Реферат Славутчина - мій рідний край
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Міністерство освіти і науки України
Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №3 м. Славути
Реферат
на тему:
Славутчина - мій рідний край
Виконала :
Учениця 5-б класу СШ№3 м. Славути
Чуйкова Альона
м. Славута 2008 рік
Зміст
1.Гарне місто Славута
2. Географічне положення району
3. Підземні води, річки, озера
4. Ґрунти району, корисні копалини
5. Флора Славутчини
6. Археологічне дослідження місцевості
7. Легенди про місто
8. Про заснування міста Славута
1.
Гарне місто Славута
Місто Славута — північна красуня Хмельниччини. Для одних Славута — це місце народження, для інших — це місто проживання, для ще інших — місто, в якому вони випадково побували. Але кожному, хто доторкнеться до цього куточка Волині, обов'язково западе в душу краса міста, про яку йдеться вже в імені його. Геніальна поетеса Леся Українка, яка з дитинства полюбила росисті волинські луки і предковічні соснові ліси, не змогла не відчути своїм серцем краси і нашої міс цини Волинського краю, її захоплення природою Славутчини вилилося у пам'ятні кожному жителю міста слова: "Славути красної бори соснові..." Гарне місто своєю природою. Навкруги темно-зелені лісові масиви високих, стрімких сосен, що, переплівши пишні крони, підпирають небо. І лише на західній околиці їх меншає, зате більше стає струнких молодих берізок, а на південних піщаних пагорбах вабить славутчан улюблене місце відпочинку — дубовий гай із джерелом цілющої води.
У зелені і квітах потопає саме місто. Духмяними пахощами настоєне повітря, коли цвітуть акації, бузок та яблуні. Повсюдно прикрашають вулиці і майдани міста плакучі верби, високі стрункі тополі, розлогі липи, милують зір у пору цвітіння свічечки каштанів.
Окрасою Славути є спокійна річка Утка, яка протікає через усе місто, розливаючись ставками, і на околиці його впадає в обійми повноводної Горині. Оспівана у піснях бурхлива, крутої вдачі річка Горинь, що теж протікає містом, при наближенні до Славути ширить русло, сповільнює свій біг, ніби набирає сили, щоб ще завзятіше нести свої води далі, на зустріч із Прип'яттю, а з нею — до славного Дніпра-Славутича.
Тутешні лісові і водні багатства звабили, мабуть, князів Сангушків, які ще у XVIII ст. перенесли сюди свою резиденцію і заснували тут багато промислових виробництв. Княже місто Славута у другій половині XIX ст. стало найбільшим промисловим центром краю. Відоме місто своїми щирими і працьовитими людьми, мус кулясті "руки яких творили протягом століть і творять сьогодні його славу і красу. Місто зростило героїв праці і війни, видатних вчених і військових, талановитих керівників виробництва.
Славута — не тільки великий трудівник, але й мужній воїн. Своїм героїчним і трагічним минулим у роки фашистської окупації це місто відоме далеко за межами України. У глибокому тилу, далеко від лінії фронту Славута стала центром організації підпільної та партизанської боротьби з ворогом на Правобережній Україні. Сформоване на Славутчині партизанське з'єднання ім. Ф. М. Михайлова внесло вагомий вклад у наближення перемоги над фашизмом.
Славута 2002 року — місто обласного значення, центр Славутського району Хмельницької області, індустріальний центр на півночі Хмельниччини. Промисловість міста — це десятки підприємств з виробництва будівельних матеріалів, деревообробної, легкої і харчової галузей, будівельних і комунальних підприємств загальнодержавного і місцевого значення. Славута живе і розвивається, і хоче трудитися для розбудови древньої і молодої української держави.
2.
Географічне положення району
Із середини XII століття територія краю входила до складу Володимир-Волинського князівства, а з 1199 року Волинь і Поділля значилися складовою частиною Галицьке-Волинського князівства. У ХІІ-ХІП століттях Південна Волинь в межах верхів'я Південного Бугу, басейнів річок Горинь і Случ належала Болохівському князівству. В ті часи Волинь була відносно невеликою західною окраїною Київської Русі, межі цієї землі були стабільно не визначені і в кінці XII— початку XIII століть навколо границь між київськими і галицькими князями виникали часті непорозуміння.
