Реферат Теорія Едипового комплексу в науковому доробку З.Фрейда
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Теорія Едипового комплексу в науковому доробку З.Фрейда
План.
Вступ І. Формування Едипової теорії в творах З.Фрейда; ІІ. Жіночий варіант Едипового комплексу; ІІІ. «Згасання Едипового комплексу»; Висновки Список використаної літератури Вступ «Визнання Едипова комплекса є шибболетом, який відрізняє прихильників психоаналізу від його противників» З. Фрейд «Три нариси з теорії сексуальності» [8] Едипів комплекс (нім. Ödipuskomplex) – поняття, що було введено в психоаналіз Зігмундом Фрейдом на позначення несвідомих сексуальних потягів до матері (батька – в жіночому варіанті) та вороже ставлення до батька (відповідно матері). В загальному сенсі Едипів комплекс позначає іманентний, відповідний бісексуальному розташуванню, універсальний несвідомий еротичний потяг дітей до батьків протилежної статі (і пов’язане з ним агресивне почуття до батьків власної статі; позитивна форма) або власної статі (і тоді відповідно – агресія до батьків протилежної статі; негативна форма), що має великий вплив на психіку, особистість та поведінку людини. Назва цього явища базована на давньогрецькому міфі про царя Едипа і однойменній драмі Софокла, у якій Едип, проти власної волі та не відаючи, що робить, вбиває свого батька Лая і одружується на матері Іокасті. Дане поняття є одним із ключових в психоаналітичній теорії: Фрейд від початку надавав Едиповому комплексу найважливішого значення в утворенні всіх невротичних захворювань. За Фрейдом, успішне вирішення Едипова комплексу є ключовим для психічного здоров’я людини; невдача на цьому шляху веде до неврозів та сексуальних відхилень: в цьому випадку говориться про невирішений Едипів комплекс. Фрейд вважав, що Едипівський комплекс постійно тяжіє над всіма чоловіками, оскільки всі хлопчики відчувають еротичний потяг до матері, сприймаючи батька як сексуального суперника, якого вони бояться та ненавидять. За Фрейдом, пікового значення Едипів комплекс досягає у віці між 3 та 5 роками життя, на однойменній фазі розвитку і після деякого періоду згасання в латентному періоді, відроджується знову в період статевого дозрівання, в процесі якого долається тим або іншим вибором еротичного об’єкту. [10; 613-615] Отже, варто розглянути процес формування едипальної теорії в творах Зігмунда Фрейда та розкрити зміст цієї теорії у її розвитку. Формування теорії Едипового комплексу в творах З.Фрейда Розуміння едипової ситуації як ключового фактора в утворенні невротичних захворювань виникло у Фрейда в ході самоаналізу, який він провів після смерті свого батька. Вперше Фрейд згадує про комплекс Едипа в листі до свого друга Флісса в 1897 році, в якому він пише: «Я також винайшов на своєму власному прикладі закоханість у матір та ревнощі до батька… і тепер розглядаю це в якості універсального явища раннього дитинства. І якщо це так, то ми зможемо зрозуміти привабливу силу міфу про Царя Едипа». [10; 111] Перший детальний опис цього явища зустрічається в фундаментальній праці Фрейда «Тлумачення сновидінь» (1899) в главі «Матеріал та джерела сновидінь» [6]. Аналізуючи душевне життя юнака, що страждав нав’язливим неврозом і не міг виходити з дому через страх, що він може вбити оточуючих людей, Фрейд знаходить внутрішні причини цієї хвороби в бажанні, що походить з раннього дитинства, - в бажанні вбити свого суворого батька. На основі своїх спостережень Фрейд виводить теорію, згідно з якою батьки грають домінуючу роль в дитячому душевному житті не тільки всіх психоневротиків, але й більшості дітей. Істинність цього твердження він підтверджує міфом про царя Едипа, який виник із найдавнішого матеріалу сновидінь, що описують сексуальні стосунки з матір’ю та агресію по відношенню до батька. Міф про Едипа, пише Фрейд, є реакцією фантазії на ці типові сновидіння. «Ситуація Едипа захоплює нас тому, що вона могла б бути нашою долею… Всім нам, можливо, судилося спрямувати наше перше сексуальне почуття на матір і першу ненависть і насильницьке бажання на батька: наші сновидіння переконують нас у цьому», - тобто Фрейд наголошує, що первинні едипальні імпульси містяться в кожному «я», лише в