Міністерство освіти та науки України

Національний технічний університет України

"Київський політехнічний інститут"

Факультет соціології і права
РЕФЕРАТ


на тему: "Неприбуткові організації: світовий досвід і рекомендації Україні"
Київ - 2010


Зміст
Вступ

1. Характеристика діяльності неприбуткових організацій

1.1 Загальні засади

1.3 Створення неприбуткових організацій

2. Неприбуткові організації в Україні та за кордоном

2.1 Правове регулювання в Україні

2.2 Міжнародні та вітчизняні неприбуткові організації в Україні

3. Перспективи та проблеми розвитку НПО в Україні

Висновок

Перелік використаних джерел

Вступ

За часів Радянського Союзу стовідсоткове удержавлення всього суспільного життя зумовлювало неможливість існування громадянського суспільства, і, як наслідок, нерозвинутий недержавний сектор, до якого відносяться неприбуткові організації.

У колишньому СРСР існувало два види недержавних організацій: одні перебували під контролем держави, а інші стояли в незаконній опозиції до неї. Недержавні організації першого виду були офіційно визнаними громадськими об’єднаннями, переважно соціально-побутового або культурного характеру.

Таким чином, серед громадян не існувало традиції об’єднання з власної ініціативи для праці на загальний добробут та захист спільних інтересів. З приходом незалежності ці організації дістали дозвіл утворюватись і діяти на законних підставах. Одночасно внаслідок розпаду старої системи відбувся значний економічний спад, була зруйнована державна інфраструктура соціальних служб. Здобувши свободу щодо створення і діяльності незалежних об’єднань, було створено величезну кількість недержавних, в тому числі і неприбуткових об’єднань, які намагалися, з одного боку, заповнити вакуум в громадській діяльності, а з другого - взяти на себе функції, які до цього виконувала держава.

Однак формування недержавних організацій відбувалося несистемно і спонтанно. Сьогодні існує величезна кількість проблем у зв’язку з їх існуванням та діяльністю, в тому числі у сфері правового регулювання.

Цілком очевидна необхідність дієвого неприбуткового сектора, який би заохотив громадян до участі в процесах управління громадським життям та поліпшення якості свого життя. Так званий "третій", неприбутковий сектор у взаємодії з державою та комерційним сектором складає основу будь-якого демократичного суспільства. Ось чому питання правого регулювання існування та діяльності некомерційних організацій і благодійних утворень в тому числі є надзвичайно важливим для нашої держави.

1. Характеристика діяльності неприбуткових організацій1.1 Загальні засади

Суспільству потрібні організації, що вирішували б проблеми, якими не займаються суб'єкти підприємницької діяльності, бо це не приносить прибутку. Держава регулює створення неприбуткових організацій і декларує їм свою підтримку.

Непідприємницька організація (неприбуткова організація, некомерційна організація) - юридична особа, метою діяльності якої не є отримання прибутку для його наступного розподілу між учасниками цієї організації.

Це можуть бути муніципалітети, суспільні лікарні, релігійні й інші організації, діяльність яких не спрямована на одержання прибутку.
1.2 Класифікація неприбуткових організацій
Усі юридичні особи щодо отримання прибутку можна розділити на дві великі групи незалежно від форми власності: прибуткові організації, або суб'єкти підприємницької діяльності, та неприбуткові організації. Детальний перелік останніх наведено в п.7.11.1 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" ("ГК" №1-2/98). До них належать:

а) органи державної влади України, органи місцевого самоврядування та створені ними установи або організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

б) благодійні фонди і благодійні організації, створені у порядку, визначеному законом для проведення благодійної діяльності, в тому числі громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також творчі спілки та політичні партії;

в) пенсійні фонди, кредитні спілки, утворені у порядку, визначеному законом;

г) інші, ніж визначені в абзаці "б", юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів;

д) спілки, асоціації та інші об'єднання юридичних осіб, житлово-будівельні кооперативи, створені для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не проводять підприємницької діяльності, за винятком отримання пасивних доходів;

е) релігійні організації, зареєстровані у порядку, передбаченому законом.