У 1241 році полчища татаро-монголів захопили землі Поділля і Південної Волині. Літом 1362 року литовський князь Ольгерд розбив татаро-монгольське військо, після чого територія Волині відійшла до Великого князівства Литовського. У 1489,1494, 1499, 1502, 1508, 1509, 1557, 1593, 1617, 1626, 1667 роках наш край зазнав спустошливих нападів татарських орд.
За Люблінським договором 1569 року між князівством Литовським і королівською Польщею створено єдину державу — Річ Посполиту. Українські землі Волині відійшли до Волинського воєводства цієї держави, встановилося тривале польське-шляхетське панування, яке посилилося внаслідок прийняття Брестської церковної унії 1596 року. Край залишався у володінні польської шляхти аж до 1793 року, коли Східну Волинь одер жала Російська імперія внаслідок другого поділу Польщі. На приєднаних землях було утворено Заславське намісництво (генерал-губернаторство), до якого увійшли Мінська, Заславська і Брацлавська губернії. Заславська губернія складалась із 26 повітів, в тому числі Заславського, Острозького, Корецького, Житомирського, Проскурівського та інших. За третім поділом Поль щі в 1795 році до Росії відійшла частина Західної Волині, було створено Волинську губернію. Цар Павло І повернув на Волинь польських магнатів, віддав їм маєтки і землі, повернув привілеї шляхті і католицькому духовенству. Отож місто розташоване на Волине-Подільській височині Українського Полісся на правому березі річки Горинь. Висота над рівнем моря 205 метрів, географічні координати: 57° 17/хв. північної широти, 26° 56/хв. східної довготи.
Славута – центр району, площа якого 1,3 тис.кв.км., населення – 97,5 тис чоловік, відстань від обласного центру 151 км. У районі 82 населені пункти, підпорядковані 1 міській Раді і 28 сільським Радам.
3.
Підземні води, річки, озера
Історія міста тісно пов'язана з річкою Уткою. У писемних згадках XIX ст. про неї пишуть як про безіменну річку, перетяту трьома греблями. Зрозуміло, що йдеться про річку з дещо дивною для української топоніміки назвою Утка, довжина якої біля ЗО км. Бере вона свій початок у лісових хащах і болотах між селами Червоний Цвіт і Романів Шепетівського району, про тікає через село Романіни, перетинає наше місто зі сходу на захід і за метрів 400 на захід від Славути впадає у Горинь. На карті Хутірського лісного масиву 1922 року згадана річка іменується як Кривава. Існує легенда про походження цієї назви, згідно якої під час татаро-монгольської навали у цих лісових хащах сталося побоїще і пролилося стільки людської крові, що вона вимила русло Кривавої. Але є також інше трактування назви: у її витоках вода має червонувате забарвлення, бо тече по ґрунтах з великим вмістом заліза. У 1946—1947 роках про водилися топографічні роботи, уточнювалися карти лісових масивів. Виконував цю роботу військовий топограф на прізвище Уткін, який, скоріше всього, і увіковічив себе у такий спосіб, назвавши річку Уткою. Має ця річка ще назву Богушівка.
Річка Горинь, одна з найбільших притоків Прип'яті, бере свій початок біля села Волиця на Тернопільщині, має загальну довжину 659 км, у межах Хмельницької області — 120 км. С. Д. Бабишин у посібнику "Топоніміка у школі" (на матеріалах Хмель ницької області) так трактує походження назви річки Горинь: "Назва річки Горинь походить від рельєфу місцевості у верхній частині її течії. Беручи початок із Кременецьких гір, річка "грядеть на востоксоушин по горине". Блукаючи між Ямполем і Славутою, вона вимила широку, але неглибоку долину і розмила у багатьох місцях малопотужні неогенові відкладення, залишивши на своєму шляху піски та супіски. Під дією вітрів утворювались піскові наноси, які навкруги Славути мають вигляд барханів, параболічних дюн. Пізніше піскові наноси були закріплені сосновими лісами зі значними домішками дуба та чагарників
4.