витісненому, притлумленому вигляді. [6; 215-225] Однак, сам термін «Едипів комплекс» Фрейд вводить лише в 1910 році в невеликій праці «Про особливий тип вибору об’єкта в чоловіків» [5]. В цій роботі автор аналізує характерний тип вибору любовного об’єкта, властивий великій кількості чоловіків. Для цього типу характерні дві головні умови: умова «постраждалого третього» - неможливість кохати вільну жінку та умова під кодовою назвою «любов до повії» - неможливість любити жінку, яка має статус чистої та невинної. Також для нього властиві дві характеристики ставлення до об’єкту кохання: по-перше, це ставлення до жінок з розряду повій як до привілейованих об’єктів бажання та, по-друге, це тенденція рятувати кохану. Всім цим на перший погляд непов’язуваним умовам Фрейд знаходить одне психологічне пояснення: «Такий своєрідний вибір об’єкта кохання і такі дивні любовні стосунки мають те ж психічне походження, що і любовне життя нормальної людини: вони походять від дитячої фіксації ніжності на матері і є одним з наслідків цієї фіксації» [5; 301]. На прикладі цього типу чоловіків, в яких на відміну від нормальних індивідів, потяг до матері після статевого дозрівання мав місце так довго, що у вибраних пізніше об’єктів кохання виявляються ясно виражені материнські ознаки (в них легко впізнати заміну матері), Фрейд пов’язує вищеописані умови кохання з едипальною ситуацією. Зокрема потяг до жінок, що належать іншим чоловікам, походить від початкової невільності матері – в повній родині уявлення про матір невід’ємно пов’язані з фактом, що мати належить батьку й «постраждалим третім» в такій ситуації є саме батько. Описуючи пізніший, підлітковий період, що характеризується отриманням перших реальних знань про статеві стосунки, Фрейд пише: «Хлопчик, що починає знову бажати свою матір та ненавидіти батька як суперника … потрапляє, як ми говоримо, під вплив Едипового комплексу. Він не прощає матері, що вона надає послугу статевих відносин не йому, а його батькові, і розцінює це як акт невірності» [5; 303], - саме тут було вперше вжито і сформульовано поняття Едипового комплексу. Згадки про Едипів комплекс містяться і в пізніших коментарях до «Трьох начерків з теорії сексуальності» (1905) [8]. Фрейд неодноразово згадує в них, що «Едипів комплекс складає комплексне ядро неврозів, являючи істотну частину їх змісту. В ньому завершується інфантильна сексуальність, що має рішучий вплив своєю діяльністю на сексуальність дорослих. Кожному немовляті судиться задача подолати Едипівський комплекс; хто не здатен це зробити – захворіє на невроз» [8; 234]. В праці «Тотем і табу» [7] (1913 року) Фрейд надає Едиповому комплексу більш широкого, надіндивідуального значення. Зокрема він розглядає тотемізм, характерний для більшості народів на ранніх ступенях розвитку (які можна приблизно порівняти із дитинством конкретного індивіда), як явище, в основі якого лежить в основному Едипів комплекс: для тотемізму, по-перше, характерне повне ототожнення (ідентифікація) із твариною-тотемом, а по-друге, амбівалентність спрямованих на неї почуттів. Це зближує тварину-тотем із постаттю батька, що пояснює дві головні заборони тотемізму (табу) – не вбивати тварину-тотема та не користуватись у сексуальному відношенні жінкою, що належить тотемові. Обидві ці заборони по змісту збігаються зі злочинами Едипа, що вбив свого батька та одружився на власній матері, а також з обома первинними бажаннями дитини. Також Фрейд вводить своєрідний міф про первісну орду, керовану суворим батьком, що втілює собою сексуальні заборони для синів. Синівське бажання вбити та замістити батька й отримати доступ до жінок племені, уявлення про першозлочин батьковбивства - це ні що інше, як вияв Едипового комплексу, результати якого можна віднайти в ритуалах табуювання, жертвопринесення, а також в правилах шлюбних стосунків і «батьківському законі» взагалі (який в даному випадку стає своєрідним символічним заміщенням мертвого батька). Тобто, в «Тотемі і табу» Фрейд ще раз наголошує на непересічному значенні Едипового комплексу, знаходячи майже в усіх проявах людської цивілізації едипальні корені: «Таким чином, щоб завершити це дуже скорочене дослідження, я хочу висказати висновок, що