Структура неприбуткових організацій представлена на таблиця1.
Таблиця 1

2.2 Міжнародні та вітчизняні неприбуткові організації в Україні

Для визначення діяльності недержавних неприбуткових організацій в міжнародній практиці використовують два терміни: недержавні (non-goverment organizations NGO) і неприбуткові організації (НУО, not for profit, non-profit organizations NPO). Останнім часом досить популярним став ще один термін - private voluntary organization (PVO), що в перекладі означає “приватні волонтерські організації”). Однією з перших міжнародних НУО була “Міжнародна Комісія Червоного Хреста” (International Committee of the Red Cross), яку було засновано в 1863 р. Сам термін “недержавна організація" (non-governmental organization) було введено в обіг Організацією Об’єднаних Націй у 1945 р. Договором ООН (Стаття 71 Параграф 10). Визначення терміну Міжнародна недержавна організація - МНДО (INGO - international Non-governmental Organization) уперше було сформульовано в резолюції 288 (Х) ECOSOC 27 лютого 1950 р. (cм.прим).

НУО відрізняються між собою специфікою підходів до роботи. Тим часом, як деякі НУО виконують суто лобістські функції, інші адмініструють повномасштабні проекти і керують програмами. Згідно з міжнародною класифікацією, виділяють кілька методів роботи міжнародних НУО. Основні з них - це консультування і управління проектами. Багато міжнародних НУО мають консультаційні погодження з агентствами ООН у певних сферах діяльності. Наприклад, організація “Third World Network" (Інформаційна мережа третього світу) має статус консультанта в рамках “Конференції з розвитку торгівлі” (Conference of Trade and Development UNCTAD), а також статус в рамках “Економічної й соціальної ради ООН" (UN Economic and Social Council ECOSOC). Якщо в 1946 р. тільки 41 НУО мала такий статус ECOSOC, то в 2003 р. ця цифра піднялася до 2350.

Прикладом непідприємницької організації є також Фонд "Вікімедія".

Основні МНДО, що працюють в Україні, - це АЙРЕКС (IREX), АКСЕЛЗ (ACTR ACCELS), Інтерньюз Нетворк (Internews Network), Інтерньюз Україна (Internews Ukraine), Фулбрайт (Fullbright), Національний Фонд Підтримки Демократії (National Endowment for Democracy - NED), Дім Свободи (Freedom House), Консорціум Економічних досліджень і освіти (EERC), Польсько-Американсько-Українська Ініціатива (PAUCI), Фонд Євразія (Eurasia Foundation), Каунтерпарт Інтернешнл (Сounterpart International), ЮКАН (UCAN). В окрему категорію виделено роботу ООН в Україні.

З 2004 року можна спостерігати перехід від суто фінансового і технічного сприяння до партнерства. Нові програми передбачають, перш за все, інвестиції в малий і середній бізнес, партнерство між навчальними і медичними закладами, недержавними організаціями, містами, діловими і професійними об'єднаннями, обмін студентами, фахівцями і працівниками та підприємцями розвинених країн і країн, що розвиваються.

В Україні є приклади ефективної міжсекторної взаємодії МНДО і бізнесу, в рамках якої проявилися новітні гуманітарні особливості ціннісного управління. Аналіз глибинних інтерв'ю менеджерів україно-американського проекту технічної допомоги МНДО IREX “Українська програма партнерства ЗМІ" дає матеріал для розуміння уявлень американських менеджерів про ціннісно-цільові орієнтири участі малого і середнього бізнесу в програмах міжнародного розвитку. До них належать загальнодемократичні цінності розвитку свободи слова, прав людини на інформацію, обмін професійним і культурним досвідом, пізнавальні інтенції відносно інших країн, участь у розвитку освіти й міського середовища, прагнення власників бізнесу до розвитку своїх співпрацівників шляхом участі у таких програмах.