Ґрунти району, корисні копалини
Ґрунти сформувалися в основному на породах легкого складу під лісовою і трав'яною рослинністю в умовах неглибокого залягання ґрунтових вод. Це переважно дерново-підзолисті лучні ґрунти. Сучасний рельєф Славутчини є наслідком тривалої геологічної еволюції, і утворився він під впливом різних геологічних чинників. Та частина, де лежить місто, — це вкрита пісками рівнина, що являє собою продовження (по долині річки Горинь) західноукраїнського (волинського) Полісся і відома під назвою Острозької низовини. Характерною особливістю її рельєфу є польодовикові бархани. Зустрічаються вони і в околицях Славути. Через усе Славутське Полісся у напрямку Стригани — Славута — Ташки — Варварівка — Радошівка тягнеться нагромадження кремнію. Береги річки Горинь в околицях міста високі. Наявність в ґрунтах піску, глею, кремнію викликає і пояснює як заболоченість окремих місць вздовж залізничної колії, так і безводність інших.
Клімат краю помірно-континентальний, середньорічна температура +6,6 °С, середньомісячна температура найтеплішого місяця (липня) — +18 °С, найхолоднішого (лютого) —5,6 °С. В окремі роки максимальна температура влітку +38°, взимку —37°.
5.
Флора Славутчини
Флора Славутчини налічує близько 1500 видів спорових і насіннєвих рослин, що належать до понад 100 родин та 500 родів. Сучасна рослинність місцевості складається із тайгових, широко листяних, степових та середземноморських елементів, які у різні часи проникали на територію Українського Полісся. Зустрічаються рідкісні ендемічні та реліктові види. Серед хвойних порід перше місце за площею поширення та запасами деревини займає сосна, із листяних порід — насадження дуба і берези. У навколиці — некрополь із 16 курганів типу широких, півкулястих. Року 1928 зареєстровані проф. Гамченком. Два кургани зруйновано (яма скарбошуків), а останні первісної схороности, заросли сосновим лісом. Розм: обв. к. осн. 14—59 метр., вис. 0,27—1,80 метр."
6.
Археологічне дослідження місцевості
Літом 1973 року в краї працювала Славутська археологічна експедиція Інституту археології АН УРСР під керівництвом кандидата історичних наук С. Березанської. Вона вела розкопки старовинного святилища в 5 км на південь від Славути. Про результати досліджень розповіла начальник експедиції у газеті "Трудівник Полісся" від 15 вересня 1973 року: "Ззовні святили ще має курганоподібну, криту лісом, форму діаметром до 20 м. Історичні знахідки, виявлені під час розкопок, відкривають ще одну сторінку стародавньої історії краю. Найбільше тут зустрічається розбитого посуду: сотні фрагментів горшків, мисок, чаш, виліплених руками, без гончарного круга, зі смаком оздоблених візерунками. Постійно зустрічаються кістки свійських та диких тварин. Знайдено багато знарядь праці: серпи, ножі, сокири, зернотерки тощо, виготовлені з каменю. Серед найцінніших знахідок — глиняні пряльця і прикраси з кісток, вудила із заліза, які не залишають сумніву в тому, що місцевому населенню на той час уже було відоме залізо.
Предмети, знайдені при археологічних розкопках, дозволяють скласти досить ясне уявлення про побут і ведення господарства племенами, які жили тут у старовину. Зернотерки, примітивні кам'яні жорна, відбитки зерен на кусках опаленого глиняного посуду свідчать про розвиток землеробства, а велика кількість знайденого посуду — про розвиток гончарства. Заліз ні вудила, кістяні прикраси, очевидно, завезені сюди з інших місць, говорять про торговельні зв'язки з сусідами, ймовірно, більш південнішими племенами.
