпосередньо з бюджету сплачуються страхові відшкодування. Інший варіант — створення окремих установ, які працюють на самоокупній основі, тобто покривають адміністративні витрати та страхові відшкодування надходженням від премій. Саме так здійснює державне страхування експорту переважна більшість країн. Є також країни, в яких страхування експорту забезпечується приватними або змішаними організаціями.
Участь держави в забезпеченні страхування експортних ризиків базується, головним чином, на недосконалості ринку. Оскільки приватні страховики не бажають надавати страхового покриття для найбільш ризикових експортних регіонів, ринок страхування експорту був би неповним без урядового втручання.
Таким чином, сучасне страхування пропонує широкий набір послуг, повґязаних із ЗЕД. Однак практика показує, що учасники ЗЕД використовують частіше за все ті види страхування, які є обовґязковими для здійснення ЗЕД (наприклад, страхування туристів, що виїжджають за кордон, або страхування відповідальності власників транспортних засобів для більшості закордонних країн тощо), без котрих не можливе здійснення іншої діяльності. Досить часто застосовуються види страхування, що є частиною міжнародних торговельних порядків, наприклад страхування вантажів. Порівняно рідше застосовуються види страхування, що були б ефективні в тій чи іншій конкретній ситуації і які не застосовують через недостатню культуру страхування, у тому числі і через незнання можливостей, які надає сучасне страхування.
Окрема галузь управління ризиками у ЗЕД повґязана з розрахунково-кредитними відносинами і передбачає використання досить значного розмаїття форм і методів. До основних із них відносять:
—        застосування безвідкличного підтвердженого документарного акредитива при розрахунках за постачання товару;
—використання банківських гарантій (наприклад, ввалювання перевідних векселів — тратт тощо).
Перевага цього механізму зниження ризиків — простота і доступність використання для учасників ЗЕД, недолік — порівняна дорожнеча такого типу банківських послуг.
Таким чином, сучасний рівень розвитку страхової, банківської і біржової справи у світі надає учасникам ЗЕД широкий вибір різних інструментів захисту від ризиків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій. Однак вони не в змозі забезпечити абсолютний захист від можливих ризиків, хоча і можуть істотно їх зменшити. Значною мірою ризики можна відвернути шляхом ефективного управління (наприклад, диверсифікацією діяльності тощо). Найбільший ефект може бути досягнутий за рахунок поєднання, комбінації різних методів управління ризиками: страхування, хеджування, застосування сучасних методів управління, форм і методів розрахунків у зовнішньоекономічних операціях.

 