В Україні відповідно до Звіту про гуманітарний розвиток (Ukraine Human Development Report, 1996) існувало понад 5 000 ННО. За оціночними даними експертів за період 1992-97 рр. в Україні створено близько 800 нових всеукраїнських і тисячі місцевих громадських організацій. В 2001 р. за даними порталу intellect.org.ua кількість офіційно зареєстрованих ННО в Україні сягнула 25000. У 2004 році за експертними оцінками ця цифра збільшилася до 28000 організацій. У порівнянні з країнами Заходу це небагато - одна ННО на 1710 жителів країни, - але водночас суттєво більше, ніж у Білорусії і Російській Федерації. Такий ефект просунутого розвитку українського "третього сектору" можна пояснити традиційним тяжінням українців до демократії, відчуттям природної європейськості. При цьому більшість ННО, як і в інших країнах, зосереджена в столиці та культурно-історичних і промислових центрах.

Найбільша кількість українських ННО припадає на сфери: - культури і освіти, - здоров'я, інваліди та ветерани, - економіка і наука, - жінки і діти. ННО мають свої періодичні видання, серед яких виділяються журнали для ННО - "Громадські ініціативи" (Львів), "Обличчям до обличчя" ("Сприяння", Донецьк) та спеціальні і спеціалізовані часописи "мозгових центрів" - "Національна безпека і оборона" (Український Центр економічних та політичних досліджень ім. О.Разумкова, Київ), "Схід" (Український культурологічний центр, Донецьк), "Економічний часопис" (Інститут трансформації суспільства, Київ), "Універсум" (Товариство "Універсум", Львів), Наукове Товариство ім. Шевченка (біля 10 періодичних і серійних видань).

Загалом же і до сьогодні в Україні спостерігається велика різниця в структурі "третього сектору" між Сходом і Заходом, причому громадські організації в основному є "зліпком", віддзеркаленням преференцій населення того чи іншого краю.

Суттєвою і навіть знаковою особливістю сучасних українських ННО є їх фінансова залежність від організацій-донорів. Діяльність багатьох українських ННО, в тому числі "мозкових центрів" була б неможливою без підтримки міжнародних донорів, зокрема: Friedrich Ebert Stiftung, Konrad Adenauer Foundation, делегації Європейської Комісії в Україні, Freedom House, USAID Agency, McArthur Foundation, Renaissance Foundation, Міжнародного Фонду "Відродження" (фонд Дж. Сороса), Фонду Євразія, Фонду Східна Європа, C.S.Mott Foundation, Know-How Fund, the World Bank, Міжнародного Медіа Центру (ММЦ) - Інтерньюз, Counterpart International, посольств США, Великої Британії, Нідерландів, Канади та ін. Цієї ж думки притримуються інші дослідники (напр., С. Костюк). Найбільші проекти: "Європейський вибір України" (МЦПД), "Сприяння реалізації ефективної політики кордонів України" (ЦМКЗПУ); проект "Єврофорум" (ЦСД), "Українська програма ринкових реформ", "Розвиток інфраструктури недержавних неприбуткових організацій в Україні" підтримали Freedom House, USAID Agency та ін., що потребувало коштів в десятки млн. дол. США Наприклад, динаміка підтримки Фондом Дж. Сороса проектів до 1997 р весь час була позитивною - з $ 450 тис. у 1990-91 рр. до $ 2 млн. у 1993 р., $ 4,8 млн. у 1994 р., понад $ 10 млн. в 1995-1996 рр, і тільки в останні роки зменшилися до $ 4-5 млн. Підтримка Фонду Євразія оціночно досягала $ 10-12 млн. річно. В той же час сукупна підтримка власного "третього сектору" від українських меценатів і держави була на 2-3 порядки меншою.

Тобто в Україні домінував і домінує до сьогодні вплив закордонних донорів на формування ННО. Причому активно підтримуються ресурсні (сервісні) центри ННО (РЦ ННО), які є потужним механізмом корекції розвитку "третього сектору" країни в тому напрямку, в якому вважають потрібним спонсори (донори). Правда й тут слід відзначити, що в основному фінансуються потужні столичні РЦ ННО.