в Едиповому комплексі співпадає початок релігії, моральності, соціальності та мистецтва в повній згоді з даними психоаналізу, за якими цей комплекс складає ядро всіх неврозів» [7; 380]. Найбільш комплексну теорію індивідуального Едипового комплексу ми можемо знайти в теоретичній праці Фрейда «Я і Воно» [9] (1923). Виділяючи всередині Я ще одне утворення – «Над-Я» (Я-ідеал), Фрейд пов’язує його із ідентифікацією з ранніми недосяжними (втраченими) об’єктами потягу. Дія перших ідентифікацій, що мали місце в ранньому віці, на думку Фрейда, є найважливішою, і як наслідок – широкою і стійкою. Саме з цими ідентифікаціями пов’язане виникнення Я-ідеалу – першої і найвизначнішої ідентифікації індивіда – а саме ідентифікації з батьком в найбільш ранній період розвитку особистості. Така ідентифікація не є наслідком чи результатом прив’язаності до об’єкту, вона пряма, неопосередкована і більш рання, ніж будь-які можливі об’єктні потяги. Однак пізніший вибір об’єкту, що стосується першого сексуального періоду і спрямування лібідо на материнський образ, за нормальних умов приводить до повторної ідентифікації, що тільки посилює первинну. Саме в цьому контексті Фрейд розглядає Едипів комплекс, виділяючи спрощений варіант, та варіант, ускладнений первинною бісексуальністю індивіда. Спрощений випадок для дитини чоловічої статі складається таким чином: хлопчик рано віднаходить об’єктний потяг по відношенню до матері, що бере свій початок від материнських грудей і є типовим прикладом вибору об’єкта за типом опори; а з батьком хлопчик ідентифікується. Такі стосунки існують деякий час паралельно, доки посилення сексуального потягу до матері і усвідомлення того, що батько є завадою на шляху таких потягів, не викликає власне Едипів комплекс. Ідентифікація з батьком отримує вороже забарвлення і перетворюється на бажання позбавитись його і замінити його собою для матері. Починаючи з цього моменту ставлення до батька стає амбівалентним. Саме ця амбівалентна установка по відношенню до батька і ніжний об’єктний потяг до матері складають для хлопчика зміст простого, позитивного Едипового комплексу. Після руйнування Едипова комплексу необхідно відмовитись від об’єктного потягу до матері. Замість нього можуть з’явитись дві речі – або ідентифікація з матір’ю або посилення ідентифікації з батьком. Останній випадок є сприятливим для хлопчиків: він дозволяє зберігати ніжне ставлення до матері і одночасно посилює мужність характеру хлопчика. На думку Фрейда, аналогічним чином Едипова установка дівчинки виливається в посилення ідентифікації з матір’ю (або появу її), що зміцнює жіночний характер дитини. Але Фрейд зазначає, що можливим (точніше навіть більш поширеним) є повний варіант Едипової ситуації, який залежить від відносної сили задатків тої чи іншої статі в дитині, тобто мова тут йдеться про втручання в долю Едипового комплексу вродженої людської бісексуальності. Повний Едипів комплекс, наголошує Фрейд, буває подвійним – позитивним або негативним – в залежності від первинної бісексуальності дитини, тобто хлопчик знаходиться не тільки в амбівалентних стосунках до батька і зупиняє свій ніжний об’єктний вибір на матері, але й він одночасно поводиться як дівчинка, проявляє ніжне жіночне ставлення до батька і відповідно ревниво-вороже до матері. Фрейд уточнює, що повний Едипів комплекс існує у всіх людей взагалі, не тільки і не стільки в невротиків. Після переживання активної едипової фази, та чи інша складова частина цього комплексу зникає, залишаючи лише ледве помітний слід, так що складається ряд, на одному кінці якого стоїть позитивний комплекс, на іншому – зворотній, негативний, в той час як серединні ланки відображають повну форму із неоднаковою участю обох компонентів. При зникненні Едипового комплексу, чотири потяги, які містяться в ньому, сполучаються таким чином, що з них виходить одна ідентифікація з батьком і одна з матір’ю, при чому ідентифікація з батьком утримує об’єкт-матір позитивного комплексу і одночасно заміняє об’єкт-батька зворотного комплексу; аналогічні явища мають місце і при ідентифікації з матір’ю. В різній силі вираження обох ідентифікацій відображається нерівність початкових статевих задатків. Отже, в «Я