Страхування валютних ризиків

Валютні ризики є частиною комерційних ризиків, які загрожують учасникам ЗЕД. Валютні ризики — це небезпека валютних втрат у результаті зміни курсу валюти ціни (позики) стосовно валюти платежу в період між підписанням контракту або кредитної угоди і здійсненням платежу. В основі валютного ризику лежить зміна реальної вартості грошового зобовґязання в зазначений період. Валютні ризики загрожують обом сторонам угоди.
У звґязку з тим, що курси абсолютно усіх валют, у тому числі й резервної валюти — долара США, зазнають періодичних коливань унаслідок різних обґєктивних і субґєктивних причин, практика міжнародних економічних відносин виробила підходи до вибору стратегії захисту від валютних ризиків.
Сутність цих підходів полягає в тому, що:
1. Приймаються рішення про необхідність спеціальних заходів для страхування валютних ризиків.
2. Виділяється частина зовнішньоторговельного контракту або кредитної угоди — відкрита валютна позиція, яка буде страхуватися.
3. Вибирається конкретний спосіб і метод страхування ризику.
У міжнародній практиці застосовуються три основних способи страхування ризиків:
1. Односторонні дії одного з партнерів.
2. Операції страхових компаній, банківські й урядові гарантії.
3. Взаємна домовленість учасників угоди.
На вибір конкретного методу страхування ризику впливають такі чинники:
—        особливості економічних і політичних відносин із стороною — контрагентом угоди;
—        конкурентоспроможність товару;
—        платоспроможність контрагента угоди;
—        чинні валютні і кредитно-фінансові обмеження в певній країні;
—        термін покриття ризику;
—        наявність додаткових умов здійснення угоди;
— перспективи зміни валютного курсу або процентних ставок на ринку.
Світова практика страхування валютних і кредитних ризиків відображає зміни, що відбуваються у світовій економіці й валютній системі в цілому. Найбільш простим і найпоширенішим методом страхування валютних ризиків були золоті й валютні захисні застереження, які почали застосовуватися після Другої світової війни.
Сьогодні валютні застереження як метод страхування валютних ризиків експортерів і кредиторів поступово замінюється сучасними методами страхування: валютними опціонами, форвардними валютними операціями, валютними фґючерсами, міжбанківськими операціями "своп".
Валютний опціон — угода між покупцем опціону і продавцем валют, що надає право покупцю опціону купувати або продавати валюту за визначеним курсом протягом обумовленого часу за винагороду, що сплачується продавцю. Валютні опціони застосовуються, якщо покупець опціону прагне застрахувати себе від втрат, повґязаних зі зміною курсу валюти.
Крім опціонів на купівлю і продаж валют застосовуються опціони на купівлю цінних паперів. Опціон на купівлю цінних паперів — угода, за якою покупець опціону одержує право купувати або продавати певні цінні папери за курсом опціону протягом визначеного часу, сплативши при цьому премію продавцю опціону. Особливістю опціону, як страхової угоди, є ризик продавця опціону, що виникає внаслідок перенесення на нього валютного ризику експортера або інвестора. Неправильно розрахувавши курс опціону, продавець ризикує зазнати збитків, що перевищать отриману ним премію.
Форвардна валютна операція — продаж або покупка певної суми валюти з інтервалом за часом між укладанням і виконанням угоди за курсом дня укладання угоди. Форвардні валютні операції здійснюються поза біржею.
Валютний фґючерс — термінова біржова угода, що є угодою купівлі-продажу певної валюти за курсом, зафіксованим на момент укладання угоди, з виконанням через визначений термін. Відмінність валютних фґючерсів від операцій "форвард" полягає в тому, що:
— фґючерси — це торгівля стандартними контрактами;
— обовґязковою умовою фґючерсу є гарантійний депозит;
— розрахунки між контрагентами здійснюються через клірингову палату при валютній біржі, що виступає посередником між сторонами й одночасно гарантом угоди.
Перевагою фґючерсу перед форвардним контрактом є його висока ліквідність і постійне котирування на валютній біржі. За допомогою фґючерсів експортери мають можливість хеджу-вання своїх операцій.
Одночасно з хеджерами на біржі активно діють валютні спекулянти. З погляду техніки їхні дії аналогічні діям хедже-рів, але спекулянти несуть ціновий ризик, тому що нічого не страхують.
Для страхування зовнішньоекономічних угод використовуються також операції "свопґ які поєднують готівкову купівлю-продаж з одночасним укладанням угоди на певний строк. Існує декілька типів операцій "своп": валютні, процентні, боргові, із золотом і їх різні поєднання. Валютна операція "своп" — це купівля іноземної валюти на умовах "спот" в обмін на вітчизняну валюту з подальшим викупленням.
Угоди "своп" з золотом проводяться аналогічним способом: метал продається на умовах готівкового продажу й одночасно викуповується з платежем через визначений термін. Операції "своп" з валютою і золотом означають тимчасовий обмін активами, з процентами і борговими вимогами — остаточний обмін. Сутність операцій "своп" з процентами полягає в тому, що одна сторона зобовґязується виплатити іншій проценти за ставкою LIBOR в обмін на одержання платежів за фіксованою ставкою. Виграє та сторона, що не помилилася в прогнозуванні ринкової процентної ставки. Операції "своп" із борговими зобовґязаннями полягають у тому, що кредитори обмінюються не тільки процентними надходженнями, але і всією сумою боргу клієнта. Операції "своп" з валютою і процентами іноді поєднуються: одна сторона виплачує проценти за плаваючою процентною ставкою в доларах США в обмін на одержання процентних платежів за фіксованою ставкою в євро.
До операцій "своп" на фінансових ринках близькі за змістом так звані операції "репо", які засновані на згоді учасників угоди про зворотнє викуплення цінних паперів. Операції "репо" бувають декількох видів: "репо з фіксованою датою", "відкриті репо".