Разом з тим найменше фінансувалися культурологічні проекти, майже зовсім з грантової підтримки випав сектор науково-технічних українських організацій, підтримка наукових товариств, суттєво зменшилися гранти на мас-медіа. Деякі фонди (МФВ) згортають свою діяльність. Така стратегія гарантодавців потребує ретельного аналізу з урахуванням варіантів подальшого розвитку України. Але в цілому вона відповідає західним поглядам на нашу країну як державно-територіальну потугу, що ще донедавна, - до "помаранчевої революції", - не мала (а чи матиме за нових умов?) чітких економічних і політичних перспектив посісти чільне місце в Східній Європі.

3. Перспективи та проблеми розвитку НПО в Україні

Дуже важливою є проблема регулювання "третього сектора" (тобто неприбуткових організацій) у культурі. На жаль, досі не прийнято базового закону про неприбуткові організації (НПО), хоча кілька проектів (у тому числі й один - розроблений за участю фахівців Мінкультури) перебувають у Верховній Раді. В законі про неприбуткові організації необхідно врахувати особливості культурницьких неприбуткових організацій та світовий досвід законодавчого врегулювання НПО. Зокрема, за чинним законодавством неприбуткові організації практично не мають права на підприємницьку діяльність, навіть якщо вона має пряме відношення до культури. Це суперечить самій ідеї особливого статусу НПО як організації, яка має спрямовувати увесь дохід на розвиток статутної діяльності, а не утримуватись від підприємництва. Таким чином, скористатись вигодами від неприбуткового статусу могли б не лише громадські асоціації митців, а й театри, галереї, музичні студії тощо.

Не зважаючи на це, "третій сектор" України, так само, як і політичні сили, і сфера бізнесу, ще перебуває в перехідному періоді розвитку, який характеризується інституційною неоформленістю та фінансовою нестабільністю, що спричиняє також і нестабільну діяльність громадських організацій. Лише поодинокі мають фінансування на розвиток. Більшість же функціонує від проекту до проекту, що, природно, послаблює їхню інституційну та фахову спроможність.

На сьогоднішній день можна запропонувати такі шляхи оптимальної розбудови вітчизняного третього сектору:

·                     По-перше, слід констатувати, що недержавні неприбуткові організації є основою громадянського суспільства і вирішальним чином впливатимуть надалі на архітектуру суспільства в цілому і вектори цивілізаційного розвитку в ХХІ ст.

·                     По-друге, "третій сектор" західного світу досяг значного рівня розвитку, відрізняється секторальною збалансованістю і відносною неполітизованістю. В Україні цей процес іде в цілому більш успішно, ніж в інших пострадянських країнах, але стан "третього сектору" ще далекий від його прототипів на Заході, сума ННО в нашій країні не складаєконсолідованого громадського руху,хоча простежується тенденція до зменшення протиріч у розумінні майбутнього країни як самостійної європейської держави з ринковою економікою.

·                     По-третє,сьогодні відсутня національна концепція побудови (формування) в Україні розвиненого громадського сектору, який би мав риси аналогів Західного світу і був гармонійно поєднаний з першим і другим секторами суспільства. Потужним механізмом корекції розвитку "третього сектору" країни в тому напрямку, в якому вважають потрібним законодавці і спонсори (донори), є ресурсні (сервiснi) та "мозкові" центри. Ситуація, яка має місце в Україні, коли розвитком, розбудовою громадського "третього сектору", зокрема ресурсних і "мозкових" центрів, опікуються в основному неукраїнські донорські організації, не є нормальною.

·                     По-четверте,не менш важливим питанням є фінансування третього сектору. За даними київського ресурсного центру "Гурт", основну частину коштів українські громадські організації отримують з-за кордону. Існують також інші джерела: пожертви бізнесменів, державні кошти та власноруч зароблені гроші. Проте ціла низка чинників утруднює перехід третього сектору на внутрішні джерела фінансування. Насамперед, це податкове законодавство, яке не заохочує бізнесменів до філантропії. По-друге, це відсутність прозорих механізмів отримання державних коштів. Хоча сама практика надання державних коштів існує і навіть у тексті бюджету можна прочитати назви фінансованих державою організацій. По-третє, законодавство створює перепони, які заважають громадським організаціям самим вести комерційну діяльність з метою фінансування своїх програм.