і Воно» Фрейд наголошує на важливій ролі Едипового комплексу в формуванні Я, зокрема в створенні Я-Ідеалу, який містить в собі саме осад утворених під час Едипової фази інфантильної сексуальності первинних ідентифікацій із матір’ю та батьком [9]. Звичайно, неможливо перерахувати всі можливі згадки цього феномену в науковому доробку Фрейда, оскільки Едипів комплекс є одним із центральних пунктів фрейдівської психоаналітичної теорії і згадується, піддаючись певним видозмінам та доопрацюванням, в багатьох пізніх працях. Але варто згадати ще один важливий момент, який доповнює теорію едипівських стосунків, а саме розвиток Едипового комплексу в жінок. Жіночий варіант Едипового комплексу Важливим елементом едипальної теорії, яка від початку стосувалась в першу чергу чоловічого сексуального розвитку, є проблема застосування Едипового комплексу до жінок. В своїй лекції «Про жіночність» [4] (1917) Фрейд сформулював теорію розвитку жіночої сексуальності, враховуючи складність та подвійність едипальної ситуації в жіночому варіанті. На думку Фрейда, перетворення дівчинки на нормальну жінку відбувається складніше, оскільки воно включає в себе на дві задачі більше, ніж чоловічий варіант, і цим задачам немає відповідностей в розвитку чоловіка. Фрейд вважав, що ранні фази розвитку лібідо обидві статі проходять практично однаково. Із вступом в фалічну фазу різниця між статями майже повністю відступає на задній план, і маленька дівчинка – це немов би маленький хлопчик. Як для хлопчиків ця фаза характеризується тим, що вони можуть приносити собі задоволення за допомогою пенісу, так і дівчатка в цей період займаються онанізмом, використовуючи клітор як еквівалент пенісу і головну ерогенну зону. Але з переходом до жіночності клітор, на думку Фрейда, зовсім або частково поступається вагіні своєю чутливістю, і внаслідок цього – значенням (також важливим при цьому є перехід від активності до пасивності як основної ознаки жіночності). І це перша з двох проблем, які проходить в своєму розвитку дівчинка, - їй необхідно визначити ерогенну зону, тоді як для хлопчика вона вже визначена. [4; 555-558] Другою проблемою, яка стоїть перед розвитком дівчинки, є вибір об’єкту. Першим об’єктом потягу в дівчинки, як і в хлопчика, є матір (через специфічні стосунки матері і дитини на найбільш ранніх стадіях розвитку немовляти), але в чоловіка вона залишається ним же і при формуванні Едипова комплексу і, по суті, протягом всього життя. В дівчинки ситуація є набагато складнішою. Фрейд констатує, що протягом доедипової фази в дівчаток існує період амбівалентного потягу до матері, коли батько сприймається як суперник. Лібідінозні почуття дівчинки до матері відрізняються різноманітністю, оскільки вони відчувають вплив всіх трьох фаз дитячої сексуальності і проявляються в оральних, садистсько-анальних та фалічних бажаннях. Агресивні бажання проявляються в формі страхів, сексуальні потяги – в формі бажання зробити матері дитину або народити їй дитину. Але пізніше потяг дівчинки до матері зникає, переходить на батька, а причиною цього є кілька приводів (ревнощі, материнська заборона онанізму, незадоволеність бажань через народження інших дітей тощо), головним з яких є безперечно комплекс кастрації. Фрейд приходить до висновку, що дівчинка вважає матір відповідальною за відсутність пенісу і як наслідок – за певну неповноцінність. Усвідомлення цієї неповноцінності приводить дівчинку до заздрості до пенісу, яка є найсильнішим несвідомим почуттям жінки. Отже, комплекс кастрації докорінно змінює жіноче світосприйняття. Фрейд вважав, що саме тут відкриваються три головні шляхи подальшого розвитку жіночої сексуальності: придушення сексуальності та невроз; зміна в характері в сторону комплексу чоло вічності та нормальна жіночність. [4; 558-570] Бажання мати пеніс, що відсутній у матері (саме через це відбувається розчарування в материнському об’єкті), змушує дівчинку звернутись до батька в якості об’єкта, а повернення до жіночності стає можливим тоді, коли бажання мати пеніс змінюється на бажання мати дитину – символічний еквівалент чоловічого статевого органу. Комплекс кастрації замінюється в дівчинки Едиповим комплексом, на відміну від хлопчика, в