Пам'ятка, виявлена недалеко від Славути, зацікавила вчених-істориків. Вони довго не могли розкрити таємниці лісних горбів. Лише детальне вивчення їх структури, аналіз речей, знайдених при розкопках, дозволяє висловити деякі припущення. Відомо, що в багатьох слов'янських народів був розповсюджений звичай, згідно якого початок сівби, жнив та інші важливі в житті людей події відзначалися святами. Богам, від яких, на їх думку, залежала доля врожаю, приносили жертви: їжу, знаряддя праці, посуд, прикраси. І все присипали шаром землі. Це повторювалося з року в рік, а віра в святих, в їх могутність передавалась з покоління в покоління."
7.
Легенди про місто
Важко розкриває таємницю своєї назви наше місто. Дослідники по-різному тлумачать і його первісну назву "Славутина" і пізнішу — "Славута", виходячи з того, що найчастіше міста, села, укріплення іменувалися в минулому за певною їх прикме тною ознакою або за належністю.
За однією з легенд назва міста "Славутина" походить від слів "славна" та "утина" — сховище, куди можна втекти (утекти). Таке пояснення назви не витримує критики з огляду на те, що не міг засновник міста князь Заславський назвати його в честь кріпаків, які тікали від своїх феодалів.
Легенда про те, що назва міста походить від слів "славна" і "гута", не досліджена, наявність гутництва (скловиробництва) в нашому краї у часи заснування міста історичними джерелами не підтверджується, хоч цілком можливе через наявність сировини.
Окремі автори пов'язують походження назви з міста його географічним середовищем. Мовознавець О. М. Трубачов вважає, що слово "славутина" архаїчне і що воно має за основу індоєвропейське слово "клеу". Внаслідок трансформації на слов'янському мовному ґрунті звука "к" у звук "с" та звука "е" в звук "о", який згодом трансформувався в "а", виникло слова "слав". Топонім "слав" поширений у слов'янських народів. Це слово праслов'яни вживали у значенні "текти", а іменникові його форми означали "потік", "річка". Давнє значення цієї основи забулося, а за звуковою подібністю слов'яни стали ототожнювати її з прикметником "славний" у розумінні "славетний", "гарний". Так, у піснях та думах річка Дніпро часто іменується Славутою, Славутичем, Ймовірно назву міста пов'язати з розташуванням його у гарній або славній місцевості.
Шукаючи джерела походження назви міста Славути, маємо пам'ятати, що місто засноване польським князем Заславським, а тому назва може мати польське коріння або бути пов'язаною з княжим родом. Цікава версія походження назви виникла під час розмови авторів книги з жителькою міста Рівне. У період заснування Славути існувало місто Заслав, що належало князі вському роду Заславських. Засновуючи нове місто, князь, можливо, і його захотів найменувати в честь свого роду. Зробити це було не важко, якщо у прізвищі відкинути перший склад і додати суфікс "утин". Є ж у нашому краї села Мирутин, Правутин. Виникла прекрасна назва міста "Славутин", "Славутина", "Славута"! Просте і, можливо, найвірогідніше пояснення походження назви тепер славного міста Славути.
8.
Про заснування міста Славута
За одними джерелами Славута, як село, засноване біля 1634 року на місці існуючих тут до того часу поселень Деражня і Воля. Це нове поселення називалося Славутина і належало князям Заславським. Як маєтність князя Владислава Домініка Заславського під назвою Славутина воно згадується в актах 1650, 1651, 1653 років. Заснував село Славутину князь Хризостон Заславський, якому належали ці села.
Виявлений молодим істориком В. В. Берковським в Краківському архіві (Польща) документ дає нам конкретну дату заснування міста Славути 25 квітня 1633 р. Цього числа виданий князем Юрієм Заславським привілей такого змісту: "Шляхетному пану Авелю Тошковському слузі моєму даю цей мій лист рукою моєю підписаний, печаткою стверджений, на осадження містечка Славутин на ґрунтах моїх Новозаславських". Містечко отримало привілеї, серед яких право на проведення щотижневих торгів і річних ярмарків, право на огородження міста муром і на будівництво фортифікаційних спо руд. Однак поряд з привілеями на міщан накладалися й повинності Вони зобов'язані були підтримувати у доброму стані панські млини, що розташовувалися вздовж річок, ремонтувати будівлі та греблі, виходити на толоки, виконувати роботи гужовим транспортом.