·                     По-п’яте,процес зростання кількостінедержавних неприбуткових організацій автоматично не переходить у якісно вищу форму - консолiдований громадський рух. Досвід країн розвинутої демократії показує, що особливо велика відповідальність в період формування "третього сектору" лежить на структурах, які виконують регулятивні функції: правову, фінансову, організаційно-сервісну. Держава повинна створити законодавчу базу, яка сприятиме виникненню i функціонуванню оптимального саморегулюючого громадського сектору із залученням до цього "другого сектору" - комерційного. Таким чином, тільки завдяки активній взаємодії українських державного, комерційного та громадського секторів може сформуватися демократичне українське суспільство. Допомога ж донорських неукраїнських організацій у цьому процесі повинна відігравати суто допоміжну роль.

Висновок

Досвід демократій світу свідчить, що громадянське суспільство не може існувати без розвинутої мережі неприбуткових, насамперед, неполітичних, об’єднань громадян, яка забезпечує участь широких кіл громадськості в процесі розвитку. Такі об’єднання виконують функції посередника між державою і різними соціальними групами, захищаючи їхні права й інтереси; вони запобігають монополізації державою політичної, економічної та інших сфер життя суспільства, забезпечуючи громадський контроль за діяльністю держави і її структур. Не маючи за мету одержання прибутку, вони перерозподіляють ті, які є, і створюють додаткові фінансові, матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, спрямовані на задоволення приватних і суспільних інтересів. Завдяки таким об’єднанням громадськість також презентує державі власний погляд на різні проблеми - соціальні, культурні, економічні та ін.

Громадські організації в Україні досить активно розвинули свою діяльність за останнє десятиріччя, і зараз відзначаються великою кількістю на терені України, розвинутими видами діяльності, потужнім професійним складом з багатим досвідом суспільної роботи та активними відносинами з партнерами з інших країн. Крім того, вони надають гарні можливості для самореалізації, особливо для молодих людей, обстоюють гнучкість та новаторство, виступають за реформи та швидко пристосовуються до змін.

Дуже важливою є проблема регулювання "третього сектора" (тобто неприбуткових організацій) у культурі. На жаль, досі не прийнято базового закону про неприбуткові організації (НПО), хоча кілька проектів (у тому числі й один - розроблений за участю фахівців Мінкультури) перебувають у Верховній Раді.

Перелік використаних джерел

1.      Барановський О. Третій сектор і економіка // Український регіональний вісник. - No10. - С.4.

2.      Білецький В.С. Громадські організації та їх роль у житті суспільства Зовнішня та безпекова політика України: 2000/2001. Річна аналітична доповідь Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України. - К., 2001. - С.15.

3.      Білецький В.С. "Третій сектор": реалії сьогодення та виклики майбутнього // тези Міжнародної наукової конференції "Громадянське суспільство і соціальні перетворення в Україні". Львів, 13-15 грудня 2001. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка. - С.99-102.

4.      Винников О., Ткачук А. Громадські організації в Україні: новий поступ з новим законодавством // Голос громадянина. No 4, 1997, с.4-8.

5.      Малєєв В. Третій сектор у світі - кінець ХХ ст. // Голос громадянина. No 4, 1997, с.10-14.

6.      Під редакцією Володимира Полтавця. Соціальна робота в Україні: перші кроки. Київ 2000

7.      Савченко Е., Кузнецов В. Неприбыльные организации. Харьков Издательский дом "Фактор"2005.

8.      Шкарлат Ю.Г., Голубовський В.В., Тищенко О.І. Про правові проблеми самоорганізації суспільства // Голос громадянина. No 4, 1997, с.11-13.

9.      http://sumdu.telesweet.net/doc/lections/Upravlinnya-organizatsiynim-ozvitkom-nepributkovih-organizatsiy/23442/index.html