якого навпаки Едипів комплекс руйнується завдяки страху кастрації. Для хлопчика страх кастрації є основним мотивом подолання Едипового комплексу, тоді як на дівчинку такі сили не діють і «для дівчинки едипівська ситуація стає справжньою гаванню», в якій вона залишається довгий час і лише частково звільняється від неї в подальшому житті. [4; 559] Вибір жінкою об’єкта в дорослому житті часто має відбитки едипівської ситуації, яка до того ж носить подвійний характер, по-перше, об’єкт потягу часто схожий на батька і отримує відповідні почуття, а по-друге, на чоловіка іноді можуть переходити негативні почуття до матері. Комплекс кастрації теж проявляється в дорослому житті жінки – наприклад, у зв’язку із народженням хлопчика, як символічного замісника відсутнього материнського пенісу. З цим пов’язана також і необхідність певних материнських почуттів до обранця: Фрейд вважає, що «шлюб неможливо вважати стійким, доки жінка не зможе відчути себе матір’ю по відношенню до власного чоловіка». [4; 559-576] Отже, спираючись на концепцію первинної бісексуальності індивіда, Фрейд наголошує на спільності чоловічого і жіночого сексуального розвитку на початкових етапах формування сексуальності (він зазначає, що до певного періоду діти обох статей ростуть за одним паттерном - чоловічим). І хлопчики, і дівчатка переживають об’єктний потяг до матері (в хлопчиків це власне і є Едипівська фаза, яка зупиняється через страх кастрації з боку батька), котрий в дівчат через усвідомлення власної та материнської кастрованості змінюється Едиповим комплексом, який до кінця життя так ніколи і не буває повністю подоланим. Таким чином Фрейд доводить існування едипальної ситуації в статевому житті обох статей. [4; 576] Згасання Едипового комплексу Дуже важливою в розумінні едипальної теорії є стаття «Згасання (Untergang) Едипового комплексу» (1924 року), в якій Фрейд переглядає деякі пункти теорії Едипового комплексу, а також намагається встановити певні межі застосування даного поняття для обмеження спекуляцій на цю тему. Німецьке слово Untergang буквально означає «захід» (стосовно сонця), «руйнування», «знищення». На думку Ш. Ференці, вживання такого емоційно забарвленого слова було викликано занепокоєнням Фрейда тенденцією О. Ранка заміщати Едипів комплекс, як головний етіологічний фактор в неврозах, травмою народження (травма народження, за Ранком, це аналог фрейдівського інцестуозного потягу, що виражається в бажанні індивіда повернутись в материнське лоно). Е. Джонс пише, що стаття «містила критику теорії Ранка про травму народження» і що Фрейд (в листі до Ференці) «допускав, що вибір слова для назви міг знаходитись під впливом його почуттів до нових ідей Ранка». Отже, стає очевидним, що Фрейд був стурбований цим викликом центральній ролі Едипового комплексу як генетичного фактору. [2] В «Згасанні Едипового комплексу» Фрейд вказує на те, що фалічна фаза, на якій і формується Едипів комплекс, прямо не переходить в певну генітальну організацію, але відсувається на другий план і заміщається латентним періодом. В конфлікті між «нарцисичним» інтересом до пенісу та лібідінальним катексисом батьківських об’єктів, перший перемагає: Его дитини відвертається від Едипового комплексу (це розуміння стосується хлопчиків). Фрейд підкреслює важливість комплексу кастрації та захистів Его від кастраційної тривоги. Він говорить про відмову від едипального катексису об’єктів і заміщення його ідентифікацією з батьківським авторитетом, який формує ядро Супер-Его. Він також пише про десексуалізацію і сублімацію лібідінального потягу, що входить в Едипів комплекс, і про мету стримування і трансформації цих потягів в ніжні імпульси. Фрейд підкреслює, що цей процес відсторонення Его від комплексу є «чимось більшим, ніж витіснення», і що, коли таке відхилення ідеально доводиться до кінця, це приводить до руйнування Едипового комплексу та відречення від нього. Він має на увазі, що ідеальною, недосяжною нормою, на відміну від витіснення, є руйнування. Будучи витісненим, комплекс буде несвідомо діяти в Ід і пізніше покаже свої патогенні впливи. [2] Звичайно, ідеальна руйнація Едипового комплексу є повністю неможливою, оскільки вже під час підліткового періоду