Висновок

Майже 85% комерційних структур і підприємств України здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, від якої залежить їхній подальший ефективний розвиток, розширення ринків збуту, отримання нових технологій і прибутків, обмін досвідом, інтеграція у міжнародну систему виробництва, тощо. Отже, багатьом із них неодноразово доводилося мати справу з ризиками у цій сфері.
Ризики можуть бути загальні та операційні, що належать до конкретного виду зовнішньоекономічних операцій. Ще існує група зовнішніх ризиків, що залежить від особливостей країни – потенційного партнера. Найвагомішими у цій групі є політичні, юридичні, маркетингові, макроекономічні ризики. Політичний ризик пов'язаний із можливими змінами в політичному курсі уряду, в пріоритетних напрямках його діяльності. Політичні ризики поділяються на чотири групи: ризик націоналізації й експропріації; ризик трансферту, пов'язаний із можливими обмеженнями на конвертування національної валюти; ризик розриву контракту через діяльність влади тієї країни, де знаходиться компанія-контрагент; ризик військових дій і громадських заворушень.
Ступінь можливості виникнення національних ризиків залежить від країни, з якою передбачається укладання зовнішньоекономічного контракту. Для зменшення ризиків за укладеними зовнішньоекономічними контрактами слід попередньо перевірити потенційного партнера - оцінити ефективність його функціонування та зробити конкретні висновки щодо його надійності та платоспроможності для мінімізації можливих ризиків. Щоб захистити експортерів, імпортерів та інвесторів від ризиків, пов'язаних із міжнародними операціями, страхові компанії пропонують їм комплексне страхування зовнішньоекономічної діяльності.
Метою страхування експортних операцій є захист установ, що фінансують, вітчизняних підприємств від можливих втрат під час виконання експортних контрактів.
Сьогодні страхування валютних ризиків є не менш важливим. Існують такі методи страхування валютних ризиків: валютними опціонами, форвардними валютними операціями, валютними фґючерсами, міжбанківськими операціями "своп".
Динамічний розвиток економіки України неможливий без активної зовнішньоекономічної діяльності держави і самих підприємств. Від того, наскільки успішно Україна та її суб’єкти господарювання здійснюватимуть зовнішньоекономічні операції, залежатиме їхній подальший ефективний розвиток, тому треба розвивати ринок страхування у зовнішньоекономічний діяльності. Для цього треба усунути низку проблем та створити сприятливий фон для системи чинників,які створюють привабливі умови існування в Україні розвиненого страхового ринку.
Головна проблема управління ризиками в зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств полягає в управлінні такими ризиками, настання яких не залежить від зусиль підприємств. Цю проблему вирішують групи методів, спрямованих на зменшення можливих збитків, що викликані ризиками: хеджування, застосування різних форм і методів розрахунково-кредитних відносин, аналіз і прогнозування кон`юнктури. Та все ж значна увага серед методів управління ризиками у зовнішньоекономічної діяльності приділяється страхуванню.

Список використаної літератури

 

1.                 Гребельник О.П. Основи зовнішньоекономічної діяльності. 3-тє видання перероблене та доповнене: Підручник. – Центр учбової літератури, 2008. – 432с.
2.                 Дідківський. Зовнішня економічна діяльність підприємства. – К.: Знаня, 2006. – 462с
3.                 Пазуха М.Д.Зовнішньоекономічна діяльність (загальні положення). – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 230с.
4.                 Сміяна Л.С. Правові основи зовнішньоекономічної діяльності. – К.:КНТ, 2008. – 416с.
5.                 Соловйова О. А. Перспективи розвитку страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності.//Фінанси України. – 2007. - №5. – с. 122 – 129
6.                 Щедрий П. Перспективи міжнародної інтеграції страхового ринку україни в контексті норм СОТ//Економіка України. – 2006. - №5. – с. 82 – 89.