В архіві Кракова у Польщі, куди вивезено Славутський архів роду князів Сангушків, зберігся список втрат від татарської на вали на наш край 23 лютого 1617 року, де згадується село Деражня Воля як один населений пункт. Історики вважають, що поняття "воля" пов'язувалося у ті часи із прибульцями, які поселялися у маєтностях феодалів на пільгових умовах. Воно існувало для виділення окремих сіл за їх правовим статусом. Як зазначає Ст. Кардашевич, автор монографії з історії міста Ост рога, "князі Острозькі, як і інші пани на Русі, зівсюди скликали і запрошували до себе на "волю" або "свободу" як просто селян-землеробів, так і ремісників, заохочуючи їх наданням різ них свобод і корисних привілеїв". Саме з цих причин на теренах Славутчини з'являються населені пункти з назвою "Воля", "Волиця". Термін волі був від 12 до 20 років.
Села, у назвах яких зустрічається слово "воля", виникали в околицях міст, укріплень, великих поселень. Це дає підстави стверджувати, що до виникнення села Славутина на цій території існувало село Деражня Воля як супутник села Деражня.
Говорити про заснування міста приватними особами можна лише досить умовно, бо жодний привілей не в змозі забезпечити суспільний поділ праці, товарне виробництво і торгівлю. Заснування міста було по суті лиш юридичним оформленням уже доконаного факту — виникнення міського поселення із сільського в результаті суспільного поділу праці.
Посилення магнате-шляхетського гніту у І половині XVII століття спричинило збільшення кількості селян, які тікали від феодалів. Більш завзятіші шукали притулку в придніпровських степах і ставали запорізькими козаками, інші сім'ями йшли у ближчі містечка, надіючись на покращення свого становища. "Після того, як князь Заславський перетворив Деражню на місто Славуту, із ближніх сіл Могиляни, Княжнин, Уздець, Білобережне, Зарудне сюди переселилося 20 сімей селян. Багато з них утікало у Славуту із більш віддалених сіл." Йдеться про втечу кріпаків одних князів на землі інших. Якщо врахувати, що границя маєтків князів Острозьких і Заславських проходила між Славутою і Крупцем, то цілком ймовірно, що селяни князів Острозьких могли тікати у болота та лісові хащі на територію князів Заславських, де і утворилося,село Воля.
Вдале економічне розташування поселення Славути привело до швидкого зростання населення, розвитку ремісництва і торгівлі. За даними податкового реєстру 1635 р. у м. Славутині було 12 шевців, 4 ковалі, 5 бондарів, 4 кушніри, 2 кравці, 2 гончарі, 3 м'ясники, 10 шинків.2 Цьому також сприяв той факт, що через містечко пролягав сполучний шлях між двома велики ми торговими шляхами: Київ-Чуднів-Полонне-Судилків-Заславль-Острог-Дубно-Радехів та північним торговим шляхом Домбровиця-Сарни-Березне-Корець-Звягель-Житомир. На теренах сучасного Славутського району дорога, що сполучала ці два великих торгових шляхи загальноукраїнського значення, проходила по лінії: Межиріч-Корець-Берездів-Хлапотин/Красностав/-Славута-Заславль. Окрім сухопутного шляху, через Славуту пролягав і водний торговий шлях по р. Горинь.
Дата заснування міста (близько 1634 р.) вказана у збірнику "Волинські єпархіальні відомості" під редакцією М. І. Теодоровича, виданого наприкінці XIX століття. Чи справді місто Славута таке юне? Є підстави поставити це під сумнів уже хоча б тому, що природні умови для розміщення міста тут надзвичайно сприятливі (річки, вода, ліси, пагорби).