Едипів комплекс знову виходить на перший план і зберігається протягом пізніших періодів життя як у індивідів з нормальним душевним життям, так і невротиків. Отже, Едипів комплекс протягом усього життя потребує витіснення, інтерналізації, трансформації, сублімації, - тобто певних форм оволодіння ним, основи для якого встановлюються в ході латентного періоду, а форми якого змінюються разом із зростаючими рівнями досвіду та зрілості. Тож можливо говорити не про руйнування, а лише про згасання Едипового комплексу і про безліч форм, в яких це відбувається. [2] До того ж, ми можемо побачити, що хоча стаття «Згасання Едипового комплексу» і присвячена в першу чергу темі згасання Едипового комплексу в буквальному сенсі, в ній є також і своєрідне «друге дно»: «згасання Едипового комплексу» означало й зниження психоаналітичного інтересу до едипальної фази і свідчило про початок домінування інтересу до вивчення доедипального розвитку в діаді матір-немовля, досліджень сепарації-індивідації, а також самості та нарцисизму. Висновки Отже, Едипів комплекс є важливим поняттям в психоаналітичній теорії, побудованій Зігмундом Фрейдом. На його думку, довкола Едипового комплексу і у зв’язку з ним частково формується особистість індивіда, в тому числі така важлива частина Его як Над-Я, а вдале подолання цього комплексу є запорукою нормального психічного життя людини. Сучасні психоаналітики, а також психоаналітики напрямків, відмінних від класичного фрейдистського психоаналізу, інакше дивляться на концепцію Едипового комплексу, вносять в неї власні елементи або перерозподіляють акценти в уже наявних. Наприклад, К.Г. Юнг сперечався, що Едипів комплекс Фрейда не може адекватно описати аналогічну стадію у дівчат, у зв’язку з чим він ввів новий термін «Комплекс Електри», повністю ідентичний за змістом класичному чоловічому Едиповому комплексові. Крім того, визнаючи наявність сексуального аспекту, Юнг вважав його лише похідною від символічного потягу повернутись до джерела життя. Альфред Адлер вказував на те, що Едипів комплекс Фрейда не враховує вплив сестер та братів на психічне життя людини; також пізніше він повністю перебудував едипівську теорію, називаючи Едипів комплекс нічим іншим як виявом зманіженості, примхливості дитини. Мелані Кляйн підкреслювала, що вся теорія Фрейда занижує вплив матері в психічному житті індивіда, вона також критикувала застосування Фрейдом хлопчика як загальної моделі розвитку. Крім того, Кляйн прийшла до висновку, що едипальні відносини можна спостерігати раніше фалічної фази – вже на перших роках розвитку. Свої внески в едипівську теорію зробили також Отто Ранк, Карен Хорні, Еріх Фромм та інші теоретики психоаналізу. Ідеями Фрейда, що були найбільш піддані критиці, можна вважати тези про універсальність та біологічну детермінованість Едипівського комплексу, а також концепцію розвитку його в осіб жіночої статі. [10] Звичайно, сучасні психоаналітики визнають істотну роль Едипового комплексу в психосексуальному розвитку індивіда, але в цілому зараз ця концепція розуміється більш вільно, ніж вона розумілась Фрейдом: часто це поняття використовується в найбільш широкому сенсі, наприклад, в контексті позначення і характеристики всієї гами стосунків дитини з батьками. Список використаної літератури 1. Джонс Э. Жизнь и творения Зигмунда Фрейда. М. Гуманитарий. 1997. 2. Левальд Х.В. Угасание Эдипова комплекса // Журнал практической психологии и психоанализа, №3, М., 2005. 3. Фрейд З. Ввведение в психоанализ. Лекции. СПб., 1997. - 479. 4. Фрейд З. О женственности // Интерес к психоанализу - Минск: «Попурри», 2009. – С. 554-576 5. Фрейд З. Об особом типе "выбора объекта" у мужчины // Три очерка к теории полового влечения. М., 1989 6. Фрейд З. Толкование сновидений. М. - СПб., 1997. - 663 с. 7. Фрейд З. Тотем и табу. Психология первобытной культуры и религии. СПб., 1997. - 222 с. 8. Фрейд З. Три очерка к теории полового влечения. М., 1989 9. Фрейд З. "Я" и "Оно". Труды разных лет. В 2-х книгах. Тбилиси, 1991. Книга 1 - 398 с., книга 2 - 427 с. 10.Холдер А. Эдипов комплекс. Энциклопедия глубинной психологии. Том 1. Зигмунд Фрейд: жизнь, работа, наследие. М. , МГ Менеджмент, 1998. с. 111-140; 613-621.