У книзі "Исторический очерк Вольши Л. Крушинского описані історичні події на Волині, починаючи з XIII століття. Йдеться тут, зокрема, про приєднання Волині до Польщі внаслідок Люблінської унії: "На Люблінському сеймі (1569 р.) південне-західна Русь, яка включала в себе воєводства: Волинське, Брацлавське і Київське, відділена від Литви і включена до складу Польського королівства" (ст. 91). І далі: "Першим наслідком приєднання Волині до Польщі був ... поділ її на три повіти: Луцький, Володимирський і Кременецький... До Кременецького повіту причислені такі місцевості: Кременець... Збараж, Волочиськ, Базалія, Красилів, Старокостянтинів, Острожінь, Любар, Полонне, Лабунь, Зеленці, Судилків, Славута, Заславль, Ляхівці, Човгань (нині Теофіпрль), Ямпіль..."(ст.92). З наведених вище цитат випливає, що у 1569 році уже була Славута. Отже, наше місто старше принаймні на 65 років, ніж вважається досі. Не виключена можливість, що Славута старіша і від цієї дати.
Додаткових досліджень потребує питання і про те, де саме > зародилося місто Славута. До такого висновку спонукають, зокрема, документи з історії міста, які зберігаються у Житомирському обласному архіві. У його фондах (фонд 1111, опис 1, справа „ 572) виявлено документи справи від 1922 р. про привласнення райкомунгоспом колишніх будинків князя Сангушка за межами міста. Згідно поданого у справі переліку "будинки князя Сангушка, що за межами міста, які захопив райкомунгосп", розміщалися по сучасних вулицях Леніна, К. Лібкнехта, Дзержинського, Одухи, Середня гребля, Радянська, Хмельницького та Кірова. Так, по вул. Деражнянський (Леніна) перелічені будинки "2— 14,16 (будинок з кузнею), 18 (пивоварня з прибудовами), 20 (приміщення згорілої лікарні), 22, територія колишньої суконної фа брики з будинками 3 і 5, 7 (будинок з садибою і флігелем), 9—17, 23". (На території згорілої фабрики тепер стоїть будинок № 19, а на території лікарні — будинок № 44).
Якщо перелічені вище вулиці не входили до території міста, то яка ж територія сучасної Славути вважалася містом? Відповідь на це дає доданий до заяви план міста 1906 року в таких межах: лівий берег Нижнього ставка, провулок Партизанський, церква, початок вул. Дзержинського, Робітничий провулок, православне кладовище, вулиця Газети "Правда" до вул. Б. Хмельницького, вул. Артема і далі по вул. Революції до Нижньої греблі на р. Утці. Зауважимо, що вулиця Революції мала первісну назву Замейська, тобто та, що за містом, а старожили Славути досі, йдучи на ринок, кажуть, що йдуть до міста.
Нові відомості про розташування старого міста змушують замислитися і над тим, де саме князь Заславський "посадив" місто "біля 1634 року". Відповідь на це знаходимо у "Історико-статистичному описі церков і приходів Волинської єпархії" підредакцією М. І. Теодоровича, виданому 1893 р. в Почаєві, де автор без посилання на історичні джерела стверджує, що Славута заснована на базі сіл Деражня і Воля. Виявлені у Житомирі документи спростовують цю думку.
Насамперед слід уяснити, де лежали ці села. Є підстави вважати, що село Деражня розміщалося на правому березі р. Деражні або Утки. Тепер це північне-східна околиця міста від вул. К. Лібкнехта до вул. Леніна. Доказом таких міркувань є те, що сюди до 1925 р. вела вул. Деражнянська, річка у минулому мала назву Деражня, а старожили досі знають цей район як Деражня. Важче відповісти на питання про те, де лежало село Воля. Не витримує критики думка про те, що воно розміщалося на західній околиці сучасної Славути, яку мешканці знають як Мокроволя. Ця заболочена низина, що нерідко заливається водами Горині, була малопридатна для облаштування тут села. Не має цей район і будь-яких слідів того, що саме тут зароджувалось місто.
Скоріше всього, місто Славута засноване на базі села Воля або, точніше, Деражня Воля, яке лежало на лівому березі р.Утка в районі сучасної Червоної площі, що і підтверджується документами Житомирського архіву. Додамо, що міста середньовіччя мали невеликі розміри, отже, не міг князь засновувати нове місто на базі двох віддалених одне від одного і розмежованих річкою сіл Деражня